ВСТУП

Ст. 67 Конституції України передбачає, що "кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Разом з тим, дійсність показує, що далеко не кожен виконує цей конституційний обов'язок.

В середині 90-х років Україна опинилася в унікальній в світовій історії ситуації, коли половину економіки складає її тіньовий сектор. Державний і місцевий бюджети не добирають більше половини сум податків, зборів інших обов'язкових платежів.

Таким чином, проблема боротьби з ухиленням від сплати обов'язкових внесків державі є однією з найгостріших для України. Світовий досвід і історія свідчать, що ця проблема є гострою і для держав з розвинутою і благополучною економікою та високим рівнем правосвідомості населення, ефективно діючими правоохоронними органами. Тому можна констатувати, що вона буде злободенною не лише в перехідний період, але і в перспективі.

Для боротьби з відповідними посяганнями використовуються різноманітні заходи - організаційні, економічні, виховні, правові. Істотне місце серед них займають заходи кримінальної відповідальності до осіб, які ухиляються від сплати обов'язкових внесків державі. Чинний Кримінальний кодекс України (далі - КК) містить цілий ряд норм, за якими кваліфікуються окремі різновиди ухилення від сплати обов'язкових внесків державі. До них відносяться як ті, що включені до Кримінального кодексу в його первісній редакції (ст. 87, 165 КК), так і законодавчі новели, прийняті в період переходу до створення ринкової економіки і загострення проблеми ухилення від сплати обов'язкових внесків (ст. 1482, 1485 КК).

Наявність кількох норм, за якими може наставати відповідальність за ухилення від сплати відповідних платежів не означає, що вони утворюють собою систему. Для чинного кримінального законодавства в цій частині характерною є, навпаки, фрагментарність, суперечливість, неузгодженість термінології та інші недоліки, невиправдана конкуренція між нормами. Існування норми, яка називається "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" - ст. 1482 КК породжує ілюзію того, що іншими кримінально-правовими нормами ухилення від сплати обов'язкових внесків державі не охоплюється. Такий стан законодавства, безсумнівно, впливає і на судову практику. Випадки ухилення від сплати обов'язкових внесків державі, які повинні тягти кримінальну відповідальність є надзвичайно поширеними. Податкові органи виявляють в ході перевірок і направляють до органів МВС величезну кількість матеріалів для притягнення винних до кримінальної відповідальності. Вироки ж виносяться порівняно рідко. Проведене вивчення практики, показує, що кримінальні справи порушуються по кожному десятому матеріалу податкових органів (з яких вбачаються підстави притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків), за порушеними ж справами обвинувальні вироки виносяться лише по кожній третій-четвертій справі.

Причому, практично всі справи, порушені за ст. 1482 КК. Інші норми про ухилення від сплати обов'язкових внесків державі, по-суті, не застосовуються.

На проблеми судової практики намагається реагувати Верховний Суд України. Для цього, однак, обрана не передбачена законом форма - видання постанови Пленуму Верховного Суду, - а "Довідка про розгляд судами України кримінальних справ про ухилення від сплати податків", "Узагальнення практики застосування судами України законодавства про відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами". По лінії Міністерства внутрішніх справ розповсюджені "Методичні рекомендації щодо розслідування кримінальних справ", затверджені наказом ГСУ МВС України та УБКЛПО України № 1685/Шт від 4 квітня 1995р.

Як і вказані вище "Довідка" та "Узагальнення", цей документ не має значення акту офіційного тлумачення кримінального закону, виражає позицію лише його авторів, містить положення, які не узгоджуються з чинним законодавством. Тому можна констатувати, що на сьогодні проблема офіційного науково-обгрунтованого комплексного тлумачення питань застосування кримінально-правових норм про ухилення від сплати обов'язкових внесків державі ще чекає свого вирішення.

В літературі питанню відповідальності за відповідні посягання приділялася певна увага. З цих питань опубліковані наукові статті, в періодичних виданнях та наукових збірниках, розділи чи параграфи в підручниках, навчальних посібниках. Відповідні проблеми досліджували такі радянські і українські криміналісти як Андрушко П.П., Брагінський М., Загряцков М.Д., Нєкіпєлов П.Т., Полянський Н.Н., Панов М.І.

Однак, наявні в літературі роботи в переважній більшості виконані в минулі роки, написані на базі раніше діючого законодавства, стосуються аналізу лише окремих питань чинного законодавства, не враховують сучасну соціально-політичну та економічну ситуацію. Відсутні монографічні дослідження, інші роботи в яких би інститут відповідальності за ухилення від сплати обов'язкових внесків державі аналізувався комплексно, з врахуванням всіх норм, які передбачають відповідальність за такого роду посягання.

Треба відмітити і те, що проблема кримінальної відповідальності за ухилення від сплати обов'язкових внесків державі не піддавалася спеціальному дисертаційному дослідженню. Такий стан розробки проблем відповідальності за ухилення від сплати обов'язкових внесків державі в літературі призводить до того, що теорія кримінального права не виробила досі чітких рекомендацій щодо застосування чинних норм Кримінального кодексу про ухилення від сплати обов'язкових внесків державі, а також не розробила обгрунтованих, апробованих пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства в цій частині. Останнє, тим більш важливе в умовах підготовки чергової кодифікації кримінального законодавства України. Обидва опубліковані проекти Кримінальних кодексів України містять норми про ухилення від сплати обов'язкових внесків державі, які, проте, мало чим відрізняються від відповідних норм чинного Кримінального кодексу, в дечому навіть відстають від них.

Таким чином, вибір теми цього дослідження обумовлений соціально-політичною актуальністю проблеми кримінально-правової боротьби з ухиленням від сплати обов'язкових внесків державі, поширеністю відповідних злочинних посягань, недостатньою розробленістю відповідних питань в літературі, необхідністю сформулювати пропозиції по вдосконаленню як судової практики, так і кримінального законодавства в цій частині.