Глава 2. Слово — основна одиниця правотворчого тексту

Слово в правотворчости Слово — це мовна одиниця, що являє собою звукове вираження поняття про предмет або явище об'єктивного світу.

Слово — вихідний «будівничий» матеріал законотворчості і нормотворчості у цілому. Воно виступає як засіб передачі дум­ки, ідей законодавця. За допомогою слів створюється текст пра­ва, матеріалізуючись у певну форму та правові норми2. Лінгвіс­тична наука особливо застерігає від неточного або помилкового слововживання у правових приписах3.

1              Голос України. — 2003. — № 45—46. — 12 березня.

2              Власенко Н. А. Основы законодательной техники. — Иркутск, 1995. —

СП.

3              Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія — К.: Стилос,

2002. —Сб.

Питання одностайного терміновживання у правотворчій сфе­рі не є новим для України. На сьогодні, приміром, мирно спів­існують — причому без будь-якої диверсифікації — терміноло­гічні дублери на кшталт термін (строк, уступка) відступлення, набуття чинності (набрання чинності) тощо. Інколи це набуває абсурдних форм: скажімо, у документах Кабінету Міністрів Ук­раїни на позначення часової категорії, що відповідає російсько­му «срок», вживається виключно слово «термін», тим часом як в актах Президента України пріоритет віддається тільки слову «строк»1.

Правотворца термінологія. Якщо термін — це слово, слово­сполучення, що є виразом, то під термінологією визнається су­купність термінів певної науки чи галузі знань (правознавства в тому числі). Правотворча термінологія є спеціальним полем ін­формації, що вживається лише в інформаційно-правовому про­сторі, яку потрібно вміти читати, впізнаючи розробника закону, вихідні дані, що ідентифікують проект закону серед інших про­ектів, розуміючи зворотну силу майбутнього закону, предмет за­кону, специфіку правовідносин тощо.

У правотворчості вживається юридична і неюридична тер­мінологія. Юридична термінологія — слова та словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку державно-правових явищ. Вони створюються юридичною наукою і прак­тикою, відрізняються смисловою визначеністю, функціональ­ною усталеністю (юридична особа, необхідна оборона, договір довічного утримання, юрисдикція, преюдиціальність, декри-міналізація, криміналізація тощо). Неюридична термінологія — слова та словосполучення, які вироблені неюридичними наука­ми та є їх приналежністю (техніка, економіка, екологія, приро­дознавство, медицина і т. ін.). Поєднання юридичної та неюри-дичної термінології надає нової якості та сенсу правовим по­няттям, наприклад, «економія кримінально-правової репресії», «правова соціалізація особи», «легітимація інтересів», «фінан-сово-економічні санкції» тощо. Саме на стику правових і непра-вових термінів активно розвивається законодавство, формують­ся нові комплексні правові інститути. Про цей процес у право-творчій діяльності, як і в інших сферах, слушно зауважує В. Лит­вин, «необхідно оберігати і захищати рідне слово»2.

1              Зайцев Ю. Правничий текст: лінгво-правові аспекти / Українське пра-

ВО. — 1999.—№ 2. —С 97.

2              Із вступного слова Голови Верховної Ради України на відкритті парла­

ментських слухань «Про функціонування української мови в Україні» // Го­

лос України. — 2003. — 14 березня.

48

РозділП

Техніка створення правотворчнх термінів — процес ство­рення закономірностей формування дефініцій у відповідності з намірами творців нормативних приписів. Нове визначення по­винно відповідати ряду вимог:

бути зрозумілим (комунікабельним): щоб адресати норма­тивно-правового тексту були здатними оволодіти використа­ною в тексті лексикою, засвоїти текст написаного;

термін повинен визначатися через його суттєві ознаки, їх су­купність, що дозволяє відмежувати одне правове явище від ін­шого;

слід користуватися правилом відповідності визначень зна­ченню терміна.

Використання професійної лексики (професіоналами). Професіоналізм — слово або зворот, властиві мовленню людей певної професії. Ними визначаються виробничі і технологічні процеси, знаряддя виробництва, обладнання тощо.

При використанні професіоналізмів в нормативно-правово­му тексті слід виходити з того, що дана лексика не є загально­вживаною, її використання має бути максимально обмеженим. При цьому застосовуються наступні вимоги:

При використанні професіоналізмів для визначення того чи

іншого поняття слід віддавати перевагу тим з них, які є найбільш

відомими та набули значення звичайної розмовної лексики.

Переносити більшу частину регулювання питань, що по­

требують використання значної кількості професіоналізмів, на

рівень підзаконного акта (постанови Уряду, наказу міністер­

ства, відомчої інструкції тощо).

Наведене, однак, не виключає використання (в необхідних випадках) професіоналізмів в законопроектах.

Яскравим, найвдалішим прикладом у цьому плані є норми За­кону України «Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У ст. 2, зо­крема, записано: «2) зона безумовного (обов'язкового) відселен-ня — це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довго-живучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту по­над доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромі­нення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонук­лідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період».

У ст. 17 цього Закону міститься положення: «При стійких не-

49

ПРАВОТВОРЧА ЛІНГВІСТИКА

зворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій орга­нів і систем організму, неефективності будь-яких видів реабілі­таційних заходів, а також після досягнення пенсійного віку, в тому числі на пільгових умовах, група інвалідності встанов­люється безстроково».

Наведений приклад (з насиченням правових норм професій­ною лексикою, медичними поняттями та цифровими показни­ками) не є типовим для нашого законодавства, але деякою мі­рою виправдовується бажанням законодавця забезпечити пов­ноту регулювання складних відносин.

Виправданою і припустимою є практика доволі широкого вживання професіаналізмів (в тому числі так званих «техніциз­мів») в нормативно-правових актах, розрахованих на певне коло адресатів-спеціалістів.

Так, наказом Міністерства транспорту України від 16 січня 2003 р. № 27 затверджені зміни та доповнення до Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні. У п. 14 міститься норма: «Кандидат на отримання кваліфікаційної відмітки піло-та-інструктора категорії Й повинен мати не менш як 1200 годин нальоту, включаючи не менш як 400 годин у якості КПС (серед них не менш як 100 годин нальоту або 50 секторів на типі ПС, на якому він має проводити льотну підготовку), має кваліфікацію, потрібну для свідоцтва комерційного пілота, кваліфікаційні від­мітки про право на польоти за приладами та інші види ква­ліфікаційних відміток за типами ПС, що експлуатуються»1.

Використання термінології іншомовного походження. Ви­хід України на широку міжнародну арену, розвиток міждержав­них стосунків, особливо у правовій сфері, сприяють помітному проникненню у вітчизняну правотворчість слів і словосполу­чень іноземного походження. Процес цей об'єктивний і незво-ротній. Вимагати жорсткої заборони на вживання в правотвор-чій лексиці іноземної термінологі — справа безперспективна.

Підтвердженням цієї тези є чинний Земельний кодекс Украї­ни, у якому міститься глава 16 Право земельного сервітуту2. У ст. 98 кодексу визначається, що право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на об­межене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Погоджуючись із необхідністю і можливістю використання у нормотворенні іноземної термінології, потрібно додержуватися

1              Офіційний вісник України. — 2003. — № 6. — Ст. 260.

2              Сервітут (від лат. servitus — обов'язок).

4 — 5-979

50

Розділ II

ПРАВОТВОРЧА ЛІНГВІСТИКА

51

певних правил. По-перше. Нормопроектувальник не повинен перевантажувати нормативно-правовий текст іншомовною лек­сикою. Для відбору того чи іншого терміну потрібно користува­тися новітніми словниками1, іншою довідковою літературою. По-друге, при конкуренції з іноземним терміном (поняттям) пе­ревагу слід віддавати слову чи словосполученню українського походження, або таким, які фактично набули стійкого україно­мовного звучання (прокурор, автор, алібі, аукціон, фермер, фік­тивне банкрутство тощо). По-третє, при конкуренції зі словами іноземного походження перевага надається більш відомому або більш суттєвому. Наприклад, відомим є українське слово «селя­нин», але в сучасних умовах більш суттєвим, змістовним іншо­мовне — «фермер».

По-четверте, запозичені слова повинні застосовуватися у су­воро визначеному (точному) їх значенні і оптимально вписува­тися в зміст тексту того чи іншого вітчизняного нормативно-правового акта. Наприклад, вживаючи таке поняття як «ко­рупція» (лат. corruptio — псування, розбещування, підкуп), слід мати на увазі, що під корупцією розуміється «діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одер­жання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг»2. По-п'яте, вживання іншомовних термінів повинно відбуватися за принципом регулярності. Неприпустимо використання тер­міну один раз, а потім в цьому ж нормативно-правовому акті чи в аналогічних обходитися без нього. Лише за цієї умови можна сподіватися, що іноземне слово приживеться в нашій норматив­но-правовій лексиці. Цю тезу можливо проілюструвати таким прикладом. В Концепції боротьби з корупцією на 1998—2005 ро­ки, затвердженій Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98, в якості одного із принципів боротьби з ко­рупцією передбачено зміцнення доброчесності у відносинах державного апарату і службовців усіх категорій з населенням. Вжиття терміну «доброчесність» у вітчизняній нормотворчості практично цим і обмежується.

Використання жаргону. Жаргон — мова певної соціальної чи професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів і виразів, властивих цій групі. Інак­ше кажучи — це умовна, штучна, розмовна, зрозуміла лише в

1              Наприклад, Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.:

Ірпінь: ВТФ «Перун», —2001. — 1440 с.

2              Закон України «Про боротьбу з корупцією». — Ст. 1.

певному середовищі мова (арго). Найбільш відомий — блатний жаргон.

В окремих випадках слово чи словосполучення може втрачати статус жаргону і набувати іншого статусу — просторіччя («дем­бель» — демобілізація, демобілізований воїн, «залізний» — міц­ний, сильний).

Вживання жаргонів у нормативно-правових текстах припус­кається лише в порядку виключення. Використовуються вони у випадках:

1)             адаптування в загальновживану мову, коли жаргонні від­

тінки мало помітні.

Наприклад, Закон України «Про реабілітацію жертв політич­них репресій на Україні». У ст. 1 зазначено:

«Вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів бу­ли необгрунтовано засуджені судами або піддаш репресіям по-засудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому по­рядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України...».

Законодавець свідомо вписав у правову норму жаргонну тер­мінологію («двійки», «трійки») з урахуванням її широкого вжитку населенням;

виникнення необхідності застосування професійних арго

(наприклад, «пасажиропотік»);

комунікативної правової доцільності (досягнення юридич­

ного ефекту). Наприклад, у назві Закону України «Про запо­

бігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержа­

них злочинним шляхом». Тут жаргон «відмивання» використо­

вується як синонім терміну «легалізація».

Використання архаїзмів та історизмів. Дана лексика складає пасивний словниковий запас української мови, тобто такий, що активно не використовується в мові і текстах. Слова втрачають свою актуальність з політичних, економічних, соці­альних та інших причин. Практика, однак, свідчить про можли­вість використання за певних умов пасивної лексики в право-творчості.

Архаїзми — застарілі слова, мовні звороти або граматичні форми, що вийшли з ужитку. Це також назви предметів і явищ, що існують в реальній дійсності, але з певних причин є витісне­ними або такими, що витісняються іншими словами активної лексики. Прикладом може бути таке. У Конституціях СРСР і УРСР містилася норма (ст. 6) про «керуючу та спрямовуючу»

52

Розділ II

ПРАВОТВОРЧА ЛІНГВІСТИКА

53

роль Комуністичної партії. Під час «перебудови» цю правову норму було відмінено. Разом з цим втратила своє значення та правотворчий ужиток й відповідна термінологія. З розпадом СРСР не вживається поняття «радянський народ» та інші. Та­кож слід додати, що в новому Кримінальному кодексі України не містяться норми, за якими встановлюється кримінальна від­повідальність за зраду Батьківщині, спекуляцію, наклеп, образу та деякі інші злочини, що були передбачені у попередньому Кримінальному кодексі. Таким чином витіснено й зазначену термінологію.

Наука про правотворчість, однак, рекомендує по можливості зберігати і повертати архаїзми. При поверненні у сучасну право­ву лексику термінології минулого слід переконатися, що те чи ін­ше слово (словосполучення) досягли загальної свідомості і по­стійного вжитку. Таке, наприклад, сталося зі словами «декрет», «рада», «департамент».

Історизми — відтворення (зокрема у правотворчості) термі­нології минулих часів. Слова-історизми, як правило, не мають синонімів серед слів активного словникового запасу і частіше за все є єдиним найменуванням тих чи інших реалій. Деякі істо­ризми мають (услід за явищем) повертатися до ужитку, в тому числі в правотворчу практику. Таке, наприклад, сталося зі сло­вами «президент», «казначейство», «благодійність», «безробіт­тя», «біржа» та інші. Слово-історизм «присяжні» навіть увій­шло в норму Конституції України (ч. 4 ст. 124).

При застосуванні історизмів в нормативно-правових актах слід додержуватися наступних вимог: по-перше, не намагатися використовувати їх як синоніми. Такі спроби, особливо у регіо­нальному нормотворенні, іноді робляться. Наприклад, знак рів­ності ставиться між словосполученням «глава державної адмі­ністрації» і «губернатор»; по-друге, якщо нормопроектувальник приймає рішення про ужиток історизму, йому необхідно пере­конатися, що предмет або явище відповідає тому смислу, який у минулому був для нього характерним.