Глава 1. Вимоги правотворчого стилю

Поняття «стиль» вживається у декількох значеннях. Одне з них — це спосіб виконання, здійснення певної діяльності, в тому числі розумової, шляхом застосування певних технічних прийо­мів. При цьому можливо виділити художній, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий стилі.

1              Красиицька А. В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення

та редагування: Посібник. — К.: Національна академія внутрішніх справ

України, 2003. - С 209-293.

2              Артикуца Н. Нові підходи до мовної підготовки майбутніх юристів і ви­

кладачів права// Право України. — 1997. — № 12. — С. 58.

42

Розділ II

ПРАВОТВОРЧА ЛІНГВІСТИКА

43

Серед різновидів останнього розглядається й нормативний стиль як виразник документів юрисдикційного, правозастосу-вального змісту. У свою чергу різновидом нормативного стилю є нормативно-правовий, в якому відображаються властивості саме нормативно-правових актів.

Вимоги правотворчого стилю мають дві складові — загально-правові та спеціально-правові.

Загальні вимоги. Серед цих вимог особливо значущими є: відсутність експресивності; зв'язаність і послідовність, точ­ність і ясність; простота викладення, лаконічність і компакт­ність. Деякі з наведених вимог (наприклад, точність і ясність) є настільки важливими, що розглядаються як правила (принци­пи) правотворчої техніки. У цій главі ми розглянемо не усі, а ли­ше ті вимоги, які вище не висвітлювалися.

Відсутність експресивності або депресивність норма­тивної лексики. Експресивність — це сила вираження, вияву будь-яких почуттів, переживань, виразність. Саме ці якості ма­ють бути відсутніми у нормативно-правовому акті.

Особливість законів і підзаконних актів, і в той же час їх мов­на виразність, полягають у текстовій рівновазі, безпристрасно­сті, відсутності оригінальності, стильової індивідуальності ви­кладеного матеріалу. Стиль нормативного припису не повин­ний викликати додаткові асоціації та зайві емоції, які можуть відволікти увагу від суті акта. Рівноважне і «холодне» звучання юридичних норм — важлива умова нормативного регулювання. «Сильні» вирази були характерними для нормативно-правових актів більшовицької доби, наприклад, сумнозвісні декрети № 1, 2, 3, 4, у яких стиль викладення мав не правове, а класово-по­літичне забарвлення, спрямоване на залякування населення, ор­ганізацію терору.

Зв'язаність і послідовність. Будь-який текст може назива­тися таким лише за умови взаємозв'язку та узгодженості його складових. Суворість викладу, високий ступінь зв'язаності і жорсткої послідовності у текстах різного призначення є природ­но неоднаковою. Збалансованість нормативного тексту, його так звана «ланцюжковість» — особлива риса нормотворчого стилю. У нормотворчій практиці це означає, що при підготовці проектів законів чи інших нормативно-правових актів не припускається лексичної і нормативної абсурдності. Наприклад, абсурдним можна вважати обґрунтування кримінальної відповідальності за проституцію як намір держави витіснити це явище з україн­ського суспільства або про притягнення до кримінальної відпо-

відальності за неповернення суб'єктами підприємницької діяль­ності валютної виручки як злочин проти фінансової системи держави. У першому випадку абсурдність полягає у тому, що проституція — це системне глобальне історичне явище, у друго­му — наявність корупції у численному адміністративному апа­раті є більш «сильною» і поширеною, ніж неповернення валют­ної виручки. Тому встановлення кримінальної відповідальності є малоефективним, що нарешті зрозумів і законодавець.

Ще на початку XX ст. відомий російський вчений Є. Васьков-ський серед найвагоміших недоліків нормотворчості назвав та­кий, коли правова норма не має розумного смислу1.

Принцип послідовності втілюється у вітчизняну нормотвор-чу практику ще не завжди. Так, у ч. 1 ст. 71 проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України», винесе­ного на всенародне обговорення, записано:

«Вибори Президента України, органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування». Норму викладено в ієрархічному по­рядку посад та органів: Президент — органи державної влади — органи місцевого самоврядування». У ч. З цієї ж статті записано: «Чергові вибори Президента України, до органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування проводяться протягом одного року у такій послідовності та у такі строки: чергові вибо­ри народних депутатів України — в останню неділю березня; чергові вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, сільського, селищного, міського голови, депута­тів Верховної Ради Автономної Республіки Крим — у другу не­ділю вересня;

чергові вибори Президента України — у першу неділю груд­ня»2. У цій нормі, починаючи з другого абзацу, обрано інший ієрархічний порядок — на перше місце поставлено народних депутатів України, а на останнє — Президента України, що не узгоджується з правилами правотворчої техніки.

Простота і лаконічність викладення. Однозначність, не-ускладненість нормативного тексту, його сприйнятливість — важлива умова належної реалізації норм права. Прагнення до глобальності, всеосяжності правової норми іноді спричиняє

1              Васьковский Е. В. Руководство по толкованию и применению права для

начинающих юристов. — М., 1913. — С. 61—62.

2              Текст наведеної норми подано за публікацією проекту Закону в газеті

«Урядовий кур'єр». — 2003. — 7 березня.

44

Розділ II

ПРАВОТВОРЧА ЛІНГВІСТИКА

45

надто об'ємні формулювання, перевантаженість речень, повто­рення, що руйнує простоту та доступність тексту. Тому у нормо-творчій практиці потрібно знаходити золоту середину: точність і простота нормативного стилю повинні виступати як єдине ціле, доповнювати одне одного, не порушуючи головного у нор­мативно-правовому акті — його нормативне значення. Простота викладення не означає спрощення викладення змісту правових норм, що може бути наслідком популістської або демагогічної правової політики, зведення її до спрощених формул: «земля — селянам» — що обернулось їх фактичним кріпацтвом на довгі роки; «заводи — робітникам» — що насправді призвело до жорст­кої експлуатації робітників тощо.

Загальновідомо, що чим лаконічніше і компактніше викладе­но нормативний матеріал, тим краще сприймається, пізнається зміст та застосовуються його приписи. Зазначене у нормотвор-чій практиці передбачає максимальне скорочення невиправда­них повторень, ефективне структурування відсилочних норм (деякі автори висловлюються за те, що «у законодавстві не по­винно бути відсилань до інших нормативних актів»1), обережне використання спеціальної, у тому числі юридичної, терміно­логії. Результатом лаконізму і компактності стилю є економіч­ність тексту нормопроекту, усунення його розмитості, деклара­тивності, що сприяє й правозастосуванню.

Спеціально-юридичні вимоги

Наведені вище вимоги до правотворчого стилю безумовно є важливими. Однак визначальними є спеціально-юридичні ви­моги, від додержання яких залежить вирішальне наповнення за­конів і підзаконних актів нормативним змістом. Завдяки реалі­зації цих вимог нормативно-правовий акт набуває свого особли­вого значення.

Стиль нормативного припису повинен, по-перше, відповіда­ти своїй природі (інформаційній, регулятивній або охоронній). Залежно від цього існує своєрідна класифікація правових норм, які виконують певну функцію: інформаційну, регуляційну, охо­ронну або зазвичай комплексну (регуляційну й охоронну або інформаційну та регуляційну тощо), так би мовити доповнюючи одна одну. Але кожен нормативний припис має інформаційне наповнення, завдяки чому кожен адресат правової норми в пер-

1 Коротей В. Правові проблеми національної демократії// Право Украї­ни.-2003.-№ 1. — С.126.

шу чергу отримує правову інформацію й має право на доступ до правової інформації. Інформація з цієї точки зору — це універ­сальний продукт правотворчої діяльності, наслідком якої є відправні (вихідні та установчі), спеціальні (конкретні та безпо­середньо встановлені) правила правової поведінки, способи формулювання вимог (форми припису, методи правового регу­лювання — імперативні чи диспозитивні). Перші мають катего­ричний характер і не допускають свободи вибору поведінки, а другі, навпаки, дозволяють суб'єктам правовідносин самим виз­начати свою правову роль (коло та обсяг прав, обов'язків і зага­лом соціально-правовий статус). Іншими словами, імперативні норми працюють за принципом: «все, що не дозволено, заборо­нено». А диспозитивні — за формулою «все, що не заборонено — дозволено»1.

Звідси й стиль нормативного тексту повинен обиратися за­лежно від виду, форми і ролі правового припису.

Характерною у цьому плані є ст. 43 Конституції України. У частині першій наголошується: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Законодавець застосував стиль визначення певного принципу, фіксації дер­жавної політики, надання громадянину можливості діяти аль­тернативно — вільно обирати працю або вільно погоджуватися на неї. У частині ж третій записано: «Використання примусової праці забороняється». Тут стиль норми — заборона.

Використання своєрідного стилю викладу правових норм до­помагає досягти такої якості нормативно-правового акта, коли він стає високоефективним правовим регулятором, сила якого забезпечується правовою забороною.

По-друге, стиль нормативного припису повинен відрізнятися мовною стандартизованістю. Йдеться про те, що стиль нормо-проектування має включати єдині й стабільні граматико-стиліс-тичні норми, з використанням відповідних слів, словосполу­чень, певної побудови речень, вживання дієслівних форм, спо­лучникових зв'язків тощо. При цьому особливо важливим є вживання власно юридичних словосполучень, юридично-мов­них штампів та канцеляризмів, які мають широке застосування в нормотворчій практиці.

Як приклад можна навести наступні норми нового Цивільно­го кодексу України:

1 Сташків Б. Норми права соціального забезпечення // Право України. — 2002.-№2.» С 75.

46

Розділ II

ПРАВОТВОРЧА ЛІНГВІСТИКА

47

«Стаття 24. Поняття фізичної особи

1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізич­ною особою.

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну пра­

воздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент

її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі

цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням

фізичною особою відповідного віку.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у

момент її смерті1.

Законодавець у наведених нормах досягає точності юридич­ної формули за допомогою мовних стандартів, особливо повто­рів словосполучень «фізична особа», «цивільна правоздатність», «у випадках, встановлених законом».

Саме стандартизованість формулювань надає особливої вираз­ності нормативному стилю, відрізняє його від офіційно-ділового.

По-третє, стиль нормативного припису, повинен відрізняти­ся певною композиційністю (графічністю). Цю функцію виконує нормотворча графіка, на чому ми зупинимося нижче.