Розділ 5 КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

5.1.3агальна характеристика інституту

президентства   ^         г,^    ,

Президент — одноособовий виборний глава держави в країнах із республіканською формою правління, який обирається її грома­дянами або парламентом на 4 — 7 років. Ця посадова особа очо­лює державу в 150 країнах світу (із близько 200), інші мають мо­нархічну форму правління.

Уперше інститут президента виник у США як результат праг­нення до встановлення сильної, але дійсно демократичної держав­ної влади і держави в цілому на противагу монархії.

Президент як глава держави є одноособовим інститутом, хоча зустрічаються й інститути колегіального президенства. При цьому має місце розподіл повноважень глави держави між колегіальним органом і головою, що мало місце за Конституціями Уругваю 1917 і 1951 рр. Із 1958 по 196:1 рр. колегіальний глава держави функціо­нував в Іраку.

У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави, по суті, виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) представ­ницьких органів державної влади або безпосередньо представницькі органи. У тих соціалістичних країнах, де існував одноособовий інститут президента (Чехословаччина та ін.), повноваження глави держави ділилися між президентом і президією. Президії обирали­ся вищими представницькими органами державної влади. Подібна ситуація зберігається нині у деяких державах: КНР, КНДР, Куба. Так, на Кубі ряд важливих повноважень глави держави реалізуєть­ся головою Державної ради — постійно діючого органу Національ­ної асамблеї народної влади.

Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів. Прямі вибори найбільш характерні для країн із президентською (за винятком

224

США й Індонезії) або напівпрезидентською формами правління (Ро­сія, Франція, Бразилія, Мексіка та ін.). Прямими виборами оби­рається президент і в деяких парламентських державах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Румунія).

Непрямі вибори президента здійснюються як виборщиками, які обираються населенням (США), так і спеціальними колегіями, до яких уходять представники суб'єктів федерації або адміністратив­но-територіальних одиниць із широкою автономією (ФРН, Індія, Пакистан, Італія).

У більшості парламентських республік (Греція, Ізраїль, Чехія, Словакія) президент обирається парламентом, у зв'язку з чим його влада вважається похідною від парламенту.

Конституції більшості сучасних країн передбачають певні ква­ліфікації (цензи), якими має відповідати кандидат на пост прези­дента. До таких цензів відносяться: громадянство відповідної дер­жави; проживання на її території протягом певного часу (не менше 10-15 років); повне володіння громадянськими і політичними пра­вами; досягнення певного віку: мінімальний вік кандидата на пост президента — 25-50 років і максимально-допустимий вік кандида­та на пост президента, як правило, — 65 років, хоча остання вимо­га встановлюється порівняно рідко.

У країнах із однопартійною системою необхідною умовою для заняття поста президента є належність до правлячої партії, а в дер­жавах із великим впливом певної релігії кандидат на пост прези­дента має сповідувати відповідну релігію.

У деяких країнах існують спеціальні вимоги до кандидатів на пост президента: мати бездоганну репутацію, досвід фінансової діяльності, не менше середньої або вищу освіту тощо.

Термін повноважень президента у різних країнах далеко не од­наковий: у країнах Латинської Америки і США — 4 роки; у Німеч­чині, Греції, Португалії, Чехії — 5 років; у Фінляндії, Єгипті, Автрії— 6 років; в Італії, Ірландії, Турції — 7 років У деяких країнах одна і та ж особа може бути обрана президентом не більше ніж на два терміни або не більше двох термінів підряд. Водночас у багатьох країнах переобрання на наступний термін припустимо без будь-яких обмежень (Франція, Італія, Єгипет), або, навпаки, повторне обрання на посаду президента взагалі неможливе (Мексика, Болівія, Еква­дор, Республіка Корея).

225

Уразі дострокової (тимчасової або постійної) вакансії поста пре­зидента її займає одна з таких осіб: віце-президент, прем'єр-міністр, голова парламенту або однієї з його палат.

Конституційно-правовий статус президента визначається, як правило, конституціями відповідних держав, а іноді й окремими законами. Ці нормативно-правові акти визначають роль і місце президента в механізмі держави і його взаємовідносини з іншими органами державної влади, порядок заміщення поста президента, його повноваження та відповідальність за порушення конституції, зраду держави тощо.

Статус президента має відмінності залежно від різних видів республіканської форми правління (парламентської, президентсь­кої або змішаної форми правління).

У парламентській республіці президент є лише главою держави. Міністри і уряд у цілому йому не підпорядковані і не відповідальні перед ним (Італія, ФРН). Президент може мати лише окремі еле­менти виконавчої влади і свої конституційні повноваження здійснює, як правило, «за порадою і за згодою» уряду шляхом використання інституту контрасигнатури. Вона полягає в тому, що акти прези­дента діють лише за умови скріплення їх підписом прем'єр-міністра або міністра, відповідального за виконання цього акта. Президент у таких республіках не приймає рішень, які мають політичне значення.

У президентській республіці президент є главою держави і гла­вою виконавчої влади (США, Бразилія). Йому підпорядковані міністри як у випадку, коли вони складають уряд — раду (кабінет) міністрів, так і коли вони не утворюють колегіального органу. Посада прем'єр-міністра за умови утворення колегіального органу виконавчої влади у президентській республіці є символічною. Це — адміністративний прем'єр-міністр. Фактичним керівником уряду (ради, кабінету міністрів) є сам президент.

Як правило, посади прем'єр-мінстра у президентських республі­ках не існує. Його повноваження; виконує сам президент. Відповід­но, не існує у таких республіках і уряду як колегіального органу, а є кабінет президента.

За відсутності колегіальної ради (кабінету) міністрів міністри фактично є радниками, помічниками президента, вся повнота ви­конавчої влади належить президенту. Лише він приймає рішення, керує державною службою і делегує певну частину повноважень у галузі виконавчої влади підлеглим.

226

За умови існування у президентській республіці ради міністрів, міністри підпорядковані президенту, вони призначаються і зміщу­ються президентом, щоправда, за рекомендацією прем'єр-міністра.

У напівпрезидентській (напівпарламентській), президентсько-парламентській (парламентсько-президентській) республіці повно-важення президента значно ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці. Однак існують істотні обмеження ролі президента пар­ламентом, насамперед щодо призначення прем'єр-міністра (згода парламенту або однієї з його палат) і відповідальності уряду. В ціло­му ж глави (президенти) держав із змішаною формою правління наділяються їх конституціями досить широкими повноваженнями в галузі виконавчої влади та іншими повноваженнями (нормотвор-чими, арбітражними, координаційними тощо).

Загальною рисою статусу президента для напівпрезидентських держав є прагнення поставити президента над традиційними гілка­ми влади, всіма інститутами держави, до того, не в особі, яка по­єднує повноваження інших гілок влади, а самостійно, зокрема, як арбітра, координатора щодо органів державної влади, держави і суспільства. Повноваження, що надаються президентам конститу­ціями, досить широкі. Щоправда, в одних випадках вони реалізу­ються президентами безпосередньо (у президентських і напівпре­зидентських республіках), а в інших — через ради (кабінети) міністрів (у парламентських і напівпарламентських республіках).

Президент як глава держави втілює національну єдність, на­ступність державної влади, він є гарантом національної незалеж­ності і територіальної цілісності, а іноді проголошується також арбітром, координаром діяльності державних органів тощо. Неза­лежно від форм правління президент є представником держави за її межами і в середині країни. Він, зокрема, укладає міжнародні дого-вори, призначає дипломатичних представників, приймає іноземних дипломатичних представників. Від імені держави президент наго-роджує державними нагородами, присвоює почесні звання, прий­має осіб до громадянства данної держави, дозволяє вихід із грома­дянства, здійснює помилування засуджених тощо.

У більшості країн президенти мають ряд повноважень щодо організації і діяльності органів законодавчої влади. Вони призна­чають дати виборів у парламенти, скликають їх на сесії, можуть достроково розпускати парламенти з обов'язковим призначенням нових виборів, санкціонують і промульгують (підписують і опри-

227

люднюють) закони, мають право вето — право повернення зако­ну на повторний розгляд парламенту. Президенти мають також право законодавчої ініціативи, право звернення з посланнями до парламенту, які не підлягають обговоренню тощо.

Президенти мають значні повноваження також щодо формуван­ня й інших органів державної влади та призначення вищих посадо­вих осіб. Це стосується насамперед формування (призначення) урядів, призначення суддів, формування або участь у формуванні органів конституційної юстиції, пропонування парламенту канди­датур для призначення на вищі посади осіб тощо. У ряді країн пре­зидент може видавати нормативні і ненормативні акти, які мають силу закону. Нормативні акти приймаються (видаються), як пра­вило, на основі делегування повноважень парламентом. Водночас президенти мають право оголошувати надзвичайний чи воєнний стан, уводити президентське правління у суб'єктах федерації.

У всіх країнах за конституціями президенти є головнокоманду­вачами збройних сил країни, відповідають за безпеку держави як гаранти її цілісності. Ці повноваження президенти здійснюють че­рез раду безпеки або подібні ій органи. За конституціями більшості країн президенти мають розгалужену систему гарантій своєї діяль­ності у вигляді отримань і противаг та несуть відповідальність за свої дії. Зокрема, президентам властиві такі інститути стимань і противаг щодо інших ортанів державної влади: право розпуску пар­ламенту (право дострокового припинення його повноважень), пра­во вето, право призначення референдуму тощо.

Президент на відміну від монарха несе конституційну відпові­дальність за виконання службових обов'язків, за свої дії. Як прави­ло, президент несе відповідальність за навмисне порушення кон­ституції і законів, за державну зраду, заподіяння шкоди державній незалежності, хабарництво, вчинення інших тяжких злочинів. Така відповідальність має переважно форму імпічменту, процедура яко­го полягає в тому, що обвинувачення президенту формулює й прий­має нижня палата парламенту, а рішення про зміщення його з по­сади приймає сенат (іноді за участю Верховного і Конституційного судів, які перевіряють правильність обвинувачення і додержання процедури). У деяких країнах парламент приймає лише обвинуваль­ний висновок, а судить президента особливий суд (Франція, Польща).

228

5.2. Становлення інституту президента в Україні

Інститут Президента України як глави держави є порівняно но­вим явищем у політичному житті і державному будівництві Украї­ни. Тривалий час в Україні функції глави держави виконували пе-реважно Верховна Рада України, яка вважалася найвищим органом державної влади України, її президія як постійно діючий орган дер­жавної влади та її голова.

Теоретичною основою зосередження функцій глави держави у Верховній Раді України, в особі її постійно діючого органу — Пре-зидії Верховної Ради України була концепція «колективного пре­зидента», яким вважалася президія та вчення про ради і радянське державне будівництво в цілому: народ здійснює державну владу через ради народних депутатів України, що становить єдину систе­му органів державної влади і є політичною основою держави, а Верховна Рада України — найвищим органом державної влади.

Нинішній інститут президенства в Україні створився не відразу. Він пройшов кілька етапів за своєю назвою і статусом.

Спочатку Президент України за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією Украї­ни, є главою держави.

Становлення інституту Президента України було основним у реформуванні державної влади, пов'язаному із проголошенням її незалежності та зміною державного ладу України.

Започаткувала процес реформування державної влади в Україні Декларація про державний суверенітет України, яка уперше в Ук­раїні проголосила, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Це зумо­вило введення інституту президенства. Приблизно через рік, 25 черв­ня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила постанову «Про вибо­ри Президента Української РСР», якою визнала за доцільне заснувати пост Президента України (Української РСР) до прийнят­тя нової Конституції і провести вибори Президента у 1991 р.

Оскільки інститут Президента України мав перетворитись із символічного колективного внутріпарламентського інституту в реальний одноособовий позапарламентський інститут і Президент України мав обиратися не парламентом, а громадянами України, цей інститут об'єктивно мав отримати необхідну конституційно-

229

правову основу перш ніж стати реальністю. Відповідно, 5 липня 1991 р. було прийнято закони України «Про заснування поста Пре­зидента Укранської РСР і внесення змін і доповнень до Консти­туції (Основного Закону) Української РСР», «Про Президента Ук­раїнської РСР» і. «Про вибори Президента Української РСР». Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Зокрема, Конститу­цію було доповнено новою главою — 12-1, яка була присвячена посаді Президента України. У відповідних положеннях Конституції України і названих законах визначався статус Президента Украї­ни, його функції, повноваження та порядок обрання.

Теоретичною основою становлення інституту президенства на даному етапі була насамперед Концепція нової Конституції Украї­ни, схвалена Верховною Радою   УРСР 19 червня 1991 р.

1 грудня 1991 р. відбулися вибори Президента України, під час яких було уперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Проте конституювання інституту пре­зиденства активно і всебічно тривало у ході конституційного про­цесу, пов'язаного з підготовкою нової Конституції України і вне­сення ряду змін і доповнень до чинної на той час Конституції. Про це свідчать, зокрема, проекти Конституції України у редакціях 1992, 1993, 1995 рр. та Конституційний Договір, укладений між Прези­дентом України і Верховною Радою України 8 червня 1995 р. За даними проектами Конституції України і Конституційним Дого­вором Президент України набував статусу глави держави і глави виконавчої влади. Остаточно статус Президента України був виз­начений Конституцією України 1996 р.

5.3. Вибори Президента України

Характер виборів президента зумовлюється в кожній країні на­самперед його статусом: глави держави, глави держави і глави ви­конавчої влади або іншим статусом. Якщо- президент є лише гла­вою держави, то він обирається її парламентом. Якщо ж президент є водночас і главою виконавчої влади, то він обирається народом, тобто громадянами відповідної держави.

У змішаних, напівпрезидентських (парламентсько-президентсь­ких) державах президент є лише главою держави, проте обираєть­ся народом, як правило, шляхом прямих виборів. У свою чергу, від

230

характеру виборів президента залежить форма держави: президент­ська, парламентська чи змішана парламентсько-президентська або президентсько-парламентська республіка.

Відповідно до ст. 103 Конституції України Президент України обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування сіроком на п'яті, років. Принцип загальності виборів Президента України передусім означає, що право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Не мають права голосу громадя­ни, визнані судом недієздатними.

Водночас чинна Конституція України передбачає низку умов      & (цензів), яким має відповідати кандидат на пост Президента Украї-     ^ ни, зокрема щодо віку, місця проживання, володіння державною мовою тощо.

Президентом може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг тридцяти п'яти років, має право го­лосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем ви­борів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Нарівні з вимогами до кандидата на пост Президента України існують обмеження і щодо особи Президента України. Відповідно до ст. 103 Конституції України Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах дер­жавної влади, або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Принцип рівності виборів Президента України означає, що гро­мадяни України беруть участь в виборах на рівних засадах, кож­ний виборець має один голос. За Конституцією України (ст. 70), не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічно­го та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня та іншими ознаками, за винятком передбачених Конституцією України та Законом України «Про вибори Президента України». Принцип рівності означає також створення рівних умов для кан­дидатів. Принцип прямого характеру виборів означає, що Прези­дент України обирається безпосередньо виборцями. Голосування

231

на виборах Президента України є таємним і контроль за волевияв­ленням виборців забороняється.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню не­ділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. По­станова Верховної Ради України про призначення чергових виборів приймається не пізніш як за 180 днів до дня виборів.

У разі дострокового припинення повноважень Президента Ук­раїни вибори Президента України проводяться у період 90 днів із дня припинення цих повноважень (ст. 103 Конституції України). Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Право висування претенден­та на кандидата у Президенти України належить громадянам Ук­раїни, які мають право голосу. Це право реалізується ними у по­рядку, визначеному законом, через політичні партії та їхні виборчі блоки, а також через збори виборців, у тому числі шляхом само-висунення.

Вибори Президента України проводяться за єдиним загально­державним одномандатним виборчим округом, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів територія єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуван­ням їхнього адміністративно-територіального устрою та кількості населення. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частин. Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається Цен­тральною виборчою комісією не пізніше як за 160 днів до дня ви­борів за поданням відповідно Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.

Список територіальних виборчих округів із зазначенням їхніх номерів територіальних меж та центрів округів публікується Цент­ральною виборчою комісією у пресі у триденний термін від дня прийняття нею відповідного рішення. Для проведення Голосуван­ня і підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територі­ального виборчого округу, поділяються на виборчі дільниці. Вони утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), район-

232

них у містах рад, а у разі відсутності таких подань — за пропози­цією, відповідно, сільських, селищних, міських голів, голів район­них у містах рад або посадових осіб, які згідно з законом здійсню­ють їхні повноваження.

Виборчі дільниці утворюються в кількості від 20 до 3000 ви­борців, а у виняткових випадках — з меншою або більшою кількістю виборців. Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 60 днів, а у виняткових випадках, які визначаються Центральною виборчою комісією — не пізніш як за п'ять днів до дня виборів.

Вибори Президента України організують і проводять Централь-на виборча комісія, територіальні виборчі комісії та дільничі ви­борчі комісії. Центральна виборча комісія утворюється і функціо-нус відповідно до Конституції України та Закону України «Про Центральну виборчу комісію». Центральна виборча комісія є по­стійно діючим державним органом. До її складу входить 15 осіб. Голова комісії, його заступник, секретар комісії, а також не менше третини інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту.

Територіальні виборчі комісії утворюються не пізніш як за 70 днів до дня проведення виборів Президента України рішенням, відповідно, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, облас­них, Київської та Севастопольської міських рад у складі голови, секретаря та членів комісії за поданням керівних органів республі­канської (Автономної Республіки Крим), обласних, Київської та Севастопольської міських організацій політичних партій або цент­ральними органами цих партій. Зазначені подання направляються до відповідної ради не пізніш як за 80 днів до дня виборів.

До складу територіальних виборчих комісій обов'язково вклю­чаються (за наявності відповідних надань) по два представники від партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати. Представника­ми від партій (блоків) можуть бути члени цих партій або безпартійні,

Загальна кількість членів територіальної виборчої комісії виз­начається відповідною радою, але не може бути менше 10 осіб. Го­лова, заступник голови та секретар територіальної виборчої комісії не можуть бути членами однієї партії (представниками одного блоку партій).

Дільничі виборчі комісії утворюються сільськими, селищними, міськими (міст, де відсутні районні ради), районними у містах ра­дами не пізніш як за 45 днів до дня виборів у складі голови, заступ­ника голови, секретаря і членів комісії. Кількість членів дільничих

233

виборчих комісій визначається органами, що їх утворюють, залеж­но від кількості пропозицій, але не може бути менше 8 осіб. До скла­ду дільничих виборчих комісій обов'язково включаються (за наяв­ності відповідних подань) по два представники, певних осередків чи вищого рівня організацій партій (блоків) — суб'єктів виборчо­го процесу. Представниками віл; партій (блоків) можуть бути чле­ни цих партій або безпартійні.

Однією з найважливіших стадій виборчого процесу по виборах Президента України є висування і реєстрація кандидатів у Прези­денти України. Право висувати претендента на кандидата у Пре­зиденти України належить партіям, зареєстрованим Міністерством юстиції України. Це право реалізується партією як безпосередньо, так і через об'єднання кількох партій у виборчий блок.

Висування претендентів на кандидатів у Президенти України починається за 170 днів і закінчується за 140 днів до дня виборів. Претендент висувається партією на з'їзді, конференції, що є найви­щим статутним органом цієї партії. Порядок проведення з'їзду (кон­ференції, загальних зборів) пар-гії визначається її статутом. Вису­вання претендента виборчим блоком партій здійснюється на міжпартійному з'їзді (конференції), делегати на який обираються членами партій, що об'єдналися у виборчий блок, відповідно до норми представництва, визначеної угодою про утворення вибор­чого блоку. Претендентом на кандидата у Президенти України від партії або виборчого блоку партій може бути як член цієї партії, так і позапартійний громадянин. З'їзд (конференція, загальні збо­ри) має право вирішувати питання висування претендента, якщо на ньому присутні більше двох третин обраних делегатів, але не менше 200 осіб.

Претендент вважається висунутим, якщо за його кандидатуру проголосувало більше половини учасників з'їзду (конференції, за­гальних зборів). Збори виборців мають право у строки, передба­чені Законом «Про вибори Президента України» висувати претен­дентом на кандидата у Президенти України, якщо в них беруть участь не менш як 500 громадян України, що мають право голосу. Збори виборців можуть проводитися за місцем проживання або на підприємствах, в установах, організаціях. Збори виборців можуть обговорювати одні або кілька кандидатур претендента. Кожний учасник зборів може запропонувати для обговорення будь-яку кан­дидатуру, в тому числі самовисунутися. Висунутою зборами ви-

234

борців як претендент вважається особа, за яку проголосувало не менш як дві третини учасників виборів.

Ініціативна група виборців, затверджена рішенням зборів ви­борців, подає до Центральної виборчої комісії заяву про реєстра­цію претендента та заяву про реєстрацію ініціативної групи.

Реєстрація претендента на кандидата у Президента України здійснюється Центральною виборчою комісією. Претендентом може бути зареєстрована особа, я:ка відповідає вимогам, передба­ченим Законом «Про вибори Президента України». Центральна виборча комісія приймає рішення про реєстрацію претендента у п'ятиденний строк із дня подання заяви про реєстрацію та доку­ментів, передбачених Законом і протягом 48 годин після реєстрації видає уповноваженій особі (блоку), ініціативній групі виборців довідку про реєстрацію претендента і необхідну кількість підписа­них листів установленої форми для збирання підписів виборців на 4 підтримку претендента.

Претендент має бути зареєстрований як кандидат у Президенти 1 України, якщо його кандидатуру підтримають своїми підписами не менш як один мільйон громадян України, які мають право голо­су, в тому числі не менш як ЗО тисяч громадян у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь) України. Реєстрація претендента як кандидата у Пре- и зиденти України здійснюється Центральною виборчою комісією протягом п'яти днів після складення нею протокс'лу про результа­ти збирання підписів виборців на підтримку претендента. Реєстра­ція кандидатів у Президенти України повинна бути завершена не пізніш як за 90 днів до дня виборів Президента України. Централь­на виборча комісія протягом двох днів після реєстрації видає кан­дидату у Президенти України посвідчення встановленого зразка, а претендентам, яким відмовлено у реєстрації, — рішення.

Особа, яка отримала посвідчення про реєстрацію її як кандида­та у Президенти України, має право здійснювати передвиборну агітацію. Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції Ук­раїни та законам України.

Громадяни України, політичні, інші об'єднання громадян, ко­лективи підприємств, установ і організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів, їх

235

політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію «за» або «про­ти» кандидатів на зборах, мітингах, у пресі, на радіо і телебаченні.

Пріоритетною формою ведення передвиборної агітації канди­датами є їхні зустрічі з виборцями. Кандидати у Президенти Ук­раїни проводять зустрічі з виборцями як на зборах, так і в іншій зручній для виборців формі.

Територіальні виборчі комісії беруть участь в організації зустрі­чей кандидатів із виборцями. На прохання кандидатів чи вибор­чих комісій органи виконавчої влади та органи місцевого самовря­дування сприяють в організації таких зустрічей.

Для проведення масових заходів передвиборної агітації місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації державної і комунальної фор- ми власності, де частка державної власності перевищує 25 %, без­коштовно подають придатні для цієї мети приміщення у визначе­ний виборчою комісією час. При цьому територіальні виборчі комісії зобов'язані забезпечити рівні можливості для всіх кандидатів у Президенти України.

Іншою не менш важливою і дієвою формою передвиборної агі­тації є передвиборні плакати кандидатів у Президенти України. Центральна виборча комісія за рахунок коштів, що виділяються з Державного бюджету України на проведення виборчої кампанії, забезпечує виготовлена! не пізніш як за 50 днів до дня виборів пе­редвиборних плакатів кандидатів у Президенти України. Форма, розмір та поліграфічне виконання передвиборних плакатів, їхній тираж відповідно до вимог чинного законодавства встановлюєть­ся Центральною виборчою комісією і повинні бути однаковими для всіх кандидатів.

Виготовлені передвиборні плакати з розрахунку по 10 при­мірників кожного плакату на кожну виборчу комісію у встановле­ному Центральною виборчою комісією порядку передаються без­посередньо кандидатам у Президенти України або їх довіреним  особам чи за їх згодою територіальним виборчим комісіям.

Водночас кожен кандидат за власним розсудом може забезпечу­вати виготовлення інших матеріалів передвиборної агітації за ра­хунок і в межах коштів особистого виборчого фонду. Відомості, що подаються у зазначених матеріалах, повинні відповідати вимо­гам закону.

236

Усі друковані матеріали передвиборної агітації повинні містити інформацію про організацію, установу та осіб, відповідальних за їх випуск, вихідні дані установи, що здійснила друк, відомості про загальний тираж відповідного друкованого матеріалу.

Органи місцевого самоврядування відводять місця та обладну­ють стенди, дошки у загальнодоступних місцях для розміщення матеріалів передвиборної агітації, забезпечують наявність на них агітаційних матеріалів, видання яких здійснюють відповідні виборчі комісії, а також опублікованих ними повідомлень, передбачених Законом України «Про вибори Президента України» щодо вибор­чої кампанії та кандидатів, проведенню загальнонаціональних ви­борів і насамперед виборам глави держави, сприяють електронні засоби масової інформації, зокрема радіо і телебачення.

Відповідно до Закону України «Про вибори Президента Украї­ни» (ст. 32) кандидатам у Президенти України надається право без­коштовного користування державними засобами масової інфор­мації шляхом надання їм рівноцінного і однакового за обсягом часу мовлення на загальнодержавному рівні і в межах окремого вибор­чого округу. Конкретний час радіо і телепередач, визначених для передвиборної агітації кандидатів на загальнодержавному рівні, встановлюється Центральною виборчою комісією, у територіаль­них виборчих округах — територіальними виборчими комісіями за погодженням із керівниками відповідних засобів масової інфор­мації. Телерадіокомпаніям забороняється переривати передвиборні агітаційні програми, в тому числі рекламою товарів, робіт, послуг. Крім того, кандидати у Президенти України мають право на без­платне розміщення пакету своєї передвиборної програми обсягом не більше чотирьох сторінок машинописного тексту (7800 друко­ваних знаків) в однаковому поліграфічному виконанні в газетах «Голос України» і «Урядовий кур'єр».

Черговість друкування передвиборних програм кандидатів у президенти встановлюється Центральною виборчою комісією шля­хом жеребкування. Ці види передвиборної агітації фінансуються державою. Центральна виборча комісія та територіальні виборчі комісії з коштів Державного бюджету України, виділених на про­ведення виборчої кампанії оплачують встановлені згідно з Зако­ном «Про вибори Президента України» час на державному радіо і телебаченні, друкування передвиборних плакатів та публікацію

237

передвиборних програм кандидатів у газетах «Голос України», «Урядовий кур'єр» та в обласних виданнях.

Державне фінансування передвиборної агітації може поєднува­тися з особистим. Кандидати у Президенти України мають право за рахунок і в межах коштів особистого виборчого фонду додатко­во друкувати свої матеріали передвиборної агітації як у держав­них, так і недержавних періодичних друкованих виданнях на умо­вах рівної оплати за одиницю газетної площі, а також вести свою передвиборну агітацію, як на державних, так і недержавних теле-радіоканалах на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу. Агітація в недержавних засобах масової інформації обмежується лише можливостями власного виборчого фонду на умовах рівної оплати за ефірний час чи газетну площу для кандидатів у Прези­денти України.

Особистий виборчий фонд утворюється за рахунок власних коштів кандидата, коштів політичних партій, пожертвувань гро­мадян України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, крім державних підприємств, державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування, а також іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, підприємств з іноземни­ми інвестиціями благодійних організацій та релігійних об'єднань, підприємств, установ, організацій та установ, що мають заборго­ваність перед бюджетами всіх рівнів.

Розмір особистого виборчого фонду кандидата не може переви­щувати 100000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, по­жертвування однієї фізичної особи або юридичної особи — 100 нео­податковуваних мінімумів доходів громадян. Кошти особистих виборчих фондів використовуються включно на потреби передви­борної агітації.

Час і місце, організація і порядок голосування, умови повторно­го голосування, порядок підрахунку голосів на виборчій дільниці, встановлення підсумків голосування по територіальному виборчо­му округу та результатів виборів визначаються Законом України «Про вибори Президента України». Голосування відповідно до цього Закону проводяться в день виборів або в день повторного голосування з восьмої до двадцятої години. Про час і місце голосу­вання дільнича виборча комісія сповіщає виборців не пізніш як за 15 днів до дня виборів. Голосування проводиться у спеціально відве­дених приміщеннях, де обладнуються в достатній кількості кабіни

238

або кімнати для таємного голосування, визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлюються виборчі скриньки таким чином, щоб виборці при підході до них обов'язково проходили че­рез кабіни або кімнати для таємного голосування. Кожен виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається. Ви­борчий бюлетень заповнюється виборцем у кабіні або кімнаті для таємного голосування.

У бюлетені для голосування виборець робить позначку «плюс» (+) або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти прізвища кандидата, за якого він голосує. Виборець може голосу­вати лише за одного кандидата. У разі непідтримання жодного з кандидатів виборець робить позначку «плюс» (+) або іншу, яка зас­відчує його волевиявлення, в квадраті проти сліе;: «Не підтримую жодного кандидата у Президенти України».

Підрахунок голосів на виборчій дільниці здійснюється виключ­но членами Дільничої виборчої комісії на її засіданні в тому ж при­міщенні, де проходило голосування. Під час підрахунку голосів ніхто не має права робити будь-які позначки, записи на бюлетенях для голосування. Комісія підраховує загальну кількість виборчих бюлетенів, установлює кількість виборців, які взяли участь у голо­суванні, кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними, кількість голосів, поданих за кожного кандидата та кількість го­лосів виборців, які не підтримали жодного кандидата, про що скла­дається протокол у чотирьох примірниках. На підставі протоколів дільничих виборчих комісій територіальна виборча комісія вста­новлює підсумки голосування по територіальному виборчому ок­ругу.

Центральна виборча комісія на підставі протоколів територіаль­них виборчих комісій та протоколів дільничних виборчих комісій, утворених при представництвах України за кордоном, не пізніш як у п'ятиденний строк після дня виборів установлює результати ви­борів по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчо­му округу по виборах Президента України, про що складається відповідний протокол.

У разі, коли за результатами голосування неможливо визначи­ти кандидата, обраного Президентом України, Центральна вибор­ча комісія приймає рішення про проведення повторного голосуван­ня, про що зазначається у протоколі. У разі, коли вибори Президента України відповідно до цього Закону визнані Централь-

239

ною виборчою комісією такими, що не відбулися, Центральна ви­борча комісія приймає рішення про подання до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів.

Вибори визначаються такими, що не відбулися, у разі вибуття усіх кандидатів у Президенти України. Обраним Президентом Ук­раїни вважається кандидат, який одержав на виборах більше поло­вини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Якщо до виборчого бюлетеня було включено більше двох кан­дидатів і жоден із них не набрав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, Центральна виборча комісія при­значає повторне голосування по виборах Президента України по двох кандидатах, які одержали найбільшу кількість голосів.

Обраним Президентом України вважається кандидат, який у результаті повторного голосування одержав більшу, ніж інший кан­дидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Новообраний Президент вступає на свій пост у визначений Кон­ституцією термін: не пізніше ніж через тридцять днів після офіцій­ного оголошення результатів виборів і з моменту складення прися­ги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента до присяги здійснює Голова Конститу­ційного Суду України. Президент України складає присягу такого змісту: «Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні! Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і доб­робут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконува­ти свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авто­ритет України у світі».

Якщо ж Президент України обирається на позачергових вибо­рах, він складає присягу у п'ятиденний термін після офіційного ого­лошення результатів виборів. Президент приносить присягу на уро­чистому засіданні Верховної Ради України в присутності представ­ників інших органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня, політичних партій і громадських організацій, почесних громадян України та представників іноземних держав.

240

5.4. Функції і повноваження Президента України

Функції і повноваження Президента України визначаються Кон­ституцією України. За Конституцією України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Кон­ституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (ст. 102,106 Конституції).

Одними із пріоритетних повноважень Президента України у здійсненні названих функцій є його повноваження щодо представ­ництва держави в середині країни і в міжнародних відносинах. Як представник держави в своїй країні Президент України має пра­во звертатися з посланнями до народу та в щорічними позачерго­вими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Він також представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітич­ною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України. Як представник нашої держави у міжнародних відносинах і керівник її зовнішньої політичної діяльності Прези­дент України приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв Украї­ни в інших державах і при міжнародних організаціях, а також прий­має вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представництв іно­земних держав.

Як глава держави Президент України має ряд повноважень щодо призначення і оголошення виборів і референдумів як форм безпо­середньої демократії та щодо формування іі функціонування органів державної влади. Зокрема, Президент України призначає всеукраїнсь­кий референдум щодо змін Конституції України (ст. 156), проголо­шує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; призна­чає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, вста­новлені Конституцією України.

Особливе місце серед повноважень президента кожної країни займають його повноваження щодо парламенту, зокрема право розпуску парламенту, яке мають глави держав у парламентських і напівпрезидентських (парламентсько-презвдентських або президен­тсько-парламентських) республіках. Це право глав держав вва­жається істотним важелем у системі стримань і противаг у їх

241

відносинах з парламентом. Підставами застосування главою дер­жави права розпуску парламенту в більшості країн є порушення передбачених конституцією умов формування уряду, прийняття дер­жавного бюджету тощо.

Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пле­нарні засідання не можуть розпочатися. Це зумовлює іноді скли­кання позачергових сесій Верховної Ради України, що мало місце, наприклад, у серпні 1997 р., але в цілому вносить стабільність у її роботу, утверджує парламент як постійно діючий орган законодав­чої влади України.

Ряд повноважень Президента України стосуються його права

впливу на законодавчу та іншу діяльність Верховної Ради Украї­

ни. Пріоритетним серед них є право законодавчої ініціативи, тоб­

то право вносити до Верховної Ради України законопроекти або

пропозиції щодо прийняття законів. До того ж законопроекти, виз-

\?             начеш Президентом України як невідкладні, мають розглядатися

Верховною Радою України позачергово. Президент України має право вносити законопроекти пр о внесення змін і доповнень до всіх розділів Конституції України, в тому числі до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдуми» і розділу ХНІ «Внесен­ня змін до Конституції України», які за умови їхнього прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верхов­ної Ради України: затверджуються всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Президент України має також значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу: підписання і оприлюднення законів. Відповідно до чин­ної Конституції України Президенту України належить право підписання законів, прийнятих Верховною Радою України, і опри­люднення їх.

Схвалені Верховною Радою України закони спочатку підпису­ються її Головою і надсилаються Президенту України. Відповідно до Конституції України (ст. 94) Президент України протягом п'ят­надцяти днів після одержання закону підписує його та офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми вмотивованими і сфор­мульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повтор­ного розгляду. Коли Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважаєть-

242

ся схваленим Президентом України і має бути підписаний та офі­ційно оприлюднений.

Якщо ж під час повторного розгляду закон буде знову прийня­тий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного опри­люднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не рані­ше дня його опублікування (ст. 94).

Президент України нерідко користується правом вето. Лише протягом чотирьох років законодавчої діяльності Верховної Ради України тринадцятого скликання він скористався цим правом по­над шістдесят разів. І лише в кількох випадках президентське вето було подолано парламентом України.

Одним із найважливіших і найдієвіших повноважень Президен­та України як глави держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів Украї­ни, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Так, відповідно до ст. 106 Кон­ституції України Президент України призначає за згодою Верхов­ної Ради України Прем'єр-міністра України та припиняє його по­вноваження, приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах.

У зверненні Президента України Л.Д. Кучми до українського народу з нагоди одинадцятої річищі незалежності України глава держави запропонував надати повноваження щодо формування уряду Верховній Раді — парламенту України, що зумовить перехід до парламентсько-президентської республіки і формування коалі­ційного уряду на основі сталої парламентської більшості. Ці зміни у повноваженнях Президента України і Верховної Ради України, звичайно, мають бути передбачені Конституцією України.

Президент України має також ряд інших повноважень щодо формування органів виконавчої влади та призначення посадових осіб Він призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верхов­ної Ради України голову Антимонопольного комитету України, голову Фонду державного майна України, голову Державного комі-

О

243

тету телебачення і радіомовлення України; утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та

; інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; скасовує акти органів Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів

ч Автономної Республіки Крим.

Президент України також призначає половину складу Ради На­ціонального банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Ряд повноважень має Президент України іцодо формування органів судової влади та контрольно-наглядових органів. Зокрема, Президент України при­значає третину складу Конституційного Суду України; здійснює перші призначення на посаду професійного судці на перші п'ять років; призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Ге­нерального прокурора України та звільняє його з посади; здійснює помилування.

Досить широке коло повноважень має Президент України як гарант конституційного ладу, державного суверенітету, територі­альної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних інститутів. Відповідно до Конституції України Президент України є Голов­нокомандувачем Збройних Сил України. Він призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах на­ціональної безпеки та оборони держави; очолює Раду національ­ної оборони і безпеки; вносить до Верховної Ради України питан­ня про оголошення стану війни та приймає рішення про викорис­тання Збройних Сил у разі збройної агресії проти України; відпо­відно до закону приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалеж­ності України; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; присвоює вищі військові зван­ня, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини.

244

Як гарант Конституції України і конституційного ладу України в цілому Президент України, поряд із правом відкладального вето, має право звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності (відповідності Конституції України) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції).

Президент України має право також звернення до Конституцій­ного Суду України за висновком про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжна­родних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість (ст. 151 Конституції України). На випадок, коли вичерпані інші можливості гарантування додер­жання Конституції України, Президент України може звернутися за допомогою до народу. Зокрема, він має право призначати все­український референдум щодо змін Конституції України (ст. 156) та проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціа­тивою. Як глава держави Президент України також приймає рішен­ня про прийняття до громадянства України та припинення грома­дянства України, про надання притулку в Україні; нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, здійснює інші повноваження, встановлені Кон­ституцією України.

Однією з особливостей статусу Президента України є те, що він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Це є важливою гарантією як статусу Президента України, так і кон­ституційного ладу в цілому. Свої функції і повноваження Прези­дент здійснює в певних правових і організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому інституту державної влади. Прези­дент України на основі і на виконання Конституції і законів Украї­ни видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Окремі види актів Президента України скріплюються відповідно до Конституції України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Для здійснення своїх повноважень Президент України в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, які називаються Адміністрацією Президента України.

245

Особливою організаційною формою гарантування Президентом України конституційного ладу України, державної незалежності і безпеки є Рада національної безпеки і оборони, яка є координацій­ним органом із питань національної безпеки і оборони при Прези­дентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. її голо­вою є Президент України, який формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони. До складу Ради національної без­пеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр Ук­раїни, міністр оборони України, голова Служби безпеки України, міністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ Ук­раїни. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України (ст. 107 Конституції).

5.5. Підстави припинення повноважень Президента України

Президент України обирається строком на п'ять років. Його повноваження, як правило, припиняються по закінченню цього тер­міну. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Водночас можливе дострокове припинення повноважень Пре­зидента України за наявності підстав, передбачених Конституцією України і додержання конституційно визначеної процедури.

Відповідно до ст. 108 Конституції України підставами достро­кового припинення поноважень Президента України є:

відставка;

неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров'я;

усунення з поста в порядку імпічменту;

смерть.

Відставка Президента України — добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента України про відставку має проголошуватися ним особисто на засіданні Верховної Ради Ук­раїни. Дана конституційна процедура враховує світовий досвід дострокового припинення повноважень Президента.

Юридичний факт неможливості виконання Президентом Украї­ни своїх повноважень за станом здоров'я як підстава дострокового

246

припинення його повноважень має встановлюватися на засіданні Верховної Ради України в умовах гласності й відкритості. Цей факт має підтверджуватись рішенням, прийнятим більшістю від її кон­ституційного складу.

Підставою для прийняття такого рішення Верховною Радою України є письмове подання Верховного Суду України за звернен­ням Верховної Ради України і медичний висновок. Тобто сам по собі медичний висновок не є підставою для дострокового припи­нення повноважень Президента України. Необхідне ще й письмове подання Верховного Суду України, яке містить юридичну оцінку медичного висновку.

Однією з найскладніших процедур дострокового припинення повноважень Президента України є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту, тобто відсторонення від посади, по­ста. Відповідно до ст. 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Ініціювання питання про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту здійснюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Вирішенню цього питання Вер­ховною Радою України має передувати парламентське розслідуван­ня. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять спеціаль­ний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради Украї­ни. За наявністю підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про зви­нувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертями від її конституційного складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституцій­ної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отриманням висновку Верховного Суду України про те, що діян­ня, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки дер­жавної зради або іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень Президента Ук­раїни виникає питання про легітимне виконання його обов'язків

247

до обрання нового Президента України. Відповідно до ст. 108, 109, 110, 111 Конституції України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України виконання обов'язків Президента Ук­раїни покладається на Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передба­чені п. 2, 6, 8, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 22, 25 ст. 106 Конституції Украї­ни, тобто звертатися із посланнями до народу та із щорічними по­зачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; призначати всеукраїнський рефе­рендум щодо змін Конституції відповідно до ст. 156 Конституції України; проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою; припиняти повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засі­дання не можуть розпочатися; призначати за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінет}' Міністрів України, керівників інших цент­ральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих держав­них адміністрації та припиняти інші повноваження на цих поса­дах; призначати за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняти його з посади; при­значати половину складу Ради Національного банку України та здійснювати інші повноваження.

Обов'язки Президента України Прем'єр-міністр України має виконувати до дев'яноста днів, оскільки за Конституцією України (ч. 5 ст. 103) протягом цього періоду мають бути проведені вибори нового Президента України.