Розділ 8 ОРГАНИ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Із проголошенням України демократичною, соціальною, пра­вовою державою серед глобальних завдань якої є утвердження вер­ховенства права, забезпечення непорушності основних прав і сво­бод людини, має радикально підвищуватися роль і значення судів, розвиватися і удосконалюватися уся система правосуддя. В умовах нових економічних і політичних реалій стара радянська судова сис­тема, що формувалася і функціонувала за часів існування тоталі­тарно-адміністративного режиму, вже не могла залишатися без змін, повною мірою задовольняти потреби суспільства. На порядок ден­ний постало завдання створення справді незалежного, неупередже-ного і ефективного правосуддя, забезпечення його чіткого функціо­нування.

Правосуддя — це така сфера державної діяльності і громадянсь­кого життя, у якій ідеї правової держави знаходять найбільш яск­раве втілення. У правовій державі суд захищає загальнолюдські цінності — життя, здоров'я, честь, гідність, соціально-економічні, політичні та інші права особи. Саме у сфері здійснення правосуддя мають послідовно реалізовуватися такі важливі правові принци­пи, як можливість звернення до суду за судовим захистом, презумп­ція невинуватості, право обвинуваченого на захист, недоторканність особи і особистоіго життя громадян. Діяльність органів правосуддя покликана забезпечувати переведення абстрактних правових норм у реальні права і обов'язки громадян, тим самим втілюючи в життя волю законодавця, вирішувати конфлікти між державою і особою, де суд фактично здійснює контроль над актами і діями органів дер­жавного управління. Саме завдяки правосуддю урівноважується фактична нерівність між могутньою державною владою і малень­кою людиною. Правова держава не може переступити через закрі-

328

плені у конституції принципи і норми, що здатні обмежити її владу над людиною і суспільством.

Правосуддя покликано виконувати в суспільстві глибоко інтегру­ючу, стабілізуючу функцію. До того ж одночасно з правом право­суддя — це обов'язковий, найважливіший гарант прав учасників правовідносин, фундаментальних прав і свобод людини.

Нині всі питання щодо обмеження конституційних прав і сво­бод особи вирішуються судами. Так, тільки суди вирішують пи­тання щодо застосування до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного запобіжного заходу у вигляді взяття піц варту і продов­ження строків тримання під вартою, про надання згоди на прове­дення огляду приміщення чи іншого володіння особи, обшуку і виїм­ки, про накладення судами арешт)' на кореспонденцію та її виїмку, зняття інформації з каналів зв'язку. При цьому також передбачаєть­ся судовий захист особи. Зокрема затриманий у зв'язку з підозрою у вчинені злочину вправі оскаржити до суду це затримання.

Щоб правосудця змогло виконувати свою благодатну місію, воно має бути незалежним, достатньо повноважним і авторитетним, спроможним захищати права суб'єктів правовідносин і протистоя­ти свавіллю і беззаконності в суспільстві. Підвищення ролі органів правосуддя, а також ефективності роботи інших органів, що охо­роняють законність і правопорядок, є важливою передумовою ус­пішних перетворень, які відбуваються в економічній і політичній системі України. Чим вища роль і авторитет органів правосуддя, чим більшою самостійністю і незалежністю користується суд щодо органів влади і управління, тим вищий у державі рівень законності і демократії.

Реформи, спрямовані на удосконалення правосуддя, а також підвищення статусу суддів, мають сприяти подоланню багатьох негативних явищ, властивих даній системі, зокрема подоланню відчуження, що склалося між особою та державноправними струк­турами різних ланок і рівней. Реорганізація системи правосуддя, її органів може створити передумови подоланню цього відчуження, перетворити суд у справжній гарант індивідуальної свободи від посягань на неї з боку різних суб'єктів. Перехід до ринкових відно­син має супроводжуватися реформуванням як майнових прав учас­ників господарських відносин у державі, так і процедури судового захисту цих прав.

329

Формування повноцінної, повноправної судової влади в дер­жаві — занадто не простий, багатоплановий і тривалий процес. Він багато в чому залежить від загальних напрямів розвитку дер­жави і суспільства в цілому. Суд — це не просто одна із складових механізму, що регулює складний комплекс соціальних відносин у суспільстві із законодавчою і виконавчою владою. Справжнє підпо­рядкування правотворчості і правозастосування нагальним потре­бам людини можливе ли ше шляхом реформування судоустрою і су­дочинства, включаючи вже існуючі галузі судочинства і судову юрисдикцію в нових сферах суспільного житія. Саме судова влада та її основа — правосуддя спроможні ефективно гарантувати за­конні інтереси і права ітюмадян, забезпечити діяльність держави необхідною легітимністю, надати їй відповідну правову основу, без якої вона рано чи пізно перетвориться на політичне свавілля і на­сильство надлюдиною і суспільством.

Нині можна підкреслити, що в Україні є достатньо підстав для створення справді демократичного, незалежного, справедливого і неупередженого правосуддя, для посилення судової влади, від ста­ну якої багато в чому залежить сила держави. Зі слабкою судовою владою, недосконалим правосуддям наше суспільство не зможе поліпшити стан справ в економіці, подолати злочинність, протисто­яти розкраданню державного майна тощо.

Вирішальним кроком у визначенні засад правосуддя як особли­вої функції державної влади, основ організації судових органів в Україні, їхньої системи, основних принципів судочинства, положень щодо статусу суддів, демократичних підвалин суддівства, участі народу у його здійсненні стало прийняття у 1996 р. Конституції України. В Основному Законі зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, а судові рішення обо­в'язкові до виконання на всій території України. Ці та інші консти­туційні установлення стали основою для подальшої розробки і здійснення судово-правової реформи в Україні. Вони знайшли своє втілення і деталізацію у законодавстві, що має важливе значення для розвитку та зміцнення української державності, демократич­них і правових засад нашого суспільства. Проте, на жаль, не всі конституційні установлення, які визначають організацію і здійснен­ня правосуддя, послідовно і належним чином реалізуються .

330

Етапною подією у процесі здійснення судової реформи стало внесення Верховною Радою України 21 червня 2001 р. низки змін до законодавчих актів, які, як висловився Президент України Л.Д.Кучма, носили «косметичний» характер і були прийняті пар­ламентом лише для того, щоб через порушення визначених Кон­ституцією України термінів реформування судової системи, її діяльність не припинилася взагалі. Йдеться про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України», до Кримінально-про­цесуального кодексу України, до законів України «Про статус суддів», «Про органи суддівського самоврядування», «Про кваліфі­каційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відпові­дальність суддів судів України», «Про міліцію», «Про попереднє ув'язнення», «Про адміністративний нагляд за особами, звільнени­ми з місць позбавлення волі», «Про арбітражний суд», а також до Арбітражного процесуального кодексу України та Цивільного про­цесуального кодексу України. Ці зміни у своїй сукупності одержа­ли назву «малої судової реформи», завдяки якої хоч було і вирішено ряд важливих питань реформування, організації і функціонування системи правосуддя, однак багато проблем все ще залишилося не-вирішеними.

7 лютого 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон Украї­ни «Про судоустрій України», який певною мірою став базовим законодавчим актом для реформування юравосуддя і всієї судової влади в Україні. В ньому визначені правові засади організації су­дової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів за­гальної юрисдикції, вимоги до формування корпусу професійних суддів, система та порядок здійснення суддівського самоврядуван­ня, питання організаційно-фінансового забезпечення діяльності органів правосуддя тощо.

Законом України «Про судоустрій України» встановлено, що до судової системи України входять суди загальної юрисдикції, а також Конституційній Суд України, який є єдиним органом кон­ституційної юрисдикції в Україні. Судами загальної юрисдикції утворюється відповідна система, яка будується за принципами те-риторіальності і спеціалізації. Єдність цієї системи забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів встановлених законом правил судочинства; забезпеченням Верховним Судом України однаково-

331

го застосування законів всіма судами загальної юрисдикції; обо­в'язковістю виконання судових рішень; єдиним порядком орга­нізаційного забезпечення діяльності судів і фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самовряду­вання.

До системи загальних судів належать: місцеві суди (районні, районні у міста?;, міські та міжрайонні суди, військові суди гарні­зонів); апеляційні суди, Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Ос­танній є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

До спеціалізованих судів відносяться господарські, адміністра­тивні та інші, визначені саме як спеціалізовані. Місцевими госпо­дарськими судами є відповідні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністратив­ними судами є окружні суди, які утворюються в округах відповідно до указу Президзнта України. Місцевий суд складається з судів, го­лови і заступника голови суду. Якщо у суді налічується більше п'ят­надцяти суддів в ньому може бути призначено більше одного зас­тупника голови суду. Місцеві суди є судами першої інспекції. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи та справи про адміністративні правопорушення. Місцеві госпо­дарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин.

Всі суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Пре­зидентом України за поданням міністра юстиції України, погодже­ним з Головою Верховного Суду України або головою відповідно­го вищого спеціалізованого суду. Президентом України визначаєть­ся кількість суддів у судах за відповідним поданням Голови Дер­жавної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціа­лізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду, та в межах ви­датків, визначених на утримання судів. Главою держави признача­ються і керівники судів, голови судів та їх заступники, (крім Вер­ховного Суду України) строком на п'ять років за поданням Голови Верховного Суду України, чи голови відповідного вищого спеціа-

332

лізованого суду на підставі рекомендації ради суддів. У такому ж порядку відбувається звільнення югрівників судів із посад. Звільнен­ня судді з адміністративної посади не припиняє його повноважен­ня судді. Голова Верховного Суд)' України обирається Пленумом цього суду строком на п'ять років таємним голосуванням. Законом передбачено його переобрання, але не більш ніж іде на один п'яти­річний строк.

Першоосновою системи органів правосуддя є місцевий суд. Місцеві загальні суди діють у межах району, міста, району в місті, чи району та міста одночасно, військові суди у військових гарнізо­нах. Вони розглядають справи по першій інстанції, віднесені про­цесуальним законом до їхньої підсудності. Суди в Україні розгля­дають щорічно не меньше трьох мільйонів справ. Із них 90 % справ проходять через місцеві суди. В Україні діє близько 750 місцевих судів, 27 апеляційних, Верховний Суд України, а також 28 військо­вих судів і 35 господарських. Передбачається утіюрення адмініст­ративних судів. У складі місцевих адміністративних судів працю­ватимуть близько 600 суддів та 1800 працівників апарату, в апеляційних судах — 250 суддів і 720 працівників їх апарату, у Вищому адміністративному суді України налічуватиметься 65 судців та 250 працівників апарату1. Розгляд справ суддями здійснюється одноособово чи у складі колегії, а також у визначених законом ви­падках з участю народних засідателів або присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово дії; як суд. Апеляційний і касацій­ний розгляд справ здійснюється відповідними с)дами у складі не менш трьох професійних суддів.

Внаслідок прийняття Закону України «Про судоустрій Украї­ни» створена нова чотирьохрівнева система судів: місцеві, апе­ляційні (загальні та спеціалізовані), військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-М Орських Сил України, а також Апеляційний суд України та Касаційний Суд України, який розгля­дає в касаційному порядку справи, віднесені до його підсудності, а також справи у випадках, визначених процесуальним законом; вищі спеціалізовані суди (господарські, адміністративні) та Верховний Суд України.

Створення апеляційних судів є новелою для України. Вони здійснюють в порядку апеляції перегляд справ, розглянутих місце­вими судами, а також розглядають по першій інстанції визначені

333

законом окремі категорії справ. Передбачені досить широкі повно­важення суду апеляційної інстанції при розгляді справ по перегля­ду судових рішень, що не набрали чинності. Він може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, ухвалювати нове рішення.

Головним завданням Касаційного суду України є забезпечення однакового застосування закону в державі шляхом перевірки справ, у яких суд апеляційної інстанції не усунув істотні порушення зако­ну або сам їх допустив.

Апеляційні і касаційні суди є більш складними і чисельними су­довими установами, порівняно з місцевими судами. У системі судів діють загальні і спеціалізовані апеляційні суди. В апеляційних су­дах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. У складі спеціалізованих апеляцій­них судів можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповід­ної спеціальної судової юрисдикції. В Апеляційному суді України діють палати у цивільних справах, кримінальних справах та військо­ва судова палата.

Для вирішення організаційних питань в апеляційних судах ут­ворюється президія суду, до якої входять голова суду, його заступ­ники, а також судді, кількість складу яких визначається рішенням загальних зборів суддів цього суду. Судді до складу президії оби­раються загальними зборами суддів даного суду таємним голосу­ванням.

Для розгляду справ, визначених процесуальним законом, у за­гальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України) діють суди присяжних.

У складі Касаційного суду України діють три палати: у цивіль­них справах, у кримінальних справах та військова судова палата. Для вирішення організаційних питань утворюється президія цього суду.

Судові палати можуть утворюватись і у вищих спеціалізованих судах із розгляду окремих категорій справ. Для вирішення органі­заційних питань вищого спеціалізованого суду в ньому утворюється президія. її склад і порядок утворення аналогічний вже згаданим попереднім судам. У складі вищого спеціалізованого суду діє пле­нум суду, який складається із всіх суддів вищого спеціалізованого

334

суду та голів апеляційних спеціалізованих судів. Пленум дає роз'яс­нення з питань застосування спеціалізованими судами законодав­ства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції, вносить в установленому порядку пропозиції щодо необхідності змін чинного законодавства, приймає рішення про звернення до Конституційно­го Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Консти­туції України, розглядає і вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

При вищому спеціалізованому суді створюється науково-кон­сультативна рада для наукового забезпечення діяльності суду. Ви­щий спеціалізований суд має офіційний друкований орган.

Найвищим судовим органом в ієрархи органів правосуддя Ук­раїни є Верховний Суд України. Він розглядає у касаційному по­рядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсуд­ності процесуальним законом, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; розглядає інші справи, пов'язані з виключ­ними обставинами.

Верховний Суд України дає судам роз'яснення з питань застосу­вання законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, у разі необхідності визнає нечинним роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду з питань зас­тосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції.

На Верховний Суд України покладено надання висновку щодо наявності чи відсутності ознак державної зради або іншого злочи­ну у діяннях, у яких звинувачується Президент України, а також за зверненням Верховної Ради України розглядає і надсилає письмо­ве подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я. У разі виникнення у судів загаль­ної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо кон-ституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіцій­ного тлумачення Конституції України та законів Верховний Суд України звертається з цими питаннями до Конституційного Суду України.

Верховний Суд України веде та аналізує судову статистику, вив­чає і узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практи­кою застосування законодавства. У межах своїх повноважень вирі-

.  ,            335

шує питання, що випливають із міжнародних договорів України, представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав, здійснює передбачені законом інші повноваження.

Верховний Суд України очо:ооє Голова Верховного Суду Ук­раїни. Склад цього суду — це судді Верховного Суду України. їх кількість встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженням з Радою суддів України. У Верховному Суді України діють судові палати: у цивіль­них справах, у кримінальних справах, у господарських справах, в адміністративних справах, а також Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності утворюється Президія Верховного Суду України.

Колегіальним органом Верховного Суду України є Пленум Вер­ховного Суду України. До його складу входять усі судді Верховно­го Суду України, голови вищих спеціалізованих судів та їх перші заступники, голови Касаційного та Апеляційного судів України. Засідання Пленуму веде Голова Верховного Суду України, а у разі його відсутності —перший заступник або заступник відповідно до Регламенту Пленуму Верховного Суду України.

Пленум обирає на посаду та звільняє з посади Голову Верхов­ного Суду України, утворює судові палати, призначає їх голів, оби­рає склад президії Верховного Суду України, секретаря Пленуму Верховного Суд]/ України, дає роз'яснення судам загальної юрис­дикції з питань застосування заісонодавства, здійснює інші повно­важення.

При Верховному Суді України діє Науково-консультативна рада, є бібліотека та офіційний друкований орган.

Для забезпечення реалізації основних засад судочинства на те­риторії України всіма судами загальної юрисдикції надзвичайно важливим є збереження процесуального статусу Верховного Суду України, який на сьогодні визнаний Конституцією і законами Ук­раїни.

В системі судоустрою України діють кваліфікаційні комісії суддів, їх завданням є забезпечення формування корпусу професійних суддів шляхом відбору і рекомендування осіб для зайняття посади професійного судді та визначення рівня фахової підготовленості професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність суддів та надання висновків про звільнення суддів

336          „

із посади. Існують кваліфікаційні комісії судців загальних судів, військових судів, відповідних спеціалізованих судів, а також вища кваліфікаційна комісія суддів України. їх строк повноважень — три роки. Порядок утворення цих комісій, їх повноваження визнача­ються Законом України «Про судоустрій України».

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, завдяки якому здійснюється само­стійне колективне вирішення зазначених питань професійними суд­дями. Воно є однією з найважливіших гарантій забезпечення неза­лежності судів і суддів, сприяє створенню належних умов для їх нормальної діяльності, забезпечує захист суддів від втручання в судову діяльність, спрямована на підвищення рівня роботи з кад­рами у системі судів. Організаційними формами суддівського са­моврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд судців Ук­раїни, ради суддів та їх виконавчі органи.

Порядок функціонування суддівського самоврядування визна­чається законами про судоустрій, про статус суддів, іншими зако­нодавчими актами, а такожрегламгнтами і положеннями, які прий­маються органами суддівського самоврядування.

Державне організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи здійснює Д ержавна судова адміністрація України та її територіальні управління. За своїм статусом вона є центральним органом вико­навчої влади.

Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду Украї­ни, Конституційного Суду України та вищих спеці алізованих судів здійснюється апаратом цих судів. Для організаційного забезпечен­ня внутрішньої діяльності в кожному суді утворюється свій апа­рат, який очолює керівник апарату (завідувач секретаріату). Він підпорядковується голові суду і координує свою діяльність із відпо­відним територіальним управлінням державної судової адмініст­рації. Правовий статус апарату суду визначається законом про державну службу.

У кожному суді діє служба судових розпорядників. Вони забез­печують додержання особами, які знаходяться в приміщенні суду, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючо­го в судовому засіданні. Судові розпорядники при виконанні своїх функцій носять формений одяг. Порядок створення та діяльності

337

1

служби судових розпорядників визначається положенням, яке зат­верджується Головою Державної судової адміністрації України за погодженням з Радою суддів України.

Для підтримання громадського порядку в суді, припинення про­явів неповаги до суду, а також охорони приміщень суду, виконан­ня функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, за­безпечення безпеки учасників судового процесу утворено судову міліцію. її повноваження та порядок діяльності визначаються за­коном. У Кримінальному кодексі України є окремий розділ «Зло­чини проти правосуддя». В цьому розділі встановлена криміналь­на відповідальність за втручання у якій би то не було формі в діяльність судці з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення; погро­зу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням май­на судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю зазначених осіб, пов'яза­ною із здійсненням правосуддя; умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали за­конної сили, або перешкодження їх виконанню, умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини тощо.

З метою підготовки і комплектування кваліфікованими кадра­ми судів при Державній судовій адміністрації України функціонує вищий державний навчальний заклад —Академія судців України. Вона здійснює підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфі­кації суддів і працівників апарату судів. її завданнями є: підготов­ка кадрів на посади суддів із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту та відповідають вимогам, встановленим до кандидатів на посаду судці, підвищення кваліфікації суддів та працівників апара­ту судових органів; проведення наукових досліджень з питань удос­коналення організації та діяльності судів; вивчення світового досві­ду з цих питань; науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України. Академія суддів України здійснює свою діяльність згідно із статутом, який затверджується Головою Державної судової адміністрації та Голо­вою Верховного Суду України за погодженням з радою суддів Ук­раїни.

Головною особою у правосудді є суддя, який за виконанням своїх

338

функцій виступає носієм судової влади. Народ бере безпосередню участь у здійсненні правосуддя через своїх представників — при­сяжних і народних засідателів. Судді обіймають свої посади без­строково, крім тих хто призначається на посаду вперше. Судді пе­ребувають на посаді до досягнення ними 65 років. Конституцією України гарантується недоторканність суддів. Вона поширюється на народних засідателів і присяжних на час виконаннями ними у суді своїх обов'язків.

Особа, яка претендує на посаду судді, має бути громадянином України не молодшим 25 років, мати вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше як три роки, проживати в Україні не менш як десять років, володіти державною мовою, бути реко­мендованим на цю посаду кваліфікаційною комісією суддів. Для суддів судів обласної ланки, вищих спеціалізованих судів, Верхов­ного Суду України законом встановлено більш високий віковий ценз та стаж роботи за юридичною спеціальністю. Кандидат на посаду судді військового суду, крім того, повинен перебувати на військовій службі і мати військове звання офіцерського складу. Порядок внесення подання про призначення судді на посаду вста­новлюється законом про Вищу раду юстиції.

На посаду професійного судді не можуть бути рекомендовані громадяни, визнані судом обмежено дієздатними або недієздатни­ми, ті що мають психічні чи інші захворювання, які перешкоджа­ють виконанню обов'язків судді, особи, щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної спра­ви, а також ті, що мають не зняту чи непогашену судимість.

Ряд вимог, що ставляться до судді, визначені в Законі України «Про статус суддів». Йдеться про те, що суддя не може мати пред­ставницький мандат, належати до будь-якої політичної партії та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, вико­нувати оплачувану роботу, крім викладацької, наукової та твор­чої.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впли­ву, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Гарантії само­стійності судів і незалежності суддів забезпечуються особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів, їх незмінюваністю і недоторканністю; поряд­ком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом,

339

таємницею постановлення судового рішення; забороною втручан­ня у здійснення правосуддя; встановленою законом відповідальні­стю за неповагу до суду чи судді; особливим порядком фінансуван­ня та організаційного забезпечення діяльності судів; належними матеріальним та соціальним забезпеченням судців; фінансуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засо­бами забезпечення особистої безпеки судців, їх сімей, майна, а та­кож іншими засобами їх правового захисту. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допус­кається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності судців.

Законом України «Про статус суддів» визначені обов'язки судців, які зобов'язані при здійсненні правосудця дотримуватися Консти­туції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктив­ний розгляд судових справ із дотриманням установлених законом строків; додержу вати ся вимог службової дисципліни та розпоряд­ку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять дер­жавну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя грома­дян та інші, про які вони дізналися під час розгляду справи в судо­вому засіданні, для забезпечення: нерозголошення яких було прий­нято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості і незалежності.

Вперше призначений суддя приймає присягу такого змісту: «Уро­чисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктив­ним і справедливим».

Суспільство повинно усвідомлювати високу місію суддів, важ­ливу для життя кожного громадянина нашої країни, і створити передумови для послідовного втілення суддями в суспільні відно­сини конституційних засад рівності всіх перед законом, презумпції невинуватості, прав людини на справедливий і гласний судовий розгляд компетентним, незалежним і неупередженим судом.

Чи не найважливіше значення для належного здійснення право­судця має законодавче закріплення статусу суддів та його реальне впровадження в життя. Адже наше суспільство, кожний громадя­нин України мають бути впевненими у належному, неупереджено-

340

шу, високопрофесійному сучасному суддівстві, наїдійному судово­му захисті прав і свобод кожної людини.

У Закон України «Про статус суддів» після його прийняття у 1992 р. було внесено цілий ряд змін і доповнень. Деякі його поло­ження фактично реалізовано. Однак у Конституції України існу­ють положення, де по-новому визначено систему правосуддя, сфор­мульовано статутні вимоги щодо суддів.

Зі вступом України до Ради Європи вона стала учасником ряду конвенцій Ради Європи, взяла на себе певні зобов'язання із вико­нання вимог, які передбачені в численних нормативно-правових актах відповідних органів Ради Європи, а також документах, що мають рекомендаційний характері. До останніх належить і Євро­пейська Хартія статусу суддів. Цю Хартію було ухвалено 10 липня 1998 р. зібранням представників судових систем більшості євро­пейських країн, у тому числі і України, скликаного Радою Європи у Страсбурзі у рамках здійснення проекту № 3 правового співробіт­ництва країн Центральної та Східної Європи «Феміда».

Цей важливий для організації і функціонування правосуддя в європейських країнах документ спрямований на забезпечення ком­петентності, незалежності та неупередженості судів і кожного судді, яким довірено захист прав і свобод людини. Хартія складається з преамбули і 7 глав: загальні засади; відбір, призначення на посаду та початкова підготовка; призначення на посаду судді та немож­ливість переведення; просування по службі; відповідальність; ви­нагорода за працю та соціальний захист; припинення перебування на посаді. Цей документ найкращим чином гарантує реалізацію статусу суддів. Його зміст спрямований також на недопущення зни­ження рівня статусу суддів країн Європи.

Згідно з Хартією на державу має покладатися обов'язок забез­печення необхідних умов і засобів, потрібних для належного вико­нання суддівських завдань, зокрема для розгляду суддями справ у межах розумного терміну. Через своїх представників та професійні організації судді залучаються до винесення рішень щодо управлін­ня судами, визначення судового бюджету та його розподілу на місце­вому і національному рівнях. Із ними мають консультуватися щодо планів зміни їхнього статусу, а також із приводу визначення вина­городи за їхню працю та соціальне забезпечення. Відбір на посаду суддів згідно з цим документом здійснюється незалежним органом

341

або комісією на основі їхньої освітньої кваліфікації та наявності попереднього досвіду, здатності вільно і неупереджено оцінювати справи та застосовувати закон із повагою гідності людини. Канди­дату в судді не може бути відмовлено у посаді на підставі статі, етнічного або соціального походження, філософських або політич­них поглядів чи релігійних переконань.

Суддя не може бути призначеним на інші судові посади чи будь-яку роботу навіть при підвищенні по службі без його згоди, за ви­нятком, коли це передбачено у відповідності із дисциплінарною санкцією, змінами у судовій системі на підставі закону або у випад­ках тимчасового переведення для зміцнення сусіднього суду. Ви­моги просування суддів по службі грунтуються не тільки і не скільки на вислузі років, а винятково на якостях та достоїнствах виконан­ня суддівських обов'язків шляхом об'єктивної оцінки діяльності судді. Кожен, кому відмовлено у такому просуванні, може подати скаргу до відповідного колегіального, незалежного від виконавчої та законодавчої влади органу, у складі якого щонайменше половина членів — судді, обрані їх колегами, а також забезпечено широкепред-ставництво суддівського корпусу.

В Хартії зазначається, що судді поза межами своїх суддівських обов'язків можуть здійснювати іншу діяльність, яка є втіленням їхніх прав як громадян за винятком випадків, коли вона є несумісною з довірою до їх неупередженості та незалежності або з належним рівнем відданості і ретельності необхідних для розгляду справ та в межах розумного часу. Здійснення інших видів діяльності, крім літе­ратурної чи мистецької, якщо за них передбачена виплата винаго­роди, має бути попередньо санкціоновано у встановленому поряд­ку. Рівень винагороди, яка виплачується суддям за виконання їх професійних обов'язків, повинен бути таким, щоб захистити від тиску на їх рішення, вплинути на їхню незалежність і неуперед­женість. Винагорода заіежить від стажу роботи, важливості і ха­рактеру обов'язків, що виконуються суддею, його професійного рівня.

Суддям має бути гарантовано захист від соціальних ризиків, пов'язаних із хворобою, материнством, інвалідністю, похилим віком та смертю. Пенсія за старістю з відповідним стажем роботи має бути якомога ближчою до рівняйого заробітної плати. Порядіз гарантія­ми щодо діяльності суддів Хартією визначається їх відповідальність

342

у разі невиконання своїх обов'язків. Санкції до судді можуть бути застосовані лише на підставі рішення комітету чи органу, принаймні половина складу якого — обрані судді внаслідок ретельного розгля­ду справи. Санкції повинні бути визначені статусом суддів, а за­стосування їх має підлягати принципу пропорційності. Рішення про застосування санкції може бути оскаржено у вищій судовій інстанції.

Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок протиправної по­ведінки або незаконних дій судді під час виконання ним суддівсь­ких обов'язків гарантується державою. Статусом суддів може пе­редбачатися можливість порушення справи з боку держави щодо компенсації суддею суми, виплаченої державою за заподіяну їм шкоду. У Хартії передбачені також умови і порядок припинення перебування судді на посаді. В ній визначені умови належного фун­кціонування судової влади, які повинні створюватися державою, та загальні вимоги щодо поведінки судді, його відповідальності за належне виконання своїх обов'язків при здійсненні правосуддя. Реформуючи свою правову систему, Україна йде в напрямі утверд­ження в ній верховенства права, закону і одночасно усвідомлює, що надійне забезпечення прав та свобод людини і громадянина є можливим лише за наявності в державі високопрофесійних суддів, які здатні належно й неупереджено вершити суд і мають для цього всі умови2.

Ряд положень, що містяться у Європейській Хартії статусу суддів, інших основоположних загальноєвропейських актах щодо поло­ження судів і суддів у сучасних умовах в демократичних державах повністю або частково відображено в законодавстві України. Од­нак не всі вони належним чином виконуються, що негативно відоб­ражається на роботі суддів, забезпеченні їхньої незалежності, гідно­го становища в суспільстві, їх авторитеті.

Незалежне, неупереджене правосуддя є благом для суспільства, для всіх громадян. Кожний має бути впевнений, що хто б не пору­шував його права, він може захистити їх у суді. «Чи створено сьо­годні умови для такої впевненості громадян у незалежності суддів під час здійснення правосуддя? — ставив питання у одній з своїх публікацій Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко і зазначав, — однозначно — ні»3. Це зумовлюється передусім важким економіч­ним становищем суддів, особливо на місцях, мізерними фінансови-

343

ми коштами, які виділяються із державного бюджету на утримання судових органів, що примушує керівників судів та суддів шукати додаткових «джерел» для фінансового забезпечення судової діяль­ності: комунальних витрат, оплати послуг зв'язку та ін., як за раху­нок місцевих бюджетів, так і різних форм спонсорської діяльності, що певним чином відбивається на іміджі суду, його незалежності. Про це йшлося на згаданої зустрічі голів верховних судів держав Центральної та Східної Європи: «Необхідно пам'ятати, що прого­лошення незалежності судової влади залишатиметься «мертвою буквою» доти, доки не будуть забезпечені адміністративні та фінан­сові умови для її реалізації»4.

Нині економічна та фінансова ситуація в державі не дає змоги суттєво збільшити фінансове забезпечення суддів. Однак змінити ставлення до нього вкрай необхідно. В пресі висловлювалася про­позиція щодо необхідності прийняття спеціального закону про по­рядок фінансування органів судової влади та оплату праці суддів

На низькому рівні продовжує залишатись інформаційне забез­печення судової діяльності, необхідне для вільного орієнтування суддів у інформаційно-правовому просторі. Не всі суди забезпечені достатньою мірою законодавчими матеріалами, фаховою літера­турою, значна частина судів не має фінансових можливостей для їх придбання.

Саме від кваліфікації суддів, їх морально-етичного рівня багато в чому залежить культура судочинства. Цим питанням багато ува­ги приділяється в розвинених демократичних країнах Європи та інших регіонах світу. В нашій країні у цьому напрямі помітні певні зрушення. Так, на V з'їзді суддів України, що відбувся 24 жовтня 2002 р. було схвалено Кодекс професійної етики суддів. Метою цьо­го документа є допомога суддям у вирішенні питань, пов'язаних із їхньою професійною діяльністю, а також громадянам — краще ус­відомити роль судочинства у державі. Багато норм поведінки судді викладено в діючих законодавчих актах і є .юридичними. Слід заз­начити, що владні повноваження, якими наділені судді законодав­ством, мають узгоджуватися з морально-етичними засадами сусп­ільства. Це значно підвищить культуру і дієвість судових процесів, авторитет суду і судців.

Норми етикету сприяють здійсненню завдань судочинства, по­силюють його виховний вплив, допомагають формуванню мораль-

■ 344

ності громадян. Судова етика має найбільш практичне значення у професіональній етиці юриста. Вона повинна охоплювати діяльність не тільки суддів, а й всіх учасників судового процесу — прокурорів, адвокатів, експертів тощо. Оскільки для суддів є вкрай важливою особиста репутація і авторитет, то до судової етики мають належа­ти і норми позаслужбової поведінки. В діяльності судових праців­ників необхідне також гармонійне поєднання зовнішніх атрибутів морально-естетичної поведінки з високою моральною культурою. Відповідний рівень морального розвитку судці, опанування ним моральних вимог поряд із професійними знаннями, умінням і на­вичками мають розглядатися як невід'ємний комеіонєнт його про­фесійної зрілості5.

Не може бути належним авторитет судової влади, якщо суддівсь­кий корпус не дотримуватиметься загальновизнаних морально-етичних норм поведінки. Порушення суддею присяги, вимог щодо несумісності його посади, вчинення ним злочину завдає шкоди пра­восуддю. Серед хвороб, якими нині уражено правосуддя, на жаль, має місце корумпованість, хабарництво, використання посадових повноважень із корисливими цілями. Подібні явища певною мірою пов'язані із недостатньою матеріальною забезпеченістю суддів. У судді навряд чи з'явиться бажання взяти хабара, якщо він буде економічно захищений. Нині заробітна плата судді в Україні на ба­гато нижча від платні, яку одержують його колеги у країнах Євро­пейського Союзу.

Не додають авторитету судді зволікання з розглядом судових справ, прояви формалізму та бюрократичного відношення до лю­дей, допущення судових помилок, порушень норм закону, що по­в'язано з низьким рівнем культурні окремих службовців Феміди та недостатнім рівнем їхньої кваліфікації. Подібні явища породжують недовіру громадян до таких суддів, сприяють появі елементів відчу­ження людей від судової влади, зневіру у її неупередженості і спра­ведливості.

У складних умовах перехідного періоду з його новими економіч­ними і соціальними реаліями функціональна роль органів право­суддя суттєво зростає, а відповідно зростають адресовані до нього суспільні очікування. Йдеться про організацію і якість правосуддя, яке ще не стало швидким, правовим і справедливим. Необхідно розробити систему заходів, спрямованих, з одного боку, нате, щоб

345

підвищити престиж судової професії, покращити матеріальне забез­печення суддів і умов їх роботи, а з іншого — удосконалювати по­рядок формування суддівського корпусу, підвищити вимоги до судців як служителів правосуддя.

В Україні створено і діє механізм відповідальності членів суддівсь­кого корпусу за неналежне виконання ними своїх професійних обо­в'язків. До нього входять кваліфікаційні комісії суддів, які склада­ються з суддів, представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, науковців. До компетенції цих комісій віднесено надання висновку про можливість обрання (призначення) конкрет­ної особи на посаду судті, накладення на суддів дисциплінарних стягнень навіть до звільнення з посади.

У процесі проведення судово-правової реформи в Україні ма­ють бути створені нові та більш чітко зафіксовані механізми для забезпечення незалежності суддів при здійсненні правосуддя, їхньої відповідальності за стан судочинства, додержання норм статусу суддів і кодексу професійної етики суддів. Необхідно остаточно вирішити питання щодо економічної незалежності суддів, для чого держава має забезпечити таке фінансування судової системи, яке б не спонукало суддів шукати побічних коштів. Це можливо лише за умови, якщо в Державному бюджеті України чітко окреслювати­меться сума коштів, необхідна для забезпечення функціонування судів, враховуючи значне підвищення заробітної плати суддів та ство­рення оптимальних умов їх професійної діяльності.

Реформуючи судову владу, крім урахування міжнародного дос­віду, слід перш за все зберегти те, що є позитивного в Україні, пере­дусім реалізувати положення Конституції України щодо судів і судців. При цьому важливо не зашкодити тому, що вже виправда­ло себе, не суперечить міжнародним нормам і може застосовувати­ся у майбутньому при забезпеченні достатнім державним фінансу­ванням.

Європейська Хартія статусу суддів, інші документи Ради Євро­пи, які торкаються організації і функціонування судочинства ма­ють сприяти вдосконаленню і реалізації національних законів про статус суддів. Не закріплюючи обов'язків, визнаючи національні традиції, вони визначають напрям, якого мають дотримуватися європейські держави при подальшому вдосконаленні статусу суддів, підвищення демократичних засад і дієвості сучасного судочинства.

346

Основоположні норми міжнародних документів щодо статусу судців мають бути імшіементовані у законодавстві України.

Правосуддя в Україні має формуватись відповідно до міжна­родно-правових засад його здійснення, закріплених у загальній дек­ларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Паризькій Хартії для нової Європи, а також відпо­відно до Основних принципів, щодо незалежності судових органів та інших. При розробці нового варіанту Концепції судово-право­вої реформи повинні враховуватися національний і світовий досві­ди організації судової влади, як поточні, так і перспективні її зав­дання, економічні можливості держави, практична доцільність тих чи інших заходів з реформування судових органів. Судово-право­ва реформа має бути спрямована на такі кардинальні зміни, які здійснювались б в інтересах всього суспільства, а не певних політич­них сил, або окремих політичних угруповань. Створення динаміч­ного і ефективного правосуддя — передумова стабілізації всієї дер­жавної системи, вдалої інтеграції України в правове поле цивілізо­ваних країн світу, забезпечення верховенства права, свобод і прав громадян, захисту законних інтересів юридичних осіб, незалежно від форм власності.

Реформування існуючої системи правосуддя у більш реальну і прогресивну, більш чутливу до економічних та інших соціальних пе­ретворень, що відбуваються в Україні, — є неодмінною вимогою часу.

1              Дмшпренко І. Судів побільшало. Проблем також // Голос України. —

26 жовтня 2001р.; Стгфанюк В. Історичний шанс українського правосуд­

дя // Юридичний вісник України. — ЗО березня — 5 квітня 2002 р.

2              Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 4. — С. 3.

3              Бойко В. Ф. Кому потрібен незалежний суд? // Голос України. — 1999. —

№219. — С. 3.

4              Висновки IV зустрічі Голів Верховних Судів держав Центральної та

Східної Європи // Вісник Верховного Суду України. — 1998. — №4. — С. 11.

5              Леоненко В. В. Профессиональная зтика участников уголовного су-

допроизводства. — К., 1981. — С. 4 — 5.