Розділ XVІІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВИХ ВІДНОСИН

1. Поняття та види кредиту. Кредитний договір

В юридичній літературі під кредитними правовідносина-

ми розуміють всі кредитні відносини, що виникають при

наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових

коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на

умовах повернення.

Закон України від 28 грудня 1994 р. <Про оподаткування

прибутку підприємств> дає загальне визначення поняття <кре-

дитна операція>. За згаданим Законом - це господарча опе-

рація суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає

надання права на купівлю матеріальних цінностей і немате-

ріальних активів з відстроченням платежу, а також на позич-

ку грошових коштів з відстроченням Їх погашення. При цьо-

му в Законі зазначається, що кредитні операції здійснюються

у вигляді товарного, комерційного І фінансового кредитів.

Більш повне визначення міститься в Положенні <Про кре-

дитування>, затвердженому постановою Правдіння Націо-

нального банку України від 28 вересня 1995 р. № 246. (*1) Цим

актом кредит визначається як позичковий капітал банку у

грошовій формі, що передаєгься у тимчасове користування

на умовах забезпеченності, повернення, строковості, плат-

ності та цільового характеру використання. Кредитна опе-

рація - це договір щодо надання кредиту, який супровод-

жується записами за банківськими рахунками, з відповід-

ним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовува-

ти такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинго-

вий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування УСІХ

форм власності у тимчасове користування на умовах, перед-

бачених кредитним договором.

(**1) Посредник, 1995,18 октября.

!!230

Кредити, які надаються банками поділяються - за стро-

ками користування на:

а) короткострокові-до 1 року і можуть надаватися банка

ми у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають

у звязку з витратами виробництва та обігу, не забезпечени)

надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові - до 3 років; можуть надаватись на

оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капі

тальних вкладень;

в) Довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватись для

формування основних фондів. Об'єктами кредитування мо-

жуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модерніза-

цію та розширення вже діючих основних фондів, на новє

будівництво, на приватизацію та інше;

- за забезпеченням на:

а) забезяечені заставою (майном, майновими правами

цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої

особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво стра-

ховоЇ організації);

г) незабезпечені (бланкові);

- за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

- за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії.

Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредито-

ра надати кредит у майбутньому в розмірах, які не пере-

вищують заздалегідь обумовлені розміри за певний

відрізок часу без проведення додаткових спеціальних пе-

реговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання,

за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

- за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу креди-

тора або за заявою позичальника);

!!231

г) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (міся-

ця, кварталу).

Процес банківського кредитування здійснюється на прин-

ципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та

цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку

права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від

неповернення боргу через неплатоспроможність позичаль-

ника.

Принципи повернення, строковості та платності означа-

ють, що кредит має бути поверненим позичальником банку

у визначений в кредитному договорі строк з відповідною

оплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення

позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредит-

ним договором.

Наступною формою кредиту є комерційний кредит. Це то-

варна форма кредиту, яка визначає відносини з питань пе-

рерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну

угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учас-

ники кредитних відносин при комерційному кредиті регу-

люють свої відносини і можуть використовувати платіжні

засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися

шляхом:

- оплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій

юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними осо-

бами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються

укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу

надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит - це форма кредиту', що надається

банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсіву визначено-

му банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним

банком або групою банків;

!!232

викнявюм зміни гарантованих банками-учасниками квот

кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для

участі в консурціумній операції.

Головними ланками кредитної системи є банки та кре-

дитні установи, що мають ліцензію Національного банку

України, які одночасно виступають у ролі продавців і по-

купців наявних вільних коштів.

Згідно з Законом України <Про банки і банківську

діяльність> (ч.5 ст.3) залучення і розміщення кредитів крім

банків іншими юридичними особами забороняється, за ви-

нятком випадків, визначених законодавчими актами Украї-

ни. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст.8 за-

значеного закону до операцій Національного банку України

віднесено надання кредитів лише комерційним банкам, а

вже комерційні банки здійснюють безпосереднє кредитуван-

ня підприємств і організацій (ст.25 Закону <Про банки і банкі-

вську діяльність>).

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах

кредитних ресурсів, які вони утворюють в процесі своєї діяль-

ності. В разі необхідності вони можуть на договірних заса-

дах позичати ресурси один в одного або одержувати позич-

ки в Національному банку України (міжбанківські креди-

ти), залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та

вкладів. Слід, однак, мати на увазі, що загальний розмір

отримання комерційними банками міжбанківських кредитів

обмежується двократним розміром власних коштів банку.

Банки здійснюють кредитування підприємств та органі-

зацій на договірних умовах шляхом укладення кредитних

договорів. Відповідно до Положення <Про кредитування> ці

договори укладаються в письмовій формі як шляхом скла-

дання одного документа, підписаного кредитором та пози-

чальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, те-

лефонограмами .

До умов кредитного договору можуть бути віднесені: об'-

єкти кредитування; розмір кредиту; умови видачі та пога-

шення позички; процентні ставки за користування креди-

том та порядок сплати процентів; умови здійснення банків-

ського контролю за використанням коштів; способи забез-

печення виконання зобов'язань за договором клієнтом; май-

нова відповідальність за порушення умов договору тощо.

!!233

Форма кредитного договору затверджена постановою Прав-

ління НБУ від 28 вересня 1995 р. як додаток до Положення

<Про кредитування>.

Суб'єкти підприємницької діяльності - резиденти Украї-

ни відповідно до ст.4 Закону <Про зовнішньоекономічну

діяльність> мають право на отримання кредитів від інозем-

них суб'єктів господарської діяльності.

Кредити в Іноземній валюті юрдичні особи-резиденти Ук-

раїни можуть отримувати лише для здійснення діяльності,

передбаченої їх установчими документами, і тільки, для

цільового фінансування конкретного проекту.

Зазначені кредити рєзиденти України можуть отримувати

лише в безготівковій формі. Отримання і погашення кре-

дитних ресурсів має здійснюватися через систему кореспон-

дентських рахунків, відкритих уповноваженими банками або

Національним банком України в Іноземних банках.

Позичальники погашають отримані кредити в іноземній

валюті за рахунок валютних надходжень від всіх видів зовні-

шньоекономічної діяльності. Для погашення кредитів може

бути використана іноземна валюта, придбана на Українській

міжбанківській валютній біржі чи на міжбанківському ва-

лютному ринку України.

Відповідно до п.4 ст.5 Декрету Кабінету міністрів України

від 19 лютого 1993 р. № 15-93 <Про систему валютного регу-

лювання і валютного контролю> одержання резидентами кре-

дитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів

переміщують встановлені законодавством межі, потребують

індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно з

встановленим порядком, уповноважений банк, що має ліцен-

зію на право здійснення операцій з валютними цінностями,

може залучати кредитні ресурси від іноземних банків-корес-

пондентів без отримання ліцензії НБУ терміном до одного року.

Інші резиденти-позичальники повинні отримати ліцензію

у порядку, встановленому Положенням про порядок надан-

ня резидентам України індивідуальних ліцензій на отримання

кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів, за-

твердженим постановою Правління Національного банку

України від 28 вересня 1995 р.

Для отримання індивідуальної ліцензії резидент-позичаль-

ник (крім уповноваженого банку) повинен подати в НБУ:

!!234

- клопотання позикодавця;

- лист уповноваженого банку із згодою на обслуговуван-

ня кредиту і експертною оцінкою банку окупності проекту;

- кредитну угоду.

Якщо резидент-позичальник є державним підприємством,

йому необхідно додатково подати клопотання відповідно

державного органу про отримання кредиту, а якщо кредит-

ною угодою передбачена застава майна, - письмову згоду

оріану, уповноваженого управляти цим майном, на переда-

чу його в заставу.

Уповноваженому банку для отримання індивідуальної

ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземних

банків-кореспондентів терміном понад один рік необхідно

подати Національному банку України клопотання і кредит-

ну угоду з нерезидентом з зазначенням графіку погашення

заборгованості по кредиту.

Індивідуальна ліцензія видається резиденту-позичальнику

для реалізації лише одного кредитного проекту. Вона дійсна

протягом всього часу користування кредитом, якщо на про-

тязі 60 днів з дня її видачі позичальник отримав кредит пов-

ністю або частково.

Отримування резидентом-позичальником кредиту в іно-

земній валюті від іноземного кредитора без індивідуальної

ліцензії НБУ тягне за собою застосування передбаченого ст.іб

Декрету Кабінету міністрів України <Про систему валютно-

го регулювання і валютного контролю> штрафу у сумі, екві-

валентній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту

України за курсом НБУ на день здійснення операції.

Контроль за погашенням кредиту, отриманого резиден-

том України в іноземній валюті від іноземного інвестора,

покладається на уповноважений банк.

2. Порядок відкриття рахунків у банках

За загальним правилом (ст.380 Цивільного кодексу) пла-

тежі за зобов'язаннями між організаціями провадяться в

порядку безготівкових розрахунків через кредитні установи,

в яких зазначені організації зберігають свої кошти.

З цією метою суб'єктам підприємницької діяльності, іншим

організаціям та установам незалежно від форм власності (на-

!!235

далі <підприємства>) відкриваються розрахункові, поточні

та бюджетні рахунки. Відкриття зазначених рахунків

здійснюється на умовах, викладених в Інструкції про поря-

док відкриття розрахункових, поточних та бюджетних ра-

хунків в установах банків, затвердженій постановою Прав-

ління Національного банку України від 11 жовтня 1994 р.

№ 169(*1), а також в договорі на відкриття та обслуговування

банківського рахунку.

Договір на відкриття та обслуговування банківського рахун-

ку складається за довільною формою і має містити реквізи-

ти сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закрит-

тя рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язан-

ня сторін, відповідальність за невиконання зобов'язань, інші

положення за домовленністю сторін та умови, за яких до-

говір може бути розірвано.

Розрахункові рахунки відкриваються підприємствам, що

здійснюють виробничу, науково-дослідницьку і комерційну

діяльність з метою одержання прибутку, володіють або наді-

лені основними та оборотними коштами та мають само-

стійний баланс.

На цьому рахунку, на відміну від поточного, здійснюються

операції комерційного характеру.

Підприємствам, що мають філії, представництва, відділення

та інші відособлені підрозділи не за місцем свого знаход-

ження та/або знаходяться на окремому балансі, за клопо-

танням власника основного рахунку та за згодою установи

банку, в якій відкривається субрахунок, можуть бути відкриті

субрахунки для зарахування виручки та проведення розра-

хунків за місцем знаходження цих підрозділів.

Поточні рахунки відкриваються організаціям та устано-

вам: структурним підрозділам підприємств, розташованим

не за Їх місцезнаходженням; установам та організаціям,

що перебувають на державному бюджеті, керівники яких

не є самостійними розпорядниками коштів, або на ім'я

цих керівників; постійним уповноваженим різних гро-

мадських фондів; підприємствам, що приїхали на гастролі

і т.ін.

(**1) Урядовий кур 'єр, 1995, 31 січня.

!!236

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, органі-

заціям; установам, яким виділяються кошти за рахунок дер-

жавного або місцевого бюджету для цільового Їх викорис-

тання.

Зазначені вище рахунки для зберігання коштів і здійснен-

ня всіх видів розрахунків, кредитних та касових операцій

відкриваються в установі банку за місцем реєстрації підприєм-

ства або у будь-якому банку України за згодою сторін.

Кожне підприємство може мати тільки один розрахунко-

вий або поточний рахунок. Якщо підприємство має в уста-

новах банків депозитні рахунки, то кошти на такі рахунки

перераховуються з розрахункового, поточного рахунку

підприємства і після закінчення строку зберігання поверта-

ються на цей же розрахунковий, поточний рахунок.

Для відкриття рахунків підприємства подають установам

банків такі документи:

а) заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підпи-

сану керівником та головним бухгалтером власника рахунку;

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену

нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну

реєстрацію;

в) копію рішення про створення, реорганізацію підприєм-

ства того органу, якому надане таке право чинним законо-

давством, засвідчену нотаріально чи органом, який видав

таке рішення;

г) один з примірників належним чином затвердженого ста-

туту (положення) або його копію, засвідчену нотаріально;

д) картку із зразками підписів та відбитком печатки вста-

новленого зразка. Право першого підпису належить керів-

никові підприємства, якому відкривається рахунок, а також

службовим особам, уповноваженим керівником. Право дру-

гого підпису належить головному бухгалтеру та уповнова-

женим ним особам.

Наведений вище перелік документів є загальним. Для ок-

ремих видів підприємств законодавством передбачено подання

додаткових документів (наприклад, для орендного - нотарі-

ально засвідченої копії договору оренди); інші підприємства

звільнені від подання певних документів (так, статут не по-

дається повним та командитним товариством, фермерським

господарством, бюджетними установами та організаціями).

!!237

Рахунок відкривається з письмового дозволу керівника

установи банку на заяві про відкриття рахунку.

Рахунки юридичним особам-нерезидентам відкриваються

в порядку, передбаченому Національним банком України.

Юридичні особи-нерезиденти, які здійснюють інвестиції

в Україні, можуть відкривати рахунки в її валюті в уповно-

важених банках.

До таких рахунків відносяться:

а) поточні рахунки і вклади з вільним режимом викорис-

тання, умовно названі рахунками типу <С>. Залишки коштів

на них можуть вільно конвертуватися в Іноземні валюти по

курсу встановленому Національним банком України, і пе-

реказуватися за кордон. Порядок відкриття і використання

зазначених рахунків встановлений Інструкцією НБУ від 6

липня 1992 р. № 19040-526;

б) поточні рахунки і вклади для зарахування прибутків і

доходів від діяльності спільних підприємств та підприєм-

ством із 100% іноземним капіталом, умовно названі рахун-

ками типу <Л>. Залишки коштів на них також можуть вільно

конвертуватися в Іноземні валютні і переказуватися за кор-

дон. Порядок відкриття і ведення рахунків типу <Л> викла-

дений в інструкції НБУ від 6 липня 1992 р. № 19040-527.

У разі переоформлення рахунку у зв'язку з реорганізацією

підприємства подаються такі ж документи, що і при ство-

ренні підприємства.

Розрахункові та поточні рахунки закриваються в устано-

вах банку:

а) на підставі заяви власника рахунку;

6) на підставі рішення органу, на який відповідно до зако-

нодавства покладено функції щодо ліквідації або реоргані-

зації підприємства;

в) на підставі відповідного рішення суду або арбітражного

суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкру-

том;

г) з інших підстав, передбачених чинним законодавством

України чи договором між установою банку та власником

рахунку.

Договір на відкриття та обслуговування банківського ра-

хунку може бути розірвано за погодженням сторін. Про-

тягом 10 днів з дати розірвання договору банк закриває

!!238

рахунок, а залишок коштів, що знаходиться на рахунку,

перераховує на інший рахунок за дорученням клієнта.

Установа банку повідомляє податкову інспекцію за місцем

реєстрації власника рахунку про закриття рахунку в 3-ден-

ний строк.

Від закриття рахунку слід відрізняти тимчасове припинен-

ня операцій з розрахунковими, поточними рахунками на

підставі рішень державних податкових інспекцій, судових,

правоохоронних органів та в інших випадках, передбачених

законодавчими актами.

Законодавством України встановлено спеціальний поря-

док відкриття валютних рахунків.

3. Порядок та форми розрахунків у господарському обігу

За загальним правилом на території України всі юридичні

особи усіх форм власності, а також фізичні особи-громадя-

ни України, іноземні громадяни, особи без громадянства,

які е суб'єктами, підприємницької діяльності, здійснюють

між собою розрахунки у безготівковому та готівковому по-

рядку через установи банків відповідно до правил здійснення

розрахункових та касових операцій, затверджуваних Націо-

нальним банком України.

Слід, однак, мати на увазі, що сфера застосування готівко-

вого обігу досить обмежена і визначається спеціальними

нормами(1), порушення яких тягне майнову відповідальність(*2).

Переважна ж більшість розрахунків між суб'єктами госпо-

дарського права здійснюється у безготівковому порядку у

встановлених законодавством формах.

З метою удосконалення організації банками розархунко-

во-касового обслуговування народного господарства Правлі-

ння Національного банку України постановою від 30 черв-

ня 1995 р. № 166 затвердило <Порядок організації розрахун-

(**1) Див.; Указ Президента України від І2 червня 1993 р. <Про заходи

щодо скорочення готівкового обігу>//Урядовий кур'єр, 1993, і 5 червня.

(**2) Див.: Указ Президента України від 12 червня 1995 р. <Про засто-

сування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готі-

вки> // Голос України, І995, 15 червня.

!!239

ково-касового обслуговування комерційними банками

клієнтів і взаємовідносин з цього питання між установами.

Національного банку України та комерційними банками"(*1)

Відповідно до цього акту комерційний банк укладає договір

з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, яке вклю-

чає комплекс взаємних платіжних зобов'язань банку і клієнта

щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме:

 а) користування банком тимчасово вільними коштами

 клієнта;

б) здійснення розрахункових операцій,

в) касове обслуговування;

г) транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання

здійснюються відповідно до Положення про безготівкові

розрахунки в господарському обороті України, затвердже-

ного постановою Правління Національного банку України

від 24 травня 1993 р.(*2) та інших нормативних актів.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формах:

- платіжних доручень;

- платіжних вимог-доручень;

- платіжних вимог;

- чеків;

- акредитивів;

- векселів.

Положення про безготівкові розрахунки грунтується на

принципах вільного вибору суб'єктами форм розрахунків,

закріплення Їх сторонами у договорах і невтручанні установ

банків у ці договірні відносини. Разом з тим з метою забез-

печення стандартів документів, які впроваджуються в гос-

подарський обіг в Україні Положенням встановлено, що

документи, які подаються клієнтами в банк на перерахуван-

ня чи отримання коштів, повинні мати такі реквізити:

а) назва, номер розрахункового документа;

б) число, місяць, рік його виписки;

в) чітко визначене повне або скорочене найменування

платника;

(**1)Урядовий кур'єр, 1995, 11 липня.

(**2) Діло, 1993, № 49.

!!240

г) чітко визначені найменування, місцезнаходження, но-

мер (код) банку платника і одержувача;

д) суму платежу цифрами та прописом;

е) підставу для перерахування чи отримання коштів;

є) підписи платників, яким за статутом наявне право на ці

підписи, на першому примірнику та відбиток печатки.

Платіжне доручення - це бланк встановленої форми, який

підприємство подає у банк, який його обслуговує, для пере-

рахування визначеної суми зі свого рахунку.

Банки приймають до виконання доручення протягом де-

сяти календарних днів з дати його заповнення і тільки в

сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на ра-

хунку або за рахунок кредиту. Виключення з цього правила

становлять доручення на перерахування коштів у доходи

бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру

державних цільових фондів, включаючи відрахування на ут-

римання доріг, які приймаються банками незалежно від на-

явності коштів на рахунку клієнта.

Платіжні доручення застосовуються для здійснення попе-

редньої оплати за отримані товари, надані послуги, а також

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної за-

боргованості суб'єктів господарської діяльності.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований документ,

який складається з двох частин:

- верхня - вимога постачальника (одержувача коштів)

безпосередньо до покупця (платника) оплатити вартість по-

ставленої йому за договором продукції, виконаних робіт,

наданих послуг;

- нижня - доручення платника своєму банкові про пере-

рахування з його рахунку суми, проставленої у графі <сума

до оплати> цифрами та прописом.

Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником

і надсилається безпосередньо покупцеві. З метою гаранто-

ваної прискореної доставки вимог-доручень платникам ре-

комендується передавати їх у комплекті розрахункових та

відвантажувальних документів за поставлену продукцію, ви-

конані роботи та надані послуги.

У разі згоди оплатити платіжну вимогу доручення платник

заповнює нижню частину цього документа і здає його в об-

слуговуючий банк.

!!241

Платіжну вимогу-доручення банк приймає до оплати в сумі,

яка може бути оплачена за наявними коштами на рахунку

платника або за рахунок кредиту.

Платіжна вимога - це документ, що містить вимогу

підприємства, установи, організації на безакцентне списан-

ня (безспірне стягнення) грошових коштів у випадках, вста-

новлених законодавством.

Підставами для здійснення безспірного стягнення (безак-

центного списання) коштів відповідно до чинного законо-

давства України можуть бути виконавчі документи згідно з:

- рішенням судів і арбітражних судів;

- статтею 48 Закону України <Про банки і банківську

діяльність> в редакції Закону України <Про внесення змін і

доповнень до деяких законодавчих актів України, що регу-

люють банківську діяльність> від 25 лютого 1994 р. щодо

безспірного стягнення штрафу у розмірі неправомірно одер-

жаного доходу та вилучення з обігу фіктивних коштів;

- статтею 8 Арбітражного процесуального кодексу Украї-

ни про списання в безспірному порядку визнаної боржни-

ком суми претензії за розпорядженням заявника претензії;

- Декретом Кабінету міністрів України від 21 січня 1993

р. № 8-93 <Про стягнення не внесених у строк податків і

неподаткових платежів> із застосуванням безспірного стяг-

нення згідно з ст.7 Декрету за переліченими джерелами по-

гашення недоїмки;

- Законом України <Про транспорт> (ст.7) від 10 листо-

пада 1994 р. про безакцентне списання коштів із споживачів

транспортних послуг;

- Указом Президента України від 25 червня 1993 р. <Про

заходи щодо поліпшення розрахунків за продукцію і послу-

ги комунальних, енергетичних і водопровідно-каналізацій-

них підприємств;

- Постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 р.

<Про норматив обігу платіжних документів України> та п.5

постанови Верховної Ради України від 22 грудня 1993 р. <Про

заходи щодо стабілізації соціально-економічного станови-

ща в Україні> про безакцептне списання сум пені за переви-

щення нормативного терміну проходження платежів;

- Указом Президента України від 17 травня 1995 р. <Про

заходи щодо поліпшення розрахунків за послуги, що нада-

!!242

ються Державною службою охорони при Міністерстві

внутрішніх справ України>;

- іншими актами законодавства України.

Також підлягають безакцептному списанню суми креди-

торської заборгованості за енергоносії та погашення кре-

дитів, одержаних на їх оплату, та деякі інші суми у випад-

ках, передбачених законодавством.

Чек є письмовим розпорядженням чекодавця банкові, який веде

його рахунок, оплатити чекодержателю вказану у чеку суму коштів.

Бланки чеків та чекові книжки банки-емітенти видають

юридичним особам, яким відкрито рахунки в банках. Строк

дії чекової книжки встановлює установа банку за погоджен-

ням з підприємством.

Гарантована оплата чека забезпечується:

- шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому

рахунку у банку чекодавця;

- наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця,

але не вище суми, гарантованої банком за погодженням з

чекодавцем при наданні чекової книжки.

На обкладинці чекової книжки банк-проставляє граничну суму

- ліміт. Крім загальної суми банк може проставити на кожному

чеку граничну суму, на яку він може бути виписаний.

Виписаний для оплати чек при поданні його банкові одер-

жувача повинен бути завірений підписом службових осіб

чекодержателя та його печаткою, що підтверджує факт одер-

жання товару чи надання послуг.

Акредитив є грошовим зобов'язанням банку, яке видасть-

ся ним за дорученням клієнта на користь його контрагента

за договором, за яким банк, що відкрив акредитив (банк-

емітент), може здійснити постачальникові платіж або нада-

ти повноваження іншому банку здійснювати такі платежі на

умовах пред'явлення документів, передбачених в акредитиві.

Порядок розрахунків акредитивами крім Положення про

безготівкові розрахунки в господарському обороті України

регламентується також Уніфікованими правилами та звича-

ями для документарних акредитивів (редакція 1993 р., публ.

МТП № 500)(*1).

(**1) Урядовий кур'ер, 1994, 5 листопада.

!!243

У банку покупця або постачальника можуть відкриватися

такі акредитиви;

- покриті (депоновані у банку постачальника або у банку

платника);

- непокриті (гарантовані).

Акредитив може бути відкличний або безвідкличний. Відклич-

ний акредитив може бути змінений або анульований банком-

емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлен-

ня бенефіціара. Безвідкличний акредитив може бути зміне-

ний або анульований тільки за згодою постачальника, на ко-

ристь якого він був відкритий. Акредитив повинен ясно вка-

зувати, чи є він відкличним або безвідкличним. За відсут-

ності такої вказівки акредитив вважатиметься безвідкличним.

Акредитив може відкриватися для розрахунків тільки з

одним постачальником. Строк дії та порядок розрахунків за

акредитивом встановлюється у договорі між платником і

постачальником.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у бан-

ку постачальника, постачальник який відвантажив товари,

подає реєстр рахунків та передбачені умовами акредитива

документи в обслуговуючий банк до закінчення строку дії

акредитива. Банк після перевірки документів у разі відповід-

ності Їх умовам акредитива проводить виплату акредитива.

У разі використання акредитива, депонованого у банку плат-

ника, виплати постачальнику за акредитивом здійснювати-

муться у банку постачальника на підставі отримання від по-

стачальника реєстру рахунків з відповідними документами.

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне гро-

шове зобов'язання векселедавця сплатити після настання

строку визначену суму грошей власнику векселя (векселе-

держателю).

Для запровадження комерційного кредиту (передбаченого

п.5 ст.24 Закону <Про підприємства в Україні>), поліпшен-

ня розрахункових відносин між суб'єктами господарської

діяльності постановою Верховної Ради України від 17 черв-

ня 1992 р. <Про застосування векселів в господарському обо-

роті України.>(*1) введено вексельний обіг з використанням

(**1) Голос України, 1992, 27 червня.

!!244

простого і переказного векселів відповідно до Женевської

конвенції 1930 року.

Законодавством України передбачено, зокрема, викорис-

тання векселів:

- для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-

ницької діяльності відповідно до Указу Президента України

від 14 вересня 1994 р. <Про випуск та обіг векселів для по-

криття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльності України"; (*1)

- для внесення попереднього імпортного депозиту у ви-

падках, встановлених Указом Президента України від 27 січня

1995 р. <Про регулювання бартерних (товарообмінних) опе-

рацій у галузі зовнішньоекономічної діяльності>;(*2)

- для сплати ввізного мита, податків та зборів українським

виконавцем при ввезенні на митну територію України да-

вальницької сировини, а також для сплати вивізного (екс-

портного) мита, податків та зборів українським замовником

при вивезенні давальницької сировини за межі митної тери-

торії України відповідно до Закону України від 15 вересня

1995 р. <Про операції з давальницькою сировиною у зовніш-

ньоекономічних відносинах>.(*3)

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст.21

<Про цінні папери і фондову біржу>).

Простий вексель - це складений за суворо визначеною

формою документ, за яким боржник (векселедавець) прий-

має на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в

зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору

(векселедержателю) або тому, кому він накаже. При просто-

му векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) - складений за суворо визна-

ченою формою документ, в якому міститься проста і нічим

не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасан-

та) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк

Здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту)

або  тому, кому він накаже.

(**1) Урядовий кур'єр, 1994, 20 вересня.

(**2) Урядовий кур'єр, 1995, 2 лютого.

(**3) Голос України, 1995, 31 жовтня.

!!245

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в

даному разі векселедатель сам платежу не здійснює, а пере-

казує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по

векселю). Переказний вексель також може переказуватись

одним держателем іншому Відповідно до Положення про

переказний і простий вексель передаточний напис (індоса-

мент) векселя здійснюється векселедержателем (індосантом)

на зворотньому боці векселя або на додатковому аркуші па-

перу (аллонж до векселя)

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику

Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється напи-

сом на векселі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зо-

бов'язаний подати вексель для опротестування від імені до-

вірителя - банку векселедержателя.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотарі-

альних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством

юстиції 14 червня 1994 р., векселі для вчинення протесту

про неоплату приймаються нотаріусами на наступний день

після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше

12-ої години наступного після цього строку дня.

Опротестований вексель з надписом про протест і актом

протесту повертається від нотаріуса векселедержателю.