Застосування специфічних прийомів паблік рилейшнз

Специфічними прийомами урядового паблік рилейшнз називають методи, використання яких викликає неоднозначну реакцію, часто критику через сумнівність мети, яку переслідують ті, хто їх використовує. Передусім ідеться про створення владою так званого медіа-істеблішменту — привілейованої касти журналістів, які акредитовані у владних структурах і мають пільговий доступ як до можновладців, так і до урядової інформації. Наприклад, у США такою кастою є кореспонденти, акредитовані в Білому домі.

До речі, порівняно недавно, за часів президентства республіканця Р. Никсона, медіа-істеблішментом називали журналістів, які перебувають у столиці й висвітлюють діяльність уряду. Мало того, їх вважали ворожими до політики президента. Директор Офісу комунікацій Г. Кляйн називав цю групу "диспропорційно ліберальною", маючи на увазі симпатії акредитованих журналістів до демократичної партії. Натомість сьогодні медіа-істеблішмент розуміють як підпорядкованість преси урядові.

Пільговий доступ до президента та його оточення накладає на акредитованих журналістів неписані обмеження щодо інтерпретації повідомлень, зрозуміло, у бік позитивного висвітлення. Так само зрозуміло, що порушення цього кодексу поведінки призводить до виключення винного журналіста з привілейованої групи. Як свідчить практика, президентська прес-служба домовляється з керівництвом медіуму про заміну порушника на більш поступливого кореспондента.

Навіть з огляду лише на зовнішній бік справи владу вже можна звинуватити в маніпулюванні пресою. Наприклад, під час прес-конференцій американський президент сам викликає журналістів, які мають ставити запитання, і звертається до них на ім'я, супроводжуючи це дружніми ремарками: "А тепер дамо слово Джуді, вона давно вже цього чекає". Такий стиль поведінки (а його виробив іще прес-секретар Дж. Кеннеді П. Селінджер для того, щоб демонструвати відкритість і приязнь президента, а тому він категорично заборонив репортерам називатися) дає підстави підозрювати, що запитання журналістів погоджені заздалегідь.

Навіть особисті стосунки урядовців і журналістів зміцнюють переконання громадськості про заангажованість преси на користь уря-

3*                                                                                                67

ду. Постійний представник США в ООН Р. Голбрук публічно поскаржився, що ніколи не потрапить до програми новин телеканалу Ей-Бі-Сі, оскільки колишня дружина ведучого П. Дженінгсена тепер є його дружиною...

Як альтернативу медіа-істеблішменту висувають щоденну програму і особистість Л. Кінга на кабельній мережі Сі-еН-еН. Він спілкується з політиками простою мовою і, головне, не був помічений у їхній компанії поза межами телевізійної студії.

Інший прийом — "тіньові зустрічі" з лідерами. Це не офіційні наради з редакторами видань і телерадіокомпаній, звіти про які потім з'являються у пресі, а приватні зустрічі, здебільшого на дачах, де у неформальній атмосфері з провідними журналістами ведуться відверті бесіди і пояснюються ті чи інші політичні акції з метою переконати запрошених у правильності цих дій і заздалегідь отримати позитивну інтерпретацію.

Інший метод паблік рилейшнз, який дедалі частіше застосовують владні структури, — витік інформації, тобто формально не санкціоноване передавання в ЗМІ певної інформації, часто таємної. Як свідчить світова практика, переважна більшість таких випадків — свідома акція урядовців, які керуються власними політичними переконаннями (наприклад, незгода з генеральною лінією) або переслідують амбіційні цілі (наприклад, викликати удар на шефа або суперника).

У липні 2000 р. британська газета "Санді тайме" опублікувала секретну записку співробітника розвідувальної служби МІ-5 А. Плам-бера, відповідального за попередження витоку інформації, до керівника канцелярії уряду Р. Вілсона, що яскраво ілюструє постійну "підкилимну" боротьбу за першість: "У відповідь на Ваш запит повідомляю найвірогідніші, на думку розвідувальної служби, теорії недавніх порушень безпеки:

1.   Прихильники Г. Брауна (міністр фінансів — /. С.) передають урядові записки, щоб прем'єр-міністр виглядав дурнем. (Проміж нами, це небезпечна стратегія: якщо прем'єр виглядатиме дурнем, виборці виженуть лейбористів, і Гордон ніколи не стане прем'єром.)

2.   Прихильники П. Менделсона (міністр у справах Північної Ірландії — /. С) організували останній випадок витоку інформації, щоб зіпсувати настрій Г. Брауну і відволікти увагу від вдалого бюджету, запропонованого міністром. (Звучить божевільно, я знаю, але пригадайте записи розмов, коли Менді насміхається над Гордоном.)

68

3.   Консервативна партія в якийсь спосіб отримала документи й передала їх газетам, щоб порушити нову урядову стратегію управління.

4.   "Ньюз Інтернешнл" (газетна корпорація — /. С), чиї газети опублікували секретні документи, має чимало їх у своєму сейфі й передає їх редакторам по черзі. Це малоймовірно, але я тепер особисто переглядатиму третю сторінку в кожній із цих газет, щоб побачити, що буде далі.

5.   Одна маленька група, що має доступ до документів, забула їх у поїзді або ресторані. Це не є щось фантастичне. Пам'ятаєте, як у Дж. Хау (міністр закордонних справ в уряді прем'єра М. Тетчер — /. С) у поїзді вкрали штани?

6.   К. Сміт (помічник прем'єра — /. С.) організував витік інформації за наказом Т. Блера. Це можливо.

7.   Джерело витоку — М. Моулем (колишня міністр у справах Північної Ірландії — /. С). Чому, Ви запитаєте? Мені здається, що зараз їй немає чого робити. І тому вона не проти опинитися під звинуваченнями...

8.   Нарешті, це лише теорія, що ми, розвідка МІ-5, втягнуті в цю справу.

Рекомендація до дій: оточити всіх підозрюваних".

Показовою є історія в жовтні 2000 р. з опублікованим газетою "Факты" листом до президента України послів США та Канади С. Пайфера і Д. Фрезера та керівників українських філій Європейського банку реконструкції і розвитку та Світового банку Е. Сітона і Г. Еджейчака, в якому вони назвали дії президента антиреформаторськими і зазначили, що посли "стурбовані рішенням президента не продовжувати просуватися шляхом реформування міжбюджетних відносин, про які йдеться у проекті бюджету на 2001 рік". Прем'єр В. Ющенко одразу заявив, що посли обох держав та представники міжнародних фінансових організацій дезінформовані про перебіг бюджетного процесу в Україні. Глава уряду доручив міністрові закордонних справ (на той час) Б. Тараскжу та міністрові фінансів І. Мітюкову "розтлумачити справжній стан справ". Міністри старанно виконали доручення, зокрема І. Мітюков запропонував послам Великої сімки за інформацією про хід бюджетного процесу звертатися безпосередньо до Міністерства фінансів України.

Того ж дня посольство США в Україні заявило, що трактування газетою "Факты" листа послів і керівників міжнародних фінансових місій "є неточним і створює спотворене розуміння ситуації".

69

Отже, версія про свідоме передавання у пресу листа безпосередньо авторами відпадає.

Але саме вибір газети, яка опублікувала цей лист, що не був призначений для обнародування, містить розгадку цього витоку. Газету редагує О. Швець, який має тісні стосунки з президентською адміністрацією. Отож найвірогідніше, що він отримав листа від людей із найближчого оточення президента з чіткою вказівкою оприлюднити цей документ. Якщо взяти до уваги, що через кілька днів президент звільнив з посади міністра закордонних справ Б. Тарасюка, то стає зрозуміло, що операція була спрямована проти нього, щоб переконати президента в тому, що міністр погано працює із західними урядами, які, мовляв, отримують лише негативну інформацію про стан справ в Україні.

Окремий вид витоку — свідоме передавання пресі неправдивої інформації або ж просто фальшивок. Так, свого часу американський президент Р. Рейган визнав, що свідомо говорив неправду журналістам про підготовку удару по Лівії, звинуваченій у підтримці міжнародного тероризму, оскільки, за його словами, хотів, щоб диктатор М. Каддафі не мав спокою, очікуючи весь час американської атаки.

У Британії класичним прикладом фальшивки для преси вважається опублікований у 20-х роках напередодні виборів лист керівника Комінтерну Г. Зінов'єва про нібито сприяння британським лейбористам у підготовці збройної соціалістичної революції. Цей лист, який згодом був визнаний фальшивкою, став головною зброєю консерваторів у передвиборній кампанії.

Маємо підстави говорити про подібну практику в Україні. Так, у 1997 р. у газеті "Независимость" за редагуванням В. Кулеби з'явилася публікація "Убрать президента Кучму" з нібито таємним листом заступника міністра закордонних справ Росії до радника російського президента про необхідність усунення Л. Кучми від влади з огляду на його активний захист українського суверенітету. Російська влада негайно спростувала факт існування такого листа, а редактор газети "Независимость" зміг показати лише нечітку ксерокопію документа. Окремі політики та оглядачі сприйняли цю публікацію як спробу президентського оточення показати, що президент Л. Кучма активно захищає незалежність.

Маючи в розпорядженні віддані мас-медіа, конкурентні групи використовують їх у своїй боротьбі. У жовтні 2000 р. прем'єр-міністр В. Ющенко практично визнав глибоку конфронтацію з президентсь-

70

кою адміністрацією, коли заявив, що робота Першого національного каналу телебачення є "виразним прикладом того, як здійснюється антиурядова інформаційна політика". Він зазначив, що уряд "не має важелів впливу на Перший канал", тим самим натякнувши, що саме президентська адміністрація контролює державне телебачення.

Питання для самоконтролю

1.  Природа витоку секретної інформації.

2.  Мета влаштування "тіньових зустрічей".