8.1. Філософська основа бізнесу

(7~7бчатки бізнесової діяльності датуються 3-4 тисячо-

и^хліттями до нашої ери. Вже в ті далекі часи відбувався активний обмін продуктами виробництва між пастушими і землеробськими племенами та ремісниками і землеробами на засадах конкуренції між окремими виробниками з метою отримання прибутку. Цивілізація утверджує поділ праці і разом з тим створює клас купців, які лише частково або взагалі були не заангажовані в сфері виробництва, а займалися продажем і купівлею продуктів.

Звільняючи виробників від праці поза виробництвом та ризику, пов'язаного з обміном продуктів, купці повинні були мати, окрім відповідних рис характеру (сміливість, оперативність, кмітливість та ін.), ще і необхідні знання, які дозволяли б дати лад справам в купівлі і продажі продуктів. З появою металевих грошей процес підприємництва зростає. Хто володів ними, той в основному визначав долю виробництва. Але це була видима частина підприємницького айсбергу. Підприємництво і бізнес, окрім спеціальних знань, формувало ще і певну світоглядну позицію, яка набирала яскраво виражених філософських абрисів у Святому письмі, працях мислителів середньовіччя, Нових часів, сучасності.

В кінці 19-на початку 20 століття в Північній Америці виникає філософський напрямок, який отримав назву прагматизм (від гр. pragma — дія), основні положення якого були сформульовані американськими вченими — логіком і математиком Чарлзом Сандерсом Пірсом (1839- 1914 pp.) та психологом Вільямом Джемсом (1842-1910 pp.). Згодом основні положення прагматизму розвинув філософ, педагог і психолог Джон Д'юї (1859-1952 pp.). Він, почавши з прагматичної інтерпретації логіки і теорії пізнання, в наступні десятиріччя надавав прагматизму інструментального, прикладного значення. В такому вигляді прагматизм

89

став філософською основою спочатку американського, а згодом і в усіх розвинених країнах, підприємництва і бізнесу.

У гносеологічному аспекті прагматизм мав двоякий характер: з одного боку, це був метод, а з другого — це теорія істини.

1. Прагматизм як метод. Пірс, Джеме та ін. вважали, що коли в процесі філософського дослідження ми, спираючись на різні принципи, отримуємо один і той же результат, то це є свідченням того, що між цими положеннями (принципами) немає суттєвої різниці, відмінність тільки в словах. У всякій дії в бізнесі, доводили представники прагматизму,   важливим   є  результат,   спосіб  же  його отримання є справою другорядною і навіть третьорядною. Проте, коли мова йде про результат дії, застерігає Д'юї, ми завжди маємо на увазі, що він є завершенням легітимного процесу.

2.  Прагматична теорія істини. Представники прагматизму приєднались до широко розповсюдженої на початку 20 століття думки,  виголошеної Ернстом Махом, що наукові істини не є відображенням дійсності. Якщо ми визначаємо, що таке істина, писав Пірс, то мусимо визнати, що її зміст не має безпосереднього відношення до оточуючого нас світу. Істина — це те, що є властивістю нашої думки. Вона постійно змінюється і не тільки з часом, але і в залежності від конкретних умов, а також від того, який ми отримали результат. Якщо результат позитивний і є для нас благом — маємо істинне знання, і навпаки. Поняття, писав Д'юї, якими ми оперуємо, не є образами, відображеннями основних ознак явищ, предметів,  а лише планом дій, інструментом.

Погляди Д'юї були визнані представниками американського бізнесу як такі, що найбільше відповідають суті американського ділового життя. На початку 30-х років 20 століття прагматизм-інструменталізм визначив парадигму своєї філософії, яка майже без змін залишається до сьогодення. Такими основними її положеннями є:

а) філософські поняття є засобом дії;

б)  все, що сьогодні є логічне і корисне, є добрим і слушним;

90

в) поняття і уявлення постійно розвиваються, тому істина і добро є відносними, поточними.

Прагматизм як філософія бізнесу ніколи не був чимось докладним. Часто-густо його представники висловлювали такі погляди, які виходили за його основоположні принципи. Мало того, дехто з них (наприклад, Джеме) навіть хизувались тим, що парадигма прагматичної філософії аморфна, нечітка. Вона, говорив він, з успіхом може використовувати інші філософські напрямки, забарвивши їх в кольори філософії прагматизму. Життя постійно змінюється, а це детермінує часту зміну теоретичних положень. Не має значення, писав Джеме, якою філософією ці положення сформульовані. Головне, щоб вони були переконливими, сприймались людьми. Сприймаються, говорив Джеме,— це вже корисно, і не є важливим, яка користь — реальна чи ілюзорна, оманлива. На це Пірс рішуче запротестував. Прагматизм — це та філософія, яка визначається точністю формулювань, заявив він. В її основі лежить логіка, яка в своїй основі виключає різного роду ненаукові вислови, нечіткі думки. Якби Джеме хоч трохи знав математику (Джеме був професором психології Гарвардського університету), говорив Пірс, то він ніколи так не відгукувався не тільки про прагматизм, але і про філософію взагалі. Філософія прагматизму, стверджував Пірс, серед інших філософських напрямків займає особливе місце. Вона найбільш відповідає людям з аналітичним мисленням, тим людям, які прагнуть перевести вивірені теоретичні положення саме у площину практичної дії, а не діють за принципом "користь понад усе", навіть у випадку, якщо та користь має ілюзорний характер.

Д'юї доповнив думку Пірса, що дії людини, яка займається підприємництвом і бізнесом, повинні мати певну теоретичну, методологічно-світоглядну основу, яка є результатом строго вивірених, підтверджених життям положень. Чим ближче ці положення до емпірії, тим вище їх статус корисності.

У дискусії, яка точилась між психологом Джемсом і математиком Пірсом стосовно суті філософії прагматизм}', знайшла своє вираження та методологічна основа, на якій формувалось їх бачення прагматизму. Як зазначав Татар-

91

кієвич, "Пірс був перш за все логіком і математиком, Джеме — психологом і логіки і математики терпіти не міг. Пірс в філософії прагнув до точності. Джеме до безпосередності. Пірс найвищу цінність вбачав у порядку, в гармонії, яку вона встановлює, Джеме — у багатстві її думок і індивідуальності. Пірс був ворогом сприйняття всього на віру, тоді як Джеме був ворогом скептицизму. Пірс мав відразу до справ, які невияснені, тоді як Джеме був переконаний, що в основі своїй всі справи не можуть бути витлумачені. Джеме популяризував філософію, а Пірс прагнув ввести до філософії таку мову, щоб вона відбивала навіть бажання займатись філософуванням у тих людей, які до нього не здатні". (Tatarkiewicz W. Historia filozofii.— Т. 3—Warszawa,— 1981 — S. 196).

Пірс вважав, що мова прагматичної філософії повинна бути чіткою, ясною, виваженою, як всяка справа, яка логічно продумана і завершена позитивним результатом. Ця мова, говорив Д'юї, співзвучна часові і є свідченням того, що нарешті є філософія, яка відповідає всім верствам суспільства. Вона ввібрала в себе всі досягнення філософської думки кінця 19-початку 20 століття і найбільше приближена до життя. До тих пір, поки будуть існувати ринкові відносини, наголошував Д'юї, буде потреба в філософії прагматизму (інструменталізму).