Питання 4. Органи, які розглядають земельні спори. Строки і порядок їх вирішення.

Земельні спори — це особливий вид правових відносин щодо розв'язання конфлікту, який виникає у зв'язку з порушенням прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів та інших суб'єктів земельного законодавства — учасників зе­мельних правовідносин.

Земельні спори вирішують:

суд — з приводу володіння, користування і розпорядження

земельними ділянками, що перебувають у власності грома­

дян і юридичних осіб, а також щодо розмежування терито­

рій сіл, селищ, міст, районів та областей;

органи місцевого самоврядування — у межах населених

пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у

власності і користуванні громадян, та додержання громадя­

нами правил добросусідства, а також спори щодо розмежу­

вання меж районів у містах;

органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів —

щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів,

розташування обмежень у використанні земель та земель­

них сервітутів (ст. 158 ЗК).

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, навіть якщо земельний спір підвідомчий орга­нові місцевого самоврядування або органові виконавчої влади з питань земельних ресурсів, сторони можуть звернутися без­посередньо до суду.

Перелік органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, є вичерпним. Поряд з тим, що судам підвідомчі всі земельні спори, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів уповноважені вирішувати лише окремі їх види. Зокрема, розгляд земельних спорів нале­жить до повноважень: обласних рад (п. «з» ст. 8 ЗК), Київсь­кої та Севастопольської міських рад (п. «л» ст. 9 ЗК), район­них рад (п. «є» ст. 10 ЗК), сільських, селищних, міських рад (п. «й» ст. 12 ЗК), а також районних у містах рад у разі надання  таких  повноважень  відповідними міськими радами

Законодавство про довкілля

25

(ст. 11 ЗК). Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. вирішення земельних спорів віднесено до делегованих повно­важень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Чинне законодавство не містить переліку органів виконав­чої влади з питань земельних ресурсів, уповноважених вирі­шувати земельні спори. Згідно з Указом Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 6 січня 1996 р. до системи належать Державний комітет України із земельних ресурсів і підпорядковані йому Державний комітет Автономної Республіки Крим із земельних ресурсів і єдиному кадастру, обласні, Київське та Севастополь­ське міські головні управління, районні відділи, міські (міст обласного та районного підпорядкування) управління (відділи) земельних ресурсів та інженери-землевпорядники сіл і селищ. Оскільки серед повноважень Держкомзему, визначених Поло­женням про нього (затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 р.), не закріплено вирішення земельних спорів, є підстави вважати, що під органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів у ч. 4. ст. 158 ЗК законодавець розуміє відділи та управління земельних ресурсів на місцях.

До виключної компетенції судів ч. 2 ст. 158 ЗК віднесено:

спори між громадянами і юридичними особами з приводу

володіння, користування та розпорядження земельними ді­

лянками, що перебувають у їх власності, тобто ті, що вини­

кають під час реалізації власником земельної ділянки своїх

повноважень   щодо   належної   йому   ділянки,   між   ним   і

будь-якою іншою особою, якщо її діями порушуються чи

іншим чином обмежуються права та охоронювані законом

інтереси, а також спори між співвласниками однієї земель­

ної ділянки щодо визначення порядку володіння, користу­

вання та розпорядження нею;

спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, райо­

нів та областей. Повноваження щодо встановлення і зміни

меж районів та міст належать до компетенції Верховної Ра­

ди України (п. «г» ст. 6 ЗК), меж сіл і селищ — відповідно

Верховної Ради Автономної Ради Крим (п. «з» ст. 7 ЗК),

обласних рад (п. «ж» ст. 8 ЗК), меж сіл, селищ, районів у

містах — до компетенції Київської та Севастопольської мі­

ських рад (п. «ж» ст. 9 ЗК), меж районів у містах з район­

ним поділом — міських рад (п. «и» ст. 12 ЗК).

26

О. М. КОВТУН

Відповідно до ч. 3 ст. 158 ЗК органи місцевого самовряду­вання вирішують три групи земельних спорів у межах відпо­відних населених пунктів, щодо:

меж земельних ділянок, що перебувають у власності та ко­

ристуванні громадян;

додержання громадянами правил добросусідства.

розмежування меж районів у містах. Ці спори підвідомчі

міським радам, оскільки встановлення та зміну меж районів

у містах з районним поділом віднесено до їх компетенції

(п. «и» ст. 12 ЗК).

Частина 4 ст. 158 ЗК покладає на органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішення земельних спорів що­до меж земельних ділянок за межами населених пунктів, роз­ташування обмежень у використанні земель та земельних сер­вітутів.

Ст. 111 ЗК містить перелік обмежень прав на земельну ді­лянку, який не є вичерпним. Відповідно до ст.ст. 112-115 ЗК про обмеження у використанні земель може йти мова при ви­значенні розташування охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів мо­жуть розглядати спори, які виникають щодо вже встановлених сервітутів і пов'язані з їх скасуванням, оскільки вирішення зе­мельних спорів, які виникають при встановленні земельних сер­вітутів (ч. 2 ст. 100 ЗК) та при їх припиненні (п. «в» ч. 1 та ч. 2 ст. 102 ЗК), належить до виключної компетенції судів. Наприклад, орган виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів може розглядати спір про відшкодування збитків, завда­них встановленням сервітуту.

Відповідно до ч. 5 ст. 158 ЗК у разі незгоди власників зем­лі або землекористувачів із рішенням органу місцевого само­врядування, органу виконавчої влади з питань земельних ре­сурсів спір вирішується судом. Отже, використавши позасудо-ву процедуру врегулювання земельного спору, власник землі або землекористувач може скористатися судовою процедурою його врегулювання. Причому суд зобов'язаний розглянути спір по суті.

У ЗК процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів не передбачено, його регулює Цивільний процесуаль­ний кодекс України (далі — ЦПК).

Законодавство про довкілля

27

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування розглядають земельні спори у позасудовому порядку у п'яти стадіях:

порушення позасудового провадження;

підготовка до розгляду спору;

розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення;

оскарження рішення;

виконання рішення.

ЗК встановлено суворий порядок, який передбачає обов'яз­ковість всіх п'яти наведених стадій вирішення земельних спо­рів у позасудовому порядку.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органи місцевого самоврядування розглядають земельні спори на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня по­дання заяви, за участю зацікавлених сторін, яких має бути за­вчасно повідомлено про час і місце розгляду спору. У разі від­сутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і як­що немає офіційної згоди на розгляд спору, його переносять. Повторне відкладання розгляду спору можливе лише з поваж­них причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин під час повторного розгляду земельного спору не зупиняє його роз­гляду і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів визначається по­рядок його виконання.

Прийняття рішення — найважливіший момент стадії роз­гляду земельного спору. У земельному законодавстві не визна­чено реквізитів такого рішення, однак воно має відповідати за­гальним вимогам, що їх висунуто до рішень з інших категорій правових спорів, тобто має містити вступну, описову, мотиву­вальну та резолютивну частини.

Розгляд земельного спору органом місцевого самоврядуван­ня або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів завершується проголошенням рішення. Момент проголошення рішення, за загальним правилом, є часом його прийняття. Рі­шення передають сторонам у 5-денний термін із часу його прийняття.

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають пра­во ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них випи­ски, брати участь у розгляді, подавати документи та інші до-

28

О. М. КОВТУН

кази, порушувати клопотання, давати усні й письмові пояснен­ня, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з ним, оскаржувати його (ст. 160 ЗК).

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів, органів місцевого самоврядування набирає сили з моменту його прийняття. Оскарження цих рішень у су­ді призупиняє їх виконання.

Рішення щодо земельних спорів виконує орган, який його прийняв.

Виконання рішення не звільняє порушника від відшкоду­вання збитків або втрат сільськогосподарського та лісогоспо­дарського виробництва внаслідок порушення земельного зако­нодавства.

Прийняття рішення про відшкодування інших збитків та компенсацію втрат не належить до компетенції органів місце­вого самоврядування та органів виконавчої влади з питань зе­мельних ресурсів у разі виникнення спору в цьому випадку. Відповідно до ст. 207 ЗК втрати сільськогосподарського і лісо­господарського виробництва — це втрати сільськогосподарсь­ких угідь, лісових земель та чагарників, а також ті, що завда­но обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості зе­мель, їх компенсують незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробницт­ва, які підлягають відшкодуванню, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1279.

Важливою процесуальною гарантією захисту прав та закон­них інтересів сторін земельних спорів є те, що виконання рі­шення за спорами може бути призупинено або ж продовжено. Суб'єктами, яким надано право на здійснення відповідних дій, є суд або органи виконавчої влади вищого рівня. Підставами для таких дій можуть бути:

оскарження рішення однією із сторін;

неможливість виконання рішення внаслідок стихійного ли­

ха, екологічної або техногенної катастроф;

припинення діяльності юридичної особи або смерть фізич­

ної особи, які були стороною спору;

зміна  власника земельної ділянки,  землекористувача або

орендаря, що була стороною спору;

Законодавство про довкілля

29

•   необхідність вилучення земельної ділянки, яка була пред­метом спору, для суспільних потреб та ін.

Перелік таких підстав в ЗК не наведено, оскільки в кожному конкретному випадку висновок про необхідність призупинення або продовження терміну виконання рішення приймається з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників.