§ 1. Загальна характеристика джерел екологічного права з

Джерела права являють собою зовнішню форму вираження право-творчої діяльності держави, з допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконання. Найбільш поширеним в Україні видом джерела права є нормативно-правові акти органів державної влади, які містять правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Під нормативно-правовими актами слід розуміти акти органів державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб'єктів правовідносин у суспільстві. Саме цим нормативно-правові акти відрізняються від актів застосування права та від інших індивідуальних актів, розрахованих на одноразове застосування (дію), тобто «прив'язаних» до певних суб'єктів чи до конкретних обставин місця і часу1.

Наявність відповідних джерел права, тобто нормативно-правових актів, що регулюють ті чи інші суспільні відносини, є свідченням існування відповідної самостійної галузі права. В Україні, як відомо, прийнята і діє велика кількість таких актів, які регулюють суспільні екологічні відносини і в своїй сукупності складають екологічне право як самостійну галузь вітчизняного права2.

логічного права є приинятіупо^оваж^ншш^дер.жавою органами

суспільні екологічні відносини в^^овідно^осучЗснекологічної полі-

"                                                                           ~~

тика

— -Нермвтйвно-праврві акти як джерела екологічного права України не є однорідними, їх структура відображає складність, структуро-вану ієрархічність системи законодавства країни в цілому і охоплює правові акти різної юридичної сили та правової спеціалізації. Такі акти, відображають структуру державної (публічної) влади, правовий статус і компетенцію органів, що їх видають, а також характер самих

Див.: Общая теория права й государства. М., 1994. С. 115—116. 2 Див., напр.: Екологія і закон' Екологічне законодавство України. У 2-х кн. К., 1997.

26

актів. Вони як джерела екологічного права знаходяться між собою в суворій ієрархічній підпорядкованості і взаємозалежності.

Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють/Іуапільні екологічні відносини, їх можна розподілити на дві гр^жи/До>пейшої групи входять акти» переважна більшість норм яких спуямова'да ИЗ ретул'ю.чання тйх,чиінших за ха-

рактером екологічних

бути Закдн, У^раїні^вщ.ібчервня 1 992 року «Пра

ний фонд України»1, ЗаісоїГТкрИЇНй від 3 б^кганя*Т993

'                                                          „ — —

но-запбві'д-

а    І'цІтутг         _________

Еколбгічні-нермативно-правові акти, які входять до складу першої групи, можна умовно назвати спеціалізованими. Вони становлять переважну більшість актів як джерел екологічного права. Разом з тим суспільні екологічні відносини регулюються й нормативно-правовими актами, основне призначені Ія-яких^пол я гає в регулюванні інших суспільних відносин (господарських, адмТнїсТрЖИБІЩХ та-ш4-і..які міоТятїГправові норми, присвячені регулюванню певних екологічних відносин або їх сторін. Саме ці акти складають другу групу: До нормативно-правових актів цієї групи належить Закон України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування»3, Закон України від 14 лютого 1992 року «Про колективне сільськогосподарське підприємство»4, Закон України від 20 грудня 1991 року «Про селянсь-ке^Ьермерське) господарство»5 та інші. Поява зазначених актів є відображенням оО'ьмивн&го процесу екологізації господарського законодавства України, хоча в умовах сучасної економічної кризи розвиток цього процесу дещо зупинився*

Масив нормативно-правових- артій, всі або більшість правових норм яких спрямовані на регулк|кшнх'суспільних екологічних відносин, також не є однорідним. У нйгго структурі м,ож«а^щщлити загальні й паресур.соаиеколохічні нормативно-правові акти. До числа перших належать акти, спрямованТна охорону- та використання навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об'єкту екологічних правовідносин. Такими актами є, наприклад, Закон України від-25^зе?вня 1991 року «Про охорону навколишнього

' Відомості Верховної Ради України. 1992. № 34. Ст. 502; 1993. № 26. Ст. 277: № 10. Ст. 76; 2000. № 4. Ст. 26.

2 Там само. 1993. № 18. Ст. 191; 1996. № 15. Ст. 70.

3 Там само. 1992. № 52. Ст. 683.

4 Там само. 1992. № 20. Ст. 272: 1992. Ка 48. Ст. 658; 1993. № )7. Ст. 184; № 24. Ст. 254. № 26. Ст. 277: 1994. № 5. Ст. 14; 1996. X» 50. Ст. 280.

' Там само. 1992. № 14. Ст. 186; 1993. № 32. Ст. 341; 2000. № 1. Ст. 1.

27

Загальна частина

Розділ II Джерела екологічного права

природного середовища»', Закон України «Про природно-заповідний фонд України»2, Конвенція про охорону біологічного різноманіття, ратифікована Верховною Радою України 29 листопада 1994 року.

Поресурсовими нормативно-правовими актами є акти, що регулюють суспільні екологічні,8щносини,^бівкт0м*яких виступають окремі види-природаих-реодзщ; води, ліси, земля, рослинний і твдрин-ний світ тощо. До гіоресурсових норшггивно-правових актів належать, наприклад, Кодекс України про надра3, Закон України від 16 жовтня 1992 року «Про охорону атмосферного повітря»4, Правила відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року5, та інші акти.

Важливою особливістю екологічного права України є високий ступінь кодифікованості джерел екологічного законодавства. Основним галузевим актом екологічного законодавства є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Його головне завдання полягає у встановленні вихідних, принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. І хоча за формальними ознаками зазначений Закон не можна вважати ні основами екологічного законодавства, ні екологічним кодексом, він значною мірою виконує функції, характерні для кодифікованих нормативно-правових актів, що комплексно регулюють той чи інший вид суспільних відносин.

Наявність кодифікованих правових актів характерна для поресур-сового екологічного законодавства. У його складі діють Земельний кодекс України, прийнятий 18 грудня 1990 року (у редакції від 13 березня 1992 року)6, Водний кодекс України, прийнятий 6 червня

' Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст. 546; 1993. № 26. Ст. 277; 1996. № 15. Ст. 70; 1998. № 11-12. Ст. 41; № 34. Ст. 230; 1999. № 34. Ст. 274: № 38. Ст. 338; 2000. № 4. Ст. 26; № 5. Ст. 34; № 27. Ст. 213.

2 Там само. 1992. № 34. Ст. 502; 1993. № 26. Ст. 277; № 10. Ст. 76; 2000. № 4. Ст. 26.

3 Там само. 1994. № 36. Ст. 340.

4 Там само. 1992. № 50. Ст 678; 1995. № 13. Ст. 85.

5 ЗП України. 1996. № 6. Ст. 185.

'Відомості Верховної Ради України. 1992. № 25. Ст. 354; 1993. № 10. Ст. 79; № 26. Ст. 276; 1999. № 18. Ст. 138.

28

1995 року1, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року2, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1 994 року. Крім того, у структурі екологічного законодавства України діють такі спеціалізовані поресурсові закони, як Закон України від 3 березня 1993 року «Про тваринний світ»3 та Закон України «Про охорону атмосферного повітря», які комплексно регулюють суспільні екологічні відносини у сфері відповідно використання і охорони тваринного світу та атмосферного повітря. Нині некодифікованими залишаються правові норми, якими регулюються питання використання й охорони природних (типових) та антропогенних (окультурених) ландшафтів та деяких інших природних об'єктів.

Подальше удосконалення екологічного законодавства України тісно пов'язане з проведенням кодифікаційних робіт у тих галузях по-ресурсового екологічного законодавства, які ще не стали через ті чи інші причини предметом систематизації та кодифікації.

(! Джерела екологічного права поділяються також на закони й підза-

-конн^акти. 1В рсно№П^ШГо~тїо7ІТЛу покладена юридична сила норма-

тШНИХІйсгїв. Маючи найвищу юридичну силу, закони посідають цен-

тральНетгісце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші норма-

тивні акти видаються на основі, у розвиток і на виконання вимог

законів. У зв'язку з цим останні називаються підзаконними актами.

Верховенство законів в ієрархічній структурі законодавства Ук-

раїни означає, що:

1) всі інші правові акти повинні виходити із законів і не суперечити їм; у разі розходження норм закону і підзаконного акту пріоритет мають норми закону;

2) закони приймаються єдиним законодавчим органом держави — Верховною Радою України і не підлягають затвердженню будь-яким іншим державним органом;

3) ніхто не вправі змінити чи скасувати закон, крім органу, який

затвердив його.                                                       І

Слід зазначити, що законодавчій практиці України відомі й інші, крім законів, нормативно-правові акти, що мають силу закону. Справа в тому, що в період ІЛ_гдня 1992_Ерк по2гв^^93^?^ку_^

в тому, що в перо         _                   _            _

метою^оперативното вирішення питань, пов'язаних а проведенням ринкових реформ^е^щшщ^^атимчасово делегувала ряд своїх гіо-вноваЖЄНГ5Гс$ері заюнодавстваК^йету^Мітстрів'Українй. Зокрема, згідно з Законом України від 18 листопада 1992 року «Про тим-

' Відомості Верховної Ради України. 1995. № 24. Ст. 189; 2000, № 45, Ст. 390. * Там само. 1994. № п. Ст. 99: 2000. № 10. Ст. 79; № 14-15-16. Ст. 121; № 21.

Ст. 157.

3 Там само. 1993. № 18. Ст. 191; 1996. № 15. Ст. 70.

29

Загальна частина

часове делегування Кабінету Міністрів України повноважень вида-вати декрети^ сфері законодавчого регулювання»1 здійснення регулювання взаємин у галузі раціонального використання природних ресурсів й охорони навколишнього середовища тимчасово (на 6 місяців) було передано Верховною Радою України Кабінету Міністрів України. Протягом зазначеного періоду Кабінет Міністрів прийняв цілий ряд декретів, які мають силу закону. Деякі з них є джерелами екологічного права. Так, наприклад, 26_гтдашиІ&92 раку„був~прлщятий

Д^!Ж?^а^'н?т^^^^Р.!?_^ЕЇЇІНИ (<Про приватизацію земельних ділзв0к»-ПІТр6те^ регулювання су"сгплТьТПтх-вед«оа4«-декретвмйГщо "мають силу закону. — це виняток з загального правила.

Декрети Кабінету Міністрів України, прийняті у встановленому порядку, є обов'язковими для виконання на всій території України. Ними не тільки вводились у дію нові правила поведінки, але й була зупинена в цілому або в окремих частинах дія ряду законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України, зокрема деякі статті Земельного кодексу України. Після припинення повноважень Кабінету Міністрів України щодо видання декретів останні можуть бути змінені чи скасовані тільки законом, прийнятим Верховною Радою України.

^шишфе

ютьея^також на акти органів законодавчої й виконавчої влади, органн місцевогв^еімоврядувани*, а також інші джерела екологічного права. Верховна Рада України як єдиний орган законодш?шї,шщди приймає, крім законів, нормативно-правові акти у формТлостанов?"}

Як правило, цими актами уточнювались строки й порядок -введення в дію законів. Однак ряд постанов Верховної Ради України мають характер самостійного нормативно-правового акта і виступають джерелом екологічного права. До таких актів належить, наприклад, постанова Верховної Ради від 2жогая_Д9224ІоІі-лЦевон кни"

_-гу Укр^їнІі^ГТТГГОго^мтеерджено Положення про цю кнй

Значну роль у галузі правотворчості відіграє Президент України. У межах своєї компетенції і на основі Конституції та законів України він видає нормативні укази і ^дадарядження (у тому числі й з питань регулювання екологічних відносин^. Він фактично виступає організатором і гарантом стабільності відносин природокористування. Наприклад, 8 серпня 1 995 року було видано Указ Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»4.

' Відомості Верховної Ради України. 1993. № 2. Ст. 6: № 9. Ст. 61.

2 Там само. № 10. Ст. 79.

3 Там само. 1992. № 52. Ст. 686.

4 Екологія і закон: Екологічне законодавство України. Т. 1 С. 336.

ЗО

Розділ II Джерела екологічного права

Кабінет Міністрів України на основі й на виконання Конституції та законів, указів і розпоряджень Президента України видає постанови й розпорядження, які є обов'язковими для виконання усіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами й громадянами. Так, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19 квітня 1993 року «Про порядок визначення і відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам»1.

Прийняті екологічні закони в багатьох випадках містять прямі розпорядження Кабінету Міністрів урегулювати конкретні взаємини. Це підвищує роль урядових постанов. Наприклад, виконуючи пряме розпорядження ст. 24 Земельного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про оренду землі», Кабінет Міністрів постановою від 25 грудня 1998 року затвердив Порядок державної реєстрації договорів

оренди землі2.

Джерелами екологічного права виступають акти відповідних міністерств.^ер^вних-*ем«етіву.&ідомстй>.орі:анів господарського управління й контролю, на які законодавством покладено функції організації раціонального нрирд^користування, а також охорони навколишнього природ«ого-еередовища. До таких органів "належать Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет лісового господарства України та інші відомства.

Відомчі підзаконні акти нормативного характеру видаються, як правило, з питань, віднесених до компетенції відомства, але нерідко мають міжвідомчий характер. Найчастіше вони іменуються постано-.вами, наказами, інструкціями тощоДІаприклад, Міністерством охорони нМІЮлШШьоТО ІІрИЇЯШЇого середовища 12 березня 1993 року затверджено Інструкцію про^порядок^в^Іаж^іШйн^ши^ім1тів^^а.дща-ристання природних ресурсів^м^е^х терщдріаір^^етів^ природно-заповідного фонду загальнодержавного значення3. Ця Інструкція-має міжвідомчий характер. Нерідко такого роду нормативно-правові акти приймаються зазначеними відомствами спільно. Саме так була затверджена Інструкція щодо розмежування повноважень з контролю за здійсненням заходів, пов'язаних з охороною і раціональним використанням надр, яка затверджена ЗО листопада 1995 року спільним наказом Мінакобезпеки, Держгіаілядохороипраці, Держкомгеології та Держкомзему України4.

' ЗП України. 1993. № 10. Ст. 284. 1 Урядовий кур'єр. 1999. 28 січня.

3 Екологія і закон. Екологічне законодавство України. Кн. 2. С. 373-376.

4 Там само. С. 98-103.

31

Загальна частина

Розділ II Джерела екологічного прзава

Органи місцевого самоврядування й місцеві органи виконавчої влади приймають нормативні рішення й розпорядження, які не повинні суперечити чинному законодавству. Прийняті названими органами акти, які містять норми про природокористування й охорону навколишнього природного середовища, є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами на підпорядкованій цим органам території. Так, згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є оІЗив^язковими до виконання на відповіднТїїТериторії. - -Повноваження органів Ітецеарго самоврядування у^аЬері- вшсорие*' тання та охорони об'єктів навколишнього природного середовища визначені Законом України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування»1. Так, згідно зі ст. 26 цього Закону органи місцевого самоврядування вправі приймати рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, вирішують питання регулювання земельних відносин тощо.