§ 1. Право екологічної безпеки — комплексна галузь права

Підвищений інтерес до еколого-правової освіти зумовлений низ­кою обставин. Передусім, практичною необхідністю ефективного використання і застосування екологічного законодавства з метою реального забезпечення екологічних прав особистості і людини.

По-друге, дедалі більшою чисельністю законодавчих і підза-конних актів, які вимагають об'єктивного осмислення їх ролі та місця в системі права і регулювання екологічних правовідносин.

По-третє, доцільністю творчого обґрунтування низки нових за­конодавчих положень, концептуальних підходів до врегулюван­ня екологічних правовідносин, проведення наукової класифікації їх за галузевими, функціональними, інституційними ознаками.

По-четверте, своєчасною систематизацією і відтворенням но-ваційних процесів у нових підручниках та інших навчально-методичних матеріалах, створенням оптимальної навчально-ме­тодичної бази для позитивного й об'єктивного сприйняття сту­дентами, магістрами, аспірантами, докторантами еколого-право-вих явищ, специфіки відображення їх в екологічному законо­давстві та праві.

По-п'яте, важливістю формування виважених еколого-право-вих поглядів, уявлень у студентської молоді, фахівців у різних

12

Розділ І

сферах діяльності, громадян України з позицій прогресивного еколого-правового світогляду, опанування ними навичок вирішен­ня сучасних еколого-правових питань на макро- і мікрорівнях за допомогою чинних державно-правових засобів, доцільністю створення широкої мережі масової просвітницької та освітньої еколого-правової діяльності.

По-шосте, невідкладністю оптимізації і гармонізації еколого-правового регулювання України з різними правовими система­ми, запровадження найбільш прогресивних тенденцій в органі­зації оздоровлення довкілля, забезпечення екологічної безпеки у процесі природокористування та здійснення інших видів діяль­ності, здатних негативно впливати на стан та умови життєдіяль­ності людини, її здоров'я і життя.

По-сьоме, необхідністю створення логічної, послідовної та зро­зумілої системи екологічного права, обґрунтування теоретичних положень реалізації та захисту екологічних прав громадян, відмо­ви від архаїчних стереотипів розуміння екологічного права і за­конодавства, його компонентів.

До сучасних прогресивних новаційних процесів належить, зокрема, комплексна галузь екологічного права — право екологіч­ної безпеки.

Категорія "екологічна безпека" логічно увійшла в лексику спеціальної, у тому числі юридичної, літератури, яка отримала не тільки інституційне, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах загальнорегулятивного й охо­ронного спрямування, зокрема в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року [1]. З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року це поняття отримало статус конституційного [2].

Сьогодні існує широкий спектр доктринальних підходів щодо визначення екологічної безпеки у різних джерелах наукових досліджень — гуманітарних, природничих, соціальних, власне правових [3] однак багатьом з них властиве апріорне, недостат­ньо глибоке усвідомлення і обґрунтування її основних ознак і співвіднесення з іншими формами безпеки (загальної, глобаль­ної, національної тощо). Не виключається й розуміння екологіч­ної безпеки як синтетичної категорії [4].

У національній еколого-правовій літературі та в наукових працях учених деяких інших держав замовчується реальність існування відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, мож-

Право екологічної безпеки в системі екологічного права України

13

ливість її правового забезпечення [5] або ставиться під сумнів наявність особливих важелів регулювання, що відрізняються від правової охорони довкілля [6].

Тому автор вважає за доцільне дати відповідь на елементарні запитання. Що ж підлягає охороні: навколишнє природне сере­довище чи навколишнє середовище і в його межах екологічна безпека? Чи екологічна безпека потребує особливого правового режиму забезпечення у відповідних правовідносинах? Якщо підхо­дити узагальнено, то відповідь напрошується сама по собі. У кон­тексті державно-правових інституцій та засобів важливо охоро­няти ті блага, котрі становлять для людини і суспільства певну цінність або ж з погляду людських цінностей є безцінними.

Іншими словами, це ті матеріальні, духовні та інші блага, які мають для нас незаперечні споживчі властивості будь-якого при­значення (матеріального, естетичного, духовного, культурного, пізнавального, рекреаційного, оздоровчо-лікувального тощо), тоб­то це речові або неречові блага, яких потребує людина (суспіль­ство) і за допомогою яких вона задовольняє свої інтереси.

Такі блага можуть диференціюватися залежно від виконува­них ними соціальних функцій для людини, що "викликають до життя" відповідне правове регулювання, засоби і способи їх ви­користання, відтворення та охорони.

Разом з тим у світі існують блага, які є вічними, безцінними для людини та людства в цілому.

До них належить і довкілля, яке виконує в житті й діяльності людини триєдину функцію: економічну, соціальну і екологічну, враховуючи, що його компоненти можуть виступати як основний засіб виробництва, система розселення, шляхи сполучення і розмі­щення продуктивних сил, а також як джерело, місце і невід'ємна умова людської життєдіяльності, матеріальна основа існування і функціонування біологічно взаємозв'язаних природних ресурсів, еко­систем і комплексів, формування природних умов для існування живих організмів (біосфери і ноосфери), що продукують встанов­лення відповідного режиму відтворення, використання та охорони.

У цьому аспекті змінене внаслідок людської діяльності при­родне середовище проживання людини (навколишнє природне середовище, довкілля), Богом дане теперішнім і прийдешнім поколінням у користування та збереження, є воістину безцінним, адже воно не має еквіваленту для абсолютно адекватної оцінки його споживчої вартості.

14         Розділ І

З огляду на це навколишнє природне середовище або "соціалі­зоване середовище проживання людини" потребує збереження його якості, охорони, зокрема за допомогою державно-правових засобів, обмеження непродуманої, спонтанної і шкідливої люд­ської діяльності, здатної змінити його якісні та кількісні харак­теристики. Така охорона передбачає логічну і послідовну систе­му заходів, спрямованих на попередження негативної дії на стан природного навколишнього середовища (шляхом видання доз­волів на викиди і скиди, встановлення лімітів і нормативів опла­ти, заборони, обмеження та припинення екологічно шкідливої діяльності, здійснення інших організаційно-розпорядчих заходів), або корегування зміненого його якісного стану до рівня, який не призводить до виникнення негативних процесів у природному середовищі і його негативного впливу на саму людину та на ком­поненти біосфери (проведення рекультивації земель, очищення водних об'єктів, підвищення продуктивності лісів і рибопродук-тивності рибогосподарських водойм тощо).

Деградоване навколишнє природне середовище потребує не стільки охорони, скільки зумовлює систему захисту від нього всього живого, оскільки воно перетворюється на джерело небез­пеки для природних систем і комплексів, ландшафтів, живих організмів, самої людини і суспільства в цілому. Висловлюю­чись високим стилем, якщо "дорога вготована на Голгофу, то мова має йти не про охорону, а спасіння приреченого".

Навколишнє природне середовище, яке є джерелом підвище­ної екологічної небезпеки, перетворюється внаслідок дії стихій­них сил природи або техногенної руйнівної дії на екологічно небезпечний об'єкт, що вимагає "ізоляції" від людини і суспіль­ства, інших природних систем і комплексів шляхом встанов­лення спеціального правового режиму, який би обмежував або забороняв взагалі проживання населення, здійснення суспільно­го і приватного виробництва, проведення системи заходів щодо ліквідації джерел небезпеки, встановлення особливого правово­го статусу постраждалих громадян.

Зрозуміло, що говорити про охорону "небезпечного, безжиттє­вого середовища" в кращому разі некоректно, юридично невірно, професійно безграмотно і по-людськи — цинічно. За таких умов доцільно розробити систему заходів, у тому числі правового ха­рактеру, які були б спрямовані на запобігання виникненню не­безпеки для людини і навколишнього природного середовища

Право екологічної безпеки в системі екологічного права України

15

від природної стихії, техногенних аварій і катастроф, на ліквіда­цію шкідливих наслідків прояву підвищеного екологічного ри­зику і небезпеки наслідків, подібних до аварії на Чорнобильській АЕС, від явищ стихії, необдуманих рішень, які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситуацій на Землі.

Мабуть, немає особливої потреби доводити, що в такій еко­логічній ситуації потрібен особливий юридичний режим вико­ристання такого середовища (консервація, проведення заходів щодо очищення території, обмеження і заборона різних видів діяльності тощо) або здійснення комплексу заходів на тій час­тині території, де є потенційні природні джерела прояву небезпе­ки чи здійснюються екологічно небезпечні види діяльності та експлуатуються аналогічні об'єкти, а також необхідно передба­чати і особливий статус осіб, що перебувають тимчасово або постій­но в зоні підвищеного екологічного ризику, та постраждалих внаслідок дії екологічно небезпечних чинників.

Ризик підвищеної екологічної небезпеки зобов'язує еколого-правову науку по-новому оцінювати факти її прояву від природ­ної стихії і техногенних негативних дій на довкілля і людину.

Такі обставини безперечно набувають юридичного значення і потребують правового закріплення їх як юридичних фактів ви­никнення відносин щодо забезпечення екологічної безпеки. За­значені юридичні факти передбачають виникнення специфічних обов'язків для держави в частині гарантування безпеки від прояву стихії, а також юридичних і фізичних осіб, котрі здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологічно небезпечні об'єкти.

Отже, об'єктивно наявне нове коло суспільних відносин, які вимагають всебічного правового регулювання і які за характе­ром виникнення, складовими елементами не вкладаються у межі відносин стосовно використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Це відносини, у процесі яких необхідно:

а)         визначити перелік екологічно небезпечних видів діяльності

та коло екологічно небезпечних об'єктів;

б)         встановити комплекс вимог і обов'язків щодо забезпечення

екологічної безпеки у процесі здійснення вказаних видів діяль­

ності та регульованої експлуатації джерел підвищеної екологіч­

ної небезпеки;

16         Розділ І

в)         виявити екологічно небезпечні території (зони) за місцем

розміщення екологічно шкідливих об'єктів, здійснюваної еко­

логічно небезпечної діяльності або внаслідок накопичення по­

над встановлені нормативи високотоксичних, шкідливих речо­

вин, їх сполук та сумішей;

г)          розробити програму (схему) дій щодо запобігання прояву

екологічного ризику;

д)         створити організаційні, інформаційні, науково-технічні, ма­

теріальні та інші форми забезпечення реалізації програми запо­

бігання настанню екологічного ризику на потенційно небезпеч­

них територіях і об'єктах;

є) встановити систему соціально-правових гарантій (пільг, преференцій, компенсацій, переваг) для фахівців, зайнятих у про­цесі експлуатації небезпечних технологій, або які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, інші джерела, або тих, що перебувають (тим­часово чи постійно) в зоні негативної дії природних або техно­генних факторів;

є) закріпити систему вимог, норм і нормативів екологічної безпеки;

ж)         забезпечити їх дотримання державою, а також фізичними

та юридичними особами, які здійснюють екологічно небезпечні

види діяльності та експлуатують аналогічні об'єкти;

з)          забезпечити ліцензування екологічно небезпечних видів

діяльності або експлуатації таких об'єктів.

Це далеко не повний перелік видів діяльності превентивного спрямування, які реалізуються у відносинах щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі здійснення екологічно ризикова­них видів діяльності.

Значна частина їх виникає у зв'язку з проявом екологічного

ризику і настанням реальної екологічної небезпеки та необхід­

ності проведення невідкладних ліквідаційних, аварійно-рятуваль­

них, відновлювальних і реабілітаційних заходів, зокрема:

|           а) виконання термінових робіт з ліквідації негативних на-

слідків природної стихії (ураганів, пожеж, землетрусів, повеней тощо) або техногенних аварій та катастроф;

б) проведення дезактивації, нейтралізації забруднених (зара­жених) територій (ділянок), відновлення їхнього якісного і без­печного стану;

Право екологічної безпеки в системі екологічного права України

17

в)         відселення населення, яке перебуває в екологічно небезпеч­

них регіонах, перевезення на нове місце проживання людей та

належного їм майна;

г)          здійснення наукових спостережень і досліджень екологіч­

но небезпечних територій;

д)         здійснення інвентаризації, класифікації екологічно небез­

печних територій залежно від рівня екологічної шкоди;

є) встановлення й оголошення спеціального режиму екологіч­но небезпечних територій;

є) запровадження пільг та забезпечення соціального і право­вого захисту осіб, що постраждали від наслідків прояву екологіч­ної небезпеки;

ж)         встановлення особливого порядку управління на екологіч­

но небезпечних територіях;

з)          притягнення до відповідальності осіб, які здійснюють еко­

логічно небезпечні види діяльності і створюють загрозу для життя

і здоров'я населення та середовища їх проживання, не забезпе­

чують встановлений режим екологічної безпеки.

Можна, звичайно, дивуватися з того, що такі відносини хоча й мали місце упродовж тривалої історії розвитку екологічного за­конодавства, залишалися однак, поза межами правового оформ­лення або ж опосередковувалися правом фрагментарно.

У цьому аспекті можна навести безліч причин і доказів, які, зрозуміло, не вирішують існуючих проблем. Скоріше навпаки, відсталість нашої екологічної правосвідомості, живучість бага­тьох застарілих штампів і стереотипів, вузький прагматизм нау­кових досліджень та багато інших юридичних догм не дозволя­ють об'єктивно проаналізувати структуру і склад усієї гами еко­логічних правовідносин, зокрема в частині забезпечення екологіч­ної безпеки, в межах якої реально можна забезпечити захист здоров'я і життя людини від небезпечного середовища прожи­вання, незалежно від джерел походження загрози — прояву сти­хійних сил природи або неконтрольованого (чи слабо контрольо­ваного) техногенного впливу на стан навколишнього природного середовища і людини (умовно назвемо їх антропоохоронними і середовищеохоронними відносинами).

Необґрунтоване заперечення реально існуючих відносин щодо забезпечення екологічної безпеки гальмує прогрес правового ре­гулювання. Від цього тільки страждає еколого-правова наука, кодифікація законодавства, біднішає практика його застосування,

18         Розділі

а відтак страждає сама людина, яка позбавлена юридичної мож­ливості захистити суб'єктивне право на екологічну безпеку. За­значена суб'єктивна можливість громадян України вперше в історії еколого-правового регулювання була передбачена Зако­ном України "Про охорону навколишнього природного середо­вища" від 25 червня 1991 року (ст. 9). Конституція України конкретизувала його, визнавши право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої його порушеннями шкоди (ст. 50).

В еколого-правовій літературі обґрунтована абсолютність права громадян на екологічну безпеку [7] та визначено механізм його реалізації в системі відносин у сфері забезпечення екологічної безпеки [8].

В умовах підвищеного екологічного ризику, загострення еко­логічної ситуації і розширення можливостей настання екологіч­ної небезпеки для людини та середовища її існування фетиши­зована концепція "права навколишнього природного середови­ща" очевидно втрачає гуманістичний зміст, стає дедалі абсурдні­шою теоретичною догмою, враховуючи, що примат "навколиш­нього середовища" поза людиною позбавлений свого життєвого значення.

Саме в цьому виявляється обмеженість концепції "права нав­колишнього природного середовища", яка виключає зі сфери пра­вового захисту найвищу соціальну цінність — життя і здоров'я людини або ж навпаки, апологетично визнаючи людину складо­вою природного навколишнього середовища, ідеалізує безжиттє­вий принцип "оберігаючи природу — оберігаємо людину".

Екологічна ситуація і реальність — жорстка і очевидна: лю­дина "виділилась" із природного середовища і формується за притаманними суспільству і природі закономірностями та зако­нами з відповідними "відхиленнями", дедалі ускладнюючи свою взаємодію з природним оточенням, створюючи внаслідок здій­снення екологічно шкідливої діяльності чимраз більші осеред­ки небезпеки місця свого перебування (життєдіяльності).

Значно ускладнився і суто природний вплив на людину, особ­ливо аномального походження. За таких умов мають діяти зако­нодавчі імперативи і пріоритети забезпечення не тільки якісно­го, але й обов'язково безпечного навколишнього природного се­редовища для людини, природних компонентів світу, що її оточує.

Право екологічної безпеки в системі екологічного права України            19

Отже, людина стає не тільки суб'єктом відносин існування підвищеного екологічного ризику, але й об'єктом, який безпосе­редньо зазнає лиха від наслідків вияву природної або техноген­ної небезпеки та вимагає адекватного правового захисту з боку держави.

У цьому виявляється специфіка відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як складової екологічних правовідносин, що становлять предмет їх правового регулювання галуззю екологіч­ного права.

Водночас відносини щодо забезпечення екологічної безпеки генеалогічно і генетично взаємозв'язані з ефективним викорис­танням природних ресурсів і охороною навколишнього середо­вища на різних рівнях їхнього якісного стану, оскільки реаліза­ція останніх може відповідати встановленим параметрам якості, але з різними рівнями екологічної безпеки (для самого природ­ного оточення і людини)1.

Процес використання природних ресурсів (земельних, водних, лісових, корисних копалин тощо) багато в чому поєднаний з до­триманням вимог щодо забезпечення екологічної безпеки здійснюваної діяльності і є невід'ємною частиною правосуб'єкт-ності природокористувачів (експлуатація гідротехнічних систем, проведення вибухових робіт у процесі видобування корисних копалин, інтенсивний обробіток землі тощо).

Не меншою мірою забезпечення екологічної безпеки пов'яза­не з охороною навколишнього природного середовища існуван­ня людини в частині забезпечення його якісного стану. Якість навколишнього природного середовища — це сукупність його природних та набутих під впливом антропогенної діяльності вла­стивостей, які відповідають встановленим екологічним, санітар­но-гігієнічним нормативам, що забезпечують умови для розвит­ку і відтворення живих організмів, у тому числі життєдіяльності людини.

Однак якісний рівень довкілля ще не гарантує його безпечно­го, тобто ризикованого порогового стану, що оцінюється на рівні нормативів екологічної безпеки, який може ранжуватися залеж­но від режиму середовища життєдіяльності і правосуб'єктності осіб, що зазнають небезпечного впливу на них екологічно шкідли-

Наслідки Чорнобильської катастрофи свідчать: ліс, що згорів від радіаційного

випромінювання, поступово відроджується, тимчасом як кількість населення, що

Роживає в забруднених зонах, різко скорочується внаслідок радіоактивного впливу.

20         Розділ І

вих, токсичних об'єктів, видів діяльності. Іншими словами, за­безпечення екологічної безпеки визначається ступенем вияву екологічного ризику і характером потенційно небезпечної діяль­ності для навколишнього природного середовища, життя і здоро­в'я людини.

Безпека навколишнього середовища з огляду на зазначене вище є ознакою його якості, яка водночас має притаманні йому особли­вості з точки зору співвідношення категорій загального, особливо­го й одиничного. Безпечне навколишнє природне середовище не тотожне його стану якості, що забезпечується у процесі реалізації природоохоронних вимог і охорони довкілля у межах природо­охоронних (середовищеохоронних) правовідносин: забезпечення режиму охорони об'єктів і територій природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зон, інших при­родних і природно-антропогенних територій (санітарно-захисних, охоронних зон, середовища населених пунктів, економічних ра­йонів тощо), екосистем і комплексів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, Азовського і Чорно­го морів, окремих або групи природних ресурсів (біологічного різно­маніття та інших компонентів біосфери).

Якщо охорона навколишнього природного середовища вима­гає, передусім, дотримання його якісного стану, збереження відпо­відних якісних характеристик, то забезпечення екологічної без­пеки передбачає оцінювання екологічного ризику здійснюваної діяльності, дотримання сукупності вимог, норм і нормативів еко­логічної безпеки, зафіксованих в екологічному та інших галузях законодавства.

Сьогодні "забезпечення екологічної безпеки" набуло не тільки власне еколого-правового, але й загальноюридичного регулятивно­го й охоронного значення через характер прояву різних видів еко­логічно шкідливої діяльності, джерел і об'єктів походження еколо­гічного ризику (природного або техногенного негативного впливу).

Зрозуміло, що джерела екологічного ризику за своїм характе­ром, ступенем вияву, соціальними, економічними, екологічними наслідками неадекватні. Не випадково спостерігається диферен­ціація правового регулювання щодо різних напрямів здійснюва­ної екологічно небезпечної діяльності, спрямованого на запобі­гання, ліквідацію наслідків такого ризику, здійснення системи заходів щодо зниження його шкідливого впливу, встановлення спеціальних режимних територій і зон, визначення і захисту

Право екологічної безпеки в системі екологічного права України

21

правового статусу осіб, які зазнали моральної або матеріальної шкоди від наслідків такої діяльності з використанням відомих, традиційних та нетрадиційних державно-правових засобів у вре­гулюванні зазначених правовідносин.

Розвиток законодавчого та іншого нормативно-правового за­безпечення екологічної безпеки відбувається в міру впорядкуван­ня різноманітних видів діяльності за об'єктами та джерелами екологічної небезпеки — виробництва, збереження, використання, захоронения та утилізації отруйних речовин, токсичних відходів, біотехнологій, радіоактивних відходів і матеріалів, використання атомної енергії, інших екологічно небезпечних факторів.

Така диференціація правової регламентації екологічно небез­печних видів діяльності — неодмінний шлях у правовому ста­новленні й розвиткові правовідносин щодо забезпечення еколо­гічної безпеки. Однак це аж ніяк не означає, що має відбуватися поділ галузей права за сферами регулювання екологічно небез­печних видів діяльності. Інакше не виключається абсурдність та легковажність висунення і доктринального обґрунтування ди­ференціації галузей права за екологічно небезпечними об'єкта­ми, виробничими процесами, хімічними та фізичними явищами, видами діяльності, джерелами прояву небезпеки ("відходне", "хімічне", "агрохімічне", "токсичне", "газове", "радіаційне", "ядер­не", "термоядерне", "харчове", "продовольче", "пестицидне" і т. ін. право).

Адже право і відповідне законодавство покликані врегульо­вувати (регламентували) численні типові правовідносини, у про­цесі яких суб'єктами їх здійснюються різноманітні екологічно небезпечні види діяльності або використовуються (застосовують­ся) такі джерела і об'єкти, реалізується комплексна право-суб'єктність щодо забезпечення їхньої безпечності для довкілля та людини.

З огляду на це норми права наповнюються відповідними мо­делями, механізмами, способами врегулювання і гарантування безпечного поводження з потенційно небезпечними видами діяль­ності, об'єктами і джерелами. Вимоги щодо забезпечення еколо­гічної безпеки стають загальними для суб'єктів, що здійснюють Різні екологічно небезпечні види діяльності, або тих, які викори­стовують такі об'єкти.

Отже, закономірно зумовлюється і комплексне правове регу­лювання відповідних правовідносин незалежно від джерел по-

22         Розділ і

ходження екологічної небезпеки. Вирішити такі завдання мож­ливо у межах екологічного законодавства шляхом розроблення і прийняття комплексного нормативного акту щодо забезпечення екологічної безпеки здійснюваної людської діяльності, включаю­чи формування механізмів запобігання їй та подолання наслідків прояву стихійних сил природи, техногенних аварій і катастроф.

Вищезазначене не заперечує і диференційованого правового опосередкування екологічної безпеки, пов'язаного зі здійснен­ням конкретних видів екологічно шкідливої діяльності в час­тині відображення її специфіки, характеру визначення прав і обов'язків відповідних юридичних і фізичних осіб щодо забез­печення екологічної безпеки у сфері ризикованого техногенного впливу та держави в частині запобігання небезпечному прояву природної стихії.

Прийняття в Україні законодавчих і підзаконних актів, орі­єнтованих на регулювання правовідносин у сфері екологічної безпеки свідчить про формування нормативно-правових засад комплексної галузі екологічного права — права екологічної без­пеки як системи правових норм та інших засобів, які спрямо­вані на створення правових умов для реалізації суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та захист його в разі порушення, а також регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою за­побігання погіршенню екологічної обстановки, виникненню не­безпеки для природних систем, населення, інтересів держави і юридичних осіб та здійснення системи заходів у разі виникнен­ня екологічної небезпеки щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних те­риторій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, що по­страждали від негативних наслідків природної стихії чи техно­генного впливу, досягнення режиму безпечного існування насе­лення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національ­ному і транснаціональному рівнях.

Література та нормативно-правові акти

Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

Реймерс Л.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды:

Словарь-справочник. — М.: Просвещение, 1992. — С. 20; Андрей-

Право екологічної безпеки в системі екологічного права України

23

цев В.І. Концепція Закону України про екологічну безпеку // Вісник Київ, ун-ту. Юридичні науки. — К., 1995. — Вип. 33/34. — 17 с

Качинсъкий А.Б. Сучасні проблеми екологічної безпеки Украї­

ни / Нац. ін-т стратегічних досліджень. — К., 1994. — Вип. 33. —

46 с.

Екологічне право України. Загальна частина: Навч. посіб. — X.,

1995. — 173 с

Бринчук М.М. Юридическое экологическое образование в ас­

пекте развития права окружающей среды // Государство и право. —

1995. — № 10. — С. 127—128.

Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій у схемах. За­

гальна частина. — К.: Вентурі, 1996. — С. 31—39; 87—100.

Андрейцев В.І. Правове забезпечення екологічної безпеки:

Програма спецкурсу для спеціалістів і магістрів спеціалізації "Зе­

мельне і екологічне право". — К., 1997. — С. 5, 7, 8.