Розділ 1 КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

1.1. Поняття і види державної влади

Державна влада є одним із основних предметі» конституційно­го регулювання. Закономірно, що в чинній Конституції України їй приділено найбільше уваги. Положення Конституції України про основні засади, механізм та порядок здійснення державної влади становлять найбільшу її частину (65 статей). Поряд із безпосереднім народовладдям і місцевим самоврядуванням чинна Конституція України закріплює якісно нову систему державної влади, не влас­тиву попередній Конституції України і відповідно д<;ржаві та суспіль­ству в цілому.

Замість вертикальної, ієрархічної системи влади, подібно до радянської, Конституція України передбачила горизонтальну сис­тему організації державної влади, яка грунтується на її поділі на законодавчу, виконавчу і судову, закріпила декіїгька принципово нових інститутів державної влади — Президент України, Консти­туційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Вища рада юстиції, місцеві державні адміністрації та інші органи державної влади, істотно змінила статус більшості органів державної влади, насамперед їх функції і повноваження, передбачила нові гарантії функціонування системи органів держав­ної влади та конституційно-правову відповідальність органів дер­жавної влади за свою діяльність.

Звичайно, чинна Конституція України не вирішила і не могла вирішити всіх питань організації і здійснення державної влади в Україні, адже вона є за своєю суттю конституцією перехідного періо­ду, конституцією компромісу різних, у тому числі діаметрально протилежних політичних сил. Тому в ході парламентської, адміні­стративної і судової реформ, які відбуваються нині у нашій країні, має бути не лише приведено у відповідність з Конституцією Украї-

ни систему органів державної влади та законодавство про них, а й продовжено пошук форми правління в Україні як організації дер­жавної влади на тривалу перспективу, оскільки Конституція Ук­раїни закріпила змішану форму правління у вигляді президентсь­ко-парламентської республіки.

Розвиток і вдосконалення організації і здійснення державної влади, розрахованої на тривалий період, має здійснюватися на міцній науковій основі. Дослідженню проблем державної влади в Україні приділяється значна увага1, але багато з них залишаються малодослідженими і далеко не вирішеними. Це стосується поняття державної влади, її конституційно-правових основ, принципів, функцій державної влади, механізму її здійснення, гарантій держав­ної влади тощо.

Безпосереднього визначення поняття «державна влада» чинна Конституція не містить. Водночас положення Конституції України щодо державної влади в цілому та окремих її видів відображають певні риси цього явища і дають змогу узагальнено визначити це поняття. Виходячи з положень Конституції України (ст. 6, 19, 38, 75, 92, 102, 113, 124, 147 таін.), що державна влада за своїм харак­тером є насамперед політичною владою, поділяється на певні види, здійснюється державою, її органами та посадовими особами у вста­новлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, тобто має струтсгурно-функціональюш характер, можна дати наступне визначення.

Державна влада — це організація і здійснення політичної влади в Україні державою, її органами і посадовими особами у межах і порядку, передбачених Конституцією і законами України. Тобто державна влада — це один із видів політичної (публічної) влади, що здійснюється державою, її органами та посадовими особами.

Таке тлумачення поняття державної влади дає можливість роз­межувати державну владу й інші види влади (безпосереднє наро­довладдя, місцеве самоврядування тощо), принаймні за суб'єктами і об'єктами (сферами) влади, але не розкриває сутності, змісту і форми (форм) того явища, яким є державна влада.

Визначення понять інших видів політичної влади, що містяться в чинній Конституції України, зокрема, визначення в загальних ри­сах безпосереднього народовладдя (ст. 69 — 71), місцевого само­врядування (ст. 140) та інших видів політичної влади дає змогу

відповісти на питання, що являє собою об'єктивно за Конститу­цією України державна влада за своєю суттю, змістом і формою.

Особливу цінність для поняття політичної влади взагалі і дер­жавної зокрема має опосередковане визначення безпосереднього народовладдя (безпосередньої демократії), тобто влади народу, що здійснюється ним безпосередньо (ст. 69 Конституції України). Уній зазначається, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовлад­дя. Тобто за своєю суттю влада народу, безпосереднє народовлад­дя, безпосередня демократія є безпосереднє волевиявлення народу (народне волевиявлення). Відповідно, політична влада в цілому уособлює суспільне (суспільно-політичне) волевиявлення. Вона є, звичайно, волевиявленням певних суб'єктів влади, зокрема суб'єктів політичної системи суспільства, передбачених Конституцією і за­конами України. Отже, державна влада, за своєю суттю, є волеви­явленням держави, її органів та посадових осіб, передбаченим Кон­ституцією і законами України.

Водночас політична влада, в тому числі державна, опосередко­вано тлумачиться в Конституції України за своєю суттю і як право — право народу (ст. 5), право територіальної громади (ст. 140) або як повноваження — повноваження органів законодавчої, виконавчої і судової влади (ст. 6, 85), тобто як можливість і здатність окремих суб'єктів (передбачених Конституцією і законами України) вирі­шувати певне коло питань у межах і порядку, визначених Консти­туцією і законами України.

Визначення державної влади, а також інших видів політичної влади за своєю суттю як права чи повноваження відповідних суб'єктів не суперечить її визначенню як волевиявлення цих суб'єктів (держави, органів державної влади, посадових осіб), а доповнює останнє. При визначенні державної влади та інших видів політич­ної влади як права чи повноваження акцентується увага насампе­ред на підставах, передумовах волевиявлення, на наявності волі (політичної волі), можливості (здатності) волевиявлення певного кола суб'єктів із певних питань, а при визначенні державної та інших видів політичної влади як волевиявлення акцентується увага на­самперед на здійсненні волі (політичної волі) відповідних суб'єктів із питань передбачених Конституцією і законами України.

Отже, при визначенні державної влади та інших видів політич­ної влади за своєю суттю як волевиявлення мається на увазі відпо-

відно до змісту Конституції України наявність волі у передбачених Конституцією і законами суб'єктів із визначеного кола питань, а також і здійснення ними своєї волі. Проте головним у визначенні поняття державної влади є її характеристика за змістом, який роз­криває поняття місцевого самоврядування в Україні. Зокрема, відпо­відно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є пра­вом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жигелів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Кон­ституції і законів України.

Тобто місцеве самоврядування як вид політичної влади за своїм змістом є самостійним вирішенням питань місцевого значення у межах Конституції і законів України, що є нічим іншим як здійснен­ням функцій територіальної громади та органів, які вона утворює. Відповідно, державна влада за своїм змістом являє собою здійснен­ня функцій держави та її органів, у межах наданих їм Конститу­цією і законами України повноважень. Як зазначається у ст. 6 Кон­ституції України, органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією ме­жах і відповідно до законів України. Ці повноваження мають відно­шення до здійснення функцій держави. Тобто державна влада яв­ляє собою за своїм змістом здійснення функцій і повноважень держави та її органів у межах і порядку, передбачених Конститу­цією і законами України.

Важливим є визначення державної влади за її формою (форма­ми). Спільним для всіх органів державної влади за формою їхньої діяльності є прийняття передбачених Конституцією і законами України правових актів. Так, відповідно до ст. 91 Конституції Ук­раїни Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків перед­бачених цією Конституцією.

Президент України відповідно до ст. 106 Конституції України на основі і на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Кабінет Міністрів України у межах своєї компетенції ви­дає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконан­ня (ст. 117). Судові рішення відповідно до ст. 124 Конституції Ук­раїни ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання на всій території України.

8

Ці положення Конституції України дають достатньо підстав стверджувати, що за формою державна влада є прийняттям законів та інших правових актів. Виходячій з аналізу поняття державної влади за його суттю, змістом і формою, можна дати наступне уза­гальнене визначення.

Державна влада—це волевиявлення держави або її органів щодо здійснення їхніх функцій і повноважень шляхом прийняття право­вих актів у межах і порядку, перед(5ачених Конституцією і закона­ми України.

Державна влада поділяється на декілька видів за умовами здійснен­ня (часом і місцем), функціями, способами, засобами, підставами і наслідками її здійснення тощо. Так, за простором територією по­ширення і здійснення державної влади вона поділяєігься на загально­державну, регіональну і місцеву владу; за часом здійснення держав­ної влади її поділяють на постійну і тимчасову.

За функціями державної влади її поділяють на законодавчу, ви­конавчу і судову. Крім того, в науковій літературі розрізняють та­кож контрольно-наглядову, президентську та інші види державної влади, що має об'єктивні підстави

За правовими підставами здійснення державної! влади її поділя­ють на конституційну, законну, легітимну і неконституційну, неза­конну, нелегітимну, окупаційну, колоніальну, «тіньову» та корум­повану владу. За способами здійснення державної влади розрізняють демократичну, ліберальну, авторитарну і тоталітарну державну владу.

За конституційно-правовим статусом державної влади розріз­няють суверенну владу і несуверенну, несамостійну, залежну.

За наслідками діяльності органів державної влади розрізняють ефективну і неефективну владу, сильну і слабку, прогресивну і ре­акційну, реальну і символічну, формальну владу.

За політичною орієнтацією розрізняють владу лівих, правих політичних сил чи іншого спрямування. Крім того, державну вла­ду поділяють за характером внутрішньої і зовнішньої політики, яку вона проводить, за економічним курсом, за ідеологічною орієнта­цією, за соціальною основою, за традиціями, за програмами, що реалізуються органами державної влади, за пріоритетом окремих видів державної влади тощо.

Поряд із видами влади розрізняють системи влади, зокрема го­ризонтальну систему державної влади, що грунтується на поділі її

на законодавчу, виконавчу і судову, і вертикальну (ієрархічну), що грунтується на підпорядкуванні одна одній. Крім того, розрізня­ють республіканську і монархічну системи державної влади, систе­ми органів влади федеративних і унітарних держав.

Основним видом поділу державної влади є поділ її за функція­ми. За цим критерієм Конституція України традиційно розрізняє три види влади — законодавчу, виконавчу і судову, а наука кон­ституційного права та інші сучасні вітчизняні і зарубіжні науки (філософія, політологія, теорія держави і права та ін.) розрізняють чотири і більше видів державної влади, зокрема законодавчу, ви­конавчу, судову, а також контрольно-наглядову і президентську. Проблеми визнання самостійності контрольно-наглядової і прези­дентської влади є самостійними проблемами, але наявність широ­кого кола контрольно-наглядових органів державної влади посту­пово переконує вчених і політиків у необхідності визнання такого виду державної влади, як контрольно-наглядова. Нині в Україні існує велике коло контрольно-наглядових органів державної вла­ди: прокуратура, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата, Вища рада юстиції, Національна рада з питань телебачення і радіомов­лення, Центральна виборча комісія, Державна податкова адміні­страція та ін. Значний обсяг контрольних повноважень мають орга­ни законодавчої, виконавчої і судової влади. Це свідчить про достатню обгрунтованість постановки питання щодо визнання кон­трольно-наглядової влади як самостійного виду державної влади.

Ідея контрольної (або наглядової, контрольно-наглядової) вла­ди як самостійного вид;/ державної влади далеко не нова.Так, у Китаї ще за часів Конфуція розрізняли поряд із законодавчою, ви­конавчою і судовою — контрольну владу. Цей вид державної вла­ди виділився як самостійний у проекті програми декабриста П. Пе-стеля «Руська правда». У цьому документі, зокрема, зазначалося, що в республіці діє принцип поділу влади на законодавчу, вико­навчу і спостережну2.

Наявність контрольної (контрольно-наглядової) влади як само­стійного виду державної влади опосередковано визнаєтеся і в чинній Конституції України. Про це свідчить розділ шостий Конституції України, присвячений прокуратурі, який знаходиться після розді­лу щодо органів виконавчої влади, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, перед розділом про правосуддя.

10

Про наявність контрольної влади як самостійного виду влади та її опосередковане визнання в чинній Конституції України свідчить і розділ XII, присвячений Конституційному Суду Украї­ни, оскільки він розміщений поза розділом про правосуддя, а пріо­ритетною функцією або однією з приоритетних функцій Консти­туційного Суду України є контрольна функція — функція кон­ституційного контролю. До контрольної гілки влади пропонують відносити Конституційний Суд вчені В.Шаповал, Ю.Шульженко, В.Чиркінта ін.3

Не меншої уваги заслуговує питання щодо самостійності прези­дентської влади. Функціонування інституту президента в Україні протягом десяти років і реальні його повноваження все більше пе­реконують у тому, що влада Президента України є не лише синте­зом загальновизнаних видів влади — законодавчої, виконавчої і судової, а й має самостійний характер (представництво держави, гарантування державного суверенітету тоїцо).

Зокрема ще Дж. Локк поряд із законодавчою і виконавчою вла­дою розрізняв федеральну (союзну), розуміючи її як представницт­во глави держави у відносинах із іншими державами, встановлення і регулювання зв'язків з іноземними державами4. Представницька функція (як представництво держави у відносинах з іншими держа­вами і міжнародними організаціями) є не єдиною функцією прези­дента (глави держави), але, як правило, вона є пріоритетною або однією з пріоритетних функцій глави держави за більшістю кон­ституцій світу. Вона властива винятково або насамперед главі дер­жави, що підтверджує ідею самостійності цієї функції і відповідно-

і

і      го виду влади.

Функція представництва держави у міжнародних відносинах є пріоритетною серед функцій і Президента України. Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України поряд із іншими функціями і повноваженнями (функцією гарантування державою суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Кон­ституції України, прав і свобод людини і громадянина, установ­чою функцією та ін.), представляє державу у міжнародних відно­синах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори Украї­ни; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільнює глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні

П

грамоти дипломатичних представників іноземних держав, що не властиво іншим органам державної влади України.

Отже, можна стверджувати, що опосередковано чинна Консти-! туція України визнає у багатьох відношеннях президентську владу самостійним видом державної влади поряд із законодавчою, вико­навчою, судовою і контрольно-наглядовою. Про це свідчить фор­мально і місце розділу, присвяченсіго Президенту України (розділ V) в чинній Конституції України, після розділу про Верховну Раду Ук­раїни.

1.2. Принципи державної влади

Організація і здійснення державної влади, як і народовладдя в цілому, грунтуються на певних принципах. Вони займають значне місце в чинній Конституції і в законодавстві України, виражають суть і зміст державної влади та характеризують порядок їх здійснен­ня. Об'єктивно принципи державної влади можна поділити за кількома ознаками, зокрема на загальні й інституційні, консти­туційні і законодавчі, матеріальні і процесуальні, а також на органі­заційні і функціональні.

Загальні принципи державної влади є основними засадами організації і діяльності всіх або більшості видів (гілок) влади і органів, які здійснюють державну владу.

Інституційні принципи є основними засадами організації і діяль­ності окремих видів державної влади (законодавчої, виконавчої або судової) і органів, що їх здійснюють. Це, зокрема, принципи фор­мування і діяльності парламенту — Верховної Ради України, прин­ципи організації і діяльності органів виконавчої влади, основні за­сади судочинства тощо.

Конституційними принципами є основні засади організації і діяльності державної влади та її органів, що визначаються чинною Конституцією України, а законодавчі — відповідно законами.

Матеріальні принципи опосередковують собою насамперед ос­новні повноваження органів державної влади, а процесуальні — порядок їх здійснення.

Організаційні принципи визначають основні засади формуван­ня і будівництва, організації органів державної влади, а функціо­нальні — основні принципи (засади) їхньої діяльності.

12

Першочергове значення в дослідженні принципів державної вла­ди мають загальні принципи (основні засади) державної влади. До загальних принципів державної влади, як правило, відносяться на­ступні:

принцип суверенності держави;

принцип здійснення державної влади на засадах її поділу на

законодавчу, виконавчу і судову та її єдності;

принцип демократизму формування і функціонування органів

державної влади (виборності, гласності тощо);

принцип верховенства права;

принцип гуманізму органів державної влади, визнання лю­

дини найвищою соціальною цінністю;

принцип системності і структурованості ортанів державної

влади;

принцип постійності і детермінованості складу і повноважень

органів державної влади;

принцип конституційності і законності організації і діяльності

органів державної влади;

принцип поєднання засад колегіальності і єдиноначальності

в організації і діяльності органів державної влади;

принцип поєднання в системі органів державної влади цент­

ральних, вищих, верховних і місцевих органів державної влади;

принцип поєднання в системі органів державної влади органів

загальної і спеціальної компетенції;

принцип поєднання державної влади і безпосереднього наро­

довладдя, безпосередної і представницької демократії;

принцип поєднання державної влади і місцевого самовряду­

вання;

принцип поєднання національного і міжнародного права у

регулюванні організації і діяльності органів державної влади;

принцип територіальності державної влади:

принцип гарантованості організації і діяльності органів дер­

жавної влади і їх відповідальності.

До загальних принципів державної влади нерідко відносяться також і інші принципи: інформаційної, наукової, фінансової та іншої забезпеченості, гласності тощо. Однак ці принципи, як правило, охоплюються вищеназваними загальними принципами.

Одним із пріоритетних принципів державної влади серед загаль­них є принцип здійснення державної влади на засадах її поділу на

13

законодавчу, виконавчу і судову. Він означає насамперед багато-функціональність державної влади і рівноправність та незалежність органів державної влади між собою і їх взаємний контроль. Цей принцип уособлює у собі не лише чіткий поділ всіх видів влади, а й їхню єдність і взаємодію. Відносна самостійність кожного виду вла­ди і органів чи органу, що її здійснюють, передбачає існування і функціонування державної влади як цілісної системи. Відповідно, цей принцип може постійно діяти лише як за наявності законодав­ства про кожен вид органів державної влади і всебічному визна­ченні в ньому як повноважень кожного з них, так і порядку діяль­ності, як гарантій діяльності кожного з них, так і відповідальності за свою діяльність.

Якщо органи державної влади не мають належної правової ос­нови, наприклад, органи виконавчої влади, то це певною мірою перетворює принцип поділу державної влади на умовний, символіч­ний.

Іншим не менш важливим принципом є принцип демократизму державної влади. Він полягає у демократизмі формування і функціо­нування її органів. Зокрема, народні депутати України і Президент України обираються на основі загального, рівного і прямого ви­борчого права шляхом таємного голосування.

Функціонування органів державної влади характеризується, як правило, гласністю, відкритістю, колегіальністю у своїй роботі та іншими демократичними засадами. Проте послідовне здійснення цього принципу є у багатьох відношеннях проблематичним. Зок­рема, виборче законодавство постійно змінюється, виборчі закони приймаються, як правило, напередодні виборів, що істотно змен­шує рівень їхньої організації і проведення. Об'єктивно необхідни­ми є підготовка і прийняття комплексного законодавчого акта про вибори (наприклад Виборчого кодексу України) та найскоріший вибір виборчої системи України, оскільки змішана мажоритарно-пропорційна система, як цоказало неодноразове проведення виборів за цією системою, далеко себе не виправдовує.

Принцип гуманізму державної влади означає якісно нове ста­новлення органів державної влади і посадових осіб до людини і громадянина в Україні, що характеризується дійсною повагою. Так, відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоро­в'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно, права і свободи лю-

14

дини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності дер­жави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Ут­вердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обо­в'язком держави, звичайно, в особі органів державної влади.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право на­правляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або осо­бисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зо­бов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк, який свідчить про винятковий гу­манізм органів державної влади. На жаль, ці конституційні поло­ження нині діють вельми відносно, а часом органи державної вла­ди проявляють байдужість або корумпованість.

Принцип системності і структурованості органів державної вла­ди означає, що не лише в цілому, а й кожен вид органів державної влади, як правило, є певною системою. Це стосується, зокрема органів виконавчої і судової влади.

Водночас більшість органів державної влади є внутрішньо струк-турованими, що характерно насамперед для парламенту України у вигляді комітетів, фракцій і груп. Проте проблема системності і структурованості органів державної влади залишається актуаль­ною, особливо щодо парламенту України, який залишається одно­палатним, незважаючи на результати референдуму за народною ініціативою 16 квітня 2000 р., і внутрішньо далеко не повністю структурованим, що не властиво більшості парламентам світу.

Відносна партійність парламенту у поєднанні з позапартійністю Президента України та уряду України, як показав час, далеко не забезпечують належне функціонування органів державної влади України. Об'єктивно необхідним стає перехід до пропорційної сис­теми виборів народних депутатів України і формування уряду на партійних засадах.

Принцип постійності і детермінованості складу і повноважень органів державної влади України означає постійність функціону­вання відповідних органів державної влади і детермінованість та обмеженість їхніх повноважень. Так, народні депутати України обираються строком на 4 роки (ст.76) і здійснюють свої повнова­ження на постійній основі (ст.78). Президент України обирається строком на 5 років (ст. 103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. Президент України не

15

може мати іншого представницького мандату, обіймати посаду в інших органах державної влади або об'єднаннях громадян, а та­кож займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльні­стю чи входити до керівного органу або наглядової ради підприєм­ства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103).

Щоправда, професійні судді після перших п'яти років своєї ро­боти обираються Верховною Радою України безстроково, але та­кий порядок обрання суддів є, на нашу думку, передчасним, про що свідчать існуючий професійний рівень суддів та плинність суд­дівських кадрів.

Принцип конституційності і законності державної влади поля­гає у чіткому і всебічному визначенні статусу органів державної влади і посадових осіб, в наявності міцних конституційних основ їхньої організації і діяльності. Система державної влади, її органів та їхня компетенція визначаються, як правило, Конституцією Ук­раїни, а порядок їхньої діяльності — законами та регламентами.

На жаль, це питання для органів державної влади України є вель­ми проблематичним. Порядок роботи Верховної Ради України відповідно до чинної Конституції України (ст. 19) встановлюється Конституцією України та законом про Регламент Верховної Ради України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабіне­ту Міністрів України, інших центральних та місцевих органів ви­конавчої влади визначаються ІСонституцією і законами України (ст. 120). Однак ці закони про парламент та органи виконавчої влади не прийнято чи не введено в дію протягом шести років після прий­няття чинної Конституції України.

Принцип конституційності і законності означає також, що відпо­відно до ст. 19 чинної Конституції України органи державної вла­ди та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. На жаль, реалізація і цього принципу є досить проблема­тичною, про що свідчать звернення громадян до "контрольних" органів державної влади, зокрема до прокуратури, Уповноважено­го Верховної Ради України з прав людини.

Принцип поєднання єдиноначальності і колегіальності в органі­зації і діяльності органів державної влади означає створення і функ­ціонування як колегіальних, так і одноособових органів державної влади як самостійних видів влади, а також наявність у системах окремих органів державної влади колегіальних і одноособових

16            ■

органів. Найбільш поширеним видом органів державної влади в Україні є колегіальні органи: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Н аціональна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Центральна вибор­ча комісія та ін. Водночас значне коло органів державної влади має одноособовий характер: Президент України, прокуратура Украї­ни, Уповноважений Верховної Ради України :і прав людини, міністерства, місцеві державні адміністрації та ін.

У системі ряду органів державної влади, зокрема виконавчої і судової влади, існують як колегіальні органи (Кабінет Міністрів), так і одноособові (міністерства, місцеві державні адміністрації). При багатьох одноособових органах традиційно існують колегіальні органи як дорадчі (колегії, науково-методичні ради при міністер­ствах, дорадчі колегіальні органи при Президентові України тощо). Проблематичним в Україні залиіпається питання про пріоритет колегіальних і одноособових органів, зокрема парламенту і Прези­дента України, що є питанням про форму правління і форму дер­жави.

Не менш актуальним є питання природи окремих видів органів: бути їм одноособовими чи колегіальними. Це стосується, зокрема судових і контрольно-наглядових органів. Серед них є як колегі­альні (Конституційний Суд України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо), так і одноособові (про­куратура, Уповноважений Верховної Ради з прав людини та ін.).

У перехідний період, коли судові і контрольно-наглядові орга­ни зазнають тиску з боку різних політичних сил і фінансових та підприємницьких структур найбільш прийнятною є, на нашу дум­ку, система колегіальних судових і контрольно-наглядових органів. Звичайно, і колегіальні органи нерідко зазнають надзвичайного тиску різних політичних сил і фінансових структур. Однак це лише доказ на користь колегіальності органів судової влади та конт­рольно-наглядових органів. Адже якщо відповідному тиску не мо­жуть протистояти колегіальні органи, то тим більше не можуть протистояти йому одноособові органи, що істотно знижує ефек­тивність їхньої діяльності, сприяє зростанню корупції та інших видів влади у системі органів державної влади.

Із часом діяльність багатьох одноособових органів державної влади може мати символічний характер із-за практичної неможли­вості протистояти негативному впливу різних політичних сил і

І   Міністерство юстиції України

 |7

фінансових та підприємницьких структур, особливо з боку тіньо­вої економіки і нелегітимної влади. Водночас має істотно вдоско­налюватися порядок формування колегіальних органів (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів дер­жавної влади). Він має здійснюватися насамперед на партійній ос­нові з урахуванням здібностей і моральних рис особи.

Принцип поєднання в системі органів державної влади, цент­ральних, вищих, верховних з місцевими органами державної влади означає територіальну розгалуженість органів державної влади. Традиційно вона властива не всім органам державної влади (пар­ламенти, конституційні суди тощо). Парламенти, наприклад, існу­ють переважно як єдині органи законодавчої влади, за винятком федеративних держав.

Традиційно розгалуженою системою місцевих органів держав­ної влади в багатьох країнах є система місцевих органів державної виконавчої влади, яка існує і в Україні у вигляді місцевих держав­них адміністрацій. Система місцевих органів судової влади існує в Україні у вигляді місцевих судів загальної юрисдикції. Проте реалі­зація принципу поєднання в системі органів державної влади цент­ральних, вищих, верховних органів державної влади і місцевих в Україні є вельми проблематичною. По-перше, це проблеми вибор­ності місцевих органів державної виконавчої влади, які нині при­значаються; по-друге, це проблема наявності місцевих органів у більшості колегіальних і одноособових органів державної влади. Особливо це стосується такого відносно нового одноособового органу державної влади, як Уповноважений Верховної Ради Ук­раїни з прав людини, який немає аналогів у системі місцевих органів (уповноважених), а також Центральної виборчої комісії, яка фак­тично в якості місцевих органів має громадські формування, зок­рема окружні і дільничні виборчі комісії.

Принцип поєднання в системі органів державної влади органів загальної і спеціальної компетенції означає поєднання функціональ­ності та галузевої спеціалізації в організації і діяльності органів державної влади. Цей принцип послідовно проведено лише в сис­темі органів виконавчої влади, де поєднуються органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адмі­ністрації) і органи спеціальної компетенції (міністерства, дер­жавні комітети та інші центральні органи державної виконавчої влади).

18            "1

^Н

Особливо проблематичним це питання є щодо органу законо­давчої влади — Верховної Ради України. В порядку реалізації рішень всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. можуть бути утворені палати парламенту з відповідних спеціалізацій. Мають бути також утворені комітети в кожній із палат як внутрішні орга­ни спеціальної компетенції (нині їх 23), а також органи загальної компетенції (президії, бюро або інші) в кожній з палат. Ліквідація колишньої Президії Верховної Ради України негативно позначаєть­ся на її роботі, а існуючі структури повністю не замінюють її. Тому навіть до утворення двопалатного парламенту бажаним є утворен­ня Президії або іншого постійно діючого внутрішнього органу Вер­ховної Ради України загальної компетенції. Водночас доцільним є зменшення кількості комітетів до кількості міністерств, а також зменшення кількості тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій. Послідовно має бути проведено принцип спеціалізації в системі органів судової влади та діяльності Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини (в особі уповноважених спеціаль­ної компетенції.)

Принцип поєднання державної влади і безпосереднього наро­довладдя означає поєднання безпосередньої, прямої і представниць­кої демократії.

В Україні цей принцип проводиться найбільш послідовно серед найбільш демократичних країн. Зокрема, в Україні поряд з функціо­нуванням парламенту та інших органів державної влади і системи місцевого самоврядування України, використовуються різні фор­ми безпосереднього народовладдя, зокрема проводяться вибори і референдуми всеукраїнського і місцевого рівня, до того ж вирі­шальні, а також мирні збори, мітинги, походи, демонстрації та інші форми безпосередньої демократії.

Звичайно, має вдосконалюватися виборчий і референдний про­цеси, виборче і референдне законодавство та законодавство про інші форми безпосереднього народовладдя, але є всі підстави констату­вати, що цей принцип державної влади проводиться найбільш по­слідовно.

Принцип поєднання державної влади і місцевого самоврядуван­ня як загальний принцип організації і здійснення державної влади означає за Конституцією України визнання і гарантування держа­вою, органами державної влади і посадовими особами місцевого самоврядування. Це виявляється у визнанні Конституцією і зако-

19

нами України суб'єктами місцевого самоврядування територіаль­них громад і утворюваних ними представницьких та інших органів на всіх рівнях (населених пунктів і регіонів) у прийнятії законів про вибори цих органів та місцеве самоврядування в цілому тощо. Проте проблема поєднання державної влади і місцевого самовря­дування залишається досі акту&тьною, адже представницькі орга­ни місцевого самоврядування на регіональному рівні, зокрема об­ласні і районні ради, не мають своїх виконавчих органів, а місцеві державні адміністрації як органи державної виконавчої влади на місцях виконують не властиві їм управлінські (виконавчі) функції, які їм мусять делегувати відповідні представницькі органи місце­вого самоврядування. Не зовсім відповідає принципу поєднання державної влади і місцевого самоврядування практика поєднання в одній особі посад голови ради (районної, обласної тощо) і глави адміністрації. Адже місцеве самоврядування є правом територіаль­ної громади та органів місцевого самоврядування самостійно вирі­шувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Принцип поєднання положень Конституції і законодавства Ук­раїни щодо організації і діяльності органів державної влади з відпо­відними положеннями міжнародно-правових актів, згода на обо­в'язковість яких надана Верховною Радою України, означає, як правило, імплементацію зазначених міжнародно-правових актів у законодавство України та обов'язковість (або рекомендаційність) рішень міжнародних органів і організацій, членом яких є Україна, для всіх органів державної влади і посадових осіб. Це є проблема­тичним з-за необізнаності у окремих випадках органів державної влади і посадових осіб із усіма актами відповідних міжнародних органів і організацій.

Принцип гарантованості організації і діяльності органів держав­ної влади та їхнь ої відповідальн ості означає як систему стримань і противаг у відносинах органів державної влади, зокрема, імпічмент Президенту України, дострокове припинення повноважень Верхов­ної Ради України, відкладальне вето Президента України, вияв не­довіри Кабінету Міністрів та інші заходи, так і всю систему органі-заційно-правових і нормативно-правових гарантій організації і діяльності органів державної влади, включаючи юридичну відпові­дальність за порушення законодавства щодо державної влади, а та­кож відповідальність органів державної влади за порушення Кон-

20

ституції України і чинного законодавства: конституційно-право­ву, кримінально-правову, цивільно-правову та дисциплінарно-пра-вову відповідальність.

1.3. Функції державної влади

Характер державної влади, її походження і призначення, суть, зміст і форми здійснення виявляються не лише у принципах, а й у її функціях. Науково обгрунтована класифікація функцій влади об'єктив­но сприятиме більш повному і послідовному поділу державної вла­ди і ефективному її здійсненню.

За своїм походженням, природою функції державної влади є од­ним із видів функцій держави та її органів. У цілому ж функції дер­жавної влади можна визначити як передбачені Конституцією та законами України напрями або види її здійснення.

Державна влада, як випливає :іі змісту Конституції України, є багатофункціональною. Принаймні за чинною Конституцією відповідно до трьох видів влади можна розрізвяти три основні функції державної влади: функцію законодавства, функцію управ­ління (виконання законів та інших правових актів І та функцію пра­восуддя. Однак ця класифікація функцій державної влади є далеко не вичерпною. Зазначені функції державної влади є головними, або принаймні пріоритетними функціями, але далеко не єдиними. Про це свідчать, по-перше, компетенція органів законодавчої, виконав­чої і судової влади, яка нерідко містить поряд із власними функція­ми і повноваженнями — законодавчими, виконавчими і судовими — декілька суміжних функцій: контрольну, наглядоЕу, представниць­ку, установчу, арбітражну, охоронну, інформаційну, бюджетно-фінансову, а також функцію програмування і прогнозування та ін., які розрізняють за тими ж критеріями (формою, способом чи засо­бом діяльності держави та її органів), що й законодавчу, виконав­чу або судову. По-друге, чинною Конституцією і законами Украї­ни передбачено і реально функціонує ряд органів державної влади, які зовсім неможливо або можливо лише умовно віцнести до органів законодавчої, виконавчої або судової влади. Це такі органи, як Президент України, прокуратура України, Уповноважений Верхов­ної Ради України з прав людини, Центральна виборча комісія, На­ціональна рада України з питань телебачення і радіомовлення та ін. По-третє, державна влада відповідно до Конституції і законів

21

України опосередковано поділяється не лише за способом її здійснення, а йза сферами (економічною, соціальною, культурною), зокрема здійснення економічної, соціальної та іншої політики дер­жави.

Отже, функції державної влади доцільно класифікувати за ря­дом ознак цієї влади: за її суб'єктами, об'єктами, способами, засо­бами, здійснення, походженням, умовами здійснення та іншими ознаками.

За суб'єктами (органами) державної влади можна розрізняти функції парламенту, президента, уряду та інших органів держав­ної влади. У федеративних державах розрізняють також функції загальнофедеральних (федеральних) органів державної влади і функції органів державної влади суб'єктів федерації.

За об'єктами, сферами здійснення державної влади розрізняють економічні, соціальні, культурні функції державної влади, назива­ючи їх економічною, соціальною, культурною політикою, обов'яз­ками, спрямованістю, повноваженнями держави, органів держав­ної влади або безпосередньо державної влади.

За способами, формами здійснення державної влади, як прави­ло, розрізняють насамперед законодавчу, виконавчу і судову функції, а також нерідко контрольно-наглядову, президентську функції тощо.

За засобами здійснення державної влади розрізняють бюджет­но-фінансову, інформаційну, територіальну функції, функцію дер­жавного програмування і прогнозування, організаційну та ін.

За змістом державної влади розрізняють функції набуття, воло­діння, здійснення, розпорядження і охорони, захисту і гарантуван­ня державної влади.

Насамперед розрізняють функції державної влади за суб'єктами її здійснення — органами державної влади. Відповідно до чинної Конституції України до них відносяться: Верховна Рада України — парламент України; Президент України; Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції; прокуратура; інші органи державної влади.

Відповідно до системи цих органів як суб'єктів державної влади розрізняють такі суб'єктні функції державної влади: парламентські функції, тобто функції Верховної Ради України; функції Президен­та України; Кабінету Міністрів України; міністерств та інших цен­тральних органів виконавчої влади; місцевих державних адмініст-

22

рацій; судів загальної юрисдикції; Конституційного Суду України; прокуратури України; інших органів державної влади: Уповнова­женого Верховної Рада України з прав людини, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Центральної вибор­чої комісії тощо.

Основні об'єктні функції державної влади розрізняють відповід­но до сфер діяльності держави та її органів. Такими сферами є, як відомо, політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та зовнішньополітична. Відповідно до цього можна розрізняти політичну, економічну, соціальну, культурну, екологічну функції державної влади — із числа внутрішніх функцій державної влади, а також зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну та зовнішньогу-манітарну і оборонну (захисну) — із числа зовнішніх функцій дер­жавної влади.

Однак головними владними функціями державної влади є функції, які розрізняють за формами, способами діяльності держави і її органів, тобто за видами, формами здійснення державної влади. Такими загальновизнаними формами є: заь:онодавство (законодав­ча діяльність), виконавча діяльність (державне управління), право­суддя, державний контроль, діяльність глави держави. Відповідно, функціями державної влади за цим критерієм вважають законодав­чу, виконавчу, судову, а в науковій літературі — контрольно-на­глядову і президентську функції.

Про наявність контрольно-наглядової функції державної влади переконливо свідчать насамперед функції і повноваження таких органів державної влади, як прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та інші органи державної влади, у яких контрольно-наглядова функція є пріоритетною, а та­кож велика кількість органів державної влади, у яких контрольна функція є складовою: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України тощо.

Про самостійність такої функції державної влади, як президентсь­ка функція (функція глави держави) свідчать такі функції і повно­важення Президента України, як представництво держави у відно­синах з іншими державами і міжнародними організаціями, гаран­тування державного суверенітету, територіальної цілісності Украї­ни, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, установча функція тощо.

Значне коло функцій державної влади становлять функції, які розрізняють за засобами діяльності держави та її органів, або

23

здійснення державної влади. Такими засобами здійснення держав­ної влади, своєрідними атрибутами держави є бюджетна, грошова і банківська системи, державна інформаційна система, державна те­риторія, державні програми та ін. Відповідно, можна розрізняти такі функції державної влади, як бюджетно-фінансова, інформа­ційна, територіальна, програмна (програмно-прогностична), охо­ронна (правоохоронна) та ін.

Можливі й інші класифікації функцій державної влади. Зокре­ма, за змістом державної влади можна розрізняти такі функції, як набуття державної влади, володіння, здійснення, розпорядження і захисту, охорони, гарантування державної влади.

В юридичній і політологічній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі існують й інші класифікації функцій, щоправда, без чітко­го визначення критеріїв. Зокрема російський вчений-політолог І.М.Гомеров у своїй праці «Держава і державна влада: передумо­ва, особливості, структура» вважає, що суб'єкти державної влади здійснюють такі внутрішні і зовнішні функції:

акумулюють, узгоджують, інтегрують, представляють, вира­

жають і захищають особисті, соціально-групові, класові, етнічні,

загальнодержавні (загальнонаціональні), загальнолюдські інтере­

си громадян або підданих в економічній, соціальній, політичній і

культурних сферах, як у середині, так і за межами держави, забез­

печують створення необхідних умов для їхньої реалізації;

регулятивні, або організаційно-управлінські функції— функції

організації, упорядкування, координації, узгодження, регулюван­

ня загальних справ, загальної діяльності і відносин всіх членів да­

ної держави у всіх її підсистема?:, включаючи організації, органи,

установи державної влади;

3)             мобілізаційні функції — функції мобілізації необхідних ре­

сурсів як в державі, так і за її межами, зокрема функцію збирання

податків, формування і виконання загального бюджету, викорис­

тання інших матеріальних, людських, інформаційних ресурсів, фун­

кцію виготовлення грошових знаків;

4)             функції забезпечення об'єднання, інтеграції всіх громадян да­

ної держави, її цілісності, суверенності, автономності, самостійності,

незалежності, відокремлення від інших територіальних або будь-

яких спільностей, об'єднань, організацій і стабільності, усталеності,

збереження;

24

5) функції забезпечення стійкого розвитку, незворотнього, за­кономірного, керованого оновлення даної держави в цілому і всіх її підсистем5.

Зазначені державно-владні функції в цілому заслуговують на увагу.

1.4. Механізм державної влади в Україні

Державна влада як суспільно-політичне явище має структурно-функціональний характер. При цьому функції мають, як правило, пріоритетний і об'єктивний характер, а структура — похідний і переважно суб'єктивний характер.

Структура державної влади, як правило, називається механіз­мом державної влади. Він охоплює суб'єкти і об'єкти цієї влади, способи, засоби та умови її здійснення.

Механізм державної влади нерідко ототожнюється з органами державної влади, оскільки за чинною Конституцією України на­род здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Фаьтично ж органи державної вла­ди є далеко не єдиними елементами механізму здійснення держав­ної влади. Вони є головними елементами цього механізму і одними із суб'єктів державної влади, поряд із народом і державою в ціло­му.

Які ж складові механізму державної влади? Відповідно до змісту чинної Конституції і законів України, щодо органів державної вла­ди, до механізму державної влади входять:

організаційний механізм (організаційні основи) державної

влади: органи державної влади, державні організації та інші суб'єкти,

яким делеговані повноваження зі здійснення державної влади;

нормативно-правовий механізм (нормативно-правові осно­

ви) державної влади;

інформаційний механізм (інформаційні основи) державної

влади;

бюджетно-фінансовий механізм (бюджетно-фінансові основи)

державної влади;

територіальні основи державної влади — територіальний

устрій;

матеріально-технічні основи державної влада;

державні програми.

25

Н ерідко до механізму державної влади включають також політичні основи державної влади (політичну систему); економічні основи державної влади (економічну систему); соціальні основи держав­ної влади (соціальну систему); духовні (культурні) основи держав­ної влади (духовну систему); зовнішньополітичні механізми дер-жавноївлади; історичні основи державної влади, політичні традиції; геополітичні основи державної влади та інші складові, що далеко не безспірно.

Однак за будь-якого тлумачення поняття механізму державної влади органи державної влади вважаються пріоритетними елемен­тами механізму державної влади, що утворюються для здійснення конституційно визначених функцій у межах повноважень, перед­бачених Конституцією і законами України. Органи державної вла­ди, як правило, утворюють і мають утворювати певну систему, а також передбачену Конституцією і законами України структуру. Працівники органів державної влади, службовці і посадові особи мають відповідати певним критеріям і нести відповідальність за свою діяльність.

Вирішальне значення для діяльності органів державної влади в одних випадках об'єктивно належить їхній системі, а в інших — кадрам, тобто працівникам органів державної влади, їх кількісно­му і якісному складу. Однак вирішальна роль належить, як прави­ло, системі органів державної влади.

Рійні в Україні, на жаль, не утворено цілісної системи ні більшості органів державної влади, ні загальноїїх системи і структури більшості з них. Ще гострішою є проблема кадрів, тобто працівників органів державної влади, особливо щодо їхнього професійного рівня, осо­бистих якостей і політичної орієнтації. Іншим не менш важливим елементом механізму державної влади є нормативно-правовий ме­ханізм, тобто правова основа організації і здійснення державної влади.

Правову основу державної влади України складають:

Конституція України, яка містить як загальні основи органі­

зації і здійснення державної влади в Україні, так і правові основи

організації і здійснення окремих видів державної влади: законодав­

чої, виконавчої, судової.

Закони України про окремі органи або види органів держав­

ної влади: про Конститзщійний Суд України, суди загальної юрис­

дикції, прокуратуру тощо.

26

Регламенти органів державної влади.

Галузеві законодавчі акти про органи державної влади.

Однак передбачені чинною Конституцією України законодавчі

акти про органи державної влади, зокрема виконавчої влади, три­валий час без достатніх підстав не приймаються. Це стосується і регламентів та закону України про Регламент Верховної Ради Ук­раїни.

Потребує істотного вдосконалення і галузеве законодавство про органи державної влади, зокрема адміністративне, фінансове та інше.

Інформаційний механізм (інформаційні основи) державної вла­ди становлять відповідні органи державної влади і державні органі­зації, державні засоби масової інформації. Електронні і друковані засоби масової інформації відіграють все більшу роль у здійсненні як безпосереднього народовладдя, так і державної влади. Не ви­падково їх називають образно «четвертою владою», маючи на увазі, що вони «правлять державою», формують і реалізують політику держави, «підносять» і «опускають» державних діячів і навіть орга­ни державної влади. За будь-яких обставин більшість держав світу проводять свою внутрішню і зовнішню політику, тобто здійсню­ють державну владу за допомогою засобів масової інформації.

Традиційним механізмом здійснення державної влади в більшості країн є також бюджетна, грошова і банківська системи. Від цих систем залежить, як правило, значною мірою сила і дієвість дер­жавної влади, її авторитет і ефективність діяльності.

Важливим елементом механізму державної влади кожної країни є її територія, зокрема територіальний устрій. Він зумовлює систе­му місцевих органів державної влади, структуру парламентів і уст­рою держави. Територія є просторовою основою розташування і діяльності органів державної влади і водночас її творцем і гаран­том.

До механізму державної влади входить також матеріально-тех­нічна база органів державної влади, їх забезпеченість приміщення­ми, оргтехнікою. Значну роль у здійсненні державної влади відігра­ють також державні програми. Вони забезпечують надійність реалізації політики держави, її відкритість для суспільства і дер­жави.

Політичну основу державної влади становлять поряд із органа­ми державної влади — політичні партії та інші політичні сили, на

27

які спираються органи державної влади і користуються їхньою підтримкою. Хоча в Україні існує близько 130 політичних партій, але більшість органів державної влади — Президент, парламент і уряд України є частково або повністю позапартійними, що істотно ускладнює їхню діяльність.

Не менш важливе значення мають духовні (культурні) основи державної влади. Зокрема все більше у здійсненні державної влади, у виробленні і здійсненні державної політики використовуються освіта і наука, а також релігія та ідеологія.

В Україні державна влада прагне насамперед все більше засто­совувати досягнення науки, хоча реально це ще мало відбувається. Ще меншу роль у здійсненні державної влади в Україні відіграють релігія та ідеологія. В Україні не існує державної ідеології як обо­в'язкової. А національна ідея (ідеологія) є, на жаль, недостатнім важелем здійснення державної влади. Зростає потреба в націо­нальній релігії і церкві.

Економічною основою державної влади є насамперед державна власність та власність українського народу на природні ресурси (ст. 13 Конституції України).

Соціальну основу державної влади становлять ті соціальні гру­пи, які її найбільше підтримують: національні, класові, територі­альні, вікові та інші спільності. Рушійною силою, соціальною ос­новою державно'], влади є і має бути титульна етнічна нація.

У деяких країнах складовими механізму державної влади є істо­ричні й геополітичні фактори, а також міжнародні і регіональні механізми. Тобто економічними, соціальними, духовними та інши­ми основами механізму держави є об'єкти, на які впливає держав­на влада, з якими вона взаємодіє або які використовує в процесі свого функціонування і розвитку.

В цілому в ксіжній країні об'єктивно утворюється свій непов­торний механізм державної влади, в якому пріоритетну роль поряд з органами державної влади можуть відігравати політичні партії, церква і релігія, світська ідеологія, грошова або банківська систе­ми, державна власність, засоби масової інформації, певні соціальні групи, вдалі державні програми та інші засоби і способи здійснен­ня державної влади, які становлять її механізм.

1 Цветков В.В., Горбатенко В. 17. Держава — Управління — Бюрокра­тія в контексті модернізації українського суспільства: Монографія. — К.,

28

2001. — 248 с; Чиркин В.Е. Современное государство. — М., 2001. — 416 с; Бабкин В.Д., Селиеанов В.Н. Нсірод и власть. — К., 1996; Шайо А. Самоограничение власти (Краткий курс конституционализма). Пер. с вен-герского. — М., 2001. — 292 с; Политические институтьі на рубеже тьіся-чилетия. — Дубно, 2001. — 480 с; Холиков В.Ф. Кратология как система наук о власти. — М., 1999; Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: преддосьілки, особенности, структура. — М., 2002, — 832 с; Селіва-нов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. Мо­нографія. — К., 2002. — 724 с.

1 Скакун О.Ф. Прогресивна політико-правова думка на Україні (IX ст. _ 1917 р.). —К., 1990.—85 с.

3              Шаповал В.М. Проблеми розвитку конституційної юрисдикції в Ук­

раїні // Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. — С. 45 —

53; Шульженко Ю.Л. Конституционньш контроль в России. — М., 1995. —

175 с; Чиркин В. С. Елементи сравнитального государствоведения. — М,

1994.— 152 с.

4              Ершов В.В. Суд в системе органов государственной власти // Госу­

дарство и право. — 1992.— № 8. — С. 32.

5              Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосьілки,

особенности, структура. — М., 2002. — С. 581 — 582.