Розділ ІІ ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

1, Предмет регулювання господарського права

Господарське право, як і будь-яка інша юридична дисцип-

ліна, може бути визначене, насамперед, за предметною оз-

накою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регу-

люються нормами господарського права. З цієї точки зору

господарське право є системою норм, які регулюють госпо-

дарські відносини, відносини, в які вступають організації,

підприємці в ході своєї господарської діяльності. Господарські

відносини у сфері економіки України складають предмет

господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома

основними поняттями: народне господарство і господарська

діяльність.

Зазначені поняття визначаються в чинному законодавстві

України. Так, згідно з Законом від 3 серпня 1990 р. <Про

економічну самостійність України> (Відомості Верховної

Ради УРСР.-1990.-№34.-Ст.449) до народного господар-

ства України належать розташовані на її території підприє-

мства, установи, організації. В сукупності вони створюють

народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне

коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Істо-

рично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є

державними організаціями. Це державний сектор економі-

ки України. У зв'зку з цим держава як власник цих

підприємств, установ та організацій здійснює в широких

межах державне регулювання економіки. Відносини, що

виникають при цьому, регулюються різними галузями пра-

ва: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.

Поняття господарська діяльність слід визначати також, ви-

ходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. І Зако-

ну України <Про підприємництво> та ст.ст. І, 20-22 Закону

<Про підприємства в Україні> Господарська діяльність як

предмет господарського права - це виготовлення та реалі-

зація продукції, виконання робіт, надання послуг з метою

!!14

одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти

- власники або володільці основних фондів і оборотних

коштів. Підприємства - суб'єкти господарського права мо-

жуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не

заборонені законодавством України і не суперечать їх стату-

там (ст. 1 Закону <Про підприємства в Україні>).

Господарське право України розвивається як система норм,

які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є дер-

жавний сектор, до якого відносяться всі різноманітні госпо-

дарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (загаль-

нодержавній та комунальній). Другий сектор складають

підприємства, засновані на колективній власності (західні

економічні теорії вважають його приватним, але у нас він

поки що настільки одержавлений, що вважати його приват-

ним немає достатніх підстав). Це колективні підприємства,

кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш ціка-

вим сектором, що швидко розвивається, є приватний сек-

тор. З розвитком процесу приватизації майна державних

підприємств питома вага цього сектора зростатиме. Норми

господарського права України будуть <комерціалізуватися>

(зменшуватиметься елемент державного регулювання). Воно

перетворюватиметься у комерційне право, яке діятиме па-

ралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традицій-

но включають комерційне (не господарське, як у нас) пра-

во. Це системи норм права, що регулюють комерційну

діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і ку-

півлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні <пра-

вил торгівлі>). Комерційне право там кодифіковане в формі

комерційних кодексів (Німеччина, Франція, Сполучені Шта-

ти Америки), які діють паралельно з цивільними кодекса-

ми.

2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні

відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема,

держава здійснює функції загального управління економі-

кою. З цією метою у центрі і на місцях діють органи держав-

ної виконавчої влади - міністерства, державні комітети,

!!15

відомства. Отже, у народному господарстві складаються уп-

равлінські відносини між цими органами і підприємствами.

Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто

є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця

робітників і службовців. Відносини щодо організації її за-

стосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій

та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб'єкти в процесі господарювання володі-

ють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо

природокористування регулюються природоресурсовими

галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологіч-

не і т.ін).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використо-

вують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо.

Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами ви-

никають майнові відносини щодо задоволення особистих

потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відносини

регулює цивільне право.

Визнавати всі перераховані відносини господарськими, як

це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної

категорії господарських відносин взагалі не існує. Перера-

ховані відносини об'єктивно необхідні для здійснення гос-

подарської діяльності. Але за своєю економічною природою

вони не є господарськими відносинами. Ці відносини лише

створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші пе-

редумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова концепція визначає господарські

відносини у власному (спеціальному) розумінні. А саме; гос-

подарськими є відносини між господарюючими суб'єктами

(підприємствами, підприємцями) і органами управління, які

складаються у процесі організації І здійснення господарської

діяльності. Господарські відносини як предмет регулювання

складаються лише з двох елементів - організаційного (органі-

зація виробництва, обігу) і майнового. Сукупнісгь госпо-

дарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом

господарського права. За предметом у такому розумінні гос-

подарське право вирізняєгься з інших галузей права, норми

яких діюгь у народному господарстві.

!!16

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед,

це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів.

Такими суб'єктами є: господарські організації, створені для

безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як

юридичні особи, державні і недержавні органи, які здійсню-

ють управління економікою (міністерства, держкомітети,

господарські об'єднання, управління тощо); структурні

підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією

щодо здійснення господарської діяльності: фізичні особи,

офіційно зареєстровані у статусі підприємців: державні І гро-

мадські установи та організації, що є споживачами продукції

(товарів), робіт, послуг. Особливим суб'єктом господарських

відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Характерною ознакою господарських відносин є поєднан-

ня в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднан-

ня викликане тим, що однією з правових підстав виникнен-

ня та функціонування господарських правовідносин між гос-

подарюючими суб'єктами та їх контрагентами є <акти пла-

нування> (ст. 152 ЦК УРСР), зокрема, державні контракти,

державні замовлення. Правовою підставою виникнення гос-

подарських правовідносин є рішення їх суб'екгів укласти

відповідний договір (п. І ст.21.. п.2ст.22 Закону <Про підпри-

ємства в Україні>). Ці рішення грунтуються на планах

підприємств (плани економічного і соціального розвитку,

бізнес-плани). Третя ознака господарських відносин - Їх

матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реаліза-

ція (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (вико-

нання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна

розмежувати предмети регулювання цивільного і господар-

ського права. Отже. норми цивільного права універсальні і

поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від

діяльності, якою вони займаються. Норми господарського

права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно

юридичних осіб. Їх структурних підрозділів, окремих

підприємців, які здійснюють суспільну господарську

діяльнісгь і спожпваюгь її результати. Тобто, предмет гос-

поларською права вужчий від предмета цивільного права.

Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на заса-

дах юридичної рівності суб'екгів регулюють майнові і осо-

!!17

бисті немайнові відносини; господарське право з точки зору

законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на

загальних нормах цивільного права про правоздатність юри-

дичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види гос-

подарських договорів. В господарському праві об'єднуються

також ті норми адміністративного, фінансового та інших

галузей права, які регулюють господарську діяльність

підприємств та інших господарюючих суб'єктів.

Сукупність господарських відносин, які складаються між

господарюючими суб'єктами, їх контрагентами, органами

управління в процесі організації і здійснення господарської

діяльності: виробництва і реалізації продукції, виконання

робіт, надання послуг, - становить предмет господарського

права.

Виходячи з цього, господарське право можна визначити

як систему правових норм, які регулюють господарські відно-

сини у процесі організації та здійснення господарської діяль-

ності.

3. Методи господарського права

Методи господарського права являють собою сукупність

способів регулюючого впливу норм господарського права на

поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концеп-

туально методи господарського права базуються на двох

принципах: загальнодозвільному (<дозволено все, їдо не за-

боронено законом>), за яким діють підприємства І

підприємці, та зобов'язуючому (<суб'єкти господарського

права зобов'язані і мають вчиняти те, шо на них покладено

законом>). Цей принцип в основному стосується таких

суб'єктів, як органи державного управління економікою.

Господарські відносини є комплексними відносинами.

Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні)

елементи. Тому у господарському праві як комплексній га-

лузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних

галузях) основні методи правового регулювання.

Передусім, це метод автономних рішень суб'єктів госпо-

дарських відносин. Він грунтується на тому, що підприєм-

ства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати

будь-які рішення, які не суперечать законодавству України

!!18

(сі .27 Закону України <Про підприємства в Україні>, ст.ст.З, 5

Закону <Про підприємництво>). Це означає, що суб'єкти

господарських відносин самостійно: а) планують свою гос-

подарську діяльність; б) в межах законодавства вільно оби-

рають предмети господарських договорів і визначають зобо-

в'язання в них, всі необхідні умови господарських взає-

мовідносин (СТ.СТ.20, 21 Закону <Про підприємства в Ук-

раїні>, ст.5 Закону <Про підприємництво>).

Другий - метод владних приписів (вимог законів і вказівок

компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господар-

ських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів

підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин,

визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість

дотримання заборон закону щодо здійснення господарської

діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обо-

в'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з

державою контракти та ін.

У господарському праві діє також метод рекомендацій. Дер-

жава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин

шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідно-

син. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих

видів відносин, методичні рекомендації відносно окремих

видів діяльності у сфері господарювання - це приклади за-

стосування державою зазначеного методу.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу

держави стосовно тих або інших господарських відносин та

інших факторів для регулювання господарського життя мо-

жуть використовуватися будь-які із зазначених методів, ви-

ходячи з того, який з них буде найефективнішим.