II. Б. ДЕРЖАВНЕ  І  ПРИВАТНЕ УПРАВЛІННЯ

Із самого початку варто зазначити, що багато визначених нами функцій управління — організація, комплектація кадрами, мотивація, контроль — це види діяльності, спільні для всіх аспектів управління. Вони репрезентують суттєві елементи управління безвідносно до будь-якого культурного чи якогось іншого середовища, де ми вивчаємо функції управління. Наша увага в цьому розділі буде зосереджена на державних керівниках, аби визначити, про яку роль та функції вони мають повсякчас дбати при виконанні своїх обов'язків. У цьому підрозділі ми розглянемо одне питання.

Провідним авторитетом у цій сфері вважається вислів: «Управління бізнесом і урядом подібні в усіх неістотних моментах» (Kernaghan and Siegel, pp.4—5). Зміст цього вислову в тому, що подібності чи спільні сфери державного та приватного управління менш важливі, ніж різниця між державним та приватним управлінням. Причини цих розбіжностей сперті на два аспекти державного управління.

Насамперед, це значно більший масштаб і різноманітність урядової діяльності та програм, які охоплюють усе — від збирання сміття до національної оборони. Приватне управління, навіть великими господарськими організаціями й корпораціями, не змогло б функціонувати в таких різних сферах діяльності.

По-друге, державне управління діє в дуже зримому й політичному середовищі. Процес ухвалення рішень у відкритих демократичних системах вимагає більше поступливості, компромісів та навичок ведення переговорів, ніж це вимагається від приватного керівника. Зовнішні впливи на рішення державного керівника численніші і часто суперечливіші.

47

>>>48>>>

жавні організації та рішення, що їх вони ухвалюють, справляє істотний вплив увага преси та засобів масової інформації. У демократичних системах цей процес відкритіший і доступ до інформації щодо державних рішень легший. Процес ухвалення рішень часто обігрується у пресі, тимча-сом як учасники цього процесу намагаються використати пресу чи засоби масової інформації з метою впливу на громадську думку відповідно до своїх поглядів. У певних моментах преса перетворюється радше на знаряддя тих, хто ухвалює рішення, ніж на інституцію, яка об'єктивно інформує громадськість.

8.  Переконування   й   керування.   Державний   керівник рідко має повноваження, потрібні для впровадження своїх курсів чи ухвал. Він радше має покладатися на переконування, вплив, компроміси, а не на повноваження чи владу для здійснення своєї діяльності. В державному управлінні існує  розпорошення  влади  й   відповідальності,   якого   не помітно   у   приватному   управлінні.   Приватне  управління може бути директивнішим чи авторитарнішим в ухваленні рішень та впровадженні їх.

9.  Законодавчий та судовий вплив. Державні керівники діють під пильним законодавчим  наглядом чи в умовах судової уваги до їхніх дій. Фактично більшу частину свого часу вони можуть згаяти, реагуючи на законодавче втручання чи судові приписи, які суперечать тому, що вони, на їхню думку, мають чинити. Але така вже природа плюралістичної  та  демократичної  системи,  де   верховна  влада втілена у виборних посадових особах та  конституційних гарантіях, які підтримуються судами.

10.  Сумарна лінія. Сумарна лінія стосується концепції бухгалтерського  обліку,  де  підприємства  або одержують прибуток, або зазнають збитків. Коли підсумовано всі доходи та витрати, то сумарна лінія — це та різниця, яка дає прибуток  або  збитки.  Як говорилося вище,  державному керівникові бракує цього критерію сумарної лінії для визначення показників, який є головним критерієм оцінки результатів діяльності приватного  керівника   (Allison,  pp. 285— 286).

Слід зрозуміти, що державному керівникові доводиться діяти зовсім інакше, ніж приватному. Його обов'язки виходять далеко за межі діяльності з підтримання організації, яку ми розглядали на початку цього розділу.

Тепер можна звернутися до вивчення представницьких функцій державного керівника в організації.

50

>>>49>>>