2.1.2. ПОРУШЕННЯ ПРАВА НА ВІДПОЧИНОК ТА ВІДПУСТКУ  

З правом законодавчого визначення максимальної тривалості робочого часу нерозривно пов'язане право працівника на відпочинок та відпустку. Відповідно до ст. 45 Конституції Ук­раїни кожен, хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а та­кож оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороче­ного робочого дня щодо окремих професій і виробництв, ско­роченої тривалості роботи у нічний час. Мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та свят­кові дні, а також інші умови здійснення цього визначаються законом. Обов'язок по дотриманню конституційного права людини на відпочинок покладається на роботодавця.

Основні положення щодо відпочинку та відпустки містять­ся у двох законодавчих актах - глава V "Час відпочинку" Ко­дексу законів про працю та Закону України „Про відпустки" від 15.11.1996 р. Відповідними законами передбачені наступні види відпочинку: перерва під час виконання роботи, щоден­ний, щотижневий відпочинок, святкові і неробочі дні, щоріч­на відпустка.

Кожному працівнику надається перерва у процесі роботи для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочин­ку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири

ІІРАкіИкЛ і\ХИС(У (Р^Л)ВИХ ІИ>Мі 1Р0МАДЯІІ КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВҐ І ВОМ      75

години після початку роботи. Час початку і закінчення пере­рви встановлюється правилами внутрішнього трудового роз­порядку.

Тривалість щоденного відпочинку має бути не меншою под­війної тривалості часу роботи (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повин­на бути не менш як сорок дві години. При п'ятиденному робо­чому тижні працівникам надаються два вихідних на тиждень, а при шестиденному — один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день, якщо він не визначений законодавством, як правило має надаватися підряд з загаль­ним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Святкові і неробочі дні встановлюються ст. 73 КЗпП. Ними, зокрема, визнані Новий рік, Різдво Христове, Міжнародний жіно­чий день, День міжнародної солідарності трудящих, День Пере­моги, День Конституції України та ряд інших. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випад­ках, що визначені законодавством. Робота у вихідні, святкові і неробочі дні може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій форміу подвійному розмірі.

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а та­кож працюють за трудовим договором у фізичної особи, нада­ються щорічні відпустки із збереженням на їх період місця ро­боти (посади) і заробітної плати.

Установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки:

• основна відпустка;

76            ХАРКІВ ЮРИДИЧНИЙ

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

•додаткова відпустка за особливий характер праці;

•               інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

творча відпустка;

соціальні відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею три­

річного віку;

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5)             відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудо­

вим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам трива­лістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований ро­бочий рік, який вилічується з дня укладення трудового дого­вору. Щорічні основна та додаткові відпустки повної трива­лості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, установі, організації. Заміна відпустки грошо­вою компенсацією заборонена (за виключенням випадків, передбачених ст. 24 Закону України „Про відпустки").

% Порушення вказаних вимог, зазначених у Кодексі законів про працю, а також Законі України „Про відпустки" складає одне з найгрубіших порушень трудових прав людини щодо кон -ституційного права працівника на відпочинок та відпустку. Саме тому, вказані порушення, судовою практикою визнаються злочинними. Так, * районним судом міста * гр. Ж. визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 172 КК Ук­раїни. Гр. Ж. працюючи на посаді голови кооперативу „Д*" упродовж тривалого періоду - з січня 1992 по вересень 2001 р. — умисно ігноруючи свої службові обов'язки, передбачені Ста­тутом кооперативу, з метою уклонитися від конкретизації свої\ взаємовідносин з працівниками кооперативу, порушуючи пра-

ПРАкІИКА ІМЛИСТУ ІРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДДВПВОМ               77

ва працівників на працю, на гарантований законом мінімаль­ний розмір заробітної плати, на відпустку, не уклав колектив­ний договір, який повинен був стати локальним актом і за своєю суттю призначений регулювати трудові відносини між адміністрацією підприємства та працівниками у сфері режиму праці, її оплати, розмірів нарахувань та виплат заробітної пла­ти, гарантування права на відпочинок та інших соціальних благ. Внаслідок вищезазначених дій гр. Ж. умисно грубо і суттєво по­рушив права на працю, заробітну плату, на відпочинок праців­ників кооперативу, передбачених ст. 11 КЗпП України та ст. 23 Закону України „Про колективні договори та угоди".

Крім цього, гр. Ж. діючи умисно, з метою уникнути виплат працівникам кооперативу законних грошових сум, за період праці на посаді голови кооперативу, не складав графіку відпус­ток, а також правил внутрішнього розпорядку, на підставі яких встановлюється режим роботи підприємства, строк розробки графіку відпусток, порядок застосування заохочень та дисцип­лінарних стягнень, чим умисно, грубо і суттєво порушив права працівників кооперативу на відпочинок, передбачений ст. 79, 142 КЗпП України.