Вступ

Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, форму­вання громадянського суспільства і побудова правової, демократичної, соціальної держави настійно вимагають політичної, соціальної, еконо­мічної, культурної модернізації сучасного українського суспільства та механізму державної влади. Якісною правовою основою цим процесам став Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року, який проголосив перехід України від президентсько-парламентської республіки до парламентсько-президентської. Відпові­дно до нього підвищується роль Верховної Ради України у сфері дер­жавотворення. Це вимагає комплексного дослідження статусу україн­ського парламенту з метою пошуку нових і удосконалення та активного використання існуючих форм організації його діяльності.

Особливо актуальним в цьому плані є аналіз стану парламентського контролю в Україні. Контроль з боку Верховної Ради України настільки різновекторний, що охоплює собою майже усі сфери функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших орга­нізацій й установ, а також життєдіяльності людини. Важливість парла­ментського контролю визначається і тими факторами, що він здійсню­ється з метою забезпечення більш ефективної діяльності органів влади, недопущення ними зловживань; парламентський контроль гарантує охо­рону та захист соціально-економічних, політичних, особистих, екологіч­них і культурних прав і свобод людини й громадянина, він сприяє узго­дженості всього національного механізму державної влади.

Межі вітчизняного парламентського контролю, враховуючи масш­табність діяльності органів державного управління, інших суб'єктів пра­ва та інституцій держави й громадянського суспільства, є досить широ­кими. Тому з метою ефективного використання контрольних повнова­жень при вітчизняному законодавчому органі створені допоміжні інсти­туції, яким доручається здійснювати контроль від його імені у двох най­більш важливих сферах суспільного і державного життя - сфері прав людини - це Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та бюджетно-фінансовій сфері - Рахункова палата України.

Саме на характеристиці цих інститутів ми хочемо зупинитися у своєму монографічному дослідженні. Це пов'язано з тим, що одне з най­більш складних завдань сучасної конституційної реформи в нашій дер­жаві полягає в необхідності належного визнання та забезпечення прав і

4     Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

свобод людини і громадянина, в підвищенні ефективності наповнення та використання фінансових й матеріальних ресурсів в Україні, в зміні вза­ємовідносин влади і людини, налагодженні дієвого зворотного зв'язку між громадянами та представниками владних структур. Явна відчуже­ність апарату державної влади від громадян, високий рівень корупції, низька виконавча дисципліна, правовий нігілізм, відсутність традицій поваги та дотримання прав людини й норм законів України про Держав­ний бюджет України потребують розвитку нових демократичних інсти­тутів, діяльність яких ґрунтувалася б не на традиційному захисті держав­них інтересів, а навпаки, була б спрямована на належне забезпечення прав людини та контроль за роботою органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб у фінансово-бюджетній сфері.

Запровадження в Україні Рахункової палати та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - це об'єктивно існуюча потре­ба в суспільному та державному контролі новими, нетрадиційними для нашої країни інститутами і важливий черговий крок у напрямку інсти-туціоналізації демократичних процесів у соціально-політичному житті України. За часом та змістом їх створення органічно відповідає еконо­мічним та політичним реформам України, оскільки ці інституції заре­комендував себе у багатьох країнах як такі, що, по-перше, сприяють парламенту у здійсненні його контрольної функції, по-друге, забезпе­чують діяльність органів державної влади, їх посадових осіб у рамках правових приписів, по-третє, виступають ефективним інструментом стримувань і противаг органів державної влади.

Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди­ни та Рахункової палати дозволяє посилити, підвищити ефективність парламентського контролю, усунути існуючі протиріччя між державою та громадянським суспільством, легітимізувати владу, забезпечити її демократичний розвиток, гарантувати громадянам право на "належне управління" з боку державних структур шляхом дотримання ними не тільки "букви закону", але й "духу юридичних норм" у сфері прав лю­дини та правил бюджетно-фінансової етики тощо.

Актуальність роботи визначається також тим, що сьогодні в Украї­ні відсутні серйозні фундаментальні дослідження правового статусу цих контрольних органів, а отже, існує гостра потреба в комплексному вивченні та аналізі проблем теорії та практики функціонування Рахун­кової палати та Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди­ни. Не варто при цьому залишати поза увагою і те, що становлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Рахункової

Вступ                     __                           Ь

палати відбувається в специфічних умовах, коли Україна знаходиться в перехідному періоді від тоталітарного державно-політичного устрою до демократичного. Це обумовлює потребу порівняльно-правового ви­вчення цих інституцій з урахуванням світового досвіду функціонування омбудсманів та рахункових палат в зарубіжних країнах. Такий підхід дозволяє не тільки врахувати передовий досвід функціонування зазна­чених інститутів, але й обгрунтувати певні нові в концептуальному плані і важливі для практичної діяльності Рахункової палати та Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини положення щодо удосконалення їх правового статусу.

Слід врахувати і той аспект, що Рахункова палата функціонує в Укра­їні з 1996 p., а Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - з 1998 р. і отже за цей період вони напрацювали певний досвід, який сього­дні вимагає узагальнення та правової оцінки з метою подальшої модерні­зації правової основи їх діяльності. Оскільки, як свідчить практика, потен­ціал їх роботи, а отже і потенціал парламентського контролю на сьогодні­шній день ними належним чином не реалізований. Зрозуміло, що удоско­налення українського законодавства про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Рахункової палати України — не єдиний засіб активізації їх контрольно-наглядової діяльності, проте це перший необхід­ний крок, не зробивши якого, ми не зможемо розраховувати на успішний розвиток цих демократичних інститутів в нашій країні.