2.1. Призначення на посаду, звільнення з посади та припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Відповідно до ст. 101 Конституції України парламентський конт­роль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадя­нина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Він призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого мають право вносити Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертої народ­них депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Відповідний комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Упов­новаженого, відповідності її вимогам, передбаченим законом, та про відсутність причин, які б перешкоджали зайняттю нею цієї посади.

Висування кандидатури для призначення на посаду Уповноваже­ного здійснюється у 20-денний строк з наступного дня після фактів:

-               закінчення строку, на який було призначено Уповноваженого,

або припинення його повноважень чи звільнення;

—            оголошення результатів голосування, якщо Уповноваженого не

було призначено.

Розділ 2  89

Голосування проводиться під час пленарних засідань Верховної Ради України бюлетенями для таємного голосування, але не раніше як через десять днів і не пізніше ніж через двадцять днів після закінчення строку висування кандидатів для участі у виборах.

Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувала бі­льшість народних депутатів України від конституційного складу Вер­ховної Ради України. Про це парламент приймає відповідну постанову.

Якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше, ніж два кандидати, і жодного з них не було призначено, Верховна Рада України проводить повторне голосування за двох кандидатів, які отримали най­більшу кількість голосів.

У разі, якщо жоден із кандидатів на посаду Уповноваженого не на­брав необхідної кількості голосів, знову проводиться висування канди­датур для призначення на посаду Уповноваженого.

Призначення омбудсмана парламентом відповідає природі даного інституту. Така практика діє в більшості країн, і якщо не враховувати окремих нюансів призначення, то цей порядок майже всюди однаковий. Так, абсолютною більшістю голосів в однопалатних парламентах оби­раються омбудсмани Намібії, Македонії, Данії, Фінляндії, проведор юстиції в Португалії. У Новій Зеландії омбудсман затверджується наці­ональним парламентом, і для того, щоб особа була обрана на цю поса­ду, за неї мають проголосувати одностайно всі члени парламенту; якщо хоч би один депутат проти, то кандидатура претендента знімається .

В Іспанії Народним захисником призначається особа, за яку прого­лосувало 3/5 депутатів Конгресу і яка потім затверджена такою ж кіль­кістю голосів у Сенаті. Якщо необхідної кількості голосів отримати не вдається, висувається нова кандидатура, і обраною вважається особа, яка зібрала 3/5 голосів у нижній палаті парламенту й абсолютну біль­шість голосів у Сенаті2. В Албанії Народний Адвокат також обирається 3/5 голосів усіх членів парламенту країни - Кувенду (ч. 1 ст. 61 Кон­ституції Республіки Албанія)3. У ФРН у призначенні Уповноваженого з оборони бере участь тільки Бундестаг, а Бундесрат - ні. Такий же поря-

Хаманева Н.Ю. Специфика правового статуса Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и проблемы законодательного регулирования его деятельности // Государство и право. -1997. - № 9. - С. 27.

Органический закон "О Народном защитнике" // Испания. Конституция и законода­тельные акты / Под ред. Н.Н. Разумовича. - М.: Прогресс, 1982. - С. 158-174. 3 Конституция Республики Албания // Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общей ред. Л.А. Окунькова. - М.: Издательство НОРМА, 2001. - Т. 1. - С. 191.

90   Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

док існує в Російській Федерації, де Уповноважений призначається на посаду тільки Державною Думою простою більшістю голосів депута­тів, при цьому кандидатура, що вноситься в список для таємного голо­сування, повинна бути підтримана 2/3 голосів від загальної кількості депутатів Думи1. У Нідерландах омбудсман теж призначається ниж­ньою палатою парламенту. А в Польщі Уповноважений призначається Сеймом за згодою Сенату за поданням спікера або групи 35 депутатів нижньої палати (раніше польський омбудсман призначався парламен­том за пропозицією президії Сейму, внесеною узгоджено з Вітчизня­ною радою патріотичного руху національного відродження). У Хорватії омбудсман обирається Палатою представників Республіки. Народний Захисник Грузії також обирається парламентом Грузії більшістю голо­сів від повного складу. Призначаються парламентами країн омбудсма-ни Федерації Боснії та Герцеговини, Узбекистану, Судану, Румунії, Угорщини та багатьох інших держав. Представницькими органами обирається низка регіональних та місцевих омбудсманів у Російській Федерації, США, ФРН та ряду інших країн.

Що стосується права висування кандидатур на посаду омбудсмана, то тут має місце різноманітний підхід. Здебільшого таким правом користу­ється парламент в особі його спікера чи парламентських фракцій, іруп, комітетів або інших парламентських об'єднань. Однак у деяких країнах з метою посилення незалежності омбудсмана від парламенту передбачаєть­ся, що його мають право рекомендувати інші органи влади. Так, правом висування кандидатури на посаду Народного захисника в Грузії наділені Президент Грузії, парламентські фракції та група членів парламенту, яка складається не менш ніж із десяти осіб, які не входять до жодної з фрак­цій . Кандидатури на посаду омбудсмана в Новій Зеландії пропонуються лідером Палати представників, Департаментом юстиції, приватними осо­бами, після чого вони розглядаються зборами лідерів партійних груп, і після дискусії між партійними керівниками пропонується прийнятна для всіх єдина кандидатура3. В Угорщині кандидатуру на посаду омбудсмана висуває Президент, після чого рекомендована особа(и) заслуховується

1              Хаманева Н.Ю. Специфика правового статуса Уполномоченного по правам челове­

ка в Российской Федерации и проблемы законодательного регулирования его дея­

тельности // Государство и право. - 1997. - № 9. - С. 23.

2              Закон Грузии "О Народном защитнике Грузии" // Национальные омбудсмены. Свод

правовых положений. - Варшава: MASTER, 1999. - С. 129.

3              Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Комментарий к Федеральному конституционному закону

"Об Уполномоченном по правам человека в Российской Федерации". - М.: ИН-

ФРА.М-НОРМА, 1997. - С. 40.

Розділ 2                  91

конституційною комісією, комісією законодавства і юстиції, а також комі­сією з прав людини, національних меншин і релігійних питань1.

Інколи значну роль у призначенні омбудсмана відіграють громад­ські організації чи політичні партії, оскільки вони мають право рекоме­ндувати претендента на цю посаду. Наприклад, кандидатура на посаду омбудсмана провінції Альберта (Канада) висувається спеціальним по­стійним комітетом Законодавчої асамблеї провінції з числа осіб, вису­нутих партіями. Кандидатура Помічника громадян штату Айова (США) рекомендується спеціальним органом - законодавчою радою, що являє собою партійне керівництво обох палат - Сенату і Палати представни­ків. В Іспанії теж політичні партії повинні прийти до згоди щодо єдиної кандидатури омбудсмана. З урахуванням співвідношення партійного представництва в парламенті обираються, як ми вже зазначали, члени Колегії народного правозахисту в Австрії, Комісія з петицій у ФРН та інші колегіальні омбудсманівські служби. Серйозний вплив на процес виборів омбудсмана має політична орієнтація кандидата і політична ситуація в парламенті у Фінляндії, де цю посаду нерідко обіймають відомі політики, які з часом стають членами уряду .

Треба сказати, що варіант залучення політичних партій та громад­ських організацій до процедури висування кандидатур на посаду омбу­дсмана відповідає Резолюції 1992/54 Комісії з прав людини ООН від З березня 1992 р. і Резолюції 48/134 Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р., в яких сказано, що під час висування осіб, які обира­ються до складу національних правозахисних органів, мають передба­чатися всі необхідні гарантії щодо забезпечення плюралістичного пред­ставництва громадянського суспільства. Потрібно, щоб у цьому процесі брали активну участь організації, які мають відношення до захисту прав людини, і включно з депутатами парламенту претендентів на по­саду омбудсмана висували представники неурядових організацій, орга­нізацій юристів, діячів науки, зацікавлених громадських організацій і т. ін.3 Щоправда, світовий досвід показує, що прикладів залучення гро­мадських організацій до висування кандидатів на посаду омбудсмана

Закон Венгрии "Об Уполномоченном Государственного собрания по гражданским правам" // Национальные омбудсмены. Свод правовых положений. - Варшава: MASTER, 1999.-С. 78, 3.

Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Комментарий к Федеральному конституционному закону "Об Уполномоченном по правам человека в Российской Федерации". - М.: ИН-ФРА.М-НОРМА, 1997. - С. 40-41.

3 Князькин С.А. Омбудсмен в России: международно-правовой анализ законодатель­ных актов субъектов РФ. - Казань: Стиль, 1999. - С. 27.

92   Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

дуже мало, незважаючи на те, що деякі науковці, у тому числі й україн­ські, виступають за це .

У практиці обрання омбудсмана нерідко бувають і винятки з зага­льної традиції його призначення парламентом. У країнах із сильною виконавчою владою омбудсманів призначають президент або уряд. Так, як ми вже згадували, у Франції посередник-медіатор призначається де­кретом Ради міністрів (тобто за участю Президента), у Великій Британії — короною (монархом), а в Танзанії, Нігерії, Намібії та Океанії (Вануа­ту) - главою держави2. Президентом країни призначається омбудсмаи Зімбабве за умови погодження кандидатури з прем'єр-міністром та ко­місією юридичної служби, до складу якої входять головний суддя, го­лова юридичної комісії, генеральний атторней і три члени, призначені прем'єр-міністром. Омбудсман Гани призначається Президентом після консультацій з Радою міністрів і схвалення кандидатури парламентом країни . На Кіпрі омбудсман обирається главою держави за поданням Ради міністрів країни і з попередньої згоди Палати представників. Ом­будсмана Папуа - Нової Гвінеї в Меланезії також призначає Президент країни (який виступає тільки главою держави і не очолює виконавчої влади) за рекомендацією спеціального комітету, до складу якого вхо­дять представники органів судової, виконавчої та законодавчої гілок влади (включно з лідером опозиції)4. Комісар з адміністративних роз­слідувань Мальти теж призначається Президентом країни відповідно до резолюції Палати представників, прийнятої більшістю не менш ніж 2/3 голосів членів Палати5. Омбудсман Австралії призначається генерал-губернатором Австралії після рекомендації кандидатури прем'єр-міністром країни та її схвалення Кабінетом. Призначаються генерал-губернаторами омбудсман Соломонових Островів (за поданням коміте­ту, який включає спікера парламенту, голів Комісії публічної служби і

1              Марцеляк О., Речицький В. Закон України "Про статус Народного Правозахисника"

(проект) // Права людини. - 1996. - № 14. - С 2.

2              Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. - М.: Артикул, 1997. - С. 315.

Бойцова В.В. Народный правозащитник: статус и функционирование. Опыт сравни­

тельного изучения (с авторскими комментариями). - Ч. 2. - Тверь: Тверской госу­

дарственный университет, 1994. - С. 133.

4              Основы борьбы с коррупцией (системы общегосударственной этики поведения) /

Науч. ред. СВ. Максимов и др. - М.: Спарк, 1999. - С. 79.

5              Закон Мальты "О назначении Омбудсмена, компетентного расследовать админист­

ративные действия, предпринимаемые Правительством и другими органами власти

либо от их имени, и выполнять другие связанные с этим задачи" // Национальные

омбудсмены. Свод правовых положений. - Варшава: MASTER, 1999. - С. 215.

Розділ 2                  93

Комісії з судового і юридичного обслуговування), омбудсман Фіджі (після консультації з прем'єр-міністром країни, лідером опозиції та лі­дерами партій у Палаті представників), омбудсман Ямайки (за рекоме­ндацією прем'єр-міністра після консультацій з лідером опозиції) та ці­лий ряд регіональних і місцевих омбудсманів в Австралії, США і Кана­ді . У Греції Захисник громадян обирається Радою міністрів за пропо­зицією комітету з питань державних установ і перлюстрації, а його по­мічники призначаються міністром внутрішніх справ країни. В Австрії Президент призначає членів апарату Колегії народного правозахисту. У Гайані та на Маврикії омбудсмани призначаються урядами країн після консультації з лідерами опозиції.

Як бачимо, порядок призначення (обрання) омбудсманів у різних країнах варіюється і визначається особливостями існуючої в державі форми правління, механізмом державної влади та специфікою моделі самого інституту омбудсмана. Безумовно, що участь представницьких органів у виборах омбудсмана є значною, хоча, як бачимо, нерідко і виконавча влада наділена відповідними повноваженнями з призначення омбудсмана. Правда, при цьому треба зазначити, що виняткове право призначення омбудсмана рідко довіряється главі держави або виконав­чій владі, оскільки майже завжди передбачається участь інших держав­них органів в обговоренні кандидатури претендента на цю посаду.

Законодавством України передбачені певні вимоги, цензи до кандида­тів на посаду Уповноваженого. Так, українським омбудсманом може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахис-ної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні.

Таким чином, вітчизняне законодавство передбачає низку умов, не­обхідних для балотування кандидата на посаду Уповноваженого. По-перше, це наявність у претендента громадянства України. Ценз грома­дянства є обов'язковою умовою не тільки для омбудсмана України, а й для омбудсманів інших країн світу. Таке правило діє, наприклад, в Алба­нії: "Народним Адвокатом може стати кожний албанський громадянин" (ч. 2 ст. 61 Конституції Албанії)2, в Угорщині: «Уповноваженим може бути обраний кожний громадянин Угорщини» (ст. З закону), у Грузії:

Бойцова В.В. Народный правозащитник: статус и функционирование. Опыт сравни­тельного изучения (с авторскими комментариями). - Ч. 2. - Тверь: Тверской госу­дарственный университет, 1994. - С. 132-134.

Конституция Республики Албания // Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общей ред. Л.А. Окунькова. - М.: НОРМА, 2001. - Т. 1. - С. 191.

94   Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

"Народним захисником Грузії обирається громадянин Грузії"" (ч. 1 ст. 6 закону), у Польщі: "На посаду Уповноваженого може бути призначений польський громадянин" (ст. 2 закону), у Словенії: "Уповноваженим може бути обраний тільки громадянин Республіки Словени"" (ст. 11 закону)1, у Португалії, Румунії, Росії тощо.

У деяких країнах ця вимога чітко не виписана чинним законодавст­вом, але практика йде саме цим шляхом. А от щодо омбудсмана Боснії та Герцеговини, посаду якого запроваджено згідно з рамковою угодою про мир для Боснії та Герцеговини (Дейтонською угодою), діє правило, що ним не може стати ні громадянин Боснії та Герцеговини, ні будь-якої іншої сусідньої держави2. У цій же країні запроваджено колегіальну модель на­ціонального омбудсмана, і у зв'язку з проблемою міжнаціональних відно­син у державі Конституцією Федерації Боснії та Герцеговини, окрім умови громадянства, офіційно передбачено національно-етнічігай ценз для кан­дидатів на посаду омбудсмана: "Парламент Федерації призначає трьох Омбудсманів: по одному боснійської, хорватської та одного іншої націо­нальності, згідно з положенням Закону, прийнятого Парламентом..." (роз­діл В, ст. І)3. Щоправда, практика застосування національного-етнічного цензу для кандидатів на посаду омбудсмана є дуже рідкісною.

Другою необхідною умовою для кандидата на посаду Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини є досягнення ним міні­мального віку для обрання - 40 років. Акцентування уваги на цій вимо­зі пов'язане тільки з такою обставиною, як набуття особою життєвого досвіду та соціальної зрілості, що дозволяло б їй належним чином ви­конувати функції омбудсмана. Треба сказати, що такий мінімальний вік для кандидата на посаду Уповноваженого в основному відповідає сві­товій практиці, хоча є країни, де його понижено до 35 років (Кіпр, Ро-

Закон Венгрии "Об Уполномоченном Государственного собрания по гражданским правам", Закон Грузии "О Народном защитнике Грузии", Закон Польши "О Предста­вителе по правам граждан", Закон Словении "Об Уполномоченном по правам чело­века" // Национальные омбудсмены. Свод правовых положений - Варшава: MASTER, 1999. - С. 78. 129, 279, 334.

2              Запроваджений згідно з Дейтонською угодою омбудсман Боснії та Герцеговини наділе­

ний специфічним статусом, пов'язаним з політичною ситуацією в країні. Він призначаєть­

ся Головою Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) після консультації

зі сторонами угоди, яким він і підзвітний, і на нього покладається завдання захищати пра­

ва громадян країни незалежно від їх національності. Омбудсман і члени його сім'ї наді­

лені тими привілеями та імунітетом, якими користуються дипломати та їх сім'ї за поло­

женнями Віденської конвенції про дипломатичні відносини.

3              Конституция Федерации Боснии и Герцеговины от 30 марта 1994 года // Националь­

ные омбудсмены. Свод правовых положений. - Варшава: MASTER, 1999. - С. 33.

Роздіп_2                95

сійська Федерація, Молдова та інші країни), а представник директорату Ради Європи М. Фаркуарсон у своїх рекомендаціях висловлюється за доцільність установлення 25-річного вікового цензу при виборах омбуд-смана, як прийнято в значній кількості країн щодо представників судово­го корпусу . Тенденція пониження віку кандидатів на посаду омбудсмана стала причиною того, що після прийняття Закону України "Про Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини" 47 народних депута­тів України звернулися в Конституційний Суд України з конституцій­ним поданням щодо відповідності Конституції України (конституцій-ності) положення частини другої статті п'ятої цього Закону (закріплен­ня на законодавчому рівні вікового цензу для Уповноваженого — 40 ро­ків). Народні депутати вважали, що встановлення вікового цензу для кандидата на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини суперечить положенням частини першої статті 8, частини дру­гої ст. 19, ст. 21, частини третьої ст. 22, статті 23, частин першої та дру­гої ст. 24, частин першої та другої ст. 43, частини першої ст. 64 Консти­туції України, оскільки ст. 101 Конституції України не передбачено вікового обмеження для громадян на зайняття посади Уповноваженого. Суб'єкт конституційного подання вважав, що з частини другої статті 5 Закону про Уповноваженого слід вилучити слова "на день обрання до-сяг 40 років" і скасувати постанову Верховної Ради України "Про при­значення Карпачової Н.І. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини" від 14 квітня 1998 р.2

Заперечуючи проти аргументів, наведених у конституційному по­данні, Голова Верховної Ради України в письмовому поясненні Кон­ституційному Суду зазначав, що оспорювана частина друга статті 5 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" не суперечить нормам Конституції України, на які вказав суб'єкт права на конституційне подання, оскільки Конституція України одним пунктом 17 статті 85 не може визначити всі сторони такого складного механізму, як інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Виходячи з цієї конституційної загальної нор­ми, Верховна Рада України прийняла спеціальний закон, який визначив правовий статус Уповноваженого і встановив віковий ценз для претен­дента на цю посаду. На думку Голови Верховної Ради України, це ціл­ком відповідає законодавчій практиці України, аналіз якої дає підстави

Князькин С.А. Омбудсмен в России: международно-правовой анализ законодатель­ных актов субъектов РФ. - Казань: Стиль, 1999. - С. 25. Ковальчук Марина. Мораль і право // Голос України. - 1999. - 25 листопада.

96   Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

констатувати, що віковий ценз установлюється як нормами Конституції України, так і нормами законів України1.

Конституційний Суд України у своєму рішенні виходив з того, що встановлення Конституцією України та законами України певних ква­ліфікаційних вимог не порушує конституційного принципу рівності громадян (стаття 24 Конституції України), адже всі громадяни, які від­повідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати відповідні посади.

Аналогічним чином, на думку Конституційного Суду України, слід вирішувати питання щодо кваліфікаційних вимог, зокрема вікових, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З огляду на особливу важливість його діяльності, змістом якої є здійснення парла­ментського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, Верховна Рада України повноважна встановлю­вати кваліфікаційні вимоги до особи, яка претендує на цю посаду. Кон­ституція України (ст. 101) цього не забороняє. До таких кваліфікацій­них вимог належать, зокрема, життєвий досвід та соціальна зрілість, які набуваються лише з досягненням певного віку. Критерієм у законодав­чому встановленні кваліфікаційних вимог до віку є доцільність.

Таким чином, вимога частини другої статті 5 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", згідно з якою Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, Конституційним Судом України визнана конституційною, яка не може вважатися такою, що обмежує громадян у користуванні рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38 Конституції України)2.

Що ж стосується обмеження максимального віку перебування на по­саді Уповноваженого, то чинне законодавство його не передбачає. Взагалі такий підхід мав місце в перші роки пострадянського часу, коли в пам'яті ще були свіжі спогади про престарілих Генеральних секретарів ЦК КПРС, негативні наслідки їхнього керівництва, тому й існував спротив перебу­ванню при владі людей похилого віку. Сьогодні, як свідчить світова прак-

Бень Анатолій. Хочеш бути уповноваженим - дорости до сорока // Голос України. -2000, 21 квітня.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 на­родних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини другої статті 5 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (справа про віковий ценз) від 18 квітня 2000 року № 1-12/2000 // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 2. - С 22-24.

Розділ^                   97

тика, і люди старшого віку можуть виконувати важливі завдання з реаліза­ції внутрішньої та зовнішньої політики держави, займати високі посади в державі та здійснювати ефективне управління. Тут головне не вік, а наяв­ність чітких правових рамок діяльності посадових осіб, демократичного механізму контролю за їх діяльністю, який сприяє недопущенню ними різноманітних порушень та дозволяє притягати винних до відповідальнос­ті. Хоча деякі країни й передбачають максимальний вік перебування на посаді омбудсмана: для Великої Британії та Нідерландів, наприклад, це 65 років, для Кіпру - 68 років, для Данії - 70 років.

Третьою необхідною умовою для обрання на посаду Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини є володіння претендентом українською мовою. Така вимога до кандидата на посаду омбудсмана зустрічається вкрай рідко, і в Україні вона має місце, на наш погляд, тільки з причини становлення української держави та визнання україн­ської мови згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою.

Важливе місце серед вимог до кандидатів на посаду омбудсмана по­сідають так звані спеціальні вимоги, які можна віднести до числа профе­сійних та особистих етичних вимог. Так, в Україні претендент на посаду Уповноваженого повинен мати високі моральні якості та досвід правоза-хисної діяльності. Мається на увазі, що ця особа до обрання на посаду не скомпрометувала себе в очах громадськості аморальними вчинками, ко­ристується авторитетом морально стійкої особистості і практично чи те­оретично займалася проблемами захисту прав людини1. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення зло­чину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому зако­ном порядку. З приводу останнього в літературі справедливо порушуєть­ся питання: а якщо судимість за вчинення злочину погашена та знята, невже не існує правових перешкод для того, щоб обіймати зазначену по­саду? "Невже погашена та знята у встановленому законом порядку суди­мість, - пише А. Тененбаум, - це прояв «високих моральних якостей", а балачки на тюремних нарах - "досвід правозахисної діяльності?"2 З та­ких позицій, вважаємо, буде цілком логічним вилучити ч. З ст. 5 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини": "Не

Вимога до претендентів на посаду омбудсмана мати досвід правозахисної діяльнос­ті відповідає нормам Резолюції 1992/54 Комісії з прав людини ООН від 3 березня 1992 р. і Резолюції 48/134 Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р. (Див.: Князькин С.А. Омбудсмен в России: международно-правовой анализ законодатель­ных актов субъектов РФ. - Казань: Стиль, 1999. - С. 25).

2 Тененбаум А. Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і про­галини в Законі // Право України. - 1999. - № 2. - С. 102.

98   Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку", — як таку, що деякою мірою супе­речить ч. 2 ст. 5 цього ж Закону (щодо високих моральних якостей претендента)1. Тим більше, що і світова практика не знає прикладів за­кріплення аналогічного положення.

Так, у Польщі омбудсманом може бути обрана особа, яка володіє знаннями в галузі права, професійним досвідом і має у всіх високий авто­ритет за свої моральні якості та соціальну чутливість. У Російській Феде­рації передбачено, що Уповноважений повинен мати знання в галузі прав і свобод людини і громадянина та досвід їх захисту. Законодавством Респу­бліки Словенії закріплено, що кандидат на посаду Уповноваженого пови­нен відповідати вимогам, які висуваються до претендентів на посаду суд­дів Конституційного Суду, така ж норма діє стосовно омбудсмана Румунії. У Данії кандидату на місце омбудсмана необхідна кваліфікація, яка відпо­відає вимогам, що пред'являються до суддів загальних судів, а в Норвегії -до суддів Верховного Суду (вік, не менший від ЗО років, університетський диплом юриста з відзнакою) . У Намібії цю посаду може займати або суд­дя, або особа, яка має юридичну кваліфікацію, що дозволяє їй практикува­ти в усіх судах Намібії3. У Португалії претендентом на посаду омбудсмана може бути винятково громадянин, який відповідає умовам, що встановлені для кандидатів у члени парламенту, і користується загальним визнанням як чесна та незалежна особа. В Узбекистані Уповноважений Олій Мажлісу обирається з числа депутатів парламенту. У Фінляндії омбудсманом оби­рається особа, "відома як найбільш досвідчена, обізнана в праві". На прак­тиці посаду омбудсманів обіймають юристи з освітою, достатньою для призначення на посаду судді4.

Взагалі треба відзначити, що кваліфікаційна вимога до кандидатів на посаду омбудсмана мати юридичну освіту зустрічається найчастіше.

1              Звичайно, що відомо багато випадків притягнення до кримінальної відповідальності

в радянські часи невинних людей, які займалися саме правозахисною діяльністю, і

такі особи, на наш погляд, мають право претендувати на посаду Уповноваженого.

Однак парламент у таких конкретних випадках і буде вирішувати питання щодо ви­

соких моральних якостей кандидата на посаду Уповноваженого.

2              Бойцова В.В. Народный правозащитник: статус и функционирование. Опыт сравни­

тельного изучения (с авторскими комментариями). - Ч. 2. - Тверь: Тверской госу­

дарственный университет, 1994. - С. 122.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. - М.: Издательство БЕК, 1995. - Т. 2. - С. 244. Автономов А.С. Правовое положение омбудсмена в буржуазном государстве // Со­ветское государство и право. - 1988. - № 3. - С. 118.

Розділ 2  99

Так, законодавством Данії передбачено, що омбудсман повинен мати юридичну освіту. Закон Угорщини про омбудсмана закріплює, що пар­ламент обирає Уповноваженого з числа юристів, які мають видатні те­оретичні знання і не менш ніж 10-річну практику роботи за даною про­фесією, великий досвід у проведенні та контролі провадження у спра­вах про захист конституційних прав чи наукові знання в цій галузі1. Омбудсманом Македонії призначається особа, яка має вищу юридичну освіту і не менш ніж дев'ять років досвіду роботи на посаді юриста, а також документально підтверджену діяльність у галузі захисту грома­дянських прав'. Шведський закон закріплює, що омбудсманом може бути особа, яка має великий досвід юридичної роботи, гідну репутацію і не займається активною політичною діяльністю . Публічний радник штату Небраска (США) повинен бути особою, здатною добре аналізу­вати проблеми права, управління і публічної політики; Помічник гро­мадян штату Айова - мати кваліфікацію, необхідну для аналізу про­блем права, адміністрації та публічної політики .

У Новій Зеландії, Франції, Іспанії та деяких інших країнах тип профе­сійної кваліфікації для кандидатів на цю посаду не мас значення. Однак для фомадськості цих країн є очевидним те, що омбудсман повинен воло­діти правовим досвідом і знаннями у сфері публічного управління. Тому посади омбудсманів фактично займають юристи - судді чи професори ад­міністративного права. Шляхом призначення на посаду омбудсмана, як правило, юристів пішли такі країни, як Зімбабве та Маврикій5. Навіть у Великобританії, де негативно ставляться до призначення на посаду омбуд­смана правників, у 1978 році її обіймав юрист .

Законодавством України питання фахової спеціалізації омбудсмана теж не врегульоване. З нашої точки зору, Уповноважений з прав лю-

1              Закон Венгрии "Об Уполномоченном Государственного собрания по гражданским

правам" // Национальные омбудсмены. Свод правовых положений. - Варшава:

MASTER, 1999.-С. 78.

2              Закон Республики Македонии "О Национальном Правозащитнике (Омбудсмене)" //

Там само. - С. 208.

3              Могунова М.А. Парламент Швеции // Парламенты мира. - М.: Высшая школа, 1991.

- С. 497.

4              Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Комментарий к Федеральному конституционному закону

"Об Уполномоченном по правам человека в Российской Федерации". - М.: ИН-

ФРА.М-НОРМА, 1997. - С. 39.

5              Бойцова ВВ. Народный правозащитник: статус и функционирование. Опыт сравни­

тельного изучения (с авторскими комментариями). - Ч. 2. - Тверь: Тверской госу­

дарственный университет, 1994. - С. 122.

Хаманева Н.Ю. Место и роль института омбудсмена в системе правового контроля // Правоведение. - 1992. - № 2. - С. 85.

100 Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

дини повинен мати вищу юридичну освіту (як це і є зараз), оскільки при виконанні своїх повноважень йому доводиться мати справу з пра-возастосуванням (приймати рішення, що не повинні порушувати Кон­ституцію і закони України, давати правову оцінку актам органів держа­вної влади й управління тощо). На таких же позиціях стоїть і перший омбудсман України Н.І. Карпачова1.

П'ятою необхідною умовою обрання на посаду Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини є ценз осілості, тобто проживання пре­тендента на посаду Уповноваженого на території України протягом остан­ніх п'яти років. Слід зазначити, що ценз осілості стосовно кандидатів на посаду омбудсмана у жодній з розвинутих країн не застосовується. Тому деякою мірою він викликає подив, хоча, скоріше за все, його запрова­дження пов'язане з наявною практикою застосування цензу осілості для вищих посадових осіб України, таких, як судді Конституційного Суду України, депутати Верховної Ради України, Президент України тощо.

З метою забезпечення неупередженого ставлення до виконання своїх обов'язків і об'єктивного вирішення справ, недопущення конфлі­кту інтересів у процесі професійних контактів національним законо­давством щодо посади Уповноваженого запроваджено принцип несумі­сності, який полягає в тому, що Уповноважений з прав людини не може мати представницького мандата, займати будь-які інші посади в орга­нах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях не­залежно від форми власності. У разі наявності вищеперерахованих об­ставин несумісності посади Уповноважений повинен їх усунути протя­гом десяти днів після його призначення. До усунення зазначених об­ставин він не може складати присяги.

Якщо передбачені вище обставини виникли під час діяльності Упо­вноваженого, вони повинні бути усунені протягом десяти днів з дня, ко­ли про це стало відомо. У разі неможливості усунути їх протягом десяти днів Уповноважений зобов'язаний зробити у зазначений строк заяву про відмову виконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, що належать Уповноваженому. Якщо протягом зазначеного строку Упо­вноважений не виконає встановлених вимог, його повноваження припи­няються, і Верховна Рада України зобов'язана звільнити його з посади.

'    Карпачева Н. Народный правозащитник всегда в оппозиции к власти: Интервью // Голос Украины. - 1998, 26 сентября.

Розділ 2                  101

Нове висування кандидатур і призначення Уповноваженого здійснюють­ся за процедурою, передбаченою законодавством.

Це цілком логічні обмеження, які мають місце в більшості країн світу. В Угорщині, наприклад, діє таке жорстке правило: на посаду ом-будсмана не може бути призначено особу, яка протягом попередніх чотирьох років виконувала функції члена Державних зборів, Президен­та країни, судді Конституційного суду, члена уряду, державного секре­таря, заступника державного секретаря, члена ради місцевих органів влади, комісара республіки, нотаріуса, державного обвинувача, профе­сійного члена збройних сил країни, поліції чи органів поліції або пра­цювала в партійних структурах . А парламентським Уповноваженим з адміністративних справ штату Західна Австралія (Австралія) не може бути особа, яка протягом трьох попередніх років була депутатом пар­ламенту країни чи будь-якого штату2.

Водночас українському омбудсману не забороняється займатися будь-якою викладацькою, науковою або іншою творчою діяльністю, оскільки це певною мірою дозволяє йому підтримувати високий профе­сійний рівень, необхідний для виконання функціональних обов'язків.

Закон гарантує недопущення політизації Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки він не може буги членом будь-якої політичної партії. Це означає, що йому також забороняється займатися такою активною політичною діяльністю, як, зокрема, працювати в апараті політичної партії, проводити агітаційну чи пропагандистську діяльність на користь тієї чи іншої партії, входити до керівного складу партії і т. ін. Зви­чайно, будучи приватною особою, Уповноважений, як і будь-який інший громадянин, наділений за Конституцією України цілим рядом політичних прав, може мати певні політичні переконання і підтримувати певні полі­тичні сили (партії) шляхом участі у виборах, референдумах та в інших аналогічних політичних акціях. Однак йому заборонено публічно виража­ти свої політичні погляди в аспекті членства в партії .

1              Закон Венгрии "Об Уполномоченном Государственного собрания по гражданским

правам" // Национальные омбудсмены. Свод правовых положений. - Варшава:

MASTER, 1999.-С. 78.

2              Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Омбудсмен: действующие акты и законопроекты: Сб.

нормативных актов: Деп. рукопись. - М.: ИНИОН РАН, 1993. - № 48717. - С. 9.

У Російській Федерації діє більш жорстке правило: Уповноваженому забороняється не тільки бути членом будь-якої партії, а й займатися будь-якою іншою політичною діяльністю, наприклад, брати участь у виборчій кампанії в ролі довіреної особи кан­дидата, експерта виборчої кампанії, матеріально підтримувати певні політичні партії, бути присутнім на з'їздах і конференціях політичних партій і рухів, брати участь у мі­тингах, демонстраціях, вуличних походах, пікетах і т. ін.

102 Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

Слід відзначити, ідо деполітизація українського омбудсмана є про­блематичною, оскільки на практиці йому доводиться стикатися з полі­тичними питаннями, і події в Києві 9 березня 2001 р. - яскраве тому підтвердження. Однак Уповноважений з прав людини Н. Карпачова зуміла в той непростий час знайти в собі сили підійти до розв'язання проблеми захисту прав людини, виходячи з принципу визнання людини найвищою соціальною цінністю, без урахування політичних переко­нань потерпілих1. Такий підхід Уповноваженого схвалений українсь­кою громадськістю, а сам інститут омбудсмана набув у суспільстві ще вищого авторитету. І ми підтримуємо точку зору, що омбудсмани, як і конституційні суди, мають бути більш відсторонені та менш задіяні в громадських, політичних питаннях, ніж інші гілки влади2.

Варто звернути увагу, що у правовій доктрині і практиці інших країн діють майже аналогічні вимоги до кандидатів на посаду омбудс­мана. Так, в Іспанії Органічний закон про Народного захисника вказує, що омбудсманом може бути обраний кожний повнолітній іспанець, який користується громадянськими і політичними правами в повному обсязі. У той же час посада Народного захисника несумісна з будь-яким представницьким мандатом, членством у партії, профспілці, асо­ціації, об'єднанні, перебуванням на дійсній службі в будь-яких органах державної влади і з деякими іншими видами діяльності . Уповноваже­ний Олій Мажлісу на строк своїх повноважень зобов'язаний призупи­нити чи припинити своє членство або участь у політичній партії, він не може обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду, займатися підприєм­ницькою діяльністю, крім викладацької, наукової та творчої4. Подібні вимоги несумісності посади омбудсмана передбачені законодавством Грузії. Законодавством Словенії закріплено, що посаду Уповноважено­го не можна суміщати з іншими посадами в державних та самоврядних органах, політичних партіях і професійних спілках, як і з іншими функ­ціями чи діяльністю, що з точки зору законодавства не сумісні з публі-

1              Глембоцька Алла. Після дев'ятого... // Сільські вісті. - 2001, 16 березня.

2              Барри Д. Конституционный Суд России глазами американского юриста // Государст­

во и право. - 1993. - № 12. - С. 86-87; Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Комментарий к

Федеральному конституционному закону "Об Уполномоченном по правам человека

в Российской Федерации". - М.: ИНФРА.М-НОРМА, 1997. - С 48.

3              Автономов А.С. Правовое положение омбудсмана в буржуазном государстве // Со­

ветское государство и право. - 1988. - №3. - С. 117.

4              Закон Республики Узбекистан "Об Уполномоченном Олий Мажписа по правам чело­

века (Омбудсмане)" // Национальные омбудсмены. Свод правовых положений. -

Варшава: MASTER, 1999. - С. 356.

Розділ 2  103

чною посадою (ст. 19) . Достатньо жорсткими є умови несумісності омбудсмана Мальти, який не має права займатися банківською, торго­вельною, іншою професійною чи профспілковою діяльністю, а також будь-якою іншою діяльністю, що приносить прибуток чи дає заробіток. Досить оригінально сформульовані правила про несумісність у законі про національного омбудсмана Нідерландів: омбудсман не може бути членом будь-якого публічного органу, що обирається відповідно до закону, в тому числі парламенту; займати публічну посаду, за яку отримують зарплату чи фіксовану винагороду; бути членом постійного урядового консультативного органу; працювати як адвокат, соліситор чи нотаріус; займати іншу посаду, яка несумісна з правильним вико­нанням ним своїх офіційних обов'язків або з його незалежністю та об'єктивністю, чи з публічною довірою до нього2. Не дозволяється су­міщати посаду омбудсмана з виконанням будь-яких інших публічних фу­нкцій, професійною активністю і членством у політичній партії й омбудс-манам Македонії, Російської Федерації та багатьох інших держав. Хоча Уповноважений Узбекистану, навпаки, виконує свої обов'язки будучи одночасно депутатом Олій Мажлісу .

Термін повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - п'ять років. У Данії, Швеції, Фінляндії, Португалії, Румунії, Но­рвегії термін повноважень омбудсмана - чотири роки, в Іспанії, на Мальті, у Грузії, Польщі, Російській Федерації - п'ять років, в Австрії, Словенії, на Кіпрі, в Угорщині і Франції - шість років, у Македонії та Хорватії - вісім років. У Великій Британії цей термін не обмежений. Особа складає свої повноваження при досягненні пенсійного віку службовця, коли їй випов­ниться 65 років. Аналогічне правило встановлене для омбудсманів Нідер­ландів, Західної Австралії та омбудсмана з офіційної мови в Канаді. Тер­мін повноважень федеральних омбудсманів Боснії та Герцеговини збіга­ється зі строком повноважень Президента та суддів Верховного суду краї­ни, а Уповноваженого Олій Мажлісу - зі строком повноважень парламен­ту Республіки Узбекистан.

Оскільки законом України це не заборонено, та сама особа може призначатися на посаду Уповноваженого декілька разів. Вважаємо та-

1              Закон Словении "Об Уполномоченном по правам человека" // Там само. - С 334.

2              Бойцова В.В. Народный правозащитник: статус и функционирование. Опыт сравни­

тельного изучения (с авторскими комментариями). - Ч. 2. - Тверь: Тверской госу­

дарственный университет, 1994. - С. 127.

3              Бакаева Ф.Х. Комментарий к Закону Республики Узбекистан "Об Уполномоченном

Олий Мажлиса по правам человека (омбудсмане)". - Ташкент: Адолат, 1998. - С. 9.

104 Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

кий підхід українського законодавця щодо визначення статусу Уповно­важеного не досить правильним та демократичним. На наш погляд, бу­ло б доцільніше законодавчо закріпити принцип ротації українсь­кого омбудсмана, обмеживши термін його повноважень не більш ніж двома строками. Думаємо, немає потреби пояснювати, що такий підхід служить гарантією від заскніння влади, зменшує можливість зловживання нею. Така практика має місце в Грузії, Російській Федера­ції, Нідерландах, Австрії та багатьох інших країнах. У штаті Гаваї (СІЛА) омбудсман може бути тричі переобраний на свою посаду. А от омбудсман Австралії призначається на сім років і більше не може бути переобраний на наступний термін1.

Принцип ротації має демократичне значення, оскільки він гарантує незалежність та неупередженість омбудсманівської служби. Обмеження терміну повноважень омбудсмана слугує важливим правовим бар'єром на шляху можливого перевтілення його в бюрократичну машину, не здатну ефективно займатися захистом прав людини. Це більш оптимальний і де­мократичний варіант, ніж можливість необмеженого переобрання чи забо­рона всякого переобрання тієї самої особи на посаду омбудсмана.

Повноваження українського омбудсмана починаються з дня скла­дання ним присяги. Присяга виголошується на сесії Верховної Ради України. Це відбувається в урочистій обстановці на пленарному засі­данні парламенту. Таким чином демонструється морально-політична відповідальність Уповноваженого України з прав людини перед Верхо­вною Радою та народом України. Присяга Уповноваженого містить ряд важливих морально-юридичних та громадянських зобов'язань, яких він повинен дотримуватися протягом терміну своїх повноважень. Звичай­но, центральне місце в системі цих зобов'язань посідає обов'язок укра­їнського омбудсмана належно забезпечувати права і свободи людини та громадянина. Уповноважений присягається чесно та сумлінно їх захи­щати, добросовісно виконувати свої обов'язки, додержуватися Консти­туції України і законів України, керуватися при цьому справедливістю і власною совістю, а також він зобов'язується діяти незалежно, неупере-джено, завжди в інтересах людини і громадянина. Незважаючи на пев­ну декларативність присяги, вона має важливе політико-правове зна­чення, оскільки виступає одним із ключових елементів легітимності Уповноваженого, символізує його високу відповідальність за стан до-

Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Омбудсмен: действующие акты и законопроекты: Сб. нормативных актов: Деп. рукопись. - М.: ИНИОН РАН, 1993. - № 48717. - С. 9.

Розб/л 2 105

тримання прав людини в країні та є важливим критерієм оцінки роботи Уповноваженого з точки зору дотримання ним у своїй діяльності висо­ких стандартів у царині прав людини.

Законодавство інших країн по-різному регламентус порядок засту­пання омбудсмана на посаду. Як правило, це і є якраз складання ним присяги. Інколи текст такої присяги міститься в конституції держави, але здебільшого — в законі, що регламентує статус омбудсмана (Маке­донія, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Нідерланди, Словенія). Як і в Україні, присяга омбудсманів складається не тільки з правових, але й моральних зобов'язань, яких вони повинні дотримуватись протягом усього періоду виконання своїх повноважень. Цікавою в цьому плані є присяга Захисника народу Румунії, який урочисто клянеться, що буде дотримуватися Конституції та законів країни і захищати права і свобо­ди громадян добросовісно та неупереджено, і закінчує її словами: "І нехай допоможе мені в цьому Бог!" . А омбудсман Нідерландів перед заступанням на посаду приносить присягу: а) що з метою отримання призначення він нікому нічого не давав, не обіцяв, під будь-яким при­водом, прямо чи опосередковано, від свого чи чужого імені, і що не прийняв і не прийме ніякого подарунка, як і жодної обіцянки ні від ко­го, прямо чи опосередковано, взамін за те, що він щось зробить чи, на­впаки, не зробить у межах виконання своєї функції; б) що буде строго дотримуватися Конституції2.

Важливим моментом у врегулюванні правового статусу омбудсма­нів є визначення умов припинення ними своїх повноважень. Законо­давство України чітко регламентує порядок припинення повноважень та звільнення з посади омбудсмана, що є важливою гарантією його дія­льності. Так, згідно з частиною 1 ст. 9 Закону України "Про Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини", повноваження україн­ського омбудсмана припиняються у разі:

1) відмови його від подальшого виконання обов'язків шляхом по­дання заяви про складення своїх повноважень. Правда, законодавст­вом належним чином не врегульовані процедури припинення пов­новажень українського омбудсмана у разі його відставки (строки розгляду заяви Уповноваженого про відставку, хто її вивчає та аналізує і т. ін.), що є прогалиною Закону і потребує уточнення;

Закон Румынии "Об организации и функционировании Управления Защитника наро­да (Омбудсмена)" // Национальные омбудсмены. Свод правовых положений. - Вар­шава: MASTER, 1999. -С. 324. 2 Закон Нидерландов "О национальном Омбудсмене" /Яам само. - С. 255.

106 Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні статус і функціонування

набуття законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

набуття законної сили рішенням суду про визнання особи, яка

обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголо­

шення її померлою;

складення присяги новообраним Уповноваженим;

смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.

Що стосується дострокового припинення повноважень українсько­го омбудсмана, то таке рішення приймається Верховною Радою Украї­ни за наявності однієї або кількох із чітко передбачених частиною 2 ст. 9 Закону чотирьох підстав: 1) порушення Уповноваженим присяги; 2) порушення ним вимог щодо несумісності діяльності; 3) припинення Уповноваженим громадянства України; 4) його неспроможність протя­гом більш як чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через неза­довільний стан здоров'я чи втрату працездатності.

Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповно­важеного повинна дати спеціально створена для цього тимчасова спеціа­льна комісія Верховної Ради України. На неї покладається обов'язок де­тально дослідити підстави дострокового звільнення омбудсмана з метою недопущення необгрунтованого зміщення з посади принципового та не­залежного омбудсмана на догоду певним політичним силам. Однак, як і у випадку відставки Уповноваженого, законодавством України не врегу­льоване належним чином звільнення омбудсмана з причини його не­спроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності. На наш погляд, цей недолік слід усунути, закріпивши в законі поло­ження, що в разі неспроможності Уповноваженого протягом більш як чотирьох місяців підряд виконувати свої обов'язки через незадо­вільний стан здоров'я чи втрату працездатності Верховна Рада України повинна створити додатково державну медичну комісію, яка б дала компетентну оцінку стану здоров'я Уповноваженого, і тільки висновок цієї комісії може слугувати Верховній Раді України підставою для дострокового звільнення Уповноваженого.

Верховна Рада за наявності підстав для звільнення українською омбудсмана розглядає питання і приймає відповідну постанову про йо­го звільнення з посади за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї четвертої депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це про­голосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Розділ 2  107

Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформлюються відповідною постановою Верховної Ради України.

В інших країнах світу національним законодавством з різним ступе­нем деталізації теж передбачаються різноманітні підстави дострокового припинення повноважень омбудсманів. Як правило, їх кількість незнач­на. Перш за все до таких підстав належить складення омбудсманом своїх повноважень за заявою про відставку (Угорщина, Мальта, Грузія, Маке­донія, Іспанія, Польща, Нідерланди, Узбекистан, Російська Федерація і т.д.). По-друге, це набуття чинності обвинувального вироку стосовно омбудсмана (Іспанія, Російська Федерація, Грузія, Угорщина, Македонія, Нідерланди, Узбекистан та інші). По-треіє, це стійке порушення стану здоров'я омбудсмана (Узбекистан, Польща, Російська Федерація, Маль­та, Іспанія, Нідерланди, Македонія, Грузія і т.д.). Рідше законодавством передбачаються такі підстави припинення повноважень омбудсмана, як несумісність посади (Нідерланди, Грузія), несумлінне, непрофесійне й упереджене виконання ним своїх обов'язків (Македонія, Іспанія) та втра­та вітчизняного громадянства (Грузія, Нідерланди). Підставою для при­пинення повноважень омбудсмана в Узбекистані є також припинення ним депутатських повноважень, у Польщі — недотримання присяги, у Нідерландах - якщо в результаті своїх дій чи бездіяльності омбудсман допустив серйозну зневагу наданою довірою, в Угорщині - коли має мі­сце конфлікт інтересів (наявність такого конфлікту інтересів, який му­сить бути пов'язаний особисто з омбудсманом, констатують Державні збори своїм рішенням, прийнятим 2/3 голосів депутатів).

Процедури дострокового припинення повноважень омбудсманів полягають у тому, що правом їх звільнення наділені ті ж органи влади, що і обирають чи призначають омбудсманів. Так, у Словенії Уповно­важений звільняється з посади за пропозицією не менш ніж 1/3 депута­тів парламенту, якщо за це проголосує не менше від 2/3 присутніх де­путатів законодавчого органу. В Польщі постанова про звільнення з посади Уповноваженого приймається Сеймом за пропозицією спікера парламенту. Омбудсмана Мальти звільняє Президент країни за пропо­зицією не менш ніж 2/3 членів Палати представників. Для припинення мандата омбудсмана Угорщини необхідні 2/3 голосів членів Державних зборів. В Іспанії рішення про дострокове припинення повноважень За­хисника народу приймається більшістю у 3/5 голосів представниками обох палат парламенту після обговорення і після того, як будуть попе­редньо заслухані пояснення зацікавленої сторони1.

1 Национальные омбудсмены. Свод правовых положений. - Варшава: MASTER, 1999 -С. 336, 281,216, 83, 162.

108 Спеціалізовані органи парламентського контролю в Україні: статус і функціонування

Винятковою в процесуально-процедурному аспекті є процедура дострокового припинення повноважень омбудсмана Нідерландів, де законодавчо передбачена така попередня процедура звільнення омбуд­смана, як призупинення його діяльності на період, коли проти нього порушено справу і ведеться слідство або існує серйозна підозра, що є факти чи обставини, які можуть призвести до дострокового припинення повноважень омбудсмана. Термін призупинення виконання омбудсма-ном функціональних обов'язків обмежується трьома місяцями, і він може бути продовжений нижньою палатою парламенту ще на три міся­ці. Призупиняючи повноваження омбудсмана, нижня палата парламен­ту вирішує, чи буде він протягом цього часу отримувати свою винаго­роду в повному обсязі чи тільки частково; і якщо після призупинення повноважень омбудсмана не станеться його звільнення, йому компен­сують усю суму недоотриманої винагороди. Подібні процедури мають місце й на Мальті, де Президент країни може призупинити виконання омбудсманом своїх обов'язків на термін до двох місяців, але за умови, що в даний момент не засідає парламент1.

У цілому, підсумовуючи порядок призначення на посаду, звільнення з посади та припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, слід зазначити, що вимоги, які висуваються до особи, яка претендує на посаду Уповноваженого з прав людини, відпові­дають традиційним вимогам до омбудсманів інших країн світу з ураху­ванням специфіки вимог українського законодавства до вітчизняних пу­блічних державних службовців високого рангу. Також в основному від­повідає світовому досвіду порядок звільнення та дострокового припи­нення повноважень українського омбудсмана. Це свідчить про всебіч­ний, повний та детальний аналіз вітчизняними законодавцями світових моделей цього контрольно-наглядового, правозахисного інституту, про­думаний механізм його призначення та звільнення, який базується на демократичних підходах та відповідає національним традиціям функціо­нування органів державної влади. Проте вважаємо, що певні моменти порядку призначення на посаду, звільнення з посади та припинення пов­новажень Уповноваженого потребують уточнення або нового законодав­чого врегулювання. По-перше, необхідно вилучити ч. З ст. 5 Закону "Про

1 Закон Нидерландов "О национальном Омбудсмене"; Закон Мальты "О назначении Омбудсмена, компетентного расследовать административные действия, предпри­нимаемые Правительством и другими органами власти либо от их имени, и выпол­нять другие связанные с этим задачи" // "Национальные омбудсмены". Свод право­вых положений. - Варшава: MASTER, 1999. - С. 254, 216.

Розділ 2  109

Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини": "Не може бу­ти призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочиїгу, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку", - як таку, що деякою мірою суперечить ч. 2 ст. 5 цьо­го ж Закону; по-друге, варто доповнити ч. 2 ст. 5 Закону вимогою до пре­тендентів на посаду Уповноваженого мати вищу юридичну освіту; по-третє, слід законодавчо закріпити принцип ротації українського омбудс-мана, обмеживши термін його повноважень не більш ніж двома строка­ми; по-четверте, необхідно уточнити порядок відставки Уповноважено­го; по-п'яте, слід закріпити в законі положення, що в разі неспроможнос­ті Уповноваженого протягом більш як чотирьох місяців підряд викону­вати свої обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату праце­здатності Верховна Рада України повинна створити державну медичну комісію, яка б дала компетентну оцінку стану здоров'я Уповноваженого і тільки висновок цієї комісії може слугувати Верховній Раді України під­ставою для дострокового звільнення Уповноваженого. Ці зміни та допо­внення сприятимуть удосконаленню правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.