Розділ ІІІ ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Поняття, ознаки та особливості

господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила поведін-

ки суб'єктів господарських відносин функціонують завдя-

ки своїй нормативній формі - формі нормативних актів.

Саме у формі нормативних актів норми господарського

права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто

функціонують як загальнообов'язкові правила господарю-

вання. Відповідно господарське законодавство загалом можна

визначити як систему нормативних актів, які згідно із за-

коном є інституційними джерелами господарського права.

Основними джерелами господарського права є саме зако-

ни та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай,

судовий прецедент, у цій сфері застосовуються виключно

рідко.

Система господарського права загалом обумовлена предме-

том регулювання. Офіційно межі цього предмета не визна-

чені через відсутність у даному законодавстві Господарсько-

го кодексу. Тому теоретично обгрунтовуються два визначення

меж предмета господарського законодавства.

Згідно з першим визначенням предметом господарського

законодавства є господарські відносини у спеціальному ро-

зумінні, тобто відносини між організаціями у виробництві і

реалізації (поставці, купівлі-продажу, міні) продукції, відно-

сини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі

сільськогосподарської продукції у аграрних товаровиробників

(агропідприємств та фермерських господарств), відносини

організації всіх видів транспорту з клієнтами та між собою,

відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній

діяльності, планові та господарсько-процесуальні відноси-

ни. Це точка зору представників теорії господарського пра-

ва. Згідно з нею господарське законодавство являє собою

самостійну галузь - систему нормативних актів, правила

яких регулюють господарські відносини шодо організації та

здійснення господарської діяльності в галузі суспільного ви-

робництва і обігу.

!!20

Теорія господарського права виходить з того, що як га-

лузь, господарське законодавство окреслене лише господар-

ськими відносинами і не включає всіх нормативних актів

(фінансового, адміністративного, трудового тощо права), які

теж регулюють народне господарство. У такому спеціально-

му значенні господарське законодавство кодифіковане лише

частково, стосовно лише окремих видів господарських відно-

син: транспортних, господарсько-процесуальних.

Друге значення предмета господарського законодавства

формулюється не за предметом регулювання (<господарські

правовідносини>), а за <критерієм адресата> - за відношен-

ням нормативних актів до народного господарства, адресо-

ваності їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам

майнових відносин).

Згідно з цим визначенням господарське законодавство

являє собою сукупність нормативних актів, які регулюють

усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному

господарстві. Таке визначення терміном господарське зако-

нодавство узагальнює адресоване економіці цивільне (це

справді господарське), трудове, фінансове, земельне, при-

родоресурсове та інші окремі системи законодавства. Тобто,

це безмежно широка <суперсистема> законодавства (<без-

межний нормативний масив>). Прихильники цієї теорії на-

зивають господарське законодавство не галуззю, а <норма-

тивним масивом> - терміном, змістовно-понятійні межі

якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти,

котрі так чи інакше стосуються народного господарства. З

урахуванням того, що і суто господарських актів у нас дуже

багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, од-

нією з яких є комплексний зміст основних нормативних

актів, більш повно характеризують цю галузь законодав-

ства. Переважна більшість нормативних актів господарсь-

кого законодавства включає норми двох і більше галузей

права.

Як приклад, можна навести Закон <Про підприємства в

Україні>. Це акт господарського законодавства, який скла-

дається з норм господарського або цивільного (ст.ст.10,20,21),

адміністративного (ст.16), фінансового (ст.ст.18,23,24), тру-

пового (ст 19) та інших галузей права.

!!21

Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарсь-

кого законодавства, наприклад, транспортні статути та ко-

декси.

Другою ознакою І особливістю господарського законодав-

ства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти госпо-

дарського (цивільного) законодавства. Такими, зокрема, слід

вважати Положення про поставки продукції виробничо-тех-

нічного призначення. Положення про поставки товарів на".

родного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відно-

сини щодо укладання та виконання відповідних господар-

ських договорів.

Об'єктивною ознакою господарського законодавства є

множинність актів, зумовлена тим, що: 1) це законодав-

ство регулює різні види господарської діяльності (промис-

лову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен

з яких має істотні особливості, які враховуються у спе-

ціальних актах; 2) в економіці наявні різні форми влас-

ності (приватна, колективна, державна), шо теж відповід-

ним чином диференціює акти господарського законодав-

ства; 3) на території України застосовуються акти законо-

давства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законо-

давством України (в тому числі і стосовно законодавчого

регулювання господарських відносин), за умови, шо вони

не суперечать Конституції і законам України; 4) відсутній

кодифікований акт господарського законодавства і, на-

томість, діє значна кількість актів, прийнятих органами

виконавчої влади.

З названих об'єктивних факторів і суб'єктивних причин

напрошується висновок про те, що кодифікувати господар-

ське законодавство навіть у великому акті (Господарському

кодексі. Підприємницькому кодексі чи Комерційному ко-

дексі) буде дуже важко. Тому як один з варіантів, як перший

крок на шляху систематизації господарського законодавства

важлива його інкорпорація, тобто прийняття Зводу госпо-

дарського законодавства України.

Наступною ознакою господарського законодавства Украї-

ни є його поєднання з комерційним правом інших країн та

міжнародними договорами з господарських питань. Воно

здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними

нижче                                             .

!!22

Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договір-

ного права над загальними нормами господарського права Ук-

раїни. Цей принцип сформульований, зокрема, в ст.4 Зако-

ну <Про підприємства в Україні>: <Якщо міжнародним до-

говором або міжнародною угодою встановлено інші пра-

вила, ніж ті, що містить законодавство про підприємства, то

застосовуються правила міжнародного договору або міжна-

родні угоди>. З цього принципу виходить, наприклад, інвес-

тиційне законодавство України.

Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів

статусу національного законодавства України. Законом Ук-

раїни від 11 грудня 1991 р. <Про дію міжнародних договорів

на території України> встановдено, що <укладені і належ-

ним чином ратифіковані Україною міжнародні договори ста-

новлять невід'ємну частину національного законодавства

України й застосовуються в порядку, передбаченому для норм

національного законодавства>. Якщо такого порядку не вста-

новлено, пріоритет згідно з нормами міжнародного права

мають норми міжнародних договорів.

Третім принципом поєднання господарського законодав-

ства України з комерційним правом інших країн є право

сторін зовнішньоекономічних договорів обирати (погоджува-

ти вибір) право країни, яким визначаються права та обо-

в'язки сторін договорів. Законодавством України також пе-

редбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосову-

ваного права діє право країни місцезнаходження (основ-

ного місця діяльності, заснування, проживання) сторони-

виконавця договору: продавця, наймодавця, перевізника,

кредитора, поручителя тощо (ст.б Закону України <Про зов-

нішньоекономічну діяльність>). Це так званий <принцип

місця>. Територіальний принцип діє також стосовно дея-

ких видів договорів (про створення спільного підприєм-

ства, про виконання будівельно-монтажних робіт та ін.),

коли застосовується право країни, на території якої ство-

рюється та реєструється СП, виконуються роботи чи

здійснюється інша діяльність.

Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що

поняттям господарське законодавство охоплюється як гос-

подарські закони у власному значенні, так й інші норма-

тивні акти з питань господарської життєдіяльності. Це зако-

!!23

нодавство включає в себе і так зване відомче господарське

законодавство. До відомчих нормативних актів відносяться

у даному разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав і

обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні

акти міністерств, державних комітетів, відомств, інших

органів державного управління економікою.

Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин

запроваджено принцип прямої дії законів і сфера дій відом-

чого господарського законодавства таким чином обмежуєть-

ся, його питома вага у складі господарського законодав-

ства ще досить значна. З метою забезпечення законності

актів відомчого законодавства, їх відповідності законам та

підзаконним нормативним актам Указом Президента Ук-

раїни від 3 жовтня 1992 р. в Україні введено державну ре-

єстрацію відомчих нормативних актів, її здійснюють

Міністерство юстиції України (щодо актів, прийнятих цент-

ральними органами) та управління юстиції областей і міст

Києва і Севастополя (щодо актів місцевих органів управ-

ління).

До господарського законодавства належать також норма-

тивні акти, які в теорії права називають локальними або ста-

тутними. Це статути і установчі договори підприємств, гос-

подарських товариств, господарських об'єднань, положен-

ня про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відо-

соблені (філії, представництва, відділення) і т.ін.

Сукупність цих нормативних актів с, з юридичної точки

зору, своєрідним елементом господарського законодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються),

як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціо-

нування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо

державних підприємств діє порядок затвердження їх статутів

уповноваженими на це органами), товариствами, концерна-

ми, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юри-

дичної сили статутів, установчих договорів і т.ін. е нормо-

творчі повноваження саме цих осіб як заснованих на законі

соціальних інститутів. Межі даних повноважень визначені

законом, тобто статутне право грунтується на законі. По-

друге, з точки зору дії по колу осіб, такі акти с <суб'єктни-

ми>, поширюються лише на тих суб'єктів, шо їх прийняли.

Звідси визначення локальні.

!!24

2. Нормативні акти господарського законодавства:

поняття і види

Визначення нормативного акта господарського законодав-

ства грунтується на загальнотеоретичному понятті норматив-

ний акт.

 Нормативний акт господарського законодавства являє со-

бою офіційний письмовий документ компетентного орга-

ну держави, який є джерелом норм господарського права,

тобто встановлює (замінює) або припиняє норми госпо-

дарського права.

Норми господарського права - це елемент системи комп-

лексної галузі господарського права. Нормативний акт діє

як елемент зовнішньої форми господарського права, еле-

мент комплексної галузі господарського законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки нор-

мативного акта господарського законодавства. Перша сто-

сується змісту, за яким нормативний акт являє собою офі-

ційне джерело правової інформації про чинні норми права

у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується

форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма

встановлення, опублікування і застосування норм госпо-

дарського права.

Як форма, господарське законодавство є основним видом

правової інформації, визначення якої дає Закон України від

2 жовтня 1992 р. <Про Інформацію>.

Згідно з статтею 22 цього закону господарське законодав-

ство являє собою <сукупність документованих або публічно

оголошених відомостей> (про господарське право України).

Це означає, що державні органи зобов'язані забезпечувати

видання законів та інших нормативних актів господарсько-

го законодавства, причому <у найкоротші строки після на-

брання ними чинності>. Ця норма, на жаль, виконується не

належним чином, особливо щодо підзаконних актів госпо-

дарського законодавства.

Поняття нормативного акта господарського законодавства

багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної

сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому вони класи-

фікуються на види шляхом визначення актів господарсько-

го законодавства за двома основним> критеріями: юридич-

!!25

ною силою актів та змістом норм господарського права, які

вони встановлюють.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство

функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних

актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів

законодавчої і державної виконавчої влади, які мають зако-

нодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання гос-

подарської діяльності. В ній можна виділити декілька блоків,

головними з яких є господарське законодавство, що грун-

тується на статтях і нормах Конституції України про

власність, про підприємництво, про компетенцію вищих

органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабі-

нету міністрів) у нормативному регулюванні господарської

діяльності.

Другий блок складають господарські закони. Їх можна кла-

сифікувати як:

- загальні (Закон України <Про власність>; Цивільний

кодекс, який регулює основні види господарських відносин

і договорів);

- закони про види і правовий статус господарюючих

суб'єктів (Закони <Про підприємства в Україні>, <Про гос-

подарські товариства>, <Про колективне сільськогосподар-

ське підприємство> тощо);

- закони про окремі види господарської діяльності (По-

вітряний кодекс України);

- закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний

процесуальний кодекс України).

Ще один блок нормативних актів господарського законо-

давства складають так звані законодавчі акти', а) постанови

Верховної Ради України з господарських питань, які прий-

маються як акти поточного законодавства; б) Декрети Кабі-

нету міністрів з господарських питань, які приймалися Кабі-

нетом міністрів України на підставі тимчасових повнова-

жень, делегованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок господарського законодавства

складають підзаконні нормативні акти'.

а) укази Президента України з господарських питань (на-

приклад, <Про державний контракт і державне замовлення

на 1994 рік> від 28 жовтня 1993 р., <Про інвестиційні фонди

та інвестиційні компанії> від 19 лютого 1994 р.);

!!26

б) розпорядження Президента України з окремих госпо-

дарських питань, які видаються як оперативні господарські

акти;

в) постанови і розпорядження Кабінету міністрів України

з господарських питань, які приймаються у відповідності до

статті 115 Конституції України;

г) господарські нормативні акти міністерств, державних

комітетів, відомств та інших центральних органів управлін-

ня народним господарством. Ці акти приймаються у вигляді

положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних нака-

зами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законо-

давства належать також акти, прийняті господарськими об'-

єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо),

та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів;

д) нормативні акти господарського законодавства місце-

вих Рад народних депутатів та місцевих держадміністрацій

(нормативні господарські акти територіальної дії).

Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті

є загальна класифікація нормативних актів господарства на

види за змістом тих норм господарського права, які офіцій-

но встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина гос-

подарського права розрізняє чотири види актів:

- акти, норми яких є загальними правилами функціону-

вання господарських правовщносин. Такі норми містяться у

кодексах, які кодифікують окремі інститути господарського

права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про

договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж,

поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний

підряди; перевезення вантажів; інститут майнової відпові-

дальності господарюючих суб'єктів і т.ін. Щодо окремих видів

правовідносин діють спеціацьні кодифіковані акти госпо-

дарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси

та статути, загальні правила перевезення вантажів;

- компетенційні акти, які визначають види господарюю-

чих суб'єктів, а також Їх права і обов'язки щодо господарю-

вання, тобто господарську компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні пара-

метри виробництва та його результати, зокрема, технологічні

процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми

витрат матеріальних І трудових ресурсів, норми виробітку

!!27

тощо). Формами нормативних доку ментів є стандарти (дер-

жавні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також дер-

жавні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто

визначають своїм адресатам конкретні результати, яких ма-

ють досягти суб'єкти господарських відносин при належній

правомірній поведінці, а не загальні правила поведінки.

Юридично-технічною формою актів цього виду є акти пла-

нування, програми (технічна форма) і закони та постанови

про їх затвердження (юридична форма).

3. Система господарського законодавства

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) сис-

теми, господарське законодавство має так звану горизон-

тальну систему. Ця система визначається предметом регу-

лювання у широкому розумінні, тобто видами господарсь-

кої (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управ-

ління) фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяль-

ності, галузями народного господарства, видами господар-

ських відносин. Отже, основою системи господарського за-

конодавства у такому розумінні є матеріальний критерій,

зміст предмета регулювання.

У кодифікованих галузях законодавства їх системи визна-

чаються структурами кодексів. Господарське законодавство

не кодифіковане. Воно має офіційну інкорпорацію у формі

розділу ІV <Законодавство про народне господарство> Зводу

законів УРСР (том 5). Ця форма розрахована на <союзно-

українське> господарське законодавство. Отже, в своїй ос-

нові вона застаріла.

Структурними підрозділами системи господарського зако-

нодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інсти-

тут являє собою групу (підсистему) нормативних актів, пред-

метом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяль-

ності.

Основою господарського законодавства є система статус-

них або компетенційних законів, тобто таких, які визначають

правове становище господарюючих суб'єктів (законодавчий

інститут господарюючих суб'єктів). Ці закони класифікуються

залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, за-

!!28

гальні закони - <Про підприємництво>, <Про підприємства

в Україні> - поширюються на всі підприємства і на всіх

підприємців. Вони визначають види і організаційні форми

підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і

правові умови діяльності, порядок припинення діяльності

підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон

України від 14 травня 1992 р. <Про банкрутство> (Відомості

Верховної Ради України.-1992.-№31.-Ст.440), який виз-

начає умови та порядок визнання підприємств (юридичних

осіб) банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.

Крім загальних законів, до статусних (компетенційних)

відносяться і закони, які визначають правове становище

окремих видів підприємств всіх галузей економіки. Зокре-

ма, це закон України <Про господарські товариства> (там

же.-1991.-№49.-Ст.682) від 19 вересня 1991 р., яким ви-

значаються поняття, види, умови створення і діяльності гос-

подарських товариств, тобто підприємств, які утворюються

і діють На договірних умовах шляхом об'єднання майна і

підприємницької діяльності їх учасників. Закон України від

10 квітня 1992 р. <Про оренду майна державних підприємств

та організацій> (там же.-1992.- №30.- Ст.416) враховує особ-

ливості правового становища орендних підприємств. Ще один

приклад - Декрет Кабінету міністрів України від 20 травня

1993 р. <Про режим іноземного інвестування> (Голос Украї-

ни.-1993.-12 червня), розділ ІV якого <Підприємства з іно-

земними інвестиціями> врегульовує особливості правового

становища підприємства з кваліфікаційною іноземною інвес-

тицією. Аналогічно регулюється правове становище інших

окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, ко-

лективних сільськогосподарських підприємств та ін.

Другим інститутом господарського законодавства є група

нормативних актів, які регулюють правове становище об'-

єднань підриємств: асоціацій, корпорацій, концернів, кон-

сорціумів тощо.

Загальний порядок створення і державної реєстрації об'-

єднань підприємств регулюється законом <Про підприєм-

ства в Україні>. До цього правового інституту входять Дек-

рети Кабінету міністрів України та Укази Президента Ук-

раїни про об'єднання підприємств окремих галузей (вугіль-

ної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього гос-

!!29

подарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, га-

зової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктоза-

безпечення). Сюди відносяться і відповідні локальні акти:

установчі договори, статути об'єднань.

Об'єднання підприємств створюються відповідно до ви-

мог антимонопольного законодавства України, яке грунтуєть-

ся на двох основних законах - від 18 лютого 1992 р. <Про

обмеження монополізму та недопущення недобросовісної'

конкуренції у підприємницькій діяльності> (Відомості Вер-

ховної Ради України.-1992.-№21.-Ст.296) та від 29 лис-

топада 1993 р. <Про антимонопольний комітет України> (Го-

лос України.-1993.-23 листопада). Це специфічне законо-

давство, яке покликане виконуватти функцію захисту ринків

України від зловживання монопольним становищем з боку

окремих господарюючих суб'єктів. Названі закони створю-

ють правову основу для обмеження і попередження моно-

полізму, недопущення у підприємництві недобросовісної

конкуренції, здійснення державного контролю за виконан-

ням вимог антимонопольних законів. Загалом норми цих

законів забороняють монополії, контракти і змови щодо

обмеження конкуренції у виробництві та реалізації продукції

(робіт, послуг), угоди з монопольного встановлення цін та

інші монопольні явища і дії.

фундаментальним інструментом господарського законо-

давства є система нормативних актів, які на основі закону

України <Про власність> регулюють відносини щодо управ-

ління (володіння, користування) нерухомим майном у на-

родному господарстві. До цього інституту входять норма-

тивні акти:

-про управління державною власністю. Це в основному

постанови Кабінету міністрів, укази Президента України,

які деталізують положення статей 31-39 (про державну

власність) Закону України <Про власність>. Стосовно дер-

жавного сектора ці акти встановлюють правовий режим дер-

жавного .майна, яке знаходиться у повному господарському

віданні державних підприємств або в оперативному уп-

равлінні державних установ;

- про оренду майна державних підприємств та організацій;

- про приватизацію майна державних підприємств та

організацій.

!!30

Окремим важливим інстиутом господарського законодав-

ства є інститут господарського договірного (контрактного) пра-

ва. Значення його обумовлено тим, що інститут господар-

ського зобов'язання і господарського договору є фундамен-

тальним для всіх видів господарських відносин. Діюча сис-

тема законодавства про договірне господарське право грун-

тується на кодифікованих законах і нормативних актах про

окремі види договорів. Кодифіковані акти це: Цивільний

кодекс, що містить норми про зобов'язальне право та ок-

ремі види зобов'язань; Закон <Про підприємства в Україні>,

в СТ.21 якого йдеться про господарські відносини підприєм-

ства, а в СТ.31 - про відповідальність за порядок врегулю-

вання розбіжностей і спорів при укладанні, зміні та розір-

ванні господарських договорів. До цього інституту належать

також кодифіковані закони і підзаконні акти України і Со-

юзу РСР, якими регуяюються окремі види договорів: по-

ставки- Положення про поставки продукції виробничо-

технічного призначення та Положення про поставки товарів

народного споживання; підряду на капітальне будівництво

- Закон України від 18 вересня 1991 р. <Про інвестиційну

діяльність> (Відомості Верховної Ради України.-1991.-

№47-Ст.646).

Законодавство про регулювання ринків капіталу, яке грун-

тується на законі <Про впасність>>. Воно охоплює такі ос-

новні закони і декрети:

- Закон України від 20 березня 1991 р. <Про банки і бан-

ківську діяльність> (там же.-№25.-Ст.281);

- Закон України від 18 червня 1991 р. <Про цінні папери

і фондову біржу> (там же.-№38.-Ст.508), який визначає

умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює

посередницьку діяльність щодо обігу цінних паперів в Ук-

раїні;

- Декрет Кабінету міністрів України від 17 травня 1993 р.

<Про довірчі товариства> (там же.- 1993.- №19.- Ст.207),

яким визначено поняття довірчого товариства, особливості

його створення та діяльності;

- Декрет Кабінету міністрів України від 19 лютого 1993 р.

<Про систему валютного регулювання і валютного контро-

лю> (там же.-№17.-Ст.184). Він установлює режим

здійснення валютних операцій на території України, визна-

!!31

чає загальні принципи валютного регулювання, повноважен-

ня державних органів і функцій банків та інших кредитно-

фінансових установ України в регулюванні валютних опе-

рацій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, по-

рядок здійснення валютного контролю, відповідальність за

порушення валютного законодавства:

- Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. <Про

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії> (Урядовий

кур'єр.-1994.-19 березня). Затверджене цим указом Поло-

ження про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії ви-

значає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних ком-

паній, порядок створення та умови 'їх діяльності, здійснення

державного контролю, а також заходи щодо захисту інте-

ресів їх учасників.

Законодавство про страхування регулює відносини між стра-

ховиками (страховими компаніями, створеними у формі ак-

ціонерних, повних, командитних товариств або товариств з

додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридич-

ними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту

майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі на-

стання певних подій (страхових випадків) за рахунок гро-

шових фондів, що формуються шляхом сплати страхуваль-

никами страхових платежів (страхових внесків, страхових

премій). Дія цього законодавства не поширюється на дер-

жавне соціальне страхування.

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основ-

ним нормативним актом тут є Закон України від 16 квітня1991

р. <Про зовнішньоекономічну діяльність>, який регулює такі

види зовнішньоекономічної діяльності; зовнішню торгівлю;

економічне і науково-технічне співробітництво; спеціаліза-

цію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні

зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експе-

диторські операції; надання різноманітних послуг; банківські

(кредитні, розрахункові та ін.) операції.

Законодавство про нормативні документи (технічні норми)

та умови їх застосування. Воно в основному представлене

Декретами Кабінету міністрів: від 8 квітня 1993 р. <Про дер-

жавний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та

відповідальність за їх порушення> (там же.-1993.- 20 квітня),

від 26 квітня 1993 р. <Про забезпечення єдності вимірю-

!!32

вань> (там же-11 травня), від 10 травня 1993 р. <Про стан-

дартизацію і сертифікацію> (там же-22 травня) та від 17

травня 1993 р. <Про державний пробірний нагляд> (там же.-

І червня).

Зазначене законодавство:

- встановлює правові основи державного нагляду за до-

держанням стандартів, норм І правил суб'єктами підприєм-

ницької діяльності (підприємцями), визначає їх відпові-

дальність за порушення цих стандартів, норм і правил;

- спрямоване на захист інтересів народного господар-

ства і громадян України, має на меті сприяння науково-

технічному і економічному прогресу на основі викорис-

тання результатів вимірювань гарантованої точності) вира-

жених у тих одиницях) що допускаються до застосування, і

створення сприятливих умов для розвитку міждержавних

зв'язків;

- визначає правові та економічні основи систем стандар-

тизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їх

функціонування на території України;

- встановлює правові основи державного контролю за

видобуванням, виробництвом, використанням, обігом, об-

ліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного

каменя, виконання операцій із зазначеними цінностями.

Законодавство про арбітражні суди (*1) та арбітражний про-

цес (*2) визначає організацію та діяльність арбітражного суду

- незалежного органу у вирішенні всіх господарських

спорів, що виникають між юридичними особами, держав-

ними та іншими органами, а також організацію та діяльність

міжнародного комерційного арбітражу (третейського суду)

щодо вирішення спорів, які виникають при здійсненні зов-

нішньоторговельних та інших видів міжнародних економіч-

них зв'язків.

(**1) Закон України від 4 червня 1991 р. <Про арбітражний суд>//

Відомості Верховної Ради УРСР.-199Ї.-№36.-Ст.469; Закон

України від 24 лютого 1994 р. <Про міжнародний комерційний

арбітраж>//Голос України.-1994.- 20 квітня.

(**2)Арбітражний процесуальний кодекс України. Прийнятий Верхов-

ною Радою України 6 листопада 1991 р.//Відомості Верховної Ради

України-1992. -№6. - Ст. 56.

!!33

4> Проблеми вдосконалення господарського законодавства

Однією з умов функціонування ринкових відносин є пра-

вове забезпечення господарської діяльності, яке включає в

себе, зокрема, створення законодавчої основи господарської

діяльності, тобто системи нормативних актів (головним чи-

ном - у формі законів), що визначають правовий статус

суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти

господарської діяльності.

Становлення національного господарського законодавства

в Україні пов'язане з труднощами, викликаними, в першу

чергу, економічними та соціально-політичними факторами.

По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в

умовах існування старого загальносоюзного законодавства,

яке склалося в період панування державної власності як ос-

нови економічної системи, директивного планування та дії

принципу демократичного централізму в керівництві еко-

номікою. І хоча так званий <пакет> нормативних актів з

питань радикальної економічної реформи (липень 1987 р.)

вніс певні демократичні засади в правове регулювання гос-

подарських відносин, проте суперечності з старим законо-

давством періоду адміністративно-командної економіки так

і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галузі

економіки (<Про власність>, <Про підприємництво>, <Про

підприємства в Україні>) відразу ж після набуття чинності

вступили в протиріччя з чинним законодавством (перш за

все з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого

невиправдано затягується). Суперечності нового законодав-

ства з старим не лише перешкоджають творенню правопо-

рядку в господарських відносинах, але іноді безпосередньо

є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів

підприємництва.

По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (Закони

<Про цінні папери та фондову біржу>, <Про товарну біржу>,

<Про селянське (фермерське) господарство>, декрет Кабі-

нету Міністрів України <Про довірчі товариства>, укази

Президента України <Про інвестиційні фонди та інвестиційні

компанії> та <Про холдингові компанії, що створюються в

процесі корпоратизації та приватизації> тощо) на момент

прийняття були розраховані на регулювання не існуючих

!!34

або мало розвинених суспільних відносин. А оскільки будь-

який закон покликаний регулювати конкретні, а не абст-

рактні відносини виникли труднощі як з дією прийнятих,

так і з прийняттям нових нормативних актів (як це було з

антимонопольним законодавством, законодавством про при-

ватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної кон-

цепції побудови ринкової економіки в Україні ставить зако-

нодавця при розробці та прийнятті законопроектів Іноді в

складне становище; веде до невизначеності та очікування

природного розвитку подій.

По-третє, ще одна трудність викликана припиненням існу-

вання СРСР та проголошенням державної незалежності його

колишніх республік. Визнання верховенства законодавства

незалежних держав як одного з атрибутів державного суве-

ренітету поставило перед законодавцем завдання заповнити

в господарському законодавстві той вакуум, який склався

внаслідок того, що майже все господарське законодавство

було загальносоюзним І містило ряд принципово важливих

для правового регулювання господарської діяльності актів,

не продубльованих республіками (транспортні кодекси та

статути. Положення про поставки. Правила про договори

підряду на капітальне будівництво та ін).

Крім того, функціонування <міждержавних> господарсь-

ких зв'язків (в першу чергу з державами <близького зарубіж-

жя>), необхідність їх відновлення та зміцнення вимагає ви-

рішення ще однієї проблеми - створення правової бази

міждержавної господарської діяльності, узгодженої з уже

прийнятими актами національного законодавства, яке, в свою

чергу, має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З

огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Україна

не підписала Угоду про принципи зближення господарсь-

кого законодавства держав-учасниць Співдружності, вчине-

ну в Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами-учасницями СНД.

Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближення

законодавства, яке регулює господарську діяльність, в та-

ких, зокрема, напрямках: цивільне законодавство (в частині,

що регулює господарську діяльність); законодавство про

підприємства та підприємницьку діяльність, про порядок

розгляду господарських спорів, антимонопольне законодав-

ство; транспортне законодавство; законодавство про зовніш-

!!35

ньоекономічні відносини, включаючи законодавство про

іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство,

що регулює митні правила і тарифи. (*1) Підписанням зазначе-

ної угоди можна було б не лише усунути наявні колізії в

законодавстві колишніх республік, але й уникнути їх появи

в майбутньому.

Крім зазначених об'єктивних факторів певні труднощі в

національному правотворенні зумовлюються причинами суб'-

єктивного характеру. Одна з них - тривала дискусія в нау-

ковому юридичному середовищі стосовно доцільності коди-

фікації господарського законодавства) форми та назви ко-

дифікованого акту. В умовах становлення законодавства, що

регулює ринкові відносини, ця дискусія набула дещо іншо-

го забарвлення, а саме - співвідношення цивільного, гос-

подарського та торгового законодавства. Висловлювані з

цього приводу пропозиції зводяться, в основному, до трьох

позицій: повного заперечення, необхідності кодифікації гос-

подарського законодавства і прийняття нового Цивільного

кодексу та Торгового кодексу як спеціального розділу ци-

вільного прав; (*2) проведення системи заходів стосовно роз-

межування предметів регулювання Цивільного, Господарсь-

кого і Торговельного кодексів; (*3) прийняття Цивільного та Гос-

подарського (Торгового) кодексів. (*4)

Негативно впливає на стан господарського законодавства

відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгоджен-

(**1) Бюлмтень международньіх договоров.-1993.- № 10.-С.3-5.

(**2) Див., напр.: Проблеми розвитая гражданского законодательства

й методологи> преподавания гражданско-правовьіх дисциплин: С6.

материаловнауч.-практ. семинара. -Харьков:ХНВД, 1993. - С. 12,

34, 36,39.

(**3) Перша Всеукраїнська конференція з питань кодифікації українсь-

кого законодавства. 29-30 червня 1993 року. Стенографічний звіт,

с.ЗЗ.

(**4) Така позиція знайшла підтримку законодавця. Пункт 2 постанови

Верховної Ради України від 28 квітня ї992р. <Про концепцію судово-

правової реформи в Україні> передбачає підготовку окремих актів -

Цивільного кодексу Україна та Господарського (торгового) кодексу

України. Зрозуміло, що таке розмаїття поглядів певною мірою стри-

мує законодавчий процес, впливає на його зміст.

!!36

ня, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів

проектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна

вважати нормальним для законотворення явищем внесення

змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як

це мало, наприклад, місце з Законом <Про підприємства в

Україні>. До цього закону, який є одним з базових норма-

тивних актів господарського законодавства, (*1) вже понад де-

сять разів вносилися зміни, і 10 декретами Кабінету міністрів

дію ряду положень зупинено. Недоліками законотворчого

процесу можна пояснити І той факт, що до Закону <Про

підприємництво> вносилися зміни і доповнення чотирма

законами, прийнятими в один день - 16 грудня 1993 р.,

причому три з цих законів мали однакову назву: <Про вне-

сення змін і доповнень до статті 4 Закону України <Про

підприємництво>.

Звичайно, наявність в проекті Конституції України глави

17 <Законодавчий процес>, у разі її прийняття, повинна вне-

сти порядок у діяльність Верховної Ради щодо розгляду і

прийняття законопроектів, проте багато в чому недопущен-

ня зазначених недоліків залежить від урегулювання законо-

давчого процесу поза межами діяльності Верховної Ради, а

також від урегулювання діяльності самої Верховної Ради в її

Регламенті.

В законотворчій діяльності слід також суворо дотримува-

тися принципу правової економії, який означає прийняття

меншої кількості нормативних актів з одних І тих же пи-

тань, використання методів інкорпорації та кодифікації як

основних видів систематизації правових норм.

Важливим напрямком нормотворчої діяльності українсь-

кої держави в сфері правового регулювання господарських

відносин є видання нормативних актів міністерствами, Інши-

ми органами державної влади, органами господарського уп-

равління та контролю. В юридичній літературі та в практиці

иормотворення зазначені акти називаються відомчими нор-

мативними актами.

Відомчі нормативні акти, які видаються на виконання і в

рамках закону, покликані забезпечити чітке функціонування

(1) Закон <Про підприємства в Україні> було прийнято 27 березня 1991 р.

!!37

всіх ланок ринкового механізму. Вони є однією з форм дер-

жавного регулювання підприємницької (господарської) діяль-

ності і спрямовані на усунення прогалин в правовому регу-

люванні тих або інших суспільних відносин.

Принцип верховенства закону та його реалізація в механізмі

правового регулювання зумовлюють підвищені вимоги щодо

змісту відомчих нормативних актів господарського законо-

давства, відповідності їх іншим законодавчим актам та уз-

годженості з раніше прийнятими актами.

Як зазначалося раніше, з метою впорядкування видання

міністерствами, іншими органами державної виконавчої вла-

ди нормативних актів, забезпечення охорони прав, свобод І

законних інтересів громадян, підприємств, установ та орга-

нізацій в Україні було введено з 1 січня 1993 р. державну

реєстрацію відомчих нормативних актів Міністерством юс-

тиції.'

Відповідно до Положення про державну реєстрацію нор-

мативних актів міністерств, інших органів державної вико-

навчої влади, органів господарського управління та контро-

лю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси грома-

дян або мають міжвідомчий характер, затвердженого поста-

новою Кабінету міністрів України від 28 грудня 1992 р.

№ 73Р, на державну реєстрацію подаються акти, що містять

правові норми (правила поведінки), розраховані на неви-

значене коло осіб, підприємств, установ, організацій і не-

одноразове застосування, незалежно від строку Їх дії (постійні

чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в

них містяться, у тому числі з грифами <Для службового ко-

ристування>, <Не для друку>, <Таємно> та іншими, а також

прийняті в порядку експерименту.

За повідомленням Міністерства юстиції України протягом

1993 року Мінюстом перевірено відповідність чинному за-

конодавству 369 відомчих актів, з яких до Державного реє-

стру було внесено 209. 125 документів були відкликані на

'Див.: Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р. <Про державну

реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів

державної виконавчої влади>//Голос України.-1992.- Зжовтня.

'Урядовий кур'єр.-1993.-18 лютого.

!!38

доопрацювання, 70 з них у подальшому були зареєстровані,

55 вдруге не подавалися. Головними недоліками таких актів

є перевищення компетенції органом, який їх видає, або за-

кладання нормативів <під свої> інтереси (*1).

Наведені дані дають підстави позитивно оцінювати заходи

щодо недопущення до застосування відомчих нормативних

актів, які не відповідають чинному законодавству як з точки

зору створення правової бази ринкової економіки, так і з

огляду на правовиховнє та профілактичне значення відом-

чого господарського законодавства.

Водночас запровадження державної реєстрації відомчих

нормативних актів дозволило виявити окремі прогалини в

галузі відомчого нормотворення. Так, поза межами держав-

ної реєстрації опинилися нормативні акти Національного

банку України, оскільки останній не можна віднести до

органів державної виконавчої влади, господарського управ-

ління та контролю. Виходячи з того, що багато з прийнятих

Національним банком України нормативних актів мають

міжвідомчий характер і є обов'язковими для всіх юридич-

них та фізичних осіб (ст. 16 Закону <Про банки та банків-

ську діяльність>), було б доцільно поширити на них режим

державної реєстрації, встановлений Указом Президента Ук-

раїни від 3 жовтня 1992 р. та постановою Кабінету міністрів

України від 28 грудня 1992 р. №731. Це дозволило б, крім

всього іншого, привести деякі акти НБУ у відповідність до

вимог, встановлених Єдиною державною системою діловод-

ства, оскільки такі види документів як листи, телеграми, що

їх практикує Національний банк України, (*2) є узагальненою

назвою різних за змістом документів, що виділяються в зв'яз-

(**1) Див., напр.: Положення про безготівкові розрахунки в

господарському обороті України. Затверджене рішенням Правління

Національного банку України від 24.05.Ї993 р. //Діло-1993.-№49;

Інструкція про порядок відкриття розрахункових поточних та

бюджетних рахунків в установах банків. Затверджені Постановою

Правління НБУ від ЇЇ жовтня Ї994 р. № 169 //Закон / бізнес.-

1995.-15 лютого.

(**2) Див., напр.; лист Національного банку України від 24.12.93 р. №

1 9019/3027 <Про порядок надання Індивідуальних ліцензій на здійснення

інвестицій за межі України> //Урядовий кур'єр.-ї994~3 лютого.

!!39

ку з особливим способом передачі тексту, (*1) але не норматив-

ними актами відомчого характеру, які можуть видаватися,

зокрема, у вигляді постанови, наказу, інструкцій, вказівок

тощо (*2).

Не дивлячись на встановлений п. 15 Положення про дер-

жавну реєстрацію нормативних актів... обов'язок робити

посилання на номер і дату державної реєстрації норматив-

них актів, що публікуються, деякі засоби масової інформації

цього не роблять, чим дезінформують читачів щодо чин-

ності опублікованих актів. (*3) За даними Мінюсту України в

1993 році було виявлено опублікованих в пресі понад 200

незареєстрованих документів або їх проектів. (*4)

(**1) Див.: Единая государствення система делопроизводства (основньіе

положення). М.-1974,- С. 77.

(**2) Там же, с.9.

(**3) Див., напр.: Коммерсант Украйни.-1994.-№ 3.- С.13; Хреща-

тик.-Ї994.-5 січня.

(**4) Який норматив має чинність?//Урядовий кур'єр.-1994.-Ї7 лю-

того.