Розділ 11 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ГАЛУЗІ

Формування єдиного світового інформаційного простору, по­глиблення процесів інформаційної інтеграції, підвищення рівня доступності, поширення інформації, значущості інформаційно-ко­мунікаційної інфраструктури в системі суспільного виробництва є показниками сучасного етапу розвитку суспільства, що характери­зується постійним зростанням ролі інформаційної галузі. Цю га­лузь у загальному вигляді можна визначити як функціонування су­купності різноманітних видів інформації, систему інформаційних відносин, що виникають при її збиранні, використанні, зберіганні та поширенні, інформаційну діяльність учасників цих правовідно­син, що базується на використанні інформаційних технологій, за­собів обчислювальної техніки та телекомунікацій.

Розподіл та використання інформації для задоволення соціаль­них потреб є одним із найважливіших завдань держави на будь-якому етапі розвитку. Інформація є основним джерелом енергії для життєдіяльності та розвитку всіх без винятків сфер суспільства та держави. Інформаційні процеси є невід'ємною складовою всіх внут­рішньо- та зовнішньополітичних процесів, а інформаційні ресурси та інформаційно- комунікаційні системи становлять «кровоносну» систему сучасної держави'.

Інформація — це визначальний ресурс для розробки державної інформаційної політики в будь-якій сфері життєдіяльності суспіль­ства та держави. Особливості та юридичні властивості інформації проявляються, безумовно, в інформаційних процесах, що опосеред­ковуються реалізацією основних інформаційних прав, закріплених Конституцією України, іншими нормативно-правовими актами, а також відповідним обов'язком певних суб'єктів із забезпечення та­ких прав та свобод.

Систематичне, повне інформаційне забезпечення діяльності си­стеми органів державної влади є однією з найважливіших умов

442

кТивного функціонування державного механізму, здійснення

пясавного управління. Створення найсприятливіших умов для ре­алізації інформаційних прав та свобод громадян — запорука де­мократичного розвитку будь-якої сучасної держави, що прагне ста­ти рівноправним членом світового насамперед інформаційного співтовариства, а рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури є одним із визначальних чинників її конкурентноз- ' датності на світовому інформаційному ринку.

Водночас створення сучасної інформаційної інфраструктури з метою вирішення комплексних поточних та перспективних завдань розвитку України як незалежної, демократичної держави з ринко­вою економікою пов'язане з необхідністю всебічного впроваджен­ня обчислювальної та комунікаційної техніки, телекомунікаційних мереж, баз і банків даних та знань, інформаційних технологій, сис­тем інформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробницт­ва технічних засобів інформатизації, систем науково-дослідних ус­танов та підготовки висококваліфжованих фахівв;ів тощо. Такими є складові рівня розвитку суспільства і держави.

Світовою практикою підтверджено, що лише високо індустрі-альна країна може дозволити собі мати добре розвинену інформа-ційну індустрію та інфраструктуру. Очевидним є факт, що будь-яка держава може стати індустріально розвиненою лише за умови створення могутньої інформаційної інфраструктури на основі су­часних інформаційних технологій.

Україна, яка вже відчуває наслідки невпинного наступу інфор­маційного суспільства, офіційно визначила програмний напрям Державної інформаційної політики, затвердивши в лютому 1998 р. Національну програму інформатизації та Концепцію Національ-ної програми інформатизації2. Зокрема, основними завданнями Програми визначені:

—            формування правових, організаційних, науково-технічних,

економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов

розвитку інформатизації, застосування та розвиток сучасних інфор­

маційних технологій у відповідних сферах суспільного життя Ук­

раїни;

—            формування системи національних інформаційних ресурсів;

—створення загальнодержавної мережі інформаційного забез­

печення науки, освіти, культури, схорони здоров'я тощо;

443

створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітич­

ної підтримки діяльності органів державної влади та органів місце­

вого самоврядування;

підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі

широкого використання інформаційних технологій;

формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і

послуг та ін.

Змістовно Національна програма інформатизації є комплексом взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спря­мованих на реалізацію державної політики та пріоритетних на­прямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансо­вих, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і нау­ково-технічного потенціалу держави, а також координації діяль­ності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і громадян у сфері інформатизації.

В Україні і раніше здійснювалися певні заходи щодо комплекс­ної автоматизації, електронізації, комп'ютеризації у виробничих і невиробничих сферах: розвивалася мережа підприємств приладо­будування та електронної промисловості (вони є практично в усіх великих промислових центрах), значна кількість організацій зай­мається розробленням програмних продуктів, існують спеціалізо­вані науково-дослідні інститути, проектно-конструкторські бюро. Діє система сервісних підприємств, які є складовою інформаційної інфраструктури.

Слід відзначити, що на сьогодні в Україні створена достатня правова основа для розвитку національної інформаційної галузі — інформаційне законодавство, спрямоване на комплексне врегулю­вання інформаційних відносин, інтенсивний розвиток яких суттє­во випереджають ступінь їхнього правового забезпечення. Здійсню­ються також заходи зі створення якісно нової системи спеціальних органів державної влади, що функціонально забезпечують втілен­ня державної інформаційної політики.

Однак на тлі позитивних тенденцій у досліджуваній галузі нині ще не має достатніх підстав стверджувати, що основні програмні напрями інформатизації українського суспільства виконуються належним чином. З одного боку, — підвищений попит на інфор-

444

ційні продукти та послуги, зумовлений кардинальними політич­ними, соціальними, економічними змінами в суспільстві. З іншого боку, наявне технічне відставання телекомунікаційних систем, ме­реж передачі даних, які відзначаються недостатньою пропускною здатністю зв'язку, низькою якістю та незначним обсягом послуг, повільне освоєння перспективних інформаційних технологій.

Вочевидь, наявності відповідної програми та правового забез­печення ще не достатньо для здійснення ефективної державної інфор­маційної політики. Мають бути створені й інші передумови — орга­нізаційні, технологічні — для практичної реалізації її основних на­прямів та завдань. Слід нагадати, що сутністю інформатизації, за законодавством, є сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задово­лення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі ство­рення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ре­сурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі засто­сування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки (ст. 1 Закону України «Про Національну програму інформатизації»).

Крім того, не слід забувати, що інформаційна галузь для Українсь­кої держави є відносно новою, порівняне' з традиційними, що ма­ють апробовані принципи та форми функціонування, сферою діяль­ності.

В основі організаційного забезпечення проведення інформати­зації в Україні лежить чіткий розподіл завдань, функцій, повнова­жень та відповідальності за реалізацію її основних завдань у сис­темі органів державної влади. Інформаційна функція держави завжди існувала як функція державних органів, тобто як реалізація прав та обов'язків окремих органів згідно з їх місцем та призначенням у дер­жавному механізмі та політичній системі суспільства.

Не претендуючи на створення досконалої класифікації органів Державної влади, що забезпечують здійснення інформаційної політи­ки в Україні (органи державної влади в інформаційній галузі), ав­тор відповідно до встановлених законодавством завдань, функцій та повноважень виділяє органи загальної, спеціальної і спеціалізо­ваної компетенції. Під останніми розуміються підрозділи в орга­нах державної влади, відповідальні за окремі напрями державної політики в означеній галузі.

445

Органами загальної компетенції в інформаційній галузі, основ­ними елементами організаційної основи державної інформаційної системи є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, міністерства, інші центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, органи судової влади, які відповідно до встановлених законодавством по­вноважень беруть участь у здійсненні державної інформаційної політики.

Верховна Рада України, наприклад, відповідно до Конституції України створює законодавчу основу здійснення інформаційної політики. Виключно законами України визначаються засади утво­рення засобів масової інформації, організації державної статисти­ки та інформатики (п. 11, 14 ст. 92 Основного Закону України).

На Рахункову палату, зокрема, покладений контроль за вико­ристанням коштів Державного бюджету України на Національну програму інформатизації, її окремі завдання та проекти (або час­тини) (ст. 26 Закону України «Про Національну програму інфор­матизації»).

До спеціалізованих органів державної влади в інформаційній галузі можна віднести також Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

Особливості статусу названого органу в роботі розглядаються на прикладі організації та діяльності Комітету з питань свободи слова та інформації (надалі — Комітет) Верховної Ради України чотирнадцятого скликання, створеного парламентом України згідно з відповідною постановою3. Одночасно були утворені підко­мітети: з питань законодавчих передбачень та кодифікації законо­давства; з питань електронних засобів масової інформації; з питань друкованих засобів масової інформації; з питань свободи слова та державної підтримки розвитку вітчизняних засобів масової інфор­мації; з питань телекомунікації:, інформаційних систем та рекла­ми. Можна сказати, що названий орган охопив найважливіші на­прями інформаційної діяльності.

Згідно з чинним законодавством відповідний орган здійснює законодавчу та контрольну функції у інформаційній галузі. Пока­зово, що визначальним чинником законотворчої діяльності Комі­тету в період строку повноважень парламенту України став стра­тегічний курс на формування єдиної цілісної системи правового забезпечення інформаційних відносин. Результатом є підготовка за

446

участю і з ініціативи членів Комітету та прийняття законів Украї­ни «Про радіочастотний ресурс» від 1 червня 2000 р.; «Про внесен­ня змін до деяких законів України за результатами парламентсь­ких слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України» від 13 вересня 2001 р.,яким, зокрема, були внесені зміни до Закону Ук­раїни «Про телебачення і радіомовлення»; «Про внесення змін до Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування» від ЗО вересня 1998 р. та ін.

Крім того, за ініціативи Комітету Верховна Рада України за заз­начений період ухвалила 61 постанову, спрямовану на урегулюван­ня відносин в інформаційній галузі, серед яких: «Про підсумки пар­ламентських слухань «Інформаційна політика: стан і перспективи» (від 2 червня 1999 р., № 705); «Про підсумки парламентських слу­хань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотри­мання законності та стан інформаційної безпеки України» (від 7 чер­вня 2001 р., № 2498); «Про процедуру ротації членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з частини її складу, призначеної Верховною Радою України» (від 10 січня 2002 р., № 2966) та ін. Слід також зазначити, що на початку робо­ти кожної сесії за поданням Комітету приймалися постанови Вер­ховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесій парла­менту.

Комітет безпосередньо брав участь у здійсненні контрольної функції Верховної Ради України в інформаційній галузі. Зокрема, в рамках Дня уряду був заслуханий Кабінет Міністрів України про його діяльність, інших органів державної влади щодо забезпечен­ня свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства та розвитку інформаційної сфери в України (лютий, 1999 р.), за підсумками якого парламентом була прийнята спеціальна поста­нова4.

Ефективною формою висвітлення сучасних аспектів діяльності засобів масової інформації та державної інформаційної політики стали у травні 1999 р. перші парламентські слухання «Інформацій­на політика України: стан і перспективи». В січні 2001 р. були про­ведені парламентські слухання на тему: «Проблеми інформаційної Діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інфор­маційної безпеки України» за участю експертів із Ради Європи,

447

Європейського Союзу, за результатами Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів Ук­раїни за результатами парламентських слухань «Проблеми інфор­маційної діяльності, свободи слова та стан інформаційної безпеки України»5.

Протягом скликання Комітет від імені Верховної Ради України контролював діяльність Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України щодо її відповідності вимо­гам Конституції та законів України. Зокрема, у квітні 2001 р. на відкритому засіданні Комітету розглядалися питання про дотри­мання Національноїтелекомпаніею України та Національною ра­діокомпанією України законодавства України, за результатами якого було ухвалено відповідне рішення і виконаний комплекс за­ходів, спрямованих на удосконалення діяльності державних теле-та радіокомпаній. Комітет постійно співпрацював із Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, насамперед здійснював контроль за її діяльністю, розробляв та уносив на розгляд парламенту пропозиції щодо вирішення організаційних, зокрема кадрових, проблем цього органу державної влади.

Слід відзначити також роль Комітету із врегулювання конфлікт­них ситуацій, що виникали в деяких засобах масової інформації між журналістами, з одного боку, та засновниками ЗМІ, роботодавця­ми — з іншого. Це стосувалося газет — Липовецької на Вінничині «Нове життя», Донецької «Дружковский рабочий», Кримської «Черноморскаязаря», «Профспілковоїгазети», телерадіокомпанії «Нова Одеса» та ін.

Комітет ініціював подання до Конституційного Суду України щодо конституційності Указу Президента України «Про вдоско­налення державного управління інформаційною сферою» і прий­няття відповідної Постанови Верховної Ради України (23 грудня 1998р.,№347)6.

Загалом у межах строку своїх повноважень за участю Комітету було підготовлено понад 60 заяв Верховної Ради України щодо порушень чинного законодавства в інформаційній галузі, реалізації права громадян на інформацію, підтримки діяльності ЗМІ та соціаль­ного захисту журналістів та ін.

Окрім законодавчої та контрольної функцій в означеній галузі, Комітет ініціював, проводив або брав участь у роботі численних заходів, спрямованих на обговорення та вирішення проблемних

448

питань, пов'язаних із реалізацією та удосконаленням інформацій­ного законодавства, проблемами його гармонізації з міжнародно-правовими нормами, діяльністю засобів масової інформації, захис­том права на інформацію, інформаційною безпекою тощо. Разом із Секретаріатом Верховної Ради України Комітетом були проведені міжнародний семінар «Імплементація в Україні Європейської кон­венції про транскордонне телебачення: наслідки та перспективи» (жовтень 2001 р.), міжнародна зустріч «Приведення українських законів про мовлення до європейських стандартів» (грудень 2001 р.), науково-практична конференція «Засоби масової інформації та вибори» (червень 1999 р.), регіональна нарада «Актуальні пробле­ми дотримання чинного законодавства в інформаційній сфері дер­жави» (жовтень 1999 р.), «круглі столи» з питань застосування за­конодавства у справах за позовами до ЗМІ про захист честі, гідності та ділової репутації (грудень 1999 р.), на тему «Інформаційний ре­сурс — проблеми розвитку та використання» (грудень 1999 р.), «Інформаційна безпека України: правові та організаційні засади, державне регулювання, запобігання зовнішній експансії» (лютий 2000 р.), а також громадські слухання на тему «Н ормативне визна­чення умов та критеріїв конкурсного ліцензування телевізійних та радіомовників» (березень 2001 р.)7.

У подальшому повноваження парламенту нового скликання в інформаційній галузі має здійснювати новостворений відповідний Комітет.

Досить вагомими в інформаційній галузі є повноваження Пре­зидента України — гаранта конституційних, в тому числі інформа­ційних, прав та свобод. Показовими в даному випадку можуть бути затверджені главою держави в 2000 р. додаткові заходи щодо усу­нення обмежень, що перешкоджають зміцненню і розвитку інформа­ційної галузі, її інфраструктури, надання реальної підтримки діяль­ності журналістів та забезпечення особливих норм їхнього захисту8 та заходи щодо розвитку національної складової глобальної інфор­маційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні9.

У межах своїх повноважень Президент України утворює, реор­ганізує та ліквідує органи спеціальної компетенції у названій га­лузі, визначає їхній правовий статус.

Як гарант державного суверенітету, складовою якого є також інформаційний суверенітет, відповідно до законодавства глава Ук-

449

раїнської держави формує, реорганізує та ліквідує органи, діяльність яких спрямована на забезпечення інформаційної безпеки, санкціо­нує заходи з її реалізації, здійснює безпосереднє керівництво орга­нами з питань національної безпеки і оборони. Зокрема, спеціаль­ним Указом Президента України від 23 серпня 2001 р., № 73110, введено у дію рішення Ради національної безпеки і оборони Украї­ни, без погодження з яким немо;кливі будь-які організаційно-струк­турні зміни у сфері забезпечення інформаційної безпеки держави, здійснювані органами виконавчої влади11, від 19 липня 2001 р. «Про заходи щодо захисту національних інтересів в галузі зв'язку та те-лекомунікацій».

Згідно з законодавством на Кабінет Міністрів України покладе­ний контроль за виконанням Національної програми інформати­зації. Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень здійснює керівництво, контролює та координує діяльність органів державної виконавчої влади, в тому числі тих, що згідно з чинним законодавством наділені спеціальною компетенцією в інфор­маційній галузі. При формуванні в установленому порядку проектів Державного бюджету на відповідний рік передбачається виділення коштів, необхідних для реалізації державних програм у відповідній галузі.

З метою забезпечення свободи слова, прав та законних інтересів споживачів (телеглядачів і радіослухачів), виробників і розповсюд­жувачів масової звукової, візуальної, аудіовізуальної інформації, розробки і здійснення державної політики ліцензування телерадіо-мовлення, раціонального використання природно обмеженого ра­діочастотного ресурсу держави, реалізації та контролю за додер­жанням законодавства України в сфері телебачення і радіомовлення в Україні утворено постійно діючий позавідомчий державний орган — Національну раду України з питань телебачення і радіо­мовлення (надай — Націоналі.на рада). Він належить до органів спеціальної компетенції в інформаційній галузі.

Згідно з Законом України «Про Національну раду з питань те­лебачення радіомовлення» основними завданнями Національної ради є:

— захист прав на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, передбачених Конституцією України, законодавчими актами в сфері аудіовізуальних засобів масової інформації;

450

забезпечення виконання телерадіоорганізаціями вимог чин­

ного законодавства України в сфері телебачення і радіомовлення,

реклами, авторського права і суміжних прав та контроль за його

додержанням;

участь у реалізації державної політики в сфері телебачення і

радіомовлення;

розробка та здійснення державної політики ліцензування те-

лерадіомовлення;

розміщення державного замовлення на висвітлення діяльності

Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів

України;

контроль за формуванням та виконанням державного замов­

лення Національній телекомпанії України, Національній радіоком­

панії України та іншим телерадіоорганізаціям;

забезпечення державної підтримки аудіовізуальних засобів

масової інформації України у їх становленні та розвитку;

розгляд у встановленому порядку заяв телерадіоорганізацій

на отримання ліцензій; видача на конкурсній основі ліцензій на

мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проиодове (кабельне)

мовлення; контроль за дотриманням телерадіоорганізаціями умов

ліцензії;

гармонійний розподіл та контроль за ефективним викорис­

танням радіочастотного ресурсу держави, виходячи з інтересів сус­

пільства, особи та національних телерадіоорганізацій;

застосування в межах своїх повноважень заходів адміністра­

тивного характеру щодо телерадіоорганізацій — порушників чин­

ного законодавства України;

сприяння діяльності і розвитку національних телерадіовироб-

ників і організацій, які їх об'єднують, у їх становленні та розвитку,

створенні національної конкурентоздатної продукції та освоєнні

нових ринків її реалізації, входженню України у світовий інформа­

ційний простір;

захист телерадіоорганізацій від тиску владних структур, а

також політичних, релігійних, фінансових та економічних кіл

суспільства;

прогнозування і сприяння включенню вітчизняних аудіовізу­

альних засобів масової інформації до світового інформаційного

простору та їх переходу до міжнародних (європейських стан­

дартів);

451

—            аналіз розвитку телекомунікаційної ситуації в країні та у світі

розробка і подання пропозицій щодо вдосконалення чинного за­

конодавства про телебачення і радіомовлення;

—            сприяння збалансованому наповненню телерадіоканалів

, інформаційними, культурологічними, просвітницькими і розва­

жальними програмами;

організація соціологічних досліджень щодо популярності та

якості створених телерадіоорганізаціями (телерадіовиробниками)

України програм та передач;

організація підвищення професійного рівня працівників апа­

рату Національної ради та телерадіоорганізацій;

визначення порядку використання телерадіоорганізаціями

України європейських та інших зарубіжних програм відповідно до

міжнародних норм та чинного законодавства України та інші (ст. 2

Закону)12.

Пріоритетними напрямами у діяльності Національної ради, яка має грунтуватися на принципах законності, ідеологічного і політич­ного плюралізму, дотримання загальновизнаних норм моралі, глас­ності, колегіальності, об'єктивності, науковості і компетентності, дотримання міжнародних зобов'язань України в сфері інформацій­ного обміну, повноти і всебічного розгляду справ та обгрунтова­ності прийнятих нею рішень, визначені забезпечення відповідно до світових стандартів розвитку якісного стану телебачення і радіо­мовлення, зростання професійного, художнього, морально-етично­го, естетичного та еколого-освітнього рівня програм і передач те-лерадіоорганізацій, захист національної безпеки України в інформаційній сфері. Національна рада не може уповноважити чле­на Національної ради, її апарат чи будь-яке інше формування або особу виконувати функції, покладені на Національну раду.

До Національної ради входять вісім осіб: чотири члени Націо­нальної ради призначаються Верховною Радою України і чотири члени Національної ради — Президентом України. Повноваження члена Національної ради починаються з моменту його призначен-,ня і тривають чотири роки, за винятком випадків, передбачених законодавством. Одна і та ж сама особа не може бути членом На­ціональної ради більше ніж два строки підряд.

Члени Національної ради призначаються з кваліфікованих фахівців у галузі журналістики, юриспруденції, телерадіомовлен-ня, управління, представників науки, культури, мистецтва. Членом

452

раціональної'ради може бути призначений громадянин України, який на момент призначення не досяг загальновстановленого пен­сійного віку та володіє державною мовою України. Умовою при­значення члена Національної ради на посаду є його письмове зо­бов'язання, що його особисті інтереси не можуть входити у конфлікт із принципами діяльності Національної ради.

Не може бути членом Національної ради громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не по­гашена і не знята у встановленому законодавством порядку. Не допускається членство у Національній раді пайовика або акціоне­ра теле- або радіомовної компанії.

Верховна Рада України призначає членів Національної ради шляхом голосування. Пропозиції щодо кандидатур на посаду членів Національної ради вносить Голова Верховної Ради України за по­данням відповідного Комітету Верховної Ради України з урахуван­ням пропозицій депутатських груп (фракцій) Верховної Ради Ук­раїни та об'єднань громадян. Призначеними на посаду членів Національної ради вважаються кандидати, які набрали при рей-тинговому голосуванні найбільшу кількість голосів народних де­путатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів, що переви­щує необхідну кількість членів Національної ради, щодо цих кан­дидатів проводиться повторне рейтингове голосування.

Президент України членів Національної ради призначає після проведення відповідних консультацій щодо кандидатур із Прем'єр-міністром України та керівниками відповідних міністерств. На членів Національної ради поширюється правовий статус держав­них службовців. Посада члена Національної ради відноситься до першої категорії державного службовця.

Усі члени Національної ради з моменту призначення працюють У цьому органі на постійній основі. На час виконання своїх служ­бових обов'язків їм забороняється обіймати будь-які посади в дер­жавних та недержавних органах, організаціях, установах та підприє­мствах, одержувати винагороди та разові гонорари за іншу роботу, крім наукової та творчої, бути засновниками (співзасновниками) телерадіоорганізацій. Вони також мають припиняти членство у політичних партіях, не можуть мати представницький мандат, бра­ти участь у будь-якій політичній діяльності (ст. 9.11 Закону).

453

Повноваження члена Національної ради згідно зі ст. 10 Закону припиняються у разі: подання особистої заяви про відставку; при­пинення громадянства України; невиконання вимог щодо несуміс­ності членства у Національній раді з іншими видаїчи діяльності, як вказувалося вище; набрання законної сили обвинувальним виро­ком суду щодо нього; неможливості виконувати свої обов'язки за станом здоров'я протягом шести і більше місяців; визнання його у встановленому порядку недієздатним або обмежено дієздатним, безвісти відсутнім або померлим; зловживання службовим стано­вищем; висловлення недовіри Вгрховною Радою України призна­ченому нею члену Національної ради або Президентом України призначеному ним члену Національної ради; ротації; у разі смерті.

Зокрема, згідно із законодавством (ст. 8 Закону) ротація членів Національної ради здійснюється через ротацію частини її складу. Одночасній ротації можуть підшгати лише два члени Національ­ної ради від частини її складу, призначеної Верховною Радою Ук­раїни, та два — від частини складу Національної ради, призначе­ної Президентом України.

Процедура ротації членів Національної ради з частини її скла­ду, призначеної Верховною Радою України, здійснюється відпові­дно до спеціальної постанови, затвердженої парламентом від 10 січня 2002 р. № 2966, на виконання постанови Верховної Ради України «Про звіт Національної ради України з питань телебачен­ня і радіомовлення за 2000 рік» від 22 березня 2001 р. № 2309 13.

Крім того, Національна рада може самостійно порушити перед Верховною Радою України чи Президентом України питання щодо дострокового припинення повноважень члена Національної ради у разі, коли такий не бере участі у засіданнях Національної ради без поважних причин протягом,двох місяців.

Уразі дострокового припинення повноважень члена Національ­ної ради, відповідно, Верховна Рада України або Президент Украї­ни у місячний термін призначають нового члена Національної ради.

За членом Національної ради після закінчення терміну його по­вноважень, а також у разі їх дострокового припинення за особис­тою заявою про відставку зберігається право на повернення на по­передню посаду, а в разі неможливості цього (ліквідація підприєм­ства, установи, організації, скорочення посади або чисельності пра­цівників тощо) — право на надання Державною службою зайнятості іншої рівноцінної роботи за його згодою.

454

Організує діяльність Національної ради та її апарату, здійснює керівництво підготовкою питань до розгляду, представляє Націо­нальну раду в органах державної влади і місцевого самоврядуван­ня та у відносинах із фізичними та юридичними особами в Україні та за кордоном та здійснює інші повноваження, визначені законом, голова Національної ради, який обирається таємним голосуван­ням членами Національної ради за спільним поданням Верховної Ради України та Президента України. Кандидатуру голови Націо­нальної ради письмово погоджують Президент України і Голова Верховної Ради України (ст. 12 Закону).

Якщо протягом місяця з початку функціонування Національної ради або з появою вакансії на посаду голови Національної ради не запропоновано погодженої кандидатури на цю посаду, чи голову Національної ради не обрано відповідно до встановленого поряд­ку, кандидатура на посаду голови Національної ради визначаєть­ся рейтинговим голосування у Верховній Раді України або Прези­дентом України при неприйнятті рішення в установлений термін Верховною Радою України. Не допускається обрання голови та першого заступника голови Національної ради зі складу членів Національної ради, призначених тільки Верховною Радою Украї­ни або тільки Президентом України.

Окрім зазначеного, до повноважень і функцій голови Національ­ної ради належать скликання позачергових засідань Національної ради на вимогу Верховної Ради України, Президента України, за власною ініціативою або на вимогу не менш як трьох членів На­ціональної ради; подання Верховній Раді України та Президентові України щорічного звіту про діяльність Національної ради; підпи­сання ліцензій на телерадіомовлення та інші, встановлені законом. Голова Національної ради є розпорядником бюджетних асигнувань на утримання і забезпечення діяльності цього органу та на підставі рішень Національної ради, позабюджетних коштів, інших коштів, Що надійшли на рахунок Національної ради з джерел, не забороне­них чинним законодавством.

Голова Національної ради може вимагати від будь-якоїтелера-Діоорганізації України надання матеріалів, документів та іншої інформації, необхідної для здійснення контролю за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог чинного законодавства України та умов ліцензії.

.<-           '               455

Звільнення голови Н аціональноїради протягом строку його по­вноважень здійснюється: за власним бажанням; у разі прийнят­тя відповідного рішення Національною радою; за рішенням відпо­відно Верховної Ради України на підставі подання Президента України; у разі вчинення ним злочину чи грубого порушення служ­бових обов'язків; у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я.

За наявності письмової заяви голови Н аціональної ради він може бути звільнений із займаної посади, що не позбавляє його повно­важень члена Національної ради.

Достроково повноваження Голови Національної ради припи­няються: за власним бажанням, за письмовою згодою Верховної Ради України та Президента України; за ініціативою відповідно Голови Верховної Ради України від імені Верховної Ради України чи Президента України; у інших випадках, передбачених Законом.

Із числа членів Національної ради шляхом таємного голосуван­ня на термін їх повноважень відповідно до основних напрямів діяль­ності обираються перший заступник, заступник та відповідальний секретар ради. Апарат Національної ради, який здійснює органі­заційне та матеріально-технічне забезпечення її діяльності, очолює виконавчий секретар.

Основними структурними підрозділами Національної ради є секретаріат, обласні (регіональні) представництва, юридична, ліцен­зійна, науково-технічна, контрольно-аналітична та радіочастотна служби.

Як зазначається у «Звіті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2001 рік», представленому парла­менту України 12 листопада 2001 р.14, здійснене Кабінетом Міністрів України у 2001 р. скорочення чисельності працівників апарату На­ціональної ради з 175 до 119 одиниць15 ускладнює можливості цьо­го органу повноцінно виконувати покладені на неї функції. Це При­зводить, наприклад, до випадків включення у загальний штатний розклад, окрім апаратних працівників, також членів Національної ради, їхніх радників та консультантів, представників Національ­ної ради в областях, і як наслідок — до виконання ними неприта­манних функцій.

Представники реалізують інтереси Національної ради в облас­тях (регіонах), забезпечують виконання законодавства України в галузі телерадіомовлення, готують аналітичні, інформаційні та інші

456

матеріали, координують діяльність місцевих телерадіоорганізацій в Автономній Республіці Крим, областях України, містах Києві та Севастополі. Через відсутність коштів для організації повноцінних представництв Національна рада змушена була в 2001 р. створити управління регіональних представництв та контролю за програм­ним наповненням з однією штатною одиницею (с. 33-34 Звіту). Безперечно, в такій ситуації неможливо говорити про забезпечен­ня ефективності діяльності представницького корпусу, Національ­ної ради в цілому.

Відповідно до чинного законодавства Національна рада прий­має рішення, розробляє положення, правила та інструкції, органі­зовує та контролює їхнє виконання, видає рекомендації, узагаль­нює практику застосування законодавства з питань, що входять до її компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення, бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку пропозиції до проектів актів законодавства, що регулюють питання телерадіо-інформаційних відносин.

Внутрішні питання діяльності Національної ради, порядок діло­водства, вимоги до апарату, правила внутрішнього розпорядку визначаються Регламентом Національної ради, затвердженим рішенням від 15 лютого 2001 р. № 22.

Згідно з законодавством. Національна рада може разом з орга­нами державної виконавчої влади видавати спільні акти. Рішення Національної ради, прийняті в межах її повноважень, є обов'язко­вими для органів місцевої влади та самоврядування, підприємств, установ, організацій та громадян. Органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх структури, всі теле-радіоорганізації, незалежно від форм власності, зобов'язані керу­ватися нормативними актами Національної ради в частині діяль­ності телерадіоорганізацій та надавати за письмовим рішенням Національноїради інформацію, документи і матеріали, які необхідні Національні раді для виконання своїх обов'язків.

Обов'язковими для виконання телерадіоорганізаціями є поло­ження, правила та інструкції, розроблені та затверджені Національ­ною радою в межах її компетенції, за винятками, встановленими законодавством.

Відповідно до власної компетенції, встановленої Законом Ук­раїни «Про Н аціональну раду з питань телебачення і радіомовлен­ня» (ст. 17), названий орган здійснює:

457

контроль за додержанням законодавства в галузі телебачен­

ня і радіомовлення України;

бере участь у реалізації державної політики у сфері телеба­

чення і радіомовлення та концепції розвитку телерадіоінформацій-

ного простору України;

здійснює державну політику щодо ліцензування телерадіомов-

лення;

забезпечує права громадян і захист інтересів національних

телерадіовиробників.

На виконання встановлених законом функцій та повноважень Національна рада відповідно до законодавства видає телерадіоор-ганізаціям на конкурсній основі ліцензії на мовлення, кабельне мов­лення, ретрансляцію, проводове (кабельне) мовлення та час мов­лення в порядку, визначеному Законом України «Про телебачення і радіомовлення» (із змінами, встановленими Законом України «Про внесення змін до деяких законів України за результатами парла­ментських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова та стан інформаційної безпеки України» від 13 вересня 2001 р.), а також Положенням «Про порядок ліцензування каналів мовлення», затвердженого рішенням Національної ради від 28 ве­ресня 2000р. ,№ 12 (зареєстр. в Міністерстві юстиції України 28 серп­ня 2000 р., № 963\5184)и.

Іншими нормативно-правовими актами, спрямованими на ло­кальне урегулювання ліцензування каналів мовлення, є Положення «Про умови конкурсного відбору на отримання ліцензії» від 23 ли­стопада 2000 р.; рішення про перелік документів ліцензійної спра­ви заявника на участь у конкурсному відборі від 6 лютого 2001 р.; про Порядок справи ТРО грошового збору за видачу ліцензії та переоформлення ліцензії від 15 березня 2001 р.); про Правила розгля­ду справ, пов'язаних із порушенням ТРО чинного законодавства та умов ліцензії, під 16 квітня 2001 р. та ін.

Ліцензія Національної ради є: єдиним і достатнім документом, що надає телерадіоорганізації право мовлення згідно з умовами, зазначеними у ліцензії. Телераді аорганізації не підлягають іншим спеціальним реєстраціям, окрім реєстрації як суб' єкта господарсь­кої діяльності, передбаченої чинним законодавством України, та реєстрації'як суб єкта інформаційної діяльності згідно з Законом України «Про Національну радз' з питань телебачення і радіомов­лення» та Законом України «Про телебачення і радіомовлення».

458

Кожна телерадіоорганізація Уь:раїни вноситься до Державного реєстру телерадіоорганізацій України, який веде Національна рада та створює єдиний банк даних телерадіоорганізацій України.

Водночас слід зазначити, що судова практика останнього періоду за позовами до Національноїради, що спричинені численними кон­фліктами під час ліцензування, виявила певні недоліки у зазначеній сфері діяльності цього органу, які разом із іншими дали підстави Верховній Раді України визначити його роботу загалом як незадо­вільну. Таке рішення парламент прийняв на підставі звіту Націо­нальноїради за 2001 рік17.

Відповідно до статусу Національна рада визначає правила до­кументування, формування, обліку та зберігання копій (записів) переданих програм та передач, тимчасового архіву та архівного фонду телерадіоорганізацій відповідно до чинного законодавства України; стандарти та норми техн ічної якості телерадіопрограм та обладнання; розміри грошового (ліцензійного) збору за видачу ліцензій, які перераховуються до Державного бюджету України і зазначаються у ньому окремим рядком та використовуються відпо­відно до покладених на Національну раду завдань, на розвиток вітчизняного телебачення і радіомовлення у порядку, визначеному Національною радою за погодженням з Міністерством фінансів України згідно з чинним законодавством України; максимально граничні тарифи на оренду технічних засобів мовлення; мінімальні рівні розцінок за рекламу, що розповсюджується по загальнонаці­ональних та суспільному каналах мовлення за погодженням з Міністерство фінансів України.

За погодженням з Міністерством фінансів України Національ­на рада встановлює граничні розміри розцінок за рекламу, що роз­повсюджується по загальнонаціональних та суспільному каналах мовлення, видає ліцензії на ретрансляцію програм та передач іно­земних телерадіоорганізацій.

У межах розподілених смуг радіочастот Національна рада здійснює, зокрема нагляд за дотриманням встановленого порядку використання радіочастотного спектру, радіоелектронних засобів і систем кабельного телебачення, норм радіовипромінювання і до­пустимих індустріальних перешкод радіоприйому.

Крім того, Національна рада має досить широкі контрольно-наглядові функції за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення і радіомовлення суб'єктами правовідносин України;

459

додержанням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; розподілом та ефективним використанням радіочастотного ресурсу для потреб телерадіомовлення; додержанням телерадіоорганізаціями вимог чинного законодавства України щодо іноземного інвестування; додержанням телерадіоорганізаціями порядку мовлення під час виборів і референдумів; додержанням стандартів та норм технічної якості телерадюпрограм; додержанням телерадіоорганізаціями чин­ного законодавства України щодо реклами, авторського права та суміжних прав, кінематографії, державної мови, спонсорської діяль­ності.

З метою організації контролю за дотриманням ТРО стандартів та норм технічної якості телерадіопрограм Національною радою розроблено та затверджено Положення про порядок контролю за додержанням телерадіоорганізаціями стандартів та норм технічної якості телерадіопрограм (технічний аудит), визначено уповнова­жені організації на проведення технічної експертизи. Як свідчить практика технічну експертизу доцільно проводити один раз на п'ять років та перед подовженням дії ліцензії.

За даними Звіту Національної ради протягом 2001 р. її праців­никами було здійснено 180 перевірок дотримання телерадіооргані­заціями чинного законодавства та умов ліцензій, із них 52 — конт­рольно-аналітичним відділом. У першу чергу, перевірялися телерадіоорганізації, у яких закінчився термін дії ліцензії та які в установленому порядку подали до Національної ради заяви на участь у конкурсному відборі, а також робота тих телерадіооргані-зацій, щодо яких надходила інформація про порушення законодав­ства від представників Національної ради в областях (регіонах), органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських та професійних організацій, громадян. Іноді перевірки були спри­чинені необхідністю отримання об'єктивної інформації для усунення конфліктних ситуацій, що виникали навколо діяльності телерадіо-компаній.

Перевірки проводилися за такими напрямами: дотримання об­сягів трансляції програм та передач, створених національними ви­робниками (національний продукт), власних програм, рекламної продукції, ведення програм державною мовою, відповідність струк­тури мовлення до заявленої програмної концепції (наявність інфор­маційних, культурологічних, освітніх, дитячих програм та соціаль­ного мовлення), постійного лог отипу та ефірних позивних, належне

460

ведення документації. Також перевірялася наявність дозвільних до­кументів: угод з іншими юридичними та фізичними особами про використання та розповсюдження телераді опродукщї, прокатних посвідчень Міністерства культури. З'ясувааося, що найбільш роз­повсюдженими порушеннями є відсутність деяких документів (с. 25 Звіту). Проте в роботі Національної ради мали місце певні недо­ліки, що, як зазначається в постанові Верховної Ради України від 4 липня 2002 р. «Про звіт Н аціональної ради з питань телебачення і радіомовлення за 2001 рік», спричинили погіршення ситуації в національному телерадіоінформаційному просторі і дають підста­ви для висновку про незадовільну діяльність Національної ради. На цій підставі голові та членам Національної ради, призначеним Верховною Радою України, висловлена недовіра і дострокові при­пинені їхні повноваження.

З метою удосконалення діяльності конституційного позавідом­чого органу, яким є Національна рада України з питань телебачен­ня і радіомовлення, забезпечення ефективного виконання вагомих функцій та повноважень в інформаційній галузі новим складом названого органу доцільно, зокрема, вирішити заходи кадрового та матеріально-технічного забезпечення його діяльності. Має бути встановлено правовий механізм застосування адміністративних санкцій до порушників, відсутність якого негативно позначається на ефективності реагування Національної ради на правопорушен­ня.

На законодавчому рівні відсутній порядок припинення діяль­ності телерадіоорганізацій, які виходять в ефір без ліцензії Націо­нальної ради, що на практиці призводить до подвійного мовлення — попереднім і новим, що отримав ліцензію, мовниками. Крім того, на правовому рівні потребує свого вирішення проблема взаємовід­носин Національної ради з іншими органами державної влади в інформаційній галузі. Йдеться про зв'язки з відповідним Коміте­том Верховної Ради України, Держкомзв'язком України та ін.

Відсутність нормативно-правового регулювання не сприяє, зок­рема, досконалому проведенню фінансового та технічного аудитів телерадіоорганізацій під час конкурсного відбору. Ефективність Діяльності Національної ради, як уявляється, підвищуватиметься також за умови прийняття ряду правових актів, спрямованих на Урегулювання інформаційних відносин (про кабельне телебачення, систему суспільного телебачення і радіомовлення та ін.).

461

Систему органів державної влади в інформаційній галузі тво­рять також органи державної виконавчої влади. Не маючи за мету всебічного аналізу практики діяльності органів державної виконав­чої влади в інформаційній галузі, оскільки він має бути предметом спеціального дослідження, в межах цього розділу автор обмежився лише характеристикою тих із них, яких відповідно до попередньої класифікації можна назвати органами спеціальної компетенції.

В систему центральних органів виконавчої влади входить Дер­жавний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомов­лення України, утворений на базі Державного комітету інформацій­ної політики України та Державного комітету по телебаченню радіомовленню, ліквідованих Указом Президента України від 15 лютого 1999 р «Про зміни у структурі центральних органів ви­конавчої влади»11'. Слід сказати, що Д ержінформполітики у 1999 р. став правонаступником ліквідованого Міністерства інформації, утвореного Указом Президента України 13 листопада 1996 р. №106119.

Одним із перших центральних органів виконавчої влади в суве­ренній Україні, що наділявся функціями вироблення, зокрема дер­жавної політики у сфері преси, книговидання і книгорозповсюд-ження, створення і захисту національного інформаційного простору та забезпечення її реалізації, здійснення заходів щодо розвитку поліграфічної промисловості, забезпечення інформаційної безпеку з питань, віднесених до його компетенції, стало Міністерство Ук­раїни у справах преси та інформації, утворене Указом Президента України від 18 листопада 1994 р. (№ 689) на базі Державного комі­тету у справах видавництва, поліграфії та книгорозповсюдження і Державного комітету України по охороні державних таємниць в пресі та інших засобах масової інформації.

Очевидно, що в Україні постійно здійснювався пошук найбільш оптимальної моделі управління в інформаційній галузі.

На сьогодні серед основних завдань Державного комітету інфор­маційної політики, телебачення і радіомовлення України (Держко-мінформ) є участь у формуванні та забезпечення реалізації держав­ної політики в інформаційній та видавничій сферах; аналіз і прогнозування тенденцій розвитку інформаційного простору Ук­раїни, ринку друкованої, теле- і радіопродукції; координація діяль­ності державних засобів масової інформації, в тому числі Націо-нальноїтелекомпанії України, національної радіокомпанії України,

462

державноїтелерадюкомпанії «Крим», обласниктелерадіокомпаній, Київської та Севастопольської регіональних державних телерадіо-компаній, видавництв, з метою забезпечення поширення офіційної інформації щодо найважливіших політичних, економічних, а та­кож інших питань та суспільних процесів у державі; розроблення та реалізація заходів, спрямованих на підтримку і розвиток видав­ничої справи, вітчизняних засобів масової інформації, інших ви­робників інформаційної продукції20.

До повноважень Держкомінформу належить: організація і здійснення заходів, спрямованих яа формування та забезпечення захисту інформаційного простору України; розробка в межах своєї компетенції пропозицій щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку інформаційної та видавничої сфер; здійснення заходів щодо стимулювання розвитку видавничої справи з метою задово­лення національних, духовних, культурних, освітніх, професійних та інших потреб громадян; участь у розробленні проектів Держав­ного бюджету України та Державної програми економічного та соціального розвитку України; сприяння розповсюдженню інфор­мації про діяльність Президента України, Верховної Ради Украї­ни, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влада; підготовка та подання Прези­дентові України, Кабінету Міністрів України, а також органам ви­конавчої влади аналітичних матеріалів щодо оприлюднення інфор­мації з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики держави; надання методичної допомоги прес-службам, інформацій­но-аналітичним підрозділам міністерств та іншим центральним органам виконавчої влади; вживання заходів щодо розвитку рин­кових відносин в інформаційній те. видавничій сферах; розробка та внесення у встановленому порядку пропозицій щодо оподаткуван­ня в інформаційній та видавничій сферах, визначення особливос­тей приватизації підприємств, установ і організацій цих сфер; підго­товка пропозицій щодо вдосконалення діяльності виробників інформаційної продукції, видавництв, поліграфічних та книготор­говельних підприємств тощо; участь у формуванні та реалізації дер­жавної науково-технічної, антимонопольної, інвестиційної, ціно­вої, тарифної політики в інформаційній та видавничій сферах (п. 1 -11 Положення про Державний комітет інформаційної політи­ки, телебачення і радіомовлення).

^              463

Крім того, в межах своєї компетенції Д ержкомінформ має вжи­вати заходів щодо вдосконалення зовнішньої економічної діяль­ності, захисту інтересів вітчизняних виробників інформаційної про­дукції на внутрішньому та зовнішньому ринках; координувати діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої вла­ди, підприємств, установ і організацій з питань створення і розвит­ку матеріально-технічної бази засобів масової інформації та кни­говидання; здійснювати в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, державну реєстрацію друкованих засобів масо­вої інформації, інформаційних агентств; вести Державний реєстр України видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції; в установленому порядку організовувати видання і роз­повсюдження за кордоном інформаційних вісників, бюлетенів, іншої друкованої, аудіовізуальної та електронної продукції, вживати за­ходів щодо забезпечення інформаційною продукцією українців, які проживають за межами України; здійснювати відповідно до зако­нодавства України функції з управління об'єктами державної влас­ності, що належать до сфери його управління; забезпечувати в ме­жах своїх повноважень виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави; забезпечувати в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Комітету, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління (п. 12-15, 17-20 Положення), здійснювати інші функції та повноваження, визначені законодавством.

Зокрема, згідно з Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, подальшого утвердження свободи слова в Україні» від 9 грудня 2000 р. № 1323 на Д ержкомінформ поряд із забезпеченням неухиль­ного проведення політики підтримки засобів масової інформації покладено сприяння разом із Д ержавним комітетом зв'язку та інфор­матизації України створенню електронних друкованих засобів ма­сової інформації, розширенню подання у міжнародній інфор­маційній мережі ШТЕКЛЧЕТ об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інфор­мації про Україну державною, англійською та іншими іноземними мовами, розширенню можливостей для доступу громадян через цю мережу до інформації, що подається в іноземних друкованих засо­бах масової інформації (п. З Указу).

464

рішення Держкомінформу України, прийняті в межах його по­вноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місце­вими органами виконавчої влади, органами місцевого самовряду­вання, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Голова Держкомінформу України, якого в установленому зако­ном порядку призначає на посаду і звільняє з посади Президент України, здійснює керівництво Комітетом і несе персональну відпо­відальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за стан справ у дорученій йому сфері, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів Комітету.

На сьогодні на виконання доручення Президента України та Кабінету Міністрів України Д ержкомінформ з метою сприяння за­безпеченню реалізації національної інформаційної політики, за­гальному розвитку інформаційного простору, модернізації інформа­ційної інфраструктури, інформаційних і телекомунікаційних технологій, ефективному формуванню і використанню національ­них інформаційних ресурсів; боротьбі з тіньовою економікою в інформаційній галузі підготував проект Концепції національної інформаційної політики. В проекті Концепції визначаються, зок­рема стратегічні підходи до здійснення державної політики щодо розвитку основних складових інформаційної інфраструктури, та­ких як засоби масової інформації, новітні технології та телерадіо-інформаційні комунікації, видавнича, музейна, архівна та бібліо­течна справи, кінематографія, рекламна та. виставкова діяльність, інформаційна безпека та ін.

Проведення державної політики в галузі зв'язку, розподілу і ви­користання радіочастотного ресурсу та сфері інформатизації забез­печує і несе відповідальність за їх стан і розвиток Державний комітет зв'язку та інформатизації України — правонаступник ліквідованих Державного комітету зв'язку України, Державного агентства інфор­матизації України та Головного управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України. Положення про Державний комі­тет зв'язку та інформатизації України затверджене Указом Прези­дента України від 3 липня 1999 р. № 60121.

Згідно з Положенням основними завданнями Держкомзв'язку України є: участь у формуванні і реалізації державної політики в галузі зв'язку, розподілу і використання радіочастотного ресурсу

465

та у сфері інформатизації; розроблення та здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення єдиної національної системи зв'язку, підвищення її якості, доступності й сталого функціонування; фор­мування Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання; регулювання діяльності, спрямованої на задоволення потреб споживачів у засобах і послугах зв'язку, та діяльності, по­в'язаної з використанням радіочастотного ресурсу; сприяння роз­витку підприємництва на конкурсних засадах у сфері надання по­слуг зв'язку, проведення державної антимонопольної політики в галузі зв'язку та сфері інформатизації.

Серед основних функцій та повноважень Держкомзв'язку є та­кож визначення перспективних напрямів розвитку зв'язку, основ­них засад щодо розподілу і використання радіочастотного ресур­су, пріоритетних напрямів інформатизації загальнодержавного значення, реалізація єдиної науково-технічної політики в галузі зв'язку та у сфері інформатизації; участь у розробленні проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвит­ку, Державного бюджету України, у межах своїх повноважень кон­троль використання бюджетних асигнувань за цільовим призна­ченням; розробка нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у галузі зв'язку, розподілу і використання радіочастот­ного ресурсу та у сфері інформатизації; програм, спрямованих на задоволення потреб у послугах зв'язку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб і громадян, а також проектів концепцій, програм та актів законодавства Украї­ни з питань розподілу і використання радіочастотного ресурсу; бере участь у формуванні та реалізанії державної політики щодо вико­нання робіт і поставок продукції'для державних потреб; сприяє за­лученню іноземних інвестицій та позабюджетних коштів; забезпе­чує реалізацію єданої технічної політики у галузі зв'язку та сфері інформатизації; забезпечення реалізації державної політики щодо раціонального використання радіочастотного ресурсу в частині, що стосується цивільних користувачів; координує діяльність, пов'яза­ну із створенням, розвитком та функціонуванням мереж зв'язку за­гального користування, відомчих мереж зв'язку та мереж зв'язку подвійного призначення.

Держкомзв'язку України, крім того, здійснює відповідно до за­конодавства ліцензування окремих видів підприємницької діяль­ності та контроль за виконанням ліцензійних умов; визначає поря-

466

док і забезпечує проведення державної реєстрації комп'ютерних інформаційних систем та інформаційних ресурсів, що в них викори­стовуються; встановлює відповідно до законодавства тарифи на основі послуги зв'язку, використакнярадіочастот цивільного при­значення та інформаційні послуга: на основі телекомунікаційних засобів та обчислювальної техніки, контролює їх додержання, виз­начає порядок проведення взаєморозрахунків між операторами зв'язку, пов'язаними єдиним технологічним процесом; готує про­позиції та здійснює заходи щодо тарифного регулювання госпроз­рахункової діяльності підприємств, установ і організацій з питань надання інформаційних послуг на основі телекомунікаційних за­собів та обчислювальної техніки, а також стосовно встановлення тарифів за користування радіочастотами; затверджує галузеві стан­дарти та інші відомчі нормативно- правові акти, здійснює відповід­но до законодавства сертифікацію радіоелектронних засобів і по­слуг зв'язку на мережах зв'язку загального користування.

Разом із Комітетом України з питань стандартизації, метрології та сертифікації Держкомзв'язку бере участь у роботах, пов'язаних із стандартизацією та сертифікацією у сфері інформатизації, з мет­рологічним забезпеченням у галузі зв'язку та використанням раді­очастот цивільного призначення, формує основні напрями стандар­тизації в галузі зв'язку; розробляє і подає Державній комісії з питань зв'язку і радіочастот пропозиції щодо змін до Національної таб­лиці розподілу радіочастот, розробляє та затверджує плани перс­пективного використання смуг (номіналів) радіочастот цивільно­го призначення, розподілу і використання орбіт та підсупутникових точок (ділянок) для супутникових систем (мереж) зв'язку України; розглядає розбіжності між центральними органами виконавчої вла­ди щодо технічних рішень з питань проектування і будівництва ліній та мереж зв'язку, розподілу смуг (номіналів) радіочастот, а також розроблення та проектування радіоелектронних засобів, подає ма­теріали до Державної комісії з питань зв'язку та радіочастот для прийняття рівень із спірних питань; здійснює заходи щодо забезпе­чення безпеки функціонування систем зв'язку України, здійснює нагляд за функціонуванням мереж зв'язку загального користуван­ня, мереж зв'язку подвійного призначення та відомчих мереж зв'яз­ку, які взаємодіють із мережами зв'язку загального користування.

До контрольних функцій Держкомзв'язку належить також здійснення контролю за ефективним використанням інформацій-

467

ної інфраструктури держави в частині телекомунікаційних і комп'ю­терних інформаційних систем поряд із розробкою та реалізацією разом з іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування заходи, спрямовані на забезпечення інформацій­но-аналітичної підтримки завдань національної безпеки та оборо­ни, здійснення у межах своєї компетенції заходів щодо забезпечен­ня готовності функціонування єдиної національної системи зв'язку в особливіш період і надзвичайних ситуаціях, вирішення питань цивільної оборони; здійснення контролю за якістю надання послуг зв'язку на мережах зв'язку загального користування та мережах подвійного призначення.

Держкомзв'язку України виконує згідно із законодавством функції генерального державного замовника національної програ­ми інформатизації, у тому числі щодо нагляду і контролю за фор­муванням і виконанням завдань (проектів) Національної програ­ми інформатизації; координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і органі­зацій, пов'язаної з виконанням завдань (проектів) Національної програми інформатизації, а також частин державних, міждержав­них, галузевих, міжгалузевих і регіональних програм та проектів щодо сфери інформатизації.

Разом із міністерствами, іншими центральними органами вико­навчої влади Держкомзв'язку України визначає склад та періо­дичність статистичної інформації про стан інформатизації в Україні, аналізує таку інформацію.

Зокрема, рішення Комітету щодо результатів експертизи про­ектів Національної програми інформатизації, а також експертизи проектів інформатизації підприємств, установ і організацій, що фінансуються за рахунок державного бюджету або за рахунок кре­дитів, позик та інших коштів, повернення яких передбачається за рахунок державного бюджету, для врахування під час вирішення питання щодо початку фінансування цих проектів, є обов'язкови­ми для виконання центральними та місцевими органами виконав­чої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприє­мствами, установами і організаціями усіх форм власності та громадянами. Держкомзв'язку України здійснює й інші функції та повноваження, встановлені законодавством.

Нагальна потреба вирішення існуючих в означеній галузі про­блем, стан та тенденції яких, діяльність органів державної влади,

468

^яя

Верховна Рада України протягом останніх років у ході парламен­тських слухань визнавала незадовільними22, потребує насамперед підвищення ефективності діяльності органів державної влади, наділе­них всебічними повноваженнями, виконавчої дисципліни, дотри­мання норм чинного законодавства, його вдосконалення.

Зокрема, неузгодженість окремих норм у галузі ліцензування (ст. 14 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», пп. 21 п. 4 Положення «Про Державний комітет зв'язку та інформатизації України») призводила до випадків подвійн ого ліцензування діяль­ності телерадіоорганізацій. На неприпустимість такої практики Верховна Рада України звертала увагу Державного комітету зв'яз­ку та інформатизації України і Ліцензійної палати України23.

Статус органів державного управління, які виконують окремі завдання і повноваження в інформаційній галузі, потребує спе­ціального дослідження. Можна стверджувати, що на сьогодні в інформаційній галузі України створюється ціла система органів державної влади і управління з відповідними функціями. Необхід­ною умовою функціонування такої системи в сучасних умовах є чітка координація діяльності органів державної влади, що її ство­рюють, як єдиної структури. Мова може йти про створення коор­динуючого центру на рівні вищого керівництва держави та персо­нальну відповідальність одного з вищих посадових осіб державної влади за проведення інформаційної політики в Україні.

1              Нисневич Ю.А. Государственное   управление и информационная

политика // НТИ, серия 1. — 2000. — № 4—10.

2              Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 27—28. — Ст. 181 —

182.

3              Там само. — Ст. 186.

4              Постанова Верховної Ради України «Про діяльність Кабінету

Міністрів України, інших органів державної влади щодо забезпечення

свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства та роз­

витку інформаційної сфери в Україні» від 16 лютого 1999 р. № 430 // Відо­

мості Верховної Ради України. — 1999. — № 16. — Ст.99.

5              Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 2. — Ст.5.

6              Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2—3. — Ст.31.

7              В роботі використані основні дані Звіту Комітету Верховної Ради

України з питань свободи слова та інформації (липень 1998 р. — квітень

2002 р.) // Архів Верховної Ради України за 2002 рік.

8              Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо безпереш­

кодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження сво-

469

боди слова в Україні» від 9 грудня 2002 р. № 1323 // Офіційний вісник Ук­раїни. — 2000. — № 50. — Ст.2152.

9              Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної

складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення

широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 р. № 928 //

Офіційний вісник України. — 2000. — № 31. — Ст.1300.

10            Офіційний вісник України. — 2001. — № 35. — Ст. 1622.

1' Указ Президента України «Про вдосконалення порядку здійснення організаційно-структурних змін у сфері забезпечення інформаційної без­пеки держави» від 22 липня 1998 р. X» 811 //Офіційний вісник України. — 1998. — №29. — Ст. 1089.

12            Відомості Верховної Ради України.— 1997. — №48.—Ст.296. З по­

дальшими змінами та доповненнями.

13            Офіційний вісник України. — 2002. — № 4. — Ст. 126.

14            Архів Верховної Ради України за 2001 рік.

15            Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження гранич­

ної чисельності працівників апарату міністерств, інших центральних

органів виконавчої влади і підпорядкованих їм територіальних органів

та встановленняліміту легкових автомобілів» від 26 лютого 2000 р. № 403 //

Офіційний вісник України. — 2000. — № 9. — Ст.339.

16            Офіційний вісник України. — 2001. — № 1—2. — Ст.53.

17            Постанова Верховної Ради України «Про звіт Національної ради

України з питань телебачення і радіомовлення» від 4 липня 2002 р.

№33. —  ІС Верховної Ради України. Законодавство. — 2002.

18            Офіційний вісник України. — 1999. — № 50. — Ст.2434.

19            Законодавство України про інформацію. — К., 1998. — № 7. — С.236.

20            П. З Положення про Державний Комітет інформаційної політики,

телебачення і радіомовлення, затвердж. Указом Президента України від

25 липня 2000 р. №919// Офіційний вісник України. — 2000. — № ЗО. —

Ст.1257.

21            Офіційний ві:ник України. — 1999. — № 22. — Ст.999.

22            Постанова Ве:рховної Ради України «Про підсумки парламентських

слухань «Проблеми інформаційноїдіяльності, свободи слова, дотриман­

ня законності та стану інформаційної безпеки України» від 7 червня

2001 р. № 2498 //Проблеми інформаційноїдіяльності, свободи слова,

дотримання законності та стану інформаційної безпеки України. — К.,

2001. — С. 178-186.

23            Там само. — П. 15.