Розділ II. Правотворча лінгвістика

Лінгвістика в широкому розумінні — наука про мову; мово­знавство. Правотворча лінгвістика є найважливішим елемен­том, складовою наведених у попередньому розділі понять «пра­вотворча техніка», «законодавча техніка» тощо. Вона надає уяв­лення про мовні правила з правотворчого стилю, використання слів як основних одиниць правової мови, а також правових штампів (сталих словосполучень), нормативних речень, право­вих абревіатур і нормопроектної графіки.

Свідоме застосування лінгвістичних вимог сприяє стилістич­ній обробці нормативного тексту, допомагає сформувати високу культуру нормативно-правових актів1.

Красномовно на адресу юристів висловлювалася відомий фа-хівець-лінгвіст Н. Артикуца. Вона, зокрема, писала: «У їх про­фесійній діяльності постійно виникатимуть ті чи інші питання термінологічного і мовно-стилістичного характеру. Серед них — проблеми вибору терміна, його дефініції, диференціації його значень, проблеми синонімії, ононімії та паранонімії в юридич­ній термінології, функціонування мовних одиниць. Навряд чи в якомусь іншому виді писемного мовлення зовнішня форма ви­словлення має таке велике, а часом і доленосне значення (у жит­ті окремої людини і держави в цілому), як у юриспруденції. Не­точне або помилкове терміновживання, логічні і граматичні по­милки, змістові неточності у формулюванні правових норм, що призводить до розпливчастого або багатозначного їх тлумачен­ня, -— неприпустимі явища у правничій мові»2.