1.2. СКЛАД ЗЛОЧИНУ, ЯК ПІДСТАВА ПРИТЯГНЕННЯ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ    

Склад злочину представляє собою сукупність встановлених у законі суб'єктивних та об'єктивних ознак, при наявності яких суспільно небезпечне діяння визнається злочином.

Таким чином, якщо злочин це явище реальної дійсності, то склад злочину це певне уявлення про нього закріплене в за­коні, за допомогою якого правоохоронні органи та суд визна­ють вчинене суспільно небезпечне діяння злочином. Так, звільнення працівника М. директором підприємства Р. ] 8 січня 2004 р. на підставі особистих неприязних стосунків є явищем реальної дійсності. Стаття ж 172 КК України містить ознаки складу злочину за допомогою яких суд може встановити зло­чинність або не злочинність звільнення працівника з роботи.

ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ІРЧЗОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ

Відповідно до неї, злочином слід вважити незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів,

Як і явише реальної дійсності склад злочину характери­зується з об'єктивної та суб'єктивної сторони. У рамках за­гального вчення про склад злочину прийнято виділяти еле­менти та ознаки складу.

До елементів складу відносять його об'єкт, об'єктивну сто­рону, суб'єкт та суб'єктивну сторону. Елементи складу злочину мають певні ознаки за допомогою яких розкривається їх зміст.

Об'єкт

Під об'єктом злочину розуміються ті суспільні відносини, яким внаслідок вчинення суспільно небезпечного посягання спричинюється шкода (або створюється реальна загроза її спричинення). В злочинах пов'язаних з порушенням трудово­го законодавства об'єктом злочину виступають суспільні відно­сини у сфері забезпечення трудових прав і свобод людини і гро­мадянина. Так, при незаконному звільненні шкода спричи­нюється конституційному праву людини на працю.

В залежності від обсягу охоронюваних суспільних відносин об'єкт злочину поділяється на: загальний, родовий груповий та безпосередній.

Загальний об'єкт — це сукупність суспільних відносин охо­ронюваних кримінальним законом. Забезпеченням охороною за допомогою кримінального закону підлягають не всі існуючі у суспільстві суспільні відносини, а тільки найважливіші, по­сягання на які становить підвищену суспільну небезпеку. При­близний перелік цих відносин міститься у ч. 1 ст. 1 КК — це права та свободи людини і громадянина, власності, громадсь­кого порядку та громадської безпеки, довкілля, конституцій­ного устрою України, мир і безпека людства.

Родовий об'єкт — це сукупність однорідних суспільних відно­син, які охороняються єдиним комплексом кримінально-пра-вових норм. Представлення про родовий об'єкт дає рубрикація Особливої частини КК. Норми про відповідальність за злочинні

10            ХАРКІВ ЮРИДИЧНИЙ

порушення трудово! о законодавства містяться у розділі V Особ­ливої частини КК, який має назву „Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадяни­на". Під охороною кримінального закону в цьому розділі знахо­диться ціла група прав та свобод людини і громадянина — осо­бисті, політичні, соціально-економічні, культурні. Саме тому, родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом V Особли­вої частини КК України є суспільні відносини у сфері забезпе­чення громадянських (особистих), політичних, соціально-еко­номічних та культурних прав та свобод людини і громадянина.

Груповим об'єктом злочину визнається відносно вузьке коло захищених законом суспільних відносин одного виду. Крім того груповий об'єкт співвідноситься з родовим як частина з цілим, чи по-іншому, як вид з родом. Аналіз норм, зосереджених у дано­му розділі, підтверджує тезу про те, що в даному випадку в розділі V можна виділити групи менш високого рівня узагальнення, ніж у родовому об'єкті, однорідних суспільних відносин, охоронюва-них єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм, але у рамках родового. Так, у цьому розділі можна виділити групу норм, які захищають вже названі нами трудові (стст. 170-175 КК), виборчі (ст.ст. 157-159 КК), а також деякі інші права та свободи людини і громадянина. Наприклад, норми про відпові­дальність за посягання на громадянські (особисті) права і свобо­ди (ст.ст. 161-163 КК), інші сощально-економічні права і свободи — право на використання своєї інтелектуальної, творчої діяль­ності (СТ.СТ. 176-177 КК), культурні — правр на освіту, свободу віросповідання (стст. 178-180, ст. 183 КК). Тому, груповим об'єктом злочинних порушень трудового законодавства слід визнати суспільні відносини у сфері забезпечення трудових прав людини.

Під безпосереднім об'єктом розуміють ті конкретні суспільні відносини, які взяті під охорону певною кримінально-право­вою нормою. Саме безпосередній об'єкт є складовим елемен­том конкретного складу злочину. Так, при невиплаті заробіт­ної плати безпосереднім об'єктом злочину виступає конститу­ційне право людини на отримання заробітної плати за

ПРАКТИКА ЗАХИСТУ 1PVJ0BKX НРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ            11

виконання трудової функції. При перешкоджанні участі у страйку конституційне право на страйк.

Об'єктивна сторона

Об'єктивна сторона складу злочину це зовнішня сторона зло­чину. Ознаками, притаманними об'єктивній стороні злочину ви­ступають суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), сус­пільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між суспільно не­безпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, спосіб, знаряддя й засоби, а також обстановка вчинення зло­чину. Ці ознаки виділяють як основні та найбільш загальні при характеристиці зовнішнього прояву суспільно небезпечного по­сягання. Як зазначається у науці кримінального права, конкрет­ний прояв того чи іншого акту злочинної поведінки неоднознач­ний і дуже різноманітний, а вичерпний перелік його об'єктивних ознак просто не можна навести через їх значну кількість. Вияв­лення і дослідження ознак об'єктивної сторони дозволяє устано­вити наявність складу злочину в діях осіб, правильно кваліфіку­вати вчинене, розмежувати скоєне діяння від інших злочинів. Саме ознаки об'єктивної сторони найбільш повно відображені в диспозиціях статей кримінального закону.

Об'єктивна сторона злочинів проти трудових прав людини — це процес негативного впливу на ці суспільні відносини. Він починається дією або бездіяльністю особи, відбувається у кон­кретних умовах місця, часу, обстановки із застосуванням пев­них способів, знарядь або засобів його вчинення. Закінчуєть­ся цей процес настанням суспільно небезпечних наслідків, тоб­то шкідливих змін в об'єкті посягання, які повинні перебувати в необхідному причинному зв'язку з дією (бездіяльністю).

На відміну від об'єктивної сторони злочину, об'єктивну сто­рону складу злочину утворюють лише ті ознаки, які характе­ризують зовнішній акт злочинної поведінки, і передбачені нор­мою кримінального права. Кримінально-правова норма не містить і не може містити всю масу різноманітних ознак, ха­рактерних для кожного конкретного злочину. Це не будь-які

12            ХАРКІВ ЮРИДИЧНИЙ

ознаки, а ті з них, які розкривають сутність явища, дають мож­ливість виявити об'єктивні закономірності реальної дійсності, що криються за цим явищем. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) виступає обов'язковою ознакою об'єктив­ної сторони складу злочину. Інші ознаки — суспільно небез­печні наслідки, причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, об­становка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину — мо­жуть бути як передбаченими, так і непередбаченими конкрет­ною кримінально-правовою нормою, тобто вони виступають як факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

Дія це активна форма поведінки людини, бездіяльність — па­сивна, тобто утримання особи від вчинення дій, які вона могла та повинна була вчинити. При вирішенні питання про притягнен­ня до кримінальної відповідальності за бездіяльність слід обов'яз­ково встановити, що особа не вчинила дії, які вона повинна була (на підставі закону, професійних, службових обов'язків тошо) і могла вчинити (виходячи з фізичних та інтелектуальних можли­востей як самої особи так і обстановку, яка склалася на цей мо­мент) . Злочинні порушення трудового законодавства можуть вчи­нятися як шляхом дії так і бездіяльності. Незаконне звільнення працівника з роботи вчиняється тільки шляхом активних дій. Невиплата заробітної плати полягає у не вчиненні дій, які особа повинна була і могла вчинити.

Суспільно небезпечні наслідки це негативні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони в результаті вчинення злочину. Наслідки у кримінальному праві можна класифікувати на два види: матеріальні та нематеріальні. До матеріальних слід відно­сити майнову та фізичну шкоду. До немайнової шкоди слід відно­сити шкоду політичного, ідеологічного, морального та іншого характеру. Суспільно небезпечні наслідки є факультативною оз­накою об'єктивної сторони складу злочину. Тобто, для описання злочинного діяння законодавець не завжди вказує на наслідки, як обов'язкову ознаку складу злочину. В такому випадку для кон­статації факту вчинення злочину достатньо встановити сам факт

ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ        ІЗ

вчинення злочинного діяння. Наприклад, умисне перешкоджан­ня законній діяльності професійних спілок є злочинним в неза­лежності від наслідків його вчинення. Така законодавча конст­рукція має назву формального складу злочину. У матеріальних складах злочинів для визнання діяння злочином обов'язковим є встановлення, крім суспільно небезпечного діяння, певних його наслідків, прямо визначених у законі. Злочинні порушення тру­дового законодавства є злочинами з формальним складом. Ступінь суспільної небезпеки цих злочинів достатньо висока, а тому злочинним визнається сам факт порушення вказаних прав.

Причинний зв'язок це об'єктивно існуючий зв'язок між суспіль­но небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідка­ми. Ставлення у вину особі суспільно небезпечних наслідків можливо тільки у випадку встановлення необхідного причин­ного зв'язку між вчиненим особою діянням та суспільно небез­печними наслідками. Це означає, що діяння є єдиною, достат­ньою та необхідною причиною настання суспільно небезпечних наслідків. На разі, при наявності випадкового причинного зв'яз­ку особа не може притягатися до кримінальної відповідальності за настання випадкових суспільно небезпечних наслідків.

Місце — це певна територія на якій вчинюється злочин.

Час — це певний проміжок часу, протягом якого вчинюєть­ся злочин. Так, злочинна невиплата заробітної плати має місце у випадку її вчинення більш ніж за один місяць.

Обстановка — сукупність певних об'єктивних умов в яких відбувається подія злочину.

Засоби — речі матеріального світу за допомогою яких вчи­нюється або полегшується вчинення злочину.

Спосіб — це сукупність прийомів та методів за допомогою яких вчинюється злочин. Наприклад, одним із способів пере­шкоджання участі у страйку виступає застосування насильства до працівника.

Суб'єкт злочину

Ст. 18 КК визнає суб'єктом злочину фізичну, осудну особу,

14       Харків юридичний

яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінально­го кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Фізичною особою визнається людина. Юридичні особи до кримінальної відповідальності не притягаються. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усві­домлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК). Загальний вік кримінальної відповідальності згідно із ч. 1 ст. 22 КК становить 16 років.

Кримінальний закон і теорія кримінального права вирізня­ють два види суб'єктів злочину — загальний і спеціальний. Як загальний, так і спеціальний суб'єкт злочину характеризується наявністю наступних обов'язкових ознак — це: 1) особа фізич­на; 2) особа осудна; 3) особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Для загального суб'єкта наявність таких ознак є достатньою, спеціальний же суб'єкт, крім зазначених, повинен мати й інші ознаки, передба­чені кримінальним законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 КК спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наста­вати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

КК встановлює, що суб'єктом злочинів проти трудових прав людини можуть виступати:

фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного

віку (статті 170, ч. 171, 172, 174 КК);

службова особа (ч. 2 ст. 171 КК);

службова особа підприємства, установи, організації неза­

лежно від форм власності (ст. 173 КК);

окремий громадянин (ст. 173 КК);

уповноважена особа, яка діє за дорученням службової осо­

би підприємства, установи, організації незалежно від форм

власності або окремого громадянина (ст. 173 КК);

керівник підприємства, установи або організації незалеж­

но від форми власності (ст. 175).

Наведене коло спеціальних суб'єктів злочинів проти трудо-

ПРАКТИК \ ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ I РОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ          15

вих прав людини не є випадковим, а детерміновано об'єктом, хараюером і способом їх вчинення.

Суб'єктивна сторона

Суб'єктивна сторона злочину являє собою відбиття психіч­них процесів, що проходять у свідомості особи, характеризують її волю й детермінують поведінку. На відміну від об'єктивної сто­рони, яка характеризує злочин із зовнішньої (фізичної) сторо­ни, суб'єктивна виступає як внутрішня його характеристика.

З точки зору більшості правників суб'єктивна сторона зло­чину — це психічна діяльність особи, що характеризує став­лення її свідомості й волі до вчинюваного нею суспільно не­безпечного діяння та до його наслідків. Елементами суб'єктив­ної сторони є вина, мотив і мета, які хоча й тісно пов'язані між собою, однак мають самостійне юридичне значення. Вина — це обов'язкова ознака будь-якого злочину, відсутність якої вик­лючає кримінальну відповідальність. На відміну від вини, мо­тив і мета становлять факультативні ознаки складу злочину, які у передбачених законом випадках можуть виступати ознаками основного або кваліфікованого складів, а також впливати на кримінальну відповідальність, як обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання.

Відповідно до ст. 23 КК виною визнається психічне став­лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Таке законодавче визначення поняття вини вперше було закріплено в новому кримінальному законодавстві України в 2001 р.

Торкаючись проблеми форм вини у злочинах проти трудо­вих прав людини, слід зазначити, що КК установлює відпові­дальність лише за умисне їх вчинення. Разом із тим законода­вець по-різному відображає в законі таке рішення щодо форм вини. В одних випадках стаття Особливої частини КК прямо визначає умисел як форму вини цих злочинів. Таке вирішення цього питання має місце сгосовно перешкоджання законній

16            ХАРКІВ ЮРИДИЧНИЙ

діяльності професійних спілок, політичних партій, громадсь­ких організацій (ст. 170 КК), перешкоджання законній про­фесійній діяльності журналістів (ст. 171 КК), невиплати заро­бітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст. 175 КК).

Іншим способом законодавчого визначення суспільно небез­печних діянь, як таких, що можуть бути вчинені лише умисно, є описання характерного способу дії. Зокрема, під час опису об'єкгав-ної сторони примушування до участі у страйку або перешкод­жання участі у страйку (ст. 174 КК), законодавець вказує на спо­соби його вчинення — перешкоджання шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незакон­них дій. Таким же чином сформульована об'єктивна сторона гру­бого порушення угоди про працю (ст. 173 КК) — грубе пору­шення угоди про працю шляхом обману чи зловживання дові­рою. Використання схожих способів вчинення цього злочину вказує на його умисний характер.

Ще один законодавчий прийом, що дозволяє визначити зло­чин як такий, шо вчинюється умисно — це вказівка в диспо­зиції статті Особливої частини КК на спеціальний мотив вчи­нення суспільно небезпечного діяння. До таких злочинів про­ти трудових прав людини слід віднести норму про відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів (ст. 172 КК).

Вказівка на незаконний характер дій або порушення спеціаль­них правил у злочинах із формальним складом також є свідчен­ням того, що цей злочин може бути вчинено лише умисно. Зло­чинами, які визначаються саме за цією ознакою, слід визнати незаконне звільнення працівника з роботи або інше грубе пору­шення законодавства про працю (ст. 172 КК), примушування до участі у страйку шляхом незаконних дій (ст. 174 КК).

Як бачимо, в деяких випадках законодавець вказує на форму вини, використовуючи не одну, а декілька непрямих ознак, що дають можливість визначити її форму. При цьому в половині випадків при формулюванні злочинів проти тру-

                і              

ПРАКТИКА .ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМА.1ЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВС ГВОМ      17

дових прав законодавець прямо вказує на форму вини, в інших її встановлення провадиться на підставі тлумачення інших ознак складу злочину.

Згідно ст. 24 КК умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки й бажала їх настання. Непря­мим вважається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Як бачимо законодавець при визначенні умислу (як і вини в цілому) використовує зміст інте­лектуального та вольового елементів психіки.

Інтелектуальний момент умислу (як прямого, так і непря­мого) полягає: 1) в усвідомленні особою суспільно небезпеч­ного характеру свого діяння (дії або бездіяльності); 2) у перед­бачені його суспільно небезпечних наслідків.

Слід зазначити, що передбачення особою суспільно небез­печних наслідків діяння; що вона має намір учинити, як озна­ка інтелектуального моменту умислу, полягає в тому, що особа передбачає можливість або неминучість настання встановле­них кримінальним законом суспільно небезпечних наслідків, розвиток (хоча б у загальних рисах) причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і цими наслідками. Із цього випливає, що передбачення суспільно небезпечних наслідків, як ознака інтелектуального моменту умислу, має місце лише у злочинах із матеріальним складом.

Під час розгляду об'єктивної сторони злочинів проти тру­дових прав людини нами було встановлено, що вказані право­порушення формулюються законодавцем як злочини з фор­мальним складом. А тому при дослідженні інтелектуального моменту умислу в злочинах проти трудових прав людини вста­новлюється тільки усвідомлення особою суспільно небезпеч­ного характеру свого діяння.

Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру

18       хляків юридичний

свого діяння означає розуміння нею як його фактичних ознак, так і соціального характеру.

Усвідомлення особою фактичних ознак злочинів проти тру­дових прав людини включає в себе насамперед усвідомлення об'єктивних ознак складів цих злочинів — об'єкта й об'єктив­ної сторони.

Усвідомлення (хоча б у загальних рисах) обов"язку дотри­муватися законодавства про працю свідчить про те, що, не виконуючи такого обов'язку, особа усвідомлює об'єкт цих зло­чинів. Усвідомлення обставин, які належать до об'єктивної сторони злочинів, що посягають на відносини в сфері най­маної праці, визначається особливостями об'єктивної сторо­ни цих злочинів. При вчинені бездіяльності у вигляді невип­лати заробітної плати працівникам (ст. 175 КК) — особа усві­домлює, що не виконує покладений на неї обов'язок згідно законодавства про працю.

Під час скоєння інших злочинів проти трудових прав особа усвідомлює, що вчинює незаконні дії, які порушують певні права працівників. Деякі злочини проти трудових прав люди­ни, які можуть бути здійснені тільки спеціальним суб'єктом (ст. 172 КК), вказують на те, що особа крім розуміння фактич­них ознак цих злочинів усвідомлює те, що суспільно небезпеч­не діяння вчиняється шляхом протиправного використання повноважень, наданих на законних підставах.

Поряд із усвідомленням фактичних ознак діяння необхід­ним складником інтелектуального моменту умислу виступає усвідомлення особою соціального характеру свого діяння, тобто усвідомлення його небезпечності для суспільства, шкідливості для суспільних відносин, які охороняються кримінальним за­коном. При вчинені злочинів проти трудових прав особа ро­зуміє, що таким чином вона заподіює шкоду цим відносинам, зокрема трудовим.

Вольовий момент злочинів з формальним складом визна­чається відносно самого суспільно небезпечного діяння, ос­кільки «саме в ньому сконцентрована соціальна шкідливість

ПРАКТИКА іАХИСТУ ІРУДОВИХ НРАВ 1 РОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ           19

діяння». У таких складах предметом бажання є самі суспіль­но небезпечні діяння. Умисел вданих складах може бути лише прямим. Посягання на трудові права людини в новому КК сформульовані як злочини з формальним складом. Тому во­льовий момент умислу під час їх скоєння характеризується бажанням особи вчинити передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

У теорії кримінального права мотив злочину визначають як зумовлене певними потребами й інтересами внутрішнє спо­нукання, яке викликає в особи бажання й рішучість вчинити суспільно небезпечне діяння. В більшості випадків мотив зло­чинних порушень трудового законодавства не впливає на ква­ліфікацію. В той же час незаконне звільнення працівника з роботи визнається злочинним тільки у випадку його вчинення з особистих мотивів.

Мета — це певний результат, що намагається досягти осо­ба, яка скоює злочин.

При формулюванні конкретного злочину законодавець не ви­користовує усіх ознак елементів складу злочину перерахованих вище. Для визначення суспільно небезпечного діяння злочин­ним в законі вказуються тільки ті ознаки, які визначають сус­пільну небезпеку того чи іншого діяння. Так, для грубого по­рушення угоди про працю не має значення час його вчинення або обстановка в якій воно вчинювалося. Крім того, не всі озна­ки складу злочину містяться в статті Особливій частині КК. По­няття суб'єкту злочину, умислу, стадій злочину містяться в нор­мах Загальної частини. Тому для вивчення ознак конкретного злочину необхідно звертатись до норм Особливої та Загальної частини КК. Відсутність хоча б однієї з ознак складу злочину визначених в законі в конкретному суспільно небезпечному діянні особи виключає кримінальну відповідальність.

Таким чином, підставою для кримінальної відповідальності за злочинні порушення трудового законодавства виступає вчи­нення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить оз­наки складу злочину передбаченого стхт. 170-175 КК.

20            ХАРКІВ ЮРИДИЧНИЙ