1.3. ПРИТЯГНЕННЯ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ САНКЦІЇ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ТРУДОВИХ ПРАВ ЛЮДИНИ      

Специфіка кримінальної відповідальності пов'язана із заходами державного примусу, що застосовуються до правопорушника. Серед примусових заходів кримінально-правового характеру важ­ливе місце займає кримінальне покарання. Однак, як нами вже було зазначено, кримінальне покарання та кримінальна відпові­дальність — різні поняття. Кримінальне покарання є частиною кримінальної відповідальності. В залежності від застосування кримінального покарання або відмови від його застосування до особи, яка притягається до кримінальної відповідальності розг­лядають наступні форми реалізації кримінальної відповідальності:

державне засудження особи та призначення покарання

за вчинений злочин, яке особа відбуває у встановленому за­

коном порядку. Наприклад особа засуджена за невиплату за­

робітної плати за ч. 1 ст. 175 КК до позбавлення волі строком

на два роки;

державне засудження та призначення покарання від ре­

ального відбуття якого особа звільняється. Якщо суд при при­

значенні покарання у виді виправних робіт, службових обме­

жень для військовослужбовців, обмеження волі, а також поз­

бавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи

тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи,

дійде висновку про можливість виправлення засудженого без

відбування покарання, він може прийняти рішення про

звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьо­

му разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування при­

значеного покарання, якщо він протягом визначеного судом

іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покла­

дені на нього обов'язки (ст. 75 КК);

ПРАКІИКА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ МКОНОДАВСТВОМ           21

3) державне засудження без призначення покарання. В цьо­му випадку особа визнається винною у вчиненні злочину, од­нак кримінальне покарання до неї не застосовується. Непов­нолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяж­кості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездо­ганної поведінки він на момент постановления вироку не по­требує застосування покарання (ст. 105 КК).

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу яка вчинила злочин, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд, при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності за злочинні порушення трудо­вого законодавства, має можливість застосування будь-якої з наведених форм реалізації кримінальної відповідальності.

За вчинення злочинів проти трудових прав людини закон передбачає наступні види основних покарань:

Штраф

Штраф, згідно ст. 53 КК — це грошове стягнення, що на­кладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового ста­ну винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої части­ни КК не передбачено вищого розміру штрафу. В більшості санкцій за злочинні порушення трудового законодавства штраф встановлюється у розмірі до п'ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян, за кваліфіковані склади зло­чинів —до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За незаконну невиплату заробітної плати штраф складає від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а при наявності обтяжуючих обставин від п'ятисот до тисячі.

* місцевий районний суд * області визнав винним директора ТОВ „Т*" гр. С. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК. Працюючи на посаді директора даного підприємства гр. С,

22       Харків юридичний

помилково розуміючи інтереси керованого нею товариства, в червні 2002 р. всупереч вимогам ст. 1 Закону України „Про вста­новлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік", відповід­но до якого розмір мінімальної заробітної плати з липня 2002 р. встановлений 165 грн. та ст. З Закону України „Про оплату праці" дала вказівку працівникам бухгалтерії товариства нарахування заробітної плати проводити виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на місяць в сумі 60 грн., в результаті чого за період липня-вересня 2002 р. працівникам підприємства не було нарахована і видана заробітна плата в сумі 54 986 грн. 05 коп. Враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного, а також те, що на момент розгляду справи заборгованість перед працівниками ліквідовано суд призначив винному покарання у виді штрафу в розмірі шістсот вісімдесят грн.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основ­не покарання на строк від двох до п 'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Поняття додат­кового покарання означає, що воно не може застосовуватися самостійно, а є лише додатковим заходом впливу на засудже­ного при призначені йому основного виду покарання. Позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання за порушення трудового законодавства може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Ко­дексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчинено­го за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, осо­би засудженого та інших обставин справи суд визнає за немож­ливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК). При призначенні поз­бавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк — воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на

ПРАК1ИКА 3AXHCIV ТР>ДС)ВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМШОЬНИМ ІАКОНОДЛВСГВОМ                23

строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з мо­менту відбуття основного покарання, а при призначенні пока­рання у виді позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю як додаткового до інших основних покарань (наприклад штрафу, виправних робіт) - з моменту набрання законної сили вироком.

Виправні роботи. Відповідно до ст. 57 КК покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відра­хування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

* районним судом * області директора ТОВ „Д*" гр. Ч. виз­нано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК (грубе порушення законодавства про працю). У період з квітня 2000 р. до червня 2002 р. гр. Ч. грубо порушував законодавство про працю, а саме — на підприємстві не нараховувалися суми компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, не проводилася індексація грошових коштів, заробітна плата виплачувалася у розмірі ниж­чому від встановленого законом мінімуму, в порушення вимог Закону України „Про колективні договори і угоди" на підприємстві не укладався колективний трудовий договір, ча­стина заробітної плати виплачувалася натуроплатою. Врахову­ючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, об­ставини, що обтяжують та пом'якшують покарання (збитки, спричиненні працівникам відшкодовані) суд призначив вин­ному покарання у виді одного року виправних робіт з відраху­ванням 10 % заробітку на користь держави.

Арешт. Покарання у виді арешту полягає в триманні засуд­женого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців (ст. 60 КК).

Обмеження волі. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкри-

24      Харків юридичний

того іипу без ізоляції вш суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. За порушення трудового законодавства обмеження волі вста­новлюється на строк від одного до п'яти років (ст. 61 КК).

Позбавлення волі на певний строк. Позбавлення волі, як найбільш тяжке покарання за порушення трудового законодав­ства застосовується тільки в окремих випадках, а саме за умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок на строк до трьох років (ст. 170 КК), та невиплату заробітної плати строком до двох років за ч. 1 ст. 175 КК, до трьох років — за ч. 2 ст. 175 КК. Згідно ст. 63 КК покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років.

В новому Кримінальному кодексі відповідно до санкцій за порушення трудового законодавства спостерігається тенден­ція відходу від карного правосуддя до правосуддя відновлюю­чого. Сутність цієї стратегії, яка знаходить все більше прихиль­ників у розвинутих країнах Європи та СІЛА, полягає в іншій регуляції відносин між жертвою і злочинцем. В багатьох ви­падках корисливих злочинів потерпілий більш зацікавлений в реальному відшкодуванні шкоди, яка йому спричинена, ніж в тому, щоб «посадити» винного (і як правило, на протязі бага­тьох років чекати результатів виконання обов'язків по задово­леному в кримінальному процесі цивільному позові). А, осо­ба, яка здійснила злочин, скоріше буде готова відшкодувати шкоду, чим «іти в тюрму». В цілому мова йде про перехід від стратегії «війни зі злочинністю» (war on crime) до стратегії «ско­рочення шкоди» (harm reduction). Про це прямо говориться в 11-й Рекомендації Національної комісії США по кримінальній юстиції: змінити порядок денний кримінальної політики від «війни» до «миру».

Зокрема, в новому Кримінальному кодексі, ця тенденція підтверджується наступним:

по-перше, на відміну від попередніх кримінальних кодексів

ПРАКТИКА ЗЛХИС ГУ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМШАІЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ          25

законодавець в злочинах проти трудових прав людини майже не використовує такий вид покарання як позбавлення волі. Лише за перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170 КК) та не­виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установле­них законом виплат (ст. 175 КК) закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, але тільки за найбільш суспільно не­безпечні прояви цих правопорушень і терміном не більше трьох років. До того ж, поряд з позбавленням волі закон в більшості випадків (за виключенням санкції ст. J 70 КК) передбачає не менш як два менш тяжких, альтернативних, видів покарання. А тому і призначення найбільш тяжкого покарання, у вигляді поз­бавлення волі за дані злочини, повинно бути обґрунтоване і не викликати сумнівів в його застосуванні. Цілком вірним вигля­дає рішення законодавця щодо віднесення переважної більшості злочинів проти трудових прав людини до злочинів невеликої тяжкості. Злочином невеликої тяжкості, відповідно до ст. 12 КК, визнається злочин, за який передбачене покарання у виді поз­бавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Хоча трудові права являють собою найваж­ливіші соціально-економічні права людини, але не належать до так званих «абсолютних цінностей», а тому і шкода, яка їм спри­чинюється може бути усунена;

по-друге, з встановленням в КК 2001 р. нових видів пока­рань, передбачених ст. 51, законодавець дуже широко викори­стовує альтернативні, не пов'язані з позбавленням волі, види покарань. Майже всі санкції статей КК, які встановлюють вид і розмір покарань за порушення трудових прав людини, перед­бачають такі нові види покарань як арешт та обмеження волі (за виключенням санкції ст. 170 КК). До того ж, ставлячи пе­ред собою мету відновити порушені права та не допустити вчи­нення нових злочинів винною особою (спеціальна превенція), закон основними покараннями в даних злочинах передбачає штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю. Саме ці два види покарань, враховую-

26            ХАРКІВ ЮРИДИЧНИЙ

чи характер порушуваних прав та специфіку суб'єкта більшості вказаних злочинів, можуть найбільш успішно запобігти вчинен­ню нових злочинів та відновити порушенні права людини;

втрете, з виникненням та законодавчим закріпленням в КК нового інституту пов'язаного зі звільненням від кримінальної відповідальності, розширені можливості відновлення порушених прав людини і виправлення винних осіб без використання крим­інальної репресії. І перш за все, це стосується інституту звільнен­ня від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), або із зміною обстановки (ст. 48 КК). Закон встановлює і спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за порушен­ня трудового законодавства (ч. З ст. 175 КК). Аналіз судової практики вказує нате, що більше ніж у половині випадків зло­чинного порушення трудового законодавства особа звільнялася від кримінальної відповідальності на підставі закону. У випад­ку ж притягнення до кримінальної відповідальності, суди зас­тосовували покарання не пов'язані з обмеженням свободи лю­дини (штраф, виправні роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю). Із проаналі­зованих 112 кримінальних справ щодо злочинних порушень трудового законодавства, в тих випадках де суд приймав рішення про застосування кримінального покарання до вин­них, більше 63 % усіх видів покарань за дані злочини склав штраф. В інших випадках суд застосовував виправні роботи або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

На підставі викладеного можна стверджувати, що встанов­люючи кримінальну відповідальність за порушення трудових прав людини закон має на меті не покарання особи, яка вчи­нила порушення законодавства про працю, а відновлення по­рушуваного права, відшкодування спричинених збитків і вип­равлення винної особи без застосування кримінальних заходів.

ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ        27