Розділ XІV ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРИВАТИЗАЦІЇ

1. Поняття і головні цілі приватизації.

Законодавство про приватизацію

Поняття приватизації вживається в економічному і фор-

мально-юридичяому розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворен-

ня (трансформацію) державних засобів виробництва та іншо-

го майна у недержавні, тобто (згідно із Законом <Про

власність>) у приватну чи колективну власність. Отже, в еко-

номічному значенні сутність приватизації полягає у зміні

економічних відносин державної власності на відносини

приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному зна-

ченні цього поняття дає Закон України від 4 березня 1992 р.

<Про приватизацію майна державних підприємств> (Відо-

мості Верховної Ради України -1992 -№24 -Ст.348). Згідно

з зазначеним законом приватизація майна державних

підприємств України - це відчуження майна, що перебуває

у загальнодержавній, республіканській (Республіка Крим) і

комунальній власності, на користь фізичних та недержав-

них юридичних осіб (ст. 1).

З юридичної точки зору приватизація - це майнова угода

між суб'єктами приватизації, змістом якої є оплатнє, част-

ково сплатне або безоплатне відчуження державного майна.

Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спе-

ціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична ка-

тегорія угод вони мають власну назву: <угоди приватизації>

(ст.27 Закону <Про приватизацію майна державних

підприємств>). Оплатні і частково сплатні угоди згідно з за-

конодавством про приватизацію є особливими договорами

купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок

укладання та виконання цих договорів регулюються голов-

ним чином законодавчими актами про приватизацію, а та-

кож (додатково) - Цивільним кодексом.

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення

результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони

залежать від економічних і суспільно-політичних обставин,

!!190

що складаються у країні. В силу своєї динамічності головні

цілі приватизації регулюються державною програмою - за-

конодавчим актом, який щорічно перезатверджується. Таке

регулювання дає змогу оперативно враховувати <умови до-

сягнення> цілей.

Державна програма (загальні положення) визначає такі

головні соціально-економічні та політичні цілі:

1. Фундаментальна соціально-економічна ціль. Державна

програма передбачає в перспективі <зміну відносин влас-

ності на засоби виробництва з метою Їх якісного відтворен-

ня та ефективного використання>. Ця ціль розрахована на

далеку перспективу, бо, як свідчить досвід східноєвропейсь-

ких приватизацій, на зміну відносин власності потрібен пев-

ний час.

2. Соцнільно-політнчна ціль передбачає створення прошар-

ку недержавних власників як основи багатоукладної соці-

альне орієнтованої економіки.

3. Економічні цілі приватизації - це:

- структурна перебудова економіки. Мається на увазі, що

після <первинної> приватизації, яка ведеться адміністратив-

ними методами, у нашій країні буде відбуватися приватиза-

ція на ринковій основі. В такому разі екс-державні засоби

виробництва стануть звичайним товаром, який його влас-

ники вільно продаватимуть. Вільний рух цих товарів зумо-

вить найбільш доцільну галузеву структуру економіки;

- стабілізація економіки;

- розвиток конкуренції;

- обмеження монополізму;

- залучення іноземних інвестицій.

Законодавство України про приватизацію з точки зору його

змісту становить сукупність законів та інших нормативних

актів, що регулюють майново-правові та організаційні відно-

сини щодо приватизації майна державних підприємств. Це

комплексне законодавство, яке об'єднує норми цивільного,

адміністративного, фінансового та інших галузей права.

Законодавство України про приватизацію формується як

певна локальна система законів та інших актів. Системо-

творчими критеріями у даному разі є: а) об'єкти привати-

зації; б) суб'єкти приватизації; в) порядок, способи та умо-

ви приватизації.

!!191

Основним актом у цій системі є Закон України від 4 бе-

резня 1992 р. <Про приватизацію майна державних

підприємств>. Цей Закон, по-перше, визначає систему за-

конодавства. В його статті 3 зазначається, що законодавство

України про приватизацію складається з цього закону, указів

Президента України, іншого законодавства, що регулюють

здійснення приватизації. По-друге, даний Закон регулює

правові, економічні та організаційні основи приватизації

майна будь-яких державних об'єктів приватизації незалеж-

но від їх розмірів, тобто поширюється на всі об'єкти, що

підлягають приватизації. Разом з тим в Законі спеціально

передбачено, що він не поширюється на:

- приватизацію об'єктів державного земельного й житло-

вого фондів, а також об'єктів соціально-культурного при-

значення, за винятком тих, які належать підприємствам, що

приватизуються;

- зміну організаційно-правових форм власності колгоспів,

підприємств споживчої кооперації.

До законодавства про приватизацію також належать:

- Закон України від 6 березня 1992 р. <Про приватизацію

невеликих державних підприємств (малу приватизацію)> (там

само.-Ст.350), що діє не як самостійний, а як допоміжний

щодо Закону <Про приватизацію майна державних

підприємств>. Він встановлює правовий механізм привати-

зації цілісних майнових комплексів невеликих державних

підприємств;                        

- Закон України від 6 березня 1992 р. <Про приватизаційні

папери> (там само.-Ст.352), який визначає поняття і види

приватизаційних паперів (приватизаційних майнових сер-

тифікатів), умови та порядок їх випуску, обігу, розміщення

серед громадян України, використання та погашення;

-Державна програма приватизації, (*1) яка приймається що-

року і визначає умови проведення приватизації, завдання та

прогнози щодо зміни структури власності, завдання щодо

приватизації тощо.

(**1) Див., напр.: Державна прогрлиа приватизації на 1994 рік. Схвалена

Верховною Радою України 26 січня 1994 р.//Голос України.-1994-

18 березня.

!!192

У законодавстві про приватизацію окремо можна виділити

нормативні акти, які регулюють порядок створення і діяль-

ності фінансових посередників. Це, зокрема:

Декрет Кабінету міністрів України від 17 березня 1993 р.

<Про довірчі товариства> (Голос України -1993 -2 квітня),

який визначає поняття довірчого товариства, особливості

його створення та діяльності;

Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні ком-

панії, затверджене Указом Президента України вад 19 люто-

го 1994 Р. (там само -11 березня). Це Положення визначає

поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній,

порядок створення та умови їх діяльності, здійснення дер-

жавного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів

учасників;

Положення про холдингові компанії, що створюються в

процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом

Президента України від 11 травня 1994 р. (там само.-20 трав-

ня.). Це положення визначає порядок створення та діяль-

ності холдингових компаній, що створюються в процесі кор-

поратизації та приватизації підприємств, виробничих і нау-

ково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не

був приведений у відповідність із законодавством України.

Крім зазначених документів, законодавство про привати-

зацію охоплює постанови Верховної Ради України, Укази

Президента України та постанови Кабінету міністрів Украї-

ни, а також відомчі нормативні акти про приватизацію, прий-

няті Фондом державного майна України самостійно чи ра-

зом з іншими органами. Перелік цих актів досить значний.

Правові норми законодавства про приватизацію є окре-

мим правовим субінститутом інституту права власності.

2. Об'єкти приватизації

Правовою основою регулювання об'єктів приватизації є

ст. 5 Закону України <Про приватизацію майна державних

підприємств>, ст.2 Закону України <Про приватизацію не-

великих державних підприємств (малу приватизацію)>, ст. І

Указу Президента України від 23 червня 1995р <Про заходи

щодо забезпечення приватизації у 1995 році>, нормативні

акти Кабінету міністрів України, що регулюють приватиза-

!!193

цію окремих категорій об'єктів.

Завдяки правовому регулюванню об'єктів вирішуються

принципові питання приватизації:

- визначається, яке саме державне майно - засоби ви-

робництва - підлягає приватизації, у якій послідовності

(пріоритети приватизації), за яких умов, якими способами

приватизуються різне групи об'єктів;

- визначаються групи і види об'єктів, приватизація яких

здійснюється за погодженням з Кабінетом міністрів України;

- встановлюються переліки груп і видів об'єктів (у тому

числі конкретні об'єкти), що не підлягають приватизації;

- затверджуються переліки підприємств, приватизацію

майна яких доцільно здійснити із залученням іноземних інве-

стицій.

Об'єкт приватизації з точки зору права власності - це

майно підприємств, що перебуває в загальнодержавній, рес-

публіканській (Республіка Крим) і комунальній власності. В

розумінні матеріальної форми (як річ, майно) об'єкти при-

ватизації - це три категорії відчуженого майна;

1. Майно підприємств у цілому як єдиних (цілісних) май-

нових комплексів, а також майно підрозділів підприємств -

цехів, виробництв, дільниць та ін. як єдиних майнових ком-

плексів, що виділяються у самостійні підприємства.

Указ Президента України від 23 червня 1995р містить цю

категорію об'єктів, класифіковану на групи залежно від пер-

вісної (балансової) вартості основних фондів, зазначеної в ба-

лансовому звіті за квартал, що передував даті прийняття

органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, і

якісних ознак. Об'єкти класифікуються таким чином:

- група А - об'єкти, вартість яких у цінах на 1 січня

1995 р. не перевищувала 33600 млн. крб. (крім підприємств

групи Г);

- група Б - об'єкти, вартість яких у цінах на 1 січня

1995 р. становила від 33600 до 2150000 млн. крб., а частка

вартості фондів, що припадала на одного працюючого, не

перевищувала номінальної вартості приватизаційного май-

нового сертифіката більш як у 1,5 раза (крім підприємств

ірупи Г);

- група В - об'єкти, вартість яких у цінах на 1 січня

1995 р. становила від 33600 до 2150000 млн. крб., а частка

!!194

вартості фондів, що припадала на одного працюючого, пе-

ревищувала номінальну вартість приватизаційного майно-

вого сертифіката більш яку 1,5 р. (крім підприємств гру-

пи Г);

- група Г - підприємства-монополісти, що визнані таки-

ми у встановленому порядку, незалежно від вартості; підприє-

мства військово-промислового комплексу, що підлягають

конверсії згідно з відповідною програмою, незалежно віл

вартості; підприємства, приватизація яких здійснюється із

залученням іноземних інвестицій за міжнародними догово-

рами України, незалежно від вартості; підприємства, вартість

яких перевищує 2150000 млн. карбованців.

2. Законсервовані об'єкти і об'єкти незавершеного будів-

ництва; майно ліквідованих підприємств. У зазначеному указі

Президента ця категорія об'єктів виділена в групу Д.

3. Частки (паї, акції), що належать державі в майні

підприємств із змішаною формою власності (згідно Указом

- об'єкти групи Е).

Правова класифікація об'єктів на групи Д-Б здійснена

для того, щоб залежно від групи об'єкта визначати способи

його приватизації (викуп товариством покупців, продаж на

аукціоні, за конкурсом тощо).

3. Суб'єкти приватизації

Коло суб'єктів приватизації визначається статтею 6 Зако-

ну <Про приватизацію майна державних підприємств> у

формі вичерпного переліку, до якого входять: державні орга-

ни приватизації; покупці; продавці; представники і посе-

редники.

Систему державних органів приватизації визначено в зако-

нодавчому порядку. З метою прискорення процесу привати-

зації державного майна, забезпечення єдиного методологіч-

ного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов

для виконання Державної програми приватизації Указом

Президента України від 19 лютого 1994 р. <Про єдину систе-

му органів приватизації в Україні> створено єдину систему

органів приватизації в нашій державі шляхом реорганізації:

- регіональних відділень Фонду державного майна Украї-

ни в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто-

!!195

полі і органів приватизації відповідних адміністративно-те-

риторіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду дер-

жавного майна України;

- районних та міських органів приватизації - у представ-

ництва Фонду державного майна України в районах та містах.

Регіональні відділення Фонду державного мана України та

представництва Фонду державного майна України в райо-

нах та містах діють на підставі положень, затверджених Ка-

бінетом міністрів України. Очолює систему органів прива-

тизації Фонд державного майна України, який діє на підставі

Закону України <Про приватизацію майна державних

підприємств> та Положення про Фонд державного майна

України, що затверджується Верховною Радою України.(*1)

У своїй діяльності Фонд державного майна України підпо-

рядкований і підзвітний Верховній Раді України. Головним

у правовому становищі Фонду є те, що на нього покладено

виконання завдань, пов'язаних із:

- захистом майнових прав України на її території та за

кордоном;

- здійсненням прав розпорядження майном державних

підприємств у процесі їх приватизації, створенням спільних

підприємств;

- здійсненням повноважень щодо організації та прове-

дення приватизації майна підприємств, яке перебуває у за-

гальнодержавній власності;

- здійсненням повноважень орендодавця майна держав-

них підприємств і організацій Їх структурних підрозділів;

-- сприянням процесові демонополізації економіки і ство-

ренню умов для конкуренції виробників.

Відповідно до покладених на нього завдань Фонд у про-

цесі приватизації здійснює повноваження, зазначені в статті

7 Закону <Про приватизацію майна державних підприємств>

та в пункті 5 Тимчасового положення про Фонд державного

майна України.

(**1) Див.: Тимчасове положення про Фонд державного майна України.

Затверджено Постановою Верховної Ради України від 7 червня

1992 р. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію.-

І 992 -№1.

!!196

Державні засоби виробництва, що підлягають приватизації,

є особливим товаром, покликаним забезпечувати не лише

потреби приватизації, а й суспільні потреби в продукції,

роботах, послугах. Тому законодавець спеціально регулює

коло осіб, які можуть виступати покупцями в угодах прива-

тизації, та деталізує ряд елементів правового становища по-

купця як суб'єкта приватизації.

Визначено загальне коло осіб, що можуть бути покупця- .

ми. Це:

- громадяни України, іноземні громадяни, особи без гро-

мадянства;

- юридичні особи, зареєстровані на території України;

- юридичні особи інших держав.

Також визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть

бути покупцями. Стосовно фізичних осіб йдеться про пра-

цівників Фонду державного майна України та його регіо-

нальних відділень і представництв (крім випадків викорис-

тання ними цінних паперів). Стосовно юридичних осіб діють

два обмеження:

- не можуть бути покупцями юридичні особи щодо об'єктів,

перелік яких визначається державною, республіканською (Рес-

публіки Крим) та місцевими програмами приватизації;

- не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні

яких частка державної власності перевищує 25 відсотків.

Окремо в законодавстві встановлено, що не можуть бути

покупцями органи державної влади і управління.

Фізичні особи (громадяни, особи без громадянства) мають

право брати участь у приватизації спільно. З цією метою

вони можуть засновувати господарське товариство або това-

риство покупців. Правове становище господарських товариств

розглядалося в попередніх розділах, тому розглянемо більш

детально правове становище товариства покупців як суб'-

єкта права і учасника угод приватизації. Воно врегульовано,

крім Закону <Про приватизацію майна державних

підприємств>, спеціальним нормативним актом - Поряд-

ком створення та реєстрації товариства покупців, затверд-

женим наказом Голови Правління Фонду державного майна

України від 8 вересня 1992 р. (Державний інформаційний

бюлетень про приватизацію -1992 -с.50), та Угодою про

спільну діяльність (там само -с.54).

!!197

Товариство створюється за двома принципами: а) грома-

оянами за місцем проживання та б) членами трудового ко-

пективу підприємства, яке підлягає приватизації (тобто за

місцем роботи).

З точки зору правового статусу товариство є добровільним

об'єднанням громадян, які уклали угоду про спільну діяльність

і однією спеціальною метою - з метою придбання об'єкта у

колективну власність. У межах цієї мети і передбачених за-

коном повноважень товариство є спеціальним суб'єктом

права, користується правами юридичної особи.

Юридичною підставою участі громадянина у товаристві є

членство. Громадянин може бути членом:

- кількох товариств покупців;

- одного товариства покупців, створеного працівниками

підприємства, що приватизується (за місцем роботи);

- товариства покупців за місцем роботи і товариства, ство-

реного за місцем проживання, одночасно.

Членами товариства покупців підприємства можуть бути

його працівники, пенсіонери, звільнені за скороченням

штатів, за станом здоров'я і особи, які мають право по зако-

ну повертатися на попереднє місце роботи. Згода бути чле-

ном товариства покупців дається в письмовій формі з нота-

ріальним посвідченням підписів членів товариства.

Товариство покупців підприємства створюється згідно з

рішенням загальних зборів трудового колективу за умови

/часті в них більше 50 відсотків працівників. Рішення за-

гальних зборів приймається у вигляді протоколу загальних

зборів членів трудового колективу (за місцем роботи) або про-

поколу загальних зборів громадян (за місцем проживання).

Члени товариства покупців, створеного за місцем прожи-

вання, до проведення зборів фіксуються як такі у підписному

шсті учасників товариства на придбання об'єкта приватизації.

Товариство підлягає реєстрації, яку здійснює відповідний

орган приватизації в десятиденний строк від дня подачі не-

обхідних документів (протоколу загальних зборів та угоди

тро спільну діяльність).

Товариство покупців вважається створеним і діє як суб'єкт

права, юридична особа з чітко визначеними функціями з

моменту реєстрації протоколу та угоди. Правосуб'єктність

товариства як спеціальної юридичної особи вичерпно виз-

!!198

начається Законом <Про приватизацію майна державних

підприємств>. Товариство має повноваження на: 1) подання

заяви на приватизацію; 2) одержання кредитів; 3) участь в

аукціоні, конкурсі, викупі підприємства; 4) укладання дого-

вору купівпі-продажу; 5) прийняття майна у власність; 6) підго-

товку установчих документів і вирішення всіх організаційних

питань щодо створення господарського товариства чи Іншо-

го підприємства на основі приватизованого майна; 7) участь

як позивача або відповідача в суді, арбітражному суді.

Після досягнення мети товариство покупців припиняє свою

діяльність. Воно може бути ліквідоване також рішенням за-

гальних зборів, прийнятим одноголосне.

Стаття 6 Закону <Про приватизацію майна державних

підприємств> відносить до суб'єктів приватизації представ-

ників і посередників. Тут йдеться про різних щодо юридичної

природи та організаційно-правових форм суб'єктів права,

що входять до інфраструктури приватизації. Інфраструкту-

ра - це, насамперед, спеціалізовані організації, які обслуго-

вують продавців і покупців з метою зменшення їх ризиків

при розміщенні вкладів покупців в об'єкти приватизації, при

укладанні і виконанні угод приватизації. Організації Інфра-

структури обслуговують також ринок приватизаційних па-

перів, обіг приватизаційних майнових сертифікатів тощо.

Зазначена діяльність здійснюється організаціями інфраст-

руктури на договірних засадах. Це означає, що звернення

покупців до послуг посередницьких організацій при прид-

банні державного майна не є обов'язковим.

Закон <Про приватизацію майна державних підприємств>

передбачає, що основними інфраструктурними організація-

ми приватизації є:

~ довірчі товариства;

- інвестиційні фонди;

- холдинги;

- інші фінансові посередники.

Однією з організаційно-правових форм суб'єкта представ-

ницької і посередницької діяльності у сфері приватизації є

довірче товариство. Функції і правове становище даного суб'-

єкта регулюються Законом України <Про господарські то-

вариства> (загальні положення та особливості правового ста-

тусу господарських товариств з додатковою відповідальні-

!!199

стю), а також Декретом Кабінету міністрів України від 17

березня 1993 р. <Про довірчі товариства> (Відомості Верхов-

ної Ради України.-1993.-№19.-Ст.207).

Довірче товариство - це господарське товариство з додат-

ковою відповідальністю, яке здійснює представницьку

діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителя-

ми майна щодо реалізації Їх прав власників. Майном - об'-

єктом договору між довірчим товариством і довірителем є

кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право влас-

ності довірителя.

Особливості створення довірчого товариства визначені стат-

тею 2 Декрету. Так, його статутний фонд формується лише

за рахунок коштів і цінних паперів учасників. Предметом

діяльності товариства згідно з установчими документами є

так звані довірчі операції, тобто послуги товариства довірите-

лю. Для громадян це збереження відповідного майна дові-

рителів, представницькі, фінансово-посередницькі послуги

з його обслуговування. Для юридичних осіб це агентські

послуги, ведення банківських рахунків цінних паперів, гос-

подарське управління переданими товариству голосуючими

акціями шляхом участі у загальних зборах акціонерних то-

вариств. Якщо передбачено договором, товариство бере

участь від імені акціонерів-довірителів, державних органів

приватизації-довірителів в управлінні акціонерними това-

риствами.

Довірче товариство здійснює також (при наявності ліцензії

Фонду державного майна України) операції щодо розміщен-

ня приватизаційних паперів, у тому числі для товариств по-

купців. Для здійснення зазначеної діяльності сторони укла-

дають відповідний договір: на здійснення довірчих операцій;

на надання комплексу послуг по приватизації певного об'-

єкта; на фінансове посередництво з метою нагромадження

приватизаційних коштів для вкладення їх в об'єкти привати-

зації; на здійснення так званих трастових операцій, тобто на

управління майном довірителя з метою одержання ним мак-

симального прибутку, захисту його коштів від інфляції тощо.

Однією стороною договору є довіритель - юридична осо-

ба або громадянин, які передають товариству повноваження

власника належного їм майна згідно з умовами договору,

другою стороною - товариство як юридична особа.

!!200

ї Довірчі операції від імені товариства здійснюють його учас-

ники - фізичні або юридичні особи (представники, уповно-

важені цими особами), які називаються довіреними особами.

Товариство має розрахунковий рахунок у комерційному

банку, що обслуговує довірчі операції і зберігає майно як

товариства, так і довірителів. Відносини між товариством і

банком регулюються окремим договором на відповідне бан-

ківське обслуговування.

В установчому договорі довірчого товариства передбачаєть-

ся домовленість про відповідальність товариства і його учас-

ників за зобов'язаннями товариства перед банком і довіри-

телями, а також про право довірених осіб на підпис чеків,

отримання документів довірителів, що зберігаються у бан-

ку, та інші операції.

Учасники товариства відповідають за його зобов'язання-

ми перед довірителями і банком у розмірі своїх внесків до

статутного фонду. При недостатності цього майна учасники

відповідають додатково; належним їм майном у п'ятикрат-

ному розмірі до внеску кожного учасника.

Довірчі товариства є комерційними організаціями. Джере-

лом прибутків товариства є плата, яку отримують довірені

особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати вста-

новлюється в договорі між довірителем майна і довіреною

особою, якщо інше не передбачено законодавством.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Правовий ста-

тус цих фінансових посередників, крім Закону <Про госпо-

дарські товариства>, визначається також Положенням про

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим

Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. (Голос

України.-1994.-11 березня.).

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі

закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну

діяльність у галузі спільного інвестування. Інвестиційні фонди

поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створю-

ються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інве-

стиційних сертифікатів (цінних паперів, що випускаються

виключно інвестиційним фондом або інвестиційною ком-

панією і дають право їх власникам на отримання доходу у

вигляді дивіденду) у строки, встановлені інвестиційною дек-

ларацією. Закриті фонди створюються на визначений строк

!!201

і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів

після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити

не менше 2 тис. мінімальних зарплат, встановлених на мо-

мент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків

засновників у вигляді коштів, цінних паперів, нерухомого

майна (його частка в статутному фонді не повинна переви-

щувати 25 відсотків).

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні

особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду.

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату не

може бути меншою за 10000 крб. і повинна дорівнювати

номінальній вартості однієї акції, що належить засновни-

кам. Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається

договір з Інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторсь-

кою фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм,

проводиться реєстрація викупу інвестиційних сертифікатів,

публікуються інвестиційна декларація (складова частина ста-

туту інвестиційного фонду, в якій визначаються основні на-

прями та обмеження інвестиційної діяльності фонду, поря-

док випуску, продажу та викупу інвестиційного фонду, а

також інші питання його інвестиційної діяльності) та інфор-

мація про випуск інвестиційних сертифікатів.

Управління активами інвестиційного фонду від імені фон-

ду здійснює інвестиційний керуючий. Відповідно до Поло-

ження про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії інве-

стиційний керуючий:

~ готує проекти інформаційних повідомлень про випуск

інвестиційних сертифікатів;

- організовує продаж інвестиційних сертифікатів, у тому

числі шляхом залучення агентів;

- спільно з депозитарієм підраховує вартість чистих ак-

тивів з розрахунку на один випущений сертифікат і раз на

півроку публікує відповідну інформацію;

- зобов'язаний вживати заходів для викупу інвестиційних

сертифікатів (відкритого інвестиційного фонду) на вимогу

'їх власників від імені та за рахунок коштів фонду, а в разі їх

відсутності - за рахунок власних коштів.

Важливу роль у забезпеченні діяльності інвестиційного

фонду відіграє депозитарій інвестиційного фонду. Це юри-

!!202

дична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів,

обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду

та облік руху активів на підставі депозитного договору. Де-

позитний договір з депозитарієм укладає інвестиційний ке-

руючий. В договорі зазначаються предмет домовленості між

сторонами, права і обов'язки сторін, положення про взаєм-

ну відповідальність сторін за збитки, що можуть виникнути

внаслідок невиконання договору, зміст інвестиційної дек-

ларації, розмір винагороди депозитарієві за надання послуг

інвестиційному фонду та інші умови, включаючи застере-

ження про конфіденційність.

Інвестиційна компанія - це торговець цінними паперами,

який, крім провадження Інших видів діяльності, може залу-

чати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом

емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного

товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні

Інвестиції, повинен становити не менш як 50 тис. мінімаль-

них зарплат, визначених на момент її реєстрації.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо

спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд,

провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів,

опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про

випуск нею сертифікатів.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії. Він має

окремий баланс, на який інвестиційна компанія може пере-

давати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухо-

мості. Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяль-

ності, пов'язаної зі спільним інвестуванням, пропорційно

вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше

не передбачено інвестиційною декларацією.

Для здійнення спільного інвестування інвестиційні фонди,

а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди

(далі - фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які

пропонують для розміщення серед учасників.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обміню-

ватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встанов-

леному Фондом державного майна України порядку отри-

мали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з прива-

!!203

тизаційними паперами. Закриті фонди обслуговують влас-

ників приватизаційних паперів з такими обмеженнями; інве-

стиційні сертифікати підлягають викупові фондом не рані-

ше закінчення терміну використання приватизаційних па-

перів; учасниками інвестиційного фонду не гарантується

фіксований розмір дивідендів. Приватизаційні папери, які

перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у

разі загальної індексації приватизаційних паперів.

Холдингова компанія (холдинг). Це господарюючий суб'єкт,

.який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного

.або більше, господарюючих суб'єктів. При цьому під конт-

рольним пакетом акцій розуміється така кількість акцій (пай,

частка в статутному фонді), яка дає право холдинговій ком-

панії здійснювати фактичний контроль над господарюючим

суб'єктом (він називається дочірнім підприємством). Хол-

дингові компанії можуть створюватися в результаті:

- заснування їх органами, уповноваженими управляти дер-

жавним майном, державними органами приватизації само-

стійно або разом з іншими засновниками;

- поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим

(придбання контрольного пакета акцій) у процесі привати-

зації. При цьому господарюючий суб'єкт, що поглинає, виз-

начається холдинговою компанією, а поглинутий - дочірнім

підприємством.

Холдингові компанії можуть бути дочірніми підприємства-

ми інших холдингових компаній.

Указом Президента України від 11 травня 1994 р. затверд-

жене Положення про холдингові компанії, що створюються

в процесі корпоратизації та приватизації (Голос України.-

1994.-20 травня.).

Визначаючи порядок створення холдингової компанії в

процесі корпоратизаціЇ, Положення встановлює, що заснов-

ником холдингової компанії може бути підприємство або

орган, уповноважений управляти державним майном.

Холдингова компанія створюється у формі відкритого ак-

ціонерного товариства шляхом об'єднання у статутному фонді

контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших

активів.

Управління холдинговою компанією, створеною в процесі

корпоратизації, здійснюється в порядку, передбаченому за-

!!204

конодавством про корпоратизацію. При цьому обов'язки

голови правління холдингової компанії у разі її створення

шляхом об'єднання контрольних пакетів акцій кількох

підприємств, покладаються на особу, призначену засновни-

ком (засновниками), а якщо холдингова компанія створена

на базі підприємства, що корпоратизується, - на керівника

цього підприємства.

Певні особливості створення холдингової компанії вста-

новлені Положенням щодо процесу приватизації. В цьому

випадку засновником холдингової компанії може бути:

- державний орган приватизації;

- підприємство, що підлягає приватизації;

- орган уповноважений управляти державним майном;

- відкрите акціонерне товариство, створене відповідно до

Указу Президента України від 15 червня 1993 р. <Про кор-

поратизацію підприємств>.

Створення холдингової компанії в процесі приватизації

здійснюється відповідно до порядку, передбаченого для ство-

рення холдингової компанії в процесі корпоратизації.

4. Приватизаційний процес

Порядок приватизації державного майна передбачає на-

явність чотирьох стадій:

- подання заяви про приватизацію майна державного

підприємства або окремих його часток;

- розгляд заяви і прийняття рішення про приватизацію

об'єкта;

- опублікування інформації про прийняття рішення про

приватизацію об'єкта і створення відповідної комісії з при-

ватизації;

- затвердження плану приватизації майна державного

підприємства і його реалізація.

Заяви про приватизацію (від членів трудового колективу

чи покупців, визнаних такими статтею 8 Закону <Про при-

ватизацію майна державних підприємств>) подаються до

Фонду державного майна України, його регіональних

відділень чи представництв за місцезнаходженням об'єкта,

що приватизується, у письмовій формі. Вони розглядаються

протягом одного місяця, після чого Фонд державного майна

!!205

України чи відповідний державний орган з приватизації

приймає рішення про приватизацію об'єкта і повідомляє про

це заявника та трудовий колектив підприємства, що прива-

тизується.

Відносини, які виникають на стадії подання заяви і прий-

няття рішення про приватизацію, детально регулює Поря-

док подання та розгляду заяви про приватизацію, затверд-

жений наказом голови Правління Фонду державного майна

України від 26 серпня 1992 р. (Урядовий кур'єр.--1992.- ЗО

жовтня.).

Державний орган з приватизації протягом місяця з дня

прийняття рішення про приватизацію об'єкта затверджує

склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк по-

дання плану приватизації, який не повинен перевищувати

двох місяців з дня затвердження складу комісії.

Функції і компетенція комісії визначені статтею ІЗ Закону

<Про приватизацію майна державних підприємств> та По-

ложенням про комісії з приватизації затвердженим наказом

голови Правління Фонду державного майна України від 8

вересня 1992 р. (там же).

До складу комісії входять: представники товариства по-

купців (по одному від кожного товариства), інші особи, що

подали заяву на приватизацію, або їх представники (по од-

ному від кожної особи), представники державного органу

приватизації, органу державного управління, місцевих Рад

народних депутатів, фінансових органів. Головою комісії

призначається представник органу приватизації або упов-

новажена ним особа.

Основними завданнями комісії є:

- контроль за проведенням інвентаризації майна об'єкта

приватизації;

- розробка плану приватизації об'єкта та подання його на

затвердження в орган приватизації;

- оцінка вартості і визначення початкової ціни об'єкта,

що приватизується, розміру статутного фонду господарсь-

кого товариства;

- визначення форми платежів та квоти обов'язкового за-

стосування приватизаційних майнових сертифікатів та ін.

Зміст плану приватизації та правовий режим його затвер-

дження врегульовано статтею 14 Закону <Про приватизацію

!!206

майна державних підприємств> та Положенням про план

приватизації, затвердженим наказом голови Правління Фонду

державного майна України від 10 листопада 1992 р. (Дер-

жавний інформаційний бюлетень про приватизацію.-1993.-

№1.-с.31-39).

План приватизації повинен передбачати:

- строки і організаційні форми приватизації;

- початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного

фонду господарського товариства);

- врахування кредиторської і дебіторської заборгованості;

- рекомендовані форми платежу, квоти обов'язкового за-

стосування приватизаційних майнових сертифікатів.

Якщо трудовий колектив підприємства, майно якого при-

ватизується, не погоджується з проектом плану приватизації,

розробленим комісією, він може підготувати альтернатив-

ний варіант плану.

Проект плану, розроблений комісією, та альтернативний

проект плану трудового колективу подаються на розгляд

органів приватизації, які протягом 10 днів зобов'язані роз-

глянути подані проекти, затвердити план приватизації і до-

вести його до заінтересованих осіб. Рішення про затверд-

ження плану може бути оскаржене у 10-денний строк в Фонд

державного майна України, Верховну Раду Республіки Крим

та місцеві Ради народних депутатів.

5. Способи приватизації

Спосіб приватизації - це встановлені законом для кожної

кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридична підста-

ва і договірна угода щодо відчуження майна державного

підприємства суб'єктом приватизації - продавцем (держав-

ним органом приватизації) суб'єктові приватизації - по-

купцеві (недержавній юридичній або фізичній особі).

Відповідно до статті 15 Закону <Про приватизацію майна

державних підприємств> приватизація майна державних

підприємств може здійснюватися шляхом:

- продажу об'єктів приватизації та незавершеного будів-

ництва на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним

застосуванням майнових сертифікатів, вільно конвертова-

ної валюти. Цей спосіб приватизації здійснюється у поряд-

!!207

ку, встановленому розділом ІV Закону України <Про прива-

тизацію невеликих державних підприємств>. Згідно із за-

значеним законом продаж об'єктів на аукціоні полягає у

прямій передачі права власності покупцю, який запропону-

вав у ході торгів найвищу ціну, а продаж об'єктів за конкур-

сом - у передачі права власності покупцю, який запропо-

нував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за

рівних умов - найвищу ціну;

- продажу часток (акцій, паїв) у майні підприємств на

аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими спосо-

бами, що передбачають конкуренцію покупців. За загаль-

ним правилом продаж часток (акцій, паїв), що належать

державі в майні господарських товариств, здійснюється шля-

хом перетворення державних підприємств на акціонерні то-

вариства. Цей процес здійснюється відповідно до Указу

Президента України від 15 червня 1993 р. №210 <Про кор-

поратизацію підприємств> (Урядовий кур'єр--1993.-17 чер-

вня) та Положення про порядок корпоратизації підприємств

України від 5 липня 1993р.(ГолосУкраїни.-1993-14 лип-

ня);

- викупу майна державного підприємства згідно з альтер-

нативним планом приватизації;

- викупу об'єктів малої приватизації товариствами по-

купців, створеними працівниками цих об'єктів. Детально

такий спосіб приватизації врегульований розділом ІІІ Зако-

ну України <Про приватизацію невеликих державних

підприємств (малу приватизацію)>.

Загалом порядок застосування певних способів привати-

зації крім зазначених актів, регулюється Положенням про

застосування способів приватизації майна державних

підприємств, затвердженим наказом голови Правління Фонду

державного майна України від 4 лютого 1993 р. (Державний

інформаційний бюлетень про приватизацію.-1993.-№6.-

с.11).