Глава 2. Роль дефініцій у нормативному тексті

Правові (юридичні) дефініції — це стислі логічні визначення, які містять у собі найістотніші ознаки поняття, що визначають­ся. За їх допомогою встановлюються, розпізнаються певні пра­вові категорії, розкривається, характеризується й формулюєть­ся їх суть.

Процес визначення правових понять

Поняття — одна із форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об'єкта дійсності. У правотворчості визначення понять відіграє важливу роль. Перш за все тому, що правові по­няття для створення нормативно-правового акта є вихідним ма­теріалом. Вони, образно кажучи, є цеглою, з якої будується май­бутній будинок.

Якщо, наприклад, передбачається встановити юридичну від­повідальність за хуліганство, у законодавстві визначається по­няття цього правопорушення. Якщо юридична особа наділяєть­ся певними правами і на неї покладаються певні обов'язки, наводиться поняття юридичної особи. Тому практика правотво-рення виходить з того, що підготовка будь-якого проекту норма­тивно-правового акта повинна починатися з формулювання основних понять, якими потрібно оперувати. При цьому не обо­в'язково, щоб сформульоване поняття було остаточним. Воно може мати робочий варіант, шліфуватися, корегуватися, уточ­нюватися, деталізуватися в процесі подальшої правотворчої роботи.

Втілені в тексти нормативно-правових актів поняття створю­ють належні умови для однозначного сприйняття і тлумачення правових норм, вони є дороговказом у правозастосовній практи­ці. Існують різні поняття, різні способи їх формулювання. їх можна поділити на ті, що містяться у нормативних приписах («поняття права»), та ті, що вживаються у юридичній науці («поняття науки права»). Але такий поділ не має для правотво-рення принципового значення, оскільки право і вітчизняна юри­дична наука оперують загальними поняттями, у чому виявля­ється зв'язок науки і практики. Практика у формулюванні прин­ципово важливих понять повинна спиратися на наукові до­слідження, доробки, думки.

5 — 5-979

РозділШ

ЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОТВОРЧОСТІ

67

За різними критеріями у логіці виділяються загальні, оди­ничні та пусті поняття; поняття конкретні та абстрактні; збірні та незбірні, позитивні та негативні; відносні та безвідносні1. От­же, логічна характеристика поняття «права людини та громадя­нина» — це загальне, абстрактне, збірне, позитивне, безвідносне поняття, і поняття «охоронюваний законом інтерес» — це також загальне, абстрактне, збірне, позитивне, безвідносне поняття. У правотворенні досить часто використовуються поняття з подіб­ними логічними характеристиками, що мають тенденцію до уза­гальнення правового регулювання, у той час як його головним завданням є створення адекватних умов правового регулювання щодо конкретних життєвих ситуацій.

Правотворення має базуватися на деталізованому визначенні правових понять. Так, в Законі України «Про оренду землі» (но­ва редакція) у ст. 1 зазначено: «оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприєм­ницької та інших видів діяльності». У наступних статтях наво­дяться поняття «об'єктів оренди», «орендодавців», «орендарів», «договору оренди землі» тощо. Визначеність термінів — необ­хідна умова точного і ясного розуміння нормативного тексту, підвищення юридичної культури нормотворчості. Чим більшій кількості понять будуть надаватися правові дефініції, тим мен­ше буде помилок і непорозумінь на практиці.

Визначення нормативної термінології все частіше включаю­ться в проекти нормативно-правових актів, набувають регуля­тивного значення при їх прийнятті. Так, Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. наводить пояснення 12 понять, що вживаються в законі: пай — майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки кооперативу.

Необхідність нормативних дефініцій виникає у разі:

якщо поняття створене шляхом переосмислення загально­

вживаної термінології з використанням нетрадиційної лексики

(рідкісних, спеціальних та іншомовних слів і словосполучень, у

тому числі суто юридичних термінів);

якщо поняття сформульоване за допомогою термінології,

яка часто застосовується в буденній мові і викликає різні за

змістом асоціації;

1 Хоменко І. В. Логіка для юристів. — С. 37—59.

якщо з урахуванням мети нормативно-правового акта дане

термінологічне поняття є специфічним;

якщо поняття по-різному трактується юридичною наукою і

практикою (виключні випадки);

якщо з точки зору правотворця той чи інший термін є ви­

ключно важливим для розуміння нормативно-правового акта і

по відношенню до його змісту не повинно бути сумнівів та непо­

розумінь;

в інших випадках, коли відсутність чіткого визначення тер­

мінології може призвести до неясного розуміння норматив­

но-правового акта чи окремих норм.

Таким чином, критерієм у вирішенні питання про нормативні пояснення вживаної термінології є переконання правотворця в тому, що відсутність такого визначення може призвести до неба­жаних наслідків — неправильного розуміння нормативно-пра­вового акта, його складових або тлумачення в науці і практиці.

Нормативні або, як їх ще називають, «легальні» визначення мають свої критерії застосування. Вони полягають у наступному.

Ключові правові поняття визначаються у Конституції, інші важливі поняття та пояснення термінів — у законах, конкрети­зуючі легальні визначення — у підзаконних актах, тобто цей нормативний матеріал має свою ієрархію, яка відповідає ієрархії чинного законодавства.

В Основному Законі України містяться такі дефініції: «Укра­їна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (ст. 3); «Єдиним органом законодавчої влади в Укра­їні є парламент — Верховна Рада України» (ст. 75); «Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, те­риторіальної цілісності України, додержання Конституції Ук­раїни, прав і свобод людини і громадянина» (ст. 102).

Досвідчені правотворці рекомендують: закон має включати визначення лише в разі, коли вони необхідні1. У Конституції України вживається чітка, ясна, доступна термінологія. У ній містяться певні визначення і пояснення. Але це зовсім не озна­чає, що окремі її положення не потребують тлумачення. Так, термін «свобода» вживається у двох юридичних значеннях, хоч і тісно між собою пов'язаних. У загальному розумінні цей термін означає стан суспільства і окремої людини, який дозволяє діяти на свій розсуд у межах, не заборонених законом. Інша справа —

1 Роберт К. Бержерон. Правила нормопроектування. — Там само. — 1999. —С 5.

5*

68

РозділШ

ЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОТВОРЧОСТІ

69

свобода як суб'єктивна можливість вчиняти чи не вчиняти будь-які дії. Наприклад, свобода віросповідання надає особі можливість сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. У цьому розумінні термін «свобода» тотожний терміну «суб'єктивне право», а відмінність пояснюється тим, що така юридична лексика склалась історично1. Або ще. У назві розді­лу II Конституції України та у багатьох його статтях вживають­ся терміни «людина» і «громадянин». Вони нерідко стоять по­ряд, однак зміст їх не тотожний2. Певного уточнення потребу­ють застосовані у Конституції поняття «інтереси», «повнова­ження», «межі повноважень», «загально визначені принципи і норми міжнародного права» тощо.

Наведеш вище приклади визначення понять та пояснення термінів у законах і підзаконних актах однозначно свідчать, що правові дефініції — важлива складова правотворчої техніки.

Розкриваючи зміст поняття (терміну), слід перераховувати не усі його ознаки, а лише найважливіші. Такий підхід дає нор-мотворцю можливість сформулювати правову конструкцію дос­татньо повно, точно і в той же час економно, не розпливчасто. Вдалим, наприклад, є таке поняття: юридичною особою є орга­нізація, створена і зареєстрована у встановленому законом по­рядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. ЗО Цивільного кодексу України). На жаль, в наше законо­давство іноді вписуються нечіткі, суперечливі визначення. На­приклад, у ст. 312 Кодексу торговельного мореплавства України наводиться поняття нафти: «під нафтою у статтях 309 і 310 цьо­го Кодексу мається на увазі будь-яка нафта, у тому числі си­ра нафта, мазут, важке дизельне паливо і мастила, а також кито­вий і риб'ячий жир». Звернемо увагу, що ця правова норма має назву — «поняття нафти». Але не потрібно бути спеціалістом, щоб зрозуміти — китовий і риб'ячий жир ніякого відношення до нафти не мають. Наведене є правотворчим казусом.

Норма, що дуже деталізована, схожа на перевантажений кора­бель, який глибоко осів і важко піддається управлінню. Пере­вантажений деталями і уточненнями закон також важкий для використання3. Переконливим є, наприклад, Закон України

1              Німченко В. Правовий статус особи за Конституцією України // Вісник

Конституційного Суду України. — 1998. — С 37—38.

2              Там само. — С 45.

3              Законодательная практика: Учебное пособие. Опубликовано в ФРГ

в 1983/1984 гг. под ред. Э. Новака — С. 16.

«Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22 грудня 1998 р. У статті 1 наведено 27 визначень термінів. Серед них такі, як «державний орган», «шкода», «ім­порт», «продаж», «товар» тощо. Правова норма виглядає роз­митою. Автори, замість зрозумілого викладу, досягли зворотно­го результату.

Але слід мати на увазі, що ненаведення необхідних визначень також шкодить якості нормативно-правового акта.

Таке у нашому законодавстві також зустрічається. Наприк­лад, неплатоспроможність в останній час набула такого поши­рення, що стала нормою поведінки в економіці. Водночас Закон України «Про банкрутство» не наводить такого поняття як не­платоспроможність, хоча вживає його у ст. 15: «... у разі, якщо боржник на момент укладення угоди вже був фактично неплато­спроможним чи став неплатоспроможним у результаті виконан­ня цієї угоди». Із статті незрозуміло, що саме мали на увазі зако­нодавці, вказуючи на таку ознаку майбутнього банкрута, бо нечіткість норм чинного Закону призводить до різного тлума­чення терміна1. Оскільки подібна помилка є типовою у вітчиз­няному законодавстві, наведемо ще один приклад. Закон Укра­їни «Про державну підтримку малого підприємництва», визна­чаючи засади державної підтримки малого підприємництва не­залежно від форм власності, водночас визначення провідного правового поняття «державна підтримка малого підприємницт­ва» не містить. Автори цього Закону повинні були б навести такі «легальні визначення» як «мале підприємництво», «державна підтримка малого підприємництва», «система державної під­тримки малого підприємництва» тощо. Але цього не було зроб­лено. У результаті в Законі відсутня чітка визначеність його змісту, порушена логічна послідовність нормативно-правового матеріалу2.

У нормативно-правових актах зустрічається вживання пев­них термінів і понять як синонімів, хоча вони не є такими, до то­го ж не пояснюється їх зміст. Прикладом може бути ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування». Дана норма містить тер­міни «податок», «збір», «обов'язковий платіж». При цьому маю­ться на увазі обов'язкові внески в бюджети відповідного рівня. Мало того, що не зроблено ніякого розмежування між податком

1              Малига В, Д. Термінологічні проблеми інституту банкрутства // Прав­

ничий часопис Донецького університету. — 1997. — № 1. — С. 37.

2              Труги І. Закон України «Про державну підтримку малого підприємницт­

ва» потребує удосконалення//Право України. — 2002. — № 12. — С 95.

70

Розділ III

і збором, до того ж введено ще одне поняття — обов'язковий пла­тіж. Як співвідносяться ці три категорії, жодна норма закону не пояснює1.

Оскільки право потрібне для регулювання майбутньої пове­дінки, воно повинно виражатися в термінах, які виключали б можливість сумніву2. Із цієї тези випливає вимога: у норматив­ному визначенні можуть використовуватися лише ті терміни, які були визначені раніше, або загальновизначені терміни, які не викликають сумніву у їх ясності.

Виходячи із викладеного, можна рекомендувати: у процесі підготовки проекту нормативно-правового акта, коли створено його перший варіант, доречно підготувати перелік використа­них у ньому понять, нових та рідковживаних термінів з визна­ченням їх змісту, ще раз розглянути (можливо з науковцями, ви­сококваліфікованими спеціалістами-практиками) доцільність їх внесення в проект в якості дефініцій. Такий підхід без сумніву сприятиме уникненню різного тлумачення термінології, забез­печенню точності правових приписів.

І наступне. Дефініцію краще наводити в самому тексті норма­тивно-правового акта при першій згадці терміна (поняття). Це полегшить розуміння та застосування акта. Слід вважати за пев­не досягнення правотворчої техніки наведення дефініцій окре­мою нормою на початку нормативного тексту або його найваж­ливіших складових (розділів, глав). Для вітчизняного право-творення вже традиційними стали застереження типу: «У цьому законі терміни вживаються у такому значенні», «Для цілей цьо­го закону вживаються такі терміни і поняття», «Для цілей цього указу...» тощо.

Слід мати на увазі, що дефініції також широко використову­ються в закордонній правотворчій практиці, вони традиційні для міжнародних конвенцій, для законодавства Англії, США, Росії та багатьох інших країн.

1              Кучерявенко М. Податок як правова категорія: проблеми дефініції //

Право України. — 2002. — № 12. — С 71.

2              Титов Б. Моріс Коен про місце логіки в праві // Вісник Академії право­

вих наук України. — 2000. — № 4. — С 179.