Розділ XІІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА

1. Поняття банкрутства. Суб'єкти банкрутства

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації

підприємств регулюється Законом <Про підприємства в Ук-

раїні> (ст.ст-24,34). Порядок і умови визнання будь-яких

юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності

банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів ре-

гулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. <Про

банкрутство> (Відомості Верховної Ради України. -1992.

-№31. -Ст.440).

Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний

процес регулюється також і законодавством України про

організацію та діяльність арбітражного суду, а провадження у

справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з ура-

хуванням вимог Закону <Про банки і банківську діяльність>.

Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття

якого містить стаття 1 Закону <Про банкрутство>. Це пов'я-

зана з недостатністю активів у ліквідній формі неспро-

можність юридичної особи - суб'єкта підприємницької

діяльності задовольнити в установлений для цього строк

пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобо-

в'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випли-

ває, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю

продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внас-

лідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт

підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобо-

в'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'яв-

лені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів

у ліквідній формі (*1) - не вистачить для Їх задоволення.

(**1) Активи у ліквідній формі - це майно на 6аліана суб'скта, що може

бути так чи інакше реалізоване (основні засоби й інвестиції, обігові

засоби і кошти; розрахункові документи й інші фінансові активи з

урахуванням заборгованості; ліквідні нематеріальні активи: майнові

права типу патентів, технологій, ліцензій тощо).

!!157

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому,

що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають докумен-

товані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові

правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановле-

ному законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта

підприємництва.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає

комплекс процесуальних правовідносин: провадження у

справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про бан-

крутство, задоволення претензій кредиторів, припинення

справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесу-

альних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний

правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.

Суб'єктами банкрутства закон визнає лише юридичних

осіб, причому осіб однієї категорії - суб'єктів підприєм-

ництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язан-

ня перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином,

мова йде насамперед про підприємства всіх форм власності

і видів, визначених статтею 2 Закону <Про підприємства в

Україні>, а також про господарські об'єднання згідно с стат-

тею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємниць-

ку діяльність. Зазначені суб'єкти поіменовані Законом <Про

банкрутство> боржниками або банкрутами.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях

провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після

того, як арбітражний суд прийме постанову про визнання

боржника банкрутом.

Закон <Про банкрутство> не поширюється на юридичних

осіб, які не займаються згідно з їх статутами (положеннями)

систематичною підприємницькою діяльністю.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кре-

дитори. Це можуть бути як громадяни, так І юридичні осо-

би, що мають підтверджені належними документами май-

нові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті

суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заста-

вою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або

більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про бан-

крутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати

комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, ство-

!!158

рення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього

органу визначають збори. Ці органи - збори, комітет -

необхідні для участі у провадженні у справах про банкрут-

ство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні

кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.

2. Підстави для застосування банкрутства

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта

підприємництва є економічний фактор, визначений стат-

тею 1 Закону <Про банкрутство> - неспроможність суб'єкта

як юридичної особи задовольнити своєчасно пред'явлені до

нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов'язання

перед бюджетом. Фактичною підставою для порушення спра-

ви про банкрутство може бути лише письмова заява до арбі-

тражного суду, яка називається <заява про порушення спра-

ви про банкрутство юридичної особи>. З такою заявою до

арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів -

громадянин чи юридична особа, яка має підтверджені на-

лежними документами майнові вимоги до боржника, або

кілька кредиторів. Як уже зазначалося, такого права не ма-

ють ті кредитори, майнові вимоги яких забезпечені заста-

вою.

Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи

про банкрутство юридичної особи лише у тому разі, якщо

остання неспроможна задовольнити визнані нею претензійні

вимоги (або сплатити борги за виконавчими документами)

протягом одного місяця.

Із заявою про порушення справи про банкрутство до арбі-

тражного суду може звернутися боржник з власної ініціати-

ви. Боржник реалізує таке право у разі його фінансової не-

спроможності або загрози такої неспроможності. Боржник

додає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгал-

терський баланс, іншу інформацію про його фінансове і

майнове становище.

Заявники можуть відкликати свої заяви на будь-якій стадії

провадження, але до прийняття арбітражним судом поста-

нови про визнання боржника банкрутом. Якщо заявником є

боржник, він має право відкликати свою заяву лише за зго-

дою кредиторів.

!!159

Законом України від 17 червня 1993 р. перелік суб'єктів,

які можуть звернутися з письмовою заявою про порушення

справи про банкрутство, розширено за рахунок органів дер-

жавної податкової служби та державної контрольно-ревізій-

ної служби. Як випливає зі змісту статті 6 Закону <Про бан-

крутство>, ці заявники не мають права відкликати подані

ними заяви.

3. Провадження у справах про банкрутство

Провадження по цій категорії справ здійснюють органи

правосуддя в господарських відносинах - арбітражні суди.

Підвідомчість цих справ арбітражним судам встановлює стат-

тя 4 Закону <Про банкрутство> та ст.6 Закону <Про арбіт-

ражний суд>, а провадження у справах про банкрутство ре-

гулюється Арбітражним процесуальним кодексом України з

урахуванням особливостей, передбачених Законом <Про бан-

крутство>.

Провадження у справах про банкрутство має кілька стадій:

- порушення провадження у справі;

- попереднє засідання арбітражного суду;

- виявлення кредиторів і санаторій;

- утворення зборів і комітету кредиторів;

- прийняття рішення про санацію;

- визнання боржника банкрутом і оголошення про банк-

рутство;

- припинення справи про банкрутство.

На стадії порушення провадження у справі арбітражний суд

розгладає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийнят-

тю, а справа - порушенню. При позитивному вирішенні

цього питання суд виносить ухвалу про порушення провад-

ження у справі. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів

з дня надходження заяви. В ухвалі вирішуються питання про

прийняття заяви, про призначення справи до розгляду в по-

передньому засіданні арбітражного суду та про час і місце

його проведення. Згідно з ухвалою витребуються документи

про майнове і фінансове становище боржника, необхідні для

розгляду справи.

Ухвала розсилається боржникові, кредиторам та банкам, що

здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.

!!160

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не

пізніш як через один місяць з дня порушення провадження

у справі. Воно необхідне для:

- оцінки документів;

- заслуховування пояснення сторін, банків;

- розгляду їх клопотань.

За результатами попереднього засідання арбітражний суд

у разі необхідності призначає розпорядника майна боржни-

ка, зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого

органу Верховної Ради (газета <Голос України>) чи Кабінету

міністрів України (газета <Урядовий кур'єр>) оголошення про

порушення справи про банкрутство. В оголошенні мають місти-

тися: повне найменування боржника, його юридична адре-

са, банківські реквізити, а також найменування та адреса

арбітражного суду і номер справи.

Розпорядником майна боржника є банк, що здійснює розра-

хунково-касове обслуговування боржника; Фонд державного

(комунального) майна, якщо боржник - державне підприєм-

ство, або інша особа, яку запропонують боржник чи кредито-

ри. На розпорядника майна покладаються повноваження щодо

розпорядження і контролю за майном боржника.

Попереднє засідання арбітражного суду, як бачимо, ще не

вирішує справи про банкрутство по суті. В ньому вирішують-

ся інші питання, в тому числі щодо подання оголошення.

Оголошення необхідне, по-перше, для виявлення всіх кре-

диторів. Для того, щоб нагадати і виявити себе як кредитора

даного боржника, необхідно подати до арбітражного суду

письмову заяву, де вказати свої майнові вимоги. Останні

мають бути підтверджені документально. Строк подання такої

заяви - один місяць з дня опублікування оголошення про

порушення справи про банкрутство. Із заяв кредиторів, які

звертаються з майновими вимогами до боржника після ого-

лошення про порушення справи про банкрутство, справ-

ляється державне мито в розмірі 5 мінімальних розмірів заро-

бітної плати (без індексації).(*1)  Арбітражний суд за резуль-

татами розгляду вимог сторін своєю ухвалою визнає Їх чи

(**1) Стаття 3 Декрету Кабінету міністрів України від 21 січня 1993

р. <Про державне мито>.

!!161

відхиляє. Ця ухвала може бути перевірена в порядку нагляду

за процедурою, встановленою Арбітражним процесуальним

кодексом України.

Метою оголошення про порушення справи про банкрут-

ство є, по-друге, виявлення можливих санаторів. Латинське

слово санація означає оздоровлення (лікування). В даному

випадку йдеться про оздоровлення фінансово-майнового

стану юридичної особи-боржника.

Санатори - це особи, які бажають своїми коштами чи

майном взяти участь у санації боржника, тобто перебрати

на себе всі борги юридичної особи або певну Їх частину, що

дало б змогу припинити справу про банкрутство.

Санаторами можуть бути і громадяни, і юридичні особи.

Якщо вони бажають взяти участь у санації боржника, то

повинні у місячний строк з дня опублікування оголошення

подати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язан-

ням про переведення на них боргу. У заявах також вказу-

ються умови санації боржника.

Через місяць від дня опублікування у відповідному друко-

ваному органі оголошення про порушення справи про бан-

крутство арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов'язує

всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до борж-

ника, скликати збори за їх участю, на яких в разі необхід-

ності створюється комітет кредиторів. Створення останньо-

го визначається законом обов'язковим, якщо кількість кре-

диторів перевищує десять осіб (юридичних та/або фізичних).

Створивши комітет, збори кредиторів визначають його

повноваження, а рішення про створення комітету та надані

йому повноваження подається арбітражному суду.

Після закінчення місячного строку, встановленою для

подання заяв з письмовим зобов'язанням про переведення

боргу на санаторів, арбітражний суд може винести ухвалу

про проведення санації боржника. Така ухвала виноситься:

а) якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити

вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов'язан-

ня перед бюджетом;

б) за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками

виконання цих зобов'язань і на переведення боргу.

Якщо юридична особа сама звернулася до арбітражного

суду із заявою про визнання її банкрутом, їй належить

!!162

право вибору умов санації. В такому разі санація може

бути здійснена або шляхом реорганізації (в порядку, вста-

новленому Законом <Про підприємства в Україні>), або

шляхом приватизації (в порядку, встановленому привати-

заційним законодавством). У цьому випадку (у разі згоди

кредиторів на переведення боргу та заміну боржника) ар-

бітражний суд виносить ухвалу про припинення проваджен-

ня у справі, в якій затверджує узгоджені кредиторами, са-

наторами і боржником умови санації юридичної особи

боржника.

Законом <Про банкрутство> встановлюються особливості

санації підприємств державної власності. Якщо порушень

справа про банкрутство державного підприємства, то це по

роджує певні права його трудового колективу. У цьому разі

колектив має право вимагати або передачі йому в оренду

підприємства, або перетворення його в інше підприємство

засноване на колективній власності. Умовою реалізації цьо-

го права є прийняття новим підприємством (орендним, ко-

лективним) боргів підприємства-боржника. Згоди кредиторів

на таку <санацію> не вимагається.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом у разі:

- відсутності пропозицій щодо проведення санації;

- незгоди кредиторів з умовами санації боржника.

Про визнання боржника банкрутом приймається постано-

ва арбітражного суду, в якій призначаються ліквідатори з

представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів

а також Фонду державного (комунального) майна, якщо бан-

крутом визнано державне підприємство або організацію

Після прийняття постанови про банкрутство робиться ого-

лошення про банкрутство. Як дія оголошення означає, що

копії постанови про визнання боржника банкрутом надси-

паються відповідним органам. Перелік їх вміщує стаття 14

Закону <Про банкрутство>. Це:

 - засновник визнаної банкрутом юридичної особи;

- власник майна банкрута або уповноважений ним орган;

- банк, клієнтом якого є банкрут;

- Національний банк України (якщо банкрутом є банк);

- Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України

(якщо банкрут зареєстрований як учасник зовнішньоеконо-

мічної діяльності);

!!163

- орган, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприєм-

ницької діяльності;

- державна служба зайнятості за юридичною адресою бан-

крута;

- відповідний профспілковий орган;

- прокуратура (якщо матеріали справи дають підстави

вважати банкрутство навмисним).

На призначених арбітражним судом ліквідаторів поклада-

ються обов'язки проведення процедури задоволення вимог

кредиторів.

Для цього вони створюють спеціальний орган - ліквіда-

ційну комісію. Крім представників названих органів, до складу

комісії обов'язково включається розпорядник майна борж-

ника.

Функції ліквідаційної комісії визначені статтею 16 Закону

<Про банкрутство>. Це:

- управління майном банкрута;

- інвентаризація та оцінка його майна;

- визначення ліквідаційної маси І розпорядження нею;

- вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості;

- реалізація майна банкрута;

- здійснення Інших заходів, спрямованих на задоволення

вимог кредиторів відповідно до Закону <Про підприємства в

Україні>.

Як банкрут, так і кредитори мають право оскаржувати дії

ліквідаційної комісії до арбітражного суду.

За результатами своєї роботи ліквідаційна комісія складає

і подає, арбітражному суду ліквідаційний баланс.

Арбітражний суд зобов'язаний розглянути його, заслухати

членів ліквідкому і зборів (комітету) кредиторів. В резуль-

таті цього можуть бути винесені ухвали двох (за змістом)

видів:

- про затвердження ліквідаційного балансу. Якщо за ре-

зультатами ліквідаційного балансу не залишилось майна після

задоволення вимог кредиторів, виноситься також ухвала про

ліквідацію банкрута як юридичної особи;

- про затвердження ліквідаційного балансу і призначення

нових ліквідаторів.

Якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог

кредиторів, він вважається вільним від боргів, тобто стає знову

!!164

суб'єктом підприємницької діяльності. Ухвалу про реоргані-

зацію (ліквідацію) його як юридичної особи арбітражний

суд може винести лише з двох підстав: якщо майнових ак-

тивів залишилося менше, ніж вимагається для функціону-

вання юридичної особи згідно з законодавством, та коли

про це є клопотання власників майна юридичної особи. При

винесенні ухвали про реорганізацію (ліквідацію) юридичної

особи-боржника її майно передається власникові.

4. Наслідки визнання боржника банкрутом

Внаслідок оголошення про банкрутство підприємство юри-

дичне переходить у новий правовий статус - статус банкру-

та. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридич-

них положень:

- припиняється підприємницька діяльність боржника;

- право розпорядження майном, майнові права та обо-

в'язки банкрута переходять до ліквідаційної комісії;

- строки усіх боргових зобов'язань банкрута вважаються

такими, що минули;

- нарахування пені та процентів з усіх видів заборгова-

ності банкрута припиняється.

Арбітражний суд може визнати недійсною будь-яку угоду

щодо продажу майна боржником, здійсненого протягом трьох

місяців до початку провадження у справі за умови, якщо її

здійснено в Інтересах зацікавленої особи з боку боржника.

Таку ж дію арбітражний суд може вчинити щодо будь-якої

угоди боржника про продаж майна чи прийняття останнім

на себе зобов'язань протягом одного рокуло початку провад-

ження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійсне-

но з метою приховання цього майна або несплати боргів,

якщо боржник в результаті угоди отримав набагато менше

ніж реальна ціна угоди (майна), а також в разі, якщо борж-

ник на момент укладення угоди вже був фактично непла-

тоспроможним чи став неплатоспроможним у результаті

виконання цієї угоди. Визнання угод недійсними може мати

місце за поданням прокуратури, клопотанням боржника,

розпорядника майна або кредиторів.

Банкрутство - це найсуворіша майнова санкція щодо борж-

ника. Законом встановлено, що з метою погашення боргу

!!165

стягнення може бути звернено на все майно банкрута, що

належить йому на праві власності або повного господарсь-

кого відання.

Згідно з ч.2 СТ.18 Закону <Про банкрутство> у випадках,

передбачених законодавчими актами, стягнення за претен-

зіями кредиторів може бути звернено і на інше майно. Тут

йдеться, зокрема, про господарські товариства: з додатко-

вою відповідальністю та повні.

Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю

поділений на частки визначених установчими документами

розмірів. Загалом учасники цього товариства відповідають при

його банкрутстві своїми внесками до статутного фонду. При

недостатності ж цього майна якраз і діє правило про <додат-

кову відповідальність>, тобто наступає вже безпосередньо

відповідальність учасників товариства їхнім майном. Ця відпо-

відальність визначається <в однаковому для всіх учасників

розмірі до внеска кожного учасника> (ч. 1 ст.65 Закону <Про

господарські товариства>). Граничний розмір відповідальності

учасників передбачається в установчих документах. Це межі

майнової відповідальності такого товариства.

Дещо Іншим є механізм відповідальності повних товариств.

Суть повного товариства полягає в тому, що всі його учас-

ники <займаються спільною підприємницькою діяльністю і

несуть солідарну відповідальнїсть за зобов'язаннями товари-

ства усім своїм майном> (ст.66 Закону <Про господарські то-

вариства>). Повна відповідальність у даному разі визна-

чається як відповідальність усім майном повних товариств,

на яке відповідно до законодавства України може бути звер-

нено стягнення.

Аналогічно регулюється відповідальність повних товаришів

командитного товариства (ст.ст. 75, 77 Закону <Про госпо-

дарські товариства>).

Оцінка майна банкрута. Щодо оцінки майна банкрута за-

кон <Про банкрутство> користується бланкетною (відсилоч-

ною) нормою, роблячи посилання на Закон України <Про

приватизацію невеликих державних підприємств (малу при-

ватизацію)>. Згідно з статтею 9 зазначеного закону майно

банкрута оцінюється за так званою відновною вартістю на-

явних основних і оборотних коштів з урахуванням креди-

торської та дебіторської заборгованості даного підприємства.

!!166

Що означає ця категорія та як вона обраховується, визначе-

но в Методиці оцінки вартості об'єктів приватизації.(*1)

Методика встановлює порядок і спосіб оцінки майна, що

приватизується, за відновною вартістю з урахуванням його

складу. Вона використовується для визначення початкової

(аукціонної) ціни державного підприємства, розміру статут-

ного фонду господарського товариства, що створюється у

процесі приватизації, а також для визначення ціни майна

державного підприємства або окремих інвентарних об'єктів

при викупі.

Відновною вартістю основних фондів при приватизації слід

вважати їх балансову вартість, перераховану згідно з поста-

новою Кабінету міністрів України від 3 серпня 1993 р. № 598

<Про проведення індексації основних фондів у народному

господарстві України>.

Майно банкрута оцінюється як цілісний майновий комп-

лекс. Для цього:

- робиться повна інвентаризація відповідно до Положен-

ня про інвентаризацію майна державних підприємств, що

приватизуються, а також майна державних підприємств та

організацій, що передається в оренду, затвердженого поста-

новою Кабінету міністрів України від 2 березня 1993 р.

№ 1584;

- розробляється передаточний баланс;

- визначається вартість майна згідно з даними інвентари-

зації та балансу;

- складається акт оцінки вартості майна як цілісного май-

нового комплексу.

До переліку майна включаються:

- основні засоби та інші позаоборотні активи (в тому числі

незавершене будівництво);

- оборотні засоби - запаси і затрати, грошові кошти,

розрахунки та інші активи з урахуванням заборгованості.

Продаж майна. Продавцем майна банкрута визначено

ліквідаційну комісію. Цей орган приймає рішення про про-

даж майна за погодженням із зборами (комітетом) кредиторів.

(**1) Затверджена постановою Кабінету міністрів України від 8 вересня

1993 р. № 7І7//Урядовии кур'єр.-1993- 28 вересня.

!!167

Продаж майна банкрута є гласною акцією. Голова ліквіда-

ційної комісії забезпечує через засоби масової інформації

оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад,

умови і строки придбання майна.

У разі надходження двох і більше пропозицій голова ліквіда-

ційної комісії призначає проведення конкурсу (аукціону).

Порядок проведення конкурсу (аукціону) в такому випадку

визначається статтями 8,9,14-24 Закону <Про приватизація)

невеликих державних підприємств (малу приватизацію)>...

Для майна, яке продається на аукціоні, оцінна вартість є

початковою.

5. Черговість задоволення претензій кредиторів

Майнові претензії кредиторів, які задовольняються за ра-

хунок коштів, виручених від продажу майна банкрута, задо-

вольняються згідно з принципом черговості. Це норматив-

ний (законодавчий) принцип, закріплений безпосередньо в

ст.21 Закону <Про банкрутство>.

Суть принципу черговості полягає у встановленні законом

кредиторів першої, другої і т.д. категорій або черг. При цьо-

му діє правило про те, що вимоги кожної наступної черги

задовольняються після повного задоволення вимог поперед-

ньої. Тобто цей принципе протилежним принципу поділу

майна банкрута на частки, пропорційні майновим вимогам

кредиторів усіх категорій.

Передусім, поза чергою покриваються витрати, пов'язані

з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді

та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпо-

рядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів,

забезпечені заставою (*1).

Статтею 21 Закону <Про банкрутство> встановлено, що у

першу чергу мають бути виконані майнові зобов'язання пе-

ред працівниками підприємства-банкрута. Йдеться про зо-

бов'язання по заробітній платі, пільгах та компенсаціях

звільненим працівникам, які передбачені трудовим законо-

(**1) 'Відносини, пов'язані із заставою майна, регулюються Законом

України від 2 жовтня 1992 р. <Про заставу>.

!!168

давством (Кодексом законів про працю України, Законом

України від 1 березня 1991 р. <Про зайнятість населення>).

З кола зобов'язань першої черги відносно працівників зроб-

лено винятки щодо повернення внесків членів трудового

колективу до статутного фонду підприємства або виплат по

акціях трудового колективу. Така позиція законодавця по-

яснюється тим, що в цьому плані працівники розглядаються

як співвласники майна банкрута і несуть спільну майнову

відповідальність за його борги на загальних підставах.

У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місце-

вих податках та неподаткових платежах до бюджету. (*1) Сюди

ж віднесені вимоги органів державного страхування та соці-

ального забезпечення.

Третя черга є основною для кредиторів. З суми коштів від

продажу майна банкрута, що залишилась від попередніх

витрат, задовольняються вимоги усіх кредиторів, не забез-

печені заставою.

Четвертою є черга названих вище співвласників підприє-

мства-банкрута. З суми, що залишилася, задовольняються

вимоги щодо повернення внесків членів трудового колекти-

ву до статутного фонду підприємства та виплат по акціях

членів трудового колективу.

До п'ятої черги віднесені <всі інші вимоги>. Наприклад, чин-

ним законодавством передбачена категорія так званих <сумні-

вних боргів> - заборгованості, термін позовної давності щодо

стягнення якої минув. Ця заборгованість не скасовується. Вона

має виіображатися на балансі кредитора протягом п'яти років

з часу її списання на збитки внаслідок неплатоспроможносгі

боржника. В цей термін кредитор зобов'язаний вести спосте-

реження за майновим станом боржника з метою стягнення

заборгованості у випадку зміни цього стану. (*2) При банкрутстві

можуть бути заявлені вимоги і по таких сумнівних боргах.

(**1) Перелік податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що

справляються на території України, визначають ст. 14, 15 Закону

України від 2 лютого 1994 р. -<Про систему оподаткування>//Урядовий

кур'єр. - 1994. -24 березня.

(**2) Див.: п. 62 Положення про організацію бухгаимврського обліку і

звітності в Україні. Затверджено постановою Кабінету міністрів

України від 3 квітня 1993р .// Там само. - 1993 - 22 квітня.

!!169

Щодо кожної окремої черги встановлено принцип само-

стійності задоволення вимог кредиторів, суть якого полягає

у пропорційному розділенні майна між кредиторами (про-

порційно належній кожному сумі) у разі недостатності май-

на для повного задоволення всіх вимог однієї черги.

Погашення (не задоволення) боргів має місце удвох випад-

ках: 1) щодо вимог, заявлених після закінчення строку, вста-

новленого для їх подання (прострочених); 2) щодо вимог, не

задоволених внаслідок недостатності майна банкрута.

Майно, що залишилося після задоволення вимог креди-

торів і членів трудового колективу, передаються власникові,

якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про реорганізацію

(ліквідацію) юридичної особи-боржника.