Передмова

Забезпечення екологічної безпеки у сучасних умовах є важ­ливою проблемою державної екологічної політики та невід'ємною умовою сталого економічного і соціального розвитку України1. Це зумовлено значним антропогенним порушенням та техно­генною перевантаженістю території України, негативними еко­логічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефектив­ним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих техно­логій, неконтрольованим ввезенням в Україну екологічно не­безпечних технологій, речовин і матеріалів, негативними еколо­гічними наслідками оборонної і військової діяльності2 та при­родними катаклізмами.

Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління3.

Конституція України встановлює обов'язок держави щодо за­безпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівно-

1          Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. —   Ст. 546.

2          Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Го­

лос України. — 1997. — 4 лютого.

3          Відомості Верховної Ради України. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

8

Передмова

ваги на території України, подолання наслідків планетарної Чор­нобильської катастрофи та збереження генофонду українського народу1.

З огляду на це кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої пору­шенням цього права шкоди. Йому гарантується екологічно без­печне довкілля та визнається пріоритетність вимог екологічної безпеки.

Із цих позицій поглиблене вивчення механізму правового за­безпечення екологічної безпеки в Україні має надзвичайно важ­ливе значення для формування основ професійних засад сучас­ного покоління випускників юридичних вузів і факультетів.

Наукова школа правників-екологів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка визнала важливим напрямом екологічного права та його скла­довою право екологічної безпеки як комплексну галузь еколо­гічного права, тісно пов'язану із природноресурсним та приро­доохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності, небезпечної для довкілля, здоров'я та життя людини, спираючись на правову матерію чинного екологічного законо­давства, міжнародні принципи та норми міжнародно-правового регулювання в зазначеній сфері.

Автор виходить із наукових позицій, що право екологічної безпеки — це система правових норм та інших юридичних за­собів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктив­ного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршенню еколо­гічної обстановки, виникненню небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпеч­них наслідків, визначення режиму використання екологічно не­безпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному рівнях.

З огляду на викладене право екологічної безпеки розглядається у двох основних значеннях:

1 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — N° ЗО. — Ст. 141.

Передмова

а)         як суб'єктивна категорія, тобто з позицій реалізації суб'єк­

тивного права громадян на екологічну безпеку та його захисту за

допомогою системи спеціальних юридичних заходів превентивно­

го (регулятивного) і охоронювального (захисного) спрямування;

б)         як об'єктивно існуюча система законодавчого та підзакон-

ного правового забезпечення екологічної безпеки, тобто такого

стану розвитку суспільних відносин у галузі екології, за якого

системою державно-правових, організаційних, науково-технічних,

економічних та інших соціальних засобів забезпечується регу­

лювання екологічно небезпечної діяльності, режим використан­

ня природних ресурсів, охорона навколишнього природного се­

редовища, безпечного для життя і здоров'я людей, попередження

погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для

природних систем і населення.

Очевидно, що комплексний характер правового регулювання обумовлений характером правовідносин, які складаються на різних рівнях та напрямах здійснення екологічно небезпечної діяльності, що характеризуються підвищеним ризиком настан­ня негативних наслідків для довкілля та його компонентів і здо­ров'я та життя людей, тобто діяльності, що виходить за межі загальної правової регламентації і потребує відповідно неадек­ватних механізмів регуляції суб'єктів, які здійснюють такі види діяльності, і держави як гаранта захисту прав громадян на без­печне для життя і здоров'я довкілля у разі прояву сил природ­ної стихії.

Це обумовлює необхідність встановлення спеціальної, підви­щеної відповідальної правосуб'єктності зазначених осіб за ство­рення режиму екологічної безпеки і пов'язаних із цим право­вих можливостей громадян та відповідної правової регламен­тації вказаних відносин, які не можуть бути врегульовані тради­ційними правовими засобами, на різних рівнях правового регу­лювання.

Усвідомлення цих особливостей та відповідної системи пра­вового регулювання є важливим соціально-освітнім чинником становлення студентів юридичних вузів і факультетів, особливо тих, які отримують поглиблені знання за фахом спеціалістів та магістрів права за спеціалізацією "Земельне та екологічне пра­во". Таку спеціалізацію, зокрема, вперше в історії розвитку юри­дичної освіти в Україні започатковано у 1997/1998 навчально­му році на кафедрі трудового, земельного і екологічного права

10

Передмова

юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Посібник розрахований на поглиблене вивчення та порівняль­ний аналіз права екологічної безпеки науково-практичного спря­мування з метою опанування студентами наукових положень, чинного законодавства, набуття навичок його застосування у реальній практиці правозахисної, правозастосовчої, наукової та іншої діяльності фахівців правничого профілю.