ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИННІ ДІЇ, ПОВ'ЯЗАНІ З БАНКРУТСТВОМ

Становлення ринкової економіки у нашій країні відбувається у дуже складних умовах. Зміна суспільно-економічної формації супроводжуєть­ся полярними процесами. З одного боку, заходи держави, спрямовані на забезпечення економічної безпеки, активізація діяльності суб'єктів гос­подарювання, з іншого - деструктивність суспільного життя, деформа­ція суспільно-економічних відносин, інфляційні процеси, незбалансо-ваність правової системи. Як наслідок - розмитість меж між легальною і тіньовою економікою, загострення криміногенної ситуації.

Реформування економіки України надало правову свободу для підприє­мницької діяльності, а реалізація права на таку діяльність стала фунда­ментом розбудови ринкових відносин. Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та зайняття торгівлею з ме­тою одержання прибутку.' Відкриваючи простір для такої діяльності, дер­жава тим самим поклала на себе обов'язок захищати законні інтереси гос­подарюючих суб'єктів (ст. 42 Конституції).3важаючи на те, що підприєм­ницька діяльність ґрунтується на засадах caveat actor ("діючий діє на свій ризик"), а також враховуючи, що такий же ризик існує і для контрагентів господарюючих суб'єктів, завдання держави - звести цей ризик до мініму­му, особливо там, де він викликаний неплатоспроможністю партнерів, а саме їх банкрутством. Банкрутство - поняття цивільно-правове. Його зміст

© Дорош Л В., 2000.

1 Див.: ст. 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р

51

розкрито у спеціальному Законі України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 p., у ст. 1 якого зазначається, що банкрутство - це пов'язана з недо­статністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зо­бов'язання перед бюджетом1.

Інститут банкрутства є одним із складників ринкової економіки. Го­ловне його призначення полягає в задоволенні вимог кредиторів за раху­нок реалізації майна підприємства-банкрута2. Ознаками ринкової еконо­міки, як саморегульованої системи, є наявність товарного ринку, ринку робочої сили та ринку капіталів тощо, а сутність визначається законами вартості, попиту і пропозиції. За таких умов стає очевидною важливість запровадження інституту банкрутства. Засновники та власники суб'єктів підприємницької діяльності, переслідуючи мету одержання прибутку, повинні піклуватися не тільки про свої власні інтереси, а й усвідомлюва­ти відповідальність за матеріальні інтереси партнерів. Це пояснюється тим, що у випадку фінансової неспроможності господарюючого суб'єкта виконати майнові зобов'язання, повернути одержані кредити, виникає заг­роза спричинення реальної матеріальної шкоди кредиторам. Особливо небезпечними с дії учасників підприємницької діяльності, пов'язані з об­маном. Таким чином, ринковий механізм, як і будь-який інший економіч­ний механізм, потребує правової охорони і захисту, в тому числі кримі­нально-правовими засобами.

( Кримінальна відповідальність за злочини, пов'язані з банкрутством, була встановлена Законом від 28 січня 1994 p., яким Кримінальний кодекс Украї­ни було доповнено статтями 1562 "Приховування банкрутства" та 1563

1          Див : Закони України. Т.З. - К., 1996. - С. 236

2          "Банкрут" в перекладі з англійської bankrupt означає '^гой, хто потерпів крах, опинився у

чомусь неспроможним, внаслідок чого йсго власність передається в розпорядження офіційних

органів або довіреної особи, які реалізують майно і розподіляють виторг серед кредиторів" Див.:

Энциклопедический словарь бизнесмена / Под общей редакцией М.И. Молдованова. - К.: Техника,

1993.-С.79

52

"Фіктивне банкрутство"' Ці норми є похідними від тих перетворень, що відбуваються в Україні. Предметом кримінально-правого регулювання є не сам факт банкрутства, а обманні дії, вчинені у зв'язку з банкрутством.2 В одному випадку вони виражені в приховуванні стійкої фінансової неспро­можності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало ве­ликої матеріальної шкоди кредиторові (ст. 1562 КК), а в іншому - у зазнаки неправдивій заяві про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом (ст. 1563 КК). *

Суспільна небезпечність вищеназваних злочинів полягає в тому, що вони підривають довіру до господарського обороту; порушують законні права й інтереси кредиторів, трудові права працівників підприємств-боржників, і в кінцевому рахунку - посягають на економічні інтереси суспільства. Особли­во підвищується небезпечність зазначених дій в умовах економічної кризи.

З урахуванням викладеного, дослідження питань про кримінальну відповідальність за ці злочини становить чималий науковий та практич­ний інтерес і набуває все більшої актуальності.

Розглянемо послідовно ознаки складів злочинів, передбачених стат­тями 1562 і 1563 КК України.

Основним безпосереднім об'єктом приховування банкрутства і

фіктивного банкрутства є суспільні відносини у сфері економіки, що

забезпечують встановлений порядок здійснення законної підприємниць­

кої діяльності. Додатковим обов'язковим безпосереднім об'єктом вис­

тупають майнові інтереси кредиторів, у тому числі інтереси держави

щодо формування доходних статей бюджетів різних рівнів та держав­

них цільових чи позабюджетних фондів.

1          Відомості Верховної ради України. - 1994. - № 19. - Ст. 111.

2          Слід зазначити, що боротьба з обманними діями у зв 'язку з банкрутством базується на певних

вітчизняних правових традиціях. Вже у 1800 р. Павло 1 затвердив Статут про банкрутства, який

передбачав відповідальність за фіктивне банкрутство І застосовувався протягом століття, а пізніше

Уголовним Уложениям 1903 p. караними були різного роду дії, що вчинювалися у зв'язку з

банкрутством і були спрямовані на ухилення від сплати боргу кредиторам.

53

Предметом цих злочинів ^неправдиві відомості. В обох випадках вони стосуються характеристики фінансового стану суб'єкта підприєм­ницької діяльності. Але якщо у випадку приховування банкрутства вин­ний перекручує відомості про стійку фінансову неспроможність юри­дичної особи, намагаючись якомога далі відстрочити момент визнання банкрутом, то в разі фіктивного банкрутства він, навпаки, прагне пере­конати кредиторів у своїй фінансовій неспроможності задовольнити їх вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом з тим, щоб ухилитися від їх виконання, хоча реальний фінансовий стан дозволяє це зробити.

Потерпілими можуть бути тільки кредитори. Нормативного визна­чення поняття кредиторів КК України не містить. Аналізована стаття має бланкетну диспозицію. Це означає, що для встановлення змісту оз­нак злочину необхідно звернутися до інших нормативних актів, які не є кримінальними законами.

Вивчення чинного законодавства та арбітражної практики дає підста­ви для висновку, що кредиторами визнаються:

1) громадяни або юридичні особи, які мають підтверджені належни­ми документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, май­нові вимоги яких повністю забезпечені заставою.1

2)органи державної податкової і контрольно-ревізійної служби;

3)державні інспекції по контролю за цінами, установи Державного фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду, Фонду соц­іального страхування та ін.2

Що стосується об'єктивної сторони, то аналіз юридичної літера­тури показує, що автори у переважній більшості не приділяють належ­ної уваги характеристиці цього елементу досліджуваного складу зло-

1          Див : п   1ст. З Закону України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р. - Закони України -

Т. З.-К, 1996.-С.236.

2          Див : Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України віді 8 листопада 1997 р. "Про

деякі питання практики застосування Закону України "Про банкрутство". — Вісник Вищого

арбітражного суду України. - 1998 - №1. — С. 86.

54

чину. Як правило, діяння описують як подання кредиторові недостов­ірних відомостей про фінансовий стан суб'єкта підприємницької діяль­ності, які свідчать про його спроможність виконати свої зобов'язання перед кредиторами, тобто приховування фактичної фінансової неспро­можності.1 Розділяючи наведену позицію, М.Й. Коржанський висло­вив думку, що "для кваліфікації діяння за ст. 1562 КК України не має значення фактичний фінансовий стан суб'єкта підприємницької діяль­ності, банкрутство якого винна особа намагалась приховати"2

Уявляється, що цей підхід є дещо спрощеним. По-перше, така пози­ція призводить до ототожнення діяння (приховування стійкої фінансової неспроможності) і способу вчинення злочину (подання недостовірних відо­мостей), а по-друге, прихильники цієї точки зору не враховують, що зако­нодавець наголошує на приховуванні саме стійкої фінансової неспромож­ності . А визначити її можна лише завдяки аналізу фінансового стану юри­дичної особи, незалежно від її організаційно-правової форми.

Інші науковці зазначають, що під стійкою фінансовою неспромож­ністю розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності -задовольнити у встановлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.3

З одного боку, цей підхід відповідає чинному законодавству. З дру­гого - автор, відтворюючи текст ст. 1 Закону "Про банкрутство", тим самим ототожнює поняття "банкрутство" і "стійка фінансова неспро­можність".

' Див.: Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / отв. редакторы ЯценкоС. С.,ШакунВ. И'.- К Правові джерела, 1998.-С.649; Боротьба з господарськими злочинам / відп редактори Ф А. Лопушанський, Ю. Л. Титаренко - Донецьк 1997. - С 78; Стрельцов С. Л. Господарські злочини . - Одеса: Астропринт, 1998. - С 74.

2          Див.: Коржанський М. Й Кримінальне право України: Частина Особлива. - К.: Генеза,

1998. -С. 312.

3          Див : Перепелица А. И Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере

предпринимательской деятельности. - Харьков: Рубикон, 1997. - С. 33 - 34.

55

Як бачимо, проблема значно складніша, ніж уявляється на перший погляд. Передусім, в ст. 1 Закону йдеться про неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити вимоги кредиторів, тоді як в ст. 1562 КК - про його "стійку фінансову неспроможність". Невідворот­но виникає питання про співвідношення згаданих понять та поняття "бан­крутство". Чи збігаються вони за змістом? Вважаємо, що ні. Якщо "фінан­сова неспроможність" і "банкрутство" - поняття одного синонімічного ряду, то "стійка фінансова неспроможність" виходить за його межі. Крім того, банкрутство - це юридичний факт, що встановлюється арбітражним су­дом в особливій процесуальній формі, а приховування стійкої фінансової неспроможності має місце ще до порушення провадження по справі.

Таким чином, з наведеного випливає декілька висновків.

По-перше, з об'єктивної сторони аналізований злочин характеризуєть­ся діянням, що полягає у приховуванні стійкої фінансової неспромож­ності. З урахуванням способу вчинення даного злочину необхідно зазна­чити, що це діяння може бути виражено лише в активній формі поведін­ки, оскільки воно вчинюється шляхом подання недостовірних відомос­тей.1 Форма повідомлення таких відомостей (усна, письмова, з викорис­танням засобів зв'язку) на кваліфікацію не впливає. За конструкцією склад злочину матеріальний, тобто обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є наслідки у вигляді великої матеріальної шкоди, що завдається кредито­рові. Згідно з приміткою до ст. 148" КК матеріальна шкода вважається великою, якщо вона в п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковува­ний мінімум доходів громадян за місяць. Між приховуванням стійкої фінан-

1 На відмінність від кримінального законодавства України, в деяких пострадянських державах відповідальність за приховування банкрутства передбачено у разі вчинення цього діяння як шляхом дії, так і бездіяльності. Зокрема, статтею 214 Кримінального закону Латвійської республіки відповідальнії; гь встановлено за неподання заяви про неплатоспроможність І подання неправдивої заяви, а статтею 181 КК республіки Узбекистан - за приховування господарюючим суб'єктом своєї неспроможності як шляхом подання відомостей І документів, що не відповідають дійсності, перекручення бухгалтерської звітності, так і за Інше утаювання своєї економічної неспроможності

56

сової неспроможності і завданою матеріальною шкодою слід становити необхідний причинний зв'язок. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторові.

По-друге, маємо констатувати, що між назвою статті і її змістом с розбіжності. Фактично ст. 1562 ЮС передбачає відповідальність за при­ховування не банкрутства (неплатоспроможності), а стійкої фінансової неспроможності, що, звичайно, не одне й те саме. У зв'язку з цим вва­жаємо слушною думку про те, що доцільніше, щоб ст. 15 б2 КК мала назву "Приховування стійкої фінансової неспроможності", бо саме така назва узгоджувалась би із змістом статті2. Справа в тому, що за законами логіки назва "Приховування банкрутства" орієнтує на оцінку протип­равної поведінки суб'єкта підприємницької діяльності після винесення арбітражним судом рішення про визнання банкрутом, тоді як прихову­вання стійкої фінансової неспроможності може мати місце незалежно від такого рішення, що власне і призводить пізніше до заподіяння вели­кої матеріальної шкоди кредиторові.

По-третє, існує нагальна потреба в офіційному тлумаченні поняття "стійка фінансова неспроможність", бо як зазначалося вище, на сьогодні відсутні чіткі критерії визначення, яка фінансова неспроможність є стійкою.

По-четверте, доречно зауважити, що хоча в диспозиції ст. 15 б2 КК йдеться про приховування громадянином-засновником або власником суб'єкта підприємницької діяльності а також посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності, зрозуміло, що мається на увазі не матеріальне становище названих осіб, а фінансовий стан саме суб'єкта підприємницької діяльності. Цю не­точність у чинній редакції ст. 1562 КК необхідно усунути, щоб уникнути непорозумінь, бо в такому вигляді, як зараз, вона дає підстави для нео-

2 Див.: Пушко И. Ответственность за сокрытие банкротства в уголовном праве - Бизнес. -1997.- №3.

57

днозначного п ъгумачення. Тим більше, що у такій же редакції сформу­льовано і ст. 199 Проекту нового КК.

По-п'яте, вважаємо, що існує чимало діянь, які вчинюються на­званими в диспозиції ст. 156-2 КК особами, здатних завдати вели­ку матеріальну шкоду кредиторові, але до цього часу вони все ще залишаються поза межами правового регулювання. В науковій літе­ратурі до таких діянь цілком обґрунтовано відносять: приховуван­ня боржником частини майна або зобов'язань; приховування, зни­щення, фальсифікацію облікових документів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності боржника (як спосіб прихо­вування майна і майнових зобов'язань); передачу майна в оренду, заставу та розпорядження ним іншим чином; знищення або відчу­ження майна в особистих інтересах чи інтересах інших осіб бе­зоплатно чи за символічними цінами (зазнаки низькими); укладан­ня збиткових угод; нецільове використання кредитів; підтверджен­ня неіснуючих боргів; ризиковані операції надання переваг у за­доволенні вимог одному кредиторові всупереч інтересам іншого кредитора; внесення перекрученої інформації в ЕОМ та ін. На ко­ристь криміналізації названих діянь свідчить і законодавчий досвід зарубіжних країн.1

На нашу думку, законодавець повинен переглянути під цим кутом зору коло діянь, пов'язаних з банкрутством, і встановити за них кримі­нальну відповідальність.

З суб'єктивної сторони злочин є умисним. Винний усвідомлює, що приховує стійку фінансову неспроможність юридичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності шляхом подання недостовірних відомостей, передбачає можливість заподіяння великої матеріальної шкоди креди-

' Див.: Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. - М., 1996. - С. 438-441; Уголовный кодекс Туркменистана. - Ашгабат, 1997 .- С. 290 -291; Уголовный кодекс Испании. -М.: Зерцало, 1998. - С. 83-84.

58

торові (кредиторам) і бажає або свідомо допускає настання таких наслідків. Мотиви та мета злочину можуть бути різноманітними і на наявність складу злочину не впливають.

Суб'єкт злочину є спеціальним. Ним можуть бути лише осудні осо­би, які досягай 16 років і прямо названі в диспозиції ст. 156-2 КК, а саме: громадянин-засновник або власник суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.

Ст. 156-3 КК України встановлює відповідальність за фіктивне банк­рутство. Цей злочин також пов'язаний з обманними діями щодо кредиторів.

З об'єктивної сторони він характеризується вчиненням діяння у виг­ляді зазнаки неправдивої заяви громадянина-засновника або власника суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність ви­конання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

Як випливає з диспозиції ст. 156-3 КК, заява має бути неправдивою, тобто такою, що не відповідає дійсному фінансовому стану господарю­ючого суб'єкта. За змістом неправдива заява може характеризувати ста­новище боржника як в даний момент, так і на майбутнє. Інакше кажучи, кредиторів вводять в оману щодо неспроможності боржника виконати їх вимоги, хоча об'єктивно така можливість у нього є або буде через де­який час. За формою заява може бути будь-якою (усна, письмова, друко­вана та ін.) і значення для кваліфікації не має.

В юридичній літературі залишається дискусійним питання про адре­сата неправдивої заяви. Одні вважають, що таким адресатом може бути кредитор, орган, який контролює виконання зобов'язань перед бюджетом чи сплату інших обов'язкових платежів, або арбітражний суд.' Інші цілком слушно наголошують, що заява може бути зроблена конкретній особі, а може носити загальний характер (публікація в газеті про самоліквідацію).2

1          Див.: Боротьба з господарськими злочинами. - Донецьк, 1997. - С. 80.

2          Перепелиця А.І. Названа робота — С 36; Уголовный кодекс Украины: Научно-практический

комментарий (отв. ред. Яценко С.С., Шакун В.И). - К : Правові джерела. - 1998. - С 650

59

На наш погляд це питання має важливе значення і вирішити його бажано на законодавчому рівні.

За конструкцією склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 156-3 КК, є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту зазнаки неправ­дивої заяви про фінансову неспроможність задовольнити вимоги з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом. В ч. 2 ст. 156-3 КК злочин за конструкцією є матеріальним, караними є ті ж дії, якщо вони спричини­ли велику матеріальну шкоду кредиторам або державі. Розмір великої матеріальної шкоди при фіктивному банкрутстві той же, що і при його приховуванні, тобто такий, що в п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

З суб'єктивної сторони фіктивне банкрутство може бути вчинено тільки з прямим умислом. Особа усвідомлює, що робить зазнаки неправ­диву заяву про фінансову неспроможність юридичної особи і бажає про-госити її банкрутом. Мотиви і мета на кваліфікацію не впливають, але повинні враховуватися при призначенні покарання.

Суб'єктом цього злочину можуть бути осудні фізичні особи, які до­сягай 16 років, а саме: громадянин-засновник або власник суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадова особа суб'єкта підприєм­ницької діяльності.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що вдосконалення і самого інституту банкрутства, і кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за злочинні дії, пов'язані з банкрутством, є вкрай необ­хідним. Існує низка проблем, які вимагають чіткого законодавчого вир­ішення. Головне - необхідно визначити правові засади регламентації порядку визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами. Очевидно, що правова база не відповідає завданням надійного забезпе­чення інтересів господарюючих суб'єктів. Що стосується кримінально­го законодавства, то крім висловлених вище пропозицій, враховуючи

60

насиченість диспозицій аналізованих норм великою кількістю спеціаль­них, зокрема фінансових термінів ("банкрутство", "кредитор", "стійка фінансова неспроможність" та ін.), треба доповнити главу VI "Госпо­дарські злочини " КК України окремою статтею, у якій би було розк­рито зміст зазначених понять на зразок ст. 164 глави "Посадові злочи­ни", або ж зробити це у відповідній примітці до статей КК, які дослід­жуються. Нарешті можливий і третій варіант - доповнити КК спеціаль­ним "термінологічним"розділом. Не менш важливо виважено підійти до термінології, що використовується в законодавстві про злочинні дії, пов'язані з банкрутством. Достеменно відомо, що не можна розрахову­вати на ефективність закону якщо його текст не відповідає вимогам до законотворчості. Усунення зазначених вище проталин та неузгодженос-тей в законодавстві - нагальна потреба сьогодення.

61