2.5. ПРИМУШУВАННЯ ДО УЧАСТІ У СТРАЙКУ АБО ПЕРЕШКОДЖАННЯ УЧАСТІ У СТРАЙКУ       

Відповідно до ст. 174 КК злочином визнається примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом на­сильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій.

Безпосередній об'єкт злочину

Згідно ст. 44 Конституції України та розділу III Закону Ук­раїни «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», працівники мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Згідно цього закону (сх 17) страйк — це тимчасове колектив­не добровільне припинення роботи працівниками підприємства, установи, організації, яке застосовується з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу задовольнити вимо­ги найманих працівників. Із перших днів виникнення робочого класу страйк був найнадійнішим і майже єдиним засобом впли­ву на роботодавця з метою задоволення трудових і соціально-економічних інтересів робітників. Тим не менш у радянських кодексах дане право заперечувалося. Вважалося, що робітники не можуть мати конфліктів самі із собою, тому що, з одного боку, вони є найманою робочою силою, а з іншого — дійсними воло­дарями державної власності, в тому числі підприємств. Тому в Радянському Союзі таке невід'ємне право працівників, як пра­во на страйк, було не тільки відсутнє, але й незаконне, і тільки з прийняттям нової Конституції України держава визнала це право за трудящими. Тому безпосереднім об'єктом цього злочину ви-

ПРАКТИКА ІАХИСТУ ] РУДОВИЛ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ

ступають суспільні відносини у сфері конституційного права людини на вільне здійснення страйку з метою захисту своїх еко­ном ічних і соціальних інтересів.

Об'єктивна сторона злочину

Сторони трудових відносин взаємодіють між собою для вирі­шення своїх соціальних та економічних питань. У ході таких відно­син досить часто, в реаліях нашого часу, між сторонами соціаль­но-трудових відносин виникають розбіжності щодо встановлен­ня нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення, зміни чи виконання колек­тивного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства (колективний трудовий спір (конфлікт)). У цих випадках законодавство зобов'язує сторони колективного трудового спору брати участь у примирних процедурах. Але в той же час ст. 13 Закону України «Про порядок вирішення колектив­них трудових спорів (конфліктів)» передбачає, в разі не врегулю­вання розбіжностей між сторонами примирними органами, пра­во найманих працівників або уповноваженого ними органу чи професійної спілки з метою виконання висунутих вимог засто­сування усіх дозволених законодавством засобів. Одним із най-дійовіших і одним з наинебажаніших як для підприємства, так і для держави засобів є страйк.

Страйк застосовується як крайній засіб (коли усі інші можли­вості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (кон­флікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих праців­ників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку (ст. 44 Конституції України). Рішення про оголошен­ня страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом вільного голо­сування і вважається прийнятим, якщо, за нього проголосува­ла більшість найманих працівників або дві третини делегатів

104     Харків юридичний

конференції. Гарантією цього права і виступає кримінально-правова заборона, яка міститься в ст. 174 КК України. Диспо­зиція даної норми є дзеркальним відображенням ст. 33 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», яка вказує, шо особи, які примушують праців­ників до участі у страйку шляхом насильства чи погрозою зас­тосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, по­карання за які передбачено законодавством, притягуються до кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Таким чином, із об'єктивної сторони злочин характери­зується наступними діями: 1) примушуванням працівника взя­ти участь у страйку чи, 2) навпаки, перешкоджанням праців­никові брати участь у страйку.

Під примушуванням до участі у страйку чи перешкоджан­ням участі у страйку слід розуміти висловлену в категоричній формі вимогу до працівника взяти участь у страйку всупереч його волі чи, навпаки, не брати участі у страйку.

Перешкоджання участі у страйку або примус до участі у страй­ку визнається кримінально караним незалежно від способу вчи­нення таких дій. На відміну від примушування, перешкоджан­ня може вчинюватися не тільки шляхом активних дій, але й без­діяльністю (затягування вирішення спору, недотримання процедури розгляду колективного спору з метою подальшого визнання страйку незаконним і т.п.). Що ж стосується насиль­ства або погрози його застосування, то законодавцем даний спосіб виділений, як найбільш небезпечний, шо й повинно вра­ховуватися під час призначення покарання, але в межах санкції за даний злочин. До інших незаконних дій слід віднести підкуп, обман, погрозу спричинити шкоду власності і т.п.

Враховуючи вищевикладене, під примушуванням до участі у страйку чи перешкоджанням участі у страйку слід розуміти спонукання працівника шляхом насильства, погрозою засто­сування насильства або будь-яким іншим способом (підкупом, умовляннями, шантажем, погрозою звільнити з роботи) пого­дитися або відмовитися від участі у страйку. Злочин вважаєть-

ПРАКТИКА ТАХИС IV I РУЛОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ         ЮГ)

ся закінченим з моменту примусу або перешкоджання, неза­лежно від результату цих дій (чи взяв потерпілий участь у страй­ку або відмовився від участі в ньому). Якщо примушування або перешкоджання вчинене із застосуванням насильства небез­печного для життя та здоров'я, вказані дії потребують додат­кової кваліфікації за злочини проти життя та здоров'я.

Не утворює складу злочину, передбаченого ст. 174, створен­ня перепон участі у страйку, коли його проведення є незакон­ним. Незаконним страйк визнається у випадках порушення порядку його оголошення та (чи) проведення, а також у ви­падках, коли проведення страйків забороняється чинним за­конодавством залежно від сформованих умов або категорії пра­цівників певних установ (наприклад, працівниками правоохо­ронного органу, у випадку створення загрози для життя та здоров'я населення, довкілля, в умовах надзвичайного стану).

Суб'єкт злочину

Закон не вказує на ознаки суб'єкта цього злочину, підтверд­жуючи необхідність встановлення тільки загальних ознак. Аналіз диспозиції вказаної норми дозволяє стверджувати, примушування до участі у страйку визнається злочинним не­залежно від характеру цих дій та способу їх вчинення. При­мушування до участі у страйку або перешкоджання участі у ньому може здійснюватися будь-якою фізичною осудною осо­бою, яка досягла 16 років. У випадку, якщо перешкоджання або примушування здійснюється з використанням свого служ­бового становища, дії винних необхідно кваліфікувати за су­купністю злочинів за ст. ст. 174 КК і ст. 364 КК.

Суб'єктивна сторона злочину

В законі прямо не визначена форма вини при вчинення зло­чину, передбаченого ст. 174 КК. Однак аналіз диспозиції кри­мінально-правової норми дає змогу стверджувати, що примус або перешкоджання шляхом насильства, погроз застосування насильства або шляхом інших незаконних дій може вчинюва-

106       ХАРКІВ ЮРИДИЧНИЙ

тися тільки умисно. Для притягнення до кримінальної відпов­ідальності за примушування до участі у страйку або перешкод­жання участі у страйку слід встановити наявність прямого умислу у винної особи. Це означає, що особа не тільки усві­домлює сам факт примушування або перешкоджання (його фактичну сторону, соціальну значущість та протиправність) алей й той незаконний спосіб, який він обирає для досягнен­ня мети (насильство, погрози, обман тощо). Мотив та мета значення для кваліфікації злочину не мають, але повинні вра­ховуватися при призначенні покарання. Перешкоджання участі у страйку з метою продовження незаконних дій відносно пра­цівників повинно визнаватися суттєво небезпечнішим від тих же дій, пов'язаних з бажанням особи не зашкодити діяльності підприємства.

Покарання за примушування до участі у страйку або перешкод­жання участі у страйку: штраф до п'ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.