2.4. ГРУБЕ ПОРУШЕННЯ УГОДИ ПРО ПРАЦЮ

Відповідно до ч.і ст. 173 КК злочинним визнається грубе пору­шення угоди про працю! службовою особою підприємства, уста­нови, організації незалежно від форми власності, а також окре­мим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом об­ману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, і

Об'єкт злочину

Всебічно захищаючи інтереси трудящих, закон надає дого­ворам найму публічний характер. При укладенні трудової уго­ди підтверджується не лише прийняття особи на роботу, але й ціла низка інших основних прав трудящих, зокрема, режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку, умови й охо­рона праці, характер робіт, порядок оплати праці, її розмір, порядок вирішення конфліктів та інші трудові та соціально-економічні права. За допомогою договору, у тому числі колек­тивного, підтверджуються права та обов'язки працівника та роботодавця, які не знайшли свого закріплення в чинному за­конодавстві, а також враховуються особливості праці на тому чи іншому підприємстві. Всі ці особливості праці працівника підтверджуються укладанням угоди між роботодавцем та пра­цівником чи трудовим колективом. Саме за допомогою дого­вору, індивідуального або колективного, забезпечується дот­римання та захист трудових прав людини. В усіх країнах світу трудовий договір традиційно розглядається як засіб фіксації заробітної плати та інших умов найму, регулювання відносин між підприємцями та працівниками. У більшості розвинутих країн колективні договори виступають переважним засобом регулювання трудових відносин. При цьому дуже часто колек­тивний договір залежить від політики уряду й одержує законо­давче обґрунтування. Успіх колективних договорів полягає і в тому, що вони стали основним засобом реалізації соціальної

94       Харків юридичний

справедливості й гуманного ставлення до людини праці. На даному етапі розвитку трудових відносин наш уряд надає чи­малого значення угодам, які укладаються між роботодавцями й трудовим колективом. Більшість вбачають у них панацею від того жахливого стану, в якому знаходиться велика кількість працівників. Враховуючи важливість такого права працівників, як право на закріплення трудових відносин шляхом укладання трудового договору, закон встановлює самостійну криміналь­ну відповідальність за грубе порушення угоди про працю. Саме порушення угоди, а не конкретних прав, визначених в неї, виз­нається злочинним відповідно до ст. 173 КК України. Таким чином, безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 173 КК України, є суспільні відносини у сфері укладання угоди між роботодавцем та працівником або трудовим колективом і її дотримання з боку роботодавця.

Об'єктивна сторона злочину

Аналіз законодавства про працю дає можливість стверджу­вати, що визначення поняття угода про працю в ньому відсутнє. Термін «договір» має багато значень, що передбачаються різни­ми нормами цивільного, трудового, земельного, міжнародно­го права. Кожна з цих та інших галузей права розглядає до­говір як різновид угод, що визначаються природою відносин, які становлять предмет регулювання цієї чи іншої галузі права. Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що спрямовуються його учасниками на виникнення, зміни або припинення правових відносин. У ст. 21 КЗпП України дається легальне визначення поняття трудового договору, як угоди між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною осо­бою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, виз­начену цією угодою, з підпорядковуванням внутрішньому трудо­вому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови

ПРАКГИкА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ [ РОМА.ІЯН КРИМІНАЛЬНИМ ^KOHO/IABL Г8ОМ              95

праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законо­давством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в яко­му строк його дії, права, обов'язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ст. 21 КЗпП).-

Крім того, законодавство про працю передбачає укладання колективних договорів. Визначення поняття колективний до­говір діюче законодавство не дає. Колективним договором виз­нається угода, що укладається власником підприємства або упов­новаженою ним особою, з однієї сторони, та трудовим колек­тивом найманих працівників, який уповноважив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колек­тивних переговорів і укладення договору,— з другої, з метою вре­гулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що потребують додаткової регламентації з урахуван­ням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Згідно ст. 13 КЗпП у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва й праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування й оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових вип­лат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства, установи, організації; режиму роботи, тривалості робочого часу та відпо­чинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутово­го, культурного, медичного обслуговування, організації оздоров­лення та відпочинку працівників; гарантій діяльності проф­спілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов

96         ХАРКІВ ЮРИДИЧНИМ

регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфі-каційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові порівня­но з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові послуги.

Уперше термін «угода» як самостійне поняття було викорис­тано в Законі України «Про колективні договори та угоди» від 1993 р. Згідно ст. 1 цього Закону колективний договір, угода ук­ладаються на підставі чинного законодавства, прийнятих сто­ронами обов'язків з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів тру­дящих, власників та уповноважених ними органів.

Законодавець розрізняє поняття колективного договору й угоди, хоча по суті колективний договір є різновидом колек­тивної угоди, яка укладається на виробничому рівні. Але, не­зважаючи на спільні риси колективної угоди і договору, таке розмежування викликано наявністю між ними відмінностей і особливостей. Основною відмінністю є те, що колективна угода має специфічну сферу укладання. Відповідно до ст. 2 названо­го Закону України колективна угода укладається на державно­му, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Сторонами Генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладання Генеральної угоди, та власники, або уповноважені ними органи, які об'єдналися також для проведення таких пе­реговорів. Оскільки в Україні в даний час більшість найманих працівників зайнято в державному секторі економіки, тому інтереси власника під час укладання Генеральної угоди пред­ставляє Кабінет Міністрів України. В Україні Генеральну угоду було вперше укладено в 1993 р. У подальшому укладалися нові Генеральні угоди 1995,1997 рр.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднан­ня власників або інші представницькі організації роботодавців. Інтереси ж працюючих представляють галузеві об'єднання профспілок.

ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ТАКОНОДАВС ІВОМ        97

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими орга­нами державної виконавчої влади або регіональними об'єднан­нями підприємців, якщо вони створені та мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими упов­новаженими трудовими колективами органами.

Колективна угода є нормативним актом, її положення діють безпосередньо та є обов'язковими для всіх суб'єктів, шо пере­бувають у сфері дії сторін.

Із урахуванням наведених више відправних позицій більшість вітчизняних учених визначають колективну угоду як строкову угоду, яка укладається між власниками та органами, що уповноважені представляти трудящих на державному, га­лузевому та регіональному рівнях при встановленні норматив­них положень у сфері праці та соціально-побутових питань, які є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціаль­но-економічних відносин і узгодження інтересів держави, тру­дящих і власників, а також уповноважених ними органів. Ко­лективна угода, на відміну від колективного договору, визна­чає лише загальні принципи регулювання соціально-трудових відносин, які встановлюються між представниками робото­давців і працівників. Колективний же договір — це правовий акт, який безпосередньо регулює соціально-трудові відносини між роботодавцем і працівниками.

На підставі вищевикладеного зазначимо, що термін «уго­да», який міститься в ст. 173 КК України, становить загальне визначення, яке уособлює в собі трудовий договір, контракт, колективний договір та колективні угоди. Таким чином угода — це трудовий договір, контракт, колективний договір або ко­лективна угода між власником (власниками) або уповноваже­ним ним органом — з однієї сторони, та трудящим (трудящи­ми) чи їх представниками (профспілковим комітетом чи інший представницьким органом) — з іншої сторони, укладеш з ме­тою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економіч­них відносин та узгодження інтересів держави, трудящих і влас-

98       Харків юридичний

ників, а також уповноважених ними органів, і є обов'язкови­ми для всіх суб'єктів цієї угоди.

Не відносяться до угод про працю цивільно правові догово­ри на виконання певних робіт, зокрема: договір підряду, договір про створення твору в галузі науки, літератури та мистецтва. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду, судам підля­гають трудові спори осіб, у тому числі тих, які працюють за тру­довим договором із фізичними особами (п. 2)3. Таким чином судова практика визнає трудовими тільки ті спори, які виника­ють між фізичними особами у випадку укладення між ними трудового договору, а не будь-якої угоди. Тому при наявності договору підряду з особою на виконання певної роботи, у ви­падку грубого порушення замовником умов договору, кримі­нальна відповідальність замовника за ст. 173 КК виключається.

Питання про притягнення до кримінальної відповідальності вирішується в залежності від того чи визнано порушення уго­ди про працю грубим. У ст. 173 КК закон визначає у яких ви­падках порушення угоди про працю визнається грубим. Закон визначає дві самостійні форми вчинення грубого порушення угоди про працю: 1) порушення домовленостей, які передба­чені угодою певним способом, — шляхом обману чи зловжи­вання довірою; 2) примус до виконання роботи, не зумовленої угодою, яка виступає самостійною, найбільш небезпечною формою порушення угоди про працю.

Що стосується першої форми грубого порушення угоди про працю (дії або бездіяльності), слід визнати,що саме від спосо­бу вчинення даного злочину закон визнає порушення угоди грубим. Обман - це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування фактів, повідомлення про які було обов'язковим, що вводить потерпілого в оману. Наприк­лад при прийомі на роботу, роботодавець укладає договір із

•' Про практику розгляду судами трудових спорів. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 зі змінами від 25 05.98. / Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та із загальних питань. — X.: «Одіссей», 2002. - 400 с - С. 220-238.

ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ІРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ          99

встановленням особливостей матеріального стимулювання праці працівника, які вже на момент укладання угоди не зби­рається виконувати. Зловживання довірою представляє собою різновид обману, що полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого.

Відносно другої форми грубого порушення угоди про пра­цю слід вказати, що в даному випадку порушується право й обов'язок працівника виконувати тільки ту роботу, яку зумов­лено угодою сторін. Згідно ст. 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від праців­ника виконання роботи, не зумовленої трудовим договором. Примус до виконання роботи, не зумовленої угодою, може виражатися не тільки в застосуванні або погрозі застосування насильства, але в будь-якому іншому незаконному впливі на особу з метою домогтися від неї виконання роботи, не зумов­леної угодою. Примус до виконання роботи, не обумовленої угодою сторін вчинюється тільки шляхом активних дій.

Таким чином, грубе порушення угоди про працю передба­чає дві самостійні форми його скоєння: 1) безпосередньо самі порушення угоди, які визнаються грубими тільки при скоєні їх певним способом, зокрема — обманом чи зловживанням довірою; 2) і також примус до виконання роботи, не зумовле­ної угодою. Злочин вважається закінченим з моменту вчинен­ня вказаних дій.

Кваліфікованим видом злочину визнається вчинення перед­бачених ч. 1 ст. 173 КК України дій стосовно громадянина Ук­раїни, з яким укладена угода щодо його роботи за межами Ук­раїни. Виконання робіт за межами України громадянами Украї­ни можливе або при їх працевлаштуванні у іноземного роботодавця, або при напрааченні їх роботодавцем-резидентом України для виконання певних робіт за зовнішньоекономічни­ми договорами, укладеними з іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності. Праиешіаштування громадян України в інших країнах може здійснюватись в порядку і на умовах, виз­начених двосторонніми угодами України з іншими державами.

100       ХАРКІН ЮРИДИЧНИЙ

Посередницькою діяльністю з працевлаштування на робо­ту за кордоном виступає діяльність посередників (суб'єктів підприємницької діяльності, незалежно від їх організаційно-правових форм та форм власності), яка включає збір достовір­ної інформації про наявність вакансій у роботодавців, ведення обліку осіб, які бажають працювати за кордоном, з метою по­дальшого працевлаштування, надання інформаційно-консуль-таційних послуг про наявність вакансій, умов та розміру опла­ти праці, найменування та місцезнаходження роботодавців. При укладенні від імені іноземного роботодавця угоди про працевлаштування (виконання роботи) за межами України посередник зобов'язаний повідомляти громадянина у пись­мовій (засвідченій цим посередником) формі про загальні умо­ви праці та обставини, що стосуються його особисто або групи громадян, членом якої він є, а також укладати з клієнтом пись­мовий договір, який повинен містити повну і достовірну інфор­мації про послуги з посередництва у працевлаштуванні, поря­док оплати, строки дії договору, а також обов'язки і відпові­дальність сторін. Діяння, пов'язані із злочинним залученням та переміщенням осіб за кордон з метою їх подальшої експлу­атації кваліфікуються за статтями — злочини проти волі, честі та гідності особи (зокрема, ст. 149 КК „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини").

Суб'єкт злочину

У законі, який передбачає відповідальність за ірубе пору­шення угоди про працю, законодавець безпосередньо визна­чає суб'єкта вказаного злочину. Спеціальним суб'єктом цього злочину виступають:

службова особа підприємства, установи, організації не­

залежно від форми власності;

окремий громадянин;

уповноважені ними особи.

Вказівка на службову особу підприємства, установи, органі­зації, цілком відповідає характеру злочинних дій та об'єкту

І1РАКІИКА ІАХИСТУ IPV/IOBMX ПРАВ ІРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАкОНОДАВП ВОМ         101

посягання. Угоди про працю мають право заключати тільки певні особи підприємств, установ, організацій, а ні в якому разі не представники влади з їх специфічними обов'язками, а тому і суб'єктом злочину, передбаченого ст. 173 КК, можуть буги тільки службові особи підприємства, установи, організації. При цьому не має значення форма власності підприємства, в яко­му укладається договір про працю.

Під громадянином слід розуміти громадян-підприємців, які використовують найману працю, в зв'язку з чим і укладають уго­ди про працю, а також фізичних осіб, яким згідно із ст. 21 КЗпП також дозволено укладати трудові договори з працівниками.

Під уповноваженими маються на увазі фізичні особи, що на законних підставах від імені власника підприємства, ус­танови, організації або громадянина-підприємця, який ви­користовує найману працю укладають угоди з найманим пра­цівником про працю.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 173 КК, крім вка­заних осіб, можуть бути також працівник чи службова особа суб'єкта підприємницької діяльності, який займається посе­редницькою діяльністю з працевлаштування за кордоном.

Суб'єктивна сторона злочину

Із суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною виною у вигляді прямого умислу. Особа під час порушення уго­ди про працю повинна усвідомлювати не тільки суспільно не­безпечний характер злочинного порушення угоди про працю, але й той спосіб який вона обирає щодо його вчинення, тобто шляхом обману або зловживання довірою. Мотив та мета вчи­нення злочину на кваліфікацію не впливають. Покарання за грубе порушення угоди про працю: за ч. І ст. 173 КК - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п 'я-ти років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років;

102     харків юри іичний

за ч. 2 сг. 173 КК - штраф від п"ятдесяги до era неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.