Лекція 4 ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІГРАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

Міграційно-правові відносини — один із видів суспільних відно­син, які врегульовані положеннями міграційного права України. Тобто міграційно-правові відносини складаються, виникають, змінюються й припиняються під впливом міграційних правових норм. Природа міграційно-правових зв'язків розкривається у змісті суб'єктивних прав, свобод і юридичних обов'язків суб'єктів мігра­ційних правовідносин. При цьому суб'єктивне право дає можливість суб'єкту діяти у визначених нормою міграційного права України ме­жах на свій розсуд і в необхідних випадках вимагати від інших суб'єктів міграційних правовідносин, у тому числі органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів, їх посадових і службових осіб, діяти лише на підставі, в ме­жах повноважень та у способи, передбачені Конституцією України, законами України, міжнародними договорами України.

Своєрідність міграційно-правових відносин виявляється в особ­ливостях правового регулювання самих міграційних процесів.

Характерним видом міграційно-правових відносин є врегулюван­ня правового статусу особи у відносинах з державою внаслідок міграційних процесів. Його специфічна риса — визначеність суб'єк­тів правовідносин. До такого виду відносин належать статус іммі­гранта, статус репатріанта, статус трудівника-мігранта тощо.

Міграційно-правові відносини мають різний строк дії. Одні з них постійні, інші — тимчасові. До постійних, наприклад, належить ста­тус іноземця, який припиняється зі смертю іноземця або виходом його з іноземного громадянства (підданства). До тимчасових нале­жать правовідносини, пов'язані з наданням притулку.

У системі міграційно-правових відносин виокремлюються мате­ріальні та процесуальні. Перші визначають зміст прав, свобод і обо­в'язків суб'єктів правовідносин, другі — порядок реалізації матері­альних норм.

Міграційно-правові відносини різноманітні, вони відображають особливість предмета міграційного права України. Вони структу-

27

ровані, мають набір елементів (суб'єкти, об'єкти, зміст, юридичні факти, правоздатність та дієздатність) і розкриваються через них.

Суб'єктами міграційно-правових відносин є їх учасники, які ма­ють суб'єктивні міграційні права й свободи і виконують юридичні обов'язки. До міграційних прав і свобод належать, зокрема, право на в'їзд в Україну, право на виїзд за її межі, право на свободу пере­сування територією України, право на еміграцію, право на іммігра­цію тощо.

Юридичний обов'язок — це необхідність певної поведінки суб'єк­та права, що закріплено правовою нормою. Так, особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, в разі одержання направлен­ня органу міграційної служби зобов'язана виїхати до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареє­струватися у відповідному органі внутрішніх справ (частина друга статті 18 Закону України "Про біженців").

До суб'єктів міграційно-правових відносин належать: Українсь­кий народ, органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, інші державні органи, їх посадові та службові особи, юри­дичні та фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) тощо.

Об'єктами міграційно-правових відносин є: територія, міграційні процеси, права, свободи й обов'язки мігранта та їх захист, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних органів щодо утвердження й забезпечення статусу мігранта тощо.

При суб'єктному складі міграційних відносин, у тому числі фізич­них суб'єктів правовідносин, виникають питання, пов'язані з роз­криттям змісту міграційно-правових відносин. Йдеться про мігра­ційну правоздатність та міграційну дієздатність.

Здатність мати міграційні права й нести обов'язки визнається в Україні рівною мірою за кожною людиною незалежно від раси, ко­льору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ет­нічного та соціального походження, майнового стану. Міграційна правоздатність виникає з моменту народження людини й припи­няється її смертю.

Міграційне право України є галуззю, за допомогою норм якої ре­алізовується стаття 33 Конституції України про правоздатність кож­ного, хто на законних підставах перебуває на території України, на

28

свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільно зали­шати територію України, а громадянам України в будь-який час по­вернутися в Україну, що конкретизується у нормативно-правових актах України.

Разом з тим обсяг міграційної правоздатності є неоднаковим, що обумовлюється належністю до громадянства, віком, наявністю волі, розумовим розвитком, здоров'ям, посадовим становищем тощо. У цьому зв'язку існує поняття "міграційна дієздатність", яка також характеризується певним обсягом. Під міграційною дієздатністю ро­зуміється здатність фізичної особи самостійно здійснювати юри­дичні дії, тобто з власної волі чи свідомого бажання вступати в міграційні відносини, набувати міграційні права, їх реалізовувати, виконувати обов'язки. Не всі правоздатні фізичні особи є міграцій­но дієздатними. Наприклад, міграційна дієздатність такої категорії мігрантів, як іммігранти, здійснюється за встановленим національ­ним режимом.

Міграційна дієздатність може бути часткова або повна; остання настає з часу повноліття (18 років). Часткова дієздатність настає при виїзді за межі України. Наприклад, відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Ук­раїну громадян України" від 21 січня 1994 року оформлення проїзно­го документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідче­ного клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У кло­потанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Згідно з Положенням про в'їзд і виїзд громадян і транспортних засобів із зони відчуження й безумовного (обов'язкового) відселення, затвер­дженим Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23 лип­ня 1991 року, особи, які не досягли 18-літнього віку, в ці зони вза­галі не пропускаються.

Громадянам України, визнаним судом недієздатними, виїзд з Ук­раїни може бути дозволено на підставі нотаріально засвідченого клопотання їх законних представників або за рішенням суду (стаття 10 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України").

29

Проблема правоздатності та дієздатності стосується і колектив­них суб'єктів міграційних відносин — державних органів, юридич­них осіб тощо.

Проте на них не поширюються ці поняття. Для державного орга­ну застосовується поняття "компетенція", тобто наявність владних повноважень щодо регулювання міграційних процесів, якими цей орган наділяється для виконання своїх функцій, вирішення завдань. Наприклад, спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у справах міграції є Державний комітет України у спра­вах національностей та міграції. Статтею 6 Закону України "Про біженців" закріплено його компетенцію, а Положенням про Держав­ний комітет України у справах національностей та міграції, яке зат­верджено Указом Президента України від 19 березня 2002 року, виз­начено його основні завдання та права.

Таким чином, компетенція — це характеристика правоздатності державних органів. Для інших — організаційно-правова форма, зміст якої визначається в правоустановчих документах суб'єктів власності і господарювання.

Виникненню конкретних міграційно-правових відносин передує юридичний факт, з якого починається реалізація міграційних норм, встановлення або зміна правового статусу. Завдяки юридичному фактові особа стає учасником міграційно-правових відносин, во­лодіє певними правами і свободами, виконує певні обов'язки і несе юридичну відповідальність.

Залежно від характеру зв'язку з волевиявленням суб'єкта юри­дичні факти поділяються на дії та події. Події — це юридичні факти, не пов'язані з волею і бажанням суб'єктів, але породжують мігра­ційні відносини, зокрема, стихійне лихо, яке може викликати масову міграцію населення. Держава виступає як гарант прав і обов'язків, які розподілені серед конкретних суб'єктів міграційних відносин.

Вказівка на події у міграційно-правових нормах надає їм юри­дичної ваги, пов'язує з ними міру можливої поведінки. До юридич­них фактів-подій належать: народження або смерть фізичної особи, досягнення відповідного віку (для особи, якій надано статус біженця і яка досягла шістнадцятирічного віку — право отримати проїзний документ для виїзду за кордон), стан здоров'я (наприклад, дозвіл на імміграцію не видається особам, хворим, зокрема, на інфекційні хво­роби), настання відповідного строку (статус біженця втрачається, коли зникли обставини, за яких було надано статус біженця) тощо.

30

Дії — це факти, які залежать від волі людей. Вони можуть бути пра­вомірні (правові акти та правові вчинки) та неправомірні.

Юридичні факти, наслідком яких є виникнення, зміна чи припи­нення правовідносин, називаються підставами їх виникнення, зміни чи припинення. При цьому такими в усіх випадках є правові акти (дії, спрямовані на появу юридичних наслідків). Специфіка юридич­них актів, які спричинюють виникнення міграційно-правових відно­син, полягає в тому, що деякі з них виникають із складного юридич­ного складу, до якого належать два і більше юридичні факти. Так, аби отримати дозвіл на імміграцію в Україну, іноземець або особа без громадянства має подати заяву про надання дозволу на іммігра­цію до органів внутрішніх справ (якщо перебуває в Україні на за­конних підставах), який приймає відповідне рішення. Тобто необхі­дне волевиявлення іноземця чи особи без громадянства і рішення органу внутрішніх справ.

Контрольні питання

Що таке міграційно-правові відносини?

У чому виявляється специфіка міграційно-правових відносин?

Назвіть суб'єкти міграційно-правових відносин.

Місце юридичного факту у міграційно-правових відносинах.

31