4. Ідеї яЬ цільові причини (ЕтиНа і фізиЬа)

Відповідь на це запитання Платон дав не в строгій формі точ­них понять, як це зробив після нього і завдяки йому Арістотель; він висновував його з глибини свого внутрішнього спостереження життя і з кінцевих підстав своєї діалектики. Якщо її принципом бу­ло переміщувати процеси пізнавальної свідомості з їх протилежно­стями і зв'язками в предметну реальність з її протилежностями і зв'язками, то, Платон, скористувався цим в останній рах, застосо­вуючи його до філософського потягу, в якому він знайшов нерв діа­лектичного «спогаду». У такий же спосіб як в душі дюдській при сприйманні чуттєвих речей виникає вища любов, прагнення до надчуттєвого і жгуче бажання знову спостерігати чистий першооб-раз і стати схожим на нього шляхом мислення в поняттях, таким же чином чуттєвий предмет, тілесне явище мусить бути наповнені тим же потягом до надчуттєвого, прагненням до того, щоб відтворити в собі ідею і споріднитися з нею.

Вже в «Банкеті» Платон звів весь життєвий процес видимого світу до любові, і визначив цей ерос як тугу минущого за немину­щим, смертного за безсмертним. В цьому діалозі розгортається пе­ред нами все більш і більш глибоке і широке розуміння сутності еросу, і вже в промові Арістофана можна угледіти серйозну думку, що в любові роз'єднані частини світу явищ прагнуть до первісної і вищої єдності, на яку вони вказують. В кульмінаційному пункті роз­кривається таємниця відтворення, як пронизуюче всю світобудову прагнення втілити в безмежній низці минущих чуттєвих образів вічну істину ідеї.

Лише у такий спосіб ідея здатна постати причиною явища, не перестаючи бути ідеєю. Зберігаючи свою надчуттєву чистоту в не­рухомій і незмінній величності, ідея водночас зумовлює всі праг­нення і рухи чуттєвих речей. Вона — ціль, до якої прагне все, що від­бувається і якою воно зумовлюється: «сутність» є ціллю «становлен­ня» («Філеб», «Держава», «Тімей»). Єдина форма, в якій ідея здатна постати причиною явищ, — це цільова причина. Вчення діалектики про два світи здатне постати пояснюючою теорією і цілком опра­цьованою філософією лише в якості телеологічного світогляду . В межах цього способу мислення і пояснення, дуалізм двох світів му­сить бути подоланим і єдність світу мусить бути відновлена в формі великого доцільного зв'язку. У такий спосіб вчення про ідеї отри-

Див. про це: В. Виндельбанд. Избранное: Дух и история. — М., 1995. — С. 435-437.

57                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             Главе /. Ідеї Платона

мало предметну глибину, що дозволяла йому розглядати і розуміти людське життя і природу під одним і тим же кутом зору.

Наріжним каменем усієї творчої діяльності Платона постала думка, що наука, яка прагне запровадити закон і напрямок людсько­го життя, не мусить зупинятися на політичних т моральних мірку­ваннях, а має пізнати і виснувати цілі людства з загального зв'язку світопізнання.

Коли Платон під цим кутом зору знову навчився сприймати ідеї більш ранньої метафізики, коли він у такий спосіб з'єднав різні напрямки попереднього розвитку, це проникнення космологічни­ми і антропологічними принципами необхідним чином і привело його до телеологічного світогляду. (Платон включає телеологіч­ний принцип Анаксагора у вчення про ідеї). Водночас ставало зро­зумілим, якщо цілі людського життя мусять висновуватися з пізнан­ня зв'язку усіх речей, то і сам цей зв'язок мусить бути також пізна­ний в своїй доцільності.

Платон, еволюціоніювавши в своїх поглядах, вправно замінив і логічний порядок в світі ідей телеологічним. Бо як тільки він при­йшов до того, що вищим, всеохоплюючим і зумовлюючим інші в над­чуттєвому світі образом є ідея добра, підкорення інших понять цьо­му єдиному принципу вже не могло мати характеру логічної суборди­нації видів до роду, а постало відношенням засобів до мети.

Правда, Платон не опрацюваз порядок рангів телеологічних відношень, і всі ідеї немовби відразу підпали під ідею добра, однак все ж таки цим досягнуто предметної єдності і отримано значний центральний пункт системи.

Отже, якщо в логіко-гносеологічному платонівському ученні філософська думка, маючи справу лише з надчуттєвим світом, зали­шалась байдужою до світу чуттєвого, то в межах телеологічного світогляду вже стверджується, що вчення про ідеї, і лише воно, зда­тне пояснити світ явищ, Суттєво, нове полягало в тому, що ідеї му­сять бути зрозумілі і як причини походження, виникнення і зник­нення чуттєвих речей і властивостей. Таким чином, у вчення про ідеї Платон вносить новий принцип, якого спершу в нього не було: ідеї необхідно розуміти в значенні цільових причин будь-якої дійс­ності, а їх вічне буття як споконвічне джерело всього, що має місце. На запитання, у який спосіб необхідно мислити принцип сущого, щоб зрозуміти те, що відбувається, відповідь Платона лунає вираз­но: у телеологічний. Поставлене ним метафізичне завдання ви­рішується в «Філебі», в цій за своєю формою найбільш науковій і майже позбавленої художньої краси праці філософа. Предметом її

РОЗЛІЛII. Про парадигматичне значення Платона ІАрІстотеля

58

постає питання, що хвилювало всю грецьку етику: чи потрібно шу­кати «вищого блага» для людини в чуттєвому задоволенні чи в знан­ні. Але відповідь на це запитання дається лише на найвищих верши­нах метафізики, в межах телеологічного світогляду.