§ 2. Система основних принципів державного управління
Основні принципи радянського державного управління закріплені в Конституції СРСР і конституціях союзних та автономних республік.
До основних принципів організації і діяльності радянського державного апарату належать:
а) керівна і спрямовуюча роль Комуністичної партії Радянського Союзу (ст. 126 Конституції СРСР та відповідні статті конституцій союзних та автономних республік);
б) участь громадськості в державному управлінні (ст. ст. 71, 97 Конституції СРСР та відповідні статті конституцій союзних і автономних республік);
в) демократичний централізм (ст. ст. 65, 80, 101 Конституції СРСР та відповідні статті конституцій союзних і автономних республік);
г) рівноправність національностей '(ст. 123 Конституції СРСР та відповідні статті конституцій союзних і автономних республік);
д) соціалістична законність (ст. ст. 66, 85 Конституції СРСР та відповідні статті конституцій союзних і автономних республік);
є) соціалістичне планування і облік (ст. 11 Конституції СРСР та відповідні статті конституцій союзних і автономних республік).
4 !■ М. Пахомов
50 розділ п
Ці основні принципи радянського державного управління тісно пов'язані один з одним, їх не можна відокремлювати. Єдність принципів у дії — одна з особливостей соціалістичного державного управління.
а) Керівна і спрямовуюча роль КПРС у державному управлінні
Партійне керівництво є важливою умовою правильної роботи державного апарату. Керівництво Комуністичної партії організацією і функціонуванням державного апарату — явище об'єктивне, властиве соціалістичному суспільству. Комуністичній партії належить провідна роль у радянському суспільстві. Вона є тією силою, яка спрямовує діяльність всіх масових організацій трудящих, як громадських, так і державних, визначає всі сторони їх роботи, є гарантією її соціалістичного' змісту.
Партія комуністів є авангардом радянського народу1.. Народні маси, інтереси яких вона захищає, неухильно виявляють до неї високе довір'я. Період розгорнутого будівництва комунізму характеризується дальшим зростанням ролі і значення Комуністичної партії як керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства.
Підвищення ролі партії в житті радянського суспільства, сказано в Програмі КПРС, обумовлюється: а) зростанням-масштабів і складністю завдань комуністичного будівництва, які вимагають вищого рівня політичного й організаційного керівництва; б) піднесенням творчої активності мас, залученням нових мільйонів трудящих до управління державними справами і виробництвом; в) дальшим розвитком соціалістичної демократії, підвищенням ролі громадських організацій, розширенням прав союзних республік і місцевих організацій; г) зростаючим значенням теорії наукового комунізму, її творчого розвитку і пропаганди, необхідністю посилення комуністичного виховання трудящих і боротьби за подолання пережитків минулого в свідомості людей.
Керівна роль КПРС закріплюється Конституцією СРСР. У ст. 126 Конституції СРСР і ст. 106 Конституції УРСР та відповідних статтях конституцій інших союзних республік вказується, що КПРС є передовим загоном трудящих в їх боротьбі за побудову комуністичного суспільства і являє собою ядро всіх організацій трудящих як громадських, так і державних.
1 Див. Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. Держ-ітвипап УРСР. 19R1. стоп 119
політвидав УРСР, 1961, стор. 119.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 51
Політика Комуністичної партії становить життєву основу радянського ладу. Відповідаючи корінним інтересам радянського народу, політика партії зустрічає найширшу підтримку мільйонних мас трудящих, які самовіддано борються за її здійснення.
Без неухильного проведення в життя політики Комуністичної партії радянське державне управління не могло б бути успішним. Тому вся діяльність радянського державного апарату підпорядкована політиці Комуністичної партії.
Політичне керівництво КПРС державним апаратом не означає, однак, що партію можна ототожнювати з державою. Марксизм-ленінізм вчить, що революційна партія робітничого класу — ядро влади в соціалістичній державі, однак вона не тотожна державній владі, оскільки керує країною не без апарату державної влади, а через нього.
«Змішувати функції партійних колективів з функціями державних органів, якими є Ради, ні в якому разі не слід. Таке змішування дало б згубні результати... Свої рішення партія повинна проводити через радянські органи, в рамках Радянської Конституції. Партія старається керувати діяльністю Рад, але не заміняти їх»1.
Виходячи з цього, партія спрямовує і контролює діяльність радянського державного апарату, однак, не підмінює його в безпосередній роботі по управлінню всіма галузями народного господарства і соціально-культурного будівництва. Партія проводить свою політичну лінію, свої рішення при допомозі державного апарату, через нього.
Вказівки партії визначають загальну політичну лінію Радянської держави, накреслюють конкретні шляхи і завдання побудови комуністичного суспільства, визначають характер і напрям діяльності партійних, державних і громадських органів1, організують і конкретизують їх роботу. Рішення, вказівки партії мають загальнообов'язкову силу, однак самі не є правовими актами.
Як партійні органи є ядром влади, так і партійні рішення являють собою ядро державно-правових актів. Державно-правові акти завжди втілюють політику партії, є її провідниками.
Вказівки, рішення партії хоч і становлять основний зміст законів та інших державно-правових актів, однак не тотожні з ними.
Вони спираються безпосередньо не на юридичну обов'язковість, а на політичну авторитетність, на довір'я до партії
КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. вид. 7, стор. 417.
52 розділ п
всього радянського народу, від імені якого і здійснює вона своє керівництво державним апаратом. У цьому розумінні навіть заклики нашої партії мають силу практичного рішення, силу закону.
Основними напрямками здійснення партійного керівництва державним апаратом є:
1. Визначення основного змісту роботи державного апарату.
2. Добір і рекомендація кадрів для апарату державного управління.
3. Контроль і перевірка діяльності державного апарату.
Форми і методи партійного керівництва державним апаратом різноманітні. Всі вони залежать від історичних умов і завжди повинні відповідати актуальним політичним завданням (комуністичного будівництва.
Керівництво партії діяльністю державного апарату здійснюється партійними о р-' ганами, передусім, шляхом вказівок. Значен-
ня партійних вказівок полягає в тому, що в них визначається політична лінія роботи державного апарату, її характер і основний напрям. Це забезпечує єдність і погодженість у діяльності органів державного управління, оскільки всі вони вирішують питання політичного, господарського і культурного життя на основі керівних вказівок партії. Ці вказівки здійснюються через державний апарат при допомозі членів партії, які там працюють, шляхом роз'яснення тих чи інших заходів партії, переконання в правильності і доцільності цих заходів. Формами, в які втілюються керівні вказівки партійних органів, є рішення, директиви, звернення, спільні постанови радянських і партійних органів.
Рішення приймаються всіма ланками партійних територіальних органів. Як правило, рішення приймаються партійними органами тоді, коли вони заслуховують на своїх засіданнях звіти членів партії, які працюють в апараті управління; розглядають важливі питання практичної діяльності органів державного управління; накреслюють заходи по зміцненню зв'язків державного апарату з масами; організовують політичне навчання кадрів державного апарату і т. п.
Рішення адресуються як підпорядкованим партійним організаціям, так і відповідним державним органам.
Директиви — це акти вищих партійних органів. Вони втілюють основні, вихідні положення політики Комуністичної партії. Адресуються директиви звичайно підпорядкованим партійним органам, а також відповідним органам держави. Наприклад, директиви партійних з'їздів КПРС про плани роз-
ОСНОВНГ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 53
витку народного господарства СРСР адресовані ЦК КПРС і Раді Міністрів СРСР.
Спільні постанови радянських і партійних органів стосуються, як правило, найбільш важливих питань господарського і культурно-політичного життя. Спільні постанови радянських і партійних органів приймаються в тих випадках, коли необхідно добитись рішучого поліпшення будь-якої галузі роботи. Видання спільних постанов обумовлюється необхідністю дати вказівки одночасно і по партійній, і по державній лінії. Прикладом може бути постанова ЦК КП Укоаїни і Ради Міністрів Української РСР від ЗО березня 1960 р. «Про заходи по дальшому поліпшенню медичного обслуговування та охорони здоров'я населення Української РСР».1'
Спільні постанови радянських і партійних органів мають силу державно-правового акта і партійної директиви 2.
Керівництво Комуністичної партії здійснюється також шляхом добору і рекомендації кадрів для апарату державного управління.
Комуністична партія Радянського Союзу вчить, що вирішальною силою партійного і державного керівництва є кадри, без правильного добору і виховання яиих неможливе успішне проведення в життя політичної лінії партії і Радянської держави. Ось чому необхідно глибоко вивчати позитивні сторони і недоліки кожного працівника, знати його здібності і можливості, дбайливо вирощувати і вміло висувати нові, молоді кадри, які виросли на практичній роботі. Треба, щоб розстановка кадрів була підпорядкована успішному виконанню господарських, соціально-культурних і адміністративно-політичних завдань.
Партія, її Центральний Комітет вимагають від керівних партійних, радянських і господарських працівників уміння правильно,-з глибоким знанням справи керувати конкретними ділянками господарського і соціально-культурного будівництва, своєчасно втілювати в життя нове, прогресивне, що народжується в боротьбі трудящих за дострокове виконання планів розвитку народного господарства.
Комуністична партія провела велику роботу по підготовці і вихованню партійних, радянських, господарських кадрів, працівників1 науки і культури. Значно поліпшився якісний склад кадрів, підвищився їх ідейний рівень і ділова кваліфікація. Досить сказати, що тільки в УРСР в усіх галузях на-
1 Див. Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР, 1960, №.3, стор. 29.
2 Детальніше про це дивисы розділ VI, § 5, п. 6.
54 розділ п
родного господарства і культури працює близько півтора мільйона спеціалістів1 з вищою і середньою освітою, тобто втроє більше, ніж було до війни. Значно підвищився загальний культурний і технічний рівень робітників, яким тепер під силу вирішувати найскладніші завдання технічного прогресу. Тепер у промисловості і будівництві республіки працює близько 300 тис. інженерів і техніків. У республіці великий загін вчених, працівників культури і мистецтва, народної освіти та охорони здоров'я".
Комуністична партія намагається проводити на основні посади в державному апараті найкращих працівників, членів партії. Комуністична партія турбується про те, щоб до складу державного апарату управління входили і безпартійні, представники масових громадських організацій. Все це здійснюється при безумовному додержанні ленінських вказівок про добір і розстановку кадрів за діловими і політичними ознаками.
Ділові ознаки працівників полягають в їх кваліфікації, озброєнні знаннями принципів організаційного керівництва, досвідом організації і економіки промисловості, сільського господарства і т. ін. Політичні якості полягають у знанні основ марксизму-ленінізму, політики нашої партії, в наполегливому проведенні цієї політики в життя, в принциповості та відданості справі комунізму.
Комуністична партія висуває на керівну роботу в державному апараті людей підготовлених, ініціативних, політично зрілих, які вносять в роботу дух революційного горіння, більшовицької пристрасті, принциповості, володіють почуттям нового, добре розуміють лінію партії і здатні забезпечити проведення її в життя.
Велику увагу Комуністична партія приділяє підвищенню ідейно-політичного рівня і ділової кваліфікації кадрів. Партія забезпечує керівництво справою виховання кадрів через відділи пропаганди і агітації ЦК КПРС, ЦК союзних республік, обкомів, крайкомів та місцевих партійних комітетів. Згідно з Статутом КПРС, обласні, крайові, республіканські організації партії керують справою вивчення марксизму-ленінізму членами і кандидатами партії, організують роботу по комуністичному вихованню трудящих.
Міські і районні організації партії організують вивчення марксизму-ленінізму членами і кандидатами партії, прово-
1 Див. Звіт Центрального Комітету КП України XXII з'їздові Комуністичної партії України. Доповідь першого секретаря Центрального Комітету КП України товариша М. В. Підгорного 28 вересня 1961 р. (Матеріали XXII з'їзду Комуністичної партії України. Держполітвидав УРСР, 1961, стор. 17 і стор. 63).
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 55
дять роботу по комуністичному вихованню трудящих. Роботу по політичному вихованню проводять і первинні партійні організації.
Є багато форм роботи партії з кадрами. Основні з них: сітка політичної освіти, спеціальні школи і вузи, організація семінарів, самостійного вивчення окремими працівниками марксистсько-ленінської теорії, проведення інструктажу і т. п. Так Комуністична партія забезпечує підготовку кадрів для державного апарату, головним чином із місцевого населення, і рекомендує їх на відповідні посади в державний апарат. Однак на цьому не закінчується виховання кадрів. Вузи, школи і курси це тільки перше гартування, підготовчий ступінь. Дійсне загартування кадрів відбувається на практичній ■роботі.
Партійний контроль і допомога органам державного апарату — важливий засіб партійного керівництва. Взаємозв'язок контролю і допомоги — явище закономірне. Коли партія виявляє недоліки і помилки в роботі державного апарату, вона завжди накреслює заходи для їх виправлення, допомагає в усуненні. Комуністична партія надає особливо великого значення контролю як засобу дальшого зміцнення радянського державного апарату, удосконалення організаційних форм і методів його роботи.
Статут Комуністичної партії Радянського Союзу покладає •організацію контролю за виконанням рішень партії на Секретаріат ЦК КПРС. Контроль за виконанням законів і партійних рішень проводиться також безпосередньо первинними, районними, міськими, обласними, крайовими і республіканськими партійними організаціями. їх обов'язок — проведення в життя законів, а також рішень партійних і державних •органів, що неможливо здійснити без контролю.
Статут КПРС надає первинним партійним організаціям виробничих і торговельних підприємств, радгоспів1, колгоспів, а також проектних організацій, конструкторських бюро, •науково-дослідних інститутів, безпосередньо зв'язаних з виробництвом, право контролю за діяльністю адміністрації. Це право покладає на партійну організацію велику відповідальність за стан справ на виробництві і дає їй в руки сильну зброю в боротьбі з недоліками, за поліпшення діяльності підприємства.
Щоб посилити контроль за діяльністю адміністрації, в первинних партійних організаціях підприємств, установ і організацій, зазначених у Статуті КПРС, створені комісії з числа членів і кандидатів партії. Ці комісії покликані забезпечити систематичний контроль за своєчасним виконанням
56 РОЗДІЛ II
підприємствами виробничих завдань, державних замовлень і поставок по всій номенклатурі при високій якості продукції. Вони повинні стежити за додержанням працівниками підприємств державної дисципліни, боротися з проявами місництва та вузьковідомчого підходу. Комісії не являють собою якогось особливого контрольного органу, який існує паралельно з партійною організацією. Вони є однією з організаційних форм, через які первинні партійні організації здійснюють контроль за діяльністю адміністрації.
Крім цього, організаційними засобами партійного контролю є: звіти керівників і розгляд планів роботи державних органів на засіданнях партійних територіальних органів; контроль, який здійснюють партійні групи виконкомів місцевих Рад депутатів1 трудящих; сигнали первинних партійних організацій, державних установ про недоліки в роботі; організація масового контролю знизу через профспілки, комсомол, радянський актив. Організаційні форми партійного керівництва покликані забезпечити неухильне проведення в життя державним апаратом політики КПРС.
Партійне керівництво державним апаратом — важлива умова забезпечення неухильного зміцнення державного апарату, підвищення його активності і самостійності у вирішенні завдань комуністичного будівництва, розширення зв'язків з широкими масами трудящих.
б) Участь громадськості в державному управлінні
Розгорнуте будівництво комунізму зв'язане з підвищенням ролі громадськості в керуванні справами суспільства і, зокрема, в державному управлінні. «Ми ставимо перед собою завдання, — говорив М. С. Хрущов, — залучити всіх громадян поголовно до керування справами суспільства»1.
Участь громадськості в державному управлінні в нашій країні обумовлюється тим, що:
а) Радянська держава є політичною організацією всього народу;
б) керівництво суспільством здійснюється робітничим класом;
в) неподільно панує суспільна власність на знаряддя і засоби виробництва;
г) розподіл народного доходу відбувається в інтересах ' неухильного зростання добробуту трудящих і розширення
виробництва як бази цього зростання.
1 М. С. X р у ш о в. Про Програму Комуністичної партії Радянського Союзу. Доповідь на XXII з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу 18 жовтня 1961 року. Держполітвиаав УРСР. 1961. стор. 76.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 57"
Повсякденне і систематичне залучення трудящих мас до-державного управління забезпечується в СРСР шляхом створення все кращих матеріальних і культурних умов життя кожної трудящої людини; удосконалення форм народного представництва і демократичних принципів радянської виборчої системи, розширення практики всенародного обговорення найважливіших питань комуністичного будівництва і проектів законів Радянської держави, всебічного розширення форм народного контролю за діяльністю органів влади й управління і підвищення його дієвості, систематичного оновлення складу керівних органів, все більш послідовного здійснення принципу виборності і підзвітності керівних працівників у державному апараті і громадських організаціях, поступового поширення його на всіх керівних працівників державних і громадських організацій, а також закладів культури1.
Отже, участь трудящих мас у радянському державному управлінні випливає і обумовлюється суттю соціалістичного суспільного і державного ладу.
Радянська соціалістична загальнонародна держава — це послідовне втілення справжньої народної демократії, демократії найвищого типу. Соціалістична демократія є загальною, справжньою, реальною, основаною на політичній рівності громадян, без властивих для буржуазної демократії обмежень і вилучень. Вона створює всі матеріальні гарантії політичної і юридичної рівності членів суспільства. Жодне завдання соціалістичної держави не може здійснитися без залучення широких мас трудящих до управління державою. В. І. Ленін неодноразово вказував, що соціалістична революція може перемогти лише при активній і безпосередній участі мас, що творцями соціалістичного суспільства можуть бути тільки мільйонні маси трудящих.
На VII з'їзді РКП (б) у доповіді про перегляд програми і зміну назви партії В. І. Ленін говорив: «...Соціалізму не може ввести меншість — партія, його можуть ввести десятки мільйонів, коли вони навчаться це робити самі»2.
Таким чином участь трудящих у державному управлінні — це широкий розвиток творчої активності і ініціативи народу, опора на активність громадськості, залучення її до творчої діяльності по виконанню директив зверху у всіх галузях-управління народним господарством і культурою з урахуванням місцевих умов і особливостей.
1 Див. М. С. Хрущов. Про Програму Комуністичної партії Радянського Союзу. Доповідь на XXII з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу 18 жовтня 1961 року. Держполітвидав УРСР, 1961, стор. 76.
2 В. І. Леніїн. Твори, т, 27, стор. 107—108.
58 РОЗДІЛ И
У практиці державного управління в СРСР склались різноманітні форми залучення трудящих мас до організації і діяльності державного апарату, і зокрема, до здійснення контролю знизу. Організаційні форми цієї участі не є раз і назавжди встановленими й незмінними. Історія розвитку радянського державного управління наочно показує, що ці форми безперервно розвиваються, вдосконалюються, підтягуються до рівня політичних завдань.
Весь апарат державного управління в СРСР складається з виходців робітничого класу, селянства і трудової інтелігенції і вже в силу свого соціального складу має всенародний характер. Всю свою діяльність він здійснює при безпосередній і активній участі мас. «Мільйони людей із всіх верств населення нашої країни, — говорив Л. І. Брежнєв, — робітники, колгоспники, міська і сільська інтелігенція, ті, що вчаться, і пенсіонери — добровільно беруть участь у справі державного управління, знаходячи в цьому справді моральне задоволення, не вимагаючи за це ніякої винагороди. Це і є, товариші, живий прояв дійсно загальнонародної основи нашої держави. Це і є одна з форм здійснення на практиці лінії партії на поступове перетворення органів державної влади в комуністичне суспільне самоврядування».11
Шляхи залучення трудящих до державного управління в сучасний період в основному такі:
Трудящі маси через своїх представників1 беруть участь у роботі представницьких установ і в формуванні, визначенні системи, структури і складу апарату державного управління. В СРСР система органів державного управління, їх структура і склад визначаються, головним чином, Радами депутатів трудящих. Широкі кола трудящих в тій чи іншій мірі беруть безпосередню участь в обговоренні заходів партії, спрямованих на дальше удосконалення радянського державного апарату, форм та методів його діяльності.
Яскравим свідченням величезної активності мас є, наприклад, практика всенародного обговорення проектів союзних законів з питань дальшого вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом, зміцнення зв'язку школи з життям і дальшого розвитку системи народної освіти. Мільйони радянських громадян були присутні на різних зборах, присвячених обговоренню проектів цих законів; багата робітників, колгоспників і службовців виступили з своїми зауваженнями і пропозиціями.
1 Л. І. Брежнєв. Промова на XXII з'їзді КПРС. Держполітвидав ГУРСР, 1961, стор. 14.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 59
Саме такий порядок обговорення найважливіших заходів Комуністичної партії з питань дальшого поліпшення організації і діяльності державного апарату розв'язує революційну енергію, ініціативу, невичерпні творчі здібності трудящих, мобілізує їх на будівництво комуністичного суспільства, виховує в1 них свідомість господаря своєї країни, зміцнює зв'язки управлінського апарату з народом, прищеплює громадянам СРСР навики організаторської роботи, уміння займатися управлінськими справами на громадських засадах, поруч з виконанням обов'язків на виробництві. Це відповідає марксистсько-ленінському вченню про те, що в соціалістичній державі народ є не тільки голосуючим, але і правлячим.
Трудящі маси безпосередньо здійснюють вплив на зміст роботи управлінського апарату, визначають напрямок його діяльності.
Важливими організаційними формами впливу трудящих мас на зміст роботи органів державного управління є, передусім, накази виборців і їх критичні зауваження щодо роботи тих чи інших ланок державного апарату, а також наради і конференції активу передовиків з окремих галузей народного господарства і культури, наприклад, промисловості і сільського господарства, торгівлі, народної освіти, культури, охорони здоров'я і т. п.
На цих нарадах і конференціях за участю громадськості •обговорюються найважливіші питання діяльності органів управління по керівництву ними окремими галузями господарського і соціально-культурного будівництва, накреслюються заходи по виконанню завдань, що стоять перед певними ланками виконавчих і розпорядчих органів державної влади. Роль громадськості у визначенні напрямку діяльності управлінського апарату виявляється також і в тому, що представники громадських організацій і добровільних товариств трудящих беруть участь у підготовці відповідних матеріалів для видання актів державного управління, які визначають завдання, напрямки діяльності окремих державних органів. У деяких випадках акти радянського державного управління приймаються при погодженості з відповідною громадською організацією (наприклад, про присвоєння робітникові кваліфікаційного розряду) або видаються спільно органом державного управління і громадською організацією (наприклад, кошторис використання коштів з фонду підприємства для поліпшення культурно-побутових умов робітників і удосконалення виробництва затверджуються разом адміністрацією і фабзавмісцевкомом).
Крім того, вплив громадськості у визначенні напрямку роботи виконавчих і розпорядчих органів державної влади за-
go розділ п
безпечується шляхом посилення і зміцнення зв'язків і взаємодії державних органів з профспілковими, комсомольськими та іншими громадськими організаціями, активізації роботи квартальних комітетів, житлово-конфліктних комісій, народних дружин і т. п., залучення їх до підготовки питань, які вирішуватимуться в державному апараті, обговорення цих питань, а також перевірка рішень державних органів. Ефективною формою впливу громадськості на зміст діяльності державних органів є проведення виїзних засідань окремих колегіальних органів державного управління на підприємствах, у колгоспах і радгоспах, в тих чи інших населених пунктах, що відбуваються з участю представників громадськості. Позитивним є також проведення спільних засідань окремих органів управління з органами управління громадської організації.
Особливо слід відзначити роль профспілок у справі визначення напрямку роботи виконавчих і розпорядчих органів державної влади. Так, на республіканські, крайові та обласні комітети профспілок покладаються завдання встановлювати найтісніші зв'язки з первинними організаціями, а також з відповідними галузевими органами державного управління, господарського і соціально-культурного будівництва і через них брати участь в управлінні виробництвом, в поліпшенні умов праці і побуту трудящих.
Значно розширено функції фабрично-заводських комітетів, їм надано право брати участь у розробці проектів виробничих планів і планів капітального будівництва, заслуховувати доповіді керівників підприємств про виконання виробничих планів і зобов'язань по колективному договору, вимагати від адміністрації усунення виявлених недоліків, вносити у вищестоящі господарські і радянські органи пропозиції щодо поліпшення діяльності підприємства. Фабричний, заводський, місцевий комітет здійснює контроль за виконанням адміністрацією законів про працю і додержання норм і правил по техніці безпеки '.
Без згоди фабричного, заводського, місцевого профспілкового комітету адміністрація не має права звільняти працівників, встановлювати тарифні розряди і норми виробітку. В разі необхідності фабричний, заводський, місцевий комітет профспілки ставить питання про усунення або покарання керівних працівників, які не виконують зобов'язань по колективному договору, виявляють бюрократизм, допускають тяганину, порушують трудове законодавство.
1 Див. ст.ст. 2, 3, 4, 9 Положення про права фабричного, заводського, місцевого комітету профспілки, затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР 15 липня 195» р. Держполітвидав УРСР. І958.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 61
Призначаючи працівників на керівні посади в державному апараті, адміністрація повинна враховувати думку профспілкового комітету. Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 9 липня 1958 р. затверджене Положення про постійно діючу виробничу нараду на промисловому підприємстві, будівлі, в радгоспі тощо1, в якому розроблені організаційні форми участі трудящих в управлінні виробництвом. «Виробничі наради, — говорив М. С. Хрущов, перебуваючи у Франції, — завоювали у нас великий авторитет і популярність... Робітники і службовці, перебуваючи в рядах профспілок, безпосередньо залучаються до керівництва роботою своїх підприємств. Ось тут вони й проходять цілий курс наук по управлінню господарством і державою».2
Структура і організація виробничих нарад згідно з вказаним Положенням побудована на таких принципах: виробнича нарада є представницьким органом трудящих, робітників і службовців, що працюють на даному підприємстві. Вона утворюється на строк повноважень фабрично-заводського комітету профспілки.
Робітники і службовці обираються до складу виробничих нарад на загальних зборах цехів, відділів, а представники громадських організацій — відповідними громадськими організаціями.
Повсякденна робота виробничої наради здійснюється її президією, до складу якої обирається 5—15 чоловік з членів виробничої наради, в тому числі голова і секретар виробничої наради.
Виробничі наради вирішують питання виробничого і фінансового порядку. До виробничих питань належать, передусім, планування виробничої діяльності підприємства.
У Положенні про постійно діючі виробничі наради особливо виділяються такі питання фінансової діяльності підприємства, як ефективність використання коштів, призначених на капіталовкладення промислового, житлового і культурно-побутового характеру; правильність використання коштів, асигнованих на поліпшення охорони праці, техніки безпеки і таке інше.
Положення прямо встановлює, що виробничі наради мають право заслуховувати повідомлення керівників підприємств про підсумки господарської діяльності за певний період. Постійно діючі виробничі наради, як представницький
1 СП СССР, 1958, № 13, ст. 101.
2 Заява М. С. Хрущова, передана представникам профспілок Франції під час зустрічі в Парижі 31 березня 1960 р. (газета «Радянська Україна» від 2 квітня 1960 p.).
62 РОЗДІЛ II
орган, дозволяють сполучати принцип єдиноначальності із здійсненням контролю знизу.
Практика роботи постійно діючих виробничих нарад підтвердила науково-обгрунтовані передбачення В. І. Леніна про--те, що широкі маси трудящих на своєму досвіді навчаються керувати державою і виробництвом.1
Трудящі маси беруть участь у здійсненні функцій виконавчих і розпорядчих органів державної влади по керівництву окремими галузями управління, у перетворенні в життя державно-правових актів, які видаються органами державного управління.
Роль громадськості в роботі апарату державного управління по керівництву окремими галузями народного господарства і соціально-культурного життя виявляється, зокрема,, в тому, що в діяльності органів державного управління безпосередньо беруть участь такі масові самодіяльні організації населення, як різноманітні громадські ради при тих чи інших державних органах, а також при клубах, будинках культури, бібліотеках і т. п., які утворюються з метою дальшого розвитку громадського самоуправління, розгортання творчої ініціативи трудящих у справі виконання планів господарського і соціально-культурного будівництва, що стоять перед окремими органами державного управління.
Роль громадськості в діяльності виконавчих і розпорядчих органів влади особливо зростає там, де ліквідуються штатні ланки державного апарату, а їх функції безкоштовно виконують громадські організації, постійні комісії, комітети або позаштатні відділи, які утворюються з представників, громадськості.
Громадськість бере все більш активну участь у вирішенні окремих питань, які входять до відання органів державного управління (наприклад, у вирішенні скарг і заяв трудящих, видачі ордерів на житлову площу і т. п.), у здійсненні функцій, які передані громадським організаціям і добровільним товариствам трудящих державними органами 2. Це особливо, важливо тепер, коли, відповідно до Програми КПРС, взято курс на скорочення платного апарату, роботу якого поступово повинні брати на себе широкі кола громадськості, всі трудящі. В період розгорнутого будівництва комунізму в повній мірі здійснюється вказівка В. І. Леніна про те, що. «метою нашою є безплатне виконання державних обов'язків
1 Див. В. І. Лені н. Твори, т. 28, стор. 406.
2 Більш докладно див. розділ IX, § 4 даного підручника.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 63"
кожним трудящим, по відбутті 8-ми годинного «уроку» продуктивної роботи...» '.
Трудящі маси беруть безпосередню участь в організації і перевірці виконання рішень партійних і державних органів.
Участь громадськості у здійсненні контролю за виконанням рішень партійних і державних органів виявляється у процесі звітності виконавчих і розпорядчих органів на сесіях Рад.
Представники громадськості проводять відповідні обстеження, дають свої висновки і пропозиції щодо виконання того чи іншого державно-правового акту. Ці пропозиції враховуються органами державного управління при ухваленні відповідних актів.
З метою посилення ролі громадськості в організації і перевірці виконання рішень партійних і державних органів в ряді випадків органами державного управління утворюються групи позаштатних інструкторів, контрольно-ревізійні комісії тощо, які беруть участь у підготовці матеріалів на розгляд державних органів, перевіряють стан роботи підпорядкованих установ і організацій, ведення діловодства, розгляд, і вирішення заяв і скарг трудящих і т. п. Так, наприклад, у роботі відділу торгівлі виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих бере участь близько 20 громадських інспекторів, які систематично перевіряють роботу торговельних закладів, підготовляють необхідні матеріали для розгляду; у відділі і міськвиконкомі.
При всіх виконкомах районних Рад депутатів трудящих Львівської області утворені на громадських засадах контрольно-ревізійні комісії. Основним завданням їх є перевірка стану і налагодження бухгалтерського обліку в колгоспах, на підприємствах, в бюджетних установах і організаціях.
Органи радянського державного управління перебувають під постійним і неослабним контролем мас. Вони підзвітні трудящим і відповідальні перед ними.
Система радянського державного управління побудована таким чином, що в здійсненні управлінської діяльності беруть участь органи державного управління і різноманітні громадські організації, які ставлять собі за мету максимально залучити всіх трудящих до повсякденної участі в управлінні справами суспільства. «...У нас, — говорив В. І. Ленін, — є «чудесний засіб» відразу, одним ударом вдесятеро збільшити наш державний апарат, засіб, якого ні одна капіталістична держава ніколи не мала і мати не може. Ця чудесна справа — залучення трудящих... до повсякденної
1 В. І. Ленін. Твори, т. 27, стор. 237.
розділ п
роботи управління державою»1. Тільки повсякденний тісний зв'язок з масами дає державному апаратові можливість успішно виконувати покладені на нього завдання в справі комуністичного будівництва, в усій своїй діяльності турбуватись про добробут трудящих, про процвітання народу.
в) Демократичний централізм
В основу радянської системи управління покладено ленінський принцип демократичного централізму.
Суть цього принципу в державному управлінні полягає в органічному поєднанні планового централізованого державного керівництва з широкою децентралізацією оперативних функцій, з найширшою участю трудящих мас в організації і діяльності державного апарату, у виконанні директив центру, з обов'язковим врахуванням місцевих особливостей.
Демократичний централізм означає таку побудову системи державного апарату, яка забезпечує централізацію державної влади на дійсно демократичних засадах, дає можливість гармонійно поєднувати централізоване керівництво зверху, з єдиного центру з самостійністю місць у визначенні і у виборі, в межах вимог соціалістичної законності, шляхів розв'язання поставленого завдання, з широкою ініціативою місцевих органів і підвищенням їх відповідальності за виконання рішень вищестоящих органів.
Демократичний централізм у державному управлінні, таким чином, визначає не тільки будову органів державного апарату і їх взаємовідносини, але й всі сторони діяльності цих органів, розвиток безпосередньої демократії, почину мас, всякої корисної для справи ініціативи знизу.
«...Централізм, сприйнятий у дійсно демократичному розумінні, передбачає в перший раз історією створену можливість повного і безперешкодного розвитку не тільки місцевих особливостей, але й місцевого почину, місцевої ініціативи, різноманітності шляхів, прийомів і засобів руху до загальної мети»2.
Демократичний централізм виключає будь-який шаблон у методах управління. Централізація управління не є самоціллю — це засіб досягнення мети. Тому в житті не може бути шаблону у вирішенні питання про ступінь централізації керівництва. В. І. Ленін закликав боротися проти всякого шаблону, проти всяких спроб встановлення одноманітності звер-
1 В. І. Л е н і н. Твори, т. 26, стор. 84.
2 В. І. Л є н їй. Твори, т. 27, стор. 178.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 65
ху. «Єдність в основному, в корінному, в істотному не порушується, а забезпечується багатоманітністю в подробицях, в місцевих особливостях, в прийомах підходу до справи, в способах здійснення контролю»1.
Демократичний централізм органічно поєднує в собі два начала: соціалістичний демократизм і централізм. Демократизм і централізм, взяті в їх єдності, становлять суть принципу демократичного централізму. Ступінь демократизму і межі централізму не однакові у різних органах радянського державного управління і в кожному випадку визначаються метою, характером компетенції органів, їх складом і порядком роботи.
І. Соціалістичний демократизм, як елемент принципу демократичного централізму, в радянському державному управлінні виявляється:
а) в підконтрольності діяльності органів управління відповідним представницьким органам державної влади. Так, наприклад, в ст. 40 Конституції Української РСР вказується, що Рада Міністрів Української РСР відповідальна перед Верховною Радою Української РСР і їй підзвітна, а в період між сесіями Верховної Ради Української РСР — перед Президією Верховної Ради Української РСР, якій підзвітна;
б) в праві органів державної влади відкликати або увільняти з посади окремих керівників апарату державного управління. Зокрема, Президія Верховної Ради Української РСР в період між сесіями Верховної Ради Української РСР має право увільняти з посади і призначати, окремих міністрів Української РСР за поданням Голови Ради Міністрів Української РСР з наступним внесенням на затвердження Верховної Ради Української РСР;
в) у врахуванні побуту, специфічних інтересів і місцевих національних особливостей в кожній адміністративно-територіальній одиниці. Наприклад, відкриття національних шкіл, організація закладів культури і таке інше;
г) в утворенні союзно-республіканських міністерств і міністерств союзних і автономних республік2;
д) в «подвійному» підпорядкуванні.
Суть «подвійного» підпорядкування полягає в тому, що орган державного управління підпорядкований органові, який його утворив, і вищестоящому органові державного управління. Так, стосовно до виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих це означає, що виконком, наприклад, районної Ради депутатів трудящих підпорядкований районній
1 В. І. Л є н ІИ. Твори, т. 26, стор. 370.
2 Див. Розділ IV, § 3 даного підручника.
5 І- М. Пахомов
66
РОЗДІЛ II
Раді депутатів трудящих (підпорядкування по горизонталі) і виконкомові обласної Ради депутатів трудящих (підпорядкування по вертикалі). Така система підпорядкування дає можливість здійснювати найбільш тісний зв'язок з масами,, враховувати місцеві особливості, інтереси і запити трудящих і на основі цього застосовувати заходи, які найбільш ефективно сприяють залученню трудящих до управління державою, розвивають у низових робітників активність і ініціативу. Крім цього, забезпечуються контроль і єдність в керівництві плануванням, єдність і цілеспрямованість у діяльності державного апарату. Інакше кажучи, «подвійне» підпорядкування забезпечує повноту влади місцевих Рад депутатів трудящих над підпорядкованими їм виконавчими і розпорядчими органами державної влади, активну участь трудящих у роботі органів державного управління, централізоване керівництво в процесі виконання політичних завдань в інтересах центра і. місць з наданням необхідної самостійності і ініціативи місцевим органам.
«Подвійне» підпорядкування необхідне там, де потрібно сполучати єдине керівництво і тверду дисципліну з самостійним вирішенням питань на місцях; при цьому необхідно враховувати місцеві умови і досвід мас. Саме на це звертав особливу увагу В. І. Ленін, коли писав: «Землеробство в Калузькій губернії не те, що в Казанській. Те ж стосується до всієї промисловості. Те ж стосується до всього адміністрування або управління. Не враховувати в усіх цих питаннях місцевих відмінностей значило б вдаватися в бюрократичний централізм і т. п., значило б заважати місцевим працівникам в-тому врахуванні місцевих відмінностей, яке є основою розумної роботи»1.
І нарешті, соціалістичний демократизм у державному" управлінні виявляється в тому, що в системі виконавчих і розпорядчих органів державної влади є такі, у яких встановлено порядок не одноособового, а колегіального вирішення питань.
Як правило, це так звані органи загальної компетенції (тобто ті, які відають не однією галуззю управління, а їх сукупністю). До них належать Ради Міністрів СРСР, союзних і автономних республік і виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих, ради народного господарства адміністративних економічних районів.
Колегіальне керівництво випливає з демократичної природи радянського соціалістичного ладу і є життєво важливим; засобом його функціонування і розвитку. Перевагу колектив-
1 В. і
:. Ленін. Твори, т. 33, стор. 317.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 67
ного керівництва В. І. Ленін бачив у тому, що воно опирається на знання, досвід і ініціативу не одного керівника, а широкого кола людей. Послідовне здійснення цього принципу забезпечує правильність керівництва господарським і культурним будівництвом, гарантує від різних випадковостей та помилок у роботі, розв'язує творчу активність і ініціативу широких мас трудящих.
Колегіальність, — вказував В. І. Ленін, — потрібна для вирішення справ держави робітників і селян.
В. І. Ленін в той же час застерігав від можливості однобічного розуміння і застосування цього принципу, від послаблення особистої відповідальності й ініціативи окремих працівників під прикриттям колегіальності. Гарантію від такого перекручення і бюрократизації колегіальної системи управління В. І. Ленін бачив у точному і чіткому визначенні відповідальності кожного працівника за ту чи іншу ділянку роботи.
В «Начерку правил про управління радянськими установами» В. І. Ленін дав розгорнуте визначення суті колегіальності.
«Колегіальне обговорення і вирішення всіх питань управління в радянських установах повинно супроводитись установленням найточнішої відповідальності кожної з осіб, що перебувають на будь-якій радянській посаді, за виконання певних, ясно і недвозначно окреслених, завдань і практичних робіт.
Виконання цього правила... повинно стати віднині безумов-но обов'язковим»1.
Отже, соціалістичний демократизм у радянському державному управлінні випливає з самого його характеру і виражає саму суть дійсно народної соціалістичної держави.
Соціалістична держава — це сам народ, організований, згуртований загальною ідеєю побудови комунізму. Радянське державне управління господарством, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом спирається на широку і гнучку систему організаційних форм і методів, які забезпечують здійснення трудящими свого права управляти державою відповідно до ленінського принципу демократичного централізму.
Комунізм зростає внаслідок творчої діяльності мільйонів трудящих, всього народу. Тому Комуністична партія завжди турбується про те, щоб творча активність, ініціатива весь час поширювались, розвивались, щоб безперервно зростали самі
1 В. І. Ленін. Твори, т. 28, стор. 315.
68 РОЗДІЛ II
люди, їх знання, світогляд, досвід, щоб неухильно розвивалась і поширювалась радянська соціалістична демократія1.
Комуністична партія веде велику роботу по зміцненню демократизму на всіх ділянках комуністичного будівництва. Розвиток соціалістичного демократизму підвищує відповідальність кожного працівника за виконання державних планів, його турботу про інтереси всього комуністичного будівництва, забезпечує поступовий перехід соціалістичної державності в комуністичне самоврядування.
II. Необхідність централізму в радянському державному управлінні зумовлюється, насамперед, самою класовою суттю Радянської держави, як федеративної держави трудящих мас. Централізм в організації радянського державного управління диктується також економічним ладом СРСР, суспільним характером соціалістичного виробництва. Соціалістична система господарства є за своєю природою системою плановою, централізованою.
Велике соціалістичне господарство обов'язково передбачає централізоване керівництво виробничою діяльністю, централізоване планування виробництва. Радянська держава розробляє єдиний народногосподарський план, встановлює най-суворіший облік і контроль, найсуворішу державну дисципліну у виконанні плану. Соціалізм, — говорив В. ї. Ленін, — є побудова централізованого господарства, господарства з центру2.
Централізм в радянському державному управлінні як елемент принципу демократичного централізму виражається в тому, що п о-п ерше, органи державного управління утворюють єдину централізовану систему, в якій нижчестоящі органи державного управління підпорядковані керівництву і контролю з боку вищестоящих органів; по-д р у г £, правові акти вищестоящих органів державного управління безумовно обов'язкові для нижчестоящих органів управління і їх службових осіб; по-третє, керівництво і планування організації будівництва комунізму в різних галузях держг-вного управління єдине за своєю класовою суттю, метою і завданнями. Планування є характерною особливістю соціалістичної системи господарства і соціалістичного суспільного ладу.
Із особливостей демократичного централізму випливає його велика роль у радянському державному управлінні і його принципова протилежність бюрократичному централізмові в буржуазній державі.
1 Див. Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. Держ-політвидав, 1961, стор. 88.
2 Див. В. І. Ленін. Твори, т. 28, стор. 364—365.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 69
Демократичний централізм, як принцип організації і діяльності державного апарату, властивий тільки соціалістичній державі і становить велику силу і перевагу соціалістичного державного апарату. Буржуазний державний апарат, як відомо, побудований на принципі бюрократичного централізму, суть якого полягає в тому, що при суворій централізації державного апарату управління душиться ініціатива місць, ігнорується активність трудящих, що веде до повного відриву його від народних мас. Це обумовлюється суттю основного економічного закону сучасного капіталізму, буржуазної держави — держави експлуататорського типу. Бюрократичний централізм є виразом класового і національного гніту в організації і діяльності буржуазного апарату управління.
г) Рівноправність національностей
Принцип рівноправності національностей був проголошений Радянською владою вже з перших днів її існування. Перші декрети Радянської влади: «Декрет про мир», «Декларація прав народів Росії», «Декларація прав трудящого і експлуатованого народу» — визначили шляхи здійснення ленінських положень про право націй самостійно вирішувати питання своєї державності.
В результаті послідовного проведення ленінської політики в нашій країні зжито успадковану від царизму фактичну нерівність у господарському і культурному розвиткові націй. Кожний народ одержав змогу самостійно будувати свою державність, економіку і культуру, національну за формою, соціалістичну за змістом. Справжня рівноправність націй змогла широко розвинутись лише за Радянської влади, в умовах соціалізму, добровільності й демократизму. Рівноправність націй в СРСР означає ліквідацію не тільки економічної експлуатації, але й породженого нею морального, культурного і національного пригноблення. За роки будівництва соціалізму нації в СРСР перетворились у передові соціалістичні нації. Радянська держава успішно розв'язала завдання по ліквідації не тільки формальної, але і фактичної нерівності між ними. Це було зроблено шляхом систематичного підвищення економічного і культурного рівня націй, що відстали, на основі господарської і культурної взаємодопомоги і, передусім, безкорисливої допомоги, яку подає їм великий російський народ.
Господарське і культурне піднесення національних окраїн було однією з головних умов загального господарського розвитку СРСР і зміцнення дружби його народів.
70 РОЗДІЛ II
У своїй національній політиці, — говориться в Програмі КПРС, — партія виходила і виходить з ленінського положення про те, що розвиток націй здійснюється не на шляхах посилення національного розбрату, національної обмеженості та егоїзму, як це відбувається при капіталізмі, а на шляхах їх зближення, братерської взаємодопомоги і дружби, і що з перемогою комунізму в СРСР відбудеться ще більше зближення націй, зросте їх економічна та ідейна спільність, розвинуться спільні комуністичні риси їх духовного обличчя.1
Про високий рівень економічного і культурного розвитку, якого досягли національні республіки за роки Радянської влади, свідчить такий факт. За роки Радянської влади Україна перетворилась в одну з найбільших індустріальних держав світу. Українська РСР являє собою важливу вугільно-металургійну базу СРСР, важливий район машинобудування, хімічної, нафтової, газової і харчової промисловості. Ще в 1957 році Україна по виробництву чавуну на душу населення випередила всі капіталістичні держави світу, в тому числі Сполучені Штати Америки. По видобутку вугілля на душу населення вона вийшла на друге місце в світі, а по виробництву сталі — на третє. Особливо великі успіхи досягнуті в розвитку машинобудування та металообробки.
Значно підвищилася технічна озброєність підприємств і будов. Тільки за півтора останніх роки, перед XXII з'їздом КП України, у виробництво впроваджено близько 900 автоматичних, напівавтоматичних і механізованих конвейєрних ліній, багато нових високопродуктивних машин і механізмів. Тепер у промисловості і будівництві республіки працює близько 300 тисяч інженерів і техніків — на 75 процентів більше, ніж до організації раднаргоспів. Розширено діючі і створено багато нових науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. В них тільки в системі раднаргоспів працює понад 12 тисяч інженерів і техніків2.
Характерно, що ці успіхи досягнуті Українською РСР протягом лише 26 мирних років, оскільки решта — 18 років — припадає на час громадянської війни, відбудовчий період і Вітчизняну війну. Таких темпів розвитку не знала жодна капіталістична країна. Великі досягнення українського народу є торжеством ленінської національної політики Комуністичної партії, політики дружби, співробітництва і взаємодопомоги всіх радянських народів.
1 Див. Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. Держпо-літвидав УРСР, 1961, стор. 98—99.
2 Див. Матеріали XXII з'їзду Комуністичної партії України. Держпо-літвидав УРСР, 1961, стор. 10—17.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 71
Принцип рівноправності національностей в радянському державному управлінні знаходить своє втілення в тому, що:
1. У Радянському Союзі в законодавчій формі закріплюється рівноправність всіх громадян, незалежно від національності і раси, в усіх ділянках господарського, державного, культурного і громадсько-політичного життя.
«Яке б то не було пряме чи посереднє обмеження прав або, навпаки, встановлення прямих чи посередніх переваг громадян залежно від їх расової і національної приналежності, а так само всяка проповідь расової або національної винятковості, або ненависті і зневаги — караються законом», (ст. 123 Конституції СРСР);
2. Всі національності в СРСР мають певну правову форму державності. Такими формами є: союзна і автономна республіка, автономна область і національний округ. У відповідності до цих форм утворюються органи державного управління, якими є: Ради Міністрів і міністерства — в союзних і автономних республіках; виконавчі комітети, відділи, управління місцевих Рад депутатів трудящих — у всіх національних територіальних утвореннях. Ці органи державного управління складаються переважно з корінного населення і ведуть свою роботу його рідною мовою, їх працівники добре знають побут і національні особливості народу, який утворив своє національно-територіальне або національно-державне об'єднання.
Партія і далі буде вдосконалювати національні державності народів СРСР. «Треба, — говорив М. С. Хрущов, — повністю використати всі можливості, закладені в радянських принципах федерації і автономії. Уже тепер життя підказує необхідність створення деяких міжреспубліканських зональних органів для кращої координації зусиль республік у здійсненні планів комуністичного будівництва».1
3. В діяльності органів державного управління враховуються не тільки інтереси всіх трудящих СРСР, але й специфічні інтереси і національні особливості народів нашої багатонаціональної соціалістичної держави. З врахуванням інтересів і особливостей кожної нації вирішуються всі питання державного будівництва і управління (розміщення продуктивних сил, розподіл державного бюджету, адміністративно-територіальний устрій і т. п.).
Програма Комуністичної партії Радянського Союзу передбачає дальший комплексний розвиток і спеціалізацію госпо-
1 М. С Хрущов. Про Програму Комуністичної партії Радянського Союзу. Доповідь на XXII з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу 18 жовтня 1961 р. Держполітвидав УРСР, 1961, стор. 79.
72 розділ п
дарства союзних республік. Економіка кожної .союзної республіки і далі розвиватиметься як невід'ємна частина єдиної економіки всього Радянського Союзу. Чим більший вклад кожної республіки у спільну справу побудови комунізму,, тим ширший і багатосторонніший взаємозв'язок радянських націй.
Система заходів Комуністичної партії Радянського Союзу, спрямованих на всебічний розвиток кожної національності СРСР, є вищим проявом соціалістичного демократизму і рівноправності народів. Разом з тим здійснення рівноправності національностей передбачає і елементи централізму, що обумовлюється федеративним характером нашої держави і тим, що весь багатонаціональний склад Союзу РСР становить єдиний згуртований навколо КПРС колектив на основі цілковитої спільності економічних, політичних і духовних інтересів.
Іншу картину ми спостерігаємо в буржуазних імперіалістичних державах. Приватна капіталістична власність на знаряддя і засоби виробництва і наявність необхідного атрибуту капіталістичної системи господарства — експлуатації людини людиною — виключає фактичну рівноправність громадян.
Діяльність імперіалістичних держав в національному питанні спрямована на обмеження прав пригноблених націй, на нацьковування однієї національності на іншу, на посилення національного і племінного розбрату. Рівноправність громадян перед законом в умовах буржуазної держави є формальною.
Особливо це проявляється -в США, де відкрито проповідується расова ненависть до негрів, індійців та китайців,, культивується теорія вищості англосаксонської раси. Неграм в США, як правило, закритий доступ до певних професій, до високооплачуваних посад. Чисельні факти лінчування та інші форми дискримінації негрів в США залишаються безкарними. Верховний суд США 27. VI. 1960 року підтримав, наприклад, вирок, який винесений шести неграм за відвідування ними майданчика для ігр у гольф, відведеного для білих1. Расова дискримінація і національне гноблення мають місце у французьких, англійських, бельгійських, португальських колоніях, корінні жителі яких не є повноправними громадянами.
Отже, буржуазне державне управління відбиває нерозв'язані в умовах капіталізму суперечності інтересів гноблячих
1 Див. «The Washington Post Times Gerald» від 28. VI. 1960 p. (Циі. за працею: О. А. Жидков. Сущность конституционного контроля в :2ША. Ж-л «Советское государство и право», 1961, № 9).
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 73
і пригноблених націй. Буржуазне державне управління, яке грунтується на застосуванні відомого принципу — divide et impera (поділяй і володій), покликане сіяти неприязнь і недовір'я між націями, поневолювати пригноблені народи.
Лише в соціалістичному суспільстві може бути забезпечена і забезпечується дійсна рівність всіх громадян в усіх ділянках суспільного життя. В. І. Ленін писав: «Ми владарюємо, не поділяючи, за жорстоким законом стародавнього Риму, а з'єднуючи всіх трудящих нерозривними ланцюгами живих інтересів, класової свідомості. І наш союз, наша нова держава міцніша, ніж насильницька влада, яка об'єднує брехнею і залізом в потрібні для імперіалістів штучні державні утворення... Цілком добровільно, без брехні і заліза^ ростиме ця федерація, і вона незламна».1
Об'єднання і згуртування рівноправних народів на началах добровільності й демократизму,— говориться в Програмі Комуністичної партії Радянського Союзу,— в єдиній багатонаціональній державі — Союзі Радянських Соціалістичних Республік, їх тісне співробітництво в державному, господарському і культурному будівництві, братерська дружба, розквіт їх економіки і культури — найважливіший підсумок ленінської національної політики.
д) Соціалістична законність
Соціалістична законність полягає в установленні юридичних норм при верховенстві закону і у вимозі точного і неухильного додержання і активного їх виконання всіма державними органами, громадськими організаціями, службовими особами і громадянами СРСР, внаслідок чого забезпечується стабільність законів, встановлюється міцність і ясність правового порядку, створюється стійке правове становище особи в соціалістичному суспільстві.
Будучи основним засобом державної діяльності, соціалістична законність створює стабільність правового порядку, тверду впевненість всіх радянських людей у можливості реального здійснення ними своїх прав і обов'язків, а також в тому, що ці права охороняються державою, яка в разі проявів беззаконня вживає своєчасних заходів по відновленню порушених прав і по покаранню винних.
З допомогою соціалістичної законності Радянська держава зміцнює державну дисципліну, охороняє непорушні конституційні права громадян, забезпечує додержання правил соціалістичного співжиття, сприяє зміцненню державного-
В. І. Ленін. Твори, т. 26, стор. 429—430.
74 РОЗДІЛ II
апарату, підвищенню якості його роботи, забезпечує правильну реалізацію правових норм, тобто створює сталість відносин органів держави, громадських організацій і громадян, веде боротьбу проти агентів імперіалізму. Цим пояснюється та виняткова увага, яку приділяв В. І. Ленін питанню додержання соціалістичної законності. Великий вождь пролетаріату вказував, що найменше беззаконня, найменше порушення радянського порядку негайно використовують вороги трудящих. Для нас дуже важливо,— писав В. І. Ленін у своїй відомій праці «Про «подвійну» підпорядкованість і законність»,— стежити за «встановленням дійсно однакового розуміння законності в усій республіці, незважаючи ні на які місцеві відмінності і всупереч яким би то не було місцевим впливам... абсолютно додержувати єдиних, встановлених для всієї федерації законів...»'
Вказівки В. І. Леніна про суворе додержання соціалістичної законності в повній мірі зберігають своє значення і тепер, у період розгорнутого будівництва комуністичного суспільства в нашій країні. Соціалістична законність є необхідною умовою зміцнення Радянської держави, успішного виконання народногосподарських планів, а отже — і успішного розв'язання завдання побудови комуністичного суспільства. Саме тому Комуністична партія і Радянська держава ведуть рішучу боротьбу з порушеннями соціалістичної законності, виступають проти будь-яких спроб ослабити соціалістичну законність і громадський порядок в нашій країні. «Той факт,— говорив М. С. Хрущов на XXII з'їзді КПРС,— що диктатура пролетаріату перестала бути необхідною, ні в якій мірі не означає будь-якого ослаблення громадського порядку і законності. Партія надає великого значення дальшому зміцненню законності і правопорядку, охороні прав громадян».2
Соціалістична законність в нашій країні забезпечується, насамперед, тим, що Комуністична партія і Радянська держава виховують усіх працівників державного апарату в дусі суворого додержання законів у своїй практичній діяльності, а також постійно удосконалюють радянське законодавство і т. п. Яскравим свідченням цього є заходи, здійснені в нашій країні за останні роки. Величезну історичну роль в цій справі відіграв XXII з'їзд партії, який схвалив заходи КПРС по зміцненню соціалістичної законності і ліквідації наслідків
1 В. І. Л е н і н. Твори, т. 33, стор. 317.
2 М. С Хрущов. Про Програму Комуністичної партії Радянського Союзу. Доповідь на XXII з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу .18 жовтня 1961 р. Держполітвидав УРСР, 1961, стор. 75.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 75
культу особи й. Сталіна і зобов'язав всі партійні і радянські органи пильно стояти на сторожі законності, рішуче і суворо припиняти всілякі прояви беззаконня, свавілля, порушень соціалістичного громадського порядку.
На XXII з'їзді КПРС відзначалось, що визначні успіхи, досягнуті радянським народом в політичному, господарському і культурному будівництві, стали можливими саме завдяки відновленню ленінських норм партійного життя і демократичних принципів державного керівництва, дальшому зміцненню соціалістичної законності, розгрому антипартійної фракційної групи Молотова, Кагановича, Маленкова та інших. Фракціонери боялися викриття допущених ними найгрубіших порушень соціалістичної законності і зловживань владою, вони всіляко противились заходам, спрямованим на подолання культу особи, відкидади все нове, що пропонувалось Центральним Комітетом партії.
Зміцнення законності — це об'єктивна вимога розвитку соціалістичного суспільства. Однак це не означає, що зміцнення соціалістичної законності відбуватиметься само по собі, без повсякденної боротьби всіх і кожного за суворе додержання законів. В. І. Ленін неодноразово підкреслював, що першочерговим завданням є виховання широких мас робітників і селян для самостійної, швидкої, ділової участі їх в нагляді за додержанням законності1. Він прямо вказував: «Боротися з бюрократизмом до кінця, до повної перемоги над ним можна тільки тоді, коли все населення братиме участь в управлінні».2
Керуючись ленінськими вказівками, КПРС постійно турбується про зміцнення соціалістичної законності, залучення до цієї справи широких кіл трудящих. Так, за останні роки здійснено прийняття Основ кримінального законодавства і Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік і розроблення та прийняття союзними республіками Кримінальних і кримінально-процесуальних кодексів, прийняття Основ цивільного законодавства і Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік, а також прийняття інших нормативних актів, якими більш чітко визначається правове становище державних органів і громадських організацій в радянському суспільстві, форми та методи їх діяльності, взаємовідносини державних органів і громадських організацій між собою і з громадянами, а також відповідальність за порушення громадського порядку.
Боротьба за зміцнення соціалістичної законності проводитиметься тим успішніше, чим більше свідомих громадян
1 Див. В. І. Ленін. Твори, т. 38, стор
2 В. І. Ленін. Твори, т. 29, стор. 155.
Твори, т. 38, стор. 149.
76 РОЗДІЛ II
буде залучено до цієї боротьби. Для того щоб забезпечити суворе додержання соціалістичної законності, викорінення всяких порушень правопорядку, ліквідацію злочинності, усунення всіх причин, що її породжують, потрібна постійна, наполеглива, систематична і активна участь всього радянського народу в цій справі.
Соціалістична законність як принцип радянського державного управління закріплюється в Конституції СРСР, конституціях союзних та автономних республік. Наприклад, ст. 66 Конституції СРСР встановлює, що Рада Міністрів СРСР видає постанови і розпорядження на основі і на виконання діючих законів і перевіряє їх виконання. Згідно а ст. 41 Конституції УРСР виконкоми місцевих Рад депутатів трудящих приймають рішення і дають розпорядження на основі і на виконання законів СРСР, законів союзних і автономних республік, постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР, союзних і автономних республік, рішень і розпоряджень вищестоящих виконкомів і Рад депутатів трудящих, які їх утворили.
Статті 68, 70, 83, 100 і інші Конституції СРСР і ст. ст. 43Т 45, 52-а і інші Конституції УРСР і відповідні статті конституцій інших республік визначають порядок утворення і компетенцію виконавчих і розпорядчих органів державної влади.
Як принцип радянського державного управління соціалістична законність виявляється в:
1) підзаконності діяльності виконавчих і розпорядчих органів державної влади та її службових осіб, її відповідності вимогам законів і інших державно-правових актів;
2) нагляді і контролі вищестоящих органів державного управління за додержанням радянських законів нижчестоящими виконавчими і розпорядчими органами, громадськими організаціями, службовими особами і громадянами, в піклуванні органів управління про підтримання громадського порядку, охорону і забезпечення прав громадян і інтересів держави, в боротьбі з будь-якими проявами свавілля і бюрократичного ставлення до трудящих мас;
3) визначенні правом компетенції виконавчих і розпорядчих органів порядку їх утворення, структури і порядку взаємовідносин між собою, а також з громадськими організаціями і громадянами.
Неухильне додержання соціалістичної законності в державному управлінні становить надзвичайно важливу умову правильної узгодженості роботи всіх ланок державного апарату. Соціалістична законність є важливим засобом захисту економічної і політичної основи Радянської держави, засобом охорони законних прав, свобод і інтересів громадян.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 77
Вона забезпечує реальну рівність всіх громадян СРСР, незалежно від постів і звань, перед радянськими законами. В зв'язку з цим слід відзначити, що в конституціях деяких буржуазних країн формально проголошується рівність всіх перед законом. Але фактично цей принцип в буржуазному суспільстві ніколи не був проведений в життя і безцеремонно порушується буржуазією особливо тепер, у період імперіалізму, в умовах, коли класова боротьба набирає все гострішого характеру. В період національно-визвольного руху в колоніях і в залежних країнах монополістична буржуазія грубо порушує свої власні закони і вдається до терористичних методів розправи з комуністами і прогресивно настроєними людьми.
Тільки в соціалістичній державі законність є непорушним .принципом організації і діяльності державного апарату. В міру розвитку комуністичного будівництва в нашій країні неухильно зростають роль і значення соціалістичної законності в суспільному житті. І в період розгорнутого будівництва комунізму компетенція державних органів і громадських організацій, їх права і обов'язки, форми та методи роботи, а також права і обов'язки громадян будуть більш чітко визначені в законах, що забезпечуватиме дальший розвиток і вдосконалення соціалістичних суспільних відносин і тим самим відкриває шлях до комуністичних відносин1'.
В умовах соціалістичного суспільства людина має стійке і точно визначене правове становище.
є) Соціалістичне планування і облік
Планування народного господарства в соціалістичному суспільстві стало можливим тільки завдяки тому, що в результаті завоювання влади трудящими, внаслідок скасування приватної власності на знаряддя і засоби виробництва і перетворення їх у загальнонародне надбання виник і вступив у дію закон планомірного, пропорціонального розвитку народного господарства.
Планування народного господарства в нашій країні спирається власне на закон планомірного, пропорціонального розвитку народного господарства, відповідає вимогам головного економічного завдання партії і народу. В народногосподарських планах відбивається господарська політика Комуністичної партії, яка є практичним висновком з пізнаних об'єктивних економічних законів розвитку соціалістичного су-
1 Більш докладно див. П. Е. Недбайло. Советские социалистические правовые нормы. Львов, 1959.
78 РОЗДІЛ п
спільства і тому відповідає потребам прогресивного суспільного розвитку. В планах розвитку народного господарства соціалістична держава конкретизує господарську політику КПРС і будує на цьому свою діяльність у всіх галузях народного господарства і культури, свідомо застосовує і використовує об'єктивні економічні закони в інтересах побудови комуністичного суспільства. Завдяки цьому державне планування розвитку народного господарства в СРСР є справді науковим, дає можливість найбільш раціонально використовувати економічні ресурси країни і підпорядковувати їх розв'язанню найважливіших народногосподарських завдань.
В. І. Ленін вказував, що соціалістичне будівництво може успішно проводитись тільки на основі єдиного державного плану1. З ініціативи і під керівництвом В. І. Леніна було розроблено перший перспективний план розвитку народного господарства Радянської держави.
В. І. Ленін не уявляв собі соціалізму без планомірної державної організації, яка б підпорядкувала десятки мільйонів людей суворому додержанню єдиної норми в справі виробництва і розподілу продуктів, без обліку і суворого контролю з боку суспільства і держави над мірою праці і мірою споживання2.
Як вказував В. І. Ленін, державне планування народного-господарства в соціалістичному суспільстві покликане:
1. Закріплювати і захищати виробничі відносини, які склались в соціалістичному суспільстві, сприяти їх розвиткові і зміцненню з метою забезпечення повної їх перемоги, побудови й встановлення неподільного панування соціалістичної системи господарства.
2. Забезпечувати на цій основі постійний розвиток продуктивних сил країни, безперервне зростання і вдосконалення соціалістичного виробництва на базі найвищої техніки з метою максимального задоволення матеріальних і культурних потреб трудящих.
3. Координувати розвиток окремих галузей народного господарства, запобігати виникненню господарських диспропорцій, забезпечувати достатні господарські резерви, як умову сталих високих темпів економічного розвитку.
Планове ведення господарства в соціалістичному суспільстві є однією з корінних переваг соціалістичного ладу над капіталістичним з властивими капіталізмові економічними кризами, анархією виробництва тощо.
1 Див. В. І. Лені н. Твори, т. 28, стор. 18.
2 Див. В. І. Ленін. Твори, т. 27, стор. 300; т. 25, стор. 441, 444..
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 79"
Планове господарство в соціалістичній державі спрямоване на переважне зростання засобів виробництва, швидкий розвиток і впровадження нової техніки, а також розширення виробництва предметів широкого споживання. Державне планування розвитку народного господарства в СРСР являє собою правову форму організації народногосподарських зв'язків у соціалістичному суспільстві в інтересах побудови комунізму. В ст. 11 Конституції СРСР вказано, що< господарське життя нашої країни визначається і спрямовується державним народногосподарським планом в інтересах збільшення суспільного багатства, неухильного піднесення матеріального і культурного рівня трудящих, зміцнення незалежності СРСР і посилення його обороноздатності.
Керівництво плануванням народного господарства СРСР зосереджене в руках найвищого представницького органу державної влади. Народногосподарський план СРСР встановлюється Верховною Радою СРСР. Плани розвитку народного-господарства союзних і автономних республік затверджуються Верховними Радами відповідних республік. Вони поділяються на перспективні і поточні; на загальносоюзні, республіканські та місцеві; комплексні, галузеві і спеціальні.
Всі планові акти незалежно від характеру і виду обов'язкові для виконання. Народногосподарський план щодо своєї юридичної сили — це закон безумовно обов'язковий для всіх його виконавців — господарських органів, підприємств, будов і т. п., які зобов'язані виконувати встановлені для них державні планові завдання. Змінювати державні планові завдання можуть тільки ті державні органи, які мають на це повноваження. Наприклад, раднаргоспам надане право у разі потреби змінювати в підвідомчих підприємствах та організаціях планові завдання в межах загальних планових завдань, встановлених даному раднаргоспові1.
Виконання планових завдань є обов'язком для всіх підприємств, установ, організацій і громадян, а будь-яке порушення цих завдань є порушенням державної планової дисципліни. Остання розуміється як певний встановлений відповідними державно-правовими актами та актами громадських організацій порядок, за яким державні та інші організації, підприємства та установи, службовці і робітники повинні точно і в строк виконувати передбачені планами завдання. Порушення планової дисципліни є в той же час порушенням законності і правопорядку.
1 Див. ст. 48 Положення про раду народного господарства економічного адміністративного району. (СП СССР, 1957, № 12; ст. 121).
.«О РОЗДІЛ II
Для того щоб плани розвитку народного господарства виконувались, вони повинні бути реальними, гармонійно поєднувати загальнодержавні інтереси з інтересами і потребами місць. «У рамках єдиного народногосподарського плану, — говориться в Програмі КХ1РС, — і далі розширятимуться господарська самостійність і права місцевих органів та підприємств у плануванні, все зростаючу роль повинні відігравати плани і пропозиції, що йдуть знизу, починаючи з підприємств. Централізоване керівництво слід головним чином зосередити: на розробленні і забезпеченні виконання найважливіших показників народногосподарських планів з всемірним урахуван ням пропозицій, що йдуть знизу; координації і пов'язуванні планів, що складаються на місцях; поширенні науково-технічних досягнень і передового досвіду; проведенні єдиної державної політики в галузі технічного прогресу, капітальних вкладень, розміщення виробництва, оплати праці, цін, фінансів і здійсненні єдиної системи і обліку статистики»1.
Наша країна вступила в новий період свого розвитку — період розгорнутого будівництва комуністичного суспільства. Головним завданням цього періоду є дальше піднесення всіх галузей економіки на базі переважного зростання важкої індустрії, значне посилення економічного потенціалу країни з тим, щоб забезпечити безперервне підвищення життєвого рівня народу. В результаті виконання цих заходів буде зроблено вирішальний крок у створенні матеріально-технічної бази комунізму і в здійсненні основного економічного завдання СРСР — в історично найкоротший строк наздогнати і випередити найбільш розвинуті в технічному відношенні капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення.
Соціалістичне планування в державному управлінні виражається, передусім, в тому, що діяльність виконавчих і розпорядчих органів державної влади здійснюється на основі і на виконання державного плану розвитку народного господарства СРСР, при суворому додержанні соціалістичної закон-.пості. Так, на основі плану розвитку народного господарства видаються нормативні і індивідуальні акти, в яких встановлюються планові завдання безпосереднім виконавцям. У відповідності до цього органи державного управління здійснюють організаційно-технічні і матеріальні дії, спрямовані на досягнення результатів, передбачених планом.
Завдання, які даються органами державноро управління на основі народногосподарського плану, втілюються в форму правових актів і мають обов'язковий характер не тільки у
1 Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. Держполітви-дав УРСР'6 1961, стор. 76.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 81
відношенні до безпосередніх виконавців, але в рівній мірі і до органів, які їх видали.
Далі, соціалістичне планування в радянському державному управлінні виявляється в організаційній побудові системи виконавчих і розпорядчих органів влади. В системі державного управління утворюються спеціальні планові органи (наприклад, Держплан СРСР, Державна науково-економічна рада Ради Міністрів СРСР і Держплан УРСР), а в органах державного управління є плануючі частини апарату цих органів (планові відділи і сектори). В тих установах і підприємствах, в організаційній структурі яких спеціальних плануючих відділів або секторів немає, функції планування покладаються безпосередньо на керівників установ та підприємств.
Система спеціальних плануючих органів державного управління визначається Конституцією СРСР і конституціями союзних і автономних республік та іншими нормативними актами. Це Держплан СРСР, Державна науково-економічна рада Ради Міністрів СРСР, держплани союзних і автономних республік, планові комісії виконавчих комітетів обласних (краєвих), районних і міських Рад депутатів трудящих.
Органом загальнодержавного планування народного господарства є Державний плановий комітет Ради Міністрів СРСР — Держплан СРСР. Реорганізація управління промисловістю і будівництвом, сільським господарством та іншими галузями вимагає дальшого підвищення ролі Держплану та місцевих планових органів. Це цілком відповідає думці В. І. Леніна про те, що з поступовим ускладненням державної роботи повинна збільшитись і компетенція Держплану як наукової установи, що здійснює планування народного господарства країни. Ще у 1922 р. засновник першої в світі Радянської держави вказував, що «при теперішньому становищі, коли державні справи надзвичайно ускладнились... слід зробити крок в бік збільшення компетенції Держплану»1.
На Держплан СРСР, як на науковий планово-економічний орган народного господарства, покладено розроблення поточних планів розвитку народного господарства, проведення єдиної централізованої політики в розвитку найважливіших галузей народного господарства з метою дальшого зміцнення економічної та оборонної могутності СРСР, підвищення добробуту і культури радянського народу.
Держплан СРСР також розробляє і координує плани матеріального постачання народного господарства і забезпечує
1 В. І. Ленін. Лист до з'їзду. Про надання законодавчих функцій Дєржпланові. До питання про національності, або «автономізацію». Держ-політвидав УРСР, 1956, стор. 14—15.
6 І. М. Пахомов
82 РОЗДІЛ II
контроль за неухильним додержанням державної дисципліни у здійсненні поставок промислової продукції.
Головні завдання, які покладені на Держплан СРСР, обумовлюють і його структуру. Центральний апарат Держплану складається з головних управлінь і відділів. Відділи поділені на дві групи: зведені і галузеві. Держплан СРСР керує також діяльністю організацій, підпорядкованих йому.
Для розробки перспективних планів і основних економічних проблем розвитку народного господарства створена Державна науково-економічна рада Ради Міністрів СРСР.
Державна науково-економічна рада при складанні перспективних планів розвитку народного господарства СРСР виходить з завдань розроблення і забезпечення виконання найважливіших показників народногосподарських планів з всемірним урахуванням пропозицій, що йдуть знизу; координації і пов'язування планів, що складаються на місцях, поширення науково-технічних досягнень і передового досвіду, проведенні єдиної державної політики в галузі технічного прогресу, капітальних вкладень, розміщення виробництва, оплати праці, цін, фінансів і здійснення єдиної системи обліку та статистики.1
Спеціальними плануючими органами, крім Держплану СРСР і Державної науково-економічної ради Ради Міністрів СРСР, є також держплани союзних і автономних республік і планові комісії місцевих Рад депутатів трудящих. Місце цих плануючих органів в системі органів державного управління визначене нормами радянського права, які встановлені Конституцією СРСР, конституціями союзних і автономних республік, положеннями про Держплан СРСР, Державну науково-економічну раду Ради Міністрів СРСР ї держплани союзних республік, положеннями про планові комісії при обласних (краєвих) виконкомах Рад депутатів трудящих та іншими державно-правовими актами.
Держплани союзних республік здійснюють планування розвитку народного господарства по всіх показниках і в повному обсязі всієї промислової та сільськогосподарської продукції, що виробляється в республіці. Вони забезпечують найбільш повне використання капітальних вкладень для безперервного зростання виробництва, передбачають необхідні заходи по будівництву, реконструкції і розширенню промислових та інших підприємств.2
1 Див. Матеріали XXII з'їзду КПРС, Держполітвидав УРСР, 1962, стор. 363.
2 Див. Положення про Державну планову комісію Ради Міністрів Української РСР (Держплан УРСР). Збірник постанов і розпоряджень, уряду УРСР, 1961, № 3, ст. 41.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 83
На планові комісії краєвих, обласних, міських, районних Рад депутатів трудящих покладено завдання здійснювати планування розвитку народного господарства на відповідній території, проводити аналіз плану, контролювати його виконання і т. п.1
Соціалістичне планування народного господарства виявляється також в єдності заходів по складанню планів. Ця єдність досягається тим, що всі органи державного управління в тій чи іншій мірі беруть участь в процесі планування. Розроблення планів розвитку народного господарства починається знизу і в ньому беруть участь мільйони радянських людей. В. І. Ленін неодноразово вказував, що при здійсненні радянського державного централізованого керівництва соціалістичним будівництвом треба широко залучати місцеві органи для розв'язання господарських питань. «Відсутність на місцях погодженої роботи різних відомств, — писав В. І. Ленін, — одно з великих зол, що перешкоджають господарському будівництву. Треба звернути на це питання величезну увагу... На місцях, ближче до мас робітників і селян, ці хиби видніші, і місця ж повинні виробити — шляхом обміну досвіду — прийоми успішної боротьби з цими хибами»2. Розроблення планів розвитку народного господарства на місцях, на підприємствах, в колгоспах, продовжується потім у відповідному державному органі — в планових комісіях виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих, в Раді народного господарства економічного району, в Держплані республіки і завершується в Держплані СРСР.
На основі контрольних цифр перспективного плану, розробленого Державною науково-економічною радою Ради Міністрів СРСР з участю держпланів союзних республік, міністерств і відомств і затвердженого ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР, підприємства, будови, ради народного господарства, державні органи союзних республік, міністерства і відомства складають народногосподарські плани на наступний рік, визначають завдання перспективного плану, вносять необхідні пропозиції щодо розвитку галузей народного господарства.
Контроль і перевірка виконання планів і планових завдань здійснюється:
а) вищестоящими органами радянського державного управління;
1 Див. Положення про планові комісії виконавчих комітетів обласних, районних (міських) Рад депутатів трудящих Української РСР. (Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР, 1961, Ni 7, ст. 91).
'В. І. Л є н і н. Твори, т. 32, стор. 353. .
84 РОЗДІЛ II
б) Міністерством фінансів СРСР, Держбанком СРСР і їх місцевими органами, а також спецбанками, які контролюють додержання установами і підприємствами планової дисципліни;
в) органами державного і відомчого арбітражу, які в процесі розгляду ними спорів між установами і організаціями вживають заходи для забезпечення і зміцнення планової дисципліни.
Загальний контроль за виконанням народногосподарських планів СРСР покладається на Державний плановий комітет Ради Міністрів СРСР, державні планові комітети або комісії при Радах Міністрів союзних і автономних республік і місцеві планові комісії. -
Згідно з ст. 14 Конституції СРСР до відання Союзу віднесені питання організації єдиної системи народногосподарського обліку. Організацію і здійснення народногосподарського обліку покладено на централізовану систему державних органів. До неї входять Центральне статистичне управління при Раді Міністрів СРСР (ЦСУ СРСР), статистичні управління союзних і автономних республік, країв, областей, округів, міст Москви, Ленінграда і столичних міст союзних республік, інспектори районів і міст та дільничні інспектори.
Завданням Центрального статистичного управління СРСР та його органів на місцях є: забезпечення швидшої розробки, глибокого аналізу і вчасного подання відповідним дер-жазним та партійним органам достовірних і науково обгрунтованих даних, які показують стан виконання планів розвитку народного господарства, наявність матеріальних ресурсів та їх використання, співвідношення у розвитку окремих галузей народного господарства і наявність внутрішніх резервів, ефективність використання капіталовкладень, виробничих фондів і фінансових засобів, що повинні забезпечити перевиконання планових завдань.
Отже, планування в соціалістичній державі неможливе без правильно поставленого обліку, який дає можливість оперативно виправляти допущені помилки, підносити роль і заінтересованість підприємств у виконанні державного плану розвитку народного господарства.
СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА
О. Алексеенко. Про деякі риси ленінського стилю роботи радянського державного апарату. «Вісник Київського ун-ту», № 3. Серія економіки та права, в. І, 1960, стор. 103—109.
В. А. Власов. Советский государственный аппарат. Госюриздат, М, 1959.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 85
С. Р. Г є р т б є р т. Демократический централизм в советском хозяйственном и государственном строительстве. Изд. «Знание», М., 1957.
М. Г. Кириченко. Ленинские принципы организации и деятельности советского государственного аппарата, «Советское государство и право», 1960, № 4.
Ю. М. Козлов. Коллегиальность и единоначалие в советском государственном управлении. Госюриздат, 1956.
A. Малышев. Партийный контроль деятельности администрации пред-
приятия. Изд. «Московский рабочий», 1959.
П. Е. Недбайло. Советская социалистическая законность, ее основные принципы и назначение. Уч. зап. ЛГУ им. Ив. Франко, т. XXVII, серия юридическая, вып. 2, 1954.
I. Рознатовський. Принцип демократичного централізму в управлінні промисловістю. «Радянське право», 1958, № 3.
Л. М. Р о з и н. Социалистическая законность как принцип советского государственного управления. Уч. зап. Саратовского юридического института, вып. V, 1957.
Н. Г. С а л и щ е в а. Ленинский принцип демократического централизма в советском государственном управлении. Уч. зап. (Всесоюзный юридический заочный институт).
B. Г. Сокуренко. Основні принципи радянського права. Вид. Львів-
ського університету, 1959.
J. Starosciak. Decentralizacja administracji. Warszawa, 1960.
Ц. А. Ямпольская. Органы советского государственного управления в современный период. Изд. АН СССР, М., 1954.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 68 Главы: < 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. >