§ 2. Види органів виконавчої влади

Органи виконавчої влади є численними та різноманітними, що обумовлено безпосередньою спрямованістю виконавчо-роз­порядчої діяльності. Для кращого вивчення особливостей організації і діяльності органів державного управління, а та­кож виявлення закономірностей у взаємозв'язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, в основу якої кладуть різні

 

критерії. Найважливішими з них є територіальний масштаб діяльності, обсяг і характер компетенції, порядок розв'язання підвідомчих питань, предмет спрямованості компетенції, ста­новище та місце в системі органів.

Залежно від територіального масштабу діяльності, органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, орга­ни виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізу­ють державну політику, здійснюють загальне або галузеве уп­равління, спеціальний (функціональний) вплив на об'єкти, незалежно від їх місцезнаходження на території України. До них належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, дер­жавні комітети (державні служби) та центральні органи вико­навчої влади зі спеціальним статусом.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети та інші органи виконавчої влади АРК. Вони здійснюють загальне або галузе­ве управління чи виконують спеціальні функції державного управління об'єктами, які розташовані на території АРК, у ме­жах компетенції, визначеної Конституцією та законами Украї­ни, Конституцією АРК.

Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю пев­ну частину території України, територію декількох адмініст­ративно-територіальних одиниць або територію, межі якої вза­галі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині тери­торії України (наприклад, військові напрями, митниці, управ­ління залізниць тощо).

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повнова­ження яких поширюються на територію певної адміністратив­но-територіальної одиниці (області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони виконують завдання загального управління й координації чи функції відповідних центральних органів ви­конавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Хар-

 

74

 

ГЛАВА 6

 

ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

 

75

 

 

 

ківська обласна державна адміністрація, Управління Міністер­ства внутрішніх справ по Харківській області, районний відділ освіти тощо.

Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої влади, їх поділяють на: органи загальної компе­тенції, органи галузевої компетенції, органи спеціальної (функ­ціональної) компетенції, органи предметної компетенції.

Органи загальної компетенції — це органи, які в межах під­відомчої їм території здійснюють державне управління та ко­ординацію всіх або більшості підпорядкованих чи підконтроль­них їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (на всій території України, території АРК, області, району, міста). Тому вони здійснюють загальне керівництво й коорди­націю діяльності органів галузевої і функціональної компе­тенції, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів. До органів загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.

Органи галузевої компетенції реалізують державну політи­ку у відповідній галузі. Галузь — це поєднання об'єктів управ­ління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічно­го розташування. Органами галузевої компетенції є: міністер­ства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші струк­тури й тим самим керують певною галуззю (Міністерство обо­рони, Міністерство освіти і науки, Державний комітет Украї­ни по водному господарству тощо), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Адміністративну реформу спрямовано на зміни в побудові системи міністерств, інших центральних і місцевих органів ви­конавчої влади. Вона передбачає перехід до використання функ­ціонального принципу утворення міністерств у поєднанні з га­лузевим принципом у тому разі, коли це обумовлено специфі­кою відповідних секторів державного управління та поточним станом соціально-економічного розвитку держави. Окремі міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад, охоплювати такі галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок, енергетика).

 

Органи спеціальної (функціональної) компетенції забезпечу­ють реалізацію державної політики в певній сфері, здійсню­ють керівництво з питань, які мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва.

Органами предметної компетенції є адміністрації держав­них підприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ.

Залежно від порядку розв'язання підвідомчих питань, органи виконавчої влади поділяють на єдиноначальні та колегіальні.

На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа — керів­ник, який має право особисто приймати рішення з усіх основ­них питань компетенції цього органу. Єдиноначальність забез­печує оперативність керівництва, використання індивідуаль­них здібностей та досвіду керівників і водночас підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника лягає відповідальність за діяльність усього органу державного управління. До єдиноначальних належить більшість органів виконавчої влади: міністерства та інші центральні органи ви­конавчої влади, місцеві органи виконавчої влади.

Проте і в єдиноначальних органах для вирішення найваж­ливіших питань створюють колегіальні органи (колегії, нау­ково-технічні, техніко-економічні ради тощо). Вони виконують допоміжні, консультативні функції, оскільки їх рішення за­тверджуються рішенням керівника або втілюються в життя че­рез рішення керівника.

На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу цього органу, тобто є організаційно та юридично оформленими. Основні питання, які віднесено до компетенції такого органу, обговорюють і розв'язують на засіданнях ко­лективно. Для винесення рішення з обговорюваного питання необхідно мати кворум. Рішення в колегіальних органах най­частіше приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто коли за дане рішення проголосувало більше половини при­сутніх членів органу. Як правило, це пов'язано з великим об­сягом їх компетенції та широкими завданнями керівництва, які стосуються багатьох галузей і функцій державного управлін­ня. Колегіальність дозволяє правильно вирішувати най­складніші питання керівництва за участю фахівців, із вико­ристанням їх досвіду. Тому до колегіальних органів насампе-

 

76

 

ГЛАВА 6

 

ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

 

77

 

 

 

ред належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі інші органи. Але й у цих органах колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто роз­в'язують деякі оперативні організаційні питання діяльності очолюваного ними органу.

Залежно від предмета спрямованості компетенції, органи виконавчої влади поділяють на:

а)             органи управління господарським виробництвом, еконо­

мікою та сферою соціального обслуговування: промисловістю,

сільським господарством, транспортом, зв'язком, внутрішньою

торгівлею, житлово-комунальним господарством і побутовим

обслуговуванням населення;

б)            органи управління соціальним розвитком і культурою:

освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом,

розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням;

в)             органи управління в адміністративно-політичній сфері:

обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юс­

тицією, зовнішніми стосунками;

г)             органи міжгалузевого управління, які здійснюють

функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулюван­

ня, стандартизації, сертифікації тощо.

Якщо брати за критерій класифікації становище та місце в системі органів виконавчої влади, то їх поділяють на вищі та нижчі. Так, обласна державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України, але вищою відносно рай­онної державної адміністрації. Звідси — підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед вищими, обов'язковість рішень вищих органів до виконання нижчими.

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 237      Главы: <   28.  29.  30.  31.  32.  33.  34.  35.  36.  37.  38. >