Глава 4 ДОКАЗИ

Стаття 27. Докази        '

Доказами в цивiльнiй справi є будь-якi фактичнi данi,

на пiдставi яких у визначеному законом порядку суд

встановлює наявнiсть або вiдсутнiсть обставин, що об-

грунтовують вимоги i заперечення сторiн, та iншi об-

ставини, що мають значення для правильного вирiшен-

ня справи.

Щ данi встановлюються такими засобами: пояснен-

нями сторiн i третiх осiб, показаннями свiдкiв, письмо-

вими доказами, речовими доказами i висновками екс-

пертiв.

1. У коментованiй статтi мiститься норма, яка визна-

чає поняття доказiв у цивiльному процесi. Вiдповiдно до

цiєї статтi головна ознака судових доказiв полягає в тому,

що вони є фактичними даними, тобто вiдомостями про

факти. iстотною ознакою судових доказiв також є те, що

за їх допомогою встановлюється наявнiсть або вiдсутнiсть

обставин, якi мають значення для справи.

Процесуальним законодавством передбачено, що об-

ставини в цивiльнiй справi встановлюються не довiльним

шляхом, а лише тими засобами доказування, якi названо

самим законом: поясненнями сторiн i третiх осiб, пока-

заннями свiдкiв, письмовими доказами, речовими доказа-

ми i висновками експертiв. Крiм того, закон передбачає

також порядок одержання доказiв, дотримання якого не-

обхiдно для того, щоб одержанi в судi; свiдчення про фак-

ти мали доказову силу. Так, законом встановлено поря-

док допиту свiдкiв (ст.ст. 182-184 ЩiК), порядок дослi-

дження висновку експерта (ст. 190 ЦПК) тощо.

Таким чином, докази в цивiльному процесi являють

собою єднiсть фактичних даних, якi мають значення для

правильного вирiшення справи, та їх процесуальної фор-

ми. Отже, нi свiдчення про факти окремо вiд засобiв до-

казування, нi засоби доказування окремо вiд свiдчень про

факти не можуть бути доказами. У статтi 27 ЦПК хоча

й вiдокремлюються свiдчення про факти та засоби дока-

зування, проте зазначається, що вони у вiдривi одне вiд

одного втрачають значення.

2. Докази можуть класифiкуватися за рiзними пiдста-

вами. Залежно вiд характеру зв'язку змiсту доказiв з тими

фактами, якi необхiдно встановити в тiй чи iншiй справi,

докази подiляють на прямi та непрямi.

Докази називаються прямими, якщо вони безпосеред-

ньо вказують на той або iнший факт, який має значення

для справи. Прямими доказами е показання свiдка-оче-

видця, розписка, акт про нещасний випадок, який вiдбув-

ся на виробництвi, тощо. До непрямих належать докази,

якi прямо не вказують на обставини, що лежать в основi

вимог або заперечень сторiн, а встановлюють лише побiч-

нi факти, якi в їх сукупностi та взаємозв'язку дозволя-

ють зробити правильний висновок про обставини справи.

Непрямими доказами можуть бути квитанцiя про пошто-

вий переказ, визнання вiдповiдачем батькiвства та iн.

Значення класифiкацiї доказiв на прямi та непрямi

полягає в тому, що їх вiдмiннiсть повинна враховуватися

судом при збираннi доказiв. Суд має прагнути до того,

щоб зiбрати у справi прямi докази. Якщо це неможливо, ,

то суд повинен намагатися розширити коло непрямих до-

казiв, що дало б змогу зробити висновки про права й обо-

в'язки сторiн i виключити всi припущення.

При застосуваннi непрямих доказiв необхiдно виходи-

ти з таких положень: а) непрямi докази використовують-

ся тiльки в їх сукупностi; б) достовiрнiсть кожного з не-

прямих доказiв не повинна викликати сумнiвiв; в) не-

прямi докази мають пiдтверджувати та доповнювати один

одного; г) по сутi непрямi докази повиннi свiдчити про

обставини тiєї чи iншої справи.

Залежно вiд засобу утворення доказiв вони подiляються

на первiснi й похiднi. Первiсними називаються докази,

одержанi iз першоджерела, наприклад: дiйснi докумен-

ти, речовi докази тощо. Докази, якi не є першоджерела-

ми i вiдображають змiст вiдомостей, одержаних з iнших

джерел, називаються похiдними, наприклад: копiї докумен-

тiв, показання свiдкiв зi слiв iнших осiб тощо.

Значення подiлу доказiв на первiснi й похiднi полягає-

в тому, що похiднi докази вiдображають установленi ними

обставини не безпосередньо, а посередньо. При викорис-

таннi похiдних доказiв пiдвищується ймовiрнiсть непра-

вильного встановлення фактiв, тому вони вимагають бiльш

ретельної перевiрки. Разом з тим законодавство не мiс-

93

тить обмежень використання похiдних доказiв. Однак

згiдно зi ст. 50 ЦПК письмовi докази, як правило, пода-

ються в оригiналi. Якщо подано копiю документа, то еуд

у разi необхiдностi може вимагати його оригiнал.

Докази можуть класифiкуватися- i за їх джерелом.

Залежно'вiд того, джерелом доказiв є людина або матерi-

альний об'єкт, видiляють особистi й речовi докази. Така

класифiкацiя тiсно пов'язана з процесуальною формою,

тобто iз засобами доказування. До особистих доказiв на-

лежать пояснення сторiн i третiх осiб, показання свiдкiв,

висновок експертiв, а до речових - письмовi й речовi

докази.

При класифiкацiї доказiв за їх джерелом iнколи крiм

особистих та речових видiляють i змiшанi докази. Обгру-

нтовується це тим, що процес формування змiшаних до-

казiв складається з двох частин i iнформацiя про факти

надходить iз двох джерел - особистого i речового.

3. Предмет доказування у цивiльнiй справi згiдно зi

ст. 27 ЦПК -це сукупнiсть обставин (юридичних фак-*

тiв), установлення яких необхiдне для вирiшення справи

судом, винесення законних i обгрунтованих рiшень.

Деякi автори вважають, що змiст предмета доказуван-

ня треба диференцiювати залежно вiд осiб, якi беруть

участь у справi, та якi його формують. Так, предметом

доказування позивача буде пiдстава позову, а предметом

доказування вiдповiдача - обставини, що покладенi ним

в основу заперечення проти позову. Предмет доказуван-

ня iнших осiб, якi беруть участь у справi, також пiдлягає

диференцiацiї. Змiст предмета доказування кожної особи

зумовлюється метою її участi у процесе. Що стосується

суду, то його предмет доказування широкий i охоплює всi

обставини, необхiднi для винесення законного i обгрунто-

ваного рiшення (Курс советского гражданского процес-

уального права.- М" 1981.- Т. 1.-С. 392-399).

Предмет доказування структурують також iншим чи-

ном, коли в його змiстi видiляють: юридичнi факти мате-

. рiально-правового характеру, якi сторони кладуть в осно-

ву своїх вимог i заперечень; процесуально-правовi юри-

дичнi факти, на якi сторони посилаються у своїх вимогах

i запереченнях; будь-якi юридичнi факти, включенi до

предмета доказування з iнiцiативи суду; обставини, якi

не мають юридичного значення, але запропонованi сторо-

94

нами або судом для їх встановлення шляхом доказуван-

ня з метою правильного вирiшення справи (Советский

гражданский процесе.- М" 1978.- С. 198, 199).

Видiлення предметiв доказування для осiб, якi беруть

участь у справi, або включення до предмета доказування

всiх обставин (фактiв), якi так або iнакше встановлюють-

ся при провадженнi цивiльної справи, є необгрунтованим.

Предмет доказування - специфiчна категорiя, яка окре-

слює коло фактiв матерiально-правового значення, що пiд-

лягають установленню для вирiшення цивiльної справи

по сутi, тобто тiльки для вирiшення питання про права та

обов'язки сторiн. Саме таке поняття предмета доказуван-

ня дозволяє суду правильно здiйснювати пiдготовку спра-

ви до судового розгляду, вчиняти iншi дiї, спрямованi на

забезпечення всебiчного i повного дослiдження обставин

цивiльної справи. Коло обставин, на якi сторони посила-

ються як на пiдстави своїх вимог i заперечень або на якi

вказують iншi особи, може бути рiзноманiтним, а на пред-

мет доказування по конкретнiй цивiльнiй справi вказує

норма матерiального права, яку слiд застосувати у тому

чи iншому випадку.

Стаття 28. Належнiсть доказiв

Суд приймає до розгляду лише тi докази, якi мають

значення для справи.

1. Судове рiшення як акт правосуддя повинно бути

обгрунтованим, тобто постановленим з урахуванням з'я-

сованих у судовому засiданнi обставин справи i зiбраних

доказiв. У судовому рiшеннi суд має зазначити обставини

справи, встановленi судом, i докази, на яких грунтуються

висновки суду (ст. 203 ЦПК-).

Формування доказового матерiалу з цивiльної справи

потребує залучення всiх необхiдних доказiв, однак воно

виключає подання, витребування, дослiдження доказiв, якi

не належать до справи. Стаття 28 ЦПК передбачає, що

суд приймає до розгляду лише тi докази, якi мають зна-

чення для справи, тобто в нiй сформульовано правило про

належнiсть доказiв.

Належнiсть доказiв iнколи трактують не як правило з

певним змiстом, а як ознаку самих судових доказiв або

як умову допущення доказiв у процес. Вважаємо, що все

95

ж належнiсть доказiв - це правило поведiнки, яке адре-

совано i суду, i всiм суб'єктам доказування, - особам, якi

беруть участь у справi. Суд вiдповiдно до правил належ-

ностi повинен регулювати процес формування доказiв,

необхiдних для обгрунтування судового рiшення. У зако-

нi не зазначено коло доказiв, якi повиннi бути зiбранi по

тiй чи iншiй справi,                            \

Правило належностi, хоча й сформульоване для суду,

але стосується i процесуальної дiяльностi осiб, якi беруть

участь у справi. Цi особи зобов'язанi також керуватися

правилом належностi доказiв i надавати докази, необхiд-

нi та достатнi для вирiшення тiєї чи iншої справи.

Так, у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду Укра-

їни вiд 21.12.1990 р. № 9 <Про практику застосування

судами процесуального законодавства при розглядi ци-

вiльних справ по першiй iнстанцiї> зазначається, що при

збираннi доказiв слiд неухильно виконувати вимоги ст. 28

ЦПК про належнiсть доказiв i ст. 29 ЦПК про допусти-

мiсть засобiв доказування.                          '

Суд вправi вiдмовити у задоволеннi клопотання про

виклик свiдкiв, якщо в ньому не зазначенi обставини, якi

вiн може пiдтвердити, або вiдомостi про цi обставини не

мають значення для правильного вирiшення справи чи

не можуть пiдтверджуватися иоказаннями свiдкiв (Цивi-

льний кодекс. Цивiльний процесуальний кодекс України.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивiль-

них справах.-К., 1999. - С. 349).            *

2. Питання про належнiсть доказiв вирiшується су-

дом, однак, приймаючи таке рiшення на пiдставi розсуду,

суд усе ж керується об'єктивними критерiями.

При вирiшеннi питання про належнiсть доказiв суд

бере до уваги предмет доказування, тобто коло тих юри-

дичних фактiв з конкретної справи, якi передбаченi нор-

мою матерiального права, iз застосуванням якої буде ви-

рiшено цивiльну справу. Предмет доказування - той

критерiй, що допомагає правильно застосувати правило

про належнiсть доказiв. Помилка суду у визначеннi на-

лежностi доказiв призводить до збирання непотрiбних

доказiв або до того, що не дослiджуються наданi докази,,

якi мають вiдношення до справи.

У цивiльному процесуальному правi мiститься чимало i

норм, що забезпечують реалiзацiю правила про належнiсть

доказiв у цивiльному процесi. Так, згiдно зi ст. 137 ЦПК

у позовнiй заявi повиннi бути вказанi обставини, якими

позивач обгрунтовує свої вимоги, i докази, якi пiдтвер-

джують викладенi позивачем обставини. Статтi 43, 47, 53

ЦПК передбачають, що особи, якi заявляють клопотання

про витребування або дослiдження письмових, речових

доказiв, виклик свiдка, зобов'язанi вказати обставини, якi

можуть бути встановленi цими доказами.

Стаття 143 ЦПК передбачає, що при пiдготовцi цивi-

льної справи до судового розгляду суддя пропонує пози-

вачу у разi необхiдностi подати додатковi докази. Заков

мiстить також i iн'йii гарантiї правила належностi дока-

зiв на рiзних стадiях цивiльного процесу в судi першої

iнстанцiї.

Стаття 29. Допустимiсть засобiв доказування

Обставини справи, якi за законом повиннi бути пiд-

твердженi певними засобами доказування, не можуть

пiдтверджуватись нiякими iншими засобами доказу-

вання.

1. Крiм належностi доказiв цивiльне процесуальне

законодавство передбачає i правило допустимостi засобiв

доказування. Допустимiсть засобiв доказування є однiєю

з найважливiших умов, якi забезпечують законнiсть i об-

грунтованiсть судових рiшень. Згiдно зi ст. 27 ЦПК на-

явнiсть або вiдсутнiсть обставин, що обгрунтовують вимо-

ги i заперечення сторiн, та iнших обставин, якi мають зна-

чення для правильного вирiшення справи, встановлюєть-

ся такими засобами: поясненнями сторiн i третiх осiб,

показаннями свiдкiв, письмовими та речовими доказами

i висновками експертiв. Коментована стаття передбачає,

що обставини справи, якi, за законом повиннi бути пiд-

твердженi певними засобами доказування, не можуть пiд-

тверджуватися нiякими iншими засобами доказування.

Ураховуючи наведенi статтi ЦПК, слiд зазначити, що

допустимiсть судового доказу потрiбно розглядати у ши-

рокому i вузькому розумiннi.

Правило допустимостi в широкому розумiннi закрiп-

лено у ч. 2 ст. 27 ЦПК i полягає у визначеннi наявностi

певного кола засобiв доказування, в яких можуть мiсти-

тися фактичнi данi, з тим, щоб вони могли бути судовими

97

доказами. Ця вимога має виключний характер, оскiльки

встановлене законом коло засобiв доказування не може

бути розширене або звужене за розсудом суду. Так, суд

не може використовувати для обгрунтування висновкiв

по справi фактичнi данi, одержанi телефоном або пiд час

особистої бесiди, i, навпаки, не може вiдмовити у викори-

станнi зазначених у ч. 2 ст. 27 ЩiК засобiв доказуван-

ня, якщо таке обмеження не передбачено законом.

Правила допустимостi у вузькому розумiннi закрiпле-

нi у ст. 29 ЦЇiК i стосуються в першу чергу тих випадкiв,

коли по справi можуть бути допустимi тiльки певнi засо-

би доказування з числа передбачених Жаконом. Вони кон-

кретизуються в нормах матерiального права. Наприклад,

згiдно зi ст. 46 ЦК недотримання простої письмової фо-

рми угоди позбавляє сторону можливостi у разi спору по-

силатися для пiдтвердження її здiйснення на показання

свiдкiв.

Ступiнь втрати працездатностi визначається медико-

соцiальною експертною комiсiєю (МСЕК). Тому Для

встановлення ступеня втрати працездатностi при розглядi

i вирiшеннi цивiльних справ за позовами робiтникiв i слу-

жбовцiв про вiдшкодування шкоди суд може допустити

тiльки висновки МСЕК i не може використовувати нi

показання свiдкiв, нi iншi засоби доказування. Якщо по-

терпiлий не належить до категорiї осiб, освiдування яких

згiдно з дiючим положенням покладено на МСЕК, то вста-

новлення причин iнвалiдностi, ступеня втрати працездат-

ностi провадиться судово-медичною експертизою за пра-

вилами, передбаченими для МСЕК (п. 5 Правил вiдшкоду-

вання власником пiдприємства, установи i органiзацiї

або уповноваженим ним органом шкоди, заподiяної пра-

цiвниковi ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконан-

ням ним трудових обов'язкiв: Зате. Постановою Кабi-

нету Мiнiстрiв України вiд 23.06.1993 р. М° 472 зi змi-

нами, внесеними постановами Кабiнету Мiнiстрiв Укра-

їни вiд 18.07.1994 р.; 03.10.1997 р.) // Право України.-

1994- № 9.- С. 59-65).

Для встановлення психiчного стану громадянина, сто-

совно якого порушено справу про визнання недiєздатним,

допустимим буде тiльки такий засiб доказування, як ви-

сновок судово-психiатричної експертизи (ст. 258 ЦПК).

Правила допустимостi судових доказiв, якi припису-

ють для встановлення окремих обставин справи викори-

98

стання певних засобiв доказування, не звiльняють суд вiд

обов'язку оцiнювати достовiрнiсть таких доказiв з ураху-

ванням усiєї сукупностi зiбраних у справi доказiв.

Для правильного визначення допустимостi того чи iн-

шого доказу необхiдно перевiрити не тiльки вiдповiднiсть

процесуальної форми доказу вимогам закону, але й до-

тримання передбаченого законом процесу їх формуван-

ня .-Результатом порушення вимог закону, що ставляться

до порядку формування засобiв доказування як процесу-

альної форми судових доказiв, є недопустимiсть цих засо-

бiв доказування, неможливiсть використання фактичних

даних, якi мiстяться вiтах, при розглядi справи.

Як зазначається у п. 8 постанови Пленуму Верховного

Суду України вiд 21.12.1990 р. № 9 <Про практику за-

стосування судами процесуального законодавства при роз-

глядi цивiльних справ по першiй iнстанцiї>, не можуть

бути використанi як показання свiдкiв письмовi пояс-

нення громадян (ст. 41 ЦПК), у вiдповiдних випадках вони

приймаються судом як письмовi докази (ст. 46 ЦПК).

Виходячи iз принципу безпосередностi судового розгляду

(ст. 160 ЦПК), одержанi за правилами зазначених статей '

показання свiдкiв, як i iншi докази, повиннi бути дослi-

дженi в судовому засiданнi, у якому постановлено рiшен-

ня, незалежно вiд того, чи дослiджувалися цi докази тим

же складом суду в iншому судовому засiданнi.

Вiдповiдно до ст. 29 ЦПК не може пiдтверджуватися

показаннями свiдкiв наявнiсть правовiдносин, що вини-

кають з угод, для яких законом установлено письмову

форму (ст. 46 ЦК).

Поряд з цим факт виконання такої угоди може пiд-

тверджуватися будь-якими засобами доказування, перед-

баченими ст. 27 ЦПК, у тому числi й показаннями свiд-

кiв (Цивiльний кодекс. Цивiльний процесуальний кодекс

України. Постанови Пленуму Верховного Суду України

в цивiльних справах. - К; 1999. - С. 349, 350).

Стаття ЗО. Обов'язки доказування i подання

доказiв

Кожна сторона повинна довести тi обставини, на якi

вона посилається як на пiдставу своїх вимог i запере-

чень.                                    ,

Докази подаються сторонами та iншими особами, якi

беруть участь у справi. У випадках, коли щодо витребу-

99

вавня доказiв для сторiн та iнших осiб, якi беруча участь

у справi, є труднощi, суд за їх клопотаннями сприяє у

витребуваннi таких доказiв.

(Стаття ЗО в редакцiї Закону № 27/96-ВР вiд 020296)

1. Частина 1 ст. ЗО ЦПК закрiплює розподiл обов'язкiв

по доказуванню мiж суб'єктами доказової дiяльностi.

Згiдно з нормою, яка коментується, обов'язок по дока-

зуванню означає необхiднiсть доказування певних обста-

вин справи. Це такi обставини, на якi посилаються сторо-

ни як на пiдставу своїх вимог i заперечень, тобто йдеться

про предмет доказування у цивiльнiй справi. Дана норма

формулює обов'язки по доказуванню стосовно сторiн про-

те вона є загальною i поширюється також на третiх осiб

якi заявляють самостiйнi вимоги на предмет (яiору на

заявникiв в окремому провадженнi та осiб, якi порушу-

ють провадження у справах з адмiнiстративно-правових

вiдносин.

Крiм того, обов'язок по доказуванню покладається на

прокурора (ст. 118 ЦПК), а також на органи державного

управлiння, прганiзацiї i окремих громадян (ст. i21 ЦПК)

якi подають позов на захист прав або охоронюваних з&-

коном iнтересiв iнших осiб.

2. Доказування здiйснюється на пiдставi доказiв, що

подаються до суду сторонами та iншими особами якi бе-

руть участь у справi. У частинi 2 ст. ЗО ЦПК Зазначено

що хоча обов'язок доказування покладено на сторони'

подавати докази можуть також i iншi особи. Що стосу^

ється подання доказiв особами, якi беруть участе у справi

слiд вважати, що навряд чи це є їх обов'язком. Стаття 99

ЦПК передбачає подання доказiв, участь у їх дослiдженнi

як право, а не обов'язок осiб, якi беруть участь у справi.

3. Обов'язки доказування, закрiпленi у коментованiй

статтi, не забезпечуються вiдповiдними процесуальними

санкцiями. Тому логiчним є питання про природу цих

обов'язкiв, а також практичну значущiсть норi^и яка мi-

ститься у ст. ЗО ЦПК.

Свого часу Є.В. Васьковський писав, що в Цивiльному

судочинствi можна говорити-лро тягар доказування, про-

те, на його думку, це технiчний термiн, який н^ рiвнозна-

чний термiну <обов'язок доказування>. Такого обов'язку

не iснує, оскiльки у сторiн немає процесуальних обов'яз-

100

кiв, вони можуть не здiйснювати нiяких процесуальних

дiй. Разом з тим, оскiльки сторони для виграшу справи

повиннi довести обставини своїх вимог або заперечень,

кажуть, що на нiй лежить <тягар доказування> цих об-

ставин. Таким чином, пiд <тягарем доказування> розу-

мiється необхiднiсть для даної сторони встановити обста-

вини, нез'ясування яких може спричинити не вигiднi для

неї наслiдки (Васьковский Е.В. Хрестоматия по граж-

данскому процессу.- М" 1996.- С. 108).

На наш погляд, природа закрiплених обов'язкiв щодо

розподiлу доказування може бути з'ясована лише в кон-

текстi законодавчих формул принципу змагальностi ци-

вiльного судочинства. Попередня редакцiя ст. 80 ЦПК,

яка виходила з того, що не тiльки сторони повиннi довести

обставини, на якi вони посилаються як на пiдстави своїх

вимог та заперечень, але й суд має збирати докази з власної

iнiцiативи, практично нiвелювала обов'язок сторiн як юри-

дичний обов'язок, невиконання якого призводить до пев-

них негативних для них наслiдкiв. Цей обов'язок суду

також випливав iз вимог попередньої редакцiї i ст. 15 ЦПК,

що закрiплювала принцип об'єктивної iстини.

На цей час, коли законодавець ввiв бiльш <чисту> зма-

гальнiсть i суд позбавлений обов'язку збирати докази по

справi, закрiплення обов'язку доказування сторонами має

реальний практичний змiст, який полягає у тому, що не-

виконання цього обов'язку повинно мати значення для

оцiнки судом достатностi доказового матерiалу та вiдпо-

вiдного обгрунтування судового рiшення. Це означає, що

коментована стаття може практично застосовуватися, коли

та чи iнша сторона не виконує цих обов'язкiв.

Оскiльки обов'язок по доказуванню покладається на ту

сторону, яка стверджує наявнiсть чи вiдсутнiсть тих або

iнших фактiв, то невиконання цього обов'язку стороною

означає необгрунтованiсть тих чи iнших фактiв, необгрун-

тованiсть тверджень або заперечень сторони. Невипадко-

во обов'язок доказування розподiляється тiльки мiж сто-

ронами та третiми особами, якi заявляють самостiйнi ви-

моги, оскiльки вони є суб'єктами матерiально-правових

вiдносин. Таким чином, невиконання цього обов'язку по-

винно мати матерiально-правовий ефект через застосу-

 вання норми матерiального права до обставин, наведених

сторонами по справi.

101

- Таке тлумачення може викликати заперечення, оскi-

льки, незважаючи на останнi радикальнi змiни ст.ст. 15

та. ЗО ЦПК, залишається незмiнною практика скасування

судових рiшень з посиланням на невиконання судом при

розглядi справи вимог зазначених статей.

Хоча, навпаки, цi статтi дають юридичнi пiдстави для

прийняття рiшень судом в умовах дефiциту доказової

iнформацiї i невиконання сторонами обов'язкiв доказу-

вання.

При розглядi справи суд не може вiдмовити сторонам

у розв'язаннi спору через недостатнiсть доказiв, оскiльки

це означало б вiдмову у правосуддi. Крiм того, порушува-

вся б принцип рiвноправностi сторiн, i сторона, яка не

виконує обов'язкiв доказування, набувала б переваги.

Таким чином, ст. ЗО ЦПК у контекстi закрiпленої фо-

рми змагальностi судочинства та рiвноправностi сторiн

повинна застосовуватися, а умови її застосування мають

бути предметом дослiдження у судовому засiданнi i вiд-

творенi у протоколi судового засiдання.

4. Коментована стаття, як зазначалося, закрiплює зага-

льне правило розподiлу обов'язкiв доказування сторiн.

Це правило виходить iз класичної формули: <Доводить

той, хто стверджує>.

Разом з тим загальне правило доказування застосову-

ється за умов, коли в законодавствi, як правило, у матерi-

альному, вiдсутнi спецiальнi норми, що зумовлюють пере-

розподiл цих обов'язкiв.

Так, найбiльш типовим випадком, що призводить до

перерозподiлу обов'язкiв доказування, є презумпцiї. На-

приклад, презумпцiя вiдсутностi вини (ст. 56 ЦК); презу-

мпцiя вини заподiювача шкоди (ст. 440 ЦК); презумпцiя

походження дитини вiд батькiв, якi знаходиться у шлюбi

(ст. 52 КпШС) та iн.

Презумпцiї звiльняють ту чи iншу сторону вiд обов'я-

зку доказування. Разом з тим, хоча наявнiсть презумпцiї

звiльняє сторону вiд обов'язку доказування, презумпцiя

може бути спростована iншою стороною (ч. З ст. 32 ЦПК).

5. Частина 2 ст. ЗО ЦПК передбачає умови витребуван-

ня доказiв i судом. Такими умовами є клопотання сторiн

або осiб, якi беруть участь у справi, у випадках, коли у за-

значених суб'єктiв доказової дiяльностi є труднощi у по-

даннi доказiв. Це правило певним чином <пом'якшує>

змагальнiсть, проте не призводить до офiцiйностi при зби- '

раннi судом доказiв по справi.

Стаття 31. Обов'язковiсть вироку для суду,

який розглядає цивiльну справу

Вирок суду в кримiнальнiй справi, який набрав за-

конної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає спра-

ву про цивiльно-правовi наслiдки дiй особи, вiдносно

якої вiдбувся вирок суду, лише в питаннях, чи мали

мiсце цi дiї та чи вчиненi вони даною особою.

1. Коментована стаття передбачає преюдицiю вироку

у кримiнальнiй справi та рiшення у цивiльнiй справi,

а також межi преюдицiї зазначених судових постанов при

вирiшеннi цивiльних справ.

2. Згiдно зi ст. 31 ЦПК преюдицiя вироку суду поши-

рюється тiльки на два види фактiв, якi входять до тiрец,-

мета доказування у цивiльнiй справi: а) факт наявностi

певних юридичних за наслiдками дiй; б) здiйснення цих

дiй певною особою. iншi факти, якi пiдтвердженi виро-

ком суду, преюдицiального значення для цивiльної спра-

ви не мають.

Так, у серпнi 1967 р. прокурор Володимирецького ра-

йону в iнтересах Каноницького сiльського споживчого

товариства пред'явив позов до гр-на Омельчука про стяг-

нення 1700 крб.

Прокурор зазначав, що вiдповiдач працював завiдую-

чим магазином Каноницького ССТ i вступив у злочин-

ний зв'язок з колишнiм заготовлювачем цього товарис-

тва Швецем. Останнiй ЗО червня 1966 р. виписав вiдпо-

вiдачевi безтоварну накладну на 1700 крб., а Омельчук

6 липня 1966 р. виписав на Швеця видатковий касовий

ордер на цю суму.

Вироком суду Володимирецького району вiд 24 берез-

ня 1967 р., яким засуджено Швеця, сума 1700 крб. вiдне-

сена на Омельчука. Прокурор просив стягнути з нього

вказану суму.

Рiшенням суду Зарiчнянського району вiд 20 лютого

1968 р. позовну суму стягнуто iз Швеця.

У протестi заступника Голови Верховного Суду Укра-

їни ставиться питання про скасування рiшення i надi-

слання справи на новий розгляд.

Протест пiдлягає задоволенню з таких пiдстав.

Стягуючи 1700 крб. iз Швеця, суд виходив з того, що

нестача на цю суму фактично була не в Омельчука, а саме

у'Швеця, який за допомогою безтоварної накладної пере-

дав її вiдповiдачевi. З цим погодитися не можна, оскiль-

ки вироком суду Володимирецького району вiд 24 берез-

ня 1967 р., яким засуджено Швеця, встановлено, що вка-

зану суму слiд вiднести на Омельчука, оскiльки вiн мав

вiд цього користь.

Згiдно зi ст. 31 ЦПК вирок у кримiнальнiй справi, який

набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що роз- -

глядае справу про цивiльно-правовi наслiдки дiй особи,

вiдносно якої вiдбувся вирок, у питаннях, чи мали мiсце

цi дiї та чи вчиненi вони даною особою. Отже, оскiльки

суд, розглядаючи кримiнальну справу, визнав винним

у нестачi Омельчука, а не Швеця, суд, розглядаючи цивi-

льну справу, не мав пiдстав для стягнення вказаної суми

з останнього. За таких обставин рiшення суду не може

залишитися без змiн.

При новому розглядi справи суд має врахувати наве-

дене i коли вважатиме, що при вирiшеннi кримiналь-

ної справи висновок про вiдсутнiсть вини Швеця у не-

стачi 1700 крб. був помилковий, повинен ставити питан-

ня про скасування вироку в цiй частинi. Лише пiсля

цього можна вiдповiдальнiсть за вказану суму поклас-

ти на Швеця.

Ураховуючи викладене, президiя постановила: протест

заступника Голови Верховного Суду України задоволь-,

нити; рiшення суду Зарiчнянського району вiд 20 лютого

1968 р. скасувати i справу направити Ровенському обла-

сному суду на новий розгляд по першiй iнстанцiї (Кома'

ров В.В. Цивiльне процесуальне право України: практи-

ка застосування. - Харкiв, 1993. - С. 72, 73),

Стаття 32, Пiдстави звiльнення

вiд доказування

Обставини, визнанi судом загальновiдомими, не по-

требують доказування.

Факти, встановленi судовим рiшенням, що набрало

законної сили по однiй цивiльнiй справi, не доводяться

знову при розглядi iнших цивiльних справ, в яких бе-

руть участь тi самi особи.

Факти, якi згiдно з законом припускаються встанов-

леними, не доводяться при розглядi справи. Таке при-

пущення може бути спростоване в загальному порядку.

Ухвала суду про визначення певної обставини такою,

що не потребує доказiв, повинна бути мотивована.

104

1. Коментована стаття встановлює пiдстави звiльнен-

ня вiд доказування, визначаючи, що обставини, визнанi

судом загальновiдомими, не потребують доказування.

Факти, встановленi судовим рiшенням, що набрало закон-

ної сили по однiй цивiльнiй справi, не доводяться знову

при розглядi iнших цивiльних справ, у яких беруть участь .

тi ж самi особи. Факти, якi згiдно iз законом припуска-

ються встановленими, не доводяться при розглядi спра-

ви. Таке припущення може бути спростоване в загально-

му порядку.

Отже, до обставин, якi не пiдлягають доказуванню, на-

лежать: загальновiдомi факти; преюдицiальнi факти, тоб-

то такi, якi встановленi рiшенням або вироком суду

(ст. 31 ЦПК) по ранiше розглянутiй справi; презюмову-

ванi факти, тобто такi, що припускаються iснуючими за-

коном.

2. Загальновiдомi факти не потребують доказування

лише тодi, коли вони визнанi такими судом. Частiше за-

гальновiдомими фактами є рiзнi подiї (землетрус, посуха

тощо). Загальновiдомiсть того чи iншого факту може мати

рiзнi межi. Вiн може бути вiдомий у межах країни, окре-

мої областi, населеного пункту. Це - об'єктивнi межi

загальновiдомостi певного юридичного факту. Проте крiм

об'єктивних меж загальновiдомiсть певного юридичного

факту має i суб'єктивнi межi: даний факт повинен бути

вiдомий не тiльки певним особам, у тому числi сторонам,

але й складу суду, який розглядає справу.

Визнання загальновiдомостi того чи iншого факту при

розглядi цивiльної справи має бути оформлено ухвалою

суду, винесеною в установленому порядку.

3. Преюдицiальними визнаються такi юридичнi фак-

ти, якi ранiше встановленi рiшенням або вироком суду.

Оскiльки вони встановленi рiшенням або вироком суду

в порядку, передбаченому цивiльним чи кримiнально-про-

цесуальним законодавством, то законодавець обгрунто-

вано встановив, що вони не повиннi доводитися вдруге.

Преюдицiальний зв'язок рiшень i вирокiв виникає з рiз-

них цивiльних справ, оскiльки однi й тi ж самi юридичнi

факти можуть мати рiзнi правовi наслiдки. Наприклад,

факт заподiяння шкоди джерелом пiдвищеної небезпеки

входить до предмета доказування як у справi за позовом

про вiдшкодування збиткiв, так i в справi за позовом вла-

сника джерела пiдвищеної небезпеки до безпосереднього

105

заподiювача шкоди. Факт розкрадання є i пiдставою при-

тягнення особи до кримiнальної вiдповiдальностi, i пред-

метом доказування у справi про вiдшкодування збиткiв

засудженим потерпiлому вiд злочину.

Закон установив неоднаковi правила преюдицiї судо-

вих рiшень i вирокiв. Згiдно зi ст. 31 ЦПК вирок суду у

кримiнальнiй справi, який набрав законної сили, є обов'я-

зковим для суду, що розглядає справу про цивiльно-пра-

вовi наслiдки дiй особи, стосовно якої вiдбувся вирок суду,

лише в питаннях, чи мали мiсце цi дiї та чи вчиненi вони

даною особою. Це означає, що iншi обставини, крiм за-

значених у данiй статтi, не е преюдицiальними i пiдляга-

ють доказуванню (наприклад, причинний зв'язок мiж

юридичною дiєю i наслiдком, вина, розмiр шкоди тощо). ^

iнакше вирiшується питання про преюдицiю судових

рiшень, яка значно ширша. Факти, встановленi судовим

рiшенням, що набрало законної сили по однiй цивiльнiй

справi, не доводяться знову при розглядi iнших цивiль- '

них справ, у яких беруть участь тi самi особи (ч. 2 ст. 32

ЦПК).

Так, рiшенням Жовтневого районного суду м. Днiпро-

петровська визнано незаконним звiльнення А.i. i на її

користь стягнуто з науково-дослiдного iнституту заробiт-

ну плату за час вимушеного прогулу.

Прокурор Жовтневого району пред'явив позов до ди-

ректора цього iнституту С.В. про стягнення завданих iн-

ституту збиткiв, посилаючись на те, що звiльнення А.i.

проведено з явним порушенням закону.

Рiшенням Жовтневого районного суду м. Днiпропет-

ровська позов задоволене. Судова колегiя в цивiльних

справах Днiпропетровського обласного суду рiшення за-

лишила без змiни. Постановою президiї Днiпропетровсь-

кого обласного суду протест голови обласного суду задо-

волене, судовi рiшеннi у справi скасовано i в позовi про-

курору вiдмовлено.       ,

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду

України задовольнила протест заступника Генерального

прокурора України про скасування постанови президiї

обласного суду i залишення в силi попереднiх судових

рiшень з таких пiдстаз.

Скасовуючи судовi рiшення про задоволення позову

прокурора, президiя обласного суду виходила з того, що

i адмiнiстрацiя iнститугу вживала заходiв щодо влашту-

106

вання позивачки йа роботi в iнших органiзацiях, тому

висновок суду про явне порушення закону у зв'язку

з ненаданням їй iншої роботи за скороченням штату не

може бути визнано обгрунтованим.

Проте цей висновок президiї не можна визнати прави-

льним. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 40 КЗпП звiльнення за ско-

роченням штату допускається, якщо неможливо перевес-

ти працiвника, з його згоди, на iншу роботу. Рiшенням

Жовтневого районного суду м. Днiпропетровська встано-

влено, що на день звiльнення в iнститутi було ЗО вакант-

них посад, але жодну з них А.i. не запропонували. У зв'я-

зку з цим суд правильно дiйшов висновку про порушен-,

ня адмiнiстрацiєю вимог закону i визнав її звiльнення

неправильним, стягнувши заробiтну плату за час виму-

шеного прогулу.

Розглядаючи позов прокурора про стягнення з С.В.

завданих збиткiв iнституту незаконним звiльненням i

виплатою у зв'язку з цим заробiтної плати за час виму-

шеного прогулу, суд першої та касацiйної iнстанцiй об-

грунтовано виходив з цих обставин, встановлених судо-

вим рiшенням, що набрало законної сили.

Висновок суду у данiй справi про явне порушення за-

кону при звiльненнi А.i. вiдповiдає вимогам ст. 32 ЦПК,

в-силу якої факти, встановленi судовим рiшенням, що

набрало законної сили в однiй цивiльнiй справi, не дово-

дяться знову при розглядi iнших цивiльних справ, у яких

беруть участь тi самi особи.

Всупереч цим положенням президiя обласного суду

дiйшла висновку, що рiшення не вiдповiдає обставинам,

установленим рiшенням суду у справi про поновлення

на роботi, у зв'язку з чим постанова президiї пiдлягає

скасуванню, а постановленi рiшення суду та судової коле-

гiї обласного суду - залишенню без змiни (Комаров В.В.

Цивiльне процесуальне право України: практика засто-

сування. - Харкiв, 1993. - С. 70. 71).

4. Згiдно з ч. З ст. 32 ЦПК пiдставою звiльнення вiд

' доказування є i презюмовуванi факти, тобто факти, якi за

законом припускаються встановленими.

Правовi презумпцiї - специфiчнi норми права, якi

передбачають вiдповiднi факти i правила поведiнки, що

грунтуються на бiльшому ступенi достовiрностi. Так, згi-

дно зi ст. 440 ЦК припускається презумпцiя вини особи,

яка заподiяла шкоду. iз шлюбно-сiмейного законодавст-

ва випливає презумпцiя походження дитини вiд осiб, якi

107

перебувають у шлюбi. Характерною ознакою презюмову-

ваних фактiв, на вiдмiну вiд загальновiдомих i преюдицi-

альних юридичних фактiв, якi належать до предмета до-

казування, є те, що презюмовуванi факти можуть бути спро-

стованi заiнтересованими особами.

Наприклад, у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 27.03.1992 р. № 6 <Про практику розгляду

судами цивiльних справ за позовами про вiдшкодування

шкоди> зазначається, що вiдповiдно до ст. 440 ЦК i ст. 17

Закону України <Про захист прав споживачiв> (у ред.

Закону вiд 15.12.1993 р.) шкода, заподiяна життю, здо-

ров'ю або майну громадянина внаслiдок наявностi конс-

труктивних, рецептурних та iнших недолiкiв товару або

результатiв виконання робiт, пiдлягає вiдшкодуванню осо-

бою, якою вона заподiяна (продавцем, виробником чи ви-

конавцем), незалежно вiд того, чи перебував потерпiлий

з цiєю особою у договiрних вiдносинах. Вони звiльня-

ються вiд вiдповiдальностi, якщо доведуть, що шкода

виникла внаслiдок порушення потерпiлим правил ко-

ристування товаром або його зберiгання (Цивiльний ко-

декс. Цивiльний процесуальний кодекс України. Поста-

нови Пленуму Верховного Суду України в цивiльних

справах. - К" 1999. - С. 380, 381).

Стаття 33. Судовi доручення по збиранню

доказiв

Суд, який розглядає справу, в разi необхiдностi зби-

раная доказiв у iншому мiстi або районi, доручає вiдпо-

вiдному судовi провести певнi процесуальнi дiї.

В ухвалi про судове доручення коротке викладається

суть справи, що розглядається, зазначаються обстави-

ни, що пiдлягають з'ясуванню, докази, якi повинен зi-

брати суд, що виконує доручення. Ця ухвала обов'язко-

ва для суду, якому вона адресована, i має бути викона-

на в строк до десяти днiв.

Судове доручення виконується .у судовому засiданнi

за правилами, встановленими цим Кодексом. Особи, якi

беруть участь у справi, повiдомляються про час i мiсце

засiдання, проте їх неявка не є перешкодою для вико-

нання доручення.

Протоколи i всi зiбранi при виконаннi доручення ма-

терiали негайно пересилаються до суду, який розглядає

справу.

108

Якщо особи, якi беруть участь у справi, або свiдки,

якi дали пояснення або показання судовi, що виконував

доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони

дають пояснення i показання у загальному порядку.

1. Одним iз засобiв збирання доказiв е судове доручен-

ня. Воно повинно бути виконане з дотриманням вимог

закону. Згiдно зi ст. 33 ЦПК виконання судових дору-

чень здiйснюється судом з додержанням усiх встанов-

лених законом процесуальних правил. Недопустимими

е передача виконання судового доручення технiчним пра-

цiвникам, а також вiдiбрання письмових пояснень замiсть

з'ясування поставлених в ухвалi питань у судовому- засi-

даннi зi складанням протоколу.

2. Коментована стаття мiстить вимоги до ухвали про

судове доручення, оскiльки можливiсть виконання дору-

чення зумовлюється вiдомостями про сутнiсть справи, яка

розглядається.

Крiм того, вона передбачає обов'язкове повiдомлення

осiб, якi беруть участь у справi, про час i мiсце засiдання

суду, котрий виконує судове доручення, хоча неявка цих

осiб не перешкоджає виконанню судового доручення. За-

крiплення в нiй цього правила е гарантiєю здiйснення

заiнтересованими особами права на судовий захист.

3. У пунктi 9 Постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 21.12.1990 р. № 9 <Про практику застосу-

вання судами процесуального законодавства при розгля-

дi цивiльних справ по першiй iнстанцiї> зазначається, що

за змiстом правил ст. 33 ЦПК судовi доручення по зби-

ранню доказiв, допит свiдкiв, проведення огляду на мiсцi

речових доказiв, експертиза, допит сторiн або третьої осо-

би даються тiльки суду (а не iншому органу), якщо вiдпо-

вiднi дiї не можуть бути проведенi судом, що розглядає

справу, або для нього це становить труднощi.

Дача судових доручень та їх виконання повиннi про-

водитися з суворим додержанням правил ст. 33 ЦПК та

' визначеним законом порядком збирання доказiв. Фак-

тичнi данi, одержанi при виконаннi доручення з порушен-

ням установленого законом порядку (ст.ст. 57, 60, 182,

184,188, 189 ЦПК), доказової сили не мають (Цивiльний

кодекс. Цивiльний процесуальний кодекс України. Поста-

нови Пленуму Верховного Суду України в цивiльних спра-

вах.-К" 1999. - Є. 350).

109

4. Стаття 33 закрiплює правило: якщо особи, якi беруть

участь у справi, або свiдки, якi дали пояснення чи показання

суду, що виконував доручення, прибудуть до суду, який

розглядає справу, то вони дають пояснення i показання у

загальному порядку. Це правило є похiдним вiд того, що .

судовий розгляд здiйснюється у формi судового засiдання

i певнi особи мають право участi у судовому засiданнi.

Стаття 34. Строк подачi доказiв

Сторони зобов'язанi подати свої докази або повiдоми-

ти про них суд до початку судового засiдання в справi.

Питання про прийняття доказiв пiсля цього строку ви-

рiшується судом залежно вiд обставин справи.

1. Стаття передбачає строк подачi сторонами доказiв

з урахуванням того, що докази мають бути поданi до

початку судового засiдання. Що стосується прийняття

доказiв пiсля цього строку, тобто в судовому засiданщ

або в наступних судових засiданнях, то це питання

вирiшується судом залежно вiд обставин справи.

Залежнiсть прийняття доказiв пiсля визначеного стат-'

тею строку вiд обставин справи означає, що не слiд вiдмо-

вляти у прийняттi доказiв, якщо вони мають значення

для вирiшення справи, а iснуючих доказiв недостатньо.

2. Норма, яка закрiплена в коментованiй статтi, на

цей час певною мiрою має формальний характер, оскiль-

ки, незважаючи на посилення змагальностi цивiльного

судочинства у зв'язку з останнiми змiнами ст.ст. 15 та

ЗО ЦПК, усе ж виходить з моделi змагальностi, яка хара-

ктеризувалася достатньою активнiстю суду. Пiсля вка-

заних змiн не були системно змiненi й iншi статтi ЦПК,

у тому числi ст. 34 ЦПК. У контекстi змiн ст.ст. ^5 i ЗО

ЦПК норми, закрiпленi у коментованiй статтi, мали бути

уточненi i визначати не можливiсть надання додатко-

вих доказiв сторонами пiсля визначеного строку, а про-

цесуальнi наслiдки несвоєчасного їх подання залежно

вiд поважностi або неповажностi причин здiйснення да-

них процесуальних дiй. Проте змiни такої спрямовано-

стi потребували б тодi i вiдповiдних змiн щодо пiдстав

скасування судових рiшень, повноважень суду касацiй-

ної та наглядної iнстанцiй та iн.

Такi нововведення мали б занадто радикальний хара-

ктер i стосувалися б суттєвих засад цивiльного судочин-

110

ства, тому слiд припустити, що вони знайдуть своє вiдо-

браження у новому ЦПК.

Стаття 35. Пiдстави забезпечення доказiв

Особи, якi мають пiдстави побоюватись, що подача

потрiбних для них доказiв стане згодом неможливою

або утрудненою, мають право просити суд пiд час роз-

гляду справи або суддю як до, так i пiсля подачi заяви

забезпечити цi докази.

(Стаття 35 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

М" 1461-10 вiд 23.01.81)

Цивiльне процесуальне законодавство передбачає, що

особи, якi мають пiдстави побоюватися, що подання по-

трiбних для них доказiв стане згодом неможливим або

утрудненим, мають право пiд час розгляду справи проси-

ти суд або суддю як до, так i пiсля подачi заяви забезпе-

чити цi докази.

Забезпечення доказiв - це заходи, спрямованi на збе-

реження вiдомостей про обставини справи, коли є пiдста-

ви припускати, що використання цих вiдомостей у пода-

льшому може стати утрудненим або неможливим (вiд'їзд

свiдка у тривале вiдрядження, втрата якостей речi тощо).

Стаття 36. Способи забезпечення доказiв

Суддя забезпечує докази, зокрема: допитом свiдкiв,

призначенням експертизи, витребуванням та оглядом

письмових i речових доказiв.

Про забезпечення доказiв суд .або суддя постановляє

ухвалу, в якiй зазначає порядок i спосiб її виконання.

Протоколи i всi зiбранi в порядку забезпечення дока-

зiв матерiали надсилаються до суду, який розглядає

справу.

1. Забезпечення доказiв вiднесено виключно до ком-

петенцiї судiв. Згiдно зi ст. 36 ЦПК суддя забезпечує до-

кази шляхом допиту свiдкiв, призначення експертизи,

витребування та огляду письмових i речових доказiв. Про

забезпечення доказiв суд або суддя постановляє ухвалу,

в якiй зазначає порядок i спосiб її виконання. Протоколи

та всi зiбранi в порядку забезпечення доказiв матерiали

надсилаються до суду, що розглядає справу.

2. Способи забезпечення доказiв е вичерпними.

i

111

Стаття 37. Заява про забезпечення доказiв

Заява про забезпечення доказiв повинна мiстити:

1) суть i форму потрiбних доказiв;

2) зазначення обставин, якi пiдтверджуються цими

, доказами;

3) пiдставу, на якiй просять забезпечити докази'

4) справу, для якої потрiбнi забезпечуванi докази.

1. Заява про забезпечення доказiв повинна подаватися

у письмовiй формi. Коментована стаття передбачає, якi вi-

домостi мають мiститися у заявi про забезпечення доказiв.

Перелiк цих вiдомостей пов'язаний iз попереднiми

статтями ЦПК i, перш за все, зi ст.ст. 35 i 36, якi закрiп-

люють пiдстави та способи забезпечення доказiв.

2. Наявнiсть спецiальної норми щодо змiсту заяви про

забезпечення доказiв означає, що у певних випадках не-

виконання вимог коментованої статтi може бути пiдста-

вою для вiдмови у забезпеченнi доказiв.

*

Стаття 38. Порядок розгляду заяв

про забезпечення доказiв

Заяву нро забезпечення доказiв розглядає протягом

десяти днiв вiдповiдно суд або суддя того суду, в районi

дiяльностi якого належить провести цi процесуальнi дiї

з повiдомленням заiнтересованих осiб. Однак неявка Їх

не перешкоджає розглядовi заяви.

У невiдкладних випадках, а також у випадках, коли

не можна встановити, до кого позивач може згодом

пред'явити позов, заява про забезпечення доказiв роз-

глядається тiльки з участю заявника.

1. Стаття, що коментується, встановлює правила стосо-

вно строку та порядок розгляду заяв про забезпечення

доказiв.

Згiдно з цiєю статтею забезпечення доказiв може здiйс-

нюватися не лише судом, у якому перебуває цивiльна спра-

ва, але й iншим судом, у районi дiяльностi якого нале-

жить провести вiдповiднi процесуальнi дiї (допитати свi-

дка, провести огляд на мiсцi тощо).

2. Залежно вiд способу забезпечення доказiв здiйсню-

ється компетентним судом iз додержанням вiдповiдних

правил та з повiдомленням заiнтересованих осiб. Неявка

цих осiб не перешкоджає розгляду заяви.

Причини неявки заiнтересованих осiб не мають юри-

дичного значення. Є лише одна умова, яка в данiй ситуа-

цiї не перешкоджає розгляду заяви, - це обов'язкова на-

явнiсть даних про одержання, заiнтересованими особами

повiстки-повiдомлення.

3. Частина 2 ст.,38 ЦПК передбачає окрему ситуацiю,

коли мають мiсце невiдкладнi випадки щодо забезпечен-

ня доказiв, а також коли особа просить забезпечити дока-

^зи до порушення цивiльної справи. У такому разi заява

про забезпечення доказiв розглядається тiльки з участю

заявника.

Стаття 39. Оскарження ухвали про забезпечення

доказiв

Оскарження ухвали про забезпечення'доказiв не до-

пускається, на неї не може бути внесено окреме подан-

ня прокурора.

На ухвалу про вiдмову забезпечити докази може бути

подано скаргу або внесено окреме подання.

(Стаття 39 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№ 2857-12 вiд 15.12.92)

Вiдповiдно до коментованої статтi ухвали, якими за-

доволено заяву про забезпечення доказiв, не пiдлягають

оскарженню. На них не може бути внесено також i

окреме подання прокурора.

Щодо ухвал про вiдмову в задоволеннi заяви про за-

безпечення доказiв, то вони можуть бути предметом оска-

рження або на них може бути внесене окреме подання.

Стаття 40. Пояснення сторiн i третiх осiб

Пояснення сторiн i третiх 'осiб про вiдомi їм обстави-

ни, що мають значення для справи, пiдлягають перевiр-

цi i оцiнцi поряд з iншими зiбраними в справi доказами.

Визнання стороною на судi фактiв, якими друга сто-

рона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для

суду обов'язковим.

Суд може вважати визнаний факт встановленим, коли

у нього не виникає сумнiву в тому, що визнання вiдпо-

вiдає дiйсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх

прав i законних iнтересiв i не зроблено пiд впливом об-

ману, насильства, погрози, помилки або з метою прихо-

вання iстини.

113

Стаття 37. Заява про забезпечення доказiв

Заява про забезпечення доказiв повинна мiстити:

1) суть i форму потрiбних доказiв;

2) зазначення обставин, якi пiдтверджуються цими

, доказами;

3) пiдставу, на якiй просять забезпечити докази;

4) справу, для якої потрiбнi забезпечуванi докази.

1. Заява про забезпечення доказiв повинна подаватися

у письмовiй формi. Коментована стаття передбачає, якi вi-

домостi мають мiститися у заявi про забезпечення доказiв.

Перелiк цих вiдомостей пов'язаний iз попереднiми

статтями ЦПК i, перш за все, зi ст.ст. 35 i 36, якi закрiп-

люють пiдстави та способи забезпечення доказiв.

2. Наявнiсть спецiальної норми щодо змiсту заяви про

забезпечення доказiв означає, що у певних випадках не-

виконання вимог коментованої статтi може бути пiдста-

вою для вiдмови у забезпеченнi доказiв.               ,

Стаття 38. Порядок розгляду заяв

про забезпечення доказiв

Заяву про забезпечення доказiв розглядає протягом

десяти днiв вiдповiдно суд або суддя того суду, в районi

дiяльностi якого належить провести цi процесуальнi дiї,

з повiдомленням заiнтересованих осiб. Однак неявка їх

ве перешкоджає розглядовi заяви.

У невiдкладних випадках, а також у випадках, коли

не можна встановити, до кого позивач Може згодом

пред'явити позов, заява про забезпечення доказiв роз-

глядається тiльки з участю заявника. .

1. Стаття, що коментується, встановлює правила стосо-

вно строку та порядок розгляду заяв про забезпечення

доказiв.

Згiдно з цiєю статтею забезпечення доказiв може здiйс-

нюватися не лише судом, у якому перебуває цивiльна спра-

ва, але й iншим судом, у районi дiяльностi якого нале-

жить провести вiдповiднi процесуальнi дiї (допитати свi-

дка, провести огляд на мiсцi тощо).

2. Залежно вiд способу забезпечення доказiв здiйсню-

ється компетентним судом iз додержанням вiдповiдних

правил та з повiдомленням заiнтересованих осiб. Неявка

цих осiб не перешкоджає розгляду заяви.

112

Причини неявки заiнтересованих осiб не мають юри-

дичного значення. Є лише одна умова, яка в данiй ситуа-

цiї не перешкоджає розгляду заяви, - це обов'язкова на-

явнiсть даних про одержання заiнтересованими особами

повiстки-повiдомлення,

3. Частина 2 ст..38 ЦПК передбачає окрему ситуацiю,

коли мають мiсце невiдкладнi випадки щодо забезпечен-

ня доказiв, а також коли особа просить забезпечити дока-

зи до порушення цивiльної справи. У такому разi заява

про забезпечення доказiв розглядається тiльки з участю

заявника.

Стаття 39. Оскарження ухвали про забезпечення

доказiв

Оскарження ухвали про забезпечення доказiв не до-

пускається, на неї не може бути внесено окреме подан-

ня прокурора.

На ухвалу про вiдмову забезпечити докази може бути

подано скаргу або внесено окреме подання.

(Стаття 39 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№ 2857-12 вiд 15.12.92)

Вiдповiдно до коментованої статтi ухвали, якими за-

доволено заяву про забезпечення доказiв, не пiдлягають

оскарженню. На них не може бути внесено також i

окреме подання прокурора.

Щодо ухвал про вiдмову в задоволеннi заяви про за-

безпечення доказiв, то вони можуть бути предметом оска-

рження або на них може бути внесене окреме подання.

Стаття 40. Пояснення сторiн i третiх осiб

Пояснення сторiн i третiх осiб про вiдомi їм обстави-

ни, що мають значення для справи, пiдлягають перевiр-

цi i оцiнцi поряд з iншими зiбраними в справi доказами.

Визнання стороною на судi фактiв, якими друга сто-

рона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для

суду обов'язковим.

Суд може вважати визнаний факт встановленим, коли

у нього не виникає сумнiву в тому, що визнання вiдпо-

вiдає дiйсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх

прав i законних iнтересiв i не зроблено пiд впливом об-

ману, насильства, погрози, помилки або з метою прихо-

ваная iстини.

На доказування визнаного в судi факту не' пощирю-;

ються правила, встановленi статтею 29 цього Кодексу,,

крiм випадкiв, коли факт повинен бути стверджений но-'

тарiально посвiдченим документом.

1. Пояснення сторiн i третiх осiб є одним iз засобiв

доказування. Право сторiн i третiх осiб давати уснi та

письмовi пояснення у законодавствi конкретизується сто-

совно окремих стадiй цивiльного процесу.

Доказове значення мають лише тi пояснення сторiн

i третiх осiб, у яких мiстяться вiдомостi про факти, iщо

мають значення для справи. Поряд iз поясненнями по

сутi справи сторони i третi особи мають право подавати

свої доводи та мiркування з усiх питань, що виникають

у ходi судового розгляду, брати участь у допитi свiдкiв

i експертiв, висловлювати свою думку з приводу змiсту

та достовiрностi письмових i речових доказiв та iн. Подi-

бнi пояснення поряд iз заявами сторiн розпорядчого ха-

рактеру (визнання позову, вiдмова вiд позову тощо) не е

доказом у справi.

Таким чином, пояснення сторiн i третiх осiб мають

неоднакове значення, а доказами в цивiльнiй справi мо-

жуть бути лише тi пояснення, якi мiстять вiдомостi про

факти, що належать до предмета доказування. У пояс-

неннях сторiн i третiх осiб видiляють: а) повiдомлення,

вiдомостi про факти, тобто докази; б) волевиявлення;

в) судження про юридичну квалiфiкацiю правовiдносин;

г) мотиви, аргументи, за допомогою яких кожна сторона

висвiтлює фактичнi обставини у вигiдному для себе аспе-

ктi; д) прояв емоцiй, настрою.

Пояснення сторiн i третiх осiб як засiб доказування

в цивiльному процесi мають iстотне значення. Визнаючи

за сторонами i третiми особами право давати пояснення,

закон передбачає скасування рiшення, якщо справу роз-

глянуто за вiдсутностi будь-кого з осiб, якi беруть участь

у справi, не повiдомлених про час i мiсце судового засi-

дання (ст, 314 ЩiК).

Вiдсутнiсть усних або письмових пояснень сторiн чи

третiх осiб, якi не з'явились у судове засiдання, може при-

звести до постановлення судом необгрунтованого рiшен-

ня, оскiльки утруднюється з'ясування дiйсних взаємовiд-

носин сторiн. Тому навiть у разi неявки без поважних

причин у судове засiдання особи, яка бере участь у справi,

114

питання про можливiсть розгляду справи за її вiдсутнос-

тi повинно вирiшуватися судом з урахуванням необхiд-

ностi її пояснення для з'ясування взаємовiдносин сторiн

i достатностi доказiв.

Значення пояснень сторiн визначається тим, що сторо-

ни є учасниками спiрних правовiдносин i можуть дати по-

внi вiдомостi щодо фактiв, якi мають значення для справи.

Така роль пояснень сторiн виявляється вже у стадiї пiдго-

товки цивiльних справ до судового розгляду. У цiй стадiї

суддя опитує позивача про обставини, якими вiн обгрунто-

вує свої вимоги i докази, що пiдтверджують викладенi пози-

вачем у позовнiй заявi обставини, з'ясовує можливi з боку

вiдповiдача заперечення, а в разi необхiдностi викликає вiд-

повiдача, вимагає у нього пояснення про обставини справи,

з'ясовує заперечення проти позову i докази, якими цi запе-

речення можуть бути пiдтвердженi. По особливо склад-

них справах суддя пропонує вiдповiдачевi подати письмовi

пояснення у справi (ст. 143 ЦПК);

Особливiстю пояснень сторiн як засобiв доказування

є те, що сторони юридичне заiнтересованi в результатах

справи i дача пояснень - їх право, а не обов'язок. Цю

обставину необхiдно враховувати при дослiдженнi пояс-

нень сторiн.

Зазначенi специфiчнi риси пояснень сторiн виявля-

ються i в судовому розглядi. Суд визначає порядок допи-

ту свiдкiв, експертiв та дослiдження всiх iнших доказiв

лише пiсля заслуховування пояснень сторiн та iнших

осiб, якi беруть участь у справi. Таким чином, суд одер-

жує первiснi вiдомостi про факти, що пiдлягають установ-

ленню з цивiльної справи, безпосередньо вiд сторiн, у по-

ясненнях яких, як правило, мiстяться не тiльки факти,

але й тi данi, якими вони можуть бути пiдтвердженi. Це

дає можливiсть суду обрати найбiльш доцiльний i швид-

кий шлях дослiдження i перевiрки всього доказового

матерiалу, в ходi якого будуть пiдтвердженi або спросто-

ванi твердження сторiн, данi ними на початку розгляду

справи по сутi. Така регламентацiя ходу судового роз-

гляду з цивiльної справи орiєнтує суд на критичне став-

лення до тих пояснень, якi представленi сторонами з

метою обгрунтування i захисту своїх прав та охороню-

ваних законом iнтересiв.

2. Суд не може обгрунтувати свої висновки лише за-

явами сторiн i повинен запропонувати сторонам обгрун-

115

тувати свої твердження. Не тiльки твердження сторiн,!

але й визнання фактiв, якими вони обгрунтовують свою

позицiю по справi, для суду не є обов'язковими i прийма-

ються тiльки тодi, коли немає сумнiву, що визнання вiдпо-

вiдає обставинам справи. Тому наявнiсть одного лише по-

силання сторони на те, що її твердження про факти, якi

мають значення для справи, не спростовано, не може роз-

глядатися як доказ факту, який має бути встановлений.

Аналiзуючи пояснення сторiн, суд з'ясовує предмет до-

казування в справi, визначає закон, яким потрiбно керу-

ватися при вирiшеннi справи, встановлює коло необхiд-

них доказiв.

Є два види пояснення сторiн: твердження i визнання.

Сутнiсть тверджень полягає у тому, що в них мiстяться

вiдомостi про факти, якi згiдно iз законом повинна дово-

дити сторона як суб'єкт доказування. Сутнiсть же ви-

знання в iншому. Визнання сторони - це таке пояснен-

ня, що мiстить вiдомостi про факти, якi за законом по-,

винна доводити iнша сторона.

На вiдмiну вiд пояснень сторiн про факти, якi вiдповi-

дають їх процесуальнiй заiнтересованостi, а тому потре-

бують обгрунтування iншими засобами доказування, ви-

знання фактiв, якими iнша сторона обгрунтовує свої ви-

моги або заперечення, що суперечать її процесуальнiй за-

iнтересованостi, може стати достатнiм i, отже, єдиним до-

казом наявностi факту, якщо, на думку суду, визнання

вiдповiдає дiйсним обставинам справи, не порушує будь-

чиїх прав i законних iнтересiв i не зроблено пiд впливом

обману, насильства, погрози, помилки або з метою при-

ховання iстини.

Визнання стороною факту звiльняє iншу сторону вiд

його доказування, якщо суд визнає цей факт установле-

ним. Про прийняття судом визнання стороною факту

повинна бути винесена ухвала.

Судове визнання стороною факту може бути усним

i письмовим. Усна заява, як i всi пояснення осiб, якi бе-

руть участь у справi, обов'язково вноситься до протоколу

судового засiдання, а письмова додається до справи.

Визнання факту, зроблене не в судовому засiданнi, не

є доказом. Будучи доказовим фактом, воно саме потребує

доказування, тобто обгрунтування iншими доказами.

Так, факт позасудового визнання вiдповiдачем бать-

кiвства у справi про встановлення батькiвства суд уста-

новлює на пiдставi доказiв, якi з достовiрнiстю його пiд-

тверджують.

Особливе процесуальне значення має визнання сторо-

ною факту, для пiдтвердження якого допустимi лише пе-

внi засоби доказування - письмовi докази або нотарiаль-

на форма угоди.

Недотримання передбаченої законом форми угоди

позбавляє сторони права у випадку спору посилатися для

пiдтвердження її здiйснення на показання свiдкiв.

Процесуальне значення визнання стороною факту

здiйснення угоди без дотримання-юридичної форми по-

лягає в тому, що воно вирiшує спiр сторiн у цiй частинi й

уможливлює пiдтвердження угоди будь-якими засобами

доказування, у тому числi й показаннями свiдкiв.

Згiдно зi ст. 40 ЦПК на доказування визнаного в судi

факту не поширюються правила, встановленi ст. 29 ЦПК,

крiм випадкiв, коли факт повинен бути стверджений но-

тарiально посвiдченим документом.

Стаття 41. Показання свiдка

Свiдком може бути кожна особа, якiй вiдомi будь-якi

обставини, що вiдносяться до справи.

Свiдок зобов'язаний з'явитись до суду i дати правди-

вi показання про вiдомi йому обставини.

1. Показання свiдкiв, тобто повiдомлення суду свiд-

ком вiдомостей (фактичних даних) про обставини, якi

мають значення для справи, - один iз засобiв доказуван-

ня в цивiльному процесi.

Свiдком може бути кожна особа, якiй вiдомi будь-якi

обставини, що стосуються справи. Свiдок зобов'язаний

з'явитися до суду i дати правдивi показання про вiдомi

йому обставини.

Як правило, свiдками викликаються громадяни, яким

особисто вiдомi будь-якi iстотнi для справи обставини.

Особи, якi знають про цi обставини зi слiв iнших чи в

результатi ознайомлення з певним документом, у разi не-

обхiдностi можуть такйж допитуватись як свiдки. Їх по-

казання вважаються похiдними i дають можливiсть знай-

ти первiснi докази. Коли ж свiдок не може назвати дже-

рела своїх вiдомостей, такi фактичнi данi не будуть до-

казами.

117

2. Крiм обов'язку дати показання свiдок має процесу-

альнi права. Свiдок, даючи показання, може робити пись-

мовi замiтки в тих випадках, коли його показання пов'я-

занi з будь-якими обчисленнями та iншими даними, якi

важко зберегти в пам'ятi. Цi замiтки подаються суду та

особам, якi беруть участь у справi, i можуть бути доданi до

справи за ухвалою суду (ст. 183 ЦПК). Свiдок може да-

вати показання рiдною мовою, користуватися послугами

перекладача (ст. 9 ЦПК). За ним зберiгається його сере-

днiй заробiток за мiсцем роботи. Свiдкам, якi не є робiт-

никами або працiвниками пiдприємств, установ та орга-

нiзацiй, за вiдрив їх вiд роботи чи звичайних занять ви-

плачується винагорода в установленому розмiрi. Свiдко-

вi в установлених розмiрах виплачуються також вартiсть

переїзду, добовi та витрати по найму житла (ст. 71 ЦПК). ^

Стаття 42. Особи, якi не можуть бути свiдками

Не можуть бути свiдками особи, нездатнi через 'свої

. фiзичнi або психiчнi вади правильно сприймати обста-

вини, що мають значення для справи, або давати про

них правильнi показання.

Не можуть бути свiдками також представники по ци-

вiльнiй справi або захисники в кримiнальнiй справi по

обставинах, якi стали їм вiдомi у зв'язку з виконанням

обов'язкiв представника або захисника.

1. Згiдно зi ст. 42 ЦПК не можуть бути свiдками осо-

би, нездатнi через свої фiзичнi чи психiчнi вади правиль-

но сприймати обставини, що мають значення для справи,

або давати про них правильнi показання. Не можуть бути

свiдками також представники у цивiльнiй справi або за-

хисники у кримiнальнiй справi по обставинах, якi стали

їм вiдомi у зв'язку з виконанням обов'язкiв представни-

ка або захисника.

2. При застосуваннi коментованої статтi слiд виходи-

ти ^з того, що наявнiсть тих чи iнших вад, якi перешко-

джають правильно сприймати обставини, що мають зна-

/ чення для справи, або давати про них правильнi показан-

ня, судом перевiряється в кожному конкретному випад-

ку. Так, наявнiсть у особи психiчного захворювання не є

завжди перешкодою для допиту її як свiдка. Суд пови-

нен вирiшити це питання, зокрема за допомогою судово-

медичної або психiатричної експертизи.

118

Що стосується неможливостi допиту як свiдкiв пред-

ставникiв у цивiльнiй справi або захисника у кримiна-

льнiй справi по обставинах, якi стали їм вiдомi у зв'яз-

ку з виконанням обов'язкiв представника або захисника,

то ця норма виходить з довiрчого характеру вiдносин свi-

Ька iз судовим представником або захисником i стосу-

ється лише обставин справи, що стали вiдомi при вико-

наннi цих функцiй. В iнших випадках зазначенi особи

можуть бути допитанi як свiдки.

Стаття 43. Змiст заяви про виклик свiдка

Особа, що просить про виклик свiдка, повинна за-

значити його прiзвище, iм'я, по батьковi, мiсце прожи-

вання та обставини, що вiн може ствердити.

Стаття передбачає вимоги до змiсту заяви про виклик

свiдка.

Норма, яка мiститься в цiй статтi, є похiдною вiд пра-

вила належностi доказiв та допустимостi засобiв доказу-

вання. Її застосування зумовлюється тим, що свiдком

може бути лише особа, яка має змогу стверджувати про тi

чи iншi обставини справи. У зв'язку з цим суддя, вирi-

шуючи питання про коло свiдкiв, яких необхiдно викли-

кати, повинен виходити також iз доцiльностi. Немає пiд-

став викликати у судове засiдання всiх свiдкiв, якi пiд-

тверджують тi ж самi факти.

Крiм того, питання про виклик свiдка вирiшується

з урахуванням допустимостi показань свiдкiв. Хоча за-

кон передбачає обов'язковiсть письмових доказiв для вста-

новлення певних фактiв (наприклад, факт укладення ци-

вiльної угоди - ст. 46 ЦК), це не виключає можливостi

використання показань свiдкiв для пiдтвердження iнших

обставин, що мають значення для справи.

Стаття 44. Вiдповiдальнiсть свiдка

Якщо викликаний свiдок не з'явиться в судове засi-

дання з причин, визнаних судом неповажними, його

може бути пiддано штрафу в розмiрi до одного неопода-

тковуваного мiнiмуму доходiв громадян i примусовому

приводу через органи внутрiшнiх справ.

За злiсне ухилення вiд явки до суду свiдок несе вiд-

повiдальнiсть за частиною першою статтi 1853 Кодексу

України про адмiнiстративнi правопорушення, а за дачу

119

завiдомо неправдивих показань або за вiдмову вiд дачi

показань - вiдповiдно за статтями 178 чи 179 Кримi-

нального кодексу України.

(Стаття 44 iз змiнами,внесеними згiдно з Указами ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81, № 8627-10 вiд 20.03.85, № 9166-11 вiд

04.05.90; Законами № 2857-12 вiд 15.12.92, № 27/96-ВР вiд

02.02.96)

1. Частина 1 ст. 44 ЦПК передбачає пiдстави, вид та

розмiр процесуальної вiдповiдальностi свiдка. Процесуа-

льна вiдповiдальнiсть передбачена у виглядi процесуаль-

ного штрафу та примусового приводу. Вказiвка на непо-

важнiсть причин неявки свiдка в судове засiдання перед-

бачає, що обов'язковою умовою для застосування проце-

суальної вiдповiдальностi є його вина.

2. Норма, що мiститься у ч. 2 ст. 44 ЦПК, має вiдсиль-

ний характер. Вона передбачає, що за злiсне ухилення

вiд явки до суду свiдок несе вiдповiдальнiсть за ч. 1

ст. i^^пАП, а за дачу завiдомо неправдивих пока-

зань або за вiдмову вiд дачi показань - вiдповiдаль-

нiсть за ст.ст. 178 чи 179 КК.

Згiдно зi ст. iвб^пАП злiсне ухилення свiдка вiд явки

в суд квалiфiкується як прояв неповаги до суду i спричи-

няє накладення штрафу вiд трьох до восьми неоподатко- "

вуваних мiнiмумiв доходiв громадян або адмiнiстратив-

ний арешт на строк до п'ятнадцяти дiб.

Вiдповiдно до ст. 178 КК завiдомо неправдиве пока-

зання свiдка карається позбавленням волi на строк до

одного року або виправними роботами на той же строк.

Тi ж самi дiї, поєднанi з обвинуваченням в особливо небез-

печному державному чи iншому тяжкому злочинi, а та-

кож вчиненi з корисливою метою, караються позбавлен-

ням волi до п'яти рокiв.

Вiдмова свiдка вiд дачi показань на пiдставi ст. 179

КК карається виправними роботами на строк до шести

мiсяцiв або штрафом вiд п'ятдесяти до ста двадцяти мi-

нiмальних розмiрiв заробiтної плати.

Стаття 45. Допит свiдкiв у мiсцi їх проживання

або перебування

Свiдкiв, якi постiйно живуть поза мiсцем знаходжен-

ня суду, що розглядає справу, i не можуть з поважних

причин з'явитись в судове засiдання, може допитати суд

в мiсцi їх проживання за дорученням суду, що розгля-

дає справу.

Свiдок може бути допитаний судом у мiсцi його пере-

бування; якщо вiн внаслiдок хвороби, старостi, iнвалiд-

ностi або iнших поважних причин не може з'явитись на

виклик суду.

Якщо зазначенi вище свiдки з'являться у засiдання

суду, що розглядає справу, їх слiд допитати.

Допит свiдкiв у мiсцi їх проживання або перебуван-

ня провадиться з iнiцiативи суду, на прохання сторони

або iнших осiб, якi беруть участь у справi, чи самого

свiдка.

1. Коментована стаття для своєчасного розгляду спра-

ви передбачає можливiсть допиту свiдкiв не тим судом,

який розглядає справу, а й судом за мiсцем їх проживан-

ня або перебування, пов'язуючи цез поважнiстю причин,

якi унеможливлюють їх явку до суду.

Свiдок може бути допитаний судом також за мiсцем

його перебування у зв'язку з хворобою, старiстю, iнвалiд-

нiстю.

2. Ця норма має оцiночний характер i певною мiрою

гарантує iнтереси свiдка, що мають ураховуватися судом

(наявнiсть малолiтнiх дiтей, iнших осiб, якi потребують

пiклування тощо).

Допит свiдкiв за мiсцем їх проживання або перебу-

вання провадиться з iнiцiативи суду, на прохання сторо-

ни або iнших осiб, якi беруть участь у справi, чи самого

свiдка.

Стаття 46. Письмовi докази

Письмовими доказами є: всякого роду документи,

акти, листування службового або особистого характеру,

що мiстять в собi вiдомостi про обставини, якi мають

значення для справи.

1. У статтi передбачається, що письмовими доказами

є будь-якого роду документи, акти, листування службово-

го або особистого характеру, що мiстять у собi вiдомостi

про обставини, якi мають значення для справи.

Письмовi докази - це предмети, на яких за допомо-

гою знакiв закрiпленi думки, що мiстять свiдчення про

121

факти, необхiднi для вирiшення справи. У цьому визна-   '

ченнi вiдбиваються головнi ознаки письмового доказу.

iстотною ознакою письмового доказу є також те, що

вiдомостi про факти закрiплюються в об'єктивнiй формi

на тих або iнших матерiальних предметах. Предмет, який

може бути використаний для закрiплення думок, пови-

нен бути придатним для письма, щоб нанесенi знаки мо-

гли зберегтися протягом певного часу (наприклад'папiр).

Ознакою письмового доказу є й те, що закрiплення

людиною на предметi своїх думок здiйснюється за допо-

могою певних знакiв. Засiб нанесення знакiв повинен бути

таким, щоб на предметi утворювалися матерiальнi слiди

цих знакiв, доступнi для сприйняття. Знаки наносяться

певними хiмiчними засобами або шляхом механiчної

змiни поверхнi предмета.

Вiдомостi про факти можуть бути вираженi або у фор-

мi думки, або у виглядi певних слiдiв на матерiальних

предметах. Лише своїм змiстом письмовi докази можуть

пiдтверджувати наявнiсть або вiдсутнiсть факту, який має

бути встановлений.

Письмовi докази за своїм джерелом належать до до-

казiв особистих, внаслiдок чого їм притаманний процес

формування особистих доказiв, на який впливають особи- .,

стi якостi людини: освiта, спецiальнiсть, вiк, спостереж-

ливiсть, iнтереси, розвиненiсть органiв чуття, душевний

стан тощо. Сукупнiсть цих факторiв i визначає об'єктив-

нiсть та повноту одержання i закрiплення вiдомостей.

Особливiсть письмового доказу полягає у тому, що при

закрiпленнi вiдомостей можливi всякого роду неточностi,

перекручення, неповнота, що нерiдко виявляються при

наступнiй перевiрцi документа за допомогою Показань осiб,

якi його склали.

' Важливiсть письмових доказiв у цивiльному процесi

перш за все визначається значенням форми матерiально-

правових вiдносин. Законом передбачено обов'язкову пись-

мову форму низки угод i заборонено використання iнших

засобiв доказування на пiдтвердження^ укладення.

2. У судовiй практицi використовуються рiзнi види

письмових доказiв, яким притаманнi певнi особливостi,

що необхiдно враховувати при їх дослiдженнi.

Письмовi докази класифiкуються за такими ознака-

ми: суб'єкт (джерело) формування; характер змiсту; фор-

ма закрiплення; засiб формування.

3. За суб'єктом письмовi докази подiляються на офi-

цiйнi i неофiцiйнi. Офiцiйнi письмовi докази - це доку-

менти, акти, якi виходять вiд державних органiв, установ,

пiдприємств, службових осiб i громадських органiзацiй.

Неофiцiйнi - це документи, якi виходять вiд громадян.

Розмежування письмових доказiв на офiцiйнi i неофi-

цiйнi зумовлює неоднаковий порядок їх дослiдження.

Дослiдження офiцiйних документiв потребує з'ясування

наявностi повноважень органiв i службових осiб, якi скла-

ли документ, додержання передбаченого законом поряд-

ку складання документiв i перевiрки iстинностi викладе-

них у документах вiдомостей.

Оспорювання офiцiйних документiв у деяких випад-

ках можливе лише в установленому законом порядку. \

Офiцiйнi письмовi докази - такi письмовi матерiали,

якi виходять вiд державних, громадських органiзацiй, слу-

жбових осiб i складенi у порядку здiйснення службових,

державних або громадських обов'язкiв. До офiцiйних пись-

мових доказiв належить велика група документiв, у складi

яко,ї можна видiлити певнi пiдгрупи, у тому числi й доку-

менти, що виходять вiд органiв влади та мiсцевого само-

врядування, службових осiб, судово-прокурорських орга-

нiв, органiв громадських органiзацiй тощо.

У судовiй практицi з цивiльних справ .часто зустрiча-

ються неофiцiйнi документи. В усiх випадках особа, яка

склала документ, виступає тiльки як громадянин. До не-

офiцiйних документiв належать листування дiлового i осо-

бистого характеру, рiзнi записи, щоденники, рукописи,

договори тощо.

Дослiдження неофiцiйних документiв'допускають пе-

ревiрку iстинностi вiдомостей, якi мiстяться в документi,

або волевиявлення суб'єкта. Неофiцiйнi документи ма-

ють велике доказове значення для правильного вирiшен-

ня спору, тому що вони можуть мiстити позасудове ви-

знання певних фактiв.

4. За змiстом письмовi докази подiляються на розпо-

рядчi й iнформативнi. Розпорядчi докази визначаються

як документи, якi мiстять виявлення волi. До розпоряд-

чих потрiбно вiднести акти органiв державної влади i дер-

жавного управлiння, мiсцевого самоврядування, а також

документи, в яких виявляється воля суб'єктiв права,

спрямована на встановлення, змiну i припинення Право-

123

вiдносин. iнформативнi документи мiстять вiдомостi про

наявнiсть або вiдсутнiсть певних фактiв.

Рiзноманiтнiсть розпорядчих документiв пояснюється

характером суб'єкта доказування i його функцiями, що

має враховуватися при дослiдженнi цих доказiв. Розпо-

рядчi документи характеризуються двома головними озна-

ками: правомiрнiстю волевиявлення i наявнiстю дiйсної

волi суб'єкта, вираженої у документi.

У судовiй практицi використовуються iнформативнi

письмовi докази (довiдки, звiти, акти, листи, повiдомлен-

ня). iстотною ознакою iнформативного документа є те, що

в ньому повiдомляється лише про певнi факти, їх наяв-

нiсть або вiдсутнiсть. У таких документах головним при

дослiдженнi доказiв е встановлення вiдповiдностi закрiп-

лених вiдомостей самим фактам дiйсностi. Особливо ре-

тельно потрiбно з'ясувати умови їх складання з ураху-

ванням усiх обставин, якi впливають на процес форму-

вання.

Наведений подiл документiв має умовний характер, тому .

що в одному й тому ж документi можуть бути закрiпленi

одночасно i волевиявлення особи, i вiдомостi iнформатив-

ного характеру.

5. За формою письмовi докази подiляються на простi

та нотарiально засвiдченi, або документи простої письмо-

вої форми i квалiфiкованої письмової форми.

Для документiв простої письмової форми характер-

ним є те, що вони не мають обов'язкових реквiзитiв. Цi

документи можуть бути використанi як докази а ураху-

ванням вимог допустимостi. Форма таких документiв до-

вiльна i визначається їх суб'єктами.

Велику групу становлять документи, квалiфiкованої

форми. Головна їх ознака полягає в тому, що для них уста-

новлено визначену форму з наявнiстю необхiдних реквi-

зитiв.

6. Письмовi докази можуть бути класифiкованi також

за засобом i характером формування. За цiєю ознакою їх

можна подiлити на оригiнали i копiї. Оригiналами є першi

примiрники. Такий документ має бiльшу вiрогiднiсть, тому

що вiдомостi про факт закрiпленi у ньому безпосередньо

особою, яка склала даний документ. При вирiшеннi спра-

ви повиннi бути використанi в першу чергу письмовi до-

кази в оригiналi. Якщо подано копiю, суд може витребу-

вати оригiнал.

124

7. Письмовi докази або протоколи їх огляду, складенi

в порядку, передбаченому ст.ст. 33, 36 i 189 ЦПК, оголо-

шуються в судовому засiданнi й подаються для ознайом-

лення особам, якi беруть участь у справi, а в необхiдних

випадках - експертам.! свiдкам. Особи, якi беруть участь

у справi, можуть дати свої пояснення з приводу цих дока-

зiв або протоколу.

З метою охорони таємницi листування i телеграфних

повiдомлень особисте листування та особистi телеграф-

нi повiдомлення громадян можуть бути оголошенi у вiд-

критому судовому засiданнi тiльки за згодою осiб, мiж

якими це листування i телеграфнi повiдомлення вiдбу-

валися. У протилежному разi таке листування i телегра-

фнi повiдомлення оголошуються й дослiджуються у за-

критому судовому засiданнi (ст. 187 ЦПК).

Стаття 47. Витребування письмових доказiв

Особа, яка порушує клопотання перед судом про ви-

требування вiд iнших осiб письмових доказiв, повинна

докладно зазначити: який письмовий доказ вимагаєть-

ся, пiдстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ

має iнша особа, i обставини, якi може пiдтвердити цей

доказ.

Письмовi докази, що їх вимагає суд або суддя вiд

державних пiдприємств, установ, органiзацiй, колгос-

пiв, iнших кооперативних органiзацiй, їх об'єднань, iн-

ших громадських органiзацiй, а також вiд окремих гро-

мадян, надсилаються безпосередньо до суду.

Суд або суддя може також уповноважити заiнтересо-

вану сторону або iншу особу, яка бере участь у справi,

одержати письмовий доказ для представлення його суду.

(Стаття 47 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Як правило, письмовi докази подаються сторонами,

iншими особами, якi беруть участь у справi. Разом з тим

на боцi сторiн або iншої особи, яка бере участь у справi,

можуть виникнути обставини, що унеможливлюють по-

дання ними письмових доказiв. У таких випадках пись-

мовi докази можуть бути витребуванi судом за клопотан-

ням осiб, якi беруть участь у справi.

Умовами вирiшення клопотання вiдповiдних осiб є за-

значення у клопотаннi того, який письмовий доказ ви-

125

магається, пiдстави, з яких вони вважають, що письмовий

доказ має iнша особа, i обставини, що можуть пiдтвердити

цей доказ (ч. 1 ст. 47 ЦПК). Це зумовлюється правилами

належностi доказiв i допустимостi засобiв доказування.

2. Коментована стаття передбачає двi форми витребу-

вання письмових доказiв:

а) безпосередньо судом вiд державних пiдприємств,

~ установ, органiзацiй, об'єднань, громадських органiза-

цiй, а також вiд окремих громадян, якi мають письмовi

докази (ч. 2 ст. 47 ЦПК);

б) шляхом уповноваження, видачi заiнтересованiй

особi запиту на отримання письмового доказу для по-

дання цього доказу суду (ч. З ст. 47 ЦПК).

Стаття 48. Вiдповiдальнiсть за невиконання

вимоги суду подати письмовi докази

Державнi пiдприємства, установи, органiзацiї, колго-

спи, iншi кооперативнi органiзацiї, їх об'єднання, iншi

громадськi органiзацiї, а також громадяни, якi не мо-

жуть подати письмових доказiв, що їх вимагає суд або

суддя, зобов'язанi повiдомити про це суд, зазначивши

причину. В разi неповiдомлення у встановлений для по-

дачi строк, а також в разi неповажностi причин вiдмов-

лення вiд подачi письмового доказу суд або суддя мо-

жуть накласти на винних службових осiб державних пiд-

приємств, установ, органiзацiй, колгоспiв, iнших коопе-

ративних органiзацiй, їх об'єднань, iнших громадських

органiзацiй, а також на громадян штраф у розмiрi до

одного неоподатковуваного мiнiмуму доходiв громадян.

Накладення штрафу не звiльняє вiдповiдних служ-

бових осiб i громадян вiд обов'язку подати письмовий

доказ, що вимагається судом.

(Стаття 48 iз змiнами,внесеними згiдно з Указами ПВР

№ 1461-10 вiд '23.01.81, № 8627-10 вiд 20.03.85; Законом

№ 27/96-ВР вiд 02.02.96)

i. Коментована стаття передбачає вiдповiдальнiсть за

невиконання вимоги суду подати письмовi докази. Су-

б'єктами цiєї вiдповiдальностi можуть бути лише поса-

довi особи пiдприємств, установ i органiзацiй, а також

громадяни, якi не беруть участi у справi, а тiльки мають

докази. Таким чином, санкцiї статтi застосовуються лише

до осiб, якi не є учасниками цивiльного судочинства.

Пiдставами передбаченої вiдповiдальностi є неподання

письмових доказiв з неповiдомленням про причину їх

неподання, вiдмова вiд подачi письмового доказу та вина

особи, яка їх утримує.

2. Накладення штрафу, передбаченого ч. 1 ст. 48, не

звiльняє службових осiб i громадян вiд обов'язку подати

письмовий доказ, що вимагається судом.

Стаття 49. Подання витягiв з письмових доказiв

та огляд цих доказiв на мiсцi

Якщо подання письмових доказiв до суду утруднено,

наприклад, через їх численнiсть або внаслiдок того, що

тiльки частина з них має значення для справи, суд може

вимагати подання належно засвiдчених витягiв з них

або оглянути їх на мiсцi.

Стаття 49 ЦПК передбачає спецiальну норму щодо по-

дання письмових доказiв у випадках утруднення їх по-

дання, пов'язаних з численнiстю письмових доказiв, або з

тим, що тiльки частина з них має значення для справи.

У таких випадках закон допускає подання належно

засвiдченого витягу з письмових доказiв або огляд їх на

мiсцi. При оглядi письмових доказiв на мiсцi застосову-

ється ст. 189 ЦПК.

Стаття 50. Подання письмових доказiв

у оригiналi

Письмовi докази, як правило, подаються в оригiна-

лi; Якщо подано копiю письмового доказу, суд за клопо-

танням осiб, якi беруть участь у справi, або з власної

iнiцiативи вправi, в разi необхiдностi, вимагати подан-

ня оригiналу.

1. Коментована стаття допускає подання копiй письмо-

вих доказiв, хоча вона виходить iз того, що за загальним

правилом письмовi докази подаються в оригiналi. Змiст

норми цiєї статтi певною мiрою грунтується на принципi

безпосередностi судового розгляду (ст. 160 ЦПК) з ураху-

ванням правила про отримання доказiв iз першоджерел.

2. Дана стаття передбачає, що у випадках подання ко-

пiй письмового доказу суд за клопотанням осiб, якi бе-

руть участь у справi, або з власної iнiцiативи в разi необ-

127

хiдяостi вимагає подання оригiналу. Задоволення такого

клопотання повинно пов'язуватися iз сумнiвами щодо

вiрогiдностi копiї письмового доказу з боку осiб, якi бе-

руть участь у справi, або суду.

Стаття 51. Повернення оригiналiв письмових

доказiв

Оригiнали письмових доказiв, що є в справi, на про-

хання осiб, якi подали їх, можна повернути пiсля того,

як рiшення суду набере законної сили. Проте в справi

залишається засвiдчена суддею копiя письмового до-

казу.

1. Коментована стаття регулює порядок повернення

оригiналiв письмових доказiв особам, якi їх подавали.

Йдеться як про осiб, якi брали участь у справi, так i про

осiб, якi надавали докази на пiдставi запиту суду у поряд-

ку, передбаченому ст. 47 ЩiК.

Закрiплюючи це правило, законодавець виходив з того,

що деякi документи як письмовi докази належать особi

i можуть визначати її правовий стан, чимало письмових

доказiв - це офiцiйнi документи, якi пiдтверджують тi

чи iншi факти дiяльностi пiдприємств, установ, органiза-

цiй. Тому наявнiсть документiв у осiб, якi їх подавали, є

необхiднiстю.

2. У разi повернення письмових доказiв у матерiалах

справи повиннi залишатися засвiдченi суддею їх копiї.

Стаття 52. Речовi докази

Речовими доказами є предмети, що своїми властиво-

стями свiдчать про обставини, якi мають значеная для

справи.

Вiдповiдно до коментованрї статтi речовими доказами

е предмети, якi своїми властивостями свiдчать про обста-

вини, що мають значення для справи.

Речовi докази можуть пiдтверджувати обставини не-

виконання договiрних зобов'язань (виготовлення або про-

даж речi неналежної якостi), порушення права власностi

(знаходження речi у особи без правових пiдстав), заподi-

яння шкоди (ушкодження майна) тощо.

Стаття 53. Витребування речових доказiв

та вiдповiдальнiсть за їх неподання

Витребування речових доказiв та вирiшення питань

про вiдповiдальнiсть за їх неподання провадиться в по-

рядку, встановленому статтями 47 i 48 цього Кодексу.

Витребування речових доказiв i вирiшення питань про

вiдповiдальнiсть за їх неподання провадиться в порядку,

встановленому ст.ст. 47 i 48 ЦПК.

Зберiгання речових доказiв здiйснюється рiзними за-

собами. Речовi докази до набрання рiшенням законної

сили зберiгаються у справi або за окремим описом зда-

ються до камери схову речових доказiв суду. Речi, що не

можуть бути доставленi до суду, зберiгаються у мiсцi їх

знаходження; вони повиннi бути докладно описанi й опе-

чатанi, а в разi потреби - сфотографованi. Суд вживає за-

ходiв щодо зберiгання речей у незмiнному станi (ст. 54

ЦПК).

Стаття 54. Зберiгання речових доказiв

Речовi докази до набрання рiшенням законної сили

зберiгаються в справi або за окремим описом здаються

до камери схову речових доказiв суду.

Речi, що не можуть бути доставленi до суду, зберiга-

ються в мiсцi їх знаходження; вони повиннi бути докла-

дно описанi i опечатанi, а в разi потреби - сфотогра-

фованi.

Суд вживає заходiв до зберiгання речей у незмiнно-

му станi.

1. Виходячи з того, що переданi суду речовi докази

залучаються до справи, обов'язок зберiгання речових до-

казiв покладається на суд. Тому суд, у провадженнi якого

перебуває справа, повинен вжити заходiв, щодо зберiгання-

речових доказiв у незмiнному станi до набрання рiшен-

ням суду законної сили. Окремi речовi докази, якщо це

можливо за їх фiзичними характеристиками (документи,

дрiбнi речi), зберiгаються у справi. Якщо речовими дока-

зами є речi, якi не можна зберiгати у справi, або велика

кiлькiсть речей унеможливлює їх зберiгання у справi, то в

такому випадку вони здаються за окремим описом до

камери схову речових доказiв суду.

129

2. У тих випадках, коли речовими доказами е речi, що

не можуть бути доставленi до суду (будiвлi, автомашина

тощо), вони зберiгаються у мiсцi їх знаходження. Цi ре-

човi докази повиннi бути переданi конкретнiй особi на

зберiгання, про що складається акт опису речей. У необ-

хiдних випадках речовi докази мають бути сфотографо-

ванi.

Стаття 55. Огляд речових доказiв, що-швидко

псуються

Продукти та iншi речi, що швидко псуються, негайно

оглядаються судом з повiдомленням про призначений

огляд осiб, якi беруть участь у справi.

Пiсля огляду цi речi повертаються особам, вiд яких

вони були одержанi, або передаються пiдприємствам,

установам чи органiзацiям, що можуть їх використати

за призначенням. Цi пiдприємства, установи або орга-

нiзацiї згодом повертають володiльцевi предмети того

ж роду i якостi або їх вартiсть за державними цiнами

на час повернення.

(Стаття 55 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Стаття 55 ЦПК передбачає спецiальнi правила щодо

огляду речових доказiв, якi швидко псуються. Продукти

та iншi речi, що швидко псуються, оглядаються негайно

судом з повiдомленням про призначений огляд осiб, якi

беруть участь у справi.

За результатами огляду речових доказiв складається

протокол про цю процесуальну дiю. У протоколi зазнача-

ються ознаки якостi та iншi властивостi речових доказiв,

якi мають значення для справи.

2. Пiсля огляду речових доказiв, що швидко псуються,

вони повертаються особам, вiд яких були одержанi, або

передаються пiдприємствам, установам чи органiзацiям,

що можуть їх використати за призначенням. Про переда-

чу цих речей складається вiдповiдний акт.

3. Пiсля набрання судовим рiшенням законної сили:

переданi речi мають бути повернутi вiдповiднiй особi

(йдеться про повернення речей того ж роду i якостi). Якщо

повернути речi неможливо, то сплачується їх вартiсть.

Указанi речi повертаються на пiдставi ухвали суду. Вар-

тiсть речей повертається з депозитного рахунку суду, який

розглядав справу.

130

Стаття 56. Повернення речових доказiв

Речовi докази пiсля набрання рiшенням суду закон-

ної сили повертаються особам, вiд яких були одержанi,

або передаються особам, за якими суд визнав право на

цi речi.

Предмети, що за законом не можуть бути у володiннi

громадян, передаються вiдповiдним державним пiдпри-

ємствам, установам або органiзацiям:.

В окремих випадках речовi докази пiсля огляду та

дослiдження їх судом можуть бути до закiнчення спра-

ви повернутi особам, вiд яких вони були одержанi, якщо

останнi про те просять i якщо задоволення такого кло-

потання можливе без шкоди для розгляду справи.

(Стаття 56 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

Лi 1461-10 вiд 28.01.81)

1. Речовi докази залучаються до справи, i тому до на-

брання рiшенням суду законної сили вони зберiгаються

в судi. Частина 1 ст. 56 ЦПК'передбачає, що речовi дока-

зи повертаються особам, вiд яких були одержанi, або пе-

редаються особам, за якими суд визнав право на цi речi

пiсля набрання рiшенням законної сили.

2. Не пiдлягають поверненню речовi докази, якщо вони

не можуть бути у володiннi громадян. Такi речовi докази

передаються вiдповiдним державним пiдприємствам, уста-

новам або органiзацiям (ч. 2 ст. 56 ЦПК).

3. Частина 3 ст. 56 ЦПК передбачає оцiночну норму

щодо повернення особам речових доказiв до закiнчення

справи. Необхiдними умовами повернення речових дока-

зiв є, по-перше, обов'язковий огляд та дослiдження їх су-

дом; по-друге, це повернення не завдасть шкоди розгляду

справи.

Стаття 57. Призначення експертизи

Для з'ясування обставин, що мають значення для

справи i потребують спецiальних знань в галузi науки,

мистецтва, технiки або ремесла, суддя порядком забез-

печення доказiв та пiд час пiдготовки справи або суд

пiд час розгляду справи може призначити експертизу.

Експертизу провадять на судi або поза судом, коли

це потрiбно за характером дослiдження або коли об'єкт

дослiдження неможливо доставити до суду.

Призначаючи експертизу та встановлюючи коло пи-

тань, що слiд поставити перед експертами, суддя або

131

суд повинен з цього приводу врахувати пропозицiї сто-

рiн та iнших осiб, якi беруть участь у справi. Вiдхилен-

ня питань, запропонованих особами, якi беруть участь

у справi, суд зобов'язаний мотивувати.

В ухвалi про призначення експертизи належить за-

значити, з яких питань потрiбнi висновки експертiв

i кому доручається провести експертизу.

Експертиза провадиться експертами вiдповiдних уста-

нов або iншими спецiалiстами, призначеними судом. Екс-

пертом може бути призначена будь-яка особа, яка воло-

дiє необхiдними знаннями для дачi висновку.

1. Згiдно зi ст. 57 ЦПК для з'ясування обставин, що

мають значення для справи i потребують спецiальних

знань у галузi науки, мистецтва, технiки або ремесла, суд-

дя в порядку забезпечення доказiв та пiд час пiдготовки

справи або суд пiд час розгляду справи можуть призначи-

ти експертизу. Експертизу провадять у судi або поза су-

 дом, коли це потрiбно за характером дослiдження або коли

об'єкт дослiдження неможливо доставити до суду.

Призначаючи експертизу i встановлюючи коло питань,

якi слiд поставити перед експертами, суддя або суд по-

виннi з цього приводу врахувати пропозицiї сторiн та

iнших осiб, якi беруть участь у справi. Вiдхилення пи-

тань, запропонованих особами, якi беруть участь у спра-

вi, суд зобов'язаний мотивувати. В ухвалi про призна-

чення експертизи належить зазначити, з яких питань

потрiбнi висновки експертiв i кому доручається провес-

ти експертизу.

Експертиза провадиться експертами вiдповiдних уста-

нов або iншими спецiалiстами, призначеними судом. Екс-

пертом може бути призначена будь-яка особа, що володiє

необхiдними знаннями для дачi висновку.

У цивiльному процесi застосовуються рiзнi експерти-

зи: судово-медична, судово-психiатрична, почеркознавча,

товарознавча, бiологiчна та iн. Предметом експертизи не

можуть бути питання права.

2. Достовiрнiсть висновку експерта залежить вiд ви-

бору особи, яку залучають як експерта. Експерт повинен

мати спецiальнi знання, бути компетентним. Крiм того,

достовiрнiсть висновку експерта забезпечується тим, що

експерт не може брати, участi у розглядi справи i пiдля-

гає вiдводу, якщо вiн: особисто прямо чи побiчно заiнте-

132

ресований у результатах справи; є родичем сторiн або

iнших осiб, якi беруть участь у справi; перебуває в особ-

ливих стосунках з особами, якi беруть участь у справi;

знаходиться або знаходився у службовiй або iншiй зале-

жностi вiд сторiн, iнших осiб, якi беруть участь у справi;

провадив ревiзiю, матерiали якої стали пiдставою до по-

рушення цивiльної справи; виявився некомпетентним

(ст. 19 ЦПК).

Призначаючи експертизу, суд повинен урахувати про-

позицiї сторiн та iнших осiб, якi беруть участь у справi,,

а також iншi вимоги, передбаченi ст. 57 ЦПК. Так, у жо-

втнi 1974 р. прокурор Великомихайлiвського району Оде-

ської областi пред'явив позов до громадянки Васькиної

про стягнення 2196 крб. на користь Великомихайлiвсь-

кого ССТ, яке потiм збiльшило суму позову до 3327 крб.

У позовнiй заявi зазначалося, що вiдповiдачка, будучи

завiдуючою магазином культтоварiв, халатно ставилася

до виконання службових обов'язкiв, внаслiдок чого допу-

стила нестачу та псування товарно-матерiальних цiннос-

тей на зазначену суму. У порушеннi кримiнальної спра-

ви проти неї за ст. 167 КК постановою слiдчих органiв

вiд ЗО серпня 1974 р. було вiдмовлено на пiдставi ст. 7

КПК. Посилаючись на вказанi обставини, прокурор про-

сив постановити рiшення про задоволення позову.

Справа розглядалася неодноразово. Останнiм рiшенням

Роздiльнянського районного суду вiд 12 серпня 1975 р.

позов задоволене частково в сумi 2470 крб.

Ухвалою судової колегiї в цивiльних справах Одесь-

кого обласного суду рiшення залишено без змiн, а поста-

новою президiї Одеського обласного суду вiд 13 жовтня

1976 р. залишено без задоволення протест прокурора об-

ластi на цi рiшення.

Протест Голови Верховного Суду України принесено

на предмет скасування зазначених рiшень у справi i на-

правлення її на новий розгляд.

Протест пiдлягає задоволенню у зв'язку з тим, що ви-

сновки суду про розмiр вiдшкодування грунтуються на

недостатньо дослiджених обставинах справи.

Зокрема, судова колегiя в цивiльних справах Верхов-

ного Суду України звернула увагу на таке.

Як на один iз доказiв обгрунтованостi позову суд по-

слався в рiшеннi на висновок експертiв Махлiна i Павло-

ва, якi брали участь в останньому судовому засiданнi.

133

Згiдно зi ст. 57 ЦПК експертиза призначається для

з'ясування обставин, що мають значення для справи i по-

требують спецiальних знань. Призначаючи експертизу та

встановлюючи коло питань, якi слiд поставити перед екс-

пертами, суддя або суд повинен з цього приводу врахува-

ти пропозицiї сторiн та iнших осiб, якi беруть участь у

справi. В ухвалi про призначення експертизи належить

зазначити, з яких питань потрiбнi висновки експертiв i

кому доручається провести експертизу. Експертиза про-

вадиться експертами вiдповiдних установ або iншими

спецiалiстами, призначеними судом.

З матерiалiв справи не видно, яким чином зазначенi

особи з'явилися у справi експертами. Суд не постановляв

ухвали нi про призначення експертизи, нi про залучення

Махлiна i Павлова як експертiв у данiй справi. Нi суд, нi

сторони не ставили дим особам нiяких запитань. У про-

токолi судового засiдання вони були названi спочатку

свiдками, потiм без будь-яких застережень це слово було >

викреслене, замiсть нього вжите <експерти>. Допитали

ж їх по сутi як свiдкiв одразу пiсля пояснення сторiн.

Причому i Махлiн, i Павлов є працiвниками облспожив-

спiлки. Махлiн складав акт вiд ЗО червня ,1975 р., яким

було встановлено факт розходження мiж описом пере-

дачi i практичною наявнiстю товарiв.

Беручи до уваги, що справа розглянута судом неповно,

постановленi в нiй судовi рiшення залишатися в силi не

можуть.

При новому розглядi справи слiд було бiльш повно

перевiрити обгрунтованiсть як вимог позивача, так i запе-

речень вiдповiдачки, i, встановивши дiйсний розмiр збит-

кiв, постановити вiдповiдне судове рiшення.

Оскiльки справа тривалий час знаходиться у прова-

дженнi судiв i не знайшла правильного вирiшення, її слiд

направити на новий розгляд обласному суду по першiй

iнстанцiї.

На пiдставi наведеного судова колегiя в цивiльних

справах Верховного Суду України ухвалила: протест

Голови Верховного Суду України задовольнити, всi рi-

шення у справi скасувати, справу надiслати на новий

розгляд Одеському обласному суду по першiй iнстанцiї

з участю прокурора (Комаров В.В. Цивiльне процесуаль-

не право України: практика застосування. - Каркiв,

1993.- С. 74-76).

134

3. Пiдставою для проведення експертизи є ухвала суду

(суддi). В ухвалi про призначення експертизи вказують-

ся: дата й мiсце складення ухвали про призначення екс-

пертизи; назва суду, який призначив експертизу; справа,

по якiй призначено експертизу; пiдстави для призначен-

ня експертизи; назва установи, в якiй повинна бути про-

ведена експертиза; питання, поставленi перед експертом;

матерiали, наданi в розпорядження експерта (об'єкти екс-

пертного дослiдження, предмети, документи, зразки для

порiвняльного дослiдження i документи, що стосуються

предмета експертизи, а також iншi матерiали, якi мають

значення для проведення експертизи).

Стаття 58. Обов'язки i вiдповiдальнiсть експертiв

Особа, яку призначено експертом, повинна з'явити-

ся на виклик суду i дати правдивий висновок щодо по-

ставлених.їй питань.

За злiсне ухилення вiд явки до суду експерт несе вiд-

повiдальнiсть за частиною другою статтi 1853 Кодексу

України про адмiнiстративнi правопорушення, а за дачу

завiдомо неправдивого висновку або за вiдмову без по-

важних причин вiд виконання покладених на нього обо-

в'язкiв - вiдповiдно за статтями 178 чи 179 Кримiна-

льного кодексу України.

(Стаття 58 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 9166-11 вiд 04.05.90; Законом № 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Експерт - це особа, яка сприяє здiйсненню правосу-

ддя у цивiльних справах. Тому явка до суду на виклик

суду та дача правдивих висновкiв щодо постановлених

питань в ухвалi про призначення експертизи є обов'язка-

ми експерта (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

2. У частинi 2 ст. 58 ЦПК мiститься вiдсильна норма

про вiдповiдальнiсть експертiв iз зазначенням адмiнiст^

ративної (ст. 1853 КпАП) та кримiнальної (ст.ст. 178 i

179 КК) вiдповiдальностi.

Згiдно зi ст. 1853 КпАП, яка передбачає адмiнiстратив-

ну вiдповiдальнiсть за прояв неповаги до суду, злiсне ухи-

лення експерта вiд явки в суд спричиняє накладення

штрафу вiд трьох до восьми неоподатковуваних мiнiму-

мiв доходiв громадян.

Завiдомо неправильний висновок експерта карається

позбавленням волi на строк до одного року або виправ-

ними роботами на той же строк, ^i ж дiї, вчиненi з кори-

135

сливою метою, караються позбавленням волi на строк до

п'яти рокiв (ст. 178 КК). Вiдмова експерта без поважних

причин вiд виконання покладеного на нього обов'язку у

судi карається виправними роботами на строк до шести

мiсяцiв або штрафом вiд п'ятдесяти до ста двадцяти мi-

нiмумiв розмiрiв заробiтної плати (ст. 179 КК).

Стаття 59. Процесуальнi права експерта

Експерт, оскiльки це необхiдно для дачi висновку,

має право знайомитися з матерiалами справи, брати

участь у розглядi справи судом, просити суд про надан-

ня йому додаткових матерiалiв.

Експерт має право вiдмовитись вiд дачi висновку,

якщо наданих йому матерiалiв недостатньо або якщо

вiн не має необхiдних знань для виконання покладено-

го на нього обов'язку.

1. Для виконання своїх процесуальних функцiй i обо-

в'язкiв експерт надiлений правами. Вiн має право озна- *

йомлюватися з матерiалами справи, брати участь у судо-

вому засiданнi, якщо поданих матерiалiв недостатньо, про-

сити суд про надання додаткових матерiалiв, необхiдних

для проведення експертизи. Збирати необхiднi матерiали

або докази експерт не може.

Експерт має право вiдмовитися вiд дачi висновку, якщо

наданих йому матерiалiв недостатньо або якщо вiн не має

необхiдних спецiальних знань для проведення експерти-

зи, тобто є некомпетентним.

2. Крiм зазначених прав, експерти мають право на

компенсацiю витрат, пов'язаних з їх явкою до суду, а та-

кож на винагороду за умов, що експертна робота не вхо-

дить до кола службових обов'язкiв.

Стаття 60. Висновок експерта

Висновок експерта повинен мiстити в собi докладний

опис проведених дослiджень, зробленi в результатi їх

висновки i обгрунтованi вiдповiдi на поставленi судом

питання.

Якщо експерт пiд час проведення експертизи встано-

вить обставини, що мають значення для справи, з при-

воду яких йому не були поставленi питання, вiн вправi

свої мiркування про цi обставини включити до свого

висновку.

136

Експерт дає у письмовiй формi свiй мотивований ви-

сновок, який приєднується до справи. Суд має право за-

пропонувати експерту дати усне пояснення свого висно-

вку. Усне пояснення заноситься до протоколу судового

засiдання, прочитується експертовi i пiдписується ним.

Коли призначено кiлькох експертiв, вони мають право

радитись мiж собою. Якщо експерти прийдуть до одного

висновку, вони всi пiдписують його. Експерт, не згод-

ний з iншими експертами, складає окремий висновок.

Висновок експерта для суду не є обов'язковим i оцi-

нюється судом за правилами, встановленими статтею

62 цього Кодексу.

Незгода суду з висновком експерта повинна бути мо-

тивована в рiшеннi або ухвалi.

1. Експертиза у цивiльному процесi - це спосiб дослi-

дження фактичних даних з метою отримання такого до-

казу, як висновок експерта.

Висновок експерта як доказ у цивiльнiй справi пови-

нен мiстити докладний опис проведеного дослiдження,

зробленi в результатi дослiдження висновки та обгрунто-

ванi вiдповiдi на поставленi судом питання.

2. Висновок експерта- письмовий виклад експертом

вiдомостей про обставини справи, встановленi експертом

з використанням спецiальних знань i отриманих для цього

матерiалiв справи.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК практика вироби-

ла таку.структуру висновку експерта як засобу доказуван-

ня: вступна, дослiдницька та резолютивна частини. У них

зазначаються: найменування експертизи, суду, який її при-

значив, перелiк матерiалiв, поданих для експертизи, пере-

лiк питань експертизи, процес дослiдження i його резуль-

тати, методи i технiчнi засоби експертного дослiдження,

висновки як вiдповiдi на поставленi судом питання.

При цьому ч. 2 ст. 60 ЦПК передбачає: якщо експерт

установить обставини, з приводу яких йому не було по-

ставлено питання, то вiн вправi викласти свої мiркуван-

ня щодо цих обставин, включивши їх до висновку.

Стаття 61. Додаткова експертиза. Повторна

експертиза

В разi необхiдностi провести додатковi дослiдження,

а також в разi суперечливостi висновкiв кiлькох експе-

137

ртiв, суд може зажадати додаткового висновку або при-

значити iнших експертiв.

1. Стаття 61 передбачає пiдстави призначення судом

додаткової та повторної експертизи.

2. Додаткова експертиза призначається у випадках

недостатньої якостi або неповноти висновку експерта.

Проведення додаткової експертизи доручається тому ж

самому експерту (експертам), який проводив попередню

експертизу. Додаткова експертиза може призначатися як

у стадiї пiдготовки справи до судового розгляду, так i в

судовому засiданнi.

3. Повторна експертиза призначається у випадку її

необгрунтованостi або у разi суперечностi мiж висновка-

ми декiлькох експертiв. Проведення повторної експерти-

зи доручається iншому експерту (експертам). Оскiльки

призначення повторної експертизи пов'язане з оцiнкою

доказiв судом, то вона може призначатися тiльки у су-

довому засiданнi. З тщх мiркувань не можна погодитися

з тим, що повторна експертиза може призначатися при

пiдготовцi справи до судового розгляду.

Стаття 62. Оцiнка доказiв

Суд оцiнює докази за своїм внутрiшнiм переконан-

ням, що грунтується на всебiчному, повному i об'єктив-

ному розглядi в судовому засiданнi всiх обставин спра-

ви в їх сукупностi, керуючись законом.

Нiякi докази не мають для суду наперед встановле-

ної сили.

(Стаття 62 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№2857-12 вiд 15.12.92)

1. Оцiнка доказiв - невiд'ємна частина судового до-

казування. Цивiльне процесуальне законодавство перед-

бачає, що суд оцiнює докази за своїм внутрiшнiм переко-

нанням, що грунтується на всебiчному, повному i об'єкти-

вному розглядi в судовому засiданнi всiх обставин справи

в їх сукупностi, керуючись законом. Нiякi докази не ма-

ють для суду наперед установленої сили.

2. Оцiнка доказiв складається з визначення судом до-

стовiрностi i достатностi доказiв.

Визначення достовiрностї доказiв зводиться до перевi-

рки якостi джерела доказiв, а також самого процесу фо-

138

рмування доказiв. Наприклад, даючи оцiнку достовiрнос-

тi показання свiдка, суд повинен перевiрити, чи мiг свiдок

правильно сприймати факти, чи має змогу цей свiдок їх

запам'ятати, а також чи правдиво вiн дає про них пока-

зання. При оцiнцi достовiрностi вионовку експерта суд .

має перевiрити компетентнiсть експерта, а при оцiнцi пись-

мових доказiв - їх справжнiсть.

Пiсля встановлення достовiрностi доказiв суд визначає

їх достатнiсть, тобто вирiшує питання про те, чи є можли-

вiсть на пiдставi зiбраних по конкретнiй справi доказiв

зробити певний висновок про наявнiсть фактiв, якi нале-

жать до предмета доказування, про права та обов'язки

сторiн.

3. Суб'єктами оцiнки судових доказiв є суд i особи,

якi беруть участь у справi. Залежно вiд суб'єкта доказо-

вої дiяльностi оцiнка доказiв може бути рекомендацiй-

ною i владною.

Рекомендацiйною є оцiнка доказiв, що дається особа-

ми, якi беруть участь у справi. Рекомендацiйний харак-

тер оцiнки осiб, якi беруть участь у справi, мiститься, на-

приклад, у їх клопотаннi про витребування певних дока-

зiв, у судових дебатах. Владною б оцiнка доказiв, яка да-

ється судом. Владний характер такої оцiнки випливає з

її обов'язковостi.

Оцiнка доказiв судом може бути попередньою, остато-

чною i контрольною. Попередню оцiнку доказiв здiйснює

суд (суддя) до виходу до нарадчої кiмнати. Остаточна

оцiнка провадиться судом у нарадчiй кiмнатi i є пiдста-

вою для винесення рiшення по справi. Контрольну оцiн-

ку доказiв здiйснюють вищестоящi суди при перевiрцi

законностi i обгрунтованостi судових рiшень.

4. Визначення судом достовiрностi i достатностi дока-

зiв становить сутнiсть оцiнки доказiв у цивiльнiй справi.

Однак для правильного розумiння механiзму оцiнки i до-

казiв необхiдно керуватися передбаченими законом по-

ложеннями оцiнки доказiв, закрiпленими у ст. 62 ЦПК.

Перш за все судова оцiнка доказiв здiйснюється за внут-

рiшнiм переконанням суддiв. Положення про оцiнку

доказiв за внутрiшнiм переконанням е похiдним з прин-

ципу здiйснення правосуддя тiльки судом, повноважень

СУДУ остаточно вирiшувати питання про права та обов'я-

зки сторiн.

139

Далi, докази мають бути оцiненi судом всебiчно, у пов-

ному обсязi та об'єктивно. Положення про повноту оцiн-

ки доказiв означає, що суд повинен вивчити i використа-

ти докази у повному обсязi, який є достатнiм для прави-

льних висновкiв суду по сутi справи. Положення про все-

бiчнiсть i об'єктивнiсть розгляду в судовому засiданнi всiх

обставин справи означає, що суду необхiдно взяти до ува-

ги всi докази, якi обгрунтовують як вимоги позивача, так

i заперечення вiдповiдача.

Нарештi, при оцiнцi доказiв суд повинен керуватися тим

положенням, що нiякi докази не мають для суду наперед

установленої сили. Це означає, що докази необхiдно оцi-

нювати за їх властивостями i жодному з доказiв не нада-

вати переваги порiвняно з iншим. Вищестоящi суди не

надiленi правом вирiшувати наперед питання про достовi-

рнiсть, недостовiрнiсть або перевагу того чи iншого доказу.