§ 2. Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки

Забезпечення екологічної безпеки на глобальному рівні здійснюється за допомогою системи міжнародно-правових норм, зокрема тих, що містяться у міжнародних конвенціях, угодах та інших правових формах, притаманних міжнародно-правовому регулюванню відносин у цій сфері.

Провідне місце у цій системі належить Конвенції ООН про транскордонний вплив промислових аварій, прийнятій 17 берез­ня 1992 року у м. Гельсінкі [1]. Ця Конвенція застосовується у відносинах щодо попередження промислових аварій, забезпе­чення готовності до них та ліквідації наслідків аварій, які мо­жуть призвести до транскордонного впливу, включаючи і ті, що спричинені природною стихією, а також у сфері міжнародного співробітництва стосовно взаємної допомоги, досліджень, розро­бок, обміну інформацією та технологіями у цій сфері.

Дія Конвенції не поширюється, зокрема, на випадок ядерних аварій та надзвичайних ситуацій, пов'язаних із радіоактивним впливом, аварій, спричинених діяльністю на військових об'єктах, руйнуванням гребель, аварій на наземному транспорті та внаслі­док діяльності у морському середовищі, розливів у морі нафти, інших шкідливих речовин та випадкових викидів генетично модифікованих організмів.

Відповідно до Конвенції промислова аварія означає подію, яка виникає внаслідок неконтрольованих змін у процесі будь-якої діяльності, пов'язаної з небезпечними речовинами, або під час виробництва, використання, схову, переміщення, видалення або транспортування.

Небезпечна діяльність — це будь-яка діяльність, у процесі здійснення якої одна або більше небезпечних речовин наявні або можуть бути у рівних кількостях, або таких, що перевищу­ють граничні межі, передбачені вимогами цієї Конвенції, здат­них призвести до транскордонного впливу.

92         Розділ II

З огляду на викладене вплив — це будь-які прямі або другоряд­ні, невідкладні або ті, що виникають через певний час, шкідливі наслідки впливу цих дій на людей, флору, фауну, ґрунти, води, повітря, ландшафт, матеріальні цінності, об'єкти культурно-істо­ричної спадщини та в цілому на умови і чинники їхнього взає­мозв'язку. При цьому транскордонним впливом визнається така за характером екологічно небезпечна дія, яка справляє негативні наслідки у межах юрисдикції іншої держави-сторони, що є учас­ником цієї Конвенції.

Зазначена конвенція у своїй структурі має загальні положення, розділи про встановлення небезпечних видів діяльності, прове­дення консультацій та висновків з них, добровільність поширен­ня її дії, заходи щодо попередження ризику промислових аварій, прийняття рішень про розміщення, заходи щодо підготовки до надзвичайних ситуацій, інформування громадськості та форми участі, систему повідомлення стосовно промислових аварій, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії, надання вза­ємної допомоги, відповідальності, досліджень і розробок, обміну інформацією, технологіями, визначення компетентних органів і пунктів зв'язку, проведення конференцій, право голосу Сторін, роль Секретаріату, врегулювання спорів, обмеження в частині надання інформації, умови реалізації Конвенції та традиційні положення про двосторонні і багатосторонні угоди, статус додатків, поправок до Конвенції, особливості її підписання, депозитарію, ратифікації, прийняття, затвердження, приєднання, набрання чинності, вихід із Конвенції та застосування автентичних текстів.

Конвенція, зокрема, передбачає встановлення міжнародно-пра­вових засад для обміну інформацією, проведення консультацій та інших спільних заходів щодо розробки та здійснення без будь-якого необгрунтованого уповільнення політики і стратегії зни­ження ризику промислових аварій та вдосконалення заходів сто­совно їх попередження, забезпечення готовності до них і ліквідації наслідків, включаючи проведення відновлювальних робіт з ура­хуванням зусиль, які застосовуються на національному й міжна­родному рівні з метою унеможливлювання їх дублювання.

Учасники Конвенції мають забезпечити вживання будь-якою юридичною чи фізичною особою, у тому числі державними орга­нами, що відповідають за здійснення небезпечної діяльності1, усіх необхідних заходів для унеможливлювання ризику при здійсненні небезпечної діяльності та запобігання настанню промислових

1 Далі — оператор.

Правове забезпечення екологічної безпеки

93

аварій. У цьому аспекті Сторони зобов'язані вдаватися до зако­нодавчих, фінансових, адміністративних і регламентуючих заходів з метою запобігання таким аваріям. Тому Конвенція спрямова­на на те, щоб її положення не завдавали шкоди зобов'язанням Сторін у цій сфері.

З метою застосування профілактичних заходів та дій щодо забезпечення готовності кожна Сторона застосовує у разі необхід­ності заходи щодо встановлення небезпечних видів діяльності у межах її юрисдикції і забезпечує повідомлення Сторін про пла­нування або здійснення небезпечної діяльності. З ініціативи будь-якої Сторони мають проводитися консультації щодо встановлен­ня небезпечних видів діяльності, стосовно яких є підстави вва­жати, що вони здатні спричинити транскордонні впливи. У разі якщо Сторони не досягають домовленостей щодо визнання тієї чи іншої діяльності небезпечною, то будь-яка Сторона, якщо вони не домовилися про інший спосіб вирішення цього питання, має право передати його на розгляд Комісії з запитів відповідно до вимог Конвенції для отримання консультативного висновку.

При цьому передбачається застосовувати спеціальні процеду­ри, що додаються до Конвенцій стосовно запланованої чи здійсню­ваної небезпечної діяльності.

Якщо ж небезпечна діяльність підлягає оцінюванню впливу на навколишнє середовище згідно з відповідною міжнародною конвенцією [2], така оцінка включає аналіз транскордонного впли­ву промислових аварій, що сталися внаслідок небезпечної діяль­ності, здійснюваної відповідно до коментованої Конвенції [3], та остаточне рішення, яке приймається для цілей Конвенції, про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, що має відповідати її вимогам.

Слід зазначити, що Конвенція допускає можливість будь-якої Сторони за її ініціативою проводити обговорення питання про включення тієї чи іншої діяльності до категорії небезпечних, якщо вона не охоплюється спеціальним переліком, що додаєть­ся. У разі їхньої спільної згоди вони можуть використати для Цього будь-який консультативний механізм або Комісію з за­питів, яка приймає свої власні правила процедури1.

1 Порядок створення і діяльності такої комісії визначається додатком № 2 Кон­венції. Комісія складається із трьох осіб. По одному науковому або технічному екс­перту призначає кожна із Сторін запиту, а вони за взаємною згодою призначають третього, на якого покладаються функції голови комісії, який водночас не повинен мати жодних правових зв'язків зі Сторонами.

94         Розділ II

У разі досягнення позитивної домовленості із зазначеного питання ця Конвенція або її частина застосовується до такої діяльності як до небезпечної з наслідками, передбаченими її вимогами.

Конвенція зобов'язує Сторони вживати необхідних заходів з метою попередження промислових аварій, у тому числі й таких, що спрямовані на стимулювання діяльності операторів щодо зниження їх ризику. До таких заходів залежно від особливо­стей національного законодавства і практики Сторін належить встановлення загальних або спеціальних цілей у сфері безпеки, затвердження законодавчих положень або керівних принципів стосовно заходів і норм безпеки, визначення видів діяльності, які потребують вжиття спеціальних заходів щодо попереджен­ня аварій, що можуть включати систему ліцензування й санкціо­нування.

До системи таких заходів віднесено оцінювання аналізу ри­зику або досліджень з питань забезпечення безпеки у процесі здійснення небезпечної діяльності та план дій щодо вжиття відпо­відних заходів, надання уповноваженими органами інформації, необхідної для оцінювання ризику, запровадження внутрішніх структур і методів управління з метою забезпечення ефективно­го дотримання норм безпеки, здійснення моніторингу і аналізу небезпечної діяльності та інспектування.

Складовою цих заходів визнається проведення належного навчання та підготовки всіх осіб, що беруть участь у здійсненні небезпечної діяльності у звичайних і надзвичайних умовах, та застосування найбільш оптимальних технологій з метою попе­редження промислових аварій та захисту людей і навколишньо­го середовища.

Стосовно будь-якої небезпечної діяльності Сторона походження має вимагати, щоб оператор продемонстрував безпеку здійснення небезпечної діяльності шляхом надання такої інформації, як основні відомості про процес, включаючи аналіз і оцінку небез­печної діяльності залежно від поставленої мети, їхню мас­штабність і глибину, зокрема, кількість і властивості небезпечних речовин на цьому об'єкті, короткі описові сценарії можливих моделей аварій, які можуть статися внаслідок небезпечної діяль­ності, включаючи вірогідність кожної з них із визначенням при­близного обсягу викиду, ступінь і складність можливих наслідків для людей та навколишнього середовища за сприятливих та не-

Правове забезпечення екологічної безпеки

95

сприятливих умов, розміри небезпечних зон, проміжок часу, у межах якого первинна подія може перерости в промислову ава­рію, будь-які заходи, спрямовані на зниження до мінімуму віро­гідності ускладнення аварії.

Аналіз і оцінка небезпечної діяльності мають відтворювати кількісний склад і розміщення населення в районах, близько розташованих від об'єктів небезпечної діяльності, включаючи будь-які групи населення, що можуть перебувати в небезпечній зоні, їхній вік, мобільність, можливі впливи загрози, а також вірогідність шкоди для людей і довкілля залежно від характеру і обставин небезпечних викидів, відстані від місця здійснення небезпечної діяльності, у межах якої існує реальна вірогідність шкідливого впливу у разі промислової аварії та наявності про­гнозної інформації і категорії людей, які можуть постраждати від дії негативних наслідків аварії.

Крім перерахованих вище заходів аналіз і оцінювання небез­печної діяльності мають охоплювати й питання, пов'язані з умо­вами захоронения і роботи з небезпечними матеріалами та їх кількістю, перелік можливих сценаріїв для різних видів про­мислових аварій, які мають ускладнені наслідки, з наведенням прикладів для всієї сфери поширення масштабів аварії із зазна­ченням можливостей впливу здійснюваної поблизу діяльності та описом для кожного випадку подій, які вірогідно можуть при­звести до їх настання, та етапів можливого ускладнення, оцінку кожного з них з урахуванням превентивних заходів технологіч­ного і організаційного характеру, спрямованих на зниження віро­гідності негативного впливу.

Водночас метою аналізу небезпечної діяльності має бути оцін­ка можливих наслідків відхилень від нормальних експлуата­ційних вимог, а також відповідних заходів щодо безпечного при­пинення небезпечної діяльності або будь-якої її частини на ви­падок надзвичайної ситуації та необхідності підготовки персо­налу з метою забезпечення оперативного виявлення можливих ускладнених відхилень і вжиття відповідних заходів, а також умов, за яких модифікація, ремонт і технічне обслуговування об­ладнання, на якому проводиться небезпечна діяльність, може при­звести до загрози здійснення заходів щодо контролю та заплано­ваних заходів щодо його здійснення.

Важливу роль надає Конвенція процесу прийняття рішень щодо розміщення небезпечних об'єктів. Передбачається, що в межах

96         Розділ II

своєї правової системи Сторона походження ризику для насе­лення і довкілля попереджає всі можливі Сторони та вживає за­ходів щодо формування політики у сфері розміщення нових і суттєвої модифікації наявних об'єктів, на яких проводиться не­безпечна діяльність. З урахуванням своїх правових систем Сто­рони, крім вищезгаданих, мають формувати політику, яка б спря­мовувалася на врахування результатів аналізу ризику і оцінки, включаючи й оцінку фізичних характеристик району, в якому планується здійснювати екологічно небезпечні види діяльності, наслідки консультацій та участі громадськості, аналізу зростан­ня або зменшення ризику, що зумовлюються будь-якою подією на території іншої Сторони походження небезпечної діяльності, оцінки небезпеки для довкілля з урахуванням будь-якого транс­кордонного впливу та нових видів екологічно небезпечної діяль­ності, які б могли стати джерелом ризику.

У процесі прийняття рішення щодо розміщення небезпечних об'єктів мають розглядатися питання стосовно розміщення но­вих і суттєвої модифікації вже здійснюваних видів діяльності на безпечній відстані від існуючих населених пунктів, можли­вості створення зон безпеки довкола об'єктів, на яких здійснюєть­ся небезпечна діяльність, причому у цьому випадку бажано більш глибоко вивчати такі заходи, які призводять до збільшення чи­сельності населення, що підпадає під загрозу, або посилюють у певний спосіб рівень ризику.

Конвенція водночас передбачає низку вимог щодо готовності до надзвичайних ситуацій, зокрема виконання Сторонами Кон­венції зобов'язань у частині ліквідації наслідків промислових аварій, спричинених небезпечною діяльністю. У цій частині заін­тересовані Сторони мають інформувати одна одну про план дій на випадок надзвичайних ситуацій, здійснювати координацію усіх планів дій за таких обставин як у межах промислових територій так і за їхніми межами з метою вжиття комплексних і ефектив­них заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків аварії.

Стосовно небезпечної діяльності відповідна Сторона Конвенції забезпечує підготовку і здійснення планів дій у надзвичайних ситуаціях на промисловій території, включаючи застосування належних заходів з метою ліквідації наслідків аварії та інших дій щодо попередження та зниження до мінімуму транскордон­них викидів та гарантує іншим заінтересованим Сторонам на­дання наявних у неї матеріалів для розробки аналогічних планів.

Правове забезпечення екологічної безпеки

97

Передбачається, що в плани дій на випадок надзвичайних ситу­ацій слід включати заходи, які необхідні для локалізації надзви­чайних ситуацій та зведення до мінімуму їхнього транскордонного впливу, інформування населення, а в разі необхідності й здійснюва­ти заходи щодо евакуації, порятунку та захисту населення, опис медичних служб, а для працівників, зайнятих на промислових май­данчиках, осіб, які можуть постраждати від надзвичайних ситуацій, та рятувальних підрозділів також детальні технічні й організаційні процедури, необхідні для вжиття заходів на випадок промислової аварії, здатної справляти транскордонний вплив, а також для по­слаблення та зниження до мінімуму впливу на людей і довкілля як у межах виробничої зони, так і поза її межами.

Зокрема, у планах дій у надзвичайних ситуаціях на промис­ловому майданчику варто відображати питання розподілу органі­заційних функцій і відповідальності щодо вжиття необхідних заходів, опис дій, які необхідно застосувати в разі настання про­мислової аварії або ж її невідворотної загрози з тим, щоб устано­вити контроль або відвернути виникнення такої події або ж на­давати детальну інформацію про те, де такий опис може бути знайдено, та інформацію про обладнання і наявні ресурси, що необхідні для ліквідації наслідків аварії.

Тут же мають передбачатися заходи стосовно забезпечення невідкладного оповіщення про промислові аварії державного органу, відповідального за дії щодо ліквідації на випадок над­звичайних ситуацій за межами промислових територій, у тому числі про тип інформації, яку належить включати до першочер­гового інформування, та заходи щодо забезпечення більш до­кладною інформацією в міру її надходження та з підготовки персоналу до виконання необхідних обов'язків.

Водночас до планів дій у надзвичайних ситуаціях за межами промислових територій можуть включалися питання розподілу організаційних функцій і відповідальності стосовно вжиття заходів на випадок надзвичайних подій та способів досягнення відповід­ності з планами дій для промислових територій, способи та проце­дури для використання рятувальним і медичним персоналом, мето­ди невідкладного визначення району загроз, заходи щодо забез­печення швидкого інформування потенційних Сторін Конвенції щодо впливу промислових аварій та стосовно підтримання зв'язку.

Важливо, щоб ці плани передбачали доцільні ресурси для їх здійснення та заходи координації, механізми щодо надання гро-

4 2-Я

98         Розділ II

мадськості інформації, включаючи й заходи, спрямовані на до­повнення та вторинне надання інформації, що передається гро­мадськості відповідно до вимог Конвенції.

Зокрема, це має бути інформація, що містить дані про назву компанії, адресу місця здійснення небезпечної діяльності із за­значенням посади особи, що надає інформацію, простий опис не­безпечної діяльності, включаючи категорію ризику, загально­прийняту або притаманну цьому класу речовин та сумішей, що використовуються в процесі небезпечної діяльності, їхні назви з наведенням основних характеристик за рівнями небезпечності або їх класифікацію за ступенем небезпечності.

Разом з тим має бути відтворена інформація загального ха­рактеру, яка випливає з результатів проведення оцінювання еко­логічного впливу діяльності, включаючи її потенційні загрози для населення та навколишнього середовища, належна інформа­ція про способи повідомлення та інформування населення, що підпадає під негативні наслідки промислової аварії, дані про не­обхідні дії та поведінку цього населення і про заходи, які мають вживатися у процесі здійснення небезпечної діяльності, включа­ючи зв'язок з аварійними службами з метою профілактики на­стання аварій, зниження їхнього впливу та негативної дії.

У цих планах має також відбиватися загальна інформація стосов­но планів дій аварійних служб у надзвичайних ситуаціях за ме­жами промислової території, що складаються з метою усунення будь-якого впливу, включаючи транскордонний вплив аварії за межами цієї території, та загальна інформація щодо спеціальних вимог і умов, які регулюють небезпечну діяльність відповідно до національ­них нормативів або адміністративних положень і вимог, включаю­чи системи надання ліцензій і дозволів, а також детальні відомості про джерела отримання відповідної додаткової інформації.

Водночас Конвенція зобов'язує Сторони забезпечувати пого­дженість таких планів щодо небезпечної діяльності або розробля­ти спільні плани з метою здійснення необхідних заходів на ви­падок надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків.

Поряд із вищезазначеним у планах дій за надзвичайних об­ставин мають передбачатися заходи щодо здійснення підготов­ки та проведення навчань, можуть включатися й заходи щодо обробки, збирання, очищення, зберігання, вивезення і безпечного видалення небезпечних речовин та заражених матеріалів, а та­кож система відновлювальних заходів.

Правове забезпечення екологічної безпеки

99

Плани дій в надзвичайних ситуаціях слід регулярно перегля­дати та вносити до них корективи з урахуванням набутого дос­віду щодо ліквідації небезпечних наслідків.

Згідно з Конвенцією про транскордонний вплив промислових аварій відповідні Сторони мають забезпечувати надання належ­ної інформації громадськості в районах, які можуть бути охоп­лені аварією внаслідок здійснення небезпечної діяльності. Ця інформація спрямовується за зв'язками, найбільш прийнятними для Сторін, включаючи складові, визначені в межах дій на випа­док надзвичайних ситуацій від небезпечної діяльності.

Поряд з цим Сторона, що здійснює небезпечну діяльність на місцях, надає громадськості можливість брати участь у відповід­них процедурах з метою висловлення своїх пропозицій, думок та занепокоєності стосовно заходів попередження аварій і забезпе­чення готовності до них та забезпечує, щоб така можливість була еквівалентною можливості громадськості, що надається Сторо­ною, яка може потенційно постраждати від наслідків аварії.

Відповідно до своїх правових систем та згідно зі спільною погодженістю Сторони надають фізичним і юридичним особам, які можуть підпадати або підпадають під шкідливий транскор­донний вплив промислової аварії на території будь-якої Сторо­ни, однаковий доступ до адміністративних та судових процедур і рівні можливості щодо звернення у межах цих процедур, вклю­чаючи можливості порушення судової справи і надання апеляції у зв'язку з рішенням, що зачіпає їхні права нарівні з особами, що знаходяться у межах дії їхної власної юрисдикції.

Особливого значення надає Конвенція створенню та функціо­нуванню системи повідомлення про промислові аварії. Встанов­лено, що Сторони забезпечують створення і експлуатацію узго­джених і ефективних систем повідомлення про аварії на відпо­відних рівнях з метою отримання і передачі повідомлень щодо промислових аварій, які містять інформацію, необхідну для про­тидії транскордонному впливові.

У разі виникнення або необоротної загрози виникнення про­мислової аварії, яка здатна створити або створює транскордон­ний вплив, Сторона її походження забезпечує невідкладне по­відомлення про це через відповідні системи інформування про промислові аварії. Повідомлення має включати такі дані:

а) вид і масштаби промислової аварії, пов'язані з нею небез­печні речовини (якщо про них відомо) та характер її можливого негативного впливу;

100       Розділ II

б)         час виникнення та чітке місце аварії;

в)         інші відомості, необхідні для ефективної ліквідації наслідків

аварії.

Системи повідомлення про промислові аварії мають забезпе­чувати максимально швидку передачу даних і прогнозів відповід­но до попередньо розроблених кодів та з використанням спільних систем передачі й обробки даних для повідомлення про надзви­чайні ситуації та отримання відповідей з метою застосування необхідних заходів щодо ліквідації й обмеження масштабу транс­кордонного впливу з урахуванням різноманітних потреб на різних рівнях.

Повідомлення про промислові аварії доповнюються через відповідні інтервали часу та в міру необхідності подальших відо­мостей про розвиток ситуації транскордонного впливу. Тому мають регулярно проводитися випробування і перевірки ефек­тивності систем повідомлення про промислові аварії, включаю­чи підготовку відповідного персоналу. У разі необхідності такі випробування, перевірки і підготовка здійснюються Сторонами спільно.

Заінтересовані Сторони Конвенції мають забезпечити, щоб на випадок виникнення промислової аварії або її невідворотної загрози якомога швидше відповідно до реальних обставин поча­ли реалізуватися плани дій за надзвичайних обставин, підготов­лені відповідно до викладених вище вимог.

Важливого значення надає Конвенція регулюванню відносин щодо ліквідації наслідків аварії. Зокрема, у разі її настання або її невідворотної загрози Сторони зобов'язуються забезпечувати якнайшвидше застосування адекватних заходів її ліквідації, використовуючи при цьому якомога ефективніші способи обме­ження впливу наслідків аварії або зниження їхньої негативної дії на людину та довкілля.

Передбачається, що в разі виникнення або невідворотної за­грози виникнення промислової аварії, що впливає чи здатна ство­рити транскордонний вплив, заінтересовані Сторони спільно вживають заходів щодо проведення оцінювання впливу, а в необ­хідних випадках — адекватних заходів з її ліквідації та докла­дають зусиль щодо їх координації.

У той же час, якщо в разі виникнення аварії будь-яка Сторо­на потребує допомоги, вона має право звернутися до інших учас­ників, вказавши розміри та вид відповідної допомоги. Інша Сто-

Правове забезпечення екологічної безпеки

101

рона повинна негайно прийняти рішення та поінформувати Сто­рону, яка надіслала запит, про те, чи має вона можливість її нада­ти, та вказує розміри і умови допомоги, на яку вона здатна.

Конвенція зобов'язує Сторони до співробітництва з метою поліп­шення нагального надання погодженої допомоги, включаючи у разі необхідності сукупність дій, спрямованих на мінімізацію наслідків і впливу промислової аварії та надання допомоги за­гального характеру. У випадках, коли між Сторонами не укладе­но двосторонні або багатосторонні угоди, то допомога надається відповідно до таких вимог (якщо вони не домовились про інше).

Відповідальність за загальне керівництво, контроль, коорди­націю та нагляд стосовно надання допомоги передусім покла­дається на Сторону, яка звертається з проханням про допомогу. Зокрема, персонал, який бере участь в операціях щодо надання допомоги діє відповідно до законів Сторони, що звертається по допомогу. Відповідні органи цієї Сторони мають співпрацювати з органами Сторони, що надає допомогу, і призначають осіб, відпо­відальних за проведення оперативного нагляду за наданим пер­соналом і обладнанням.

Сторона, що звертається з проханням, надає, у межах своїх можливостей, наявні на місці споруди, послуги для належної і ефективної організації використання допомоги та забезпечує за­хист персоналу, обладнання і матеріалів, ввезених з цією метою на її територію Стороною, що надає допомогу, або особи, що діє від її імені. Якщо заінтересовані Сторони не домовилися про інше, то допомога надається за рахунок Сторони, що звернулася з про­ханням про допомогу. Тому Сторона, що надає допомогу, має мож­ливість у будь-який час повністю або частково відмовитися від права на компенсацію своїх витрат.

Сторона, що звертається з проханням, створює належні мож­ливості Стороні, яка таку допомогу надає, та особам, які діють від її імені, а також необхідні привілеї, імунітети чи сприяння для швидкого здійснення ним своїх функцій щодо надання допомо­ги. Тому Сторона, що звертається з проханням про надання до­помоги, не зобов'язана застосовувати це положення для своїх громадян та інших осіб, які проживають на її території, або нада­вати їм відповідні привілеї та імунітети.

Будь-яка зі Сторін здійснює на прохання Сторони, що звер­тається, або Сторони, що надає відповідну допомогу, заходи щодо поліпшення транзиту через її територію персоналу, стосовно якого

102       Розділ II

оформлене належним чином повідомлення, а також обладнання і власності з метою надання допомоги в межах її території та у зворотному напрямку Сторони, що звернулася з клопотанням.

Водночас Сторона, що звернулася з проханням про допомогу, має сприяти в'їзду на свою національну територію, перебуванню та виїзду персоналу, стосовно якого є відповідні повідомлення, а також ввезенню обладнання і об'єктів власності, що використо­вуються для надання допомоги.

Важливим є положення Конвенції, згідно з яким Сторона, що звернулася по допомогу в разі загибелі людей, отримання ними каліцтва, ушкодження або втрати власності чи заподіяння шко­ди довкіллю на її території під час надання запрошеної допомо­ги, не висуває звинувачень Стороні, яка надає таку допомогу, або особам, які діють від її імені, звільняє їх від матеріальної відпо­відальності й виплачує їм компенсацію у разі загибелі, каліцтва або втрати чи завдання шкоди власності, що використовувалася під час надання допомоги.

Тому заінтересовані Сторони мають тісно співпрацювати з метою врегулювання судових процедур і претензій, які можуть виникнути внаслідок проведення операцій та надання відповід­ної допомоги.

Будь-яка Сторона може просити надання допомоги щодо ліку­вання або тимчасового переміщення на територію іншої Сторо­ни осіб, що постраждали від аварії, а також має право в будь-який час після відповідних консультацій і шляхом повідомлен­ня клопотати про припинення допомоги.

Значна частина норм присвячена врегулюванню спорів та ви­значенню відповідальності за реалізацію Конвенції. Принаймні, відповідно до вимог Конвенції Сторони мають надавати підтримку у підготовці норм, критеріїв та процедур щодо застосування відпо­відальності. У разі виникнення спору між двома чи більшою кількістю Сторін стосовно тлумачення чи застосування норм Кон­венції вони мають прагнути до врегулювання їх шляхом пере­говорів чи будь-яким іншим способом, найбільш сприятливим для Сторін.

При підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні Конвенції або прийнятті до неї у будь-який час після цього інша Сторона може в письмовій формі заявити депозитарію про те, що стосов­но спору, не врегульованого згідно із зазначеними вище умовами, вона обирає один або обидва із наведених нижче засобів вирі-

Правове забезпечення екологічної безпеки

103

шення спорів як обов'язкові для цих Сторін, які беруть на себе такі самі зобов'язання:

а)         передача спору до Міжнародного суду;

б)         розгляд спору в арбітражному суді згідно з такою процедурою.

По-перше, Сторона-позивач (позивачі) повідомляють Секрета­ріат про те, що вони домовились передати спір до арбітражного провадження згідно з умовами цієї Конвенції. У цьому повідом­ленні визначається предмет спору, в тому числі питання щодо тлумачення та застосування статей, стосовно яких виник спір. Ця інформація направляється Секретаріатом усім Сторонам цієї Конвенції.

По-друге, слід мати на увазі, що арбітраж має трьох суддів, а тому Сторона-позивач (позивачі), як й інші Сторони (друга Сто­рона), що беруть участь у розгляді спору, призначають по одному арбітру. Ці два призначених арбітра за взаємною згодою призна­чають третього арбітра, на якого покладаються функції головую­чого. Останній до того ж не може бути громадянином однієї із Сторін спору, не може проживати постійно на території однієї з них, перебувати у них на посаді та не може мати жодного іншого відношення до цієї справи.

По-третє, Конвенція передбачає деякі особливості уповнова­ження арбітражного суду. Так, якщо після призначення другого арбітра минуло два місяці, а головуючого не призначено, то за клопотанням будь-якої Сторони Виконавчий секретар Європей­ської економічної комісії призначає його протягом наступних двох місяців. За умови якщо одна зі Сторін спору не призначає арбітра у двомісячний термін після отримання прохання, друга Сторона має право інформувати Виконавчого секретаря Європей­ської економічної комісії, який призначає головуючого арбітраж­ного суду протягом наступних двох місяців.

За таких обставин головуючий арбітражного суду пропонує Стороні, яка не призначила арбітра, виконати цей обов'язок про­тягом двох місяців і якщо це не буде виконано, то головуючий інформує Виконавчого секретаря, який самостійно призначає та­кого арбітра протягом наступних двох місяців.

По-четверте, Конвенція чітко визначає повноваження арбіт­ражного суду щодо вирішення спору та винесення рішення ма­теріального і процесуального характеру:

а) розробляє свої власні процедури, а тому виносить своє рішення згідно з вимогами міжнародного права та цієї Конвенції;

104       Розділ II

б)         рішення арбітражного суду з процедурних питань та по

суті спору приймаються більшістю його членів, він має право

застосовувати всі необхідні заходи щодо встановлення юридич­

них фактів;

в)         має право за клопотанням однієї із Сторін рекомендувати

вжиття тимчасових заходів захисту, заслуховувати зустрічні по­

зови, що виникають безпосередньо із суті спору та виносити

відповідні рішення;

г)          виносить свої рішення протягом п'яти місяців з часу свого

створення, якщо він не вважатиме за необхідне продовжити цей

термін на період, що не перевищує п'яти місяців;

д)         реєструє всі свої витрати і подає Сторонам спору кінцевий

звіт про них;

є) супроводжує свої рішення поясненням причин, яке є оста­точним і обов'язковим для всіх Сторін спору, та направляє їх Сторонам та Секретаріату;

є) діє за принципом, визначеним Конвенцією, — "відсутність однієї із Сторін у суді, її неучасть у розгляді справи не є пере­шкодою для розгляду справи."

По-п'яте, Конвенція визначає відповідні повноваження Сторін спору:

а)         сприяти роботі арбітражного суду, використовуючи для цього

усі наявні засоби, зокрема шляхом надання суду відповідних

документів, умов та інформації і можливості представляти свідків

або експертів та заслуховувати їхні свідчення;

б)         дотримуватися конфіденційності будь-якої інформації,

отриманої в такому ж порядку у процесі розгляду справи в арбіт­

ражному суді;

в)         клопотати перед арбітражним судом щодо продовження

розгляду справи та винесення остаточного рішення у разі неяв­

ки до суду однієї із Сторін та її неучасті у розгляді справи;

г)          компенсувати всі судові витрати, включаючи оплату послуг

членів суду порівну, якщо арбітражний суд не винесе іншого

рішення, виходячи із конкретних обставин справи.

Конвенція надає будь-якій Стороні цієї колективної угоди, що має до предмету спору інтерес правового характеру і її права можуть зачіпатися цією справою, можливість брати участь у роз­гляді справи за згодою суду.

Важливо зазначити й те, що за Конвенцією будь-який спір, що може виникнути між сторонами стосовно тлумачення або вико­нання рішення суду, може передаватися в арбітражний суд, який

Правове забезпечення екологічної безпеки

105

виніс це рішення, або в разі неможливості скористатися послуга­ми іншого суду, що створюється у наведеному вище порядку.

Поряд з викладеним у Конвенції передбачені й інші спеціальні для неї та класичні (традиційні) для всіх міжнародних конвенцій вимоги, спрямовані на досягнення мети і завдань попередження виникнення екологічного ризику, що має транскордонний вплив, та ліквідації наслідків небезпечної діяльності, що призвело до надзвичайних ситуацій.

До спеціальних вимог доцільно віднести норми та приписи, що регулюють форми співробітництва Сторін у сфері проведен­ня наукових досліджень, розробок методів і технологій попере­дження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації їхніх наслідків, щодо багатостороннього та двосторон­нього обміну доступною інформацією, обміну новітніми техноло­гіями на різних фінансових засадах, за прямими зв'язками і співпрацею, обміну інформацією і досвідом, надання технічної допомоги з метою попередження промислових аварій та ліквідації їхніх наслідків, стосовно обмеження у наданні інформації, визна­чення права одного голосу для кожної із Сторін, повноваження конференції із представників Сторін і організаційно-правові форми та методи її діяльності для вирішення найважливіших питань дії та застосування вимог Конвенції, вимоги щодо здійснен­ня Конвенції, призначення та використання повноважень і функцій Виконавчого секретаря Європейської економічної комісії (щодо скликання і підготовки наради Сторін, передачі Сторона­ми доповідей та іншої інформації тощо), визначення статусу ком­петентних органів та встановлення пунктів зв'язку.

Передбачається, зокрема, що кожна із Сторін призначає чи ство­рює один або декілька компетентних органів і пункт зв'язку для реалізації Конвенції та інформує протягом трьох місяців кожну Сторону через компетентний орган як пункт зв'язку про будь-які зміни, що сталися, забезпечує безперервне функціонування Цього пункту і системи повідомлення про промислові аварії, на­правлення та отримання запитів про надання допомоги та прий­няття таких пропозицій.

Конвенцією передбачається, що представники Сторін склика­ють конференцію Сторін і проводять свої наради на постійних засадах. Перша нарада проводиться не пізніше, ніж через рік з часу набуття чинності Конвенцією, у подальшому — як мінімум один раз на рік або за письмовим клопотанням будь-якої Сторо-

106       Розділ II

ни протягом шести місяців з часу повідомлення їх Секретаріатом і за умови підтримки не менше однієї третьої Сторін.

Конференція розглядає хід виконання її норм та вимог, здійснює консультативні функції, спрямовані на зміцнення мож­ливостей Сторін щодо відвернення промислових аварій, забезпе­чення готовності до них та ліквідації їхнього транскордонного впливу, розглядає питання про сприяння у наданні технічної допомоги, створює у разі необхідності робочі групи та інші відповідні механізми для розгляду питань, пов'язаних із реалі­зацією Конвенції та підготовкою відповідних досліджень, подан­ня рекомендацій, розглядає на першій робочій нараді та приймає консенсусом правила процедури нарад, визначає програму роботи, приймає рішення щодо методів роботи, включаючи роботу націо­нальних центрів, і щодо співпраці з міжнародними організаціями та виконує інші функції відповідно до положень Конвенції.

Водночас Конвенція містить і класичні (загальноприйняті для цих документів) розділи, вимоги та норми щодо статусу додатків до неї, про можливість укладання двосторонніх і багатосторонніх поправок до неї, особливості підписання, ратифікації, прийняття, затвердження та приєднання до Конвенції, роль депозитарію, набуття чинності, виходу із Конвенції та правового значення ав­тентичних текстів.

Це дозволяє Сторонам забезпечувати попередження екологіч­ного ризику, а в разі невідворотності загрози ефективно ліквіду­вати негативні наслідки надзвичайних ситуацій, що сталися вна­слідок екологічно небезпечної діяльності.

Важливе значення у системі забезпечення екологічної безпеки має механізм правового регулювання, який встановлено Директи­вою Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки вели­ких аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, від 9 грудня 1996 року № 96/82/ЄС [4]. Цю Директиву прийнято з урахуван­ням практики застосування Директиви Ради ЄЕС від 24 червня 1982 року № 82/501 про небезпеку великих аварій, властиву де­яким видам промислової діяльності, та подальшої доцільності врахування факторів ризику, збереження якості навколишнього середовища, його охорони та захисту людей шляхом здійснення профілактичних заходів і необхідністю застосування її положень до всіх підприємств (а не до деяких, як це було передбачено попе­редньою Директивою № 82/501), в яких небезпечні речовини при­сутні в таких великих кількостях, що створюється небезпека вели-

Правове забезпечення екологічної безпеки

107

кої аварії, з метою зменшення їх ризику та ризику "ефекту доміно", забезпечення доступу до інформації, зокрема підготовки протоколу безпеки, розроблення відповідних планів дій на випадок надзви­чайних ситуацій для людей та довкілля (п.п. 2, 3, 11,17, 18, 20, 22).

Норми Директиви Ради ЄС від 9 грудня 1996 року спрямо­вані на відвернення великих (значних) аварій, пов'язаних із не­безпечними речовинами, та обмеження їхніх наслідків для лю­дей і навколишнього середовища з метою забезпечення послідов­ним та ефективним способом високих рівнів захисту в країнах Співтовариства і застосовуються без будь-якої шкоди Директиві Ради ЄС від 12 червня 1989 року № 89/391 про заходи, спрямо­вані на підвищення гігієни і безпеки праці [5].

Згідно з Директивою Ради ЄС від 9 грудня 1996 року термін "присутність небезпечних речовин" відображає фактичну чи про­гнозовану наявність таких речовин на підприємстві або при­сутність таких речовин, які в разі втрати контролю за виробни­чим хімічним процесом могли б бути у кількостях, рівних або таких, що перевищують порогові показники, визначені у відпо­відних додатках до Директиви.

Директива наводить визначення підприємства, промислового об'єкта, оператора, небезпечної речовини, значної (великої) аварії, небезпеки, ризику, складування, а тому фіксує виключні обставини та відносини, до яких вона не застосовується (діяльність підприємств військового призначення, небезпеки, що створюються іонізуючим випромінюванням, застосування небезпечних речовин коротко­строкового зберігання на відповідних видах транспорту та під час певних операцій транспортного забезпечення, діяльність підприємств добувної промисловості, експлуатації звалищ відходів).

Основним принципом діяльності екологічно небезпечних підприємств є застосування всіх необхідних заходів з метою запо­бігання значним аваріям і обмеження їхніх наслідків для людей та довкілля. З цією метою на такі підприємства покладається обов'язок повідомлення уповноваженого органу про виконання вимог, передбачених Директивою. Для цього встановлюються тер­міни повідомлення до початку будівництва або введення в екс­плуатацію, або ж протягом року після вищезазначених обставин, якщо підприємства здійснюють відповідну діяльність.

Директива від 9 грудня 1996 року чітко визначає основні рек­візити такого повідомлення: назву, адресу підприємства, фірмо­ву назву, дані зареєстрованого місця розташування, дані про його

108       Розділ II

керівника, посаду, інформацію, що дозволяє ідентифікувати не­безпечні речовини або їхні категорії, кількість та фізичний стан цих речовин, діяльність підприємства, довколишні джерела, здатні спричинити аварію чи посилити її наслідки.

Важливо, що зазначена Директива встановлює чітке правило, згідно з яким держави-члени Співтовариства мають право ви­магати від екологічно небезпечних підприємств складання до­кумента, який би визначав політику попередження значних аварій та забезпечення його належного виконання. Ця політика має спрямовуватися на забезпечення високого рівня захисту лю­дей і довкілля шляхом використання відповідних засобів, споруд і систем управління.

Пріоритетним обов'язком для таких підприємств стає скла­дання та передача компетентному органові протоколу безпеки з метою гарантування доказу, що:

а)         політика відвернення значних аварій і адміністративна си­

стема забезпечення безпеки як інструмента її виконання вже

створена і запроваджується в життя у відповідності з інформа­

цією документа про її здійснення підприємствами у сфері запо­

бігання значним аваріям, реалізується адміністративна система

забезпечення безпеки, яка має включати загальну мету, принци­

пи діяльності щодо стримування небезпеки значних аварій, за­

провадження загальної системи управління (організаційна струк­

тура, обов'язки, практика, процедури, технологічні процеси і за­

соби визначення здійснення цієї політики) та виконання спе­

ціальних завдань — рівневої організації і забезпечення персона­

лом, ідентифікації й оцінювання небезпеки значних аварій, опера­

тивне управління, включаючи технічне обслуговування, ремонту

устаткування тощо, контролю за модифікаціями нових техноло­

гічних процесів, обладнання, проектування підсобних приміщень,

нагляду за надзвичайними ситуаціями (виявлення, підготовка, пе­

ревірка та експертиза дій щодо відвернення небезпеки, ефектив­

ності та придатності адміністративної системи її забезпечення);

б)         загрози значних аварій ідентифіковані до відповідних си­

туацій і є обґрунтування щодо прийнятих необхідних заходів з

метою їх відвернення та обмеження наслідків впливу на людей

і довкілля;

в)         враховані вимоги безпеки і надійності у проекті, конструкції,

експлуатації, технічному обслуговуванні, у процесі ремонту будь-

якого промислового об'єкта, складу, устаткування або пов'яза-

Правове забезпечення екологічної безпеки

109

них із ними інфраструктур, що можуть наражатися на небезпеку значної аварії у межах території підприємства;

г)          розроблені внутрішні плани дій на випадок надзвичайних

ситуацій та готовності надання інформації, необхідної для скла­

дання зовнішніх планів здійснення необхідних дій на випадок

значної аварії;

д)         виконуються зобов'язання щодо надання компетентним

органам достатньої інформації,  яка б дозволяла прийняти

відповідні рішення стосовно можливості розміщення довкола

існуючих підприємств нових будівель та споруд.

У будь-якому разі має бути нормативно визначено коло даних і відомостей, які слід письмово відобразити у протоколі безпеки:

інформація про систему управління та про організацію під­

приємства з позиції відвернення значних аварій;

характеристика умов, у яких функціонує підприємство (умови

експлуатації, в тому числі метеорологічні, геологічні, географічні тощо);

характеристика промислового об'єкта (видів діяльності, про­

дукції, небезпечних джерел, ризиків значної аварії або умов, за яких

вона можлива, попереджувальних заходів, технологічних процесів,

зокрема методів обробки, небезпечних речовин, включаючи їх іден­

тифікацію, хімічну назву, назву за номенклатурою, максимальну

кількість наявних речовин та тих, що можуть бути наявними, фізич­

них, хімічних, токсикологічних показників і можливих небезпек

як безпосередніх, так і з повільним ефектом дії на людей і довкіл­

ля, їхніх хімічних і фізичних властивостей в нормальних умовах

експлуатації та в екстремальних умовах аварії);

аналіз ризику аварій та методів профілактики (детальний

опис можливих сценаріїв аварії, їх вірогідності та умови, за яких

вони можливі, у тому числі подій, здатних їх ініціювати, оцінка

масштабу показників та технічних параметрів і обладнання, що

використовуються для забезпечення безпеки об'єктів);

—         заходи захисту і реагування, спрямовані на обмеження

наслідків аварії (устаткування, встановлене з цією метою, органі­

зація системи оповіщення (інформування) і реагування, наявні

внутрішні й зовнішні мобілізаційні ресурси, дані, необхідні для

розроблення внутрішнього плану дій в надзвичайних ситуаціях).

Директива РЄС від 9 грудня 1996 року встановлює терміни подання протоколу безпеки компетентному органу та, якщо це необхідно, його оновлення. Так, протокол безпеки підлягає онов­ленню в будь-який час за ініціативою підприємства або ж на

110       РозділІІ

запит компетентного органу, якщо це обґрунтовано новими фак­тами та необхідністю врахування нових технічних знань, нако­пичених у галузі безпеки або оцінювання небезпеки; в інших випадках — не рідше, ніж один раз на п'ять років.

Норми зазначеної Директиви передбачають випадки перегля­ду екологічно небезпечним підприємством політики відвернен­ня значних аварій у разі модифікації промислового об'єкта, підприємства чи складських приміщень, вимоги щодо складан­ня внутрішнього плану дій у надзвичайній ситуації для різних типів підприємств (нових, тих, що не охоплені Директивою 82/501 ЄЕС, та інших, надання інформації компетентному орга­ну з метою отримання дозволу на складання зовнішніх планів дій у надзвичайних умовах та складання такого плану із захода­ми дій поза межами підприємств органами, які призначаються державою-членом Співтовариства).

Визначено, що плани дій у надзвичайній ситуації розробля­ються з метою запобігання і стримування можливих передбачу­ваних випадків, мінімізації їхніх наслідків та обмеження шкоди для людей, навколишнього середовища і майна, запровадження необхідних заходів для захисту людей і довкілля від наслідків значних аварій, повідомлення необхідної інформації громад­ськості, місцевим службам або органам, відповідальним за за­безпечення екологічного відновлення та очищення ділянок, по-страждалих внаслідок таких аварій.

Важливим елементом системи відвернення великих аварій та обмеження наслідків цих аварій відповідно до вимог Дирек­тиви РЄС від 9 грудня 1996 року визнано політику землекорис­тування шляхом довгострокового планування використання зе­мель для розміщення нових підприємств, модифікацій існуючих, розміщення нових споруд, комунікацій та інших об'єктів побли­зу житлових районів, які підвищують ризик великої аварії та її соціальних наслідків, здійснення ефективного обліку та контро­лю за ними, дотримання процедур консультацій з питань ри­зиків із громадськістю та державними інституціями з метою забезпечення у процесі прийняття відповідних рішень вимог без­пеки для населення і навколишнього природного середовища.

Істотне значення в системі відвернення великих аварій та об­меження їхніх негативних наслідків мають засоби інформування про заходи безпеки громадян, які можуть постраждати внаслідок значних аварій на відповідному підприємстві, та необхідні дії на

Правове забезпечення екологічної безпеки

111

випадок аварії; а також держав, які розташовані у зонах потен­ційного впливу великих аварій, обнародування протоколу безпеки або його частин, включаючи положення, що містять промислову, комерційну, або особисту таємницю, відомості державної безпеки або національної оборони; інформування компетентного органу про виникнення великої аварії із зазначенням обставин аварії, відомостей про небезпечні речовини, вплив аварії на людей і нав­колишнє середовище, вжиті заходи щодо обмеження негативних наслідків, повідомлення про заходи, що плануються для зменшен­ня довгострокових наслідків та запобігання повторному їх виник­ненню, відомості про можливі додаткові факти, виявлені у процесі розслідування обставин надзвичайних подій.

Складовою цього процесу є також інформування спеціальної Комісії державами-членами, на території яких виникла значна аварія, із зазначенням детальної назви держави, назви та адреси органу, відповідального за надання інформації, дати, часу, місця такої аварії, включаючи відомості та адресу підприємства, на якому вона сталася, короткий опис обставин, зокрема, дані про хімічні речовини, їхній вплив на людей і довкілля та вжиті за­ходи і невідкладні дії щодо відвернення повторної аварії.

Затримання цього інформування може мати місце лише у разі доцільності завершення правового дослідження справи.

Директивою Ради ЄС від 9 грудня 1996 року визначаються юридичні засади функціонування компетентного органу, відпо­відального за виконання вимог цієї Директиви, допоміжні технічні структури, організації та здійснення системи інспектування і контролю, функціонування системи інформування та обміну інформацією, порядок заборони технічної експлуатації екологічно небезпечних підприємств, встановлюються межі конфіденційності інформації, засади діяльності спеціалізованого Комітету як до­поміжного органу Комісії, особливості здійснення Директи­ви, її чинності та відміни Директиви 82/501 ЄС з часу набрання чинності Директиви РЄС від 9 грудня 1996 p., яка набирає сили на 20-й день після її опублікування в Офіційному журналі Євро­пейського Співтовариства.

Очевидно, що значна частина принципів зазначеної Директиви могла б бути гармонізована у законодавчих актах, спрямованих на деталізацію положень статей 50—59 та 66 Закону "Про охоро­ну навколишнього природного середовища" у спеціальному зако­нодавчому акті або в декількох законах, зокрема у можливому законі України про екологічну (природно-техногенну) безпеку.

112       РозділІІ

У цьому сенсі певний законотворчий та науково-практичний інтерес становить Конвенція ЄС про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишньо­го середовища від 21 червня 1993 р. (Лузано) [6].

Держави-члени Європейського Співтовариства взяли на себе зобов'язання не погіршувати якість життя людини, зокрема че­рез довкілля, здоров'я та природу, усвідомлюючи, що людина та власність піддаються особливій небезпеці внаслідок певної діяль­ності, та зважаючи на те, що викиди речовин, які сталися в одній державі, можуть спричинити шкоду іншій державі, а тому про­блеми, пов'язані з такою компенсацією, мають інтернаціональне походження. Основною метою Конвенції є гарантування відповід­них компенсацій шкоди, якої завдано внаслідок впливу, небез­печного для довкілля.

Аналіз змісту Конвенції дозволяє констатувати, що в ній містяться норми трьох основних видів:

а)         загальні норми, які характерні для будь-якої конвенції

(про постійні органи, їхні функції, порядок внесення змін до па­

раграфів, додатків, вимоги щодо підписання, ратифікації, набран­

ня чинності, чинність стосовно території, застереження, розірван­

ня, повідомлення тощо);

б)         спеціальні норми, що визначають особливості компенсації

шкоди володільцем (оператором) небезпечної діяльності, межі та

обсяги відповідальності, звільнення від відповідальності, підстави

відповідальності, гарантії відповідальності, надання інформації тощо;

в)         професійні норми, що регламентують порядок здійснен­

ня судочинства (встановлення підсудності, строки позовної дав­

ності, строки порушення справи з часу вчинення (настання) інци­

денту внаслідок дії, небезпечної для людини і довкілля діяль­

ності та ін.).

Відповідно до Конвенції небезпечною діяльністю визнається будь-яка професійна діяльність, у тому числі така, що проводить­ся органами влади, якщо вона пов'язана:

а)         з виробництвом, поводженням, зберіганням, використанням

або викидом однієї чи більше небезпечних речовин чи будь-

якими операціями щодо наведених дій із цими речовинами;

б)         з виробництвом, культивуванням, поводженням, зберіган­

ням, використанням, знищенням, видаленням, викидами або будь-

якими іншими операціями, під впливом яких генетично зміню­

ються організми, спостерігаються генетичні зміни та умови, за

Правове забезпечення екологічної безпеки

113

яких виявляються такі зміни, або виникають мікроорганізми як результат властивостей цих дій та виникають умови значного ризику для людини, довкілля і власності внаслідок їхнього патогенного або токсикологічного впливу;

в)         з операціями щодо влаштування або розташування кре­

мації, обробки, поводження або переробки відходів, що проводяться

в обсягах, які становлять значний ризик для людини, довкілля

або власності;

г)          з операціями влаштування постійного складування відходів.

Небезпечними речовинами Директива визнає речовини чи

суміші, що мають властивості, які становлять значний ризик для людини, довкілля або власності. Шкода за Конвенцією означає:

а)         втрату життя або ушкодження здоров'я;

б)         втрату або пошкодження об'єктів власності;

в)         втрату або пошкодження природного середовища шляхом

його погіршення;

г)          компенсацію у межах запобігання будь-якій втраті або зни­

щенню.

Конвенція не поширюється на випадки заподіяння шкоди радіоактивними речовинами й встановлює особливості відпові­дальності за речовини, організми та відходи, які захороняються або розташовуються, за розміщення постійних сховищ відходів на випадок інциденту з часу дії Конвенції.

Відповідно оператор, тобто особа, яка здійснює контроль за не­безпечною діяльністю, несе відповідальність за шкоду, заподіяну небезпечною діяльністю, яка призвела до інциденту під час або протягом періоду його управління цим процесом.

Якщо інцидент складається з тривалої дії, то всі оператори, що здійснювали контроль за небезпечною діяльністю протягом усієї дії, несуть відповідальність персональну або колективну. Якщо ж оператор здійснював контроль за небезпечною діяльні­стю у період настання інциденту і заподіяння часткової шкоди, то його відповідальність буде частковою.

У разі, коли інцидент складається з низки випадків, що мають одне джерело, оператори, які працювали під час одного із них, несуть відповідальність персональну або колективну. Однак якщо оператор, який здійснював контроль за небезпечною діяльністю У період настання інциденту, спричинив шкоду частково, то відпо­відальність його буде обмежена стосовно цієї шкоди.

114       РозділІІ

Якщо про шкоду, заподіяну небезпечною діяльністю, стало відо­мо після завершення розташування або розміщення небезпеч­них речовин, то останній оператор, що керував цим процесом, несе відповідальність за цю шкоду, за умови, що особа, якій вона заподіяна, не доведе, що ця шкода або її частка є наслідком інци­денту, що стався у часі, який передував його поводженню з не­безпечними речовинами.

Конвенція встановлює чітке правило, за яким оператор не має права перекласти відповідальність на третю особу. Вона також містить норми, які визначають деякі особливості щодо відпові­дальності за розміщення постійних сховищ відходів. Оператор місця постійного схову відходів несе відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок дії небезпечних відходів. Якщо ж шкода сталася внаслідок дії небезпечних відходів, захоронених до його закриття, про що стало відомо після його закриття, то відпові­дальність покладається на останнього оператора. При цьому опе­ратор постійного сховища відходів несе відповідальність тільки за шкоду, заподіяну внаслідок небезпечної дії цього сховища. Тому в разі надання доказів того, що шкода завдана частково внаслідок небезпечної дії постійного сховища відходів, відпові­дальність цього оператора має бути частковою.

У процесі вирішення питання щодо відшкодування заподія­ної небезпечною діяльністю шкоди, береться до уваги вина по-страждалих осіб, а тому компенсація може бути частково змен­шеною. Судовий орган, який розглядає справу, має право відповідно до наданих доказів врахувати причинний зв'язок між дією не­безпечної діяльності та заподіяною шкодою.

Якщо шкода завдається особі внаслідок дії небезпечних речо­вин численних сховищ, то відповідальність може бути персоніфі­кованою або колективною з урахуванням доказів кожного з опе­раторів стосовно заподіяння такої шкоди внаслідок небезпечної діяльності його сховища.

Гарантією компенсації шкоди, заподіяної різними видами небезпечної діяльності, виступає план обов'язкової фінансової безпеки, тобто кожна сторона з урахуванням ризику здійснюва­ної екологічно небезпечної діяльності зобов'язана застрахувати операторів, що керують такою діяльністю на їхній території, у плані-схемі фінансової безпеки або з метою визначення фінан­сової гарантії у відповідних межах для забезпечення відпові­дальності за вказаною Конвенцією.

Правове забезпечення екологічної безпеки

115

Водночас Конвенція передбачає виключні підстави звільнен­ня від відповідальності:

а)         настання природних стихійних явищ, що мають винятко­

вий, неминучий та невідворотний характер;

б)         проведення воєнних дій, війни, громадянської війни;

в)         навмисні дії з метою заподіяння шкоди третій особі;

г)          за наявності спеціального дозволу або розпоряджень публіч­

ної влади, в тому числі місцевого рівня;

д)         інші легалізовані підстави, в тому числі зумовлені інтереса­

ми потерпілої особи, якщо це було нею обумовлено заздалегідь.

Для захисту порушеного права та компенсації заподіяної шкоди встановлено трирічний термін позовної давності з часу, коли позивач дізнався про підстави заподіяння шкоди.

Разом з тим встановлено, що справу не може бути порушено, якщо минуло більше ЗО років з часу настання інциденту, що спричинив шкоду. Якщо інцидент складається з тривалих подій, то цей термін починається з часу закінчення цих подій, а у ви­падках, коли він складається з низки подій, що мають єдине джерело, цей строк відраховується з останньої дати цих подій.

У разі постійного захоронения відходів 30-річний термін відра­ховується з часу, коли сховище було закрито згідно з вимогами внутрішнього законодавства.

Надання компенсації за цією Конвенцією можливе за рішен­ням суду з урахуванням місця заподіяння шкоди, місця вияв­лення екологічно небезпечної діяльності, місця постійного роз­ташування відповідача у справі.

Проведений аналіз міжнародно-правового регулювання еколо­гічної безпеки, що має транскордонний вплив, свідчить про на­явність відповідних механізмів попередження екологічного ризи­ку, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що обумовлює процеси гармонізації екологічного законодавства України з міжна­родними нормами і принципами у сфері екологічної безпеки.

Література та нормативно-правові акти

1.         Конвенция о трансграничном воздействии промышленных ава­

рий / Европейская экономическая комиссия; Организация Объеди­

ненных Наций. — Нью-Йорк; Женева, 1994. — С. 47—77.

2.         Конвенция об оценке воздействия на окружающую среду в

трансграничном контексте от 25 февраля 1991 г. / Организация

Объединенных Наций. — 1991. — 22 с.

116       РозділІІ

Конвенция о трансграничном воздействии промышленных ава­

рий / ООН. — Нью-Йорк; Женева, 1994. — С. 50.

OJ. NL, 230. — 5.08.1982. — Р. 1.

OJ. NL, 183. — 29.06.1989. — Р. 1.

Convention on Civil Liability for damage resulting from activities

dangerous to the environment. Lugano, 21.06.1993 // European Treaty

Series /150. — 1993.