Питання 3. Позбавлення права власності на землю і права користування землею. Порядок розгляду спорів.

Підстави припинення права власності і права користування земельними ділянками можна поділити на:

добровільні (добровільна відмова власника або користувача

від права на земельну ділянку; припинення юридичної осо­

би чи смерть фізичної особи; відчуження земельної ділянки

за рішенням власника);

примусові (звернення стягнення на земельну ділянку на ви­

могу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів

суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіс­

кація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іно­

земними особами та особами без громадянства у встановле­

ний строк у випадках, визначених ЗК;  використання зе­

мельної ділянки способами, які суперечать екологічним ви­

могам; використання земельної ділянки не за цільовим при-

20

О. М. КОВТУН

значенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати).

Вичерпний перелік підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку наведено у ст. 143 ЗК.

Виявивши порушення земельного законодавства, державний інспектор з використання та охорони земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вка­зівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, котра порушила земельне законодавство, не виконала протягом за­значеного строку вказівки державного інспектора щодо припи­нення порушення земельного законодавства, останній відпо­відно до закону накладає на таку особу адміністративне стяг­нення та повторно видає вказівку про припинення правопору­шення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

У разі неусунення порушення земельного законодавства у зазначений строк державний інспектор звертається до відпо­відного органу виконавчої влади або місцевого самоврядуван­ня з клопотанням про припинення права користування земель­ною ділянкою.

Рішення органу виконавчої влади або місцевого самовряду­вання про припинення права користування земельною ділян­кою може бути оскаржено землекористувачем у судовому по­рядку (ст. 144 ЗК).

Якщо до особи переходить право власності на земельну ді­лянку, яка за ЗК не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. Якщо особа протягом встановленого строку цього не зробила, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Органи державної влади та місцевого самоврядування від­повідно до їх повноважень, визначених ЗК, мають право вику­пу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб:

а)             під будівлі та споруди органів державної влади та місцево­

го самоврядування;

б)            під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної

та комунальної власності;

в)             під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохо­

ронного призначення;

г)             оборони та національної безпеки;

Законодавство про довкілля

21

ґ) під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'­єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, га­зопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропор­тів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

д) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них пред­ставництв іноземних держав та міжнародних організацій;

є) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування на­селення.

Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений орга­ном, який приймає рішення про її викуп.

Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власни­ка. Вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за ме­тодикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Якщо власник земельної ділянки не погоджується з викупною вартістю, питання вирішують у судовому порядку (ст. 146 ЗК).

У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, може бути відчужено (вилучено) з мотивів суспільної не­обхідності у порядку, встановленому законом. Припинення права власності на земельну ділянку у таких випадках здійс­нюється за умови повного відшкодування її вартості.

Особа, у якої було примусово відчужено земельну ділянку, після припинення дії обставин, у зв'язку з якими було прове­дено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки.

У разі неможливості повернення примусово відчуженої зе­мельної ділянки власникові за його бажанням надають іншу (ст. 147 ЗК).

Конфіскація земельної ділянки. Земельну ділянку може бути конфісковано винятково за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 148 ЗК).

Конфіскація земельної ділянки — це її примусове безоплат­не вилучення у власність держави як санкція за злочин або адміністративне чи цивільне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Кримінального Кодексу України (далі — КК) конфіскація майна є додатковим покаранням за злочин. У статті 59 цього Кодексу зазначено, що покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатно-

22

О. М. КОВТУН

му вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме, або ж перелічити від­повідні предмети. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій части­ні КК. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначено законом України (земельні ділянки не входять до Переліку ви­дів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами, наведеного у додатку до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p., a тому їх може бути конфісковано у випадках, визначених Особ­ливою частиною КК).

Згідно зі ст. 25 Кодексу України про адміністративні право­порушення (далі — КУпАП) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністратив­ного правопорушення, може застосовуватися як основне або до­даткове адміністративне стягнення. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України (ч. 1 ст. 29 КУпАП).

Відповідно до ст. 354 ЦК до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санк­ція за вчинення правопорушення (конфіскація).

Порядок вилучення земельних ділянок передбачено ст. 149 ЗК

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, може бути вилучено для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місце­вих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки дер­жавної власності, які перебувають у постійному користуван­ні, — ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарсь-ких потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, ре­креаційного призначення, крім випадків, визначених ч.ч. 5-8 ст. 149 ЗК, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Законодавство про довкілля

23

Порядок вилучення особливо цінних земель передбачено ст. 150 ЗК. До таких земель належать:

чорноземи нееродовані несотанщоваті на десових породах;

лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти;

темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і

глеюваті;

бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі та серед-

ньоглибокі;

дерново-підзолисті суглинкові грунти;

торфовища з глибиною залягання торфу більше одного мет­

ра й осушені незалежно від глибини;

коричневі грунти Південного узбережжя Криму;

дернові глибокі грунти Закарпаття;

землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчаль­

них закладів;

землі природно-заповідного фонду;

землі історико-культурного призначення.

Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподар-ських потреб не допускається, за винятком випадків, визначе­них ч. 2 ст. 150 ЗК.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, дозволено вилучати (викуповувати) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопрово­дів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунк­тів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, на­фтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'яза­них з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо пи­тання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджено з Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 158 ЗК спори з приводу володіння, кори­стування і розпорядження земельними ділянками, що перебу­вають у власності громадян і юридичних осіб, вирішує виключ­но суд.

24

О. М. КОВТУН