Питання 1. Суб'єкти права власності на землю.

їх права та обов'язки.

Захист права власності на землю.

Суб'єкти права власності на землю

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України (далі — ЗК) суб'єктами права власності на землю є:

а)             громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;

б)            територіальні громади, які реалізують це право безпосеред­

ньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі

комунальної власності;

в)             держава, яка реалізує це право через відповідні органи дер­

жавної влади, — на землі державної власності.

Суб'єктами права приватної власності на землю є грома­дяни та юридичні особи приватного права.

Поняття суб'єкта права власності як учасника відповідних відносин на землю тісно пов'язано з поняттями правоздатності та дієздатності.

Земельна правоздатність — це здатність мати права і бра­ти на себе обов'язки щодо землі. Вона виникає з моменту на­родження особи і припиняється з її смертю.

Земельна дієздатність — це здатність фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, своїми діями набувати для себе прав щодо конкретної земельної ділян­ки і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створю­вати для себе обов'язки щодо конкретної земельної ділянки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Повну земельну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). Випадки зниження цього цензу передба­чено ст. 36 Цивільного кодексу України (далі — ЦК).

ЗК за обсягом наданих прав на землю поділяє фізичних осіб на громадян України, іноземних громадян та осіб без гро­мадянства. Повним обсягом прав щодо набуття землі у влас­ність наділено громадян України. Вони можуть мати у власно­сті будь-які землі, якщо це дозволяє ЗК. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть мати на праві власності зе­млі сільськогосподарського призначення, а якщо такі землі во­ни успадкували, то протягом року вони підлягають відчужен­ню відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК. Законодавець дозволяє цим

8

О. М. КОВТУН

особам набувати права власності лише на земельні ділянки не-сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призна­чення за межами населених пунктів, на яких розташовано об'­єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної вла­сності (ч. 2 ст. 81 ЗК).

Суб'єктами права приватної власності на землю мають бу­ти тільки юридичні особи, засновані на приватній власності. Юридичним особам, що належать до державної або комуналь­ної власності, згідно із ст. 92 ЗК, земельні ділянки надаються у постійне користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЗК юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) мо­жуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а)             придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни,

іншими цивільно-правовими угодами;

б)            внесення земельних ділянок її засновниками до статутного

фонду;

в)             прийняття спадщини;

г)             виникнення інших підстав, передбачених законом.

Земельна правосуб'єктність іноземних юридичних осіб є значно вужчою, ніж юридичних осіб, заснованих громадянами або юридичними особами України. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несіль­ськогосподарського призначення (ч. 2. ст. 82 ЗК):

а)             у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів неру­

хомого майна та для спорудження об'єктів, пгів'язаних зі

здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б)            за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів не­

рухомого майна.

Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юри­дичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у ви­падках, визначених ч.ч. 1-2 ст. 82 ЗК, та в порядку, встанов­леному цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.

Земельне законодавство України передбачає певні спеціаль­ні вимоги до суб'єктів права власності на землю. Наприклад, у ст. 130 ЗК зазначено, що покупцями земельних ділянок сільсь-

Законодавство про довкілля

когосподарського призначення для ведення товарного сільсь­когосподарського виробництва можуть бути:

громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту

або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються

веденням товарного сільськогосподарського виробництва;

юридичні особи України, установчими документами яких

передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Суб'єктами права комунальної власності на землю є тери­торіальні громади сіл, селищ, міст.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах на­селених пунктів, крім земель приватної та державної власнос­ті, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташова­но об'єкти комунальної власності (ст. 83 ЗК).

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р. при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, се­лищ, міст передають: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до дер­жавної власності; земельні ділянки за межами населених пунк­тів, на яких розташовано об'єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше було передано територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земель­ні ділянки, на яких розміщено об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комуналь­ної власності, управління якими здійснюють районні або обла­сні ради.

Суб'єктом права державної власності на землю є держава.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Суб'єктами права власності на землю можуть бути іноземні держави. Зокрема, згідно зі ст. 85 ЗК вони можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів. Отже, їх право власності на землю має досить обмежений характер. Стаття 22 ЗК містить пряму заборону щодо передачу інозем­ним державам на праві власності земель сільськогосподарсько­го призначення.

10

О. М. КОВТУН

Права власників земельних ділянок

Власники земельних ділянок мають право:

а)             продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділян­

ку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б)            самостійно господарювати на землі;

в)             власності на посіви і насадження сільськогосподарських та ін­

ших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

г)             використовувати у встановленому порядку для власних по­

треб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні

копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також

інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д)             споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі й

споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ст. 90 ЗК).

Обов'язки власників земельних ділянок

Власники земельних ділянок зобов'язані:

а)             забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б)            додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в)             своєчасно сплачувати земельний податок;

г)             не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок

та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д)             своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади

та органам місцевого самоврядування дані про стан і вико­

ристання земель та інших природних ресурсів у порядку,

встановленому законом;

є) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'яза­них зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом може бути встановлено інші обов'язки власників земельних ділянок (ст. 91 ЗК).

Захист права власності на землю

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Законодавство про довкілля

11

Власник земельної ділянки або землекористувач може ви­магати усунення будь-яких порушень його прав на землю, на­віть якщо вони не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділян­ки здійснюється шляхом (ст. 152 ЗК):

а)             визнання прав;

б)            відновлення стану земельної ділянки, який існував до пору­

шення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують

права або створюють небезпеку порушення прав;

в)             визнання угоди недійсною;

г)             визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або

органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д)             застосування інших, передбачених законом, способів.

Зокрема, ст. 16 ЦК передбачено такі способи захисту цивіль­них прав, а отже, і прав на землю: відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення дії, яка порушує право; присудження до виконання обов'язку в натурі; припинення або зміна правовідносин; відшкодування моральної (немайно-вої) шкоди.

Власника не може бути позбавлено права власності на зе­мельну ділянку, крім випадків, передбачених ЗК та іншими за­конами України.

У законодавчо встановлених випадках допускається викуп земельної ділянки, при цьому відшкодовується її вартість.

Колишній власник земельної ділянки, яку викуплено для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земель­ної ділянки та відцщщування збитків, пов'язаних із викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що зе­мельна ділянка використовується не для суспільних потреб (ст. 153 ЗК).

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власни­ком повноважень щодо володіння, користування і розпоря­дження належною йому земельною ділянкою або встановлюва­ти не передбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

12

О. М. КОВТУН

Натомість ці органи несуть відповідальність за шкоду, за­подіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою (ст. 154 ЗК).