РОЗДІЛ VІ ПРАВОВИЙ СТАТУС АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

1. Поняття та юридичний статус акціонерного товариства

Господарські статутні товариства кваліфіковано законом

як організаційно-правову форму підприємства, засновано-

го на колективній власності. Ця форма має істотні особли-

вості щодо створення, діяльності, юридичного статусу то-

вариств. Тому товариства діють на підставі Закону України

від 19 вересня 1991 р. <Про господарські товариства>, який

визначає поняття, види, правила створення і діяльності то-

вариств, а також права і обов'язки їх засновників та учас-

ників. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому

вони діють також на підставі законодавства про підприєм-

ства.

Основною особливістю, за якою товариство відрізняєть-

ся від інших суб'єктів права (не товариств), є об'єднання

на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної

господарської діяльності. Товариство являє собою об'єднан-

ня на засадах угоди майна та підприємницької діяльності

фізичних осіб та/або юридичних осіб у формі підприєм-

ства (установи, організації) для спільної діяльності з метою

одержання прибутку. Всі товариства згідно з законом є

юридичними особами, діють на підставі установчих доку-

ментів, затверджених учасниками, мають власні назви із

зазначенням організаційно-правової форми товариства (ак-

ціонерне тощо).

Статутні товариства мають й інші ознаки суб'єкта права

типу підприємства, які визначені статтею 1 Закону <Про

підприємства в Україні>. Підприємства, які стали учасника-

ми товариств, не ліквідуються як юридичні особи.

Історично товариства є традиційною формою підприєм-

ництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств,

які різняться способами формування та функціонування ста-

тутного капіталу, межами відповідальності учасників за зо-

бов'язаннями товариства. Згідно з першим критерієм Закон

<Про господарські товариства> розрізняє акціонерні та не-

!!71

акціонерні (інші) товариства (класичний поділ: товариства

капіталів - акціонерні товариства, особові - інші). Відпо-

відно до другого критерію (межі відповідальності) розрізня-

ють товариства: а) з обмеженою відповідальністю; б) з до-

датковою відповідальністю; в) повні; г) командитні. Три

перших види товариств (акціонерне, з обмеженою відпові-

дальністю та з додатковою відповідальностю) створюються і

діють на підставі установчого договору і статуту. Це статутні

господарюючі суб'єкти - підприємства колективної (спільної

часткової) власності. Повне і командитне товариства діють

на підставі установчих договорів.

З наведеної класифікації випливає, що категорія господа-

рюючих суб'єктів типу товариств включає в себе загальні

для всіх видів товариств ознаки і особливі ознаки окремих

їх видів, які відповідним чином закріплені в Законі <Про

господарські товариства>.

Поняття акціонерного товариства. Це так зване <товарист-

во капіталів>. Особливості його правового статусу виражає

визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонер-

ною власністю, акціонерним способом формування і функ-

ціонування статутного фонду товариства.

Акціонерним визнається засноване на установчому дого-

ворі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділе-

ний на визначену кількість акцій рівної номінальної вар-

тості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки май-

ном товариства. З визначення випливають особливості ак-

ціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його

юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонер-

ного товариства має акціонерну природу, формується шля-

хом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним

особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний ста-

тус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші това-

риства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товари-

ство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акцй

і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що вип-

ливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій

акціонерні товариства формують свої статутні фонди, і

збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціо-

нерних товариств допускаються до вільного продажу на умо-

вах, визначених Законом <Про цінні папери і фондову біржу>,

!!72

іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та

юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств,

фіксуються у книгах реєстрації акцій і набувають статусу

акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені стаття-

ми 10,11 Закону <Про господарські товариства>, статтями

4,5,8,9 Закону <Про цінні папери і фондову біржу>. По-чет-

верте, особливою ознакою акціонерного товариства є обме-

ження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають

за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм

акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне

товариство належить до товариств з обмеженою відповідаль-

ністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характери-

зується і деякими іншими рисами. Так, товариство має зас-

новницькі права щодо створення господарських об'єднань

(участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має

право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном,

яке належить товариству, призначати керівника та реалізу-

вати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство

мас фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверд-

жуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-

промисловій палаті України.

Види акціонерних товариств. За способом функціонування

акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні това-

риства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджува-

тися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-

продажу на біржі (ст.6,7,8 Закону <Про цінні папери і фон-

дову біржу>, ст.ЗО Закону <Про господарські товариства>). В

закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між

засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом

підписки або купівлі-продажу. Засновники закритих акціо-

нерних товариств до дня скликання установчих зборів по-

винні внести не менш як 50 відсотків номінальної вартості

акцій.

Особливості юридичного статусу акціонерних товариств

врегульовані відповідно <Типовим статутом відкритого ак-

ціонерного товариства>, <Установчим договором про ство-

рення закритого акціонерного товариства (зразок)> та <Ста-

тутом закритого акціонерного товариства (зразок)>.

!!73

2. Засновники, учасники та порядок створення

акціонерного товариства

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є

фізичні та юридичні особи, які згідно з статтею 2 Закону

<Про підприємництво> та іншими законодавчими актами

можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності. Сто-

совно акціонерних товариств їх коло визначено статтями 3 і

26 Закону <Про господарські товариства>. Стаття 26 спеці-

ально визначає функції засновників І тим самим відмежовує

цих осіб від учасників.

Засновниками є особи, які виконують передбачені законом

дії щодо заснування товариства. Основна особливість їх пра-

вового статусу полягає в тому, що вони несуть відпові-

дальність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед

третіми особами за зобов'язаннями, що виникли до реєст-

рації товариства.

Учасники - це особи, які виконують обов'язки передплат-

ників на акції перед товариством засновників та акціонерів

перед акціонерним товариством.

Громадяни України можуть бути засновниками та учасни-

ками акціонерних товариств згідно з правилом <крім ви-

падків, передбачених законодавчими актами України>, тоб-

то, якщо вони не мають обмежень підприємницької право-

суб'єктності згідно з статтею 2 Закону <Про підприємницт-

во>, статтею 16 Закону <Про державну службу> та ін.

Згідно із зазначеним правилом засновниками та учасни-

ками акціонерних товариств можуть бути особи без грома-

дянства; стосовно іноземних громадян діє Декрет Кабінету

міністрів України <Про режим іноземного інвестування> та

інше законодавство про іноземні інвестиції.

Недержавні юридичні особи можуть бути засновниками

акціонерних товариств практично без обмежень, якщо Їх

статутами (положеннями) не встановлено заборони займа-

тися підприємницькою діяльністю.

Державні юридичні особи (установи, організації) можуть

бути засновниками й учасниками акціонерних товариств за

принципом <кому дозволено> (<дозвільний принцип>). Зас-

новниками акціонерних товариств, по-перше, дозволено бути

підвідомчим Кабінету міністрів України міністерствам, дер-

!!74

жавним комітетам, іншим центральним органам державної

виконавчої влади, які уповноважені управляти майном за-

гальнодержавної власності.(*1) По-друге, це обласні державні

адміністрації, які можуть бути засновниками акціонерних

товариств (з боку власника) на базі комунальної власності (*2)

По-третє, держателями акцій, які є державною власністю,

визначено органи приватизації - Фонд державного майна

України, його регіональні відділення та представництва.

Державні підприємства відповідно до Декрету Кабінету

міністрів України від 31 грудня 1992 р. <Про впорядкування

діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених

з участю державних підприємств> безпосередньо не можуть

бути засновниками акціонерних товариств (крім банків).

Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть

бути засновниками та учасниками товариств нарівні з украї-

нськими юридичними особами (відповідно до законодав-

ства про іноземні інвестиції).

Створення акціонерного товариства покладається на заснов-

ників, які мають у зв'язку з цим спеціальну засновницьку

компетенцію (ст.ст.26,30,31,35 Закону <Про господарські то-

вариства>). Процес створення акціонерного товариства скла-

дається з ряду послідовних стадій, передбачених законом.

Перша стадія передбачає заснування фізичними та/або

юридичними особами простого товариства для створення

акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав

юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі догово-

ру про спільну діяльність щодо створення акціонерного то-

вариства. Договір укладають засновники товариства в пись-

мовій формі. Змістом договору є розподіл функцій сторін

щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому

обов'язково визначаються склад засновників, порядок і стро-

ки здійснення ними відповідних засновницьких процедур,

обсяги відповідальності кожного засновника перед перед-

(**1) Указ Президента України від 15 червня 1993 р. <Про корпоратизацію

підприємств> //Урядовий кур'єр.-1993.-17 червня.

(**2) Указ Президента України від ІЗ грудня 1993 р. <Про внесення змін

до Указу Президента України від 15 червня 1993 р. №210 <Про кор-

поратизацію підприємств>//Голос України.-1993.-15 грудня.

!!75

платниками на акції і третіми особами. У договорі доцільно

визначити кількість акцій, яку купує кожний засновник (зас-

новники зобов'язані бути держателями акцій не менше 25

відсотків статутного фонду строком не менше 2 років). У

цьому разі відповідальність засновника визначається про-

порційно кількості його акцій. За зобов'язаннями, що ви-

никають до реєстрації товариства, засновники відповідають

солідарне, тобто незалежно від того, як їх відповідальність

врегульована договором.

Другою стадією є повідомлення в засобах масової інфор-

мації про намір створити товариство, яке повинні зробити

засновники. Це оголошення довільної форми, в якому за-

значаються основні статутні реквізити: назва товариства, мета

і предмет діяльності, засновники, розмір статутного фонду,

кількість і вартість акцій тощо.

Третьою стадією є відкрита підписка на акції, яка органі-

зується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду

юридичних дій, зміст яких визначено ст.ЗО Закону <Про гос-

подарські товариства> та ст.ст-6,7 Закону <Про цінні папери

і фондову біржу>. Якщо товариство закрите, акції розпов-

сюджуються між засновниками.

Четвертою стадією є установчі збори, які повинні про-

вести засновники не пізніше двох місяців з моменту завер-

шення підписки на акції. Пропуск строку може призвести

до нестворення товариства, і особа, яка підписалася на акції,

має право після цього строку вимагати повернення сплаче-

ної нею частки за акції.

Установчі збори - це орган, до компетенції якого входить

створення товариства. Тому вони мають бути правомочни-

ми. Такими визнаються збори за участю кількості осіб, які

підписалися більш як на 60 відсотків акцій. Повторні збори

скликаються протягом двох тижнів, але, знову ж таки, для

заснування товариства, і на них має бути кворум.

Правомочні установчі збори здійснюють юридичні акти

щодо створення товариства шляхом голосування за прин-

ципом: одна акція - один голос. Це такі дії, як протокольне

рішення про створення; затвердження статуту товариства:

обрання спостережної ради, виконавчого (правління) та кон-

тролюючого (ревізійна комісія) органів; прийняття рішення

про створення дочірніх підприємств, філій, представництв.

!!76

Ці акти повинні бути прийняті кваліфікованою (3/4)

більшістю голосів. Установчі збори вирішують також інші

пов'язані з засновництвом питання: затверджують оцінки

вкладів у натуральній формі, визначають пільги засновників,

схвалюють чи не схвалюють укладені засновниками угоди,

визначають розмір статутного фонду залежно від попиту на

акції тощо. Інші питання компетенції установчих зборів

визначають установчі документи.

П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціо-

нерного товариства, яка теж покладається на засновників.

3. Майно і майнові права в акціонерному товаристві

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності

(майновий комплекс) характеризується складною майновою

і фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура

акціонерного товариства являє собою врегульовані правом

відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників

у статутний фонд товариства як колективну власність акціо-

нерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у

фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Правові основи майнових відносин в акціонерному това-

ристві загалом врегульовані Законом <Про власність>, який

визначає товариство суб'єктом права колективної власності,

а його майно - об'єктами права колективної власності, а

також встановлює підстави виникнення права зазначеної ко-

лективної власності. Поняття майна акціонерного товариства

використовується, зокрема, в ст.24 Закону <Про господарські

товариства>, відповідно до якої товариство <несе відпові-

дальність за зобов'язаннями тільки майном товариства>.

Поняття майно товариства узагальнює всі види майна і

майнових прав даного суб'єкта права. Зміст його необхідно

визначати згідно з правилами ст. 10 Закону <Про підприєм-

ства в Україні>. Під майном мається на увазі всі акти і паси-

ви товариства. За ознакою функціонального призначення

окремих видів майна це: основні фонди, обігові кошти, інші

матеріальні цінності товариства.

Майно товариства юридичне відособлене від майна влас-

ників товариства, тобто акціонерів. Дане майно є власністю

саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі

!!77

суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається май-

ном товариства, відособлення якого здійснюється на праві

колективної власності (спільної часткової власності).

Юридично-технічною формою, яка постійно відображає

майновий стан товариства, є його самостійний бухгалтер-

ський баланс, тобто документ про його активи і пасиви. Гро-

шові кошти товариства відображені на його розрахунковому

та інших рахунках в установах банків.

Закон <Про власність> визнає дві основні юридичні підста-

ви виникнення колективної власності товариства. Загальним

правилом для всіх товариств є добровільне об'єднання май-

на засновників і учасників для створення і діяльності това-

риства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення пра-

ва колективної власності є умови відповідних договорів,

згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (зас-

новники вносять свої вклади згідно з установчим договором

акціонерного товариства, інші акціонери - на умовах дого-

ворів купівлі-продажу акцій). Право колективної власності

виникає в результаті перетворення державних підприємств

в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власни-

ком рішень про їх корпоратизацію та приватизацію. Дер-

жавне підприємство не перетворюється в акціонерне това-

риство на підставі спільного рішення трудового колективу і

уповноваженого державного органу про випуск акцій на всю

вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням ство-

рюється статутний фонд акціонерного товариства (ст.25 За-

кону <Про власність>). Рішення про продаж акцій (прива-

тизацію майна) такого товариства приймає орган привати-

зації, якому передаються акції держави. В обох випадках

виникає право колективної власності, єдиним суб'єктом

якого стає товариство як юридична особа.

Об'єкти права власності акціонерного товариства різні.

Товариство визнається власником, по-перше, майна, яке

засновники і учасники згідно з установчим договором пере-

дають йому у власність. Це майно називається вкладами зас-

новників та учасників. З економічної точки зору вклади яв-

ляють собою фіксовані частки майнової участі цих осіб у

статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому

виразі визначається вартістю акцій, на які поділений статут-

ний фонд.

!!78

Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна

вартість та кількість акцій визначаються засновниками відпо-

відно до мети, предмета діяльності, мінімального легально-

го розміру статутного фонду акціонерних товариств. Заснов-

ники визначають в установчих документах і види вкладів до

статутного фонду. Як і в інших товариствах, це може бути

майно в прямому розумінні (будинки, споруди, устаткуван-

ня, машини, інші матеріальні цінності), цінні папери, гро-

шові кошти в національній та іноземній валюті, а також

майнові права. До майнових прав належать права користу-

вання зазначеним майном, природними ресурсами (землею,

водою, корисними копалинами і т.ін.), права на інтелекту-

альну власність.

Вклади в статутний фонд акціонерного товариства в нату-

ральній та нематеріальній формах підлягають оцінці в кар-

бованцях (отже, і в акціях). За загальним правилом, поря-

док оцінки вкладів визначається установчими документами

товариства, якщо інше не передбачено законодавством Ук-

раїни. Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного това-

риства, внесених в натуральній формі, затверджують уста-

новчі збори товариства. Дані правила безпосередньо стосу-

ються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб-акці-

онерів.

Вклади, які є майном державної власності, визначаються в

нормативне врегульованому порядку - згідно з Методикою

оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою Кабі-

нетом міністрів України 8 вересня 1993р. Це означає, що

при створенні акціонерних товариств у процесі корпорати-

заціЇ й інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів.

Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі дер-

жавного підприємства, повинна відповідати сумі статутного

фонду підприємства, яка вданому разі визначається відпов-

ідно до зазначеної Методики.

Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого

майна, яке на відміну від статутного фонду називається влас-

ним капіталом товариство. Це виготовлена в процесі госпо-

дарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших

цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під дер-

жавні контракти, надходження від продажу акцій, що нале-

жать державі, пожертвувань тощо.

!!79

Фонди акціонерного товариства - це передбачені нормами

права види або частини майна товариства відповідно до Їх

цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий

режим.

Статутний фонд. Законодавство не визначає поняття та

призначення статутного фонду акціонерного товариства.

Виходячи із змісту статей ІЗ та 24 Закону <Про господарські

товариства>, статутний фонд акціонерного товариства мож-

на визначити як колективну часткову власність акціонерів у

майні товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність

як суб'єкта права і тому в процесі його діяльності не підля-

гає розподілу.

Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності

товариства як ділового партнера. З цією метою статтею 24

Закону <Про господарські товариства> встановлено мінімаль-

ний розмір статутного фонду акціонерного товариства як

суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, ви-

ходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на

момент створення акціонерного товариства. Як спільна част-

кова власніть статутний фонд акціонерного товариства поді-

лений на визначену установчими документами кількість акцій

рівної номінальної вартості.

Оскільки статутний фонд у певному розумінні є неподіль-

ним майном акціонерного товариства, закон імперативне

регулює порядок його зміни - збільшення або зменшення.

Збільшення статутного фонду можливе лише за умови пов-

ної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій.

Збільшується він, зокрема, шляхом випуску нових акцій і

реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних

або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка

на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск

акцій. Акціонери користуються переважним правом на прид-

бання акцій додаткового випуску перед іншими особами.

Збільшення статутного фонду можна здійснювати також зав-

дяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій,

а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення

про збільшення статутного фонду належить до компетенції

загальних зборів (статутом товариства може бути передбаче-

но збільшення статутного фонду не більше, ніжна 1/3 за

рішенням правління товариства). Збільшення статутного

!!80

фонду - це зміна статуту, тому це питання вирішують спеці-

альні загальні збори <з питання зміни статутного фонду то-

вариства> (ст.40 Закону <Про господарські товариства>).

Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшен-

ня номінальної вартості випущених акцій та викупу в акці-

онерів акцій для їх анулювання. Зменшення статутного фонду

неможливе при наявності заперечень кредиторів. Рішення

про зменшення статутного фонду приймається в такому ж

порядку, як і про збільшення.

Рішення товариства про зміни статутного фонду впливає

на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товарист-

во зобов'язано відшкодувати власнику акцій збитки у зв'яз-

ку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування

збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни

статутного фонду. Спори про відшкодування збитків цієї

категорії вирішують суд. арбітражний суд.

Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків,

позаплановими видатками товариства, останнє створює рє-

зервний фонд. Це фонд визначеного законодавством розміру.

Він має бути не менше 25 відсотків статутного фонду това-

риства. Формується резервний фонд за рахунок чистого при-

бутку шляхом щорічного відшкодування 5% прибутку до

отримання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на

спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про вико-

ристання фонду приймає вищий орган управління товари-

ства. Резервний фонд має цільове призначення, тому дані

кошти на інші цілі не використовуються.

Обов'язковим фондом у товаристві є також фонд сплати

дивідендів. Це майновий фонд, який теж формується з чис-

того прибутку товариства.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено статутом

товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд,

страховий фонд тощо).

Майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи акцію,

акціонер відчужує своє майно в статутний фонд товариства.

За це майно акціонер одержує специфічне право - право

участі в акціонерному товаристві. Зміст даного права зазна-

чено Законом  <Про господарські товариства>

(ст.ст.10,11,26,29,30, 33,35,36,38) та Законом <Про цінні па-

пери і фондову біржу> (СТ.СТ.4,5,8,9).

!!81

Право участі в акціонерному товаристві за змістом с ком-

плексним. До нього входять як майнові права та обов'яз-

ки акціонера, так і членські (управлінські) права та обо-

в'язки.

До майнових прав акціонера належать права:

- брати участь у розподілі прибутків товариства;

- отримувати частку прибутку товариства у вигляді диві-

дендів,

- отримувати частку вартості майна товариства у разі його

ліквідації. Ця частка мас бути пропорційною вартості акцій,

які належать акціонеру,

- розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчу-

жувати іншим способом у порядку, визначеному чинним

законодавством та статутом товариства,

- заповідати акції у спадщину;

- купувати додатково випущені акції товариства.

Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він

зобов'язаний вносити вклади, сплачувати основні та додат-

кові акції у розмірах, передбачених установчими документа-

ми товариства. Акціонер зобов'язаний сплатити повну

вартість акцій у строки, визначені установчими зборами, але

не пізніше року після реєстрації товариства. У разі несплати

в установлений строк акціонер сплачує за час прострочки

10% річних від суми простроченого платежу, якщо статут

товариства не передбачає іншої санкції. При несплаті пла-

тежів по акціях протягом 3 місяців після встановленого строку

платежу товариство має право реалізувати ці акції в поряд-

ку, передбаченому статутом.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства,

якщо його майна недостатньо, в межах належних їм акцій.

До другої групи прав та обов'язків відносяться управлінські

та інші права та обов'язки.

Це права:

- входити у товариство і виходити з нього;

- брати участь у загальних зборах акціонерів;

- обирати і бути обраними до органів товариства: спосте-

режної ради, правління, ревізійної комісії;

- брати участь в управлінні товариством у порядку, ви-

значеному статутом товариства і законодавством;

- отримувати Інформацію про діяльність товариства. На

!!82

вимогу акціонера товариство зобов'язане надавати йому річні

баланси, звіти, протоколи зборів.

Акціонери зобов'язані: додержуватися установчих доку-

ментів товариства, виконувати рішення загальних зборів та

інших органів товариства, не розголошувати комерційну тає-

мницю та конфеденційну інформацію про діяльність това-

риства.

4. Правовий режим акцій

Правовий режим акцій регулює Закон <Про цінні папери

та фондову біржу>. Цей закон визначає поняття і функції

акцій, права власника акцій, порядок випуску і придбання

акцій та інші питання (ст.4-9).

Акція - це різновид цінного паперу, її юридична природа

обумовлена вкладом акціонера у статутний фонд товариства.

Статутні фонди неакціонерних товариств як колективну

часткову власність законом приписано розподіляти безпо-

середньо на частки учасників. Розміри часток визначають

установчі документи. Правовою формою часток неакціонер-

них товариств є свідоцтва, які визначають розміри часток і

права майнової участі членів товариств у статутних фондах.

Акція на відміну від свідоцтва регулює частки у статутних

фондах і права акціонерів більш уніфіковано.

Статутний фонд акціонерного товариства як колективну

часткову власність прийнято розподіляти на визначену

кількість акцій рівної номінальної вартості, тобто акція є

індивідуальним, але уніфікованим регулятором статутного

фонду і прав участі акціонера у ньому.

З економічної точки зору акція являє собою нематеріалі-

зований інтерес у майні товариства, з правової - обіговий

документ (правовий акт встановленої форми), який вира-

жає даний інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити

в розумінні договору часткової участі акціонера в статутно-

му фонді товариства.Сторонами цього договору є акціонер і

товариство. Економічним змістом зазначеного договору є

умови про дивіденди, про частину виручки від реалізації

майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вар-

тості права дольової участі. Правовою формою договору є

акція.

!!83

Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визна-

чені законом реквізити: визначення акції, фірмову назву і

місцезнаходження товариства, порядковий номер, дату ви-

пуску, номінальну вартість, розмір статутного фонду на час

випуску акції, ім'я власника (для іменної акції), строк ви-

плати дивідендів і т.ін.

Крім права часткової участі, акція посвідчує членські пра-

ва акціонера.

Класи (види) акцій. Ст.4 Закону <Про цінні папери і фон-

дову біржу> передбачає поділ акцій на класи або види. Юри-

дична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одно-

го класу дають їх власникам однакове за обсягом право май-

нової участі в товаристві.

За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані

і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статута-

ми обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють та-

кож іменні акції і акції на пред'явника (пред'явницькі).

Простими іменними закон визначає акції з рівними пра-

вами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових

реквізитів акції. Власники простих іменних акцій є, як пра-

вило, громадяни.

Статус іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх

відчуження. Власники іменних акцій в принципі вільно роз-

поряджаються ними (продають, передають, відчужують

іншим способом), але з дотриманням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується товариством, яке зобов'яза-

но вести книгу реєстрації акцій. Реєстраційною інформа-

цією в даному разі є дані про кількість іменних акцій, про

всіх власників даних акцій, про час їх придбання, про пакет

акцій кожного акціонера.

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим

особам, тобто перехід прав участі.

Статутами акціонерних товариств і бланками акцій визна-

чаються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільно-

му відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не

вказано, шо вона не підлягає передачі, передача здійснюєть-

ся шляхом іменного індосамента. Іменний індосамент - це

передаточний запис особи, якій передається акція, безпосе-

редньо на акції або в окремому документі. Цей запис по-

свідчує перехід права участі до акціонера-покупця акції.

!!84

Акції на пред'явника на відміну піл Іменних обертаються

вільно, тобто без індосамсніних процедур. Акціонерне то-

вариство фіксує в книзі реєстрації загальну кількість пред'-

явницьких акцій

Привілейовані акції -  це акції з пільговими правами май-

нової участі. Власники таких акцій мають певні майнові

привілеї і несуть певним ризик порівняно з простими акціо-

нерами. Конкретні права привілейованих акціонерів визна-

чають загальні збори акціонерного товариства. Опис таких

прав міститься в статуті товариства.

Привілеями є, насамперед, переваги на одержання диві-

дендів, а саме: річний розмір днвіденда фіксується в про-

центах до номінальної вартості акції і виплачується неза-

лежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не

вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не

лише з фонду дивідендів.

Привілейована акція передбачає також доплату її власни-

ку у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану ак-

цію виявиться нижчим від дивіденду на просту акцію.

Привілеєм є також пріоритетна участь власника привілейо-

ваної акції в розподілі ліквідних активів товариства, яке при-

пиняється.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як

підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони ма-

ють обмежені управлінські права. За загальним правилом

привілейовані акціонери не мають права на участь в уп-

равлінні товариством, але статути можуть визначати коло

питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціо-

нерів.

Закон обмежує кількість привілейованих акцій, їх випуск

не повинен перевищувати суми, яка становить 10% статут-

ного фонду акціонерного товариства.

5. Правовий режим дивідендів

Правовий режим дивідендів можна визначити як врегу-

льований правом колективної(<акціонерної>) власності по-

рядок визначення розміру, оголошення та виплати акціоне-

рам доходів по акціях з чистого прибутку акціонерного това-

риства. Він має законодавчу основу. Це стаття 4 <Основні

!!85

характеристики акцій> і стаття 9 <Виплата доходу по акціях>

Закону <Про цінні папери і фондову біржу" стаття 15 <При-

буток товариства> Закону <Про господарські товариства>.

Стаття 10 цього закону визначає право акціонера на дивіден-

ди, а стаття 41 відносить порядок розподілу прибутку (отже і

визначення дивідендів) до компетенції вищого органу (за-

гальних зборів) товариства. Окремі акти і статті законодавст-

ва про товариства деталізують правовий режим дивідендів.

Термін дивіденд латинського походження (quod dіvіdendum

est - те, що розподіляється). Закон коротко визначає цим

терміном частину прибутку акціонерного товариства, яку має

право одержати власник акції (ст.ст.4,5,9 Закону <Про цінні

папери і фондову біржу>). Теорія права дає більш широке

визначення: дивіденд - це частина чистого прибутку акціо-

нерного товариства, яка підлягає розподілу і привласненню

акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій: це

також сума (величина, розмір) доходу акціонера на одну

акцію. Інакше кажучи, це частка від ділення фонду сплати

дивідендів на кількість акцій, власники (держателі) яких

мають право на дивіденди. В юридичному аспекті оголоше-

ний вищим органом товариства дивіденд с саме майновим

правом фізичного чи юридичного акціонера, тобто правом

майнової вимоги до товариства. Це право, яке захищається

судом (арбітражним судом) в позовному порядку.

Слід мати на увазі, що крім загального, діє окреме законо-

давче визначення дивіденду акціонера, який є державною

юридичною особою. Цей дивіденд теж визначається як час-

тина прибутку на долю державного майна у статутному фонді

товариства. (*1)

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших

виплат (дистрибуцій) товариства, зокрема, від процента (до-

ходу) на облігації. З юридичної точки зору процент завжди є

боргом товариства облігаціонеру, який підлягає задоволен-

ню із всього майна товариства і забезпечується позовним

захистом.

(**1) Декрет Кабінету міністрів України від 30 квітня 1993 р. <Про

сплату дивідендів (частини прибутку) суб'єктами підприємницької

діяльності, створеними за участю державних підприємств і

організацій>.

!!86

Дивіденд стає боргом товариства акціонеру лише після його

оголошення і виплачується тільки з чистого прибутку.

Майно товариства, стосовно якого визначаються і з якого

сплачуються дивіденди акціонерам, закон називає в імпера-

тивній формі. Основний принцип акціонерного права вда-

ному разі полягає в тому, що діюче акціонерне товариство

не мас права сплачувати дивіденди за рахунок статутного

фонду й іншого капіталізованого майна підприємства (прин-

цип недоторканості статутного фонду діючого товариства).

Тому дивіденди по акціях виплачуються за рахунок чистого

прибутку товариства, тобто прибутку, <що залишається в

розпорядженні товариства після сплати встановлених зако-

нодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів

за банківський кредит> (ст.9 Закону <Про цінні папери і

фондову біржу>, ст. 15 Закону <Про господарські товариства>).

Виходячи з такого визначення джерела формування диві-

дендів. Типовий статут відкритого акціонерного товариства

(п.7.3.2) деталізує, по-перше його правову форму і, по-дру-

ге, порядок виплати. На підставі Типового старту правовий

режим дивідендів детально регулюють статути конкретних

підприємств, а згідно з ними - проспекти емісій акцій.

В статутах товариств визначаються такі елементи правово-

го режиму дивідендів (окремі пункти):

- розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію

його визначають загальні збори товариства на пропозицію

правління),

- строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюєть-

ся один раз на рік протягом одного місяця після прийняття

зборами рішення про виплату дивідендів);

- спосіб виплат (дивіденд виплачується на рахунок, за-

реєстрований у реєстрі акціонера при реєстрації продажу

акції. У разі відсутності повної інформації про акціонера

дивіденд депонується на рахунку товариства. Проценти на

неодержані дивіденди не нараховуються. Акціонери зобов'-

язані в строк (протягом 2 тижнів) повідомляти про зміну

адреси і/або розрахункового рахунку. Інакше товариство не

відповідає за несвоєчасність сплати дивідендів);

- початок нарахування (дивіденди нараховуються з мо-

менту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів

товариства, причому пропорційно внесеній за акції сумі);

!!87

- розмір дивідендів не може бути вище рекомендованого

правління. Загальні збори можуть знизити розмір дивідендів;

-порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціоне-

рам (при купівлі акцій на вторинному ринку цінних паперів

дивіденди за минулий період виплачуються акціонеру, за-

реєстрованому в товаристві на момент виплати дивідендів.

На одержання дивідендів мають право акції, куплені не

пізніше, ніж за ЗО днів до офіційного оголошення дати ви-

плати дивідендів).

Щодо порядку <оголошення> та сплати дивідендів акціо-

нерам, які є державними юридичними особами, встановле-

но спеціальні правила;

- дивіденди на частку державного майна у статутних фон-

дах такі товариства зобов'язані визначати щоквартально;

- ці кошти перераховуються власникам, тобто у відповідні

бюджети: державний, Республіки Крим, областей, інших

суб'єктів права комунальної власності;

- перерахування має бути здійснене у п'ятиденний строк

з дня прийняття товариством рішення про розподіл прибут-

ку;

- правильність визначення і виплати цих дивідендів конт-

ролює державна податкова інспекція.

Юридичною підставою одержання дивідендів акціонера-

ми за загальним правилом визначено купонні листи на ви-

плату дивідендів (ст.4 Закону <Про цінні папери і фондову

біржу>). Купон є правовим актом, шо додається до акції і

посвідчує права акціонера на одержання дивідендів. Рекві-

зитами купона визначено порядковий номер акції, до якої

він належить, найменування акціонерного товариства, рік

виплати дивідендів. Оподаткування сум дивідендів регулюєть-

ся чинним законодавством про податки.

6. Управління акціонерним товариством

Господарські функції і права акціонерного товариства як

суб'єкта права у правовідносинах реалізують його органи

управління.

Акціонерне товариство є підприємством з найбільш склад-

ною управлінською структурою, шо обумовлено так званою

акціонерною власністю, тобто тим, шо акціонерне товари-

!!88

ство є об'єктом і суб'єктом права колективної (спільної)

часткової власності акціонерів, права на частки якої за за-

гальним правилом є трансферними, можуть вільно переда-

ватися ними іншим особам.

З урахуванням такої особливості даного виду спільної

часткової власності світова теорія акціонерного товариства

(компанії, корпорації) виробила три основних принципи

організації управління товариством, які традиційно засто-

совуються загальним і статутним акціонерним законодав-

ством та практикою. За відомою аналогією можна говори-

ти, що йдеться про правове розмежування у формі упра-

влінської структури товариства трьох влад: вищої, конт-

рольної і виконавчої.

Перший принцип - це розмежування компетенційними, пра-

вовими нормами (законодавчими, статутними) функцій ко-

лективного власника (акціонери) і функцій централізованого

управління діяльністю товариства. Іншими словами - роз-

межування економічної влади колективної власності і

функцій управління майном товариства в процесі звичайної

ділової активності. Даний принцип втілює організацію і ви-

ражає діяльність та управлінську компетенцію вищого органу

товариства, яким закон визначив його загальні збори. Це орган

влади й управлінської компетенції всіх акціонерів товариства.

Другий принцип - централізація керівництва поточною (зви-

чайною) діяльністю товариства в руках компетентного ви-

конавчого органу на чолі з керівником, який без доручення

діє від імені товариства. Централізацію втілюють і виража-

ють виконавчі органи, якими закон за загальним правилом

визначив правління товариства, голову і членів правління.

Статутом товариства можуть бути передбачені інші органи,

наприклад, рада директорів, президент. Це виконавча упра-

влінська влада в товаристві, яка складається з посадових осіб.

Згідно зі ст.48 Закону <Про господарські товариства> голо-

вою та членами правління товариства можуть бути особи,

які перебувають з товариством у трудових відносинах. Тоб-

то, дані посадові особи можуть мати у товаристві правовий

статус не тільки акціонерів (співвласників підприємства), а

й найманих працівників.

Третій принцип - вищого і постійного поточного контро-

лю акціонерів (як засновників і співвласників товариства)

!!89

за управлінською та фінансово-господарською діяльністю

правління. В організаційній структурі зазначені підконтрольні

сфери традиційно розділені. Тому товариство, за загальним

правилом, має два контрольних органи - вищий конт-

рольний і контрольний.

Вищий контроль управлінської діяльності правління това-

риства здійснює спостережна рада (рада) товариства. Це

незалежна від правління контрольна влада, яка є однією з

форм реалізації економічної влади колективної власності

акціонерів.

Контроль фінансово-господарської діяльності правління

здійснює ревізійна комісія товариства, яку обирають загальні

збори з числа акціонерів. Голова і члени ревізійної комісії є

посадовими особами.

Як функції, так і повноваження (компетенцію) трьох на-

званих влад у товаристві нормативне розмежовано компе-

тенційними (законодавчими та статутними) нормами.

В законодавстві функції та компетенцію органів товарист-

ва врегульовано методом виключення. Так, діє відкритий

перелік питань компетенції загальних зборів, їх рішенням,

згідно із статутом товариства, виконання окремих функцій

(з делегуванням відповідних повноважень) цього органу може

бути покладено на спостережну раду та правління. До ком-

петенції правління належать будь-які питання діяльності

товариства, крім тих, які знаходяться у віданні загальних

зборів та спостережної ради.

Функції, компетенція та порядок діяльності загальних зборів

врегульовані безпосередньо Законом <Про господарські то-

вариства> (ст.41-46). Залежно від змісту їх функції треба ква-

ліфікувати на організаційні та фінансово-господарські.

Організаційні функції це: а) засновницькі (визначення орга-

нізаційної структури товариства; створення, реорганізація

та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв; при-

пинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної

комісії, затвердження ліквідаційного балансу); б) нормотво-

рчі (внесення змін до статуту товариства; затвердження ста-

тутів та положень дочірніх підприємств, філій, представництв,

правил процедури загальних зборів та інших внутрішніх актів

товариства); в) <посадові> (обрання та відкликання членів

спостережної ради товариства, членів правління, членів ре-

!!90

візійної комісії; визначення умов оплати праці посадових

осіб товариства, дочірніх підприємств, філій, представництв;

винесення рішень про притягнення до матеріальної відпов-

ідальності посадових осіб товариства).

Рішення щодо зміни статуту, припинення діяльності ство-

рення та припинення дочірніх підприємств, філій, представ-

ництв правомочні при прийнятті їх 3/4 учасників зборів, які

голосують. З решти питань правомочні рішення простої

більшості учасників зборів, що взяли участь у голосуванні.

Друга група повноважень і функцій товариства - це ви-

значення найбільш важливих господарських питань і зат-

вердження актів. Збори визначають: 1) основні напрями

діяльності товариства; 2) порядок покриття його збитків.

Збори затверджують такі господарсько-правові акти, як: а)

бізнес-плани та звіти про їх виконання; б) звіти правління

про річні результати діяльності товариства і дочірніх

підприємств; в) звіти і висновки ревізійної комісії; г) поря-

док розподілу прибутку; д) договори, укладені на суму, що

перевищує статутну компетенцію правління товариства. До

компетенції зборів належить питання придбання товариством

своїх акцій. Згідно із статутом збори (як вищий орган) мо-

жуть віднести до своєї компетенції й інші питання.

Функції і компетенція правління. Правління є органом уп-

равління товариства, який здійснює оперативне управління

його діяльністю. Це орган, підзвітний зборам. Збори визна-

чають персональний склад правління, стратегію його діяль-

ності. Оперативне управління товариством передбачає, що

правління вирішує усі питання, в тому числі делеговані збо-

рами, діяльності товариства, крім питань компетенції зборів

та спостережної ради.

Посадовими особами правління є голова та члени. Стат-

тею 23 Закону <Про господарські товариства> введені обме-

ження щодо посадових осіб товариств. Ці посади не можуть

займати члени виборних органів громадських організацій,

військові, посадові особи органів прокуратури, суду, служби

безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного

нотаріату, а також органів державної влади ) управління, які

контролюють діяльність товариств.

У правовідносинах товариства правління діє від його імені

в межах закону і статуту. Відповідні представницькі функції

!!91

покладено на голову. Статутом може бути надане право пред-

ставництва без доручення і членам правління. Голова І чле-

ни правління обираються або призначаються залежно від

того, як це визначено статутом.

Спостережна рада (рада) товариства є органом, який реа-

лізує законодавчі і статутні контрольні функції та повнова-

ження акціонерів як колективного власника. Призначення

цього органу і мета діяльності - захист інтересів акціонерів

(в акціонерних товариствах з участю державних підприємств

чи уповноважених органів - інтересів держави). Кабінетом

міністрів України 19 липня 1993 р. затверджене Положення

про спостережну раду (Державний інформаційний бюлетень

про приватизацію.-1993.-№8.-Ст.19), яке поширюється на

акціонерні товариства, створені в процесі корпоратизації

державних підприємств та закритих акціонерних товариств.

Цим актом, по-перше, визначено склад спостережних рад.

Це представники засновника, акціонерів (крім членів прав-

ління), уповноважені представники обслуговуючих банків-

ських установ. В корпоратизованих товариствах обов'язко-

вими є представники трудових колективів, органів привати-

зації. Щодо інших суб'єктів (без участі держави) визначення

складу спостережної ради відноситься до компетенції самих

товариств. Якщо товариство віднесено до категорії моно-

полістів, до спостережної ради може входити представник

Антимонопольного комітету. По-друге, персональний склад

ради в корпоратизованому товаристві формується зверху: за

пропозицією засновника (міністерства, відомства) його за-

тверджують Мінфін, Мінекономіки, Фонд державного май-

на України (їх спільна постійна комісія). Призначена зверху

рада діє до перших загальних зборів акціонерів, які склика-

ються після прийняття рішення про приватизацію майна

товариства. Перші збори обирають нову спостережну раду

товариства.

Функції спостережної ради поділяються на контрольні в

сфері управління та контрольні в сфері господарської діяль-

ності товариства. У першій сфері рада затверджує голову

правління (якщо це не директор корпоратизованого держав-

ного підприємства), за його поданням - членів правління,

аналізує дії правління щодо управління товариством. У другій

сфері рада розглядає і аналізує звіти правління) ревізійної

!!92

комісії товариства; аналізує дії правління щодо реалізації

інвестиційної, технологічної та цінової політики, додержан-

ня товариством номенклатури товару (послуг), є ініціато-

ром позачергових ревізій та аудиторських перевірок госпо-

дарських і фінансових результатів роботи товариства; по-

годжує операції товариства щодо розпорядження майном на

визначену статутом суму; вносить засновнику і зборам про-

позиції з питань діяльності товариства. Рада не має права

втручатися в оперативні дії товариства.

Для виконання контрольних функцій рала наділена пра-

вом отримувати інформацію про діяльність товариства: за-

слуховувати звіти правління та посадових осіб з окремих пи-

тань їх діяльності; припиняти повноваження тих членів прав-

ління, яких затверджує; залучати до аналізу окремих питань

експертів.

Формою роботи ради є засідання (правомочні при наяв-

ності на них 2/3 членів ради), на яких приймаються рішен-

ня більшістю голосів (вирішальним при рівності є голос го-

лови). Засідання проводяться щоквартально. Позачергові

засідання ради можуть бути скликані на вимогу голови ради,

правління та третини членів ради.

У межах повноважень члени ради як посадові особи това-

риства несуть відповідальність за дотримання інтересів дер-

жави, акціонерів.

Рада підзвітна засновникові (у процесі корпоратизаціЇ) і

зборам. Вона подає їм річний звіт про свою роботу. При

визнанні цими органами роботи ради незадовільною вони

подають комісії пропозиції про зміни у складі ради. Утри-

мується рада за рахунок товариства.