Глава 1 ОСНОВНi ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство про цивiльне

судочинство

Порядок провадження в цивiльних справах у судах

України визначається цим Кодексом.

Законодавство про цивiльне судочинство встановлює

порядок розгляду справ по спорах, що виникають з ци-.

вiльних, сiмейних, трудових та колгоспних правовiдно-

син, справ, що виникають з адмiнiстративно-правових

вiдносин, i справ окремого провадження. Справи, що

виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, i спра-

ви окремого провадження розглядаються за загальни-

ми правилами судочинства, крiм окремих виняткiв, вста-

новлених цим Кодексом та iншими законами України.

(Стаття 1 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

М° 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Стаття 1 Цивiльного процесуального кодексу (да-

лi - ЩiК) закрiплює систему джерел цивiльного проце-

суального права i передбачає засади правового регулювання

цивiльного судочинства, що, як правило, не береться до

уваги при науково-практичному тлумаченнi. Крiм того,

норми, якi мiстить ця стаття, передбачають певною мiрою

правила дiї цивiльно-процесуального закону у просторi.

2. Законодавець передбачив прiоритет Цивiльного про-

цесуального кодексу у правовiй регламентацiї цивiль-

ного судочинства, його найбiльшу юридичну силу. ЦПК

є основним джерелом цивiльного процесуального права

i встановлює порядок провадження у цивiльних справах.

До джерел цивiльного процесуального права належать

й iншi закони. Закон України <Про судоустрiй> установ-

лює мету та завдання правосуддя, засади органiзацiї дiя-

льностi органiв судової влади. *

Закон України <Про прокуратуру> вiд 15.11.1991 р.

мiстить норми, якi регламентують питання участi проку-

рора у цивiльному судочинствi.

До джерел цивiльного процесуального права також

належать закони України <Про мiсцеве самоврядування

в Українi> вiд 21.05.1997 р., <Про державну податкову

службу> вiд 04.12.1990 р., якi передбачають право вико-

навчих органiв сiльських, селищних, мiських рад та їх

голiв звертатися до суду для захисту прав вiдповiдної

територiальної громади, право податкової адмiнiстрацiї у

судовому порядку стягувати з громадян у бюджет недо-

їмки по податках та iнших обов'язкових платежах.

Джерелом цивiльного процесуального права є Цивiль-

ний кодекс (далi - ЦК), Кодекс про шлюб та сiм'ю (да-

лi - КпШС) та iншi закони України.

Ураховуючи те, що ЦПК визначає порядок проваджен-

ня у цивiльних справах, iншi закони, якi мiстять проце-

суальнi норми, можна застосовувати лише за умов, що

вони не суперечать ЦПК. Так, статтями 13, 118, 120 ЦПК

(в ред. Закону вiд 15.12.1992 р.), якi визначають обсяг

i межi повноважень прокурора у цивiльному процесi, пе-

редбачено, що вiн бере участь у розглядi цивiльних справ

за його заявами про захист iнтересiв держави або прав

i законних iнтересiв громадян, якi за станом здоров'я або

з iнших поважних причин не можуть захистити своїх

прав. У зв'язку з цим прийнятi ранiше норми законода-

вчих актiв про обов'язковiсть участi прокурора в iнших

справах (наприклад, ст.ст. 69, 71, 76 КпШС) фактично втра-

тили чиннiсть (Постанови Пленуму Верховного Суду

України (1995-1998). Правовi позицiї щодо розгляду су-

дами окремих категорiй цивiльних справ / / Бюл. законо-

давства i юрид. практики України. - 1998. - №8. -

С.128).

3. Серед джерел цивiльного процесуального права особ-

ливе мiсце посiдає Конституцiя України, яка мiстить нор-

ми, що регламентують право громадян на судовий захист,

їх правовий статус у цивiльному судочинствi (ст.ст. 24,

29, ЗО, 31, 32, 55, 59) i визначають принципи органiзацiї

та дiяльностi суду (розд. VIII).

Практика застосування Конституцiї при здiйсненнi

правосуддя у Цивiльних справах показала, що найбiльш

принциповими є норми, закрiпленi у ст.ст. 55,124, оскiль-

ки данi статтi стали об'єктом тлумачення Конституцiй-

ним Судом України та роз'яснення Верховним Судом

України (Конституцiйний Суд України: правовi засади,

рiшення, висновки та ухвали.- К" 1999).

Стаття 55 Конституцiї передбачає для кожної люди-

ни гарантоване право на оскарження в судi рiшень, дiй

чи бездiяльностi органiв державної влади, мiсцевого са-

моврядування, посадових i службових осiб, i тому суд не

повинен вiдмовляти особi у прийняттi чи розглядi скар-

ги з пiдстав, передбачених законом, який це право обме-

жує (Постанови Пленуму Верховного Суду України

(1995-1998). Правовi позицiї щодо розгляду судами окре-

мих категорiй цивiльних справ / / Бюл. законодавства

i юрид. практики України. - 1998. - № 8. - С. 51, 52).

Стаття 124 встановлює необмежену юрисдикцiю судiв,

Оскiльки передбачає пiдвiдомчiсть судам усiх спорiв про

захист прав i свобод громадян. Суд не вправi вiдмовити

особi у прийняттi позовної заяви чи скарги лише з тiєї

пiдстави, що її вимоги не можуть бути розглянутi у пе-

редбаченому законом досудовому порядку (Постанови

Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правовi

позицiї щодо розгляду судами окремих категорiй цивiль-

них справ II Там же).

4. Стаття 1 ЦПК визначила дiю законодавства про

цивiльне судочинство у просторi. Законодавство про ци-

вiльне судочинство застосовується всiма судами України

при розглядi ними цивiльних справ вiдповiдно до правил

пiдвiдомчостi i пiдсудностi. Згiдно зi ст. 426 ЦПК суди

України виконують переданi їм доручення iноземних судiв

про провадження окремих процесуальних дiй. Виконан-

ня доручень iноземних судiв про проведення окремих

процесуальних дiй здiйснюється на пiдставi цивiльного

процесуального законодавства України.

5. Зi змiсту ст. 1 випливає найсуттєвiше положення,

яке визначає загальний механiзм регулювання цивiльно-

го судочинства. Оскiльки закрiплена норма передбачає

обов'язкове правове регулювання судочинства, то i про-

цесуальна дiяльнiсть суду й усiх учасникiв цивiльного

процесу повинна провадитися лише у правовiй формi, тобто

на пiдставi конкретної норми цивiльного процесуального

права, що не властиво, наприклад, цивiльному законодав-

ству. Стаття 4 ЦК зазначає, що цивiльнi права та обов'яз-

ки виникають iз пiдстав, передбачених законодавством,

а також iз дiй громадян i органiзацiй, якi хоча й не перед-

баченi законом, але в силу загальних принципiв i змiсту

цивiльного законодавства породжують цивiльнi права та

обов'язки. На вiдмiну вiд цього цивiльне процесуальне

законодавство передбачає зовсiм iнше правило. У статтi

1 ЦПК закрiплена норма, вiдповiдно до якої порядок про-

вадження цивiльних справ у судах України визначається

тiльки Кодексом.

Для здiйснення завдань цивiльного судочинства ст. 1

ЦПК має глибокий змiст, бо в нiй закрiпленi високозначу-

щi характеристики правосуддя в цивiльних справах. Їх

можна звести до такого: законодавство про цивiльне су-

дочинство має забезпечити однаковi умови судової дiяль-

ностi при здiйсненнi правосуддя у цивiльних справах, ре-

алiзацiю права на судовий захист, демократичної iдеї рi-

вного та єдиного для всiх громадян суду.

У цивiльному судочинствi закрiплений такий спосiб

правового регулювання процесуальних вiдносин, при яко-

му в данiй сферi вiдносин дозволено лише те, що прямо

закрiплено нормами права.

Данi характеристики мають значення не тiльки теоре-

тичних формул, але й практичних аксiом, без яких немо-

жлива законнiсть судової дiяльностi. В пунктi 1 постано-

ви Пленуму Верховного Суду України вiд 21.12.1990 р.

№ 9 <Про практику застосування судами процесуального

законодавства при розглядi цивiльних справ по першiй

iнстанцiї> зi змiнами, внесеними постановою Пленуму вiд

25.12.1992 р. № 13, звертається увага судiв на необхiд-

нiсть додержання встановленого порядку провадження в

цивiльних справах, розгляду кожної цивiльної справи у

повнiй вiдповiдностi з законом (Постанови Пленуму

Верховного Суду України в кримiнальних та цивiльних

справах II Бюл. законодавства i юрид. практики Украї-

ни.- 1999- № 5 -С. 402).

6. Передбачений ст. 1 механiзм правового регулюван-

ня у сферi цивiльного судочинства означає, що в цивiль-

ному процесi не допускається фактична процесуальна дi-

яльнiсть. Окремi вченi припускають можливiсть так зва-

ної фактичної процесуальної дiяльностi, оскiльки в за-

конi передбачити все неможливо. Як приклади наводять-

ся випадки, коли всупереч ст.ст. 137-139 ЦПК прийма-

ється заява про порушення справи, а недолiки у заявi

виявляються вже пiсля її прийняття суддею. Вважаєть-

ся, що недолiки мають бути виправленi пiсля прийняття

заяви, а в такому разi обирається не передбачена Цивi-

льним процесуальним кодексом, тобто фактична, проце-

суальна форма додаткової позовної заяви. Таке суджен-

ня є спiрним, i

У наведених прикладах не може йти мова про недолi-

ки у чинному законодавствi та необхiднiсть їх усунення,

а вказанi дiї для цивiльного процесуального права i для

конкретної цивiльної справи не вiдiграють нiякої юри-

дичної ролi. Помилки, допущенi суддею пiд час прийому

заяви, нiяк не впливають на можливiсть розгляду справи

по сутi i можуть бути виправленi при пiдготовцi цивiль-

ної справи у передбачених для неї процесуальних фор-

мах, у судовому засiданнi чи вирiшеннi суду. Однак при

цьому, природно, не може йтися про фактичну процесуа-

льну дiяльнiсть.

Такi висновки пiдтверджуються п. З постанови Пле- ,

нуму Верховного Суду України вiд 21.12.1990 р. № 9

<Про практику застосування судами процесуального за-

конодавства при розглядi цивiльних справ по першiй

iнстанцiї>. Якщо порушення правил ст.ст. 137-139 ЦПК

виявленi при розглядi справи, вони усуваються в ходi

судового розгляду (Постанови Пленуму Верховного Суду

України в кримiнальних та цивiльних справах / / Бюл.

законодавства i юрид. практики України.- 1999.-

№ 5 - С. 403).

Стаття 2. Завдання цивiльного судочинства

Завданнями цивiльного судочинства є охорона прав

та законних iнтересiв фiзичних, юридичних осiб, дер-

жави шляхом всебiчного розгляду та вирiшення цивi-

льних справ у повнiй вiдповiдностi з чннннм законо-

давством.

(Стаття 2 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом М'ч 2857-12 вiд 15.12.92)

1. У коментованiй статтi мiститься нетиповий норма-

тивний припис (норма), який сам по собi не визначає кон-

кретного змiсту тих або iнших процесуальних правовiд-

носин суду й учасникiв цивiльного судочинства, однак має

певний регламентуючий ефект. До нетипових норматив-

них приписiв крiм норм-завдань вiдносять також юри-

дичнi фiкцiї, дефiнiцiї, преюдицiї, строки та деякi iн. При-

кладнi функцiї нетипових нормативних приписiв для

законодавчої, правозастосувальної та iнших сфер юриди-

чної практики в юридичнiй лiтературi дослiдженi недо-

статньо.

Очевидно, що нетиповi нормативнi приписи, особливо

норми-завдання, мають субсидiарний характер, оскiльки

вказують на обставини здiйснення правосуддя у цивiль-

них справах, спрямованiсть на оптимiзацiю практики пра-

восуддя шляхом визначення функцiй цивiльного проце-

су та об'єктiв судового захисту i визначають показник

поведiнки учасникiв процесуальної дiяльностi.

Нормативнiсть завдань цивiльного судочинства хара-

ктеризується також найвищою iєрархiчнiстю, поширенi-

стю на всi справи, якi розглядаються у порядку цивiльно-

го судочинства, що забезпечує єдину спрямованiсть цивi-

льного судочинства i цивiльного процесуального законо-

давства як комплексної системи процесуальних дiй суду

й учасникiв цивiльного процесу iсистеми процесуальних

норм та iнститутiв.

2. Спрямованiсть цивiльного судочинства визначає його

сферу та об'єкт судового захисту у межах цього судочин-

ства, а також вiдокремлює його вiд iнших форм судочин-

ства.

Суспiльнi вiдносини, якi виникають при здiйсненнi

правосуддя в цивiльних справах, мають специфiчний ха-

рактер. Вони постають у зв'язку з необхiднiстю судового

захисту суб'єктивних прав або охоронюваних законом

iнтересiв громадян чи органiзацiй. Якщо суспiльнi вiдно-

сини, якi є предметом правового регулювання галузей ма-

терiального права (цивiльного, сiмейного, житлового, тру-

дового та iн.), виникають для досягнення певних еконо-

мiчних та iнших цiлей, то суспiльнi вiдносини у сферi

здiйснення правосуддя в цивiльних справах виникають

з метою розгляду цивiльної справи по спору мiж заiнте-

ресованими особами та судового захисту порушених або

оспорюваних суб'єктивних прав або охоронюваних зако-

ном iнтересiв. Таким чином, суспiльнi вiдносини, якi скла-

дають предмет цивiльного процесуального права, виника-

ють у зв'язку з реалiзацiєю заiнтересованими особами

права на судовий захист.

Невипадково змiст ст. 2 двiчi зазнавав змiн, i тепер

оптимально i вiдповiдно до предметної сфери цивiльно-

го судочинства ст. 2 мiстить норму, яка адекватно вiд-

творює об'єкти судової дiяльностi i функцiю правосуддя

у цивiльних справах. Для пiдтвердження цього достат-

ньо навести змiст ст. 2 у попереднiй редакцiї (у ред. вiд

23.01.1981 р.), де завданням цивiльного судочинства

вважалися правильний та швидкий розгляд i вирiшен-

ня цивiльних справ з метою захисту соцiально-економi-

чних, полiтичних та особистих прав i свобод громадян_

та охоронюваних законом iнтересiв громадян, а також

прав та охоронюваних законом iнтересiв органiзацiй.

Еволюцiя змiсту ст. 2 свiдчить про перенесення наго-

лосу у завданнях цивiльного процесу та йЗго функцiях iз

захисту правопорядку на захист суб'єктивних прав i за-

конних iнтересiв.

3. Визначення предметної сфери цивiльного процесу

важливе, бо вона є показником функцiонування у держа-

вi судової влади i правосуддя. Цивiльний процес покли-

каний здiйснювати правосуддя в широкому колi право-

вiдносин, якi характеризуються юридичною рiвнiстю їх

учасникiв (цивiльних, сiмейних .тощо).

Чинне цивiльне процесуальне законодавство в цiлому

оптимально визначило сферу цивiльного процесу, перед-

бачивши можливiсть судового захисту прав i у вiдноси-

нах громадян один з одним, i у вiдносинах громадян iз

представниками державної влади. Область цивiльного

процесу профiлює його на певну групу суспiльних вiдно-

син i передбачає розгляд i вирiшення будь-якої цивiль-

ної справи з додержанням єдиного порядку, який забез-

печує однаковий стандарт здiйснення правосуддя i судо-

вого захисту суб'єктивних прав i охоронюваних зако-

ном iнтересiв.

4. Крiм зазначених функцiй, норми, закрiпленi у ко-

ментованiй статтi, мають певне значення для тлумачення

та застосування окремих норм цивiльного процесуально-

го права, хоча в офiцiйнiй судовiй практицi та роз'яснен-

нях Пленуму Верховного Суду України такi прецеденти

тлумачення вiдсутнi.

На наш погляд, практичне значення ст. 2 для правоза-

стосування реально може мати у випадiСах виявлення

<аномалiй> у процесуальному законодавствi i застосуваннi i

загальних правил цивiльного судочинства. ':

Як приклад, ст. 248" ЦПК передбачає строки для звер-

нення прокурора до суду у випадку вiдхилення його про-

тесту або якщо протест не буде розглянуто в установле-

ний строк. Однi автори вважають, що строк, установле-

ний даною статтею, є процесуальним i може бути понов-

лений судом за загальними правилами (Гражданский

процессуальньїй кодекс Украйни. Научно-практический

комментарий.- Харьков, 1999.- С. 259, 260). iншi авто-

ри, навпаки, вважають, що цей строк є не процесуальним, а

матерiально-правовим i тому його пропущення не може

бути пiдставою для вiдмови у прийняттi заяви прокурора.

Пропущення строку може бути пiдставою для вiдмови у

задоволеннi заяви.

У контекстї ст. 2 ЦПК провадження по заявi прокуро-

ра про визнання незаконним правового акта органу, рi-

шення чи дiї службової особи є <аномалiєю> у тому розу-

мiннi^ що цi справи вiднесенi до юрисдикцiї суду. Разом

з тим вони не пов'язанi з захистом прав або охоронюва-

них законом iнтересiв i за своєю суттю розгляд цих справ

е формою санкцiонування визначених законом повнова-

жень прокурора, якi вiн здiйснює в межах загального на-

гляду. Оскiльки це так, то i строки, визначенi ЦПК для

звернення до суду з заявою, не можна вважати процесуа-

льними. Це строки, якi за своєю суттю є строками по реа-

лiзацiї повноважень, i їх пропущення є пiдставою для вiд-

мови у прийняттi заяви прокурора.

Стаття 3. Порядок провадження в цивiльних

справах

Провадження в цивiльних справах у судах України

ведеться за цивiльними процесуальними законами Укра-

їни, що дiють на час розгляду справи, вчинення окре-

мих процесуальних дiй або виконання рiшення суду.

(Стаття 3 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

Л'" 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Правила, сформульованi у статтi, визначають межi

дiї цивiльно-процесуальних норм у часi.

Цивiльний процесуальний закон, як i будь-який закон,

дiє в часi, просторi i за колом осiб. Дiя цивiльного проце-

суального закону в часi пов'язана, насамперед, iз пробле-

1 мою зворотної сили закону. В законодавствi iснує загаль-

'i не правило про те, що закон зворотної сили не має.

i Надання закону зворотної сили має мiсце в рiдких ви-

i падках, передбачених законодавцем. Цивiльний процесу-

альний закон зворотної сили не має. Стаття 3 ЦПК пе-

редбачає, що провадження в цивiльних справах у судах

ведеться за цивiльними процесуальними законами, якi

дiють на час розгляду справи, вчинення окремих процесу-

альних дiй або виконання рiшення суду.

Припинення дiї цивiльного процесуального закону, як

правило, вiдбувається в результатi офiцiйного його скасу-

вання, тобто прийняття нового закону.

2. У ЦПК спецiально не регламентовано правила дiї

цивiльно-процесуального закону за колом осiб. Проте,

оскiльки ЦПК визначає процесуальний статус учасникiв

цивiльного процесу (ст.ст. 98-101, 110 та iншi), норми

цивiльного процесуального права дiють i за колом осiб.

Цивiльне процесуальне законодавство поширюється на

громадян України, iноземцiв, а також осiб без громадянс-

тва та колективних суб'єктiв - органiзацiй. Разом з тим

дiя цивiльного процесуального законодавства за колом

осiб має особливостi. Воно дiє тiльки стосовно учасникiв

цивiльного процесу та осiб, якi мають будь-яке вiдношен-

ня до справи, що розглядається судом, хоча й не притяг-

нутих до процесу. Так, згiдно зi ст. 48 ЦПК органiзацiї та

громадяни на вимогу суду повиннi подати письмовi дока-

зи, хоча вони i не є учасниками цивiльного процесу. Вiд-

носно iнших осiб, якi не беруть участi у процесi i не ма-

ють до нього вiдношення, цивiльне процесуальне законо-

давство не дiє.

Необхiдно мати на увазi, що певнi правила цивiльного

процесуального законодавства дiють стосовно всiх або

лише окремих суб'єктiв процесу. Так, ст. 9 ЦПК (про на-

цiональну мову судочинства) стосується всiх учасникiр

процесу, а ст. ЗО ЦПК, яка передбачає обов'язок доказу-.

вання та подання доказiв, стосується лише осiб, якi бе-

руть участь у справi.

Стаття 4. Право на звернення до суду за судовим

захистом

Усяка заiнтересована особа вправi в порядку, вста-

новленому законом, звернутись до суду за захистом

порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного

законом iнтересу. . .

Вiдмова вiд права на звернення до суду недiйсна. '

1. Стаття 4 ЦПК окремо закрiплює право на звернення

до суду як специфiчне за змiстом i колом суб'єктiв про-

цесуальне право. При цьому особливо слiд пiдкреслити,

що основна мета законодавчої регламентацiї цього права

полягає в тому, що воно визнається як абсолютне та необ-

межене суб'єктивне право.

Абсолютним це право є тому, що закон не встановлює

пiдстав для звернення до суду, а необмеженим, бо воно не

може бути предметом будь-яких угод, а також односто-

ронньої вiдмови.

2. Право на звернення до суду за судовим захистом

як абсолютне право поширюється на заiнтересованих осiб,

тобто на тих, якi звертаються до суду за захистом свого

порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного

законом iнтересу.

При коментуваннi цiєї статтi iнколи стверджується,

що коло осiб, якi мають право на звернення до суду, закрi-

плене у ст. 5 ЦПК, чим ототожнюється коло цих осiб з

тими, хто може порушувати цивiльнi справи в судi. Так,

висловлюється думка, що питання про те, яку особу слiд

вважати заiнтересованою в захистi суб'єктивних прав чи

охоронюваних законом iнтересiв, регламентується ст. 5

ЦПК (Цивiльний процесуальний кодекс Української РСР.

Науково-практичний коментар.- К" 1973.- С. 8).

Таке тлумачення ст. 4 виходить за межi правової нор-

ми, що тут мiститься, i розширює коло суб'єктiв, якi за

своїм статусом є носiями даного права. Це право прита-

манне тiльки особам, матерiальнi права або законнi iнте-

реси яких можуть бути об'єктом судового захисту, а не

всiх, хто може порушувати цивiльну справу.

По-перше, термiнологiчна вказiвка закону на те, що

<усяка заiнтересована особа... вправi звернутися до

суду...>, зазначаючи неперсонiфiкований характер цього

права, передбачає у цивiльному процесi рiвний статус ко-

жної особи, яка звертається до суду за захистом права.

Такою особою за чинним цивiльним процесуальним за-

конодавством можуть бути лише сторони цивiльного про-

цесу та особи, якi е скаржниками або заявниками у спра-

вах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин,

i справах окремого провадження. Тому в контекстi ст. 4

заiнтересованi особи - це особи, якi реалiзують свою

процесуальну правоздатнiсть i дiєздатнiсть. Вiдповiдно

до ст. 100 ЦПК, що передбачає змiст процесуальної право-

здатностi, процесуальною правоздатнiстю надiляються

лише сторони, а не iншi особи, якi беруть участь у справi.

Цивiльна процесуальна дiєздатнiсть належить громадя-

нам, якi досягли повнолiття, а також юридичним осо-

бам (ст. 101 ЦПК). iншi особи, якi беруть участь у спра-

вi, крiм сторiн, не надiленi процесуальною правоздатнiс-

тю i дiєздатнiстю.

Це свiдчить, про те, що право на звернення до суду при-

таманне лише сторонi, тобто в даному випадку позиваче-

вi, та заявникам в iнших провадженнях, якi звертаються

за захистом своїх прав або охоронюваних законом iнте-

ресiв.

По-друге, необмеженiсть права на звернення до суду за

захистом передбачає i його невiдчуженiсть як найсуттє-

вiшу властивiсть необмеженостi. У цьому аспектi знову

ж таки право на звернення за судовим захистом як пра-

во рiвне для всiх може бути елементом правового стату-

су лише тих осiб, якi звертаються за захистом своїх прав

або охоронюваних законом iнтересiв. Право прокурора,

органiв державного управлiння та iнших суб'єктiв на

порушення, цивiльних справ у судi спрямоване на реалi-

зацiю права iнших осiб на судовий захист.

По-третє, право на звернення до суду за захистом як

суб'єктивне процесуальне право є етапом реалiзацiї кон-

ституцiйного права на судовий захист. Конституцiя Укра-

їни визначає, що права та свободи людини i громадяни-

на захищаються судом (ст. 55). Конституцiйнi витоки

права громадян на звернення до суду за захистом, зв'я-

зок iз конституцiйним правом на судовий захист також

пiдтверджують, що суб'єктом цього права може бути лише

особа, яка звертається за захистом своїх прав або охоро-

нюваних законом iнтересiв.

3. В аспектi наведеного тлумачення ст. 4 уявляється

бiльш точним i вдалим з точки зору юридичної технiки

i врахування суб'єктного складу права на судовий захист

такий змiст ст. 4 проекту нового ЦПК: <Усяка заiнтере-

сована особа вправi в порядку, встановленому законом,

звернутися до суду за захистом^ порушенш-або-оснорю-

ваних прав чи свобод.

У випадках, передбачених законом, до суду можуть зве-

ртатися i особи, якi дiють на захист прав та свобод iншої

особи, невизначеного кола осiб або державних чи громад-

ських iнтересiв.

Вiдмова вiд права на звернення до суду недiйсна.

Не допускається звернення до суду через органи, якi

не користуються правом, зазначеним у частинi другiй цiєї

статтi>.

Стаття 5. Порушення цивiльної справи в судi

Суд приступає до розгляду цивiльної справи:

1) за заявою особи, яка звертається за захистом сво-

го права або охоронюваного законом iнтересу;

2) за заявою прокурора;

3) за заявою органiв державного управлiння, проф-

спiлок, державних пiдприємств, установ, органiзацiй,

колгоспiв, iнших кооперативних органiзацiй, їх об'єд-

нань, iнших громадських органiзацiй або окремих гро-

мадян у випадках, коли за законом вони можуть звер-

татися до суду за захистом прав та iнтересiв iнших осiб;

4) за заявою органiв Антимонопольпого комiтету

України з питань, вiднесених законодавчими актами до

їх компетенцiї.

У справах позовного провадження подаються позо-

внi заяви, у справах, що виникають з адмiнiстратив-

но-правових вiдносин, i в справах окремого проваджен-

ня - скарги i заяви.

(Стаття 5 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

М 1461-10 вiд 23.01.81; Законом М'ч 82/95-ВР вiд 02.03.95)

1. Стаття визначає коло суб'єктiв, якi мають право на

порушення цивiльної справи, а також закрiплює вимоги

щодо документально-процесуального оформлення цих

процесуальних дiй.

2. Необхiднiсть визначення кола суб'єктiв, якi можуть

порушувати цивiльну справу, зумовлена тим, що за чин-

ним процесуальним законодавством порушувати цивi-

льну справу можуть не лише особи, якi реалiзують право

на судовий захист i захищають свої права або охороню-

ванi законом iнтереси (позивачi та третi особи, якi заяв-

ляють самостiйнi вимоги на предмет спору), але й проку-

рор, органи державного управлiння та iншi особи, якi по-

рушують цивiльну справу в iнтересах прав iнших осiб.

Право на порушення цивiльної справи даними суб'єк-

тами має обмежений характер, оскiльки пiдстави реалiза-

цiї цих правомочностей передбаченi законом.

У пунктi 2 постанови Пленуму Верховного Суду Укра-

їни вiд 21.12.1990 р. № 9 <Про практику застосування

судами процесуального законодавства при розглядi ци-

вiльних справ по першiй iнстанцiї> зазначається, що при

вирiшеннi питання про прийняття заяви суддя перевi-

ряє, чи має заявник вiдповiдно до ст. 5 ЦПК право на

порушення справи, чи вiдповiдає форма i змiст заяви

вимогам закону (Цивiльний кодекс. Цивiльний проце-

суальний кодекс України. Постанови Пленуму Верхов-

ного Суду України в цивiльних справах.- К.; 1999.-

С. 346).

Невиконання вимог ст. 5 призводить до помилок у су-

довiй практицi. Так, у жовтнi 1970 р. Антрацитiвське мi-

ське споживче товариство пред'явило позов до гр-ки Єм-

цової про визнання за нею права на майно в порядку

спадкування. Вимога обгрунтовувалася тим, що вiдповi-

дачка, працюючи у споживчому товариствi, допустила не-

достачу та псування товарiв на суму 4300 крб., вiд вiд-

шкодування якої ухиляється.

Будучи єдиною спадкоємницею майна, що залишилося

пiсля смертi чоловiка, вона не бажала одержувати в нота-

рiальнiй конторi правовстановлюючих документiв на бу-

динок, у зв'язку з чим позивач просив суд визнати за

Ємцовою право на домобудiвлю в порядку спадкування.

Рiшенням суду м. Антрацита вiд 3 листопада 1970 р,

визнано, що спiрний будинок, який пiдлягав опису, до його

продажу з прилюдних торгiв належав на правi особистої

власностi гр-цi Ємцовiй. У прибуток держави стягнуто з

неї державне мито на суму 96 крб.

Заступник Голови Верховного Суду України у протес-

тi просив рiшення суду скасувати i справу надiслати на

новий розгляд. Протест було задоволене з таких пiдстав.

Звертаючись з позовом, споживче товариство просило

суд визнати, що будинок належить гр-цi Ємцовiй. Проте

на пiдставi ст. 5 ЦПК суд приступає до розгляду справи

за заявою про захист iнтересiв iнших осiб, органiзацiй

лише у випадках, коли за законом вони можуть зверта-

тися за таким захистом.

Дiюче законодавство не передбачає права споживчої

кооперацiї пред'являти позови в iнтересах громадян про

визнання за ними права власностi на будь-яке майно. Тому i

суд не повинен був приймати даний позовний матерiал, а i

прийнявши, був зобов'язаний на пiдставi ст. 105 ЦПК

вирiшити питання про замiну неналежного позивача на-

лежним.

На пiдставi наведеного рiшення суду було скасоване, а

справа надiслана на новий розгляд в iншому складi суд-

дiв (Рад. право.- 1971.- № 9).

3. Чинний ЦПК передбачає декiлька видiв судового

провадження -^позовне провадження, провадження у

справах, що виникаютьз адмiнiстративно-правових вiд-

носин, i окреме провадження. Кожне провадження має

специфiчну форму порушення цивiльної справи.

Частина 2 ст. 5 є похiдною вiд загального правила, яке

передбачає, що справи, якi виникають з адмiнiстративно-

правових вiдносин, i справи окремого провадження мо-

жуть розглядатися за загальними правилами судочинст-

ва, крiм окремих виняткiв, установлених законодавством

'(ст. 1 ЦПК).

Стаття 6. Здiйснення правосуддя тiльки судом

i на засадах рiвностi громадян перед

законом i судом

Правосуддя в цивiльних справах здiйснюється тiль-

ки судом i на засадах рiвностi перед законом i судом

усiх громадян незалежно вiд їх походження, соцiально-

го i майнового стану, расової i нацiональної належнос-

тi, статi, освiти, мови, ставлення до релiгiї, роду i хара-

ктеру занять, мiсця проживання та iнших обставин.

(Стаття 6 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81)

1. У данiй статтi закрiпленi принципи здiйснення пра-

восуддя тiльки судом i рiвностi громадян перед законом

i судом. Названi принципи мають характер конституцiй-

них засад цивiльного судочинства.

2. Принцип здiйснення правосуддя тiльки судом є по-

хiдним вiд принципу подiлу влади у державi на законо-

давчу, виконавчу та судову. Судова влада обумовлена своє-

рiдним характером функцiї суду - захист прав i охоро-

нюваних законом iнтересiв громадян та iнших суб'єктiв

права. Вiдокремлення судової влади вiд законодавчої та

виконавчої гiлок влади Гспецифiчнiсть її функцiї перед-

бачає, так би мовити, єднiсть судової влади, необхiднiсть

конституювання єдиного i рiвного для всiх суду.

Отже, судова влада повинна втiлюватися тiльки у пра-

восуддi, а <право судити> має бути надане лише органам,

що входять у судову систему, органiзуються на принци-

пах незалежностi i виконують свою дiяльнiсть в єдиному

порядку, передбаченому законом.

Формула <правосуддя здiйснюється тiльки судом>

в юридико-технiчному вiдношеннi є точною i фiксує сут-

нiсну характеристику правосуддя як форми здiйснення

судової влади.

Проте дана формула не розкриває змiсту i сфери пра-

восуддя у цивiльних справах. Слiд звернути увагу на те,

що достатньо точно визначена сфера правосуддя у кримi-

нальних справах. Згiдно зi ст. 15 Кримiнально-процесуа-

льного кодексу України (далi - КПК) правосуддя у кри-

мiнальних справах здiйснюється тiльки судом. Нiхто не

може бути визнаний винним у вчиненнi злочину, а та-

кож пiдданий кримiнальному покаранню iнакше як за

вироком суду i вiдповiдно до закону. В цiй формулi най-

важливiшим є те, що вона зобов'язує законодавця вiдно-

сити вирiшення кримiнальних справ лише до компетен-

цiї державного суду. Коментована стаття також мiстить

положення про здiйснення правосуддя в цивiльних спра-

вах лише судом, однак цивiльнi справи розглядаються

й iншими органами цивiльної юрисдикцiї (арбiтражем,

комiсiями по трудових спорах та iн.). Хоча Пленум Вер-

ховного Суду України давав роз'яснення щодо юрисдик-

цiї судiв у цивiльних справах, виходячи з принципу необ-

меженої юрисдикцiї, закрiпленої у ст. 124 Конституцiї

України, ця проблема залишається не досить визначеною

для судової практики^ i потребує бiльш точного законода-

вчого вирiшення. На жаль, ст. 22 проекту нового'Цивiль-

ного процесуального кодексу також не вирiшує цього пи-

тання, оскiльки залишає можливiсть позасудового розгляду

цивiльних справ. '

3. У статтi 6 закрiплено принцип рiвностi громадян

перед законом i судом. У ньому визначальним є те, що

правосуддя не може бути привiлеєм i такi ознаки, як по-

ходження, соцiальний i майновий стан, расова i нацiона-

льна належнiсть, стать, освiта, мова, ставлення до релiгiї,

рiд i характер занять, мiсце проживання та iншi обстави-

ни не обмежуватимуть доступ до правосуддя. Ця суттєва

ознака функцiонування правосуддя у правовiй державi

випливає з рiвностi громадян перед законом i принципу

верховенства права.

Згiдно зi ст. 8 Загальної декларацiї прав людини кож-

на людина має право на ефективне поновлення у правах

компетентними нацiональними судами у разi порушення

її основних прав, наданих конституцiєю чи законом. Таке

положення практично вiдтворене у Конвенцiї про захист

прав людини та основних свобод, яка передбачає, що кож-

на особа при вирiшеннi спору щодо її цивiльних прав та

обов'язкiв або при встановленнi обгрунтованостi будь-

якого кримiнального обвинувачення, висунутого проти неї,

має право на справедливий i вiдкритий розгляд незалеж-

ним i безстороннiм судом протягом розумного строку,

установленого законом (ст. 6).

4. Слiд зазначити, що у зв'язку з прийняттям нового

Законодавства про судову систему та процесуальних ко- .

дексiв виникає необхiднiсть бiльш точного законодавчо-

го регулювання принципу рiвностi перед законом i су-

дом. Конституцiя України розширила змiст закрiплено-

го у процесуальному законодавствi принципу, визначив-

ши як основну засаду судочинства рiвнiсть усiх учасни-

. кiв судового процесу перед законом i судом (ч. 2 ст. 129).

В юридичнiй лiтературi давалося тлумачення цього

конституцiйного принципу (Маляренко В.Т. Конститу-

цiйнi засади кримiнального судочинства. - К; 1999.-

С. 58-84). Разом iз тим даний конституцiйний принцип

не був належнб iнтерпретований. На наш погляд, крiм

наведеного змiст цього принципу полягає-у такому:

- учасники цивiльного судочинства повиннi мати

рiвний обсяг прав i обов'язкiв, що визначаються Їх проце-

суальним становищем (сторони, третi особи, представни-

ки сторiн i третiх осiб та iн.);

- процесуальне становище учасникiв цивiльного

судочинства визначається їх процесуальними функцiями;

- у цивiльному судочинствi не припустиме <про-

цесуальне сумiсництво>, оскiльки статус учасника цивi-

льного процесу повинен бути визначеним i єдиним;

- в межах процесуального статусу того чи iншого

учасника цивiльного судочинства його дiї по реалiзацiї

процесуальних прав спрямованi на досягнення однако-

вих юридичних наслiдкiв; процесуальнi ж обов'язки в

межах одного i того ж самого процесуального статусу є

рiвними;

- дiї суду, спрямованi на дискримiнацiю того чи iн-

шого учасника цивiльного процесу, є недопустимими.

Наведена iнтерпретацiя принципу рiвностi всiх учас-

никiв цивiльного процесу перед законом i судом є конк-

ретизацiєю загального принципу рiвностi громадян пе-

ред законом i судом щодо сфери здiйснення судової вла-

ди i судочинства у цивiльних справах.

\ -

Стаття б1. ~

(Статтю 6' виключено на пiдставi Указу ПВР № 1461-10

вiд 23.01.81)

Стаття 7. Колегiальний i одноособовий розгляд

справ

Цивiльнi справи у всiх судах розглядаються колегiа-

льне або одноособове суддями, обраними у встановле-

ному порядку. .

Суддя при одноособовому розглядi справи дiє вiд iменi

суду.

При колегiальному розглядi справ суддi користують-

ся рiвними правами з головуючим у судовому засiданнi

у вирiшеннi всiх питань, що виникають при розглядi

справи i постановленнi рiшення.

(Стаття 7 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом. ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законами М'" 2464-12 вiд 17.06.92,

№ 3129-12 вiд 22.04.93)

Змiст норм, якi мiстяться у коментованiй статтi, по сутi

в повному обсязi узгоджуються з нормами. Що регулюють

склад суду, i закрiпленi у ст.ст. 16, 1241, тобто вiдбулося

<подвоєння> нормативного матерiалу. Це стало наслiд-

ком змiн найменування статтi та її змiсту.

До змiн, внесених Указом Президiї Верховної Ради

УРСР № 1461-10 вiд 23.01.81 р., ця стаття називалась

<Участь народних засiдателiв i колегiальнiсть>. Змiст її

полягав у тому, що цивiльнi справи в усiх судах розгляда-

ються суддями i народними засiдателями, обраними в уста-

новленому законом порядку. Народнi засiдателi в судо-

вому засiданнi користуються рiвними правами з голову-

ючим у вирiшеннi всiх питань, що виникають при роз-

глядi справи i постановленнi рiшення. В такому виглядi

ст. 7 вiдбивала принципи судочинства, закрiпленi у ст.

154 Конституцiї СРСР та ст. 152 Конституцiї УРСР (участь

у судовому розглядi судових справ народних засiдателiв;

колегiальний розгляд i вирiшення цивiльних справ у судi

першої iнстанцiї; виборнiсть суддiв i народних засiдате-

лiв).

У контекстi первинної редакцiї ст. 7 в нiй дiйсно за-

крiплювалися принципи цивiльного судочинства, оскiль-

ки правова регламентацiя статусу народних засiдателiв, якi

не були професiйними суддями, вимагала спецiального

припису щодо рiвностi їх прав з правами головуючого у

судовому засiданнi, що притаманно суду шефенiв. Чинна

редакцiя ст. 7 має зовсiм iнший контекст, закрiплюючи

склад суду в усiх судах, якi розглядають цивiльнi справи.

Стаття 8. Незалежнiсть суддiв i пiдкорення їх

тiльки законовi

При здiйсненнi правосуддя в цивiльних справах суд-

дi незалежнi i пiдкоряються тiльки законовi. Суддi ви-

рiшують цивiльнi справи на основi закону, в умовах,

що виключають стороннiй вплив на них.

(Стаття 8 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами

№ 2464-12 вiд 17.06.92. № 2857-12 вiд 15.12.92)

1. У статтi закрiплено принцип незалежностi суддiв i

пiдкорення їх тiльки закону як єдиний принцип цивiль-

ного судочинства. Разом iз тим вiн має мiжгалузевий ха-

рактер i поширюється не лише на цивiльне, судочинство.

У постановi Пленуму Верховного Суду України вiд

12.04.1996 р. № 4 <Про застосування законодавства, що

забезпечує незалежнiсть суддiв> зазначається, що вiдповi-

дно до ст.ст. 6, 126, 129 Конституцiї України державна

влада в Українi здiйснюється на засадах її подiлу на за-

конодавчу, виконавчу та судову, а суддi при здiйсненнi

правосуддя незалежнi i пiдкоряються лише закону. Вплив

на суддiв у будь-який спосiб забороняється. Статтями 124,

127 Конституцiї України та Законом України <Про ста-

тус суддiв> передбачено, що носiями судової влади є про-

фесiйнi суддi та залученi у визначених законом випад-

ках до здiйснення правосуддя народнi засiдателi i прися-

жнi. Незалежнiсть i недоторканнiсть не є особистим при-

вiлеєм суддiв, а способом захисту публiчних iнтересiв,

насамперед прав i свобод громадянина (Постанови Пле-

нуму Верховного Суду України (1995-1998). Правовi по-

зицiї щодо розгляду судами окремих категорiй цивiль-

них справ.- К., 1999.- С. 34).

2. У змiстi принципу незалежностi i пiдкорення суд-

дiв тiльки закону видiляються органiзацiйнi та процесу-

альний' аспекти.

Вiдповiдно до ст. 11 Закону України <Про статус суд-

дiв> вiд 15.12.1992 р. незалежнiсть суддiв забезпечу-

ється:

- установленим законом порядком їх обрання, зу-

пинення їх повноважень та звiльнення з посади;

- особливим порядком присвоєння вiйськових

звань суддям вiйськових судiв;

- передбаченою законом процедурою здiйснення

правосуддя;

- таємницею прийняття судового рiшення i забо-

роною її розголошення;

- забороною пiд загрозою вiдповiдальностi втру-

чання у здiйснення правосуддя;

- вiдповiдальнiстю за неповагу до суду чи суддi;

- правом суддi на вiдставку;

- недоторканнiстю суддiв;

- створенням необхiдних органiзацiйно-технiчних

та iнформацiйних умов для дiяльностi судiв, матерiаль-

ним i соцiальним забезпеченням'суддiв вiдповiдно до їх

статусу;

- особливим порядком фiнансування судiв;

- системою органiв судового самоврядування.

Процесуальний аспект дiї закрiпленого у статтi прин-

ципу виявляється у внутрiшньосудових вiдносинах скла-

ду суду, вiдносинах з iншими учасниками судового про-

цесу, вищестоящими судовими органами, у недопустимос-

тi втручання у дiяльнiсть суддi при здiйсненнi ним пра-

восуддя. Так, ст. 18 ЦПК передбачає, що суддi не можуть

брати участi в розглядi справи i пiдлягають вiдводу (са-

мовiдводу) з пiдстав, передбачених цiєю статтею.

Принцип незалежностi суддiв i пiдкорення їх тiльки

закону виявляється у передбаченому порядку вирiшення

питань судом (ст. 17 ЦПК) та процесуальному порядку

прийняття рiшень та iнших судових актiв. При здiйснен-

нi правосуддя та прийняттi рiшення в судовiй справi суд-

дя повинен виходити iз власного її розумiння та переко-

йання, що грунтуються на всебiчному, повному й об'єкти-

вному дослiдженнi всiх обставин справи, бути незалеж-

ним вiд правової позицiї прокурора, органiв державного

управлiння i мiсцевого самоврядування та iнших учасни-

кiв цивiльного процесу.

Однiєю з гарантiй незалежностi суддiв е також право.

суддi, не згодного з рiшенням бiльшостi, на письмове ви-

кладення своєї окремої думки, що додається до справи,

але в судовому засiданнi не оголошується.

Проявом принципу незалежностi суддiв є їх незалеж-

нiсть вiд вищестоящих судiв. При здiйсненнi вищестоя-

щими судами функцiй судового нагляду вони не вправi

втручатися у розгляд конкретних справ. Крiм того, поки

рiшення, ухвала чи постанова зберiгає законну силу, не

можна ставити пiд сумнiв їх правосуднiсть. Скасування

в установленому порядку судових постанов не може бути

пiдставою для притягнення суддi до'вiдповiдальностi, оскi-

льки суддя дiяв добросовiсно за своїм внутрiшнiм пере-

конанням. Суддя не може бути притягнений до вiдповi-

дальностi за думку, викладену ним при здiйсненнi право-

суддя.

Законодавство передбачає заборону втручання в дiяль-

нiсть суддi при здiйсненнi правосуддя. У статтi 12 Зако-

ну <Про статус суддiв> зазначається, що будь-яке не пе-

редбачене законом втручання в дiяльнiсть суддi при здiй-

сненнi правосуддя забороняється i тягне за собою вiдпо-

вiдальнiсть згiдно з законодавством. Суддя не зобов'яза-

ний давати будь-якi пояснення щодо сутi розглянутих справ

або справ, якi знаходяться в його провадженнi, а також

давати їх будь-кому для ознайомлення не iнакше як у ви-

падках i порядку, передбачених законом.

3. Принцип незалежностi суддiв i пiдкорення їх тiльки

закону протягом тривалого часу розглядався виключно

, як принцип i засада цивiльного судочинства. Разом з тим

е достатньо пiдстав iнтерпретувдти його у ширшому кон-

текстi як складову невiд'ємного права громадянина на

справедливий судовий розгляд (судовий захист). Стаття

6 Конвенцiї про захист прав людини та основних свобод

> передбачає право кожного громадянина на справедливий

i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незале-

жним i безстороннiм судом. VII Конгрес 00Н по запобi-

ганню злочинностi i поводженню з правопорушниками,

який проходив з 26 серпня по 6 вересня 1985 р., схвалив

основнi принципи незалежностi судових органiв, якi про-

голошують їх незалежнiсть, гарантуються державою

i закрiплюються в конституцiї i законах країни; судовi

органи вирiшують переданi їм справи неупереджено, на

пiдставi фактiв i вiдповiдно до закону, без будь-яких об-

межень, неправомiрного впливу, спонукання, тиску, погроз

або втручання прямого чи непрямого з будь-якого боку

i з будь-яких причин; судовi органи мають визначену за-

коном компетенцiю стосовно всiх питань судового хара-

ктеру i виключне право вирiшувати, входить чи не вхо-

дить передана їм справа в їх компетенцiю; кожна люди-

на має право на судовий розгляд у загальних судах аб&

трибуналах, що застосовують встановленi юридичнi про-

цедури; незалежнiсть судових органiв дає їм право i ви-

магає вiд них забезпечення справедливого ведення судо-

вого розгляду i додержання прав сторiн (Сов. юстиция,-

1991.- № 16.- С. 27-29).

Тлумачення принципу незалежностi суддiв i пiдкорення

їх тiльки закону як складової частини права на справед-

ливий судовий розгляд є дуже суттєвим, оскiльки обгрун-

товує специфiчнiсть цього права в системi прав i свобод

людини.

Стаття 9. Мова, якою ведеться судочинство

Судочинство провадиться українською мовою або мо-

вою' бiльшостi населення даної мiсцевостi.

Особам, що беруть участь у справi i не володiють мо-

вою, якою провадиться судочинство, забезпечується

право робити заяви, давати пояснення i показання, ви-

ступати на судi i заявляти клопотання рiдною мовою, а

також користуватися послугами перекладача в поряд-

ку, встановленому цим Кодексом.

Судовi документи, вiдповiдно до встановленого зако-

ном порядку, вручаються особам, якi беруть участь у

справi, в перекладi на їх рiдну мову або на iншу мову,

якою вони володiють.

(Стаття 9 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

Л' 1461-10 вiд 23.01.81)

. 1. Правила про мову цивiльного судочинства мають

iстотне значення для здiйснення функцiй суду, завдань

цивiльного судочинства, реалiзацiї усiх його принципiв,

прав сторiн на судовий захист, а також процесуальних

прав та обов'язкiв iнших учасникiв цивiльного процесу.

Неправильне застосування коментованої статтi або пору-

шення закрiплених у нiй правил призводить до скасу-

вання судових рiшень (й. З ст. 314 ЩiК).

Оскiльки ст. 9 формулює незаперечнi правила, вони

квалiфiкуються як принцип мови судочинства, що засто-

совується на всiх стадiях цивiльного процесу.

2. Змiст принципу мови судочинства полягає в тому,

що цивiльне судочинство здiйснюється українською мо-

вою як державною, однак його здiйснення можливе й

мовами бiльшостi населення даної мiсцевостi.

Вимоги цього принципу спрямованi на здiйснення за-

вдань правосуддя, прав та обов'язкiв учасникiв цивiльно-

го процесу i тому слiд вважати, що наведена у ч.i ст. 9

норма мiстить загальне правило мови судочинства. На-

вряд чи вiдповiдає законодавству твердження, що суть

цього принципу полягає в тому, що судочинство прова-

диться українською державною мовою або ж як виняток

мовою бiльшостi населення (Науково-практичний комен-

тар Кримiнально-процесуального кодексу України.- К.,

1997.- С. 45. 46).

3. Доповнюють змiст принципу судочинства i ч. 2, З

ст. 9 ЩiК. Суть норм, якi в них мiстяться, полягає в тому,

що складовою принципу мови цивiльного судочинства

є й право осiб, якi беруть участь у справi, користуватися

рiдною мовою, а також послугами перекладача, у випад-

ку неволодiння ними мовою, якою провадиться судочин-

ство (на пiдставi ч. 1 ст. 9 ЦПК), отримувати судовi до-

кументи в перекладi на їх рiдну мову або на iншу мову,

якою вони володiють.

Так, рiшенням Луцького мiського суду, залишеним без

змiни ухвалою судової колегiї у цивiльних справах Во-

линського обласного суду, гр-цi К. вiдмовлено у позовi до

гр-на С. про вiдiбрання дитини.

Президiя Волинського обласного суду задовольнила

протест заступника Голови Верховного Суду України i

у постановi про направлення справи на новий розгляд

вказала на таке.

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 9 ЦПК особам, якi не володiють

українською мовою, забезпечується право робити заяви,

давати пояснення i показання, виступати в судi i заявля-

ти клопотання рiдною мовою, а також користуватися по-

слугами перекладача.

Позивачка у скарзi в порядку нагляду посилалася на

те, що судочинство велося українською мовою, але оскi-

льки вона не володiє нею досконало, то не зовсiм розумi-

ла змiст пояснень вiдповiдача та свiдкiв. За таких об-

ставин, коли суд не виконав покладеного на нього обо-

в'язку забезпечити ведення судового процесу вiдповiд-

но до побажання позивачки i не з'ясував питання про

мову судочинства та необхiднiсть участi у справi пере-

кладача, постановленi судовi рiшення пiдлягають ска-

суванню, а справа - направленню на новий розгляд (Рад.

право.- 1988.- №6),

4. Визначаючи мову судочинства як принцип, слiд вiд-

мiтити необхiднiсть його подальшої правової регламен-

тацiї (Леоненко М. Правовi питання визначення нацiо-

нальної мови в кримiнальному судочинствi // Право Укра-

їни. - 1999. - № 4. - С. 66, 67, 78; Маляренко В.Т. Про

мову кримiнального судочинства / /Вiсн. Верхов. Суду

України,- 2000.- ,№ 2.- С. 41-44). При цьому осново-

положним має бути, по-перше, положення Конституцiї

України щодо функцiонування української мови як дер-

жавної i обов'язкової для використання у законодавст-

вi, офiцiйному дiловодствi, судочинствi i таке iн.; гаран-

тування державою вiльного розвитку, використання i

захисту мов нацiональних меншин (ст. 10 Конституцiї).

По-друге, прiоритет прав i свобод людини, утвердження

та забезпечення прав i свобод людини як головного обо-

в'язку держави (ст. З Конституцiї). По-третє, вимоги мiж-

народно-правових актiв.

Законом України № 1350-14 вiд 24.12.1999 р. Верхо-

вна Рада України ратифiкувала Європейську хартiю регi-

ональних мов або мов меншин. Хартiя передбачає такi

цiлi та принципи: визнання регiональних мов, або мов

меншин як вiдображення культурного багатства; пова-

жання кордонiв кожної географiчної мiсцевостi, в якiй

використовується регiональна мова або мова меншини;

необхiднiсть здiйснення рiшучих дiй, спрямованих на роз-

виток регiональних мов або мов меншин i таке iн.

Хартiя також передбачає заходи, яких необхiдно вжи-

ти i якi спрямованi на використання регiональних мов

або мов меншин у суспiльному життi вiдповiдно до1 зобо-

в'язань, узятих на себе державами, якi пiдписали Хартiю.

В галузi судової влади держави зобов'язались у судових

округах, де переважна бiльшiсть мешканцiв використовує

регiональнi мови або мови меншин, вжити заходiв вiдпо-

вiдно до стану кожної з цих мов i за умови, що викорис-

тання можливостей, якi надаються, на думку суддi, не пе-

решкоджатиме належному вiдправленню правосуддя.

Зокрема, стосовно цивiльного судочинства передбачено:

забезпечити, щоб суди на клопотання однiєї iз сторiн про-

цесу здiйснювали провадження регiональними мовами або

мовами меншин; якщо позивач або вiдповiдач має поста-

ти перед судом особисто, забезпечити йому можливiсть

використання своєї регiональної мови або мови його мен-

шини без додаткових витрат; забезпечити можливiсть

подання документiв i доказiв регiональними мовами або

мовами меншин; у разi необхiдностi - iз залученням

усних i письмових перекладачiв.

Хоча на даний час Конституцiйний Суд України ви-

знав Закон про ратифiкацiю Хартiї неконституцiйним,

Хартiя може бути використана для подальшого вдоско-

налення правової регламентацiї мови судочинства.

Стаття 10. Гласнiсть судового розгляду *

Розгляд справ у всiх судах вiдкритий, за винятком

випадкiв, коли це суперечить iнтересам охорони держа-

вної таємницi.

Закритий судовий розгляд, крiм того, допускається

за мотивованою ухвалою суду з метою запобiгання роз-

голошенню вiдомостей про iнтимнi сторони життя осiб,

якi беруть участь у справi, а також забезпечення таєм-

ницi усиновлення.

В закритому судовому засiданнi присутнi особи, якi

беруть участь у справi, представники громадських ор-

ганiзацiй i трудових колективiв, якi беруть участь в су-

довому розглядi вiдповiдно до статтi 161 цього Кодексу,

а в необхiдних випадках також свiдки, експерти i пере-

кладачi.

До залу судового засiдання не допускаються грома-

дяни, молодшi шiстнадцяти рокiв, якщо вони не є осо-

бами, якi беруть участь у справi, або свiдками.

Слухання справи в закритому засiданнi суду ведеть-

ся з додержанням усiх правил судочинства. Рiшення

судiв'у всiх випадках проголошуються прилюдно, крiм

рiшень про усиновлення у випадках, передбачених стат-

тею 112 Кодексу про шлюб та сiм'ю України,.

(Стаття 10 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом Л'" 329/96-ВР вiд 12.07.96)

1. Коментована стаття закрiплює принцип гласностi

цивiльного процесу, притаманний правосуддю. Право сто-

рiн на гласне судочинство як складова частина права на

справедливий i вiдкритий судовий розгляд закрiплено

в Європейськiй конвенцiї про захист прав i основних сво-

бод людини (ст. 6). Конвенцiя також передбачає, що су-

дова постанова оголошується прилюдно, але преса i вiд-

вiдувачi можуть не допускатися до залу засiдань протя-

гом усього судового розгляду або якоїсь його частини з

метою дотримання моральних засад, громадського поряд-

ку або нацiональної безпеки в демократичному суспiльс-

твi, коли того вимагають iнтереси малолiтнiх чи захист

конфiденцiйностi особистого життя сторiн або в разi не-

минучої потреби, коли, на думку суддiв, в особливих

випадках привселюднiсть розгляду може зашкодити iн-

тересаьi правосуддя.

Конституцiя України також передбачає як засаду су-

дочинства принцип гласностi судового процесу та його

повне фiксування технiчними засобами (п. 7 ч. З ст. 129).

2. Тлумачення принципу гласностi, як правило, пов'я-

зується з правовиховною функцiєю правосуддя (Маляре-

нко В.Т. Конституцiйнi засади кримiнального судочинс-

тва.- К" 1999.- С. 86). Однак цим не вичерпуються

визначення дiйсного обсягу i змiсту даного принципу як

комплексу правових вимог, що регламентують режим

судочинства i забезпечують гарантiї здiйснення правосу-

ддя, реалiзацiю права на судовий захист.

Принцип гласностi є самостiйним, бо вiдтворює специ-

фiчний аспект процесуальної регламентацiї на вiдмiну

вiд iнших принципiв цивiльного судочинства i забезпе-

чує, так би мовити, <прозорiсть судочинства>. Оскiльки

вiн регламентує процесуальну дiяльнiсть, то поширюєть-

ся i на суд, i на учасникiв цивiльного процесу. З ураху-

ванням цього принцип гласностi необхiдно розглядати у

трьох аспектах: як обов'язок суду забезпечити гласнiсть

судочинства; як право сторони на гласний розгляд її спра-

ви; як право всiх бути присутнiми у вiдкритих судових

засiданнях, отримувати i поширювати iнформацiю про

дiяльнiсть суду щодо розгляду справ.

Обов'язок суду забезпечити гласнiсть судочинства є умо-

вою здiйснення права на судовий захист, реалiзацiї про-

цесуальних прав i обов'язкiв сторiн, а також сприяє фор-

муванню уявлень про справедливiсть правосуддя, що ви-

ходить за межi розгляду судових справ.

Право сторiн на гласнiсть судочинства, як уже зазнача-

лося, є складовою частиною права на справедливий i публiч-

ний розгляд справ. <

Рiзнонаправленiсть цього принципу виявляється у гла-

сностi загальнiй (iнодi її називають гласнiстю для наро-

ду) й у гласностi для сторiн.

Загальна гласнiсть судочинства означає можливiсть

будь-якого громадянина бути присутнiм при розглядi

справи в судi i допустимiсть у рiзних формах поширення

iнформацiї про дiяльнiсть судiв. Загальна гласнiсть за-

безпечує належну судову процедуру i сприяє пiдвищенню

довiри до судової влади та авторитету правосуддя у дер-

жавi. Крiм того, реалiзацiя гласностi сприяє свободi засо-

бiв масової iнформацiї, якi висвiтлюють дiяльнiсть суду.

Гласнiсть для сторiн виявляється у правi сторiн на

гласне судочинство i полягає в такому: сторонам повиннi

бути вiдомi змiст вимог i заперечень сторiн та всi матерi-

али судової справи, сторони мають заслуховуватися, якщо

з'явились у судове засiдання; змiст рiшень суду повинен

бути для них зрозумiлим i таке iн.

Сформульованi пiдходи до змiсту принципу гласностi

. дозволяють визначити процесуальнi наслiдки його по-

рушень. Розгляд принципу гласностi як загальної глас-

ностi i гласностi для сторiн дозволяє порушення проце-

суального порядку розгляду справ квалiфiкувати як по-

рушення принципу гласностi судочинства i пiдстави для

скасування судового рiшення. iнакше не було б потреби

в закрiпленнi правил про гласнiсть як принципу судо-

чинства.

2. Поряд iз вiдкритим розглядом справ у судах части-

на 1 ст. 10 передбачає закритий розгляд справ, коли це

суперечить iнтересам охорони державної таємницi. Вирi-

шуючи питання про закритий судовий розгляд iз наведе-

них пiдстав, необхiдно керуватися Законом України <Про

державну таємницю> в редакцiї Закону України <Про

внесення змiн до Закону України <Про державну таємни-

цю> вiд 21.09.2000 р. (Вiдом. Верхов. Ради України.-

1999.- М 49.- Ст.'428). Згiдно з Законом державна

таємниця - це вид таємної iнформацiї, що охоплює вi-

домостi у сферi оборони, економiки, науки i технiки, зовнi-

шнiх вiдносин, державної безпеки та охорони правопоряд-

ку, розголошення яких може завдати шкоди нацiональнiй

безпецi України та якi визнанi у порядку, встановленому

даним Законом, державною таємницею i пiдлягають охо-

ронi державою (ст. 1). Стаття 8 Закону визначає, яка iнфо-

рмацiя може бути вiднесена до державної таємницi.

3. Згiдно зi ст.ст. 31, 32 Конституцiї України кожному

гарантується таємниця листування, телефонних розмов,

телеграфної та iншої кореспонденцiї. Нiхто не може за-

знавати втручання в його особисте i сiмейне життя, крiм

випадкiв, передбачених Конституцiєю України. Не допу-

скається збирання, зберiгання, використання та поширен-

ня конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди, крiм

випадкiв, визначених законом, i лише в iнтересах нацiо-

нальної безпеки, економiчного добробуту та прав люди-

ни. Тому ч. 2 ст. 10 передбачає допустимiсть закритого

судового розгляду з метою запобiгання розголошенню вi-

домостей про iнтимнi сторони життя осiб, якi беруть участь

у справi, а також забезпечення таємницi усиновлення.

При розглядi справи у закритому судовому засiданнi

присутнi особи, якi беруть участь у справi, а в разi необ-

хiдностi також свiдки, експерти i перекладачi.

4. Коментована стаття передбачає заборону бути прису-

тнiми для громадян, молодше шiстнадцяти рокiв, коли вони

не є особами, якi беруть участь у справi, або свiдками.

5. Про розгляд справ у закритому судовому засiданнi

виноситься ухвала, яка не пiдлягає оскарженню.

Слухання справ у закритому засiданнi ведеться з доде-

ржанням усiх правил судочинства i рiшення проголошу-

ються прилюдно, крiм рiшень про усиновлення.

Стаття 11. Вирiшення справ на пiдставi дiючого

законодавства

Суд вирiшує справи на пiдставi Конституцiї, iнших

актiв законодавства України, мiжнародних договорiв

України в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд у випадках, передбачених законом, застосовує

норми права iнших держав.

В разi вiдсутностi закону, що регулює спiрнi вiдноси-

ни, суд застосовує закон, що регулює подiбнi вiдносини,

а при вiдсутностi такого закону суд виходить iз загаль-

них начал i змiсту законодавства України.

(Стаття II iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

Лi'2857-12 вiд 15.12.92)

1. Частина 1 ст. 11 ЦПК закрiплює вимоги принципу

законностi щодо правильного застосування норм матерi-

ального права при розглядi цивiльних справ. Аналiз за-

крiпленої тут норми свiдчить про те, що основою право-

застосувальної дiяльностi суду є Конституцiя України, iншi

акти законодавства та мiжнароднi договори. При чому

потрiбно пiдкреслити, що суд як орган судової влади по-

винен реалiзувати верховенство Конституцiї, що є одним

iз ключових аспектiв принципу законностi у цивiльному

судочинствi. Згiдно зi ст. 8 Конституцiї в Українi визна-

чається i дiє принцип верховенства права. Конституцiя

має найвищу юридичну силу. Закони та iншi нормативно-

правовi акти приймаються на пiдставi Конституцiї i по-

виннi їй вiдповiдати. Норми Конституцiї є нормами пря-

мої дiї. Звернення до суду для захисту конституцiйних

прав i свобод людини i громадянина безпосередньо гаран-

тується Конституцiєю.

Вiдповiдно до наведеного суд, застосовуючи законодав-

ство, за своїм статусом має право на <критику закону>.

У випадках, коли нормативнi пiдзаконнi акти не вiдповi-

дають закону, суд їх не застосовує, а застосовує вiдповiд-

ний закон. Коли, за думкою суду, закон не вiдповiдає Кон-

ституцiї, повинна застосовуватися Конституцiя. В пунктi

2 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд

01.12.1996 р. .№ 9 <Про застосування Конституцiї Украї-

ни при здiйсненнi правосуддя> з цього приводу даються

роз'яснення про те, що, оскiльки Конституцiя України має

найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дiї,

суди при розглядi конкретних справ мають оцiнювати

змiст будь-якого закону чи iншого нормативно-правового

акта з точки зору його вiдповiдностi Конституцiї i в усiх

необхiдних випадках застосовувати Конституцiю як акт

прямої дiї. Судовi рiшення мають грунтуватися на Кон-

ституцiї, а також на чинному законодавствi, яке їй не супе-

речить. Суд безпосередньо застосовує Конституцiю у тако-

му випадку: 1) коли зi змiсту норм Конституцiї випливає

необхiднiсть додаткової регламентацiї її положень зако-

ном; 2) коли закон, який був дiючим до набрання чинно-

стi Конституцiєю чи прийнятий пiсля цього, суперечить

їй; 3) коли правовiдносини, що розглядаються судом, за-

коном України не врегульованi, а нормативно-правовий

акт, прийнятий Верховною Радою або Радою мiнiстрiв

Автономної Республiки Крим, суперечить Конституцiї

України; 4) коли укази Президента України, якi внаслi-

док їх нормативно-правового характеру пiдлягають за-

стосуванню судами при вирiшеннi конкретних справ, су-

перечать Конституцiї.

У разi невизначеностi в питаннi про те, чи вiдповiдає

Конституцiї України застосований закон або закон, який

пiдлягає застосуванню в конкретнiй справi, суд за клопо-

танням учасникiв процесу або за власною iнiцiативою

зупиняє розгляд справи i звертається з мотивованою ух-

валою (постановою) до Верховного Суду України, який

вiдповiдно до ст. 150 Конституцiї може порушувати пе-

ред Конституцiйним Судом України питання про вiдпо-

вiднiсть Конституцiї законiв та iнших нормативно-пра-

вових актiв. Таке рiшення може прийняти суд першої,

касацiйної чи наглядної iнстанцiй у будь-якiй стадiї роз-

гляду справи (Постанови Пленуму Верховного Суду Укра-

їни (1995-1998). Правовi позицiї щодо розгляду судами

окремих категорiй цивiльних справ.- К" 1999.- С. 50).

Розглядаючи цивiльну справу, суд не може визнавати

неконституцiйними закони чи iншi правовi акти, перед-

баченi у ст. 150 Конституцiї України, оскiльки визнання

їх неконституцiйними вiднесено до виключної компетен-

цiї Конституцiйного Суду України. Разом з тим суд може

визнавати такими, що не вiдповiдають Конституцiї чи

законам України, рiшення органiв мiсцевого самовряду-

вання (ст. 144 Конституцiї), а також органiв державної

виконавчої влади: мiнiстерств, вiдомств, мiсцевих держа-

вних адмiнiстрацiй тощо (ст. 124 Конституцiї).

У судовiй практицi можливе застосування мiжнарод-

них договорiв України. Вiдповiдно до ст. 9 Конституцiї

України чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язко-

вiсть яких надана Верховною Радою України, е частиною

нацiонального законодавства України. Застосовуються

мiжнароднi договори лише за умов, якщо вони не супере-

чать Конституцiї України.

2. При розглядi судами спорiв з iноземним елемен-

том має значення питання про право, яке пiдлягає засто-

суванню, зокрема про застосування iноземного права. За

загальним правилом при,розглядi конкретної справи суд

може застосовувати право iнших держав, якщо це перед-

бачено законом або мiжнародним договором. Стаття 52.7

ЦК передбачає, що у випадках установлення у мiжнарод-

них договорах iнших правил, нiж тi, що мiстить цивiльне

законодавство, застосовуються правила мiжнародного до-

говору.

3. Кодекс не мiстить положення про заборону вiдмов-

ляти у розглядi справи через вiдсутнiсть законодавства,

що регулює спiрнi правовiдносини. На вiдмiну вiд ЦПК

Арбiтражний процесуальний кодекс України (далi - АПК)

передбачає заборону вiдмови у розглядi справи з пiдстав

неповноти, неясностi, суперечностi або вiдсутностi зако-

нодавства, що регулює спiрнi вiдносини. Однак це не означає

можливостi вiдмови у розглядi справи, оскiльки на пiд-

ставi ч. З коментованої статтi суд зобов'язаний вирiшити

спiр по аналогiї права або закону. Дана норма кореспон-

дується з ч. 1 ст. 4 ЦК, яка встановлює, що цивiльнi права

та обов'язки виникають iз пiдстав, передбачених законо-

давством, а також iз дiй громадян i органiзацiй, якi хоча

й не передбаченi законом, але в силу загальних начал i

змiсту цивiльного законодавства породжують цивiльнi

права та обов'язки.

Так, у червнi 1977 р. гр-н Ф. пред'явив позов до кол-

госпу про стягнення заробiтку за час вiдсторонення вiд

роботи. Вiн зазначав, що працював у колгоспi сторожем,

i 14 липня 1976 р. був незаконно вiдсторонений вiд робо-

ти, а потiм згiдно з листом Мiнiстерства сiльського гос-

подарства вiд 4 березня 1977 р. поновлений на попере-

днiй роботi. З вини вiдповiдача вiн не працював протя-

гом 7,5 мiсяця. Правлiння колгоспу вимог Ф. про ви-

плату за вимушений прогул не задовольнило, тому пози-

вач просив стягнути на його користь втрачений заробi-

ток.

Рiшенням суду Гагарiнського району м. Севастополя

вiд 6 вересня 1977 р. у позовi вiдмовлено. Судова колегiя

у цивiльних справах Кримського обласного суду ухвалою

вiд 26 жовтня 1977 р. рiшення залишила без змiн.

У протестi поставлено питання про скасування даних

судових рiшень, оскiльки вiдсутнiсть прямого закону, що

регулював би виплату члену колгоспу заробiтку в разi

незаконного вiдсторонення його вiд роботи, сама по собi

не є пiдставою для вiдмови у позовi.

Протест задоволене з таких пiдстав. Вiдмовляючи в

позовi, суд послався на те, що статутом колгоспу оплата

за вимушений прогул не передбачена, а трудовим законо-

давством праця членiв колгоспу не регулюється. Судова

колегiя обласного суду погодилася з доводами суду. i

Проте з такими мiркуваннями погодитися не можна.

Вiдсутнiсть прямого закону щодо регулювання даних

правовiдносин не є пiдставою для вiдмови у позовi. Згiд-

но з ч. З ст. 11 ЦПК суд у такому разi застосовує закон,

що регулює подiбнi вiдносини, а за вiдсутностi такого за-

кону виходить iз загальних начал i змiсту законодавства.

У пунктi 21 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР

вiд 06.10.1970 р. <Про застосування судами законодавст-

ва при розглядi спору, однiєю з сторiн якого є колгосп*

роз'яснюється, що судам пiдвiдомчi спори за позовами

колгоспникiв про виплату заробiтку за виконану роботу.

Це роз'яснення не заперечує розгляду вимог члена колго-

спу про виплату йому заробiтку в разi незаконного вiд-

сторонення вiд роботи. У даному випадку належний до

стягнення заробiток обчислюється за встановленими за-

коном правилами визначення середнього заробiтку чле-

на колгоспу. Тривалiсть вимушеного прогулу, що пiдля-

гає оплатi вiдповiдачем, не може перевищувати строкiв,

передбачених трудовим законодавством.

На пiдставi наведеного Президiя обласного суду поста-

новила протест задовольнити, рiшення суду Гагарiнсько-

го району м. Севастополя й ухвалу судової колегiї Крим-

ського обласного суду скасувати, а справу надiслати на

новий розгляд (Рад, право,- 1979.- №4).

Стаття 12. Нагляд вищестоящих судiв за судовою

дiяльнiстю

Верховний Суд України здiйснює нагляд за судовою

дiяльнiстю всiх судiв України.

Верховний суд Республiки Крим, обласнi, Київський

i Севастопольський мiськi суди здiйснюють нагляд за

судовою дiяльнiстю районних (мiських), мiжрайонних

(окружних) судiв вiдповiдно Республiки Крим, областi,

мiст Києва i Севастополя.

Вiйськовi суди регiонiв, Вiйськово-Морських Сил здiй-

снюють нагляд за судовою дiяльнiстю вiйськових судiв

гарнiзонiв.

(Стаття 12 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

'' Лi 1461-10 вiд 23.01.81; Законами № 2857-12 вiд 15.12.92.

М 4018-12 вiд 24.02.94)

i. Коментована стаття в iснуючiй редакцiї закрiплює

принцип декiлькох судових iнстанцiй у цивiльному су-

дочинствi. Тлумачення даної статтi зi статтями, якi рег-

ламентують форми перегляду судових рiшень, свiдчить

про те, що нагляд вищестоящих судiв за судовою дiяль-

нiстю може здiйснюватися лише з урахуванням прин-

ципу незалежностi суддiв i пiдкорення їх тiльки закону,

а також тiльки у передбачених законом процесуальних

формах - у касацiйному порядку i у порядку судового

нагляду. Тобто йдеться про те, що чинне законодавство

виходячи з наведених чинникiв передбачає лише проце-

суальнi форми нагляду, процесуальний вплив вищестоя-

щих судiв на судову дiяльнiсть.

2. iнколи висловлюється думка, що крiм процесуаль-

них форм судового нагляду iснують i непроцесуальнi, до

яких вiдносять узагальнення судової практики i керiвнi

роз'яснення про застосування норм матерiального i про-

цесуального права Пленумом Верховного Суду України.

Для цього є певнi пiдстави, оскiльки чинний Закон Укра-

їни <Про судоустрiй> закрiплює статус Верховного Суду

України як найвищого судового органу, що здiйснює су-*

довий нагляд (ст. 39), i до його повноважень, крiм розгля-

ду справ по першiй iнстанцiї, у касацiйному порядку, по-

рядку нагляду i у зв'язкуз нововиявленими обставина-

ми, належить вивчення й узагальнення судової практики,

аналiз судової статистики i дача керiвних роз'яснень су-

дам у питаннях застосування законодавства, якi є обов'я-

зковими для судiв, iнших органiв i службових осiб, здiйс-

нює контроль за виконанням судами України керiвних

роз'яснень Пленуму Верховного Суду (ст. 40).

Водночас уявляється, що необгрунтоване ставити пи-

тання про непроцесуальнi форми нагляду вищестоящих

судiв за судовою дiяльнiстю, а також застосовувати ст. 40

Закону України <Про судоустрiй> щодо обов'язковостi

виконання керiвних роз'яснень Пленуму Верховного Суду

України, якi в реальнiй судовiй практицi сприймаються

як нормативнi приписи. Невипадково це питання роз-

глядалося на Пленумi Верховного Суду за поданням Го-

лови Верховного Суду України з приводу звернення Пре-

зидента України щодо невiдповiдностi деяких положень

Тимчасового регламенту Пленуму Верховного Суду Укра-

їни Конституцiї та чинному законодавству України.

На думку Президента України, не вiдповiдає Конститу-

цiї України i пiдлягає приведенню у вiдповiднiсть iз нею

п. 2 3 Тимчасового регламенту щодо надання Пленуму

Верховного Суду України повноважень давати судам ке-

рiвнi роз'яснення з питань застосування законодавства.

У постановi Пленуму Верховного Суду вiд 17.04.1998 р.

№ 11 стосовно цього питання було зазначено, що поло-

ження регламенту про право давати керiвнi роз'яснення

грунтуються на чинному законодавствi. При приведеннi

чинного законодавства у вiдповiднiсть iз вимогами нової

Конституцiї України можуть бути змiненi й вiдповiднi

положення Закону України <Про судоустрiй>. Разом з

цим, ураховуючи, що до Верховної Ради України направ-

ленi проекти ряду законiв про судоустрiй, судочинство,

статус суддiв, Пленум вважав за можливе призупинити

дiю окремих положень Тимчасового регламенту i вжити

додаткових заходiв до iнiцiювання позачергового термi-

нового розгляду вiдповiдних законопроектiв Верховною

Радою України. Пленум Верховного Суду постановив

визнати, що п. 2 Тимчасового регламенту Пленуму Вер-

ховного Суду України вiдповiдає Конституцiї та чинному

законодавству України. Дiю цих положень Тимчасового

регламенту призупинити. (Вiсн. Верхов. Суду України.-

1998.- № 2.- С. 22-24). Як видно. Пленум Верховного

Суду усунувся вiд вирiшення питання по сутi.

Стаття 13. Участь прокурора в розглядi

цивiльних справ

Прокурор бере участь у розглядi цивiльних справ за

його заявами про захист iнтересiв держави або прав

i законних iнтересiв громадян, якi за станом здоров'я

чи з iнших поважних причин не можуть захистити свої

права.

Прокурор, який бере участь у розглядi цивiльних справ

у судах, додержуючи принципу незалежностi суддiв i пiд-

корення їх тiльки закону, сприяє виконанню вимог зако-

ну про всебiчний, повний i об'єктивний розгляд справ та

постановленню судових рiшень, що грунтуються на за-'

конi.

Обсяг i межi повноважень прокурора пiд час розгля-

ду справ визначаються цим Кодексом.

(Стаття 13 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом № 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Беручи участь у розглядi цивiльних справ у судах,

прокурор реалiзує конституцiйну функцiю представницт-

ва прокуратурою iнтересiв громадян або держави в судi

(п. 2 ст. 121 Конституцiї України).

У контекстi цього конституцiйного положення, норм

чинного законодавства та рiшення Конституцiйного Суду

України (рiшення вiд 08.04.1999 р. ,№ 3 рп/99 у справi

№ 1-1/99) представництво прокуратурою iнтересiв, гро-

мадянина i держави в судi являє собою правовiдносини,

в яких прокурор, реалiзуючи визначенi Конституцiєю

України та чинним законодавством повноваження, вчи-

няє процесуальнi дiї з метою захисту прав громадян та

iнтересiв держави. Цi дiї включають у себе подання про-

курором до суду заяви, участь у справах, порушених за

його заявами, та у разi, коли це передбачено законом.

Для представництва iнтересiв громадянина або держа-

ви.в судi прокурору вiд них не потрiбнi нi доручення, нi

поручительство, нi письмове прохання. Прокурор здiйс-

нює зазначене представництво в судi в межах своєї ком-

петенцiї i повноважень, визначених законом.

Прокурор бере участь у розглядi цивiльних справ за

своєю заявою про захист прав i законних iнтересiв гро-

. мадян, коли вони за станом здоров'я або з iнших поваж-

них причин не можуть захистити своїх прав.

Коментована стаття не конкретизує, коли прокурор

може скористуватися своїм правом звернутися до суду

iз заявою про захист iнтересiв держави i взяти участь у

розглядi справи. Питання про захист iнтересiв держави

вирiшується прокурором у кожному конкретному випа-

дку (див. комент. до ст. 118 ЦПК).

2. Прокурор, який бере участь у судовому процесi, зо-

бов'язаний додержуватися принципу незалежностi суд-

дiв i пiдкорення їх тiльки закону (ст. 7 ЦПК), виявляти

повагу до суду, виконувати процесуальнi норми, що рег-

ламентують порядок судового розгляду, пiдкорятися роз-

порядженням головуючого.

Втручання прокурора в будь-якiй формi у дiяльнiсть

суду при здiйсненнi ним правосуддя є неприпустимим.

У судовому процесi перед прокурором стоять завдання

сприяти виконанню вимог закону про всебiчний, повний та

об'єктивний розгляд справ i постановленню судових рi-

шень, що грунтуються на законi. Це загальнi завдання

прокурора для всiх стадiй цивiльного судочинства.

Разом з цим, беручи участь у розглядi цивiльних справ,

прокурор сприяє тому, щоб iстотнi обставини були дослi-

дженi у суворiй вiдповiдностi з нормами матерiального

права при точному додержаннi норм процесуального права

(ст. 15 ЦПК).

Заявляючи клопотання про виклик свiдкiв та iнших

осiб, витребування документiв, висловлюючи свою думку

з окремих питань i по сутi справи у цiлому, прокурор

сприяє додержанню прав сторiн i виконанню ними сво-

їх обов'язкiв (ст.ст. 202, 203 ЦПК).

Беручи участь у розглядi справ у судах касацiйної та

наглядної iнстанцiй або у переглядi рiшень судiв за ново-

виявленими обставинами, прокурор сприяє скасуванню

(змiнi) рiшень, ухвал i постанов, якi не вiдповiдають зако-

ну, усуненню iнших порушень, а також захисту прав i за-

конних iнтересiв учасникiв процесу.

У наказi Генерального прокурора України вiд

28.10.1998 р. № 8 <Про дiяльнiсть прокурорiв по пред-

ставництву iнтересiв громадян i держави у судах> зазна-

чено, що прокурорам у межах своєї компетенцiї треба

вживати заходiв, спрямованих на своєчасне i повне вико-

ристання передбачених законодавством повноважень для

подання в суд i пiдтримання позовiв (заяв) про захист'

прав та iнтересiв громадян i держави, а також для пере-

гляду незаконних судових постанов.

3. Коментована стаття не конкретизує повноважень

прокурора в цивiльному судочинствi, а вiдсилає до iнших

норм ЦПК, що визначають обсяг i межi його повноважень

при розглядi судом цивiльних справ.

Аналiз норм ЦПК, регламентуючих повноваження

прокурора в цивiльному процесi, дає пiдставу зробити ви-

сновок про те, що прокурор надiлений повноваженнями,

якi дають йому право порушити провадження у цивiль-

них справах у будь-якiй стадiї процесу:

а) в судi першої iнстанцiї - шляхом звернення

в суд iз заявою (п. 2 ст.ст. 5, 118, 248", 256, 285 ЦПК);

б) в судi другої iнстанцiї - шляхом внесення каса-

цiйного чи окремого .подання (п. 2 ст. 120, ч. 2 ст. 289

ЦПК).

Прокурор вправi порушити провадження також стосо-

вно перегляду рiшень, ухвал i постанов, що набрали за-

конної сили, за нововиявленими обставинами шляхом

" звернення до суду з вiдповiдним поданням (ст. 344 ЦПК).

Прокурор може звернутися з таким поданням до суду

(на вiдмiну вiд касацiйного провадження) незалежно вiд

того, брав вiн участь у справi чи нi (п. З постанови Пле-

нуму Верховного Суду України вiд 27.02.1981 р. <Про прак-

тику перегляду судами в зв'язку з нововиявленими об-

ставинами рiшень, ухвал i постанов у цивiльних справах,

що набрали законної сили / /Бюл. законодавства i юрид.

практики України.- 1993.- М° 6.- С. 395).

Цивiльно-процесуальний закон надає прокурору право

порушити провадження про перегляд у порядку судового

нагляду рiшень, ухвал i постанов суду, що набрали закон-

ної сили (ст. 328 ЦПК).

- Верховною Радою України 15.09.1999 р. ухвалено

Закон <Про внесення змiн до Цивiльного процесуаль-

ного кодексу України>, яким удруге, починаючи з лип-

ня 1999 р., прийнято нову редакцiю ст. 328 ЦПК i внесе-

но змiни до деяких iнших статей даного Кодексу. Перед-

бачено позбавити права принесення протестiв на рiшен-

ня, що набрали законної сили. Генерального прокурора

України, прокурорiв Автономної Республiки Крим, облас-

тей, мiст Києва i Севастополя та їх заступникiв.

Президент України вiдповiдно до ст. 94 Конституцiї

України повернув закон зi своїми мотивованими i сфор-

мульованими пропозицiями до Верховної Ради для по-

вторного розгляду.

4. Прокурор, котрий представляє iнтереси громадяни-

на або держави в судi, є особою, яка бере участь у справi

(ст. 98 ЦПК). Вiн користується правами цiєї групи учас-

никiв процесу (ст. 99 ЦПК). Крiм цього, закон надiляє

його повноваженнями, що конкретизуються у вiдповiд-

них нормах ЦПК, у тiй чи iншiй стадiї процесу. Зокрема,

обсяг i межi його повноважень у судi першої iнстанцiї

визначений у ст. 118, 120 ЦПК. Повноваження прокуро-

ра в iнших стадiях процесу регламентуються вiдповiдни-

ми нормами, закрiпленими у гл. 40-43 ЦПК.

Стаття 13'.

(Статтю 13' виключено на пiдставi Указу ПВР М" 1461-10

вiд 23.01.81)

Стаття 14. Обов'язковiсть рiшення, ухвали

i постанови суду

Рiшення, ухвала i постанова суду або суддi, що на-

брали законної сили, є обов'язковими для всiх органiв,

пiдприємств, установ, органiзацiй, службових осiб та

громадян i пiдлягають виконанню на всiй територiї

України.

Обов'язковiсть рiшення, ухвали i постанови не по-

збавляє заiнтересованих осiб можливостi звернутися до

СУДУ за захистом прав i охоронюваних законом iнтере-

сiв, спiр про якi судом не був розглянутий i вирiшений.

(Стаття 14 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом. ПВР

.№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом Л" 2857-12> вiд 15.12.92)

i.> Коментована стаття передбачає загальнообов'язко-

вiсть усiх судових постанов у цивiльних справах як на-

слiдок їх законної сили. Обов'язковiсть судових поста-

нов, що е їх юридичною дiєю зумовлена функцiєю суду як

органу судової влади, а також необмеженою юрисдикцi-

єю судiв щодо розгляду спорiв про право та iнших право-

вих питань, вiднесених до компетенцiї суду. Обов'язко-

вiсть судових постанов, що набрали законної сили, як на-

слiдок їх законної сили передбачає, по-перше, що всi ор-

гани, пiдприємства, установи, органiзацiї i службовi особи

повиннi здiйснювати вiдповiднi дiї по оформленню або ре-

єстрацiї прав, пiдтверджених судовим рiшенням, а також

сприяти виконанню судових рiшень. По-друге, вказанi ор-

гани i посадовi особи при здiйсненнi своїх повноважень не

вправi приймати рiшення, якi суперечать рiшенням суду,

а також приймати до свого провадження справи, вже роз-

i глянутi судом. Обов'язковiсть судового рiшення (ухвали,

постанови) для громадян виявляється в тому, що ним уста-

новлюються або пiдтверджуються права та обов'язки гро-

мадян як учасникiв рiзноманiтних правовiдносин.

2. Частина 2 ст. 14 встановлює межi дiї законної сили

i судового рiшення стосовно заiнтересованих осiб у справi,

передбачаючи їх можливiсть звернутися до суду за захи-

стом прав i охоронюваних законом iнтересiв лише за

умов, якщо права або охоронюванi законом iнтереси не

були предметом судового захисту по конкретнiй справi.

3. Стаття 129 Конституцiї України закрiплює обов'яз-

ковiсть рiшень суду як окрему засаду судочинства. Стат-

тя 4 Закону України <Про арбiтражний суд> обов'язко-

вiсть рiшень арбiтражного суду також визначає як засаду

арбiтражного судочинства. В Конституцiї України, як i в

Законi <Про арбiтражний суд>, положення про обов'яз-

ковiсть рiшень суду закрiплено вперше. У лiтературi це

положення окремими авторами тлумачиться як принцип

судочинства (Арбiтражний процес.- Харкiв, 1999.-

С. 35, 36). Уявляється, що вимога обов'язковостi судових

рiшень не є самостiйним принципом, а конкретизує прин-

цип законностi судочинства.

Акти суду як органу судової влади є обов'язковими

для сторiн як учасникiв спору, iнших заiнтересованих осiб,

а також для громадян i органiзацiй, якi не беруть участi у

справi. Обов'язковiсть судових рiшень, ухвал i постанов є

передумовою їх виконавчостi, пiд якою розумiють мож-

ливiсть примусового їх виконання. Через обов'язковiсть

i виконавчiсть постанов суду виявляється їх примусовий

характер.

Оскiльки судовi рiшення, ухвали, постанови як акти

суду, що набрали законної сили, набувають i iнших влас-

тивостей (незмiнностi, неспростовностi та iн.), то зрозумi-

ло, обов'язковiсть судових постанов як складову iнститу-

ту законної сили судових актiв можна було б вважати,

принципом окремого iнституту, а в контекстi принципiв

цивiльного судочинства в цiлому - як конкретизацiю

принципiв законностi.

Стаття 15. З'ясування судом обставин справи на

засадах змагальностi

Розгляд i вирiшення цивiльних справ у судах прово-

диться на засадах змагальностi.

Суд зобов'язаний вживати передбачених законом за-

ходiв до всебiчного, повного i об'єктивного з'ясування

обставин справи, роз'ясняти особам, якi беруть участь у

справi, їх права та обов'язки та сприяти у здiйсненнi їх

прав.

(Стаття 18 в редакцiї Закону М 27/96-ВР вiд 02.02.96)

1. Коментована стаття закрiплює засади змагальностi

цивiльного судочинства. У попереднiй редакцiї даної

статтi в основу цивiльного судочинства покладено не зма-

гальнiсть, а принцип об'єктивної iстини. Стаття 15 ЦПК

називалася <З'ясування судомдiйсних обставин справ,

прав та обов'язкiв сторiн>, а суд був зобов'язаний, не

обмежуючись поданими матерiалами та поясненнями,

вживати всiх передбачених законом заходiв до всебiч-

ного, повного та об'єктивного з'ясування дiйсних обста-

вин справи, прав i обов'язкiв сторiн. Редакцiйнi i сутнi-

снi змiни коментованої статтi свiдчать про намагання

законодавця поглибити змагальнiсть судочинства i <по-

м'якшити> офiцiйну дiяльнiсть суду у формуваннi до-

казового матерiалу.

2. В юридичнiй лiтературi iнколи коментована стаття

тлумачиться як така, що закрiплює принцип об'єктивної

iстини (Штефан М.Й. Цивiльний процес.- К" 1997.-

С. 51; Гражданский процессуальньш кодекс .Украиньi..

Научно-практический комментарий.- Харьков, 1999.-

С. 14). Таке тлумачення уявляється спiрним. Коменто-

вана стаття закрiплює певний режим змагальностi цивi-

льного судочинства. Причому, .як зрозумiло з назви та

змiсту Норми, яка мiститься у ч. 1 статтi, обов'язки суду

вживати вiдповiднi заходи до всебiчного, повного та об'-

єктивного з'ясування обставин справи є похiдними вiд

змагальностi сторiн i реалiзуються в межах змагальнос-

тi. Якщо ранiше суд був зобов'язаний з'ясовувати дiйс-

нiобставини справи, права й обов'язки сторiн, що було

пiдставою для тлумачення цього положення в контекстi

принципу об'єктивної iстини, то зараз такий обов'язок

законом не передбачений. Це випливає не тiльки iз бук-

вального тлумачення ст. 15, але й систематичного тлу-

мачення цiєї норми з нормами, закрiпленими у ст. ЗО

ЦПК.

Незважаючи на те, що iснуюча редакцiя ст. 15 значно

поглибила змагальнiсть цивiльного судочинства, слiд за-

значити, що у Цивiльному процесуальному кодексi не

проведено системних змiн iнших норм, якi вiдтворюють

змагальнiсть цивiльного судочинства. Наприклад, ст. 312

передбачає, що пiдставами для скасування рiшення суду

у касацiйному порядку може бути неповне з'ясування

обставин, що мають значення для справи, тобто ця норма

виходить iз попередньої редакцiї ст. 15. Крiм того, по-

силення змагальностi цивiльного судочинства безпосе-

редньо пов'язане iз запровадженням апеляцiї. Таким

чином, хоча принцип об'єктивної iстини виключено, змiни

у процесуальному законодавствi не призвели до реаль-

ного поглиблення змагальностi цивiльного судочинства

i не вплинули на стан судової практики щодо застосу-

вання ст.15.

Так, у травнi 1997 р. Луганська обласна державна iн-

спекцiя по вiдтворенню, охоронi водних ресурсiв та регу-

люванню рибальства у врдоймах України звернулася з

'позовом до М. про вiдшкодування шкоди, заподiяної не-

законним виловом риби у державному заповiднику <До-

нецькiй> iз використанням заборонених знарядь лову.

Рiшенням Новопсковського районного суду Луганської

областi позов задоволене частково. У касацiйному по-

рядку справа не розглядалася. Постановою президiї'Лу-

ганського обласного суду протест виконуючого обов'яз-

ки прокурора областi залишено без задоволення, а рi-

шення суду - без змiн. Заступник Генерального проку-

рора України порушив у протестi питання про скасуван-

ня рiшення районного суду i постанови президiї обласно-

го суду та направлення справи на новий розгляд. Судо-

ва колегiя у цивiльних справах Верховного Суду визна-

ла, що протест пiдлягає задоволенню з таких пiдстав. На

порушення вимог ст. 15 ЩiК суд не вжив передбачених

законом заходiв до всебiчного повного й об'єктивного

з'ясування обставин справи. При визначеннi суми, яку

М. повинен вiдшкодувати, суд послався на те, що розмiр

шкоди був визначений позивачем без урахування ступе-

ня вини та матерiального становища вiдповiдача. Разом

з тим суд також не з'ясував матерiального становища

вiдповiдача i в рiшеннi не дав вiдповiдної оцiнки цiй об-

ставинi та ступеню вини М. у вчиненому правопорушен-

нi. Не перевiрив суд належним чином i правильностi

визначення позивачем розмiру заподiяної шкоди. На пiд-

ставi цього судова колегiя у цивiльних справах Верхов-

ного Суду України протест задовольнила, рiшення район-

ного суду та постанову президiї обласного суду скасувала

i направила справу на новий судовий розгляд (Вiсн. Вер-

хов. Суду України. - 1999.- М° 1(11).- С. 18).

Усе наведене свiдчить про те, що конструкцiя змагаль-

ностi, вiдбита у чинному процесуальному законодавствi,

потребує подальшого уточнення в новому цивiльному про-

цесуальному кодексi. Змiст принципу змагальностi, за-

крiплений у ст. 10 проекту ЦПК у цiлому оптимально

вирiшує це питання. У названiй статтi закрiплено, що

обставини цивiльних справ з'ясовуються судом на заса-

дах змагальностi. Сторони та iншi особи, якi беруть участь

у справi, користуються рiвними правами щодо надання

доказiв, їх дослiдження та доведення перед судом їх пе-

реконливостi. Кожна сторона повинна довести обставини,

на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог або

заперечень. Суд, зберiгаючи об'єктивнiсть i неупередже-

\нiсть, створює необхiднi умови для всебiчного i повного

дослiдження обставин справи: роз'яснює особам, якi бе-

руть участь у справi, їх права та обов'язки, попереджує

про наслiдки вчинення або невчинення процесуальних

дiй i сприяє здiйсненню їх прав у випадках, передбачених

цим Кодексом.

Слiд зазначити, що чинний ЦПК Росiйської Федерацiї

вже вiдмовився вiд постулату об'єктивної iстини i у ст. 14

передбачає прiоритет змагальностi судочинства, перемi-

щуючи акцент у питаннях збору i надання доказiв на

дiяльнiсть сторiн у судовому процесi. Правомочностi суду

у данiй моделi змагальностi полягають у так званому

судовому керiвництвi, тобто базуються на iнструкцiйно-

му принципi, вiдповiдно до якого судове керiвництво

включає в себе право суду на контроль за рухом процесу,

пропозицiї сторонам надати додатковi докази, сприян-

ня сторонам в отриманнi необхiдних доказiв та обме-

ження можливостей витребувати докази за своєю iнiцi-

ативою. Незважаючи на те, що ЦПК Росiї виключив

принципи об'єктивної iстини, деякi автори таке тлума-

чення процесуального законодавства вважають сенсацiй-

ним, бо вся дiяльнiсть суду, весь змiст правосуддя зорiє-

нтованi на пошук правди, iстини (Мурадьян З.М. Об

учебниках по гражданскому процессу / / Государство й

право.- 2000.- № 4- С. 120).

Дiйсно, чистої моделi змагальностi не iснує у нацiона-

льних законодавствах. Змагальнiсть сторiн завжди по-

в'язана з межами активностi суду у доказовiй дiяльно-

стi, i тому проблема змагальностi - це проблема спiввiд-

ношення приватно-правового i публiчно-правового.

В юридичнiй лiтературi дається вiдповiдне тлумачення

змагальностi у контекстi дiючого законодавства. Роль суду

у здiйсненнi справдi змагального судочинства зросла i'пе-

вною мiрою навiть ускладнилася. Вiдповiдно до чинного

ЦПК роль судочинства у змагальному процесi полягає в

реалiзацiї ним основного обов'язку - створення особам,

якi беруть участь у справi', умов для всебiчного, повного та

об'єктивного з'ясування обставин справи шляхом конк-

ретних процесуальних дiй: роз'яснення особам, якi бе-

руть участь у справi, їх прав та обов'язкiв; попередження

осiб, якi беруть участь у справi, про наслiдки вчинення чи

невчинення процесуальних дiй; у випадках, передбачених

ЦПК, за клопотанням осiб, якi беруть участь у справi,

сприяння у здiйсненнi їх прав, зокрема, у витребуваннi,

доказiв; на основi аналiзу норм матерiального права ви-/

значити обставини, що мають значення для справи i пiд^

лягають доказуванню, розподiл мiж сторонами тягаря до-i

назування. Щодо засад змагальностi у новому цивiльно-

му процесуальному кодексi пропонується змагальнiсть ци-

вiльного судочинства з певною часткою слiдчих засад, що

є характерним для сучасного законодавства багатьох єв-

ропейських країн (Шевчук П. iсторичнi аспекти розви-

тку принципу змагальностi в цивiльному процесi // Пра-

во України.- 2000.- № 4.- С. 11, 12).

3. Оптимальна модель змагальностi дiйсно не зводить-

ся до <чистої> змагальностi сторiн, оскiльки може призве-

сти до переваг однiєї сторони над iншою у зв'язку з на-

явними можливостями сторiн вести змагальний процес.

i тому в основi змагального судочинства повинна бути

така модель змагальностi, яка забезпечує <рiвносильнiсть>

сторiн, що неможливо без вiдповiдного втручання суду,

а точнiше кажучи, судового керiвництва. Судове керiвнiг-

цтво в контекстi принципу змагальностi зумовлене ста-

тусом суду як органу судової влади, що здiйснює право-

суддя, i забезпечує право сторiн на судовий захист у зма-

гальному процесi. В силу цього суд здiйснює керiвництво

ходом цивiльного процесу для забезпечення рiвного стано-

вища сторiн перед судом i зобов'язаний втручатися в їх

доказову дiяльнiсть з метою надання допомоги. Однак ця

допомога в контекстi змагальностi може мати лише фа-

культативний характер.

У межах такої <пом'якшеної> моделi змагальностi

принцип змагальностi включає певнi елементи:

1) участь сторiн у цивiльному судочинствi;

2) обгрунтування сторонами вимог i заперечень;

3) подання доказiв сторонами;

4) подання сторонами рiзних клопотань;

5) подання нових додаткових матерiалiв у судах ка-

сацiйної та наглядної iнстанцiй;

6) вказiвнi, iнструктивнi та забезпечувальнi повно-

важення суду.

Щодо останнього елементу принципу змагальностi, то

змiст наведених груп повноважень у структурi змагаль-

ностi визначається тим, що в моделi змагальностi перева-

жає автономiя сторiн, зумовлена сутнiстю цивiльних прав,

на захист яких спрямована дiяльнiсть суду як органу

^судової влади. Активне втручання суду в доказову дiяль-

нiсть сторiн без їх волi суперечить сутностi i природi ци-

вiльних прав. Указiвнi повноваження суду пов'язанi з

Приписами сторонам доказати факти, якi мають значен-

ня для справи, пред'явити додатковi докази, лiквiдувати

прогалини в доказовому-матерiалi. У випадках надання

доказiв, якi не мають вiдношення до справи, суд може

вказати на необхiднiсть доказування того чи iншого фак-

ту за допомогою iнших засобiв доказування i таке iн. iн-

структивнi повноваження суду - така група повноважень,

спрямованих на роз'яснення сторонам та iншим особам,

якi беруть участь у справi, їх прав та обов'язкiв, наслiдкiв

здiйснення або нездiйснення вiдповiдних процесуальних

дiй, надання чи ненадання вiдповiдного виду доказiв тощо.

Забезпечувальнi повноваження спрямованi на визначен-

ня кола учасникiв судового процесу, i насамперед, осiб, якi

беруть участь у справi, прийняття заходiв до належного

повiдомлення їх про час i мiсце розгляду справи, забезпе-

чення доказiв, розгляду клопотань, призначення експер-

тизи та iн.

«все книги «к разделу «содержание Глав: 66 Главы: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. >

5rik.ru

Материалы для учебы и работы

Глава 1 ОСНОВНi ПОЛОЖЕННЯ