§ 1. Правові засади національної екологічної безпеки

Прояви екологічного ризику для навколишнього природного середовища та здоров'я людей у різних регіонах України внаслі­док природних стихійних явищ і небезпечних техногенних впливів обумовлюють доцільність активних творчих дій, вироб­лення підходів та механізмів щодо його відвернення, а також здійснення ліквідаційних та реабілітаційних заходів у разі на­стання негативних наслідків надзвичайних екологічних ситуа­цій. Важливу роль у системі протидій загрозливій екологічній небезпеці відіграє державно-правовий механізм гарантування екологічної безпеки, зокрема різноманітні засоби сучасного за­конодавства у цій галузі.

Сучасне екологічне законодавство та його складова система нормативно-правового регулювання у галузі екологічної безпе­ки перебуває у динамічному розвитку, вдосконаленні, особливо в частині дієвих процедур на стадії запобігання настанню еколо­гічного ризику. Спостерігається наповнення його правових при­писів нетрадиційними підходами і механізмами суспільно-пра­вового регулювання. Можна констатувати й те, що в останній, особливо післячорнобильський, період простежується тенденція гармонізації його окремих положень та принципів із загально-

60         Розділ II

світовими, європейськими еколого-правовими вимогами і норма­ми, враховуються позитивні тенденції та досвід правового регу­лювання, накопиченого у країнах СНД.

Водночас законодавство стосовно екологічної безпеки Украї­ни містить значну кількість унікальних приписів, реалізація яких дозволяє суттєво знижувати прес вияву екологічної небезпеки. Є всі підстави стверджувати, що в екологічному законодавстві на­мітився та активно формується блок правового регулювання еко­логічних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, який спільно з природноресурсним і природоохоронним законодав­ством становить єдину правову базу та інтегровану спільність сучасного екологічного права і законодавства.

У цьому виявляється одна з особливостей екологічної галузі законодавства — поглиблення гуманістичної сутності та соціаль­но-економічної спрямованості нормативно-правових приписів значної частини законодавчих та підзаконних актів. Разом з тим норми-вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки де­далі чіткіше пронизують інші сфери законодавчого регулюван­ня різних видів суспільної діяльності — комерційної, інновацій­ної, інвестиційної, управлінської, наукової та науково-технічної, різної економічної, зовнішньоекономічної, соціально-культурної діяльності у галузі виробництва, переробки, реалізації продукції, товарів і надання послуг, сервісного та іншого обслуговування споживачів.

Можна без перебільшення констатувати, що практично немає такої сфери діяльності, нормативне-правове регулювання якої не зачіпало б забезпечення її з позицій вимог екологічної безпе­ки, тобто реально у законотворчому процесі простежується про­цес екологізації багатьох галузей законодавства, який тісно по­в'язаний із впровадженням у "тканину" матеріально-правових і процесуально-правових норм і приписів різних вимог, правил і нормативів екологічної безпеки.

Отже, правові приписи щодо забезпечення екологічної безпеки наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний, універсальний вплив на регламентацію різних право­відносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної, ризикованої діяльності. Слід зауважити й те, що нормативно-пра­вові вимоги забезпечення екологічної безпеки як важливий прин­цип правового регулювання зафіксовані у значній частині полі-

Правове забезпечення екологічної безпеки

61

тико-правових документів, які становлять нормативно-політологі­чну базу державної ідеології та екологічної політики України.

Скажімо, у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року виділено окремий розділ "Екологічна безпека", в якому передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого поколін­ня, а також має право заборонити будівництво та припинити функ­ціонування будь-яких суб'єктів, які спричиняють загрозу еко­логічній безпеці.

Концепція (основи державної політики) національної безпе­ки України, схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року, визначає екологічну сферу як складову на­ціональної безпеки України та виділяє такі її основні напрями:

а)         впровадження і контроль за дотриманням науково обґрун­

тованих нормативів природокористування та охорони довкілля;

б)         контроль за станом навколишнього природного середови­

ща, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своє­

часне попередження громадян України у разі небезпеки;

в)         зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків

шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

г)          впровадження у виробництво екологічно безпечних техно­

логій;

д)         реалізація заходів щодо зниження впливу наслідків Чор­

нобильської катастрофи;

є) недопущення неконтрольованого ввезення в Україну еко­логічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Концепція деталізує управління діяльністю системи забезпе­чення національної, у тому числі екологічної, безпеки, визначає повноваження основних суб'єктів цієї системи: українського народу, Верховної Ради України, Президента України, Ради на­ціональної безпеки й оборони, Кабінету Міністрів України, Кон­ституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, проку­ратури України, Національного банку України, органів централь­ної державної виконавчої влади та спеціалізованих формувань Щодо забезпечення захисту населення у разі катастроф, стихій­них лих, епідемій тощо.

Основні напрями державної політики України у галузі охо­рони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечен­ня екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року, визначають стан довкілля, при-

62         Розділ II

чини його загрозливого рівня у промисловості, енергетиці, на підприємствах ядерної галузі, у сільському господарстві, на транс­порті, у військовій сфері, житлово-комунальному господарстві, фіксують показники накопичення відходів, використання земель­них, водних та інших природних ресурсів, розвиток заповідної справи та збереження біорізноманіття, запровадження економіч­ного механізму природокористування, реалізацію регіональної екологічної політики та основні пріоритети у цій сфері, до яких, зокрема, віднесено гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Стратегічними і тактичними заходами гармонійного розвит­ку виробничого і природоресурсного потенціалу визначено розв'я­зання проблем техногенно-екологічної безпеки шляхом здійснен­ня перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх науко­вих досягнень, енерго- і ресурсозберігальних технологій, безвідход­них та екологічно безпечних технологічних процесів, проведен­ня класифікації регіонів України за рівнями техногенно-еколо­гічного навантаження, створення карт таких навантажень, роз­роблення методології визначення ступеня екологічного ризи­ку тощо.

Програма дій передбачає заходи, які відповідають основним двом типам шкідливих впливів техногенного середовища: а) у режимі нормальної експлуатації через недосконалість техніки та технології виробництва, переробки відходів; б) в аварійному режимі, що супроводжується заподіянням значної шкоди лю­дині та навколишньому середовищу в основних галузях госпо­дарювання.

Вирішенню проблем екологічної безпеки мають сприяти: ство­рення і функціонування державної системи екологічного моні­торингу, єдиної державної системи запобігання аваріям, ката­строфам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них, яка б включала належне організаційно-інституційне, нормативно-пра­вове забезпечення, запровадження єдиного державного контро­лю за обігом небезпечних матеріалів, речовин та устаткування, науково-методологічних основ регулювання та планування тех­ногенно-екологічної безпеки, створення автоматизованих систем оцінювання ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій, роз­роблення нормативно-методичного забезпечення системи запобі-

Правове забезпечення екологічної безпеки

63

гання аваріям та подолання їхніх наслідків, інтегрування цієї системи у міжнародну систему повідомлення та взаємодопомоги у разі аварії, запровадження екологічного страхування на еколо­гічно небезпечних виробництвах.

Основними напрямами передбачається забезпечити екологіч­но безпечне використання водних та інших природних ресурсів, три етапи їх реалізації, механізми гарантування, включаючи інсти-туційні, нормативно-правові, економічні важелі та різні типи природоохоронних програм.

Особливу роль в Основних напрямах відведено правовому механізмові, основу якого становить екологічне законодавство, визначаються перспективи його систематизації та інкорпорації, удосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання гро­мадян та їхніх об'єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки, культури. Кодифікація першочергових актів екологічно­го законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України, зокрема закону про зони надзвичайних екологічних ситуацій, закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розроблення та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта — Екологічного кодексу України тощо.

У комплексі заходів, передбачених основними напрямами, чільне місце посідає міжнародне співробітництво, розвиток його правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства із міжнародним правом.

Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викла­дені у Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, інших актах чинного еколо­гічного та спеціального законодавства.

Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цін­ністю (ст. 3). Цьому обов'язку держави кореспондує право кож­ного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Водночас кожному гарантується право вільного доступу до інфор­мації щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і пред­метів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути ніким засекречена.

Правове забезпечення екологічної безпеки        65

ступним затвердженням цих рішень Верховною Радою Украї­ни (ст. 106).

Забезпечення проведення політики у сфері екологічної безпе­ки покладається на Кабінет Міністрів України (ст. 116), ініцію­вання встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим належить до її відання.

Конституція Автономної Республіки Крим, яку прийнято на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року та затверджено Законом України від 23 грудня 1998 року [2], передбачає, що Автономна Республіка Крим розроб­ляє і здійснює заходи і програми щодо забезпечення екологічної безпеки та екологічного балансу при використанні природних ресурсів на її території, а також комплекс заходів щодо оздоров­лення навколишнього природного середовища, запобігання виник­ненню надзвичайних ситуацій техногенного та антропогенного характеру, щодо відновлення і збереження генетичного фонду.

Серед інших повноважень, визначених Конституцією АРК, — вирішення питань екологічної безпеки, раціонального викорис­тання, охорони, відновлення землі, інших природних ресурсів, оголошення карантину і зон екологічного лиха відповідно до законів України, розроблення, затвердження і реалізація програ­ми забезпечення екологічної безпеки та з урахуванням особли­востей Автономної Республіки Крим організація і здійснення діяльності щодо забезпечення безпечних і здорових умов життя населення, участь у забезпеченні прав і свобод громадян, сприян­ня охороні громадської безпеки, ініціювання введення надзви­чайного стану і встановлення зон надзвичайної екологічної си­туації в Республіці або окремих її місцевостях тощо.

Найбільш повно та цілеспрямовано питання екологічної безпе­ки відображені в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. Як вже зазнача­лося, він є базовим законодавчим актом у системі екологічного законодавства і, по суті, виконує функції основ екологічного права.

Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулю­вання екологічних правовідносин поряд з використанням при­родних ресурсів та охороною довкілля. Закон закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпеч­не навколишнє природне середовище для життя і здоров'я люди­ни як принципи правового регулювання екологічних правовід­носин.

з

2-51

64

Розділ І

Звісно, що можна вести полеміку з приводу запропонованих норм та шляхів забезпечення екологічної безпеки громадян, од­нак очевидні суттєві позитивні конституційні декларації, які визначають головну мету державної екологічної політики, спря­мованої на забезпечення екологічної безпеки як основного кон­ституційного права особи — права на безпечне для життя і здо­ров'я довкілля як компонента більш широкої категорії права на екологічну безпеку.

Разом з тим слід визнати, що Конституція України запрова­дила новий термін "довкілля" та словосполучення "безпечне для життя і здоров'я довкілля". Раніше в екологічному законодавстві термін "довкілля" не вживався, а тому конституційна норма по­родила певний прецедент, що потребує наукового тлумачення та виявлення його співвідношення з юридичними категоріями "на­вколишнє природне середовище", "природа", "охорона природи" тощо.

У лексичному значенні слово "довкілля" може розглядатися як похідне від довкола [1], і в буквальному розумінні означає те, що навкруги, навколо, кругом, тобто все, що оточує людину, а тому може тлумачитись як простір та об'єкти довколишнього природ­ного, соціального, виробничого і антропогенного походження. Про­те, "довкілля" семантично не тотожне "навколишньому природ­ному середовищу", оскільки останнє може виступати як одне із значень довкілля поряд із виробничим, побутовим та іншим се­редовищем. Як тотожні категорії їх можна розглядати у разі, коли довкілля виступає як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів та ідентифікується із навколишнім природним середовищем (ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

З метою реалізації вищезазначених конституційних положень Основний закон відносить до повноважень Верховної Ради України затвердження загальнодержавних програм охорони дов­кілля та затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про оголошення окремих місцево­стей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Згідно з Конституцією України виключно законами України визначаються засади регулювання екологічної безпеки, право­вий режим зон надзвичайної екологічної ситуації (ст. 92).

Президент України оголошує у разі необхідності окремі місце­вості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з на-

66         Розділ II

Відповідно до закону забезпечення екологічної безпеки є важ­ливим напрямом державних, міждержавних, регіональних, місце­вих та інших територіальних екологічних програм. Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, у тому числі еколого-правових, досліджень, і закон передбачає можливість стимулювання цієї діяльності.

Важливим здобутком закону, як уже зазначалося, слід визна­ти ті норми та положення, які вперше в історії еколого-правово-го регулювання закріпили пакет екологічних прав громадян, се­ред яких ми відзначаємо і право на екологічну безпеку та, зокре­ма, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природ­не середовище (ст. 9). Важливою законодавчою гарантією ре­алізації цього права є норма, яка закріплює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище, підлягає припиненню в порядку, встанов­леному цим законом та іншими законодавчими актами України.

Можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушен­ня цього права громадян надано місцевим радам (ст. 15), а при­пинення діяльності підприємств, установ організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 17).

Порядок та підстави для припинення екологічно небезпечної діяльності встановлено спеціальним нормативним актом — Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи при­пинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишньо­го природного середовища, затвердженим постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року [3].

Підставою для припинення діяльності підприємств є система­тичне порушення екологічних нормативів (у тому числі норма­тивів екологічної безпеки) та екологічних стандартів, що не мо­жуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин.

Закон України "Про охорону навколишнього природного се­редовища" закріплює повноваження органів держави у сфері еко­логічної безпеки. Зокрема на Верховну Раду України покладаєть­ся встановлення правового режиму зон надзвичайної екологіч­ної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон, визначення повноважень рад, порядку організації та діяль­ності органів управління в галузі забезпечення екологічної без­пеки та прийняття до свого розгляду інших питань у цій сфері.

Правове забезпечення екологічної безпеки

67

Верховна Рада Автономної Республіки Крим забезпечує реа­лізацію екологічної політики України, екологічних прав грома­дян та, зокрема, встановлює в разі потреби нормативи екологіч­ної безпеки, більш суворі, ніж ті, що діють у цілому на території України, та ін. Місцеві ради забезпечують реалізацію екологіч­ної політики, екологічних прав громадян, організують роботу з ліквідації екологічних наслідків аварії, залучають до цих робіт фізичних та юридичних осіб, незалежно від їхнього підпорядко­вування та форм власності.

Кабінет Міністрів України має компетенцію встановлювати порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки у складі екологічних нормативів, лімітів розміщення відходів тощо, а уряд Автономної Республіки Крим організує розроблення екологічних програм, ліквідацію екологічних на­слідків аварій, залучає для її проведення підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян.

Важливо зазначити, що закон чітко регламентує одне з основ­них завдань державної екологічної експертизи — визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка здат­на нині або в майбутньому прямо або опосередковано негативно вплинути на стан довкілля.

У системі заходів забезпечення екологічної безпеки серцеви­ну становлять екологічні стандарти, екологічні нормативи, зок­рема нормативи екологічної безпеки (ГДК, ГДР, ГДВ), які є єди­ними для всієї території України і мають відповідати вимогам охорони довкілля і здоров'я людей від негативного впливу.

Дотримання вимог та норм екологічної безпеки має здійсню­ватися за допомогою системи державного та громадського еко­логічного контролю, які забезпечують проведення перевірок, складання за наявності правопорушень відповідних протоколів та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності за­лежно від ступеня екологічної небезпеки, а також проведення прокурорського нагляду, працівникам якого надаються права Щодо звернення до різних судових інстанцій з позовами про відшкодування шкоди та про припинення екологічно небезпеч­ної діяльності.

Норми Закону України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" передбачають можливість забезпечення охоро­ни довкілля та безпеки здоров'я населення у процесі використан-

68         Розділ II

ня природних ресурсів фізичними та юридичними особами, засто­сування економічних важелів під час здійснення екологічно не­безпечних видів діяльності у межах лімітного і понадлімітного забруднення стану довкілля та заходи матеріально-правового сти­мулювання й екологічного страхування майна, доходів, здоров'я від небезпечного впливу екологічно небезпечної діяльності.

Центральне місце у законі посідають норми, що регламенту­ють систему заходів щодо забезпечення екологічної безпеки в Україні (ст.ст. 50—59).

Закон передбачає нормативно-правове визначення екологіч­ної безпеки як такого стану довкілля, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнен­ня небезпеки для здоров'я людей.

Екологічна безпека гарантується громадянам України здійснен­ням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економіч­них, технічних, державно-правових та інших заходів (ст. 50).

Інші статті цього розділу закріпляють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності: інвестиційної, господарської та у про­цесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (ст. 51, 59); вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодо військових, оборонних об'єктів і військової діяльності (ст. 58), а також ви­моги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідли­вого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромаг­нітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних фак­торів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення ви­робничими, побутовими, іншими відходами (ст. 55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, ток­сичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52).

Відповідно до наведеної класифікації проілюструємо зміст зазначених статей. Перш за все у процесі проектування, розмі­щення, будівництва, введення в дію нових і реконструкції дію­чих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконалення існу­ючих і впровадження нових технологічних процесів та устатку­вання, а також під час експлуатації цих об'єктів мають забезпе­чуватися екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому слід передба-

Правове забезпечення екологічної безпеки

69

чати заходи щодо вловлювання, утилізації, знешкодження шкідли­вих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог охорони навколишнього природного середовища і здоро­в'я людей.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'яза­на зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спо­рудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факто­рів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруд­нювальних речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

У проектах господарської та іншої діяльності мають міститися матеріали оцінювання її впливу на навколишнє природне середо­вище і здоров'я людей. Оцінювання здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного сере­довища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвит­ку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих фак­торів та об'єктів на навколишнє природне середовище.

Підприємства, установи та організації, які розміщують, проек­тують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, уводять у дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідницьку діяльність, що, за їхньою оцінкою, може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, пода­ють Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це.

Відповідно забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі до­держання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передба­чених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширен­ня і технічне переоснащення).

Екологічні вимоги у процесі розміщення і розвитку населе­них пунктів передбачають, що планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місце­вих рад з урахуванням екологічної ємності територій, додержан­ням вимог охорони навколишнього природного середовища, ра­ціонального використання природних ресурсів та екологічної без­пеки, а в разі розроблення генеральних планів розвитку і розмі­щення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встанов-

70         Розділ II

люють режим використання природних ресурсів, охорони нав­колишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах за погодженням з радами, на тери­торії яких вони містяться, відповідно до законодавства України.

У сучасних умовах дедалі важливішою стає екологічна безпе­ка транспортних засобів, зокрема, підприємства, установи, орга­нізації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'­язані розробляти і впроваджувати комплекс заходів щодо зни­ження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів і скидів у навколишнє при­родне середовище забруднювальних речовин та дотримання вста­новлених рівнів фізичних впливів. Тому виробництво й експлуа­тація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах та скидах яких вміст забруднювальних речовин пере­вищує встановлені нормативи, не допускається.

Водночас керівники транспортних організацій та власники транс­портних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднювальних речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє при­родне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

У разі проведення фундаментальних та прикладних науко­вих, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обо­в'язково слід враховувати вимоги охорони навколишнього при­родного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Законодавством забороняється впровадження відкриттів, ви­находів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам еколо­гічної безпеки.

У разі порушення встановлених вимог така діяльність припи­няється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності згідно з чинним зако­нодавством.

Встановлено також вимоги екологічної безпеки щодо військо­вих, оборонних об'єктів та військової діяльності, зокрема вимоги

Правове забезпечення екологічної безпеки

71

екологічної безпеки для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об'єктів, щодо об­меження негативного впливу на навколишнє природне середови­ще хімічних, фізичних і біологічних факторів. Ці та інші вимо­ги, передбачені Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", іншими законодавчими актами України, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки.

Забезпечення екологічної безпеки покладається на відповід­них осіб також під час дислокації військових частин, прове­денні військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військо­вої техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошу­ються відповідно до законодавства України. Державний конт­роль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військо­вих, оборонних об'єктів та військової діяльності на території України здійснюється відповідно до цього закону та інших за­конодавчих актів України.

Зазначений закон встановлює також вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища в разі застосування за­собів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів.

Так, на підприємства, установи, організації та громадян покла­дається обов'язок додержуватись правил транспортування, збе­рігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їхніми складовими навколишнього при­родного середовища і продуктів харчування.

У процесі створення нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій мають розроблятися та затверджуватися У встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних і штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан нав­колишнього природного середовища або здоров'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх ви­робництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, вста­новлених відповідно до законодавства.

72         Розділ II

Охоронні вимоги мають забезпечуватися також у процесі ви­робництва, під час зберігання, транспортування, використання, знешкодження, захоронения токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речо­вин. Віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та кла­сифікація їх за ступенем небезпечності визначаються норматив­ними документами на підставі висновку державної екологічної експертизи і погоджуються Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством екології та природних ресурсів Украї­ни. При цьому перелік засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших речовин і препаратів, засто­сування яких дозволяється в народному господарстві, а також способи, умови їх застосування затверджуються Міністерством охорони здоров'я України і Міністерством охорони навколиш­нього природного середовища та ядерної безпеки України.

Певні пріоритети щодо охорони навколишнього природного середовища встановлені стосовно неконтрольованого та шкідли­вого біологічного впливу.

Так, на підприємства, установи та організації, що зобов'язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транс­портування, використання, знищення, знешкодження і захоро­нения мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин, покладаються обов'язки щодо розроблення і здійснення заходів, спрямованих на запобігання та ліквідацію наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовища і здоров'я людини.

Тому створення нових штамів мікроорганізмів та біологічно активних речовин може здійснюватися тільки на підставі доз­волів Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства еко­логії та природних ресурсів України за наявності оцінки їхнього впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей.

Водночас у разі створення зазначених організмів і речовин слід розробляти нормативи гранично допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів та речовин у навколишньо­му природному середовищі і продуктах харчування. Виробни­цтво і використання нових штамів мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин здійснюється тільки після прове­дення комплексних досліджень їхнього впливу на здоров'я людей і навколишнє природне середовище за дозволом Міністер-

Правове забезпечення екологічної безпеки

73

ства охорони здоров'я України і Міністерства екології та при­родних ресурсів України.

Не менш важливі вимоги встановлені щодо охорони навко­лишнього природного середовища від акустичного, електромагніт­ного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних фак­торів і радіаційного забруднення.

Так, місцеві ради, підприємства, установи, організації та гро­мадяни під час здійснення своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення переви­щення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іоні­зуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також в місцях масового скуп­чення і розмноження диких тварин.

Зокрема, підприємства, установи та організації, що здійсню­ють господарську чи іншу діяльність, пов'язану з використан­ням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою ме­тою, зобов'язані забезпечувати екологічну безпеку цієї діяльності, що виключала б можливість радіоактивного забруднення навко­лишнього природного середовища та негативного впливу на здо­ров'я людей у процесі видобутку, збагачення, транспортування, переробки, використання та захоронения радіоактивних речовин.

Важливим чинником визначено законом охорону навколиш­нього природного середовища від забруднення виробничими, по­бутовими, іншими відходами. Так, підприємства, установи, орга­нізації та громадяни повинні вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів утворення та знешкодження, переробки, без­печного складування або захоронения виробничих, побутових, інших відходів. Складування, зберігання або розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визна­чених місцевими радами територіях у межах встановлених ними лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, Що забезпечував би можливість їх подальшого господарського використання і безпеку для навколишнього природного середо­вища та здоров'я людей.

Суттєве значення для практики встановлення особливих ре­жимів на територіях України, що характеризуються природним чи техногенним походженням і екологічним ризиком, мають норми розділу Закону України "Про охорону навколишнього при-Родного середовища", в якому йдеться про надзвичайні екологічні

74         Розділ II

ситуації. Закон передбачає можливість за рішенням Верховної Ради України оголошувати окремі території зонами надзвичай­них екологічних ситуацій, а саме:

а)         зонами екологічної катастрофи;

б)         зонами підвищеної екологічної небезпеки;

в)         іншими категоріями зон.

Зокрема, зонами екологічної катастрофи можуть оголошува­тися території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі та необоротні негативні зміни довкілля, що призвели до неможливості прожи­вання на них населення і ведення господарської діяльності. Відповідно зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошу­ються території, де внаслідок вищеназваних впливів на довкілля виникають на тривалий час негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обме­жують ведення господарської діяльності.

Класифікація цих зон, їхні режими та правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій до відповідних кате­горій, включаючи встановлення особливого статусу громадян, які мешкали чи тимчасово перебували у цих зонах, питання надання їм компенсацій і пільг, визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13 липня 2000 р. № 1908 [4], який закріплює основні завдання, підстави та порядок оголошення окремої місцевості зо­ною надзвичайної екологічної ситуації, особливості зміни її меж та забезпечення правового режиму, його зміну та припинення, за­ходи, що можуть вживатися у цій зоні, та обмеження діяльності, здійснення екологічного моніторингу, підстави визнання юридич­них і фізичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодування їм заподіяної шкоди, відповідальності за порушення правового режиму у цій зоні та акти, які деталізують порядок класифікації надзвичайних ситуацій.

На виконання цього закону було прийнято один із перших Указів Президента України "Про оголошення територій у ме­жах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусо-ве-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 31 серпня 2000 р. № 1039 [5], яким передбачається низка заходів у зв'язку з вста­новленням особливого правового режиму у зазначених населе­них пунктах.

Правове забезпечення екологічної безпеки

75

Закон передбачає й інші заходи щодо запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків у процесі проек­тування й експлуатації господарських та інших об'єктів, що ха­рактеризуються екологічною небезпекою, зобов'язуючи відповід­них власників та уповноважених осіб розробляти та здійснюва­ти заходи, спрямовані на запобігання аваріям та ліквідацію їхніх шкідливих наслідків. Він зобов'язує також органи державного, у тому числі екологічного, контролю проводити систематичні пе­ревірки стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання попереджувальних заходів і вимог щодо безпечної експлуатації таких об'єктів. На Мінекоресурсів України покладено обов'язок щодо визначення переліку екологічно небезпечних об'єктів.

Разом з тим закон припускає можливість настання аварії внаслідок забруднення довкілля і зобов'язує відповідні підпри­ємства, установи та організації, що допустили настання екологіч­ної небезпеки, негайно розпочати ліквідацію негативних наслідків. Водночас відповідні службові особи або власники еко­логічно небезпечних підприємств зобов'язуються повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків органи місцево­го самоврядування, органи охорони здоров'я та спеціально упов­новажені органи управління в галузі охорони довкілля, природо­користування і забезпечення екологічної безпеки.

Однак чітких процедур інформування та здійснення інших невідкладних заходів щодо відвернення екологічного ризику та ліквідації негативних наслідків на випадок аварій, катастроф, інших надзвичайних екологічних ситуацій у законі очевидно бра­кує, що практично створює можливості для заповнення цих прога­лин на рівні підзаконного нормативно-правового регулювання, яке не становить сьогодні чіткої і збалансованої системи як на рівні загальнообов'язкових правил, так і щодо врегулювання повно­важень і комплексу практичних дій суб'єктів, які експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, здатні спричиняти аварії чи ускладнювати природно-стихійні катастрофи.

Закон України "Про охорону навколишнього природного сере­довища" встановлює перелік екологічних правопорушень, у тому числі порушень вимог, норм та нормативів екологічної безпеки (ст. 68), до яких віднесені: порушення прав громадян на екологіч­но безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення екологічних вимог при проекту­ванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, екс-

76         Розділ І!

плуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших шкідливих впливів на довкілля; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварії та іншо­го шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; по­рушення природоохоронних вимог під час зберігання, транспорту­вання, використання, знешкодження та захоронения хімічних за­собів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних і радіоак­тивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів; відмова від надання своєчасної повної та достовірної інформації про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

Учинення зазначених правопорушень є підставою для застосу­вання заходів адміністративної, кримінальної та майнової відпо­відальності відповідно до чинного законодавства, яке визначає склад екологічних правопорушень і кримінальних екологічних злочинів і вжиття до винних заходів державно-правового примусу (адміні­стративних стягнень та кримінально-правових покарань).

Слід зазначити, що Закон України "Про охорону навколиш­нього природного середовища" містить унікальну статтю про особ­ливості застосування цивільної відповідальності за шкоду, запо­діяну порушенням екологічного законодавства джерелами підви­щеної екологічної небезпеки (ст. 69 ч. III).

У цьому разі особи, які володіють такими об'єктами, зобов'я­зуються компенсувати завдану громадянам та юридичним осо­бам шкоду, якщо не доведуть, що вона виникла внаслідок дії стихійних сил, природних явищ чи навмисних дій потерпілих осіб. Порядок притягнення винних до майнової відповідальності за логікою має визначатися цивільним законодавством.

Значна частина норм стосовно екологічної безпеки міститься у різних актах екологічного законодавства, зокрема у Законі України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 року (ст.ст. 6, 7) [6]; у Водному кодексі України (ст. 35) [7]; Кодексі України про надра (ст. 53) [8].

Відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року [9] метою екологічної експертизи є запо­бігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан довкілля та здоров'я людей, а також оцінювання ступеня еколо­гічної небезпеки господарської діяльності та екологічної ситу­ації на окремих територіях і об'єктах (ст. 4).

Серед основних завдань екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійсню-

Правове забезпечення екологічної безпеки

77

ваної діяльності, оцінювання впливу діяльності об'єктів еколо­гічної експертизи на стан довкілля, здоров'я людей і якість при­родних ресурсів (ст. 5).

Як основні принципи екологічної експертизи виділяються правова ідея гарантування безпечного для життя і здоров'я лю­дей довкілля, екологічна безпека (ст. 6).

Характерні й вимоги, що висуваються до об'єктів екологічної експертизи, а саме: наявність обґрунтування щодо забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою існуючого чи перед­бачуваного впливу на стан довкілля, оцінкою екологічного ризи­ку і небезпеки для здоров'я людей та з альтернативними про­гнозними варіантами зменшення цих впливів.

Особливі й умови проведення державної екологічної експерти­зи — наявна або можлива потенційна небезпека об'єктів екологіч­ної експертизи для довкілля та здоров'я людей. Така експертиза щодо видів діяльності та об'єктів, які становлять підвищену еко­логічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації заяви про екологічні наслідки діяльності й подання еколого-експертним органам комплекту документів з обґрунтуванням оцінки впливу на довкілля.

Заява про екологічні наслідки діяльності має містити відо­мості про мету і засоби здійснення діяльності, суттєві фактори, що впливають чи можуть вплинути на стан довкілля з урахуван­ням можливих екстремальних ситуацій, кількісні та якісні показ­ники оцінювання рівнів екологічного ризику такої діяльності, заходи, що гарантують її здійснення відповідно до екологічних стан­дартів і нормативів та зобов'язання замовника цієї експертизи забезпечити вимоги екологічної безпеки при здійсненні діяльності.

Важливою вимогою до матеріалів оцінювання впливу на на­вколишнє природне середовище є наявність характеристики ста­ну довкілля, видів та рівнів впливу на нього, можливих змін його якісного стану, еколого-економічних наслідків діяльності й за­ходів зменшення рівня екологічного ризику та забезпечення ви­мог екологічної безпеки.

Обов'язковими елементами висновку екологічної експертизи є характеристика ступеня екологічного ризику і відповідних за­ходів, спрямованих на нейтралізацію та запобігання негативно­му впливові на здоров'я людини і довкілля, забезпечення вимог екологічної безпеки тощо.

78         Розділ II

Висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними, зокрема у разі порушення вимог щодо забез­печення екологічної безпеки, а особи, винні у недотриманні цих вимог під час реалізації екологічної експертизи об'єкта, можуть притягатися до відповідної юридичної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

Слід зазначити, що Закон "Про екологічну експертизу" за своєю формою, структурою, змістом та наявними принципами право­вого регулювання розроблений на рівні вимог міжнародного права та, зокрема, Директиви Ради Європи від 27 червня 1985 року № 85/337/ЄЕС про оцінку наслідків виконання держав­них та приватних проектів для навколишнього природного се­редовища [10], Директиви Ради Європи від 7 червня 1990 року № 90/313/ЄЕС про вільний доступ до інформації про навко­лишнє середовище [11].

Значне місце у системі екологічного законодавства, зокрема законодавства про екологічну безпеку, посідає Закон України "Про відходи" від 5 березня 1998 року [12], який розроблено на рівні сучасних правових принципів міжнародного права. Можна без перебільшення констатувати, що цей закон суттєво доповнює принципи Закону України "Про охорону навколишнього при­родного середовища" в частині регламентації відносин щодо без­печного використання різних видів відходів.

Серед головних завдань закону — визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відхода­ми, запобігання шкідливому їх впливу на здоров'я людини та нав­колишнє природне середовище. Основними принципами держав­ної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний за­хист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів.

Основними напрямами державної політики щодо реалізації зазначених принципів передбачається забезпечення дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з відходами, зведен­ня до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпеч­ності, безпечного видалення відходів, що не підлягають утилі­зації шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами, органі­зації контролю за місцями та об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на довкілля та здоров'я людини, забезпечення соціального захисту працівників, зайня­тих у сфері поводження з відходами.

Правове забезпечення екологічної безпеки

79

Способи визначення рівня небезпеки відходів, вимоги щодо безпечного поводження з ними, які забезпечують запобігання негативному впливу їх на довкілля та здоров'я людини, підляга­ють державній стандартизації.

Місцеві органи виконавчої влади несуть відповідальність за додержання умов поводження з небезпечними відходами та за­побігання негативному впливу їх на довкілля і здоров'я людини та вжиття заходів щодо встановлення належності безгосподар­них відходів, класу їх небезпечності, обміну та прийняття рішен­ня щодо поводження з ними.

Відповідно до Закону України "Про відходи" громадяни Украї­ни, іноземці та особи без громадянства мають право на безпечні для їхнього життя і здоров'я умови при здійсненні операцій щодо поводження з відходами, одержання повної та достовірної інфор­мації про безпеку об'єктів поводження з ними та зобов'язані дотримуватися вимог цього закону.

У свою чергу юридичні особи за погодженням зі спеціальни­ми уповноваженими органами виконавчої влади зобов'язані ви­значати ступінь їх небезпечності для довкілля і здоров'я людини, забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване ви­далення тих відходів, що не підлягають утилізації, не допускати їх знищування, якщо це не відповідає вимогам підвищення еко­логічної безпеки, відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, здоров'ю та майну громадян та іншим особам.

Законом визначаються повноваження органів держави та са­моврядування у цій сфері, здійснення управлінських функцій та забезпечення заходів і вимог екологічно безпечного з ними по­водження, встановлюються спеціальні правила поводження з небезпечними відходами. Це стосується, перш за все, забезпечен­ня юридичними і фізичними особами, діяльність яких пов'язана з поводженням з небезпечними відходами, належного захисту довкілля та людей від їхнього шкідливого впливу.

Всі небезпечні відходи за ступенем шкідливого впливу на довкілля та людину поділяються на класи і підлягають обліку. Клас небезпеки відходів визначається їх виробником на підставі відповідних нормативно-правових документів, що засвідчуєть­ся спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у Цій сфері.

На фізичних і юридичних осіб покладається обов'язок одер­жання дозволів (ліцензій) на поводження з відходами, а тому в

80         Розділ II

разі недотримання відповідних вимог вони можуть бути зупи­нені в дії або ж анульовані.

Здійснення транспортування небезпечних відходів дозволяєть­ся лише за наявності паспорта на відходи та дозволу (ліцензії) і тільки у спеціально обладнаних транспортних засобах. Тому відповідальність за безпечне перевезення цих відходів покла­дається на транспортну організацію, якщо вона не доведе, що шкода або їх нестача сталася не з їхньої вини. Ця частина пев­ним чином перегукується у регулюванні відповідальності за шко­ду з положеннями та принципами коментованої вище Конвенції про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища.

Відповідно до закону зберігання та захоронения небезпечних відходів дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях та на підставі дозволів. Проведення інших видів діяльності, не по­в'язаних з поводженням з небезпечними відходами на території, відведеній для їх розміщення, забороняється. Водночас регулю­вання поводження з небезпечними відходами має визначатися окремим законом.

Порівняльний аналіз викладених положень із принципами, зафіксованими у Рамковій директиві про відходи № 75/442/ЄЕС [13] та Директиві про небезпечні відходи № 91/689/ЄС [14], дає підстави для висновку, що у зазначеному законі сприйняті пра­вові ідеї правового регулювання Європейського Союзу в частині поводження з різними видами відходів, простежується закріп­лення основних зобов'язань щодо використання відходів, а саме:

а)         спрямування нормативно-правового регулювання на заохо­

чення запобігання і зменшення утворення відходів та шкоди,

яка може завдаватися довкіллю і людині;

б)         стимулювання до утилізації відходів, їх переробки і вико­

ристання як вторинної сировини;

в)         спрямованість норм на відвернення небезпеки різних видів

відходів, особливо небезпечних для довкілля і здоров'я людини;

г)          посилення контролю у цій сфері з метою створення безпеч­

них умов для життєдіяльності людини;

д)         класифікації відходів, їх розмежування залежно від ступе­

ня екологічного ризику і небезпеки;

є) орієнтація на спеціальне регулювання та встановлення особ­ливих процедур притягнення до юридичної відповідальності за шкоду, заподіяну діяльністю, пов'язаною з поводженням з відхо-

Правове забезпечення екологічної безпеки

81

дами та запровадження більш спрощеного механізму відшкоду­вання шкоди, завданої особливо небезпечною діяльністю, пов'я­заною з поводженням із небезпечними відходами;

є) доцільністю гармонізації правових ідей стосовно встанов­лення більш жорстких вимог щодо поводження з особливо не­безпечними для довкілля і людини відходами.

Проведений аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання забезпечення екологічної безпеки відображені не тільки в законодавчих актах власне екологічного, але й іншого законо­давства, що регламентує здійснення різних видів діяльності, які за характером нормативно-правових приписів, предмета право­вого регулювання та цільовою спрямованістю можна класифіку­вати орієнтовно за такими основними групами:

а)         нормативно-правові приписи, які спрямовані на забезпечення

реалізації права громадян на охорону здоров'я, зокрема на без­

печне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище та

які містяться у законодавстві про охорону здоров'я, зокрема в

Основах законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада

1992 р. (ст.ст. 6, 26—29) [15], Законі України "Про забезпечення

санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лю­

того 1994 р. (ст.ст. 13—19, 22, 25, 34) [16];

б)         нормативно-правові приписи, які визначають статус органів

центральної та місцевої виконавчої влади,  спеціалізованих

структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологіч­

ної, безпеки: Закон України "Про Раду національної безпеки і

оборони України" від 5 березня 1998 р. № 183 [17]; Положення

про Міністерство екології та природних ресурсів України, за­

тверджене Указом Президента України від 29 травня 2000 р.

[18]; Положення про Міністерство України з питань надзвичай­

них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор­

нобильської катастрофи, затверджене Указом Президента Украї­

ни від 28 жовтня 1996 р. [19]; Положення про Державну комі­

сію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних

ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України в

редакції від 16 лютого 1998 р. [20]; Концепція створення і діяль­

ності Європейського центру техногенної безпеки (TESEC), схва­

лена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня

1996 p., та ін. [21];

в)         нормативно-правові приписи,  які встановлюють статус

органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі

82         Розділ II

забезпечення екологічної безпеки: Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. (ст.ст. 25, 43 та ін.) [22];

г)          нормативно-правові приписи, які містять принципи забез­

печення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-техніч­

ної політики: Закон України "Про наукову і науково-технічну

діяльність" від 1 грудня 1998 р. (ст. 32) [23];

д)         нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги за­

безпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сер­

тифікації продукції, товарів тощо: Декрет Кабінету Міністрів

України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р.

(ст.ст. 2,3, 5) [24];

є) нормативно-правові приписи, спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів: Закон України "Про захист прав спо­живачів" від 12 травня 1991 р. (ст.ст. 16, 23 та ін.) [25];

є) нормативно-правові приписи, які передбачають вимоги і нор­мативи екологічної безпеки у процесі охорони праці: Закон Украї­ни "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (ст.ст. 7, 18) [26];

ж)         нормативно-правові приписи, які містять вимоги екологіч­

ної безпеки у процесі здійснення підприємницької, іншої еконо­

мічної діяльності: Закон України "Про підприємства в Україні"

від 27 березня 1991 р. (ст.ст. 25, 26) [27]; Закон України "Про

підприємництво" від 7 лютого 1991 р. (ст.ст. 10, 12, 14) [28];

з)          нормативно-правові приписи, що регламентують вимоги еко­

логічної безпеки у процесі реалізації повноважень власника щодо

різних видів майна та об'єктів інтелектуальної власності: Закон

України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. (ст.ст. 4, 10) [29];

и) нормативно-правові приписи, які встановлюють вимоги екологічної безпеки при здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної та іншої господарської діяльності: Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. (ст.ст. 4, 8) [ЗО]; Закон України "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р. (ст. 49) [31]; Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. (ст. 54) [32]; Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р. (ст.ст. 6, 11, 22) [33]; Закон України "Про трубо­провідний транспорт" від 15 травня 1996 р. (ст.ст. 5, 6, 15, 20) та ін. [34];

і) нормативно-правові приписи, які встановлюють комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки: Закон

Правове забезпечення екологічної безпеки

83

України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції від 22 червня 1993 р. (ст. 11) [35];

ї) нормативно-правові приписи, які регламентують забезпечення екологічних, у тому числі вимог екологічної безпеки у надзвичай­них ситуаціях: Закон України "Про правовий режим надзвичай­ного стану" від 16 березня 2000 р. (ст.ст. 1, 3, 4) [36]; Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" від 14 грудня 1999 р. [37];

й) нормативно-правові приписи, які передбачають дотриман­ня вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій: За­кон України "Про правовий режим території, що зазнала радіо­активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. [38];

к) нормативно-правові приписи, які визначають вимоги еко­логічної безпеки у процесі здійснення деяких специфічних видів діяльності, що можуть справляти негативний вплив на стан еко­логічної ситуації: Закон України "Про космічну діяльність" від 15 листопада 1996 р. (ст.ст. 8, 9, 21) [39];

л) нормативно-правові приписи, які спрямовані на попередження настання екологічної небезпеки у процесі використання ядерної енергії, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист населення: Закон України "Про використан­ня ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р. [40]; Закон України "Про поводження з радіоактивними відхода­ми" від ЗО червня 1995 р. (ст.ст. З, 8, 13, 17 та ін.) [41];

м) нормативно-правові приписи, що передбачають систему пільг для фізичних осіб за здійснення благодійної допомоги, яка на­дається особам, постраждалим внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (ст.ст. 5, 12) [42];

н) нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги еко­логічної безпеки у процесі використання хімічних та інших ток­сичних, шкідливих і небезпечних речовин, їх сполук, продуктів біотехнологій, інших біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів: Закон України "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 р. (ст.ст. З, 4, 6, 7, 8, 9, 13, 18, 19, 20 та ін.) [43].

За спрямуванням і змістом правових приписів цей закон орієнтований на безпечне для здоров'я людини і довкілля засто-

84         Розділ II

сування пестицидів і агрохімікатів. Пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середо­вища стосовно екологічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів, мінімізація їх використання за рахунок впрова­дження екологічно безпечних, технічних методів захисту рос­лин, безпечність для здоров'я і довкілля під час їх виробництва, випробування, застосування — важливі принципи державної полі­тики у цій сфері та пріоритетні вимоги у процесі їх застосуван­ня, проведення державних випробувань з ними, їх державної ре­єстрації та технічних засобів застосування.

Важливою гарантією зазначений закон визнає те, що екологічний ризик діяльності, пов'язаної із ввезенням на територію України пе­стицидів і агрохімікатів, транспортуванням та використанням їх підлягає обов'язковому страхуванню у встановленому порядку.

Застосування пестицидів і агрохімікатів, які становлять підви­щену небезпеку, може мати місце тільки за наявності спеціаль­них дозволів, які видаються МОЗ України та Мінекоресурсів України, а перелік їх має визначатися Кабінетом Міністрів України.

Вирощена сільськогосподарська сировина та вироблені хар­чові продукти із використанням пестицидів і агрохімікатів ма­ють відповідати санітарно-гігієнічним нормативам, що підтвер­джується сертифікатом відповідності.

Таким же критеріям безпечності має відповідати уся імпор­тована сільськогосподарська сировина та харчові продукти.

Закон встановлює, що препаративні форми пестицидів і агро­хімікатів підлягають державній реєстрації строком на п'ять років Укрдержхімкомісією на підставі позитивних результатів випро­бувань та матеріалів досліджень. Обов'язковою умовою держав­ної реєстрації пестицидів і агрохімікатів є наявність відповідної документації щодо їх безпечного застосування.

Водночас Укрдержхімкомісія може встановити повну або тим­часову заборону на їх застосування у разі надходження нових відомостей про їхню небезпечність, а органи МОЗ України та Мінекоресурсів України мають право обмежити або припинити всі види діяльності з такими препаратами.

Адекватно визначено й підстави юридичної відповідальності за порушення законодавства про пестициди і агрохімікати:

а) приховування або перекручування інформації, що могла спричинити або спричинила загрозу життю та здоров'ю людини, довкіллю чи майну;

Правове забезпечення екологічної безпеки

85

б)         забруднення пестицидами і агрохімікатами понад допустимі

рівні (нормативи екологічної безпеки — авт.)  сільськогосподар­

ської сировини, кормів, харчових продуктів, ґрунту, води, повітря;

в)         порушення регламентів та санітарних норм і правил транс­

портування, зберігання, реалізації, застосування пестицидів і аг-

рохімікатів тощо.

Важливо підкреслити, що основні положення та вимоги Зако­ну України "Про пестициди і агрохімікати" сформульовані на рівні принципів правового регулювання, закладених в основу Дирек­тиви Ради ЄЕС 78/631 від 26 червня 1978 р. про приведення у орієнтовну відповідність законів держав-членів, стосовно класи­фікації, пакування та маркування складів небезпечних речовин (пестицидів) [44]; Директиви Ради ЄС 88/379 від 7 червня 1988 року про приведення в орієнтовну відповідність законів, правил і адміністративних положень держав-членів стосовно класифі­кації, пакування і маркування складів небезпечних речовин [45], а також Директиви Ради ЄС від 9 грудня 1996 року в частині категорій небезпечних речовин та їх класифікації [46] на висо­котоксичні, токсичні речовини, опалювачі, вибухові речовини, небезпечні для навколишнього середовища, з виділенням висо­котоксичних речовин для водних організмів, токсичних для вод­них організмів та тих, що мають довгостроковий вплив на водне середовище тощо.

У цьому аспекті норми зазначеного закону слугують подаль­шому зближенню із законодавством Європейського Союзу пра­вового регулювання відносин, пов'язаних із різними формами використання таких небезпечних речовин, якими є пестициди й агрохімікати, відвернення їх негативного впливу на здоров'я лю­дини та навколишнє природне середовище.

Важливе значення мають норми, що закріплюють норматив­но-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері територіальної та цивільної оборони: Закон України "Про обо­рону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. № 2020 (ст.ст. 18, 19); Закон України "Про цивільну оборону" від 3 лютого 1993 р. (преамбула, ст.ст. 1, 2, 12, 17) [47]. Незаперечну практичну спря­мованість мають нормативно-правові приписи, які визначають об'єкти підвищеної екологічної небезпеки та особливості їх екс­плуатації, види екологічно небезпечної діяльності тощо [48].

Суттєвого імпульсу для прискорення розвитку законодавства про екологічну безпеку надали законодавчі акти про захист на-

86         Розділ II

селения і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження [49].

У системі законодавства про екологічну безпеку чільне місце посідають нормативно-правові приписи, які регламентують склад правопорушень у цій сфері та порядок притягнення винних осіб за їх учинення до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопо­рушення адміністративні стягнення до винних осіб можуть за­стосовуватися за такі порушення вимог, норм та нормативів еко­логічної безпеки: невиконання вимог екологічної безпеки у про­цесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, про­мислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техні­ки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91і), а також за невиконання обов'язків із реєстрації в судових документах опе­рацій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62); пошко­дження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідли­вими викидами, відходами і покидьками (ст. 72); порушення ви­мог пожежної безпеки в лісах (ст. 77); самовільне випалювання сухої рослинності та її залишків (ст. 77і); порушення порядку здійснення викиду забруднювальних речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних і біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78'); недодержання екологічних вимог під час проектування, розмі­щення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79'); уведення в експлуатацію транспорт­них та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст. 80); експлуата­ція автомототранспортних та інших пересувних засобів з пере­вищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у вики­дах (ст. 81); порушення правил складування, зберігання, розмі­щення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання промислових і побутових відходів (ст. 82); порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронения пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83); невиконання правил і норм у процесі створення, виробництва, зберігання, транс­портування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронен­ия мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших про­дуктів біотехнологій (ст. 90і).

Правове забезпечення екологічної безпеки

87

До таких адміністративних правопорушень можна віднести виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської про­дукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації (ст. 42і) та заготівлю, переробку або збут ра­діоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422).

Відповідно до чинного Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. до екологічних злочинів у сфері екологічної без­пеки, за вчинення яких до винних осіб можуть застосовуватися кримінальні покарання, доцільно віднести: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236); приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (ст. 238); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); проектування чи експлуата­ція споруд без системи захисту довкілля (ст. 253); забруднення атмосферного повітря (ст. 242); забруднення моря (ст. 243); зни­щення або пошкодження лісових масивів (ст. 245); порушення законодавства про континентальний шельф (ст. 244); забруд­нення та псування земель (ст. 239); порушення правил охорони вод (ст. 242); порушення правил охорони надр (ст. 240).

До злочинів у сфері громадської та екологічної безпеки мо­жуть бути також віднесені: напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261); не­законне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 268); викрадення, привласнення, вимагання вогне­пальної зброї, бойових приладів, вибухових речовин чи радіоак­тивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262); незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими ре­човинами (ст. 263); незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст. 265); порушення правил поводження з вибухо­вими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактив­ними матеріалами (ст. 267); погроза вчинити, викрасти або вико­ристати радіоактивні матеріали (ст. 266); незаконне перевезен­ня на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269); порушення встановлених законодавством вимог пожеж­ної безпеки (ст. 270).

Значна частина злочинів, які скоюються у певних сферах су­спільної діяльності, містить ознаки техногенно-екологічної небез­пеки: порушення правил безпеки під час виконання робіт з підви-

88         Розділ II

щеною небезпекою (ст. 272); порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної екс­плуатації будівель і споруд (ст. 275); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286); випуск в експлуатацію техніч­но несправних транспортних засобів або інше порушення їх екс­плуатації (ст. 287); порушення правил, норм і стандартів, що стосу­ються убезпечення дорожнього руху (ст. 288); порушення правил використання повітряного простору (ст. 282); порушення правил повітряних польотів (ст. 281); блокування транспортних комуні­кацій, а також захоплення транспортних підприємств (ст. 279); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273); порушення правил ядер­ної або радіаційної безпеки (ст. 274); проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250); пошко­дження об'єктів магістральних газо- та нафтопродуктів (ст. 292).

Питання юридичної відповідальності за екологічні правопо­рушення, зокрема, у сфері екологічної безпеки також регламен­туються на рівні національного законодавства країн-членів ЄС. Наприклад, Кримінальний кодекс ФРН [50] у розділі 28 "Злочи­ни проти навколишнього середовища" передбачає застосування кримінальної відповідальності за забруднення вод (§ 324'); за­бруднення ґрунтів (§ 324а); забруднення атмосферного повітря (§ 325'); створення шуму, вібрації та неіонізуючого випроміню­вання (§ 325а); екологічно небезпечне видалення відходів (§ 326); недозволену експлуатацію устаткування (§ 327); незаконне по­водження з радіоактивними речовинами та іншими небезпечни­ми речовинами і матеріалами (§ 328); створення небезпеки ра­йонам, що потребують особливого захисту (§ 329); особливо тяжкі випадки екологічного кримінального злочину (§ 330) та ін.

Проведений аналіз значної частини законодавчих актів доз­воляє говорити про те, що відносини щодо забезпечення екологіч­ної безпеки в принциповому плані охоплені правовим регулю­ванням на рівні основних пріоритетів — забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та гаранту­вання його якісного стану згідно з основними нормативами еко­логічної безпеки (ГДК, ГДР, ГДВ). Законодавство містить не тільки декларації щодо забезпечення екологічної безпеки, але й закріп­лює сукупність важелів праворегулюючого (регламентуючого) та забезпечувального спрямування.

Правове забезпечення екологічної безпеки

89

Нормативно-правові приписи чинного законодавства містять багато юридичних принципів, які гармонізують із правовим ре­гулюванням зазначених відносин у країнах-членах Європей­ського Співтовариства.

Викладене вище відбиває процес активного формування зако­нодавства у сфері екологічної безпеки і висвітлює напрями для подальшого зближення принципів правового забезпечення еко­логічної безпеки в Україні та країнах ЄС, інших міжнародно-правових документів.

Література та нормативно-правові акти

Словарь української мови: В 4 т. / Упорядник Б. Грінченко. —

К.: Наук, думка, 1996. — Т. 1. — С 404.

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5—6. — Ст. 43.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 46. — Ст. 637.

Голос України. — 2000. — 15 серпня; ЗУНАУ. — 1999. — № 2. —

Ст. 38.

Урядовий кур'єр. — 2000. — 5 вересня.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 50. — Ст. 678.

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 24. — Ст. 190.

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 36. — Ст. 340.

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 8. — Ст. 54.

OJ.NL, 175. — 5.07.1985. — Р. 40.

OJ. NL, 158. — 23.06.1990. — Р. 56.

Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36—37. —

Ст. 242.

Нейл Еммодд, Саллі Мухард, Хлоє Нейл. Довідник з євро­

пейської екологічної політики. — К., 1997. — С. 51—54.

Там само. — С 54—57.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19.

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 27. — Ст. 218.

Голос України. — 1998. — 3 квітня.

Окреме видання. — К., 2000.

Окреме видання. — К., 1997.

ЗУНАУ. — 1998. — № 8. — Ст. 177.

Поточний архів Кабінету Міністрів України за 1996 р. Реєстр

№ 1259.

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2—3. — Ст. 20.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 23. — Ст. 247.

90         Розділ II

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № ЗО. — Ст. 379.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 49. — Ст. 668.

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — Ст. 249.

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 47. — Ст. 646.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 31. — Ст. 338.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274.

Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 40. — Ст. 183.

Голос України. — 1996. — 15 червня.

Аграрне законодавство України. — Вип. 1. — К.: Юрінком,

1996. — С 103—104.

Урядовий кур'єр. — 2000. — 14 червня.

Урядовий кур'єр. — 2000. — 12 січня.

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 198.

Голос України. — 1996. — 15 грудня.

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 12. — Ст. 136.

Голос України. — 1995. — ЗО серпня.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — Ст. 77;

№ 26. — Ст. 281; 1996. — № 45. — Ст. 234; 1998. — № 30—31. —

Ст. 195; 1999. — № 25. — Ст. 211; Урядовий кур'єр. — 2001. —

18 січня. — С. 9; Перелік особливо небезпечних хімічних речовин,

виготовлення та реалізація яких підлягає ліцензуванню. Затв. пост.

Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1287 //

ЗУНАУ. — 1999. — № 5. — Ст. 86.

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 14. — Ст. 91.

OJ. NL, 206. — 29.01.1978. — Р. 13.

OJ. NL, 187. — 16.07.1988. — Р. 14.

Директива Ради Європейського Союзу про стримування не­

безпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами

№ 96/82/ЄС.

Голос України. — 2000. — 28 листопада; Відомості Верховної

Ради України. — 1993. — № 14. — Ст. 124.

Закон України "Про об'єкти небезпечної діяльності" від 18 січня

2001 року // Голос України. — 2001. — 6 березня; Перелік видів

діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Затв.  пост. Кабінету Міністрів України від 7 липня 1995 р. № 514 //

Урядовий кур'єр. — 1995. — 2 вересня.

Закон України "Про захист населення і територій від надзви­

чайних ситуацій техногенного та природного характеру" від 8 червня

2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000. — 16 серпня; Указ Президента

України "Про   заходи щодо підвищення рівня захисту населення і

Правове забезпечення екологічної безпеки

91

територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру" від 9 лютого 2001 р. // Голос України. — 2001. — 6 березня. 50. Umwelf-Recht. Wichtige Gesetze well Verordnung zum Schutz der Umwelf. — DTV, 1992. — S. 736—741.