3.1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
"Соціальна робота" - це порівняно нове поняття. В Україні воно з'явилося в обігу на початку 90-х pp. XX ст. і позначало нову сферу діяльності і, відповідно, нову професію, що спрямована на надання допомоги людям у вирішенні проблем соціальної адаптації та реабілітації, подолання кризових ситуацій, формування соціальних норм, цінностей тощо.
Народження соціальної роботи в Україні припало на дуже складний період у житті суспільства. І це не просто збіг обставин. Загострення уваги до людини, актуалізація проблем соціальної допомоги людям за всі часи були характерні для переломних етапів історії. У ситуації поглиблення загальної кризи суспільства швидко зростає знедоленість значної частини сімей, груп населення, посилюються соціальна напруга, політичне протистояння, міжконфесійні суперечки, відбувається зростання злочинності, особливо у молодіжному середовищі, поширюється вживання наркотиків, з'являються нові молодіжні угрупування тощо. Зарубіжні фахівці з соціальної роботи стверджують, що соціальна робота особливо важлива там, де з-за депресії та спаду існують напруженість, конфлікти, бідність. В Україні склалася у цей період саме така ситуація.
Тому актуальною суспільною проблемою стає в сучасних умовах розгортання соціальної роботи в ОВС. Це зумовлено низкою факторів. Розглянемо декотрі з них.
Конституція України проголосили Україну демократичною і соціальною державою. Для органів внутрішніх справ це означає, що держава гарантує правовий захист і соціальне забезпечення всього особового складу. В той же час згідно з Конституцією працівники ОВС покликані гарантувати збереження життя і особистої безпеки громадян, цілість майна, надавати певні послуги різним групам населення незалежно від віку, статі, соціальної приналежності, тобто вони самі виконують ряд функцій соціальних працівників.
Основи теорії та методики соціальної роботи в ОВС 143
Особливо це стосується працівників служби дільничних інспекторів, кримінальної- міліції у справах неповнолітніх, спєцприймальників-розподільників, працівників лінійних ОВС, вихователів установ системи виконання покарань та деяких інших категорій. У зв'язку з цим особовий склад ОВС повинен знати основні положення соціальної роботи, уміти застосовувати основні соціальні технології.
Зміни концептуальних підходів до визначення місця і ролі ОВС у суспільстві вплинули і на теоретичні уявлення про її кадрову політику. Пішла в минуле практика делегування кандидатів в ОВС з трудових колективів, комсомольських мобілізацій, систематичних чисток рядів і т. ін. Сьогодні в основу роботи з особовим складом покладені такі принципи, як добровільний прихід в ОВС, висока професійна, бойова, фізична підготовка, широкий світогляд, психологічна урівноваженість, правова і соціальна захищеність особового складу. Зміна принципів роботи з кадрами ставить підвищені вимоги до начальників підрозділів, їх заступників по роботі з особовим складом, працівників кадрових апаратів, зумовлює пошук та впровадження нових підходів до роботи з особовим складом. Все більш виразнішою стає потреба в спеціалізованій діяльності щодо розв'язання соціальних проблем працівників ОВС. Соціальна робота як професія є своєрідною відповіддю на такий запит.
Стан працівників ОВС як клієнтів соціальної роботи суттєво відрізняється від становища представників інших професій, що пов'язано із завданнями, які вони вирішують і особливостями умов виконання службових обов'язків: ситуації професійного ризику, агресивність середовища, психічні та фізичні перевантаження тощо. Об'єктом соціальної роботи в ОВС є не тільки власно працівники а також члени їх сімей, найбільш близьке оточення, стосунки, які складуються у позаслужбовий час, але наслідки яких безпосередньо або опосередковано позначаються на результатах службової діяльності.
Значно ускладнює ситуацію із станом особового складу ОВС загальна криза нашого суспільства: зростають плинність кадрів, кількість звільнень з негативних мотивів, випадків порушень Присяги, законності, скоєння аморальних вчинків; до лав органів внутрішніх справ залучається молоде покоління, яке досить часто не підготовлено до значних морально-психологічних навантажень. Загострює-
144 Розділ Ш Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
ться й питання захисту особистого життя, здоров'я, довголіття працівників ОВС, викликають серйозного занепокоєння випадки загибелі при виконанні службових обов'язків, поранень, наявність стресових ситуацій, що потребують втручання з боку кваліфікованих фахівців. Все це у своїй сукупності актуалізує проблему розвитку соціальної роботи, її професіоналізації.
Однак у цій сфері з точки зору кадрового її забезпечення в ОВС існує певна прогалина. На місцях у штатних розкладах міськрайлі-норганів не передбачено посаду соціального працівника, що не дозволяє суттєво вплинути на рівень соціальної роботи. Окремі функції соціальної роботи з особовим складом виконують заступники начальників органів по роботі з особовим складом, співробітники кадрових апаратів, працівники соціально-психологічних підрозділів. Але коло їх завдань, кваліфікація не адекватні у повній мірі соціальним проблемам, що мають місце в ОВС.
Таким чином, особливий статус працівників ОВС як певної професійної групи, відсутність чіткої організаційної й методичної системи соціальної роботи в ОВС, невідповідність роботи з особовим складом сучасним вимогам і світовим стандартам, потреба гуманізації сфери діяльності ОВС, з одного боку, а також призначення, можливості соціальної роботи, з іншого, створюють реальні передумови для активної розробки та впровадження у практику ОВС головних ідей та технологій соціальної роботи. Від якості організації цієї діяльності значною мірою залежить вирішення соціальних проблем працівників ОВС, їх соціальне самопочуття, соціальна захищеність, що у свою чергу впливає на виконання ними головних завдань ОВС: охорона правопорядку та боротьба зі злочинністю.
Соціальна робота в ОВС знаходиться на етапі свого становлення. Ще тільки формується розуміння її змісту та методів, які значною мірою зумовлені особливостями діяльності ОВС, їх завданнями, умовами виконання працівниками своїх службових обов'язків та іншими факторами. Разом з тим слід відзначити, що соціальна робота в ОВС базується на загальних принципах, вимогах, організаційних основах, які притаманні соціальній роботі у цілому, складають її фундамент. Фахівцям з соціальної роботи в ОВС властива майже вся палітра професійних ролей, базових функцій, які, так би мовити, накладаються на специфіку, умови діяльності ОВС, прояв-
Основи теорії та методики соціальної роботи в ОВС 145
ллються через них. Останні визначають пріоритети соціальної роботи у даній сфері діяльності, її спрямованість, моделі професійної поведінки соціальних працівників, методи їх роботи тощо. Враховуючи значущість загальної теорії соціальної роботи для розвитку та забезпечення нормального функціонування цієї роботи в ОВС важливим є розглядання питань, що поі'язані із визначенням сутності соціальної роботи, її мети, ролі у суспільстві, головних методів та інших, що мають не меншого значення.
Соціальна робота надзвичайно молода наука та досить нова сфера практичної діяльності. Існує ще чимало проблем, які підлягають своєму визначенню, є дискусійними. Але разом з тим вже накопичений певний досвід як на рівні її теоретичної розробки, так і практичного впровадження. Узагальнення цього досвіду дає можливість викласти загальнотеоретичні основи соціальної роботи.
Соціальна робота у найбільш загальних своїх проявах виникла у давню давнину як благодійність, релігійний обов'язок, система гуманітарних послуг тим, хто опинився в біді. Однак лише на початку XX ст. у різних країнах світу вона починає визнаватися професією, що потребує спеціальної підготовки. Від філантропії, благодійності та подібних видів діяльності соціальна робота відрізняється своєю орієнтацією не тільки на допомогу у вирішенні повсякденних проблем окремої людини чи групи людей, але й на розвиток навичок подолання тих або інших проблем та самодопомоги.
Офіційне введення в Україні інституту соціальних працівників відбулося у 1991 р. До цього часу соціальна робота як професія у її сучасному розумінні не існувала. Функції соціальної роботи як би розподшялися поміж традиційно діючими установами освіти, охорони здоров'я, спорту, культури, правоохоронних закладів та деяких інших. Кожне відомство намагалося самостійно виконувати певні функції соціальної роботи, без належної професійної забезпеченості та взаємодії. Професія "соціальний працівник" у більшості населення традиційно асоціювалась з системою соціального забезпечення і не пов'язувалася з іншими напрямками організації життєдіяльності людей та суспільства.
Свого часу відомий американський вчений Е.Бєрн, характеризуючи проблеми, пов'язані із розвитком соціальної роботи у США, зазначав, що дехто уявляє собі соціального працівника чимось поді-
146 Розділ НІ. Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
бним до леді-благодійниці або, за традиційним стереотипом, старої діви у туфлях на низьких каблуках та у довгій спідниці, зайнятої добрими справами, наприклад, розношенням кошиків з їжею для бідних.1 Цьому вислову вже більше 60 років, але він досить об'єктивно відображає ставлення до соціальної роботи на початку її офіційного введення в Україні. Враховуючи, що світова Історія соціальної роботи нараховує вже майже 100 років, подібний стереотип можна вважати "хворобою" зростання соціальної роботи у цілому і у нашій країні у тому числі, не виключаючи, зрозуміло, інших факторів.
У 1991 р. вузи України розпочали підготовку кадрів за спеціальностями "соціальна робота" та "соціальна педагогіка", були також розроблені кваліфікаційні вимоги, необхідні нормативні документи щодо діяльності соціальних служб тощо. У 1994 р. у систему вузів, що забезпечували підготовку фахівців за даним напрямком (Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченко, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Харківський державний інститут культури, Донецький державний університет та ін.) включився й Університет внутрішніх справ, де на базі соціально-психологічного факультету ведеться підготовка соціальних працівників для системи МВС України. У 1999 р. вже відбувся перший випуск фахівців цього профілю в Університеті внутрішніх справ.
Важливим кроком на шляху розвитку соціальної роботи в Україні стало створення у серпні 1992 р. Української асоціації соціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи. Мета цієї організації - консолідація зусиль у становленні соціальної роботи в Україні. З липня 1994 р. Українська асоціація - член Міжнародної Федерації соціальних працівників, що діє з 1956 р. та об'єднує національні асоціації з соціальної роботи більш ніж 40 країн світу.
Сучасна модель соціальної роботи в Україні формувалася і продовжує розвиватися як результат багаторічного науково-практичного пошуку, у процесі якого вивчався та аналізувався вітчизняний та зарубіжний досвід, створювалися стандарти цієї професії. Важко переоцінити значущість вивчення світової теорії та практики соціальної роботи. Рівень її розвитку дав змогу вкласти у
1 Див- Берн Э- Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных / Пер. с англ. С.-Пб., 1992. С.322.
Основи теорії та методики соціальної роботы <s OBC 147
модель соціального працівника те найкраще, що оуло вже накопичено у тих чи інших країнах. Важливим І цікавим є власний досвід України. Насамперед це стосується традицій у сфері благодійності та піклування про страждаючих. Саме ця діяльність як в Україні, так і в інших країнах світу заклала передумови розвитку соціальної роботи. Особливості історичного розвитку України, національні традиції, її культура є тим підґрунтям, на якому зростає соціальна робота і який обумовлює її своєрідність.
З точки зору подальшого розгляду питань соціальної роботи в ОВС, важливим є уточнення змісту поняття "соціальна робота". Особливістю різних підходів до визначення сутності соціальної роботи є те, що її одночасно розглядають і як професійну, і як громадську діяльність, якою займаються або можуть займатися державні заклади, громадські, приватні, змішані організації та їх служби, спеціалісти і активісти з метою розв'язання соціальних проблем окремих громадян та соціальних груп. Предмет соціальної роботи складають проблеми соціальних груп або окремої людини (клієнтів соціальної роботи), їх деформовані суспільні відносини і зв'язки, хвороби, фізичні вади та психічні труднощі, складне матеріальне становище, конфлікти тощо.
Міжнародні стандарти визначають такі головні цілі соціальної роботи:
• сприяння людині в розкритті та використанні її здібностей, можливостей;
• збільшення ступеня самостійності і відповідальності індивідів;
• представлення та захист інтересів клієнтів;
• допомога у кризових ситуаціях;
• сприяння адаптації та реадаптації до суспільства;
• створення найбільш сприятливих умов життєдіяльності для людей, що мають фізичні вади, переживають душевні або життєві кризи;
• досягнення такого результату діяльності, коли вже не буде потрібним втручання соціальних працівників.
Всі ці цілі є універсальними за сферами застосування, мають значення для різних категорій та груп населення. Повністю співвідносяться вони і з діяльністю працівників ОВС.
148 Розділ НІ. Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
Вихідними положеннями про структуру соціальної роботи, її організацію та розвиток служать принципи соціальної роботи, в яких виділені загальні, закономірні характеристики цього процесу у суспільному розвитку та розвитку особистості. Принципи соціальної роботи визначаються її цілями, мають історичний і діалектичний характер, по-різному проявляються і використовуються у конкретно-історичних умовах. У нових умовах одні принципи можуть втратити своє первісне значення, інші змінити зміст. З часом ми можемо дізнатися ще про деякі закономірності, які вимагатимуть формулювання відповідних принципів. Отже, перелік принципів соціальної роботи повинен залишатися відкритим.
Одним із основоположних принципів соціальної роботи є принцип цілісного підходу. Цей принцип передбачає необхідність вивчення людини не лише у конкретній ситуації, айв широкому соціальному оточенні, в її взаємозв'язках з природою, суспільством, глобальними проблемами, що продиктовані особливостями та реаліями нашого віку, загальнолюдськими цінностями.
Стосовно ОВС, цей принцип означає, що соціальні працівники, працюючи з особовим складом, обов'язково повинні враховувати умови життя та праці співробітників, особливості їх оточення, психологічні, фізичні інші особливості, фактори, що впливають на мотивацію їх дій (як зовнішні, так і внутрішньоорганізаційні), ступінь самостійності тощо. Важливим є і добра орієнтація в особливостях діяльності кожного підрозділу, 'їх спрямованості, завданнях. Значущим є також знання таких факторів як особливості морально-психологічного клімату у підрозділі, рівень згуртованості працівників, характер міжособистих відносин, умови праці, ступінь розв'язання соціальних питань та ін. Всі вони позначаються на стані самопочуття як кожного працівника так і колективу у цілому, впливають на виконання професійних обов'язків.
Слід зазначити, що проблеми професійної діяльності працівників ОВС можуть бути пов'язані не тільки з організацією цієї діяльності, але й з питаннями особистого життя (стан здоров'я, вирішення житлової проблеми, атмосфера у сім'ї тощо) та індивідуальними особливостями.
Знання сукупності значущих факторів дозволяє соціальним працівникам розробити стратегію і тактику соціальної роботи в ОВС у
Основи теорії та методики соціальної роботы в ОВС 149
цілому та у кожному окремому колективі, визначитися щодо її пріоритетних напрямків. Крім того, коли соціальні працівники добре знаються на особливостях діяльності того або іншого підрозділу, їх специфічних проблемах, функціях працівників, умовах виконання службових обов'язків, то їх зусилля сприймаються вже не як якісь абстрактні дії, що лише забирають час і заважають, а як дії однієї команди.
Крім принципу цілісного підходу, важливим принципом соціальної роботи є принцип мистецтва допомоги або принцип "допомога самодопомозі". Сутність його полягає у тому, що як ніхто не може за іншого жити, так і ніякі поради не зможуть допомогти, якщо їх не бажати. Тому завдання соціального працівника -підтримати, подати надію та стимулювати клієнтів (у нашому випадку - працівників ОВС) на конструктивну діяльність, використання всіх своїх потенційних резервів.
Принципами соціальної роботи є також принципи індивідуальності, солідарності, субсідарності та свободи вибору соціальних послуг.
Принцип індивідуальності передбачає визнання індивіда як найвищої соціальної цінності; переконання у тому, що кожна людина, яка знаходиться у складному становищі, теж має право на самостійне визначення своїх потреб і засобів їх задоволення; віру у рівні шанси для всіх, обмежені лише природними здібностями; права людини на самоповагу, гідність і самовизначення, пов'язані із відповідальністю перед собою, своєю сім'єю та суспільством; врахування того, що кожна людина має свої життєві плани, для реалізації яких необхідні відповідні соціальні умови.
Принцип солідарності підкреслює взаємозв'язок між людьми, значущість взаємної підтримки та соціальної допомоги, залежність індивіда від колективу та суспільства, необхідність враховувати інтереси інших людей. Цей принцип стримує прагнення до самореа-лізації і самоствердження за рахунок інших людей або на шкоду їм.
Принцип субсідарності розв'язує суперечність між вищенаведе-ними принципами індивідуальності та солідарності, стримує індивідуалізм та обмежує солідарність, якщо загальні проблеми та інтереси наносять шкоду окремій людині. Механізм реалізації цього принципу полягає у тому, що визначається, що можуть зробити для людини або групи людей різні інститути суспільства, виходячи із
150
Розділ III Соціальна робота е системі управління персоналом ОВС
своїх можливостей, І покладається на них чітко визначена відповідальність за виконання встановлених обов'язків. Принцип субсіда-рності дозволяє регулювати компетенцію і відповідальність всіх, хто займається розв'язанням соціальних проблем членів суспільства.
Принцип свободи вибору соціальних послуг означає, що самовизначення та самостійність дій клієнта можна забезпечити надавши йому можливості вибору закладу соціальної роботи та соціальних послуг. В той же час соціальні служби мають право на використання різноманітних засобів та методів, які вони пропонують своїм клієнтам.
Більшість методів, що застосовуються у соціальній роботі з метою вирішення тих або інших проблем клієнтів, мають міждисциплінарний характер. Ці методи поділяють на соціально-економічні, правові, політичні, психолого-педагогічні, медико-соціальні, адміністративно-управлінські та інші.2 Дедалі частіше їх включають у більш загальне поняття "соціальні технології".
Істотні властивості й особливості соціальної роботи відображає її категоріально-понятійний апарат. Розвиваються як базові, так і суміжні з іншими науками терміни. Наприклад, американська "Енциклопедія соціальної роботи" містить понад 200 статей, більшість яких присвячена вузловим дефініціям. Стисло розкриємо зміст тих із них, що є ключовими: "соціальний захист", "соціальна підтримка", "соціальна допомога", "соціальна реабілітація", "соціальна опіка" та деякі інші.
Під "соціальним захистом" розуміють систему заходів, здійснюваних державою та іншими інституціями суспільства щодо забезпечення гарантованих мінімально достатніх умов життя, підтримання життєзабезпеченості й діяльнісного існування людини. "Соціальну підтримку" тлумачать як спеціальні кроки, спрямовані на підтримання умов, достатніх для існування слабких соціальних груп, окремих сімей, осіб, котрі відчувають ті або інші проблеми у процесі своєї життєдіяльності. Конкретний зміст має поняття "соціальна допомога". Ним позначають систему соціальних заходів щодо сприяння, підтримки, послуг, які надають окремим особам
2 Див-: Социальная работа' Словарь-справочник / Под- ред- В-И- Фило-ненко. М.,1998. С. 207.
Основи теорії та методики соціальної роботи в ОВС 151
або групам населення відповідні служби для подолання чи пом'якшення життєвих труднощів, збереження їхнього соціального статусу й повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві.
Поняття "соціальне обслуговування" близьке за змістом до розглянутих вище. Воно розкриває діяльність з надання соціально-побутових, медико-соціальних, психологічних, правових послуг, допомоги у соціальному адаптуванні й реабілітації громадян і сімей, що перебувають у важкій життєвій ситуації. Важливою категорією є "соціальна реабілітація", яку розуміють як процес відновлення соціальних функцій особи, групи, їхньої ролі як суб'єкта головних сфер життя суспільства. "Соціальною опікою" називають надання допомоги індивідам, котрим загрожують утиски з боку інших або котрі нездатні задовольняти свої життєві потреби самостійно.
Суттєвого значення має категорія "соціальні гарантії". Вона означає систему умов, нормативних установок та заходів, спрямованих на задоволення певного набору благ, послуг, підтримки життєзабезпечення людей. "Соціальне управління" - це поняття, яким позначають один із різновидів управління у суспільстві, функції якого полягають у регулюванні становища всіх учасників соціального життя, у забезпеченні їхнього розвитку як суб'єктів соціальних відносин. Знання сутності, механізмів, головних компонентів соціального управління допомагають правильно організовувати й структурувати роботу.3
Теорія соціальної роботи абсорбує й розвиває інші категорії, поняття суміжних гуманітарних і природничих наук (агентство, цінності, здоров'я, добробут, самопочуття, зайнятість, клієнт, меншина, профілактика, репатріація тощо).
Сучасне розуміння соціальної роботи формувалося протягом всієї історії її розвитку і значно відрізняється від вихідної позиції. Соціальна робота первісне виникла як форма добровільної, філантропічної та благодійної допомоги, заснованої більш на особистому відношенні та співчутті, ніж на спеціальних знаннях та навичках. Початок формування соціальної роботи як професії припадає на кінець XIX - початок XX ст. Саме у цей період соціальні реформа-
3 Див» Энциклопедия социальной работы-' В 3 т- / Пер- с англ- М., 1993-1994; Социальная работа: словарь-справочник / Под ред. В.И.Филоненко. М., 1998.
15? Розділ 1Н Соціальна робота е системі управління персоналом ОВС
тори і лідери благодійних організацій у Європі та США прийшли до висновку, що людям, які спеціалізуються на наданні допомоги бідним та іншим категоріям страждаючих, необхідна певна підготовка, розпочинається створення професійних шкіл соціальної роботи, закладаються й теоретичні основи.
Теорія та практика соціальної роботи в кожній країні має свою специфіку, що обумовлено соціально-політичними, економічними, історичними, культурними, етнічними особливостями, філософськими традиціями, традиціями у сфері освіти і т. ін. Відмінності стосуються визначення статусу соціальної роботи, структури та системи підготовки кадрів, розуміння функцій, методів соціальної роботи та деяких інших питань. Разом з тим є І чимало спільного для всіх країн: єдність цілей, загальне призначення соціальної роботи, її спрямованість на допомогу людям, які потребують захисту, розуміння, милосердя; спрямованість спільних для кожної країни соціальних проблем (злочинності, наркоманії, алкоголізму, насилля, тривалого безробіття, демографічних змін, біженців та ін.).
"Соціальна робота" - узагальнений термін, який позначає всю розгалужену систему допомоги і захисту людини. Різноманітність тлумачення його у тих чи інших країнах - це результат, відображення їх історичного розвитку, традицій соціальної роботи. Однак у своїх загальних рисах ці визначення принципово не суперечать одне одному. Наведемо декілька прикладів.
Національна асоціація соціальних працівників США визначає соціальну роботу як професійну діяльність, що спрямована на надання допомоги людям, групам людей, общинам у підвищенні або відновленні їх здібностей до функціонування у суспільстві і створення з цією метою сприятливої суспільної ситуації. На думку турецьких фахівців, мета соціальної роботи полягає у допомозі окремим особистостям, групам людей або всьому суспільству у вирішенні їх проблем. Грецькі соціальні працівники вважають, що роль соціальної роботи полягає у використанні її методів для надання допомоги окремим людям, групам людей у вирішенні проблем, що обумовлені соціально-економічними, емоційними та іншими умовами. Роль соціального працівника вони бачать також і в тому, щоб підтримувати або відновлювати рівновагу між особистістю та її оточенням, забезпечувати соціальну рівновагу. Ірландські вчені за-
Основи теорії та методики соціальної роботи а ОВС 153
значають, що соціальні працівники не займаються розподілом матеріальних ресурсів, їх завдання — навчити людей допомогти собі власними силами і т.ін.'
Що об'єднує всі ці та інші варіанти, підходи до визначення сутності соціальної роботи? Достатньо подивитися на вищенаведені тлумачення, а також перегорнути сторінки енциклопедій, довідників, щоб переконатися у спорідненості поглядів соціальних працівників різних країн світу щодо призначення соціальної роботи. Це, насамперед, соціальне обслуговування індивідів, сімей, груп, організацій, соціуму у цілому; активізація зусиль людей на розв'язання власних проблем, забезпечення соціальне комфортних відносин між людиною та її оточенням; підвищення відповідальності організацій за людину; вплив на соціальну політику.
На перших етапах розвитку соціальної роботи традиційними її галузями були сімейне благополуччя, психіатрична соціальна робота, дитяче благополуччя, медична соціальна робота. Пізніше вони змінювалися, з'явилися нові види соціальної роботи: промислова, професійна, поліцейська, судова і т.ін. Характерною рисою соціальної роботи у зарубіжних країнах на сучасному етапі є широке професійне "поле" діяльності соціальних працівників. Вони працюють з різними категоріями населення, в урядових закладах, на підприємствах, у військових підрозділах, лікарнях, школах, в'язницях та в інших установах та організаціях. Не випадково існує думка, що соціальна робота повинна супроводжувати людину все життя від самого її народження.
Свої завдання мають соціальні працівники, які співпрацюють з поліцією. Традиційно соціальна робота у поліції пов'язується з профілактикою правопорушень серед різних категорій та груп населення, роботою з жертвами злочинів тощо. Однак допомоги з боку соціальних працівників потребують і власно поліцейські. На думку американських поліцейських, у поліції повинні бути власні соціальні працівники, яких би вона добре знала і яким би повністю довіряла. У свою чергу соціальні працівники повинні чуйно ставитися до особливостей поліцейської роботи, до її субкультури, вни-
4 Див.: Школа социальных педагогов и социальных работников (социальная педагогика и социальная работа за рубежом). Вып. 1-6. М., 1991.
154
Розділ НІ. Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
кати у сутність проблем, що вирішуються нею. Коли соціальні працівники постійно присутні на поліцейській дільниці, їх допомога охоче приймається і вважається частиною роботи єдиної команди. Діяльність соціальних працівників надає поліцейським почуття впевненості у своїх діях, а впевненість - важливий фактор у поліцейській роботі. Працюючи з поліцейськими, соціальні працівники проводять з ними індивідуальні консультації, навчають їх діям у стресових ситуаціях, багато уваги приділяють роботі з сім'ями поліцейських/
Позитивно зарекомендували себе поліцейські служби соціального забезпечення. Працівники цих служб надають допомогу поліцейським, які тривало хворіють, одужують після поранення, їх родичам, організують консультації лікарів, фінансову підтримку тощо."
Окрім безпосередньої роботи з поліцейськими та їх сім'ями, поліція потребує соціальних працівників і для того, щоб забезпечити соціальну оцінку кризових явищ та термінове втручання під час незначних правопорушень, у випадках гострих психічних розладів, насилля, що викликане станом алкогольного сп'яніння, при сутичці між батьками та дітьми, між подружжям та сусідами. У ситуаціях соціального характеру, здатних порушити безпеку суспільства, соціальні працівники здатні знаходити альтернативні рішення. Вони також можуть надавати допомогу жертвам злочинів, давати консультації за запитами поліцейських, організовувати навчальні цикли і надавати підтримку окремим особам і сім'ям. Співпрацюючи з поліцією, соціальні працівники розширюють межі обслуговування і охоплюють населення, яке раніше залишалося осторонь від їх діяльності. Таким чином, соціальна робота здатна попередити утягування нестійких елементів в орбіту кримінальних правопорушень, переводячи їх у систему соціального обслуговування.
Характеризуючи проблему взаємозв'язку соціальної роботи і поліції, американські фахівці зазначають, що між ними є багато спільного і насамперед їх об'єднує загальна мета - ефективне об-
5 Див.: Энциклопедия социальной работы: С. 272-273.
6 Див.: Д. Мундэй. Одна большая семья (о деятельности полицейской службы социального обеспечения) // Police Life (Австралия). 1993. Р.12-13 (ГИЦМВДРФ).
^ІІІіЕІІІіііііІІІІІЇІвіііІіБііІіІіІУІІІддІІЇІіівІІІ
Основи теорії та методики соціальної роботи е ОВС \ 55
слуговування населення, допомога і захист громадян. В цій діяльності вони доповнюють один одного.7
Поліцейські в США, а також в більшості західноєвропейських країн все активніше починають займатися виховною роботою з неповнолітніми, консультують населення * проблем ефективного захисту від злочинців, намагаються оперативно вирішувати проблеми міжособистих відносин, припиняючи розвиток конфліктів тощо. Нова стратегія одержала назву соціальної поліцейської діяльності або політики орієнтації на громади. Основою її стала формула: головним завданням поліції є активна діяльність з попередження злочинів, а не реагування на дзвінки про події."
Практичну реалізацію ця формула знаходить у багатьох соціальних програмах, що втілюються поліцейськими підрозділами у різних країнах світу. Прикладом однієї is таких програм може бути програма ROPE, яка діє в декількох містах США. Уміння спілкуватися з різними людьми, наявність терплячюсті та впевненості у собі -основа успішної діяльності поліцейських, що беруть участь у цій програмі.
Вперше ця програма була запроваджена до практики поліцейським департаментом м. Елгіна (штат Іллінойс). Згодом досвід м. Елгіна почав використовуватися і в інших містах США. Поліцейські, які задіяні у програмі, живуть і працюють у проблемних (тобто в таких, що відрізняються підвищеною криміногенністю) кварталах і разом зі своїми сусідами роблять все можливе, щоб покращити мікроклімат у них. Головне завдання поліцейських - створення здорового мікроклімату на своєї території. Мешканці повинні існувати не боячись наркотиків, банд, проституції і пов'язаних з цим проблем.
Місто забезпечує поліцейських, що зайняті у програмі, та їх сім'ї помешканням, велосипедом, машиною для патрулювання, автові-дповідачем, оплачує комунальні послуги (крім міжміських розмов) і
7 Энциклопедия социальной работы.: С.273.
8 Див.: Иншаков СМ. Зарубежная криминология. М.,1997. С.205-206, 233-234; Лардье Р. Факторы, влияющие на взаимосвязь между полицейской и социальной деятельностью в едином подразделении по защите детей // The Police Journal (Великобритания). 1992. №3. С.213-228 (ГИЦ МВБ РФ); Hallett С. From investigation to help (the role of the police) // Child Protection. The therapeutic option. London, 1996. P. 1-11.
д,.;!,!.;,,:.!,..!.:,,;.,.;,!.,.;!.:.!,!.,!;,,!,!..,,,!,!,!
156 Розділ ПІ. Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
всі спеціальні витрати, що пов'язані із здійсненням програми. У свою чергу поліцейські забов'язані познайомитися з кожним мешканцем свого району, працювати з людьми, що мешкають в ньому, відвідувати їх збори, здійснювати нагляд за всіма інформаційними листками та виданнями, які регулярно розповсюджуються поміж мешканців, і крім того, постійно спілкуватися з ними з метою виявлення існуючих проблем та надання допомоги в їх розв'язанні. Максимальний строк перебування поліцейського на цій роботі -три роки. Про результати програми можна судити по змінам у характері відповідей на опитування, що були проведені в одному із мікрорайонів. Коли вперше програма ROPE була запроваджена тут, то на запитання про найбільші свої проблеми мешканці відповідали: "наркотики та банди". Через два роки ті ж мешканці дали таку відповідь на те ж запитання: "надто гучна музика та шум від автомашин".
Для підготовки поліцейських до участі у програмі ROPE була впроваджена спеціальна навчальна програма, в якої розглядаються такі проблеми: "вживання" у мікрорайон, спілкування із мешканцями, робота в умовах ризику, подолання невдач та конфліктних ситуацій тощо.9
Наведений приклад - це не виключення із правил. Існує багато різноманітних соціальних програм, що реалізуються поліцейськими підрозділами: робота з безпритульними, проблемними підлітками, громадянами престарілого віку, такими, що мають психічні та фізичні вади та багато інших. Кожна з програм передбачає наявність у поліцейських певних соціальних навичок, які в умовах поліцейської діяльності набувають значення професійно необхідних.
Цей досвід є надзвичайно корисним для ОВС України. Так, Міністр внутрішніх справ України Ю.Ф.Кравченко у своїх виступах неодноразово зазначав, що ОВС України ні в чому не поступаються жодній з поліцейських структур світу в умінні здійснювати свої функції з боротьби зі злочинністю. Однак вони певною мірою програють колегам з країн зрілої демократії в умінні співпрацювати з на-
9 Див.: Вопросы борьбы с преступностью за рубежом: Реф. сб. / МВД России, ГИЦ Выл 32. - М.,1995. СЗЗ-39.
Основи теорії та методики соціальної роботи е ОВС 157
селениям і від того імідж правоохоронців України не завжди адекватний результатам 'їхньої роботи.
Важлива роль належить соціальним працівникам і у такому складному процесі, як виправлення засуджених та повернення їх до суспільства. В умовах виправних закладів соціальні працівники намагаються допомогти засудженим усвідомити необхідність змінити свою долю. З цією метою вони встановлюють плідні та змістовні стосунки з клієнтами, проводять певну діагностичну роботу. Приходять вони на допомогу і у вирішенні проблем, що пов'язані з особливостями побуту у в'язницях: можливі прояви насилля, сексуального та несексуального переслідування, расові конфлікти тощо. Значна увага приділяється формуванню у засуджених якостей та навичок, які можуть стати корисними після визволення. У роботі із сім'ями засуджених соціальні працівники допомагають їм подолати психологічні, соціальні, економічні наслідки арешту члена сім'ї. Допомога сім'ї потрібна і після повернення засудженого із в'язниці, коли відбувається взаємне пристосування, перегляд кожним звичної для нього ролі, формуються відповідні відносини.
Одним із напрямків соціальної роботи, який набув активного розвитку у різних країнах світу в останні десятиріччя, є робота з жертвами злочинів. Клієнтами соціальних служб стають здебільше три групи жертв злочинів:
• особи, що втратили накопичене майно або іншу власність;
• діти та жінки, які зазнали різного роду насилля;
• особи, які потребують на допомогу та підтримку внаслідок інших злочинних дій.
Допомога, що надається окремим особам, групам, сім'ям, що стали жертвами злочинів має форму соціальної профілактики, роз'яснення прав та суспільного виховання. Діяльність у цьому напрямку ведеться у безпосередньому контакті соціальних працівників з поліцією.
Широкого розповсюдження у різних країнах світу набули, наприклад, соціальні заклади, що спеціалізуються на вирішенні проблеми соціальної реадаптації жертв сексуального насилля. Одним із таких закладів є притулки, де за допомогою фахівців забезпечується психологічна підтримка жінок, пом'якшуються наслідки психологічної травми. Ще однією формою соціальної допомоги жертвам
158 Розділ III Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
зґвалтування є служби телефонної допомоги. У Франції, наприклад, діє національна телефонна служба "Насилля - жінки - інформація", у США - "Гаряча лінія". Це соціальні служби, куди за допомогою може звернутися кожна жінка. У телефонній бесіді з клієнткою співробітники цих служб намагаються вияснити, якої саме допомоги вона потребує: притулку, консультації лікаря, юриста або якої іншої. Про подію обов'язково інформуються працівники поліції, які вживають потрібних заходів в залежності від кожного конкретного випадку. У свою чергу на кожній поліцейській дільниці обов'язково є інформація про соціальні служби даного регіону, що дає можливість у разі потреби оперативного контакту з ними.
Наведені приклади ілюструють тільки деякі із багатьох напрямків діяльності соціальних працівників, можливості соціальної роботи у суспільстві, а також її значення для діяльності поліції.
Аналіз матеріалів, що висвітлюють практику соціальної роботи у зарубіжних країнах, обговорення її актуальних проблем та тенденцій розвитку із зарубіжними колегами на міжнародних науково-практичних семінарах та конференціях з питань соціальної роботи, а також вивчення та узагальнення існуючих вже вітчизняних надбань дають можливість визначитися щодо особливостей соціальної роботи як професійної діяльності, виділити головні сфери діяльності соціальних працівників.
Соціальна робота як професійна діяльність спрямована на надання допомоги особистості, сім'ї, різним віковим та соціальним групам (клієнтам соціальної роботи) у розв'язанні їх психолого-педагогічних, медичних, правових та інших проблем. Здійснюється вона у взаємодії соціальних працівників та клієнтів з метою покращання або відновлення здібностей останніх до життєдіяльності. Соціальна робота носить активний характер і передбачає діяльність не тільки соціальних працівників, але й клієнтів. Вона зорієнтована на поступове створення своєрідного саморозвиваючого механізму, який сприяє прояву турботи та взаємодопомоги, послабленню соціальної та міжнаціональної напруги, формуванню сприятливого мікроклімату у соціумі, забезпеченню консолідації усіх сил та можливостей суспільства з метою допомоги конкретному клієнту. Таким чином, від якості соціальної роботи залежить як рівень соціального
Основи теорії та методики соціальної роботи в ОВС 159
комфорту окремої людини, Іак і загальний соціальний стан суспільства.
Соціальна робота - надзвичайно "гнучка" діяльність. Вона нібито "пронизує" всі сфери життєдіяльності людини, має відношення як до індивідууму, так і до сім'ї, групи, спільнот, може використовуватися у різних умовах і місцях, виконуючи поряд з універсальними (загальними) і суто специфічні функції, що обумовлені завданнями, особливостями діяльності того чи іншого закладу або установи.
Головні сфери діяльності соціальних працівників:
• допомога сім'ї (робота з сім'ями групи ризику, захист дітей з психічними та фізичними вадами, допомога сім'ям, що опинилися у кризових ситуаціях, допомога у вихованні дітей тощо);
• робота з молоддю (підтримка у кризових ситуаціях, допомога у працевлаштуванні, професійній орієнтації; організація спортивної та культурно-освітньої діяльності, дозвілля);
• соціальна реабілітація дітей та дорослих, які потребують відновлення фізичного та психічного стану, честі, гідності, прав, орієнтацій у житті;
• робота з інвалідами (створення умов для праці, навчання, со-ціальна-психологічна адаптація до умов життя, організація дозвілля тощо);
• культурно-дозвільнева діяльність (організація діяльності дітей, молоді, сімей, людей похилого віку та інших категорій населення у центрах дозвілля; культурно-освітня робота за місцем проживання; організація фізкультурно-оздоровчого та культурного відпочинку; соціальна анімація);
• робота у сфері дитячого благополуччя (допомога дітям, що стали жертвами несприятливих соціальних обставин; попередження та профілактика негативних явищ у дитячому середовищі; створення сприятливих умов для розвитку здібностей дітей, використання їх можливостей; підготовка до "дорослого" життя);
• робота з професійними групами, що наражаються на ризик, небезпеку, зазнають стресових ситуацій під час виконання службових обов'язків.
Наведений перелік не вичерпує всі можливі сфери діяльності соціальних працівників. До них, безумовно, відносяться також ро-
]60 Розділ III. Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
бота з людьми похилого віку, з мігрантами, жертвами злочинів та деякі інші.
Всі наведені вище сфери соціальної роботи е суттєво важливими для ОВС, як, з точки зору забезпечення соціальне комфортного положення власне особового складу, так і забезпечення їх професійної діяльності. Працівники ОВС - це люди різного віку і статі, одружені і ті, хто ще не створив сім'ю або розлучені; адаптовані і ще не достатньо адаптовані до умов служби, із сукупністю проблем як особистого, так і суто професійного характеру. Соціальна робота дає можливість диференційовано підійти до кожного працівника, врахувати його особисті характеристики, умови професійної діяльності, проблеми, що турбують його і на цій основі побудувати індивідуальну схему соціального обслуговування того або іншого клієнта. Окремої турботи соціальних працівників потребують працівники ОВС, які захворіли внаслідок виконання службових обов'язків або отримали поранення, сім'ї поранених та загиблих працівників, ветерани ОВС.
Одним із головних механізмів, що забезпечує реалізацію завдань соціальної роботи у суспільстві є розгалужена мережа соціальних служб. У своїй сукупності вони складають єдину систему служб соціальної допомоги населенню (у подальшому - соціальні служби), що інтенсивно розвивається і має багатопрофільну, багаторівневу Інфраструктуру та регіонально орієнтований характер. Соціальні працівники та соціальні педагоги, психологи, соціальні помічники, організатори і вихователі доповнюють і розвивають багатопланову діяльність закладів освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, правоохоронних закладів, громадських організацій, взаємодіють з ними, виконуючи інтегративну функцію у взаємозв'язку державно-громадських структур із сім'єю та особистістю.
У сучасній соціально-економічній ситуації зростає роль різних видів соціальної допомоги. Саме тому набувають розвитку і різні види соціальних служб, намітилися специфічні категорії співробітників цих служб. Рівень взаємодії соціальних служб різного профілю, різної відомчої підпорядкованості, їх єдність у вирішенні проблем клієнтів значною мірою визначають успішність функціонування системи соціальної допомоги у цілому.
Основи теорії та методики соціальної роботи в ОВС 161
У світовій практиці сформувалися два головних типи соціальних служб: загальні та спеціальні. Слід зазначити, що обидві назви є певною мірою умовними і використовуються з метою формального розмежування сфер діяльності соціальних служб. Загальні служби звичайно створюються у мікрорайонах. Головна сфера їх діяльності - сім'я та її оточення. За своєю концепцією вони повинні бути максимально наближені до сім'ї, сфери взаємин і спілкування людей різного віку, професій, поколінь. Соціальні працівники діагностують соціально-педагогічну ситуацію у сімейно-побутовому середовищі та сімейно-сусідській спільноті, а також у мікрорайоні у цілому і на цій основі проводять профілактичну, соціально-реабілітаційну та соціально-педагогічну роботу.
Поряд із загальними соціальними службами важливу роль у наданні соціальної допомоги населенню відіграють спеціальні соціальні служби, їх формування відображає процес поглиблення спеціалізації у сфері соціальної роботи. Вони є підсистемами цілісної системи. Виділяється дві групи соціальних служб.
Перша група - це служби, що створюються за межами загальних служб для розв'язання особливих проблем клієнтів: медичних, правових, побутових, психологічних та ін. Вони тісно співпрацюють із загальними соціальними службами. Такими службами є медико-соціальні, соціально-побутові, соціально-правові, соціально-педагогічні, соціальні служби для молоді та деякі інші. Серед них найбільш активного розвитку набули в Україні соціальні служби для молоді, медико-соціальні та соціально-побутові служби. Що стосується другої групи, то до неї належать служби, які створюються у зв'язку із потребами певних закладів або установ (соціальні служби на підприємствах, у військових підрозділах, в ОВС тощо). Це так звані спеціалізовані соціальні служби. Від соціальних працівників цих служб вимагаються широкі і глибокі знання як у сфері соціальної роботи, так і спеціальній галузі. Спрямованість діяльності цієї групи соціальних служб значною мірою зумовлена завданнями, специфікою певної організації і зорієнтована на її персонал, вирішення професійних і особистих проблем працюючих.
Підрозділи, що займаються соціальною роботою в ОВС репрезентують таким чином другу групу спеціальних соціальних служб. Хоча безпосередньо діяльність співробітників цих підрозділів
162 Розділ ПІ. Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
спрямована на організацію соціальної роби І и Lt особовим ^кладом, однак опосередковано має вихід на всі верстви населення країни. Відомо, що стан соціального самопочуття працівників ОВС, організація їх соціальної підтримки, ступінь розв'язання соціальних проблем значною мірою визначають рівень безпеки, захищеність суспільства у цілому і кожної людини, послаблення або посилення напруги на різних рівнях взаємодії окремих людей, груп тощо. Існує тісний зв'язок між організацією і змістом соціальної роботи в ОВС та якістю виконання працівниками ОВС своїх професійних обов'язків.
Головними напрямками роботи соціальних служб в ОВС є соці-апьно-виховна, соціально-психологічна, соціально-правова, соціально-патронажна та сощально-реабілітаційна робота з особовим складом та ветеранами ОВС. Соціальні працівники, обслуговуючи клієнтів, працюють здебільше у діагностичному, консультативному, дослідницькому та соціально-терапевтичному режимах.
Коло завдань, які прагнуть вирішувати соціальні працівники під час обслуговування клієнтів, досить широке: труднощі у взаємостосунках з іншими людьми; неспроможність виконувати різні соціальні ролі; неможливість доглядати себе; складності професійної адаптації тощо. Важливим елементом соціальної роботи є формування у людей бажання та навичок самодопомоги. Соціальні працівники стимулюють клієнтів на розвиток власних сил, прийняття самостійних рішень, відповідальну поведінку в організації свого життя.
У ході реалізації завдань соціальної роботи соціальні працівники грають найрізноманітніші професійні ролі і успіх їх професійних дій значною мірою залежить від того, наскільки їм вдається виконувати ці ролі. Цей аспект майже не розглядається вітчизняними авторами, що досліджують проблеми соціальної роботи. В той же час на сторінках зарубіжних видань з соціальної роботи йому приділяється значна увага. Узагальнення існуючих точок зору дає можливість визначити найбільш поширені професійні ролі соціальних працівників:
• брокера (соціальний працівник допомагає клієнтам зорієнтуватись в існуючих соціальних службах та послугах, що вони надають та вибрати найбільш доцільні із них);
• адвоката (соціальний працівник захищає права та гідність людей, що потребують саме такої допомоги);
Основи теорії та методики соціальної роботи в ОВС 163
» помічника у тяжких (виключних) випадках, обставинах (соціальний працівник працює з індивідами, групами, що мають серйозні проблеми, знаходяться у стані кризи або є небезпечно уразливими);
• експерта (соціальний працівник збярає, оцінює інформацію, аналізує проблеми та приймає рішення щодо наступних дій);
• педагога (повідомлення, роз'яснення соціальним працівником клієнту важливої інформації, знань, формування соціальне корисних навичок);
• консультанта (привнесення змін у поведінку клієнта, його звички, погляди тощо);
• аналітика (соціальний працівник збирає, класифікує та аналізує інформацію з проблем соціального благополуччя);
• адміністратора (цю роль виконують керівники агентств та підрозділів).10
До цих ролей можна також додати ролі вихователя, координатора, порадника та деякі інші. Важливо зазначити, що наведений список - це не перелік посад соціального працівника, а перелік можливих моделей професійної поведінки, які тісно пов'язані між собою. Соціальний працівник, займаючи певну посаду, виконує, як правило, не одну, а декілька ролей, що ще раз свідчить про складність та багатогранність цієї професії.
Спрямованість діяльності соціальних працівників, професійні ролі, які вони виконують у процесі надання соціальної допомоги клієнтам витікають із їх загальних або головних функцій. Такими є діагностична, організаторська, прогностична, профілактична, соціально-терапевтична, охоронно-захисна та організащйно-комунікативна функції.
Реалізація діагностичної функції дає змогу забезпечити превентивну профілактику різного типу відхилень - моральних, фізичних, психічних, соціальних. Це є надзвичайно важливим для вітчизняних умов, оскільки протягом багатьох попередніх років виховально-профілактична робота страждала від відсутності власне превентивної профілактики: зусилля зосереджувалися не на виявленні й подоланні причин негативних явищ, а на боротьбі з 'їх наслідками.
а Див.: Betty J. Piccard. Introduction to social work.Chicago, 1988. P.27-29.
164 Розділ Ш. Соціальна робота в системі управління персоналом ОВС
Організаторська функція п&редбачає організацію тієї чи іншої діяльності клієнтів, вплив на зміст дозвілля, допомогу у професійній орієнтації та адаптації, організаторську роботу по взаємозв'язку клієнта з медичними, освітніми, культурними, правовими закладами, товариствами та благодійними організаціями.
Прогностична функція вміщує програмування та прогнозування процесу соціального розвитку конкретного мікросоціуму, діяльності різних інститутів, які беруть участь у соціальному формуванні особистості.
Згідно з профілактичної та соціально-терапевтичної функціями соціальні працівники разом з іншими фахівцями передбачають і приводять у дію механізм попередження і подолання негативних впливів, надають соціотерапевтичну допомогу клієнтам.
Охоронно-захисна функція проявляється у тому, що соціальні працівники використовують весь арсенал правових норм для захисту прав і інтересів клієнтів, застосовують заходи державного примусу і реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі або опосередковані протиправні впливи на клієнтів.
Виконуючи соціально-комунікативну функцію, соціальні працівники сприяють залученню добровільних помічників до соціальної роботи, встановлюють ділові та особисті контакти з різними категоріями та групами населення, зосереджують інформацію з різних аспектів соціального обслуговування клієнтів та сприяють її розповсюдженню, налагоджують взаємодію між різними соціальними інститутами.
Умовою, яка значною мірою забезпечує існування та дієздатність всієї системи соціальної допомоги населенню України є розробка та прийняття професійних стандартів з соціальної роботи. В Україні на цьому шляху робляться лише перші кроки: уточнюються та узгоджуються основні положення, що стосуються організації діяльності соціальних працівників, їх базової підготовки. Певним орієнтиром у цій діяльності є професійні стандарти, що діють в інших країнах, має значення також узагальнення власного досвіду з цього питання.
У найбільш загальному вигляді завданнями соціальних працівників є:
Основи теорії та методики соціальної роботи в ОВС 165
• виявлення в організаціях (підприємствах, установах тощо), за місцем проживання осіб та окремих груп населення, які потребують соціальної допомоги (психолого-педагоіічної, правової, медико-соціальної та ін.), включення їх у систему соціального обслуговування;
• встановлення причин виникнення у клієнтів труднощів, конфліктних ситуацій або інших проблем, сприяння їх подоланню;
• сприяння сімейному вихованню, проведення консультацій з питань сім'ї та шлюбу;
• проведення соціально-виховної роботи з різними категоріями населення, сприяння попередженню та подоланню негативних явищ у середовищі дітей, молоді, дорослих;
• організація виховально-профілакттної, культурно-дозвільне-вої та спортивно-оздоровчої роботи;
• участь у створенні та забезпеченні діяльності центрів соціальної допомоги сім'ї, опікунства й опіки, соціальної реабілітації та соціального патронажу, притулків, об'єднань за інтересами та інших організаційних форм соціальної роботи;
• організація і координація роботи з соціальної адаптації та реабілітації осіб, які повернулися із спеціальних навчально-виховних закладів та місць позбавлення волі.
Різноманітність та складність завдань, що вирішують соціальні працівники, гуманність їх місії вимагають від них високої професійної майстерності, ґрунтовної освіти, ерудиції, певних людських якостей. Вони повинні бути потрібними, цікавими для оточуючих, щоб люди бажали спілкуватися, контактувати з ними.
Фундаментом професійної майстерності соціального працівника є глибокі і міцні знання. Вони повинні знати законодавчі, нормативні, інші матеріали з соціального захисту населення, норми сімейного, трудового, житлового законодавства; права неповнолітніх, пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення; основи кримінального і цивільного права; педагогіку, психологію, соціологію; специфіку роботи у різному соціальному середовищі; форми і методи виховної та культурно-дозвільневої діяльності; порядок установлення опіки, піклування, позбавлення батьківських прав; організацію медико-соціальної роботи; передовий вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи. Цей перелік не є вичерпним,
166 Розділ III. Соціальна робота в системі управління персоналам ОВС
бо він визначає тільки загальне коло професійних знань соціального працівника.
Однак запас теоретичних знань ще не забезпечує успіх. Для ефективного проведення соціальної роботи необхідні також певні професійні уміння та навички.
Опираючись на міжнародні професійні стандарти, вітчизняний досвід практичної соціальної роботи, виділимо базові уміння соціального працівника, тобто такі, що мають значення незалежно від спеціалізації соціальних працівників та профілю установи, де вони працюють. Такими уміннями є:
• створювати й розвивати стосунки, що сприяють успішній професійній діяльності;
• збирати інформацію, потрібну для підготовки соціальної історії клієнта, оцінювання ситуації;
• уміти слухати інших цілеспрямовано і з розумінням;
• спостерігати та інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку; використовувати діагностичні методи;
• активізовувати зусилля клієнтів на розв'язання власних проблем, завойовувати їх довіру;
• Обговорювати делікатні проблеми клієнтів з увагою, у позитивному емоційному настрої;
• знаходити творчі рішення проблем клієнтів;
• надавати терапевтичну допомогу та визначати необхідність її припинення;
• проводити дослідження і інтерпретувати їх висновки;
• бути посередником і вести переговори між конфліктуючими сторонами;
• забезпечувати зв'язок між різними організаціями та установами.
Окрім вищеназваних умінь, для соціального працівника важливо уміти грамотно говорити, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні та кризові ситуації, пояснювати складні пси-хосоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, оцінювати власну поведінку, почуття тощо.
Діяльність соціального працівника - це зона довіри між людьми, шлях до взаєморозуміння, спілкування. Він повинен володіти навиками впливу не тільки на самого клієнта, але й на його оточен-
Головні напрямки та особливості соціальної роботи в ОВС 167
ня, групове спілкування, загальну ситуацію. Його обов'язковими якостями є психологічна грамотність і делікатність. Кожен соціальний працівник має бути гуманістом, мати комунікативні та організаторські здібності, високу духовну і загальну культуру, почуття такту, чіткі моральні принципи.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 18 Главы: < 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. >