§ 1. Поняття й види адміністративно-правових режимів

У найзагальнішій формі поняття «правовий режим»1 ви­значається як порядок регулювання, комплекс правових за­собів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань, який ство­рює особливу спрямованість регулювання.

Кожній галузі права притаманний свій специфічний режим регулювання, яким і обумовлюється юридична особливість певної галузі.

Своєрідність адміністративно-правового режиму вияв­ляється в особливому порядку виникнення й формування змісту прав і обов'язків учасників адміністративно-правових відносин та їх здійснення, наявності специфічних санкцій, особ­ливих засобах їх реалізації, а також у дії єдиних принципів, за­гальних положень, які поширюються на дану сукупність пра­вових норм.

Адміністративно-правовий режим — це певне поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що виявляєть­ся в централізованому порядку, імперативному методі право­вого впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.

До числа основних елементів адміністративно-правового режиму належать:

метод правового регулювання, який у адміністративно­му праві ґрунтується на централізованому засобі та імператив­ному типі регулювання й виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;

особливі адміністративно-правові засоби встановлення та форми виникнення прав і обов'язків, способів юридичного

1 Режим (франц. regime, від лат. regimen — правління) може застосовува­тися в кількох значеннях: 1) державний лад, спосіб правління; 2) точно вста­новлений розпорядок життя, праці, відпочинку тощо; 3) система правил, за­конів, запроваджуваних для досягнення мети; 4) умови діяльності, існування.

269

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ РЕЖИМИ

впливу, захисту прав, процедурно-процесуальні форми тощо, до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональ­ну підпорядкованість, контроль або нагляд, адміністративний примус, протоколи, постанови, клопотання, адміністративну відповідальність та ін.;

принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення та захист прав і свобод людини, інтересів держа­ви; здійснення органами влади своїх повноважень у межах, ус­тановлених Конституцією та відповідно до законів України; підзвітність, підконтрольність, відповідальність органів вико­навчої влади та їх посадових осіб перед суспільством за свою діяльність тощо;

особливість адміністративного законодавства, яке харак­теризується наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний обсяг різноманітних соціальних відносин, пов'язаних із державним управлінням;

встановлення поряд із загальногалузевим правовим ре­жимом внутрішньогалузевих правових режимів: режиму сек­ретності, митного режиму, режиму державного кордону, режи­му вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму та ін.

Адміністративно-правові режими забезпечують функціону­вання не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, а й багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інсти­тутів, наприклад, права власності, підприємництва тощо.

Правові режими класифікують за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій; часом і територією їх дії; окремими об'єктами; видами діяльності та ін.

За масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав виділяють пільгові та обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додаткові права й свободи або пільги під час здійснення ними певних прав чи свобод, наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, навпаки, запроваджують особ­ливі права використання громадянами й організаціями своїх

270

ГЛАВА 20

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ РЕЖИМИ

271

прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

За глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій розрізняють звичайні та надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційного статусу громадян і орга­нізацій; другі суттєво обмежують їх права й свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод.

За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

За окремими об'єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї, отруйних речовин тощо.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-роз-шукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності таін.

Засади правових режимів встановлюють закони України: «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лю­того 1991 р.1, «Про загальні засади створення і функціонуван­ня спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р.2, «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 бе­резня 2000 р.3, «Про державний кордон України» від 4 листо­пада 1991 р.4, «Про виключну (морську) економічну зону Ук­раїни» від 16 травня 1995 р.5 та підзаконні правові акти, наприк­лад, постанова Кабінету Міністрів України «Про прикордонну смугу» від 12 травня 1994 р.6 та ін.

За юридичною природою серед правових актів, що регулю­ють правові режими, виділяють правовстановлюючі, які

1              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 198.

2              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 50. — Ст. 676.

3              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

4              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — N° 2. — Ст. 5.

5              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 21. — Ст. 152.

6              Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 86. — С 10.

містять первинні «режимні» норми, та правозастосовні акти. Наприклад, на підставі ст. 106 Конституції та Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» Президент Ук­раїни приймає рішення про введення режиму надзвичайного стану, в якому встановлює певні правила, а місцевий орган виконавчої влади (обласна державна адміністрація), керуючись цим актом, встановлює комендантську годину.

У створенні та здійсненні адміністративно-правових ре­жимів, крім нормативно-правової, важливе значення мають організаційна й матеріально-технічна підсистеми. Організа­ційна підсистема обслуговує діяльність органів виконавчої вла­ди (їх посадових осіб), які повинні забезпечити додержання встановлених заборон та обмежень і виконання покладених на громадян і юридичних осіб обов'язків.

Організаційна інфраструктура забезпечує реалізацію вста­новлених режимних правил. Це спеціальні режимні органи, які утворюються з урахуванням змісту й особливостей того чи іншого адміністративно-правового режиму (прикордонні війська, митні органи, тимчасові адміністрації тощо) і комп­лектуються спеціально підготовленим особовим складом, за­безпечуються необхідними фінансовими й матеріально-техніч­ними ресурсами.

Усі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємопов'язані сторони: змістовну й формальну. Змістовну сторону складають причини та мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов'язані з ними дії. Фор­мальна (юридична) сторона містить такі елементи: хто, на який строк, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, скасування; система «режимних» обо­в'язків і прав. Більшість спеціальних режимів, як правило, об­межують права громадян. Проте такі обмеження не повинні бути надмірними й мають встановлюватися тільки законами. В Конституції України закріплено, що виключно законами України визначають правові режими власності, державного кордону, воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації та інші види спеціальних правових ре­жимів.

272

ГЛАВА 20

АДМГШСТРАТИВНО-ПРАВОВІ РЕЖИМИ

273