Роздiл VI ЦИВiЛЬНi ПРОЦЕСУАЛЬНi ПРАВА iНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН i ОСiБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА. ПОЗОВИ ДО iНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ, СУДОВi ДОРУЧЕННЯ i РiШЕННЯ iНОЗЕМНИХ СУДiВ. МiЖНАРОДНi ДОГОВОРИ

(Назва роздiлу VI iз змiнами, внесеними згiдно з Указом

ПВР .№ 1461-10 вiд 23.01.81)

Стаття 423. Цивiльнi процесуальнi права

iноземних громадян, iноземних

пiдприємств i органiзацiй

iноземнi громадяни мають право звертатись до судiв

України i користуються цивiльними процесуальними

правами нарiвнi з громадянами України.

iноземнi пiдприємства i органiзацiї мають право зве-

ртатись до судiв України i користуються цивiльними

процесуальними правами для захисту своїх iнтересiв.

Законодавством України можуть бути встановленi вiд-

повiднi обмеження щодо громадян, пiдприємств i орга-

нiзацiй тих держав, в яких допускаються спецiальнi об-

меження цивiльних процесуальних прав громадян, пiд-

приємств або органiзацiй України.

(Стаття 423 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№ 2857-12 вiд 15.12.92)

766

1. Роздiл VI ЦПК присвячено, зокрема, цивiльним про-

цесуальним правам iноземних громадян i осiб без грома-

дянства. Слiд зазначити, що назви цього роздiлу, а також

ст. 423 ЦПК суперечать ст. 26 Конституцiї України, в

якiй йдеться про права та свободи <iноземцiв та осiб без

громадянства>, а не <iноземних громадян>..

Згiдно зi ст. 1 Закону України <Про правовий статус

iноземцiв> вiд 04.02.1994 р. <iноземцями визнаються iно-

земнi громадяни - особи, якi належать до громадянства

iноземних держав i не є громадянами України, та особи

без громадянства - особи, якi не належать до громадянс-

тва будь-якої держави> (Вiдом. Верхов. Ради України.-

1994.- № 23.- Ст. 162).

До цивiльних процесуальних прав iноземцiв передусiм

належить право на звернення до суду i на засоби судово-

го захисту, а також право на справедливий публiчний

розгляд у судi. Право на ефективнi засоби судового захи-

сту з боку компетентних нацiональних судiв забезпечу-

ється кожнiй особi, в тому числi й iноземцю, права i сво-

боди якого порушуються. Цi положення закрiпленi як у

мiжнародно-правових актах з прав людини, двостороннiх

договорах про взаємну правову допомогу, так i у внутрiш-

ньому законодавствi кожної держави.

Саття 8 Загальної декларацiї прав людини, що прийн-

ята 10.12.1948 р., закрiплює право кожної людини на

ефективне поновлення у правах компетентними нацiона-

льними судами в разi порушення її основних прав, нада-

них їй Конституцiєю або Законом (Захист цивiльних

прав у судi: Посiбник / Уклад.: В.В Комаров, ВЛ. Бiгун,

П.i. Радченко.- Харкiв, 1995.- С. 5).

Згiдно зi ст. 6 Конвенцiї про захист прав i основних

свобод людини, прийнятої 04.11.1950 р., кожна людина

при визначеннi "й громадянських прав та обов'язкiв має

право на справедливий i вiдкритий розгляд протягом

розумного строку належним i безстороннiм судом, ство-

реним вiдповiдно до закону (див. там же.- С. 212).

У статтi 14 Мiжнародного пакту про громадянськi i

полiтичнi права вiд 19.12.1966 р. (далi - Пакт) також є

аналогiчна за змiстом норма (див там же.- С. 5).

Вказанi унiверсальнi положення мiжнародно-правових

актiв стосовно вiльного звернення iноземних осiб до суду

конкретизуються у двостороннiх договорах про правову

допомогу i правовi вiдносини в цивiльних та кримiналь-

них справах.

767

Цi договори закрiплюють принцип надання iноземцям

та особам без громадянства захисту цивiльних прав на

засадах нацiонального режиму. Цей принцип означає, що

iноземцi в данiй державi мають право на захист тих са-

мих цивiльних прав тими самими засобами та в тому ж

порядку, як i всi громадяни цiєї держави, та не можуть

претендувати на винятки з мiсцевого закону.

Норми наведених мiжнародно-правових актiв повнiс-

тю вiдтворенi внутрiшнiм законодавством України. Згiд-

но з Конституцiєю України iноземцi та особи без грома-

дянства, якi перебувають в Українi на законних пiдставах,

, користуються тими самими правами i свободами, а також

несуть такi самi обов'язки, як i громадяни України, за

винятками, встановленими Конституцiєю, законами чи

мiжнародними договорами України (ст. 26).

Зокрема, iноземцi мають право на звернення до суду та

до iнших державних органiв для захисту їх особистих,

майнових та iнших прав. В судочинствi iноземцi як уча-

сники процесу користуються такими самими процесуа-

льними правами, що й громадяни України (ст. 22 Закону

України <Про правовий статус iноземцiв>).

У частинi 1 ст. 55 Конституцiї України вказано: <Права

i свободи людини i громадянина захищаються судом>.

Таким чином, наведенi положення Конституцiї України

закрiплюють одну з важливiших гарантiй здiйснення як

конституцiйних, так i iнших прав i свобод людини i гро-

мадянина.

2. Згiдно з домiнуючою доктриною в .мiжнародному

цивiльному процесi суд, розглядаючи справу за участю

iноземця, особи без громадянства, iноземного пiдприємст-

ва чи органiзацiї (iноземних осiб), повинен застосовувати,

як правило, процесуальне право своєї країни або закон

мiсця розгляду спору, iншими словами, <закон суду> (iех

їогi). Вказiвки про застосування при вирiшеннi процесу-

альних питань лише власного права країни суду, вираже-

нi в тiй чи iншiй формi, є в багатьох мiжнародних угодах.

Так, згiдно з ч. 1 ст. 14 Гаагської конвенцiї з питань

цивiльного процесу вiд 1 березня 1954 р. орган судової

влади, який виконує судове доручення, використовує в тому,

що стосується формальностей, якi пiдлягають дотриман-

ню, законодавство своєї країни (Україна в мiжнародно-

правових вiдносинах: Книга 1. Боротьба iз злочиннiстю

та взаємна правова допомога.- К" 1996.- С. 1147).

768

Згiдно з ч. 1 ст. 8 Конвенцiї про правову допомогу та

правовi вiдносини у цивiльних, сiмейних та кримiналь-

них справах, пiдписаної державами - членами СНД

22.01.1993 р. (далi - Конвенцiя держав - членiв СНД),

при виконаннi доручення про надання правової допомо-

ги запитуюча установа застосовує законодавство своєї

країни. На прохання установи, що робить запит, вона може

застосовувати i процесуальнi норми запитуючої Договiр-

ної Сторони> (Україна в мiжнародно-правових вiдноси-

нах: Кн. 1- К" 1996.- С. 1052). Останнє речення цiєї

статтi є винятком iз загального правила, яке приписує при

виконаннi iноземного судового доручення застосовувати

власний процесуальний порядок. Аналогiчнi норми мiс-

тяться i у двостороннiх угодах про правову допомогу

України з iншими країнами та у внутрiшньому процесу-

альному законодавствi.

Цивiльний процесуальний кодекс України передбачає:

<Порядок провадження в цивiльних справах у судах Укра-

їни визначається цим Кодексом> (ч. 1 ст. 1). Дана норма

не мiстить нiяких застережень щодо застосування iнозе-

много права при провадженнi в цивiльних справах з мiж-

народним елементом. Передусiм це означає, що участь

iноземцiв у цивiльному процесi як позивачiв чи вiдповi-

дачiв не змiнює загального порядку розгляду справ у судi

України.

3. Згiдно з ч. 1 ст. 423 ЦПК iноземнi громадяни мають

право звертатися до судiв України i користуються цивi-

льними процесуальними правами нарiвнi з громадянами

України.

Наданий iноземцям в Українi нацiональний режим в

судовому провадженнi є безумовним. Це означає, що суд,

як правило, не повинен ставити в кожному окремому ви-

падку питання про наявнiсть взаємностi, тобто не пови-

нен з'ясовувати в процесi конкретної справи, чи передба-

ченi законодавством iноземної держави рiвнозначнi пра-

ва для громадян та юридичних осiб України.

Для захисту своїх порушених або оспорюваних прав i

охоронюваних законом iнтересiв iноземцi, як i громадя-

ни України, вправi порушувати не тiльки позовне прова-

дження, але й провадження у справах, що виникають з

адмiнiстративно-правових вiдносин, а також окреме про-

вадження. Ця загальна передумова права на звернення

до суду закрiплена в ст. 4 ЦПК. Крiм того, можливiсть

порушувати справи окремого провадження i справи, що

769

виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, перед-

бачена договорами про правову допомогу i в багатосто-

роннiх конвенцiях.

Щоб усунути перешкоди для вiльного звернення до

суду, бiльшiстю країн питання про звiльнення iноземцiв

вiд внесення застави урегульовано в договорах про пра-

вову допомогу i правовi вiдносини у цивiльних та кримi-

нальних справах (Україна в мiжнародно-правових вiдно-

синах: Кн. 1. Боротьба iз злочиннiстю та взаємна

правова допомога.- К" 1996.- С. 458. 959, 1050 та iн.).

iноземцi можуть бути суб'єктами цивiльних процесу-

альних правовiдносин, якщо вони визнанi носiями проце-

суальних прав i обов'язкiв, надiленi процесуальною пра-

воздатнiстю i володiють процесуальною дiєздатнiстю.

У ЦПК немає спецiальної норми про цивiльну проце-

суальну правоздатнiсть iноземних осiб. Однак у силу прин-

ципiв нацiонального режиму i <закон суду> при прова-

дженнi справ за участю iноземного елемента iноземцi

користуються цивiльними процесуальними правами на-

рiвнi з громадянами України (ст.423). Звiдси можна зро-

бити висновок, що цивiльна процесуальна правоздатнiсть

iноземцiв в Українi визначається за цивiльними проце-

суальними законами України. iноземцi можуть брати

участь у процесi як сторони i третi особи, а також як

заявники i заiнтересованi особи у справах, що виникають

з адмiнiстративно-правових вiдносин, i у справах окремо-

го провадження.

Цивiльна процесуальна дiєздатнiсть iноземцiв - це

здатнiсть особи не тiльки особисто здiйснювати свої пра-

ва в судi, але й доручати ведення справи представниковi.

В силу принципу <закон суду> особиста участь у справi

iноземця не позбавляє його права мати по'цiй справi пред-

ставника (ст.110 ЦПК).

Оскiльки нацiональний режим цивiльного судочинст-

ва поширюється на iноземцiв, можна зробити висновок,

що їх представниками в судi теоретично можуть бути всi

особи, зазначенi в ст. 112 ЦПК. Проте найчастiше пред-

ставниками iноземцiв у судi виступають адвокати, а та-

кож iншi особи, якi допущенi судом, що розглядає справу,

до представництва по справi незалежно вiд того, є вони

-громадянами України чи iноземними громадянами. Стаття

116 ЦПК встановлює, хто не може бути представником в

судi, i не мiстить будь-яких обмежень за ознакою грома-

дянства.

770

Разом з тим iноземцi, як правило, доручають ведення

своїх справ Українськiй iноземнiй юридичнiй колегiї

(далi - Укрiнюрколегiя).

Вiдповiдно до Закону України <Про адвокатуру> вiд

19.12.1992 р. та згiдно зi Статутом, затвердженим зага-

льними зборами членiв Української iноземної юридич-

ної колегiї 03.02.1997 р., Укрiнюрколегiя - це добро-

вiльне професiйне об'єднання адвокатiв, створене на ос-

новi єдностi спiльних iнтересiв її членiв i покликане згi-

дно з Конституцiєю України сприяти захисту прав, сво-

бод та представляти законнi iнтереси громадян України,

iноземних громадян, осiб без громадянства, юридичних осiб,

надавати їм iншу юридичну допомогу (п. 1.1 Статуту).

У силу принципу <закон суду> порядок оформлення

довiреностi на ведення справи в судi передбачений ст. 114

ЦПК. Однак при вирiшеннi цього питання стосовно адво-

катiв Укрiнюрколегiї треба мати на увазi, що довiренiсть

на ведення справи Укрiнюрколегiєю може бути оформле-

но iноземцем не тiльки згiдно iз законодавством Украї-

ни, але i за законодавством держави, в якiй вiн має по-

стiйне мiсце проживання. Вiдповiдно до ст. 5691 ЦК

України форма i строк дiї довiреностi визначаються за-

коном країни, де її було видано. Однак довiренiсть не

може бути визнана недiйсною внаслiдок недодержання

форми, якщо остання вiдповiдає вимогам закону Украї-

ни. Вважається, що такий порядок оформлення довiреностi

не суперечить принципу <закон суду> за умови, що його

змiст вiдповiдає вимогам ст.ст. 99, 114, 115 ЦПК.

Крiм того, iноземна довiренiсть, як i будь-який офiцiй-

ний документ, що походить вiд iноземної влади, має бути

легалiзована. Згiдно з Консульським статутом України

вiд 02.04.1994 р. органи України приймають такi доку-

менти i акти на розгляд лише при наявностi консульсь-

кої легалiзацiї, якщо iнше не передбачено законодавст-

вом України або мiжнародним договором, учасниками

якого є Україна i держава перебування. Консульська ле-

галiзацiя полягає у встановленнi i засвiдченнi справжно-

стi пiдписiв на цих документах та актах i вiдповiдностi

їх законам держави перебування (ст. 54).

Процесуальне представництво консулом конкретного '

-громадянина своєї держави треба вiднести до офiцiйного

представництва, бо консул захищає за кордоном права та

iнтереси громадян i юридичних осiб внаслiдок свого

офiцiйного становища на пiдставi своїх повноважень. На-

приклад, вiдповiдно до Положення про дипломатичнi пред-

ставництва та консульськi установи iноземних держав в

Українi, затвердженого Указом Президента України вiд

10.06.1993 р. (Укази Президента України: Т.1.- К.,

1997.- С. 816), належнiсть до консульських посадових

осiб посвiдчується документами, що видаються Мiнiстер-

ством закордонних справ України (п. 29).

4. iноземнi пiдприємства i органiзацiї мають право

звертатися до судiв України i користуються цивiльними

процесуальними правами для захисту своїх iнтересiв

(ч.2 ст. 423 ЦПК). Йдеться про iноземних юридичних

осiб, якi мають мiсцезнаходження за межами України та

заснованi вiдповiдно до законодавства тiєї країни, де вони

створенi. Згiдно зi ст. 567 ЦК цивiльна правоздатнiсть

iноземних пiдприємств i органiзацiй при укладеннi угод

по зовнiшнiй торгiвлi та пов'язаних з нею розрахунко-

вих, страхових та iнших операцiях визначається за зако-

ном країни, де створено пiдприємство чи органiзацiю. Їх

правосуб'єктнiсть пiдтверджується нотарiально засвiдче-

ним у мiсцi знаходження iноземної юридичної особи i

легалiзованим документом: сертифiкатом реєстрацiї, ви-

тягом з торгового реєстру тощо.

5. Якщо в iноземнiй державi допущено обмеження

цивiльних процесуальних прав громадян, установ чи ор-

ганiзацiй України, законодавством України можуть бути Ц

встановленi вiдповiднi обмеження (реторсiї) щодо грома-

дян та юридичних осiб цiєї держави (ч. З ст. 423 ЦПК).

Природно, якщо iноземна держава скасовує, спецiальнi

обмеження прав i свобод українських громадян, Україна

згiдно з законом скасовує вiдповiднi обмеження.

Стаття 424. Цивiльнi процесуальнi права осiб

без громадянства

Особи без громадянства мають право звертатись до

судiв України i користуються цивiльними процесуаль-

ними правами нарiвнi з громадянами України.

(Стаття 424 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

Л"> 2422-09 вiд 19.08.77; Законом № 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Коментована норма грунтується на ст. 26 Конститу-

цiї України, згiдно з якої особи без громадянства, якi пе-

ребувають в Українi на законних пiдставах, користують-

ся тими самими правами i свободами, а також несуть такi

772

самi обов'язки, як i громадяни України, за винятками,

встановленими Конституцiєю, законами чи мiжнародник

ми договорами України.

Надання нацiонального режиму у сферi цивiльного

процесу закон не пов'язує з проживанням осiб без грома-

дянства в Українi. Тому звертатися до судiв України та

користуватися цивiльними процесуальними правами на-

рiвнi з громадянами України вправi як особи, котрi про-

живають в Українi, так i тi, якi проживають за кордоном.

2. Звертатися до судiв України i користуватися цивi-

льними процесуальними правами нарiвнi з громадянами

України мають право також бiженцi. Вiдповiдно до ст. 1

Закону України <Про бiженцiв> вiд 24.12.1993 р. пiд те-

рмiном <бiженець> розумiється iноземець (iноземний гро-

мадянин чи особа без громадянства), який внаслiдок об-

грунтованих побоювань стати жертвою переслiдувань за

ознаками расової, нацiональної належностi, ставлення до

релiгiї, громадянства, належностi до певної соцiальної

групи або полiтичних переконань вимушений залишити

територiю держави, громадянином якої вiн є (або терито-

рiю країни свого постiйного проживання), i не може або

не бажає користуватися захистом цiєї держави внаслi-

док зазначених побоювань, а також щодо якого в поряд-

ку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рiшен-

ня про надання статусу бiженця.

Слiд пiдкреслити, що держава й на своїй територiї на-

дає бiженцям правовий режим iноземцiв. Тому щодо своїх

цивiльно-процесуальних прав бiженцi також користують-

ся правовим режимом iноземцiв i на них також поши-

рюється нацiональний режим. Зокрема, згiдно зi ст. 12

Закону України <Про бiженцiв> особа, яка набула стату-

су бiженця, має право на судовий захист вiд посягань на

честь i гiднiсть, життя i здоров'я, особисту свободу i жит-

ло, а також на захист майнових та немайнових прав.

3. У мiжнародному цивiльному процесi нацiональний

режим судочинства поширюється й на апатридiв. Згiдно

з Конвенцiєю про статус апатридiв вiд 28.09.1954 р. пiд

термiном <апатрид> розумiється особа, яка не є громадя-

нином будь-якої держави в силу її закону. Вiдповiдно до

ст. 16 цiєї Конвенцiї кожний апатрид має право вiльно

звертатися до судiв на територiї всiх Договiрних держав.

На територiї Договiрної держави, в якiй знаходиться його

звичайне мiсце проживання, кожний апатрид буде корис-

туватися такими ж правами на звернення до, суду, тим

самим становищем, що i громадяни, зокрема з питань

юридичної допомоги та звiльнення вiд забезпечення

сплати судових витрат. Проте Україна не бере участi в

цiй Конвенцiї.

Стаття 424'. Пiдсуднiсть судам України

цивiльних справ по спорах, в яких

беруть участь iноземнi громадяни,

особи без громадянства, iноземнi

пiдприємства i органiзацiї, а також

по спорах, в яких хоча б одна з

сторiн проживає за кордоном

Пiдсуднiсть судам України цивiльних справ по спо-

рах, в яких беруть участь iноземнi громадяни, особи без

громадянства, iноземнi пiдприємства i органiзацiї, а та-

кож по спорах, в яких хоча б одна з сторiн проживає за

кордоном, визначається законодавством України.

(Кодекс доповнено статтею 424' згiдно з Указом ПВР

№ 2422-09 вiд 19.08.77: iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№ 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Вiдповiдно до. ст. 4241 ЦПК пiдсуднiсть судам Укра-

їни цивiльних справ по спорах, в яких беруть участь iно-

земнi громадяни, особи без громадянства, iноземнi пiдпри-

ємства i органiзацiї, а також по спорах, в яких хоча б одна

iз сторiн проживає за кордоном, визначається законодав-

ством України. Отже, при вирiшеннi питання про мiжна-

родну пiдсуднiсть в Українi також дiє <закон суду>. Це

означає, що при визначеннi пiдсудностi цивiльних справ

за участю iноземного елемента можуть мати мiсце зага-

льна територiальна, альтернативна, виключна, договiрна

та родова пiдсуднiсть (ст.ст. 125-130 ЦПК).

2. Викладенi правила про визначення мiжнародної

пiдсудностi за законодавством України застосовуються,

якщо мiжнародним договором не встановлено iнших.

Правила пiдсудностi, що передбаченi в мiжнародних до-

говорах, мають прiоритет перед нормами внутрiшнього

права (ст. 428 ЦПК). Правила про розмежування пiдсуд-

ностi мiстяться насамперед у двостороннiх договорах про

правову допомогу та правовi вiдносини у цивiльних i кри-

- мiнальних справах, а також у багатостороннiй Конвенцiї

держав - членiв СНД вiд 22.01.1993 р.

774

Мiжнароднi договори України мiстять як загальнi пра-

вила розмежування пiдсудностi, так i спецiальнi стосовно

пiдсудностi окремих категорiй цивiльних i сiмейних справ.

Договори встановлюють, на територiї i в органах (судах,

нотарiатi, РАГС) якої саме країни належить здiйснювати

тi або iншi юридичнi дiї.

Бiльшiсть договорiв про правову допомогу закрiплю-

ють загальне правило розмежування пiдсудностi - пред'яв-

лення позовiв за мiсцем проживання (мiсцезнаходженням)

вiдповiдачiв (принцип домiцилiя). Так, у ст. 21 договорiв

України з Литовською Республiкою, Республiкою Грузiя,

Естонською Республiкою зазначено; якщо цi договори не

встановлюють iншого, суди кожної з Договiрних Сторiн

компетентнi розглядати цивiльнi та сiмейнi справи, коли

вiдповiдач має на її територiї мiсце проживання; позови

до юридичних осiб їм пiдсуднi, якщо на територiї цiєї

Сторони знаходиться орган управлiння, представництво або

фiлiя юридичної особи (Україна в мiжнародно-правових

вiдносинах: Книга 1. Боротьба iз злочиннiстю та взаємна

правова допомога. - К" 1996.- С. 885, 1027).

Крiм загального правила, в договорах рiвною мiрою

застосовується розмежування пiдсудностi шляхом вiдне-

сення справи до вiдання судiв обох держав (альтернатив-

на пiдсуднiсть), до вiдання судiв конкретної держави (ви-

ключна пiдсуднiсть), шляхом укладення письмової угоди

сторiн (договiрна пiдсуднiсть). Зокрема, в ч. 2 ст. 21 вка-

заних договорiв зазначено, що суди держав розглядають

справи i в iнших випадках, якщо про це є письмова угода

сторiн. При наявностi такої угоди суд за мiсцем прожи-

вання вiдповiдача припиняє провадження у справi за його

заявою, якщо цю заяву зроблено до подання заперечень

по сутi позову. Виключна компетенцiя судiв не може бути

змiнена угодою сторiн.

3. Конвенцiя держав - членiв СНД вказує на додатко-

вi типовi критерiї визначення пiдсудностi судiв у спра-

вах з iноземним елементом. У частинi 2 ст. 22 Конвенцiї

закрiплено, що суди Договiрної Сторони компетентнi та-

кож у випадках, коли на її територiї:

- здiйснюється торгiвля, промислова або iнша госпо-

дарська дiяльнiсть пiдприємства (фiлiї) вiдповiдача;

- виконано чи має бути виконано повнiстю або част-

ково зобов'язання з договору, що є предметом спору;

775

- позивач має постiйне мiсце проживання або мiсце-

знаходження - за позовом про захист честi, гiдностi i

дiлової репутацiї.

Конвенцiя держав - членiв СНД мiстить i правила

визначення виключної пiдсудностi. Зокрема, з позовами

про право власностi та про iншi речовi права на нерухоме

майно можна звертатися тiльки до компетентних судiв

за мiсцезнаходженням майна. Позови до перевiзникiв, що

випливають з договорiв перевезення вантажiв, пасажирiв

i багажу, подаються за мiсцезнаходженням управлiння

транспортної органiзацiї, до якої в установленому поряд-

ку була пред'явлена претензiя (ч. З ст. 20 Конвенцiї).

Виключна компетенцiя згiдно з Конвенцiєю також не

може бути змiнена угодою сторiн (ч. 1 ст. 21 Конвенцiї).

4. Мiжнароднi договори про правову допомогу мiстять i

спецiальнi норми про пiдсуднiсть окремих категорiй справ,

а саме: у справах окремого провадження - про обмеження

дiєздатностi, визнання осiб безвiсно вiдсутнiми або

проголошення померлими i про встановлення факту смертi;

у сiмейних справах - про розiрвання шлюбу i про визнання

шлюбу недiйсним; у справах, якi виникають iз особистих i

майнових вiдносин подружжя, з правовiдносин мiж

батьками i дiтьми; у цивiльних справах - про власнiсть,

зобов'язання, що виникають внаслiдок заподiяння шкоди;

у спадкових справах. При цьому передбачається комбiну-

вання таких критерiїв, як громадянство, мiсце проживання

сторiн, мiсце знаходження майна. Найчастiше критерiєм

виступає громадянство. Наприклад, вiдповiдно до ст. 22

договорiв України з Республiкою Молдова, Республiкою

Польща при обмеженнi в дiєздатностi або визнаннi особи

недiєздатною компетентним є суд тiєї Договiрної Сторони,

громадянином якої є особа, яка має бути обмежена в дiє-

здатностi або визнана недiєздатною.

Згiдно, зi ст. 23 наведених договорiв справи про ви-

знання особи вiдсутньою, про оголошення її померлою i

про встановлення факту смертi належать до компетенцiї

суду тiєї Договiрної Сторони, громадянином якої ця осо-

ба була в той час, коли вона за останнiми вiдомостями

була живою.

За ознаками громадянства особи та її мiсця проживан-

ня договорами про правову допомогу встановлюється

пiдсуднiсть у справах про розiрвання шлюбу. Так, згiдно зi

ст. 26 Договору мiж Україною i Республiкою Польща у

справах про розiрвання шлюбу компетентним є орган тiєї

776

Договiрної Сторони, громадянами якої є подружжя в мо-

мент порушення справи. Якщо в момент порушення спра-

" ви один iз подружжя є громадянином однiєї Договiрної

Сторони, а другий - громадянином iншої Договiрної

Сторони компетентним є орган тiєї Договiрної Сторони, на

територiї якої подружжя має мiсце проживання. Якщо один

iз подружжя проживає на територiї однiєї Договiрної

Сторони, а другий - на територiї iншої Договiрної Сторони,

компетентними є органи обох Договiрних Сторiн.

Стаття 425. Позови до iноземних держав.

.         Дипломатичний iмунiтет

Пред'явлення позову до iноземної держави, забезпе-

чення позову i звернення стягнення на майно iноземної

держави, яке знаходиться в Українi, можуть бути допу-

щенi лише за згодою компетентних органiв вiдповiдної

держави.

Акредитованi в Українi дипломатичнi представники

iноземних держав та iншi особи, зазначенi у вiдповiдних

законах i мiжнародних договорах України, пiдлягають

юрисдикцiї суду України в цивiльних справах лише в

межах, що визначаються нормами мiжнародного права

або мiжнародними договорами України.

В тих випадках, коли в iноземнiй державi не забез-

печується Українi, її майну або представникам України

така ж судова недоторканнiсть, яка, згiдно з цiєю

статтею, забезпечується iноземним державам, їх майну

або представникам iноземних держав в Українi, Кабi-

нетом Мiнiстрiв України або iншим управомочним

органом може бути приписано щодо цiєї держави, її

майна або представника цiєї держави застосування

вiдповiдних заходiв.

(Стаття 425 iз змiнами,внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом М 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Частина 1 ст. 425 ЦПК закрiплює принцип судового

iмунiтету (вiд лат. iтташiiiаз - недоторканнiсть, звiль-

нення вiд чого-небудь) iноземної держави.

У силу принципу нацiонального режиму i судового

iмунiтету iноземної держави iноземцi, як i громадяни

України, можуть пред'явити позов до iноземної держави,

просити про забезпечення позову i звернення стягнення

на майно iноземної держави, яке знаходиться в Українi,

лише за згодою компетентних органiв вiдповiдної держа-

ви (ч. 1 ст. 425 ЦПК). Таким чином, судовий iмунiтет

iноземної держави означає непiдсуднiсть її суду iншої

держави i грунтується на сувереннiй рiвностi держав, вiд-

повiдно до якої << рiвний над рiвними не має юрисдикцiї>

(раг iп рагет поп ЬаЬеї ]игiзаiс1iопеп).

Питання про те, який орган iноземної держави компе-

тентний дати таку згоду, вирiшується за законами даної

iноземної держави. Причому згода на пред'явлення по-

зову ще не означає згоди на вжиття заходiв по забезпе-

ченню позову або на примусове виконання. Для здiйс-

нення кожної з цих дiй потрiбний окремий дозвiл.

2. Частина 2 ст. 425 ЦПК закрiплює дипломатичний

iмунiтет акредитованих в Українi деяких представникiв

iноземних держав. Коло осiб, якi користуються диплома-

тичним iмунiтетом в Українi, визначається вiдповiдним

внутрiшнiм законодавством та мiжнародними договора-

ми за участю України.

Згiдно з Положенням про дипломатичнi представницт-

ва i консульськi установи iноземних держав в Українi, за-

твердженим Указом Президента України вiд 10.06.1993 р.

(Укази Президента України: Т.1- К" 1997.- С. 813),

глава дипломатичного представництва i члени диплома-

тичного персоналу користуються iмунiтетом вiд юрисди-

кцiї судiв України у цивiльних справах (п. 13). Глава

дипломатичного представництва на рiвнi посла або по-

сланника акредитується при Президентовi України, а на

рiвнi повiреного у справах - при Мiнiстерствi закордон-

них справ України. Персонал дипломатичного представ-

ництва подiляється на дипломатичний, адмiнiстративно-

технiчний та обслуговуючий. Членами дипломатичного

персоналу е працiвники дипломатичного представництва,

якi мають дипломатичний ранг. Членами адмiнiстратив-

но-технiчного персоналу є працiвники дипломатичного

представництва, якi здiйснюють адмiнiстративно-технiч-

не обслуговування дипломатичного представництва. До

членiв обслуговуючого персоналу належать працiвники

дипломатичного представництва, якi виконують обов'яз-

ки по обслуговуванню дипломатичного представництва

(п. 5 Положення).

Положення про дипломатичнi представництва i кон-

сульськi установи iноземних держав в Українi конкрети-

зує, хто з названих осiб користується судовим iмунiте-

том. Згiдно з пп. 13-16 зазначеного Положення iмунiте-

778

том вiд кримiнальної, адмiнiстративної юрисдикцiї Укра-

їни, а також вiд юрисдикцiї судiв України у цивiльних

справах користуються:

- глава дипломатичного представництва i члени ди-

пломатичного представництва, а також члени їх сiмей, якi

проживають разом з ними i якi не є громадянами України;

- члени адмiнiстративно-технiчного персоналу i

члени їх1 сiмей, якi проживають разом з ними, - лише

щодо дiй, здiйснених ними при виконаннi службових обо-

в'язкiв, але за умови, якщо вони не є громадянами України

або не проживають в Українi постiйно;

- члени обслуговуючого персоналу, якi не є грома-

дянами України або не проживають в Українi постiйно, -

тiльки щодо дiй, здiйснених ними при виконаннi службо-

вих обов'язкiв.

Наведенi положення щодо iмунiтету певного кола

осiб вiд юрисдикцiї судiв у цивiльних справах повнiстю

вiдповiдають багатостороннiй Вiденськiй конвенцiї про

дипломатичнi зносини вiд 18.04.1961 р. (Ведом. Верхов.

Совета СССР.- 1964.- № 18.- Ст. 221).

Суть судового iмунiтету перелiчених осiб полягає в тому,

що вони пiдлягають юрисдикцiї судiв України лише у

межах, визначених нормами мiжнародного права або до-

говорами з вiдповiдними державами i'тiльки за наявнос-

тi згоди на це акредитуючої держави. Йдеться про випа-

дки, коли дипломатичнi представники та iншi перелiченi

особи вступають у цивiльно-правовi вiдносини як прива-

тнi особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме

майно на територiї України, позовами, що стосуються спа-

дкування, а також у зв'язку з позовами, що виникають iз

їх професiйної чи комерцiйної дiяльностi, здiйснюваної

ними поза службовими обов'язками (п. 13 Положення,

ст. 31 Конвенцiй).

3. До осiб, якi користуються судовим iмунiтетом в

Українi, належать також працiвники консульських уста-

нов - консульськi посадовi особи i консульськi службов-

цi консульської установи. Згiдно з Вiденською конвенцi-

єю про консульськi зносини вiд 24.04.1963 р. i Положен-

ням про дипломатичнi представництва i консульськi уста-

нови iноземних держав в Українi вiд 10.06.1993 р. до

консульських посадових осiб належать особи, включаючи

главу консульської установи, яким доручено виконання

консульських функцiй (генеральнi консули, консули, вiце-

консули, консульськi агенти), а до консульських службов-

' Їi-iлiяiiїйВДЯЙ!" '.

цiв - особи, якi здiйснюють адмiнiстративно-технiчне

обслуговування консульської установи.

Консульськi посадовi особи i консульськi службовцi

не пiдлягають юрисдикцiї судових органiв щодо дiй, здiй-

снених ними пiд час виконання консульських функцiй.

Однак зазначенi особи можуть бути притягненi як вiдпо-

вiдачi за позовами, що випливають з договорiв, за якими

вони прямо чи побiчно не прийняли на себе зобов'язань

як агенти держави, яку вони представляють (тобто дiють

як приватнi особи), а також за позовами про вiдшкоду-

вання шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною подi-

єю (ст. 43 Конвенцiї,п. 25 Положення).

Дипломатичний iмунiтет поширюється також на пред-

ставникiв iноземних держав, на членiв парламентських i

урядових делегацiй iноземних держав, якi прибувають в

Україну для участi в мiжнародних переговорах, мiжнаро-

дних конференцiях i нарадах або з iншими офiцiйними

дорученнями, а також на членiв їх сiмей, якi їх супрово-

джують i не є громадянами України (п. 27 Положення).

4. Права i пiльги iноземної держави та її представни-

кiв мають безумовний характер, тобто суд у кожному

випадку за своєю iнiцiативою не може ставити питання

про наявнiсть або вiдсутнiсть взаємностi. Однак у тих

випадках, коли в iноземнiй державi не забезпечується

Українi, її майну або представникам України така ж су-

дова недоторканнiсть, яка забезпечується iноземним дер-

жавам, їх майну або представникам iноземних держав в

Українi, Кабiнетом Мiнiстрiв України або iншим управо-

мочним органом може бути приписано щодо цiєї держа-

ви, її майна або представника цiєї держави застосування

вiдповiдних заходiв (ч. З ст. 425 ЦПК).

Стаття 426. Виконання судових доручень

iноземних судiв i звернення судiв

України з дорученнями до iноземних

судiв

Суди України виконують переданi їм в установленому

порядку доручення iноземних судiв про проведення окре-

мих процесуальних дiй (вручення повiсток та iнших до-

кументiв, допит сторiн i свiдкiв, проведення експертизи

i огляду на мiсцi тощо), за винятком випадкiв, коли:

1) виконання доручення суперечило б суверенiтетовi

України або загрожувало б безпецi України;

780

2) виконання доручення не належить до компетенцiї

суду.

Виконання доручень iноземних судiв про проведення

окремих процесуальних дiй провадиться на основi за-

конодавства України.

Суди України можуть звертатися до iноземних судiв

з дорученням про виконання окремих процесуальних

дiй. Порядок зносин судiв України з iноземними судами

визначається законодавством України i мiжнародними

договорами України.

(Стаття 426 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВГ'

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом Л° 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Дана стаття присвячена одному з видiв мiжнарод-

ної правової допомоги - виконанню судових доручень.

У мiжнародному цивiльному процесi пiд судовим дору-

ченням розумiють звернення суду однiєї держави до суду

iншої держави з проханням про виконання процесуаль-

них дiй на територiї iншої держави. Вiдповiдно до ст. 426

ЦПК суди України можуть звертатися до iноземних судiв

з дорученням про виконання окремих процесуальних дiй

(вручення повiсток та iнших документiв, допит сторiн i

свiдкiв, проведення експертизи i огляду на мiсцi тощо).

Порядок зносин судiв України з iноземними судами

визначається законодавством України i мiжнародними

договорами України.

Практично' в кожному мiжнародному договорi Украї-

ни про правову допомогу та правовi вiдносини визначено

перелiк процесуальних дiй, якi можуть провадитись для

виконання доручень iноземних судiв. Так, у ст. 6 Конвен-

цiї держав - членiв СНД закрiплено такий обсяг допо-

моги у цивiльних справах: <Договiрнi Сторони надають

одна однiй правову допомогу шляхом виконання проце-

суальних та iнших дiй, передбачених законодавством за-

питуваної Договiрної Сторони, у тому числi складання та

пересилки документiв, проведення оглядiв, передачi речо-

вих доказiв, проведення експертизи, допиту сторiн, третiх

осiб, свiдкiв, експертiв, розшуку осiб, визнання та вико-

нання судових рiшень, виконавчих написiв, а також шля-

хом вручення документiв>.

Перелiк процесуальних дiй, зазначених у ст. 426 ЦПК

та в мiжнародних договорах, не є вичерпним. Можливе

виконання й iнших процесуальних дiй, передбачених за-

конодавством України.

781

2. Практичне значення має питання щодо змiсту та

форми доручення про надання правової допомоги. Ана-

лiз мiжнародних договорiв дозволяє зробити висновок,

що в дорученнi (клопотаннi) про надання правової допо-

моги з цивiльних справ повиннi мiститися такi рек-

вiзити: 1) найменування запитуючої установи; 2) най-

менування запитуваної установи; 3) назва справи, по якiй

запитується правова допомога; 4) iмена i прiзрища сторiн,

мiсце їх постiйного або тимчасового проживання, грома-

дянство, заняття, а щодо юридичних осiб - їх назва i мiсце

знаходження; 5) iмена i прiзвища, адреси представникiв

осiб, якi вказанi в п. 4; 6) змiст клопотання i необхiдна

для його виконання iнформацiя, зокрема iмена, прiзвища

i адреси свiдкiв, якщо вони вiдомi. Клопотання про на-

дання правової допомоги повинно бути засвiдчене

пiдписом компетентної посадової особи i скрiплене

гербовою печаткою запитуючої Договiрної Сторони.

Договiрнi Сторони можуть застосовувати двомовнi бланки

для клопотань про надання правової допомоги (наприклад,

ст. 6 Договору мiж Україною i Республiкою Молдова та

iншi договори).

При виконаннi клопотань про надання правової допо-

моги запитувана установа застосовує законодавство своєї

держави. Проте на прохання установи, вiд якої виходить

доручення, вона може застосовувати процесуальнi норми

Договiрної Сторони, вiд якої виходить доручення, якщо

вони не суперечать законодавству її держави. Якщо за-

питувана установа не компетентна виконати клопотання,

вона пересилає його компетентнiй установi, повiдомивши

про це запитуючу установу. Якщо точна адреса особи, сто-

совно якої складено клопотання, невiдома, запитувана

установа вживає вiдповiдних заходiв щодо її встановлен-

ня. На клопотання запитуючої установи запитувана уста-

нова повiдомляє у вiдповiдний час безпосередньо запиту-

ючу установу i сторони про мiсце i час виконання клопо-

тання. Пiсля виконання клопотання запитувана устано-

ва пересилає документ запитуючiй установi. У випадку,

коли клопотання не може бути виконане, запитувана уста-

нова повертає клопотання запитуючiй установi i повiдом-

ляє про причини невиконання клопотання (ст. 7 Догово-

ру мiж Україною i Республiкою Молдова).

3. Вiдповiдно до внутрiшнього законодавства України

та правил мiжнародних договорiв при зверненнi україн-

ських судiв до iноземних та пiд час виконання судами

782

України доручень iноземних судiв застосовуються два

способи направлення доручень:

1) дипломатичний порядок зносин установ юстицiї

України з установами юстицiї держав - учасниць Гааг-

ської конвенцiї з питань цивiльного процесу вiд

01.03.1954 р., а також держав, з якими не укладенi до-

говори про правову допомогу або мiжнароднi угоди з

якими передбачають дипломатичний порядок зносин;

2) зносини установ юстицiї через свої центральнi

органи. Такий порядок визначено в мiжнародних догово-

рах про правову допомогу, а також чинною iнструкцiєю

Мiнiстерства юстицiї СРСР <Про порядок надання суда-

ми та органами нотарiату СРСР правової допомоги уста-

новам iноземних держав i про порядок звернення за пра-

вовою допомогою до цих установ> вiд 28.02.1972 р. (Го-

сударственньїй нотариат: Сб. офиц. материалов.- К"

1982.- С. 383).

Згiдно з дипломатичним порядком зносин суд запи-

туючої держави надсилає доручення своєму Мiнiстерству

закордонних справ, яке через своє посольство або консуль-

ство звертається до Мiнiстерства закордонних справ

запитуваної держави, а вже Мiнiстерство закордонних справ

цiєї держави надсилає доручення у вiдповiдний суд з

проханням про його виконання. Вiдповiдно до Гаагської

конвенцiї з питань цивiльного процесу вiд 01.03.1954 р.

судовi доручення надсилаються консулом запитуваної

держави владам, якi вказанi запитуючою державою. Цi

влади надсилають консулу документ, який засвiдчує вико-

нання судового доручення або пояснює, що стало на

перешкодi його виконанню., Усi труднощi, якi могли б

виникнути при такiй передачi, вирiшуються дипломатич-

ним шляхом. Кожна Договiрна держава може зробити за-

яву, повiдомивши iншi Договiрнi держави, що вона бажає,

щоб судовi доручення, якi пiдлягають виконанню на її те-

риторiї, передавалися їй дипломатичним шляхом. Проте

такий порядок не перешкоджає тому, щоб двi Договiрнi

держави погодилися на безпосереднi зносини мiж їх вiд-

повiдними владами при передачi судових доручень (ст. 9).

Дипломатичний порядок зносин передбачено у зберi-

гаючих в Українi законну силу двостороннiх договорах

про правову допомогу, що укладенi СРСР з Грецькою Ре-

спублiкою, iракською Республiкою, Народно-демократич-

ною Республiкою Йємен, Республiкою Кiпр, Тунiською

783

Республiкою, Фiнляндською Республiкою, а також в Кон-

венцiї мiж СРСР та iталiйською Республiкою.

В консульських конвенцiях також передбачена можли-

вiсть виконання судових доручень консулами. Наприклад,

в Консульськiй конвенцiї мiж Україною i Соцiалiстичною

Республiкою В'єтнам на консула покладена функцiя пе-

редачi судових доручень до судiв акредитуючої держави

згiдно з чинними мiжнародними договорами або, за вiд-

сутностi таких договорiв, у будь-якому iншому порядку,

що вiдповiдає законам i правилам держави перебування

(п. 10 ст. 36).

При безпосередньому порядку зносин суд однiєї сторо-

ни надсилає доручення центральному органу юстицiї своєї

країни, який, у свою чергу, передає його центральному органу

юстицiї iншої країни. Порядок виконання судових

доручень встановлюється в кожнiй країнi її внутрiшнiм

законодавством та мiжнародними договорами. Бiльшiсть

двостороннiх договорiв про правову допомогу передбачають

надання допомоги у цивiльних справах судам через цент-

ральнi установи, якщо договорами не встановлено iнше.

До центральних установ, як правило, належить Мiнiстерства

юстицiї. i тiльки за договорами, укладеними мiж Україною

i Китайською Народною Республiкою, Україною та Монго-

лiєю, до центральних установ сторони вiдносять не тiльки

Мiнiстерство юстицiї, але й Верховний Суд.

Дещо iнакше вирiшене питання про порядок зносин у

Конвенцiї держав - членiв СНД. Згiдно зi ст. 5 цiєї Кон-

венцiї в редакцiї вiд 28.03.1997 р. компетентнi установи

Договiрних сторiн зносяться одна з одною через свої

центральнi, територiальнi та iншi органи, якщо тiльки цiєю

Конвенцiєю не встановлено iнший порядок зносин. Дого-

вiрнi Сторони визначають перелiк своїх центральних, те-

риторiальних та iнших органiв, уповноважених на здiйс-

нення безпосереднiх зносин, про що повiдомляють депо-

зитарiя. Таким чином. Конвенцiя передбачає i змiшаний

порядок зносин судiв рiзних держав.

Разом з тим як виняток iз загального правила деякi

договори, що закрiплюють порядок зносин через центра-

льнi установи, а також безпосереднiй порядок зносин, пе-

редбачають i можливiсть викликати та допитувати влас-

них громадян через свої дипломатичнi представництва

або консульськi установи. Однак при цьому не можуть

застосовуватися заходи примусового характеру, оскiльки

784

дипломатичнi та консульськi представники не мають нi-

яких судових функцiй.

4. При наданнi правової допомоги Договiрнi Сторони

користуються державною мовою своєї країни з доданням

завiреного перекладу всiх документiв державною мовою

iншої сторони або росiйською чи англiйською.

Взаємне надання правової допомоги. Договiрними дер-

жавами здiйснюється за загальним правилом безплатно.

Так, у Договорi мiж Україною та Латвiйською Республi-

кою записано, що Договiрнi Сторони самi несуть витрати,

якi виникли при наданнi правової допомоги на їх тери-

торiї, за винятком витрат, пов'язаних з проведенням екс-

пертиз. Установа юстицiї, до якої звернене клопотання,

сповiщає установу, вiд якої виходить клопотання, про суму

витрат. Якщо установа, вiд якої виходить клопотання,

стягне цi витрати з особи, зобов'язаної їх вiдшкодувати,

то стягненi суми надходять на' користь Договiрної Сторо-

ни, яка їх стягнула (ст. 14).

5. Внутрiшнє процесуальне законодавство, а також мiж-

народнi договори про правову допомогу передбачають пiд-

стави для вiдмови вiд надання правової допомоги. Згiдно

зi ст. 426 ЦПК СУДИ України не виконують переданi їм у

встановленому порядку доручення iноземних судiв у та-

ких випадках: 1) коли виконання доручення суперечить

суверенiтету України або загрожує безпецi України; 2) як-

що виконання доручення не належить до компетенцiї суду.

По сутi, такi ж пiдстави для вiдмови у наданнi правової

допомоги мiстяться в договорах про правову допомогу. Так,

згiдно з Конвенцiєю держав - членiв СНД у проханнi про

надання правової допомоги може бути вiдмовлено повнiстю

або частково, якщо надання такої допомоги може заподiяти

шкоду суверенiтету чи безпецi або суперечить законодавству

запитуваної Договiрної Сторони. У випадку вiдмови в про-

ханнi про надання правової допомоги запитувана Договiрна

Сторона негайно повiдомляє про причини вiдмови (ст. 19

Конвенцiї в ред. вiд 28.03.1997 р.).

Стаття 427. Виконання в Українi рiшень

iноземних судiв i арбiтражних судiв

Порядок виконання в Українi рiшень iноземних судiв

i арбiтражних судiв визначається вiдповiдними мiжна-

родними договорами України. Рiшення iноземного суду

або арбiтражного суду може бути пред'явлено до при-

мусового виконання протягом трьох рокiв з моменту

набрання рiшенням законної сили.

(Стаття 427 iз змiнами,внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81; Законом Л> 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Судове рiшення має виконавчу силу лише в межах

тiєї держави, суд якої постановив це рiшення. Для вико-

нання рiшення за межами цiєї держави необхiдно особ-

ливе розпорядження, яке має назву <екзекватура> (вiд лат.

ехеиа<;цг, що означає <нехай буде виконано>). Порядок

виконання в Українi рiшень iноземних судiв i арбiтражiв

визначається вiдповiдними мiжнародними договорами

України.

Внутрiшнє законодавство, як i мiжнароднi договори

України, не мiстить визначення <визнання та виконання

iноземних судових рiшень>. Пiд визнанням рiшення iно-

земного суду розумiють поширення його дiй на територiю

, iншої держави з дозволу останньої i з тими правовими

наслiдками, якi спричиняє рiшення суду держави визнан-

ня, що набрало законної сили. Виконання ж iноземного

рiшення означає реалiзацiю його шляхом застосування до

боржника в передбаченому законом порядку заходiв

державного примусу у виконавчому провадженнi. Визнання

iноземного судового рiшення є необхiдною передумовою

його примусового виконання, яке можливо лише внаслiдок

вiдповiдного розпорядження компетентного суду тiєї

держави, у якої просять дозвiл на таке виконання.

Вiдповiдно до змiсту ст. 427 ЦПК, ст. 84 Закону України

<Про виконавче провадження> вiд 21.04.1999 р., а також

Указу Президiї Верховної Ради СРСР вiд 21.06.1988 р.

<Про визнання та виконання в СРСР рiшень iноземних

судiв та арбiтражiв> (Ведом. Верхов. Совета СССР.-

1988.- М 26.- Ст. 427) якiй дiє з питань, що не

врегульованi законодавством України (далi - Указ вiд

21.06.1988 р.), правовою пiдставою визнання та виконання

рiшень iноземних судiв повинна бути наявнiсть мiжнарод-

ної угоди мiж Україною та вiдповiдною iноземною

державою. Як правило, це договори про правову допомогу

та правовi вiдносини в цивiльних, сiмейних та кримiналь-

них справах.

При цьому належить виходити iз загальних правил

про те, що мiжнароднi договори про правову допомогу

поширюються лише на суб'єктiв держав-учасниць, а та-

кож що за наявностi мiж учасниками багатостороннiх та

786

ще й двостороннiх договорiв або спецiальних угод з питань

правової допомоги мають застосовуватися вiдповiднi но-

рми тих договорiв i угод, якi набрали чинностi пiзнiше.

Суди повиннi з'ясовувати наявнiсть мiжнародних до-

говорiв про взаємне надання правової допомоги мiж Украї-

ною i державою, про визнання й виконання рiшення суду

чи арбiтражу вiд якої надiйшло клопотання. На цей час є

чинними, зокрема, такi мiжнароднi договори з цього пи-

тання, якi Україна уклала або до яких вона приєдналася:

а) Конвенцiя про правову допомогу i правовi вiдно-

сини в цивiльних, сiмейних та кримiнальних справах, укла-

дена державами - членами Спiвдружностi Незалежних

Держав у м. Мiнську 22.01.1993 р.;

б) Угода про порядок вирiшення спорiв, пов'язаних

зi здiйсненням господарської дiяльностi, пiдписана уря-

дами держав - учасниць Спiвдружностi Незалежних Дер-

жав у м. Києвi 20.03.1992 р.;

в) Конвенцiя про визнання й виконання iнозем-

них арбiтражних рiшень, укладена у м. Нью-Йорку в

1958 р.;

г) Європейська конвенцiя про зовнiшньоторговель-

ний арбiтраж, пiдписана в м. Женевi 21.04.1961 р.;

д) двостороннi договори України про правову допо-

могу та правовi вiдносини в цивiльних i кримiнальних спра-

вах: з Республiкою Грузiя (пiдписано 09.01.1995 р.), з

Естонською Республiкою (пiдписано 15.02.1995 р.), з Ре-

спублiкою Молдова (пiдписано 13.12.1993 р.), з Респуб-

лiкою Польща (пiдписано 24.05.1993 р.), з Китайською

Народною Республiкою (пiдписано 31.10.1992 р.), з Ли-

товською Республiкою (пiдписано 07.07.1993 р.), iз Лат-

вiйською Республiкою (пiдписано 23.05.1995 р.), iз Мон-

голiєю (пiдписано 27.06.1995 р.), з Республiкою Узбеки-

стан (пiдписано 19.02.1998 р.), iз Соцiалiстичною

республiкою В'єтнам (пiдписано 06.04.2000 р.); з Респуб-

лiкою Македонiя (пiдписано 10.04.2000 р.);

е) двостороннi договори про взаємну правову допо-

могу, якi були укладенi СРСР та є чинними в України: з

Народною Республiкою Албанiя, з Алжирською Народною

Демократичною Республiкою, з Народною Республiкою

Болгарiя, з Угорською Народною Республiкою, iз Грецькою

Республiкою, iз iракською Республiкою, з Народною Демо-

кратичною Республiкою Йємен, з Республiкою Кiпр,

з Корейською Народною Демократичною Республiкою,

з Республiкою Куба, з Румунською Народною Республiкою,

787

з Тунiською Республiкою, з Фiнляндською Республiкою, iз

Федеративною Народною Республiкою Югославiя, а також

Конвенцiя мiж СРСР та iталiйською Республiкою про

правову допомогу в цивiльних справах;

е) у зв'язку з офiцiйним оформленням правонасту-

пництва України для неї залишається чинною Конвен-

цiя з питань цивiльного процесу, що була укладена в Гаазi

01.03.1954 р, i набула чинностi для СРСР з 26.07.1967 р.

Якщо держава не є учасницею Конвенцiї, мiжнародного

договору про правову допомогу (наприклад, СiЛА, iзраїль,

Францiя), за якими Україна взяла на себе обов'язок щодо

визнання i виконання судових рiшень iншої договiрної

сторони, клопотання про визнання i виконання на територiй

України рiшень судiв цiєї держави судами України не

розглядаються, а при надходженнi таких суд постановляє

ухвалу про вiдмову в їх прийняттi на пiдставi п. 1ст. 136

ЦПК. Якщо справу було заведено, провадження в нiй

закривають на пiдставi п. 1 ст. 227 ЦПК (Про практику

розгляду судами клопотань про визнання й виконання

рiшень iноземних судiв та арбiтражiв i про скасування

рiшень, постановлених у порядку мiжнародного комерцiй-

ного арбiтражу на територiї України: Постанова

Пленуму Верховного Суду України вiд 24.12.1999 р. // Вiсн.

Верхов. Суду України.- 2000.- № 1).

2. Коло рiшень, якi згiдно з мiжнародними договора-

ми визнаються та виконуються на територiй iншої дер-

жави, досить широке. Як правило, визнання i виконання

не пов'язуються з характером правовiдносин, по яких

постановлене рiшення. Наприклад, вiдповiдно до Конвен-

цiї держав - членiв СНД кожна iз Договiрних Сторiн

визнає i виконує такi рiшення, ухваленi на територiї iн-

ших Договiрних Сторiн:

а) рiшення судiв по цивiльних та сiмейних справах,

включаючи затвердженi судом мировi угоди по таких

справах;

б) рiшення судiв по кримiнальних справах у частинi,

що стосується вiдшкодування шкоди, заподiяної злочи-

ном.

У бiльшостi договорiв питання про коло рiшень, якi

пiдлягають визнанню та виконанню, вирiшуються анало- ;

гiчно.                                                     ^1

г:;1

Водночас у договорах про правову допомогу по-рiзному ї|

вирiшується питання про визнання рiшень, якi не потре-

бують примусового виконання. В деяких договорах

788

вказується на конкретнi справи, рiшення по яких визна-

ються на територiй iншої Договiрної Сторони без прове-

дення дiй про визнання. Так, у договорах мiж Україною та

Республiкою Польща, Республiкою Молдова йдеться про

рiшення по цивiльних немайнових справах, що набрали

законної сили, а по справах, що стосуються батькiвських

прав, - про рiшення, якi не набрали законної сили, але

пiдлягають негайному виконанню. Проте багато договорiв

розрiзняють рiшення про визнання i про виконання.

Рiшення iноземного суду, яке не пiдлягає примусовому

виконанню, визнається на територiї України без прове-,

дення дiї по його визнанню, якщо вiд заiнтересованої особи

не надiйде заперечення проти цього. Заперечення проти

такого визнання рiшення iноземного суду може бути по-

дано протягом мiсячного строку пiсля того, як заiнтере-

сованiй особi стало вiдомо про надходження цього рiшен-

ня. Заперечення подається до Верховного Суду Автоном-

ної Республiки Крим, обласного. Київського i Севастополь-

ського мiських судiв (за мiсцем проживання заiнтересо-

ваної особи) i розглядається судом за правилами, перед-

баченими ЦПК (ст. 10 Указу вiд 21.06.1988 р.).

Практичне значення має питання про те, що треба ро-

зумiти пiд <рiшенням суду>, про яке йдеться в договорах,

бо цей термiн у них, як правило, не пояснюється, за виня-

тком договорiв мiж Україною та Монголiєю, а також

Україною та Китайською Народною Республiкою.

Термiн <судове рiшення>, що вживається в цих дого-

ворах, означає вирок щодо вiдшкодування збиткiв по кри-

мiнальнiй справi, а також рiшення, ухвалу, постанову суду

(суддi), мирову угоду, затверджену судом по цивiльнiй

справi. У нормах мiжнародних договорiв пiд рiшеннями

розумiються владнi постанови суду або арбiтражу, якими

визначаються обов'язковi для сторiн певнi права та обо-

в'язки. Це може бути як рiшення у вузькому розумiннi

цього слова, так i затверджена судом мирова угода (iн-

ший акт примирення), ухвала, постанова (в тому числi

про стягнення алiментiв) суду (суддi) та судовий наказ

(п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України вiд

24.12.1999 р. <Про практику розгляду судами клопотань

про визнання й виконання рiшень iноземних судiв та

арбiтражiв i про скасування рiшень, постановлених у

порядку мiжнародного комерцiйного арбiтражу на

територiї України> / / Вiсн. Верхов. Суду України.-

2000.- № 1).

3. Договори про правову допомогу встановлюють пiд-

стави та умови, при яких рiшення визнаються та викону-

ються, тобто необхiдно, щоб:

- рiшення набуло законної сили i пiдлягало вико-

нанню, а в справах, що стосуються алiментних зобов'я-

зань, також i рiшення, якi не набрали законної сили, але

пiдлягають виконанню;

- суд, який винiс рiшення, був компетентним на

пiдставi договору, а у випадку вiдсутностi такого врегу-

лювання в договорi - на пiдставi законодавства тiєї До-

говiрної Сторони, на територiї якої рiшення має бути

визнане i виконане;

- сторона не була позбавлена можливостi захисту  г

своїх прав, зокрема, щоб сторона, яка не взяла участi в   |

розглядi справи, отримала виклик у судове засiдання

своєчасно i належним чином;

- справа мiж тими самими сторонами не була вже

вирiшена з винесенням рiшення судом тiєї Договiрної Сто-

рони, на територiї якої рiшення має бути визнане i виконане,

а також щоб мiж тими самими сторонами не була ранiше

порушена справа в судi тiєї Договiрної Сторони, на територiї

якої рiшення має бути визнано i виконано;

- рiшення органу третьої держави мiж тими

самими сторонами i в тiй самiй справi не було вже визнано

або виконано на територiй тiєї Договiрної Сторони, де

рiшення має бути визнано i виконано;

- при винесеннi рiшення було застосовано законо-

давство вiдповiдно до цього Договору, а в разi вiдсутностi

такого врегулювання у Договорi - на пiдставi законо-

давства тiєї Договiрної Сторони, на територiй якої рiшення

має бути визнано i виконано.

Найповнiше цi пiдстави вiдображенi в договорах, укла-

дених Україною з Республiкою Молдова та Республiкою

Польща.

4. Мiжнароднi договори вирiшують питання про те,

куди подається клопотання про визнання i виконання

рiшень iноземних судiв. Згiдно зi ст. 52 Конвенцiї дер-

жав - членiв СНД, ст. 50 Договору мiж Україною i Рес-

публiкою Молдова, ст. 51 Договору мiж Україною i Рес-

публiкою Польща клопотання про визнання i виконання

рiшення може бути подано безпосередньо до компетент-

ного суду Договiрної Сторони, де рiшення пiдлягає вико-

нанню (вiдповiдно до ст. 20 Закону <Про виконавче про-

вадження> за загальним правилом в Українi мiсцем ви-

790

конання рiшення вважається мiсце проживання, роботи

боржника або мiсцезнаходження його майна). Проте

вказанi договори передбачають, що таке клопотання може

бути подано до суду, який постановив рiшення в справi

по першiй iнстанцiї. Цей суд надсилає клопотання суду,

компетентному винести рiшення про задоволення цього

клопотання або про вiдмову в його задоволеннi.

Договорами мiж Україною i Китайською Народною

Республiкою, Україною i Монголiєю визначено, що клопо-

тання про визнання i виконання судового рiшення пода-

ється заявником до суду, який постановив це рiшення, а

ним пересилається до суду iншої Договiрної Сторони, але

через центральнi установи Сторiн (в даному разi - через

Верховнi Суди). Поряд з цим вiдповiдно до зазначених

договорiв, якщо мiсцем проживання або мiсцем перебу-

вання заявника є територiя Договiрної Сторони, де рiшен-

ня пiдлягає виконанню, клопотання може бути подано й

безпосередньо до її суду.

В Українi клопотання про дозвiл на примусове вико-

нання рiшення iноземного' суду розглядаються обласни-

ми, Київським та Севастопольським мiськими судами i

Верховним Судом Автономної Республiки Крим за мiс-

цем проживання боржника або за мiсцем знаходження

його майна (ст. 2 Указу вiд 21.06.1988 р.).

5. Договори не мiстять реквiзитiв клопотання, а зазна-

чають, що його форма i змiст встановлюються запитува-

ною договiрною стороною. Щодо форми i змiсту Клопо-

тання про визнання i виконання рiшень України за кор-

доном, а також щодо перелiку доданих до нього докумен-

тiв (за вiдсутностi про це вказiвок у мiжнародному дого-

ворi) застосовуються положення Указу вiд 21.06.1988 р.,

згiдно зi ст. З якого до реквiзитiв клопотання належать:

а) назва стягувача, а також його представника, якщо

клопотання подається представником, i їх постiйне або

тимчасове мiсце проживання (якщо стягувач - юридич-

на особа, - його мiсцезнаходження);

б) назва боржника i його постiйне або тимчасове

мiсце проживання (якщо боржник - юридична особа, -

його мiсце знаходження);

в) прохання стягувача про дозвiл примусового ви-

конання.

Згiдно з договорами про правову допомогу до клопо-

тання додаються:

- копiя судового рiшення, засвiдчена судом; якщо

в копiї вiдсутня чiтка вказiвка на те, що рiшення набрало

чинностi i може бути виконаним, повинен бути також

доданий один примiрник довiдки суду про це;

- довiдка суду про виконання чи невиконання рi-

шення суду на територiї запитуючої Договiрної Сторони;

- документ, який засвiдчує, що сторонi, яка не взяла

участi в процесi, було у встановленому законом порядку

вручено повiдомлення про виклик до суду, а у випадку її

недiєздатностi - що у неї був належний представник;

- документ, який пiдтверджує угоду сторiн у справах

договiрної пiдсудностi;

- засвiдчений переклад клопотання та зазначених

вище документiв.

Суд при вирiшеннi питання про прийняття клопотань

про визнання i виконання рiшення iноземного суду пови-

нен ретельно перевiряти вiдповiднiсть їх вимогам мiж-

народних договорiв i законодавству щодо форми, змiсту,

мови, перелiку документiв, якi мають додаватися, врахо-

вувати, що питання про виконання рiшень може вирiшу-

ватися лише в межах, визначених у клопотаннi, а саме -

подаватися лише особою, на користь якої постановлено

рiшення, або належно уповноваженим її представником.

6, Договори про правову допомогу передбачають поря-

док розгляду клопотання. Визнання i виконання судово-

го рiшення здiйснюються договiрною стороною, до якої

звернене клопотання, згiдно з порядком, встановленим її

законодавством. Компетентний суд при розглядi клопо-

тання деревiряє його на предмет вiдповiдностi встановле-

ним формi та змiсту i наявностi пiдстав для визнання i

виконання рiшення, але не може перевiряти його по сутi

справи, оскiльки це порушувало б суверенiтет держави,

суд якої ухвалив рiшення.

При розглядi таких клопотань судами України повин-

нi застосовуватися вiдповiднi положення ЦПК, якi згiдно

iз засадами цивiльного судочинства забезпечили б права

стягувача й боржника, об'єктивне, правильне та своєчас-

не вирiшення питання.

За наслiдками розгляду клопотань про визнання i

примусове виконання рiшень суди України повиннi по-

становляти ухвали (ст. 5 Указу вiд 21.06.1988 р.).

Оскiльки ухвала про наслiдок розгляду клопотання про

визнання i дозвiл на виконання рiшення iноземного суду

792

на територiї України перешкоджає подальшому руху

справи, ця ухвала може бути оскаржена в касацiйному

порядку (п. 2 ч. 2 ст. 323 ЦПК).

Порядок примусового виконання регулюється законо-

давством Договiрної Сторони, на територiї якої повинно

бути здiйснено примусове виконання. Так-, рiшенням ра-

йонного суду Праги, залишеним без змiн Празьким мiсь-

ким судом, було стягнуто кошти з громадянина України

В.К. на користь громадянки Чехословаччини Е.П. на утри-

мання сина. Центральна установа для захисту молодi у

Брно (Чехословаччина) звернулася з клопотанням про

дозвiл виконання на територiї СРСР названих судових

рiшень про стягнення алiментiв, а також заборгованостi

по них за перiод з 1973 по 1988 р. Ухвалою судової коле-

гiї в цивiльних справах Київського мiського суду клопо-

тання було задоволене частково, а саме - дозволено при-

мусове виконання судових рiшень у частинi стягнення

алiментiв, а розмiр стягнення заборгованостi по Них обме-

жено трьома роками - з 1985 по 1989 р.

У скарзi Е.П., не погоджуючись з ухвалою, просила

стягнути заборгованiсть у межах, визначених судовим

рiшенням. Судова колегiя з цивiльних справ Верховного

Суду СРСР скаргу залишила без задоволення i в ухвалi

про залишення ухвали мiського суду без змiн вказала,

зокрема, на таке. Розмiр заборгованостi по алiментах, що

пiдлягає стягненню, обчислено правильно. Київський мiсь-

кий суд виходив з вимог ст. 359 ЦПК, згiдно з якою при

пред'явленнi до виконання рiшення про перiодичнi виплати

пiсля закiнчення трирiчного строку розмiр заборгованостi,

що пiдлягає стягненню за минулий час, визначається в

межах цього строку давностi. Оскiльки ж рiшення про

стягнення алiментiв було постановлено у 1980 р., а

клопотання про його виконання заявлене у 1989 р., суд

правильно обмежив стягнення заборгованостi останнiми

трьома роками^Рскi. право.- 1990.- М° 8.- С. 84).

7. У визнаннi рiшення й дозволi на його примусове

виконання може бути вiдмовлено згiдно з Конвенцiєю

держав - членiв СНД, якщо:

- вiдповiдно до законодавства Договiрної Сторони,

на територiї якої постановлено рiшення, воно не набрало

чинностi чи не пiдлягає виконанню, за винятком випад-

кiв, коли рiшення пiдлягає виконанню до набрання ним

законної сили;

- вiдповiдач не брав участi у процесi внаслiдок того,

що йому або уповноваженому ним представниковi не було

своєчасно й належним чином вручено виклик до суду;

- на територiї Договiрної Сторони, де має бути ви-

знано i виконано рiшення, вже було постановлено рiшення

у справi мiж тими ж сторонами, про той же предмет i з тих

же пiдстав, що набуло чинностi, або є визнане рiшення суду

третьої держави, або установою цiєї Договiрної Сторони

ранiше було порушено провадження в цiй самiй справi;

- згiдно з положеннями даної Конвенцiї, а у випа-

дках, не передбачених нею, згiдно iз законодавством До-

говiрної Сторони, на територiй якої рiшення має бути ви-

знано й виконано, справа належить до виключної компе-

тенцiї її установ;

- вiдсутнiй документ, який пiдтверджує угоду сторiн

у справi про договiрну пiдсуднiсть;

- закiнчився строк давностi примусового виконання,

передбачений законодавством Договiрної Сторони, суд

якої виконує доручення (ст. 55 Конвенцiї держав - чле-

нiв СНД).

Договiр з Монголiєю, крiм того, передбачає, що у ви-

знаннi й дозволi на виконання рiшення може бути вiдмо-

влено, якщо визнання або виконання останнього може

завдати шкоди суверенiтету, безпецi або публiчному по-

рядку Договiрної Сторони, до якої звернуто клопотання-

Стаття 428. Мiжнароднi договори

Якщо мiжнародним договором України встановлено

iншi правила, нiж тi, що їх мiстить законодавство Укра-

їни про цивiльне судочинство, то застосовуютеся правила

вiдповiдного мiжнародного договору.

(Стаття 428 iз змiнами,внесеними згiдно з Указом ПВР

Лi 1461-10 вiд 23.01.81; Законом № 2857-12 вiд 15.12.92)

1. Коментована стаття встановлює перевагу мiжнарод-

ного договору перед законодавством України, якщо мiж-

народним договором України встановлено iншi правила,

нiж тi, що їх мiстить законодавство України про цивiльне

судочинство.

794

. а) одяг - на кожну особу: одне лiтиє або осiннє

пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий

костюм (для жiнок - два зимових плаття), один лiтнiй

костюм (для жiнок - два лiтнiх плаття), головнi убори

по одному на кожний сезон. Для жiнок, крiм того, двi

лiтнi хустки i одна тепла хустка (або шаль);

б) взуття в кiлькостi однiєї пари шкiряної, однiєї

пари гумової i пари валянок на кожну особу;

в) бiлизна у кiлькостi двох змiн на кожну особу;

г) постiль (матрац, подушка, двi простинi, двi на-

волочки, ковдра) i два особистих рушники на кожну

. особу;

д) необхiдний кухонний посуд;

е) меблi - по одному лiжку та стiльцю (або

табуретцi) на кожну особу, один стiл, одна шафа i

одна скриня на сiм'ю;

ж) всi дитячi речi.

3. Продукти харчування, потрiбнi для особистого спо-

живання боржнику, членам його сiм'ї та особам, якi пе-

ребувають на його утриманнi, - на три мiсяцi, а для

осiб, якi займаються сiльським господарством, - до

нового врожаю.

4. Паливо, потрiбне боржниковi, членам його сiм'ї та

особам, якi перебувають на його утриманнi, для

готування їжi та обiгрiвання примiщення на протязi

шести мiсяцiв.

5. Одна корова, а при вiдсутностi корови - одна те-

лиця, коли немає нi корови, нi телицi - одна коза, вiвця

чи свиня - у осiб, якi займаються сiльським господарс-

твом.

6. Корм для худоби, який не пiдлягає вилученню, -

в кiлькостi, потрiбнiй до вигону худоби на пасовище або

до збору нових кормiв.

7. Насiння, потрiбне для чергових посiвiв (осiннього

i весняного), та незнятий урожай - у осiб, якi займа-

ються сiльським господарством.

8. Сiльськогосподарський iнвентар - у осiб, якi за-

ймаються сiльським господарством.

9. Знаряддя особистої кустарної i ремiсничої працi, а

також потрiбнi для особистих професiйних занять бор-

жника iнструменти, приладдя i книги, за винятком ви-

падкiв, коли суд позбавив права займатися даною дiя-

льнiстю.

796

10. Пайовi внески до кооперативних органiзацiй (крiм

дачно-будiвельних кооперативiв) та колгоспiв.

Примiтка. Пайовi внески до житлово-будiвельних

кооперативiв можуть бути вилученi в разi, коли спору-

дження будинку ще не закiнчено.

11. В разi конфiскацiї частки засудженого в спiльно-

му майнi колгоспного двору чи господарства громадян,

якi займаються iндивiдуальною трудовою дiяльнiстю в

сiльському господарствi, розмiр його частки визнача-

ється пiсля виключення з цього майна того, що не

пiдлягає конфiскацiї.

1. Законодавство встановило умови звернення стягнен-

ня на майно боржника. При зверненнi стягнення на майно

державний виконавець має в першу чергу звертати стяг-

нення на майно боржника, що належить йому на правi

приватної власностi. Тiльки в разi його недостатностi

дозволяється звертати стягнення на частку боржника у

спiльнiй власностi подружжя.

При виконаннi рiшення забезпечується охорона iнте-

ресiв як стягувача, так i боржника, тому закон встановлює

перелiк майна боржника, на яке не може бути звернено

стягнення (дод. № 1 до ст. 379 ЦПК). Однак з прийнят-

тям 21.04.1999 р. Закону України <Про виконавче

провадження> вказаний додаток втратив чиннiсть, бо цей

Закон мiстить перелiк видiв майна громадян, на яке не

може бути звернено стягнення за виконавчими- докумен-

тами (також у виглядi додатку).

Встановлення такого перелiку гарантує задоволення

потреб боржника та членiв його сiм'ї в предметах першої

необхiдностi. До таких предметiв за Законом <Про вико-

навче провадження> належать продукти харчування, одяг,

взуття, постiль, кухонний посуд, холодильник, меблi, усi

дитячi речi, паливо, необхiдне для приготування їжи та,

обiгрiвання примiщення; корм для худоби; iнструменти,

необхiднi для особистих професiйних занять. У осiб, що

займаються сiльським господарством, не накладається

стягнення на насiння та неснятий врожай (виключаючи

земельнi дiлянки, на якi накладено стягнення).

На вiдмiну вiд додатку до ЦПК з нового Перелiку ви-

ключено вказiвку на жилi будинки з господарськими

будiвлями, тобто тепер на них можна звертати стягнення

навiть у осiб, постiйним заняттям яких є сiльське госпо-

дарство.

797

Не звертається стягнення на жiночий одяг та будь-яке

взуття, якi зношенi бiльш нiж на 50% (ранiше такого

правила не було).

Слiд визнати, що перелiк майна, на яке може бути

звернено стягнення, є вичерпним i розширеному тлума-

ченню не пiдлягає.

Поряд з цим обмеження у зверненнi стягнення на

майно не поширюються на тi випадки, коли за виконав-

чим документом мають бути вилученi у боржника i пе-

реданi стягувачу iндивiдуально визначенi речi, якщо юрис-

дикцiйним актом встановлено право власностi стягува-

ча на них.

 Перед накладенням арешту на майно державний ви-

конавець повинен ознайомити боржника з перелiком

видiв майна, на яке за законом не допускається звернен-

ня стягнення за виконавчими документами. Таке озна-

йомлення дозволить боржнику робити правильнi виснов-

ки про законнiсть дiй державного виконавця, запобiгти

зверненням зi скаргами на них.

Якщо майно, вiдносно якого законом встановлено га-

рантiю його зберiгання, є у боржника в бiльшiй кiлькостi,

нiж це вказано в перелику, державний виконавець, при

зверненнi на нього стягнення (наприклад, накладається

арешт на один з двох або трьох костюмiв або на диван за

наявностi лiжка у боржника) має зробити в актi опису

майна приписку, в якiй слiд перелiчити i охарактеризувати

майно того ж виду, що залишається у .боржника. У такiй

спосiб можна запобiгти зверненню з необгрунтованими

скаргами боржникiв та пiдтвердити законнiсть дiй

державного виконавця i дотримання ним правил про

звiльнення вiд звернення стягнення на деякi види майна

боржника.