Глава 2 ФІСКАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

Керуй за книгою, навіть якщо не знаєш ані автора, ані назви книги.

Закон Мерфі

З часів стародавнього світу збір податків вмотивований логікою життє­діяльності суспільства. Будь-яке державне утворення потребує управлін­ського апарату, що забезпечує його існування. Забезпеченням безпеки дер­жави зазвичай займаються військові, а забезпеченням військових, та й усієї держави в цілому, займаються фінансові інституції. Яким чином фінансові служби отримують кошти? Шляхом сплати данини, контрибуцій та подат­ків. Оскільки будь-яка країна не може весь час воювати, а тим більше - пе­ремагати (данину і контрибуції, зазвичай, сплачують переможені), то єди­ним стабільним джерелом фінансових надходжень є податкові надхо­дження. Таким чином, можна констатувати — фундаментом благополуччя будь-якого державного утворення є фінансова (податкова) служба.

На початку цивілізації податки сплачували як у натуральній, так і у

досвщкомтолю 2Т

грошовій формі для суспільної потреби. Збиранням податків на певних територіях у різних формах займались як свої, так і чужинні військові формування, хоча збирання податків - виключне право держави і жодна інша інституція не має на це права. Адже держава є організацією, що представляє все населення певної території, тому саме держава повно­важна встановлювати і збирати податки з усіх суб'єктів (фізичних і юри­дичних осіб), що перебувають на її території, як певну плату за свої по­слуги громаді.

Податки - основа формування бюджету країни, а отже, і фінансуван­ня цілої низки суспільно необхідних галузей - освіти, науки, культури, медицини, соціальних програм, державного апарату тощо. Світова прак­тика збирання податків накопичила величезний обсяг знань у податковій сфері. Практика податкової системи України функціонує і розвивається в одному напрямку з податковою практикою інших держав світу.

За певних обставин податки можуть бути вирішальним чинником роз­витку суспільства в цілому - сприяти чи не сприяти його розвитку, зміц­нювати владу чи спричиняти її падіння. Платники податків мають бачити суспільну ефективність від сплати податків та обов'язково відчувати її особисто. Якщо дотримуватись принципу: «Як я дбаю про країну, так кра­їна подбає і про мене», то можна побудувати собі відповідне майбутнє.

За часів, що передували незалежності України, система оподаткуван­ня в СРСР зводилась до контролю і нагляду за суб'єктами господарюван­ня і мала на меті конфіскацію будь-яких прибутків, що перевищували так званий середній рівень. Ця система практично не змінювалася протягом багатьох років - доки СРСР не припинив свого існування.

З розпадом СРСР Україна пішла самостійним шляхом державницько­го розвитку, маючи на меті розбудову ринкової економіки. Отримавши у спадщину спотворену структуру економіки, країна опинилась перед не­обхідністю перебудови усіх сфер діяльності держави. Однією з перших потребувала перебудови податкова сфера, якої фактично не існувало в Україні.

Перші кроки до створення сучасної податкової служби були зроблені 1990 року, коли підприємництво тільки-но почало народжуватись. У той час на базі відділів державних доходів у фінансових органах були ство­рені податкові інспекції, що підпорядковувались Міністерству фінансів України. Поверхневі, часто необгрунтовані, дії податкових органів не да­вали відчутних результатів. У країні почались значне зростання забор­гованості з платежів до бюджету, неконтрольований витік капіталу за кордон, розквітла тіньова економіка. За таких умов існуюча податкова служба вже не могла повною мірою виконувати функції, покладені на неї державою.

Докорінне реформування податкової системи розпочалося 1996 року, коли Президент України підписав укази «Про утворення Державної по­даткової адміністрації України та місцевих державних податкових адмі­ністрацій», «Питання державних податкових адміністрацій», за якими податкова служба України набула нового організаційно-структурного визначення. Податкова служба вийшла з-під підпорядкування Міністер­ства фінансів України і стала центральним органом виконавчої влади України із спеціальним статусом.

22

Розділ 1

Однією з серйозних проблем будь-якої податкової служби є підготов­ка кваліфікованих фахівців. Сучасний податківець має аналізувати еко­номічні процеси та закони, фінансове, господарське, бюджетне та кри­мінальне право, добре володіти комп'ютером, мати знання з психології тощо. Такі кадри готує вищий навчальний заклад — Академія державної податкової служби України.

ФІСКАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

Фіскальний контроль - функція державного управління, що спеціаль­ними методами забезпечує дотримання законодавства платниками по­датків з метою наповнення коштами бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів.

Існують дві групи органів державного управління, що здійснюють фіскальний контроль в Україні*:

ПЕРША ГРУПА

ДЕРЖАВНА

ПОДАТКОВА СЛУЖБА

ПІДРОЗДІЛИ

ПОДАТКОВОЇ МІЛІЦІЇ

Функції:

забезпечити надходження податків та зборів до бюд­жетів усіх рівнів

та внесків до державних цільових фондів

ДРУГА ГРУПА

1.         МИТНІ ОРГАНИ

Функції:

забезпечити надходження до бюд­жету ввізного та вивізного мита, акцизного збору, податку на до­дану вартість, інших податків і зборів, що справляються при вве­зенні та вивезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну те­риторію України

2.         ОРГАНИ МІНІСТЕРСТВА ФІ­

НАНСІВ УКРАЇНИ

Функції:

забезпечити надходження до державного бюджету коштів по державних внутрішніх та зов­нішніх запозиченнях..., випусках державних цінних паперів, пози­ках тощо

3.         ПЕНСІЙНИЙ ФОНД

Функції:

забезпечити надходження внесків до бюджету Пенсійного фонду

4.         УСТАНОВИ ФОНДІВ СОЦІ­

АЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

Функції:

забезпечити надходження внесків до бюджетів Фондів соціального страхування

* Кучерявенко Н. П. Налоговое право : Учебник. - Харьков: Консум, 1998. -213 с.

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    23

Окремі     спеціальні     фіскальні функції виконують:

Національний банк України

Фонд державного майна

Державне казначейство

Антимонопольний комітет

Державна комісія з регулюван­

ня   ринків   фінансових   послуг

України

Органи міністерств та відомств,

що забезпечують надходження до

бюджетів спеціальних платежів та

доходів від видачі ліцензій, дозволів

тощо

7.         Місцеві   органи   виконавчої

влади

Указ Президента України «П-

ро деякі заходи з дерегулювання під- приємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98 визначає:

Контролюючими органами, які мають право проводити планові та поза­планові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб 'єктів підпри­ємницької діяльності, є:

а)         органи державної податкової служби — стосовно сплати податків і

зборів (обов 'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фон­

дів, неподаткових платеже;

б)         митні органи - стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та по­

датку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання)

товарів на митну територію України в момент перетинання митного

кордону;

в)         органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної

служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції—

стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштами

бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних

асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також: належного виконан­

ня державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.

Тільки зазначені у цій статті органи контролю мають право про­водити перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів під­приємницької діяльності лише в межах їх компетенції, визначених у частині першій цієї статті.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 груд­ня 2000 р. № 2181-ІЙ визначено, що пріоритетний перелік контролюючих органів - митні та податкові органи, установи Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.

Розглянемо структуру, повноваження та функції цих органів контролю.

24

Розділ 1

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА (ДПС)

ДПС - орган державного управління зі спеціальним статусом. ЗАВДАННЯ

Основні завдання податкової служби України:

контроль за дотриманням податкового законодавства, правиль­

ністю обчислення, повною і своєчасною сплатою до бюджетів, держав­

них цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також

неподаткових платежів, установлених законодавством;

роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед плат­

ників податків;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним

законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення,

розслідування та провадження у справах про адміністративні порушен­

ня;

контроль за погашенням податкової заборгованості платниками

податків, інших платежів, у тому числі тими особами, майно яких пере­

буває в податковій заставі.

СТРУКТУРА

Органи державної податкової служби мають три рівні підпорядкування.

Державні податкова адміністрація України

Державні податкові інспекції

в районах областей, містах та районах у містах, а також міжрайонні,

об'єднані державні податкові інспекції та спеціалізовані інспекції

по роботі з великими платниками податків

Податкові органи країни, за їх твердженням, забезпечують надхо­дження майже 80 відсотків усіх доходів Державного та місцевих бюдже­тів, забуваючи про те, що не вони є платниками податків, а суб'єкти гос­подарювання та громадяни України!

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    25

Податі^рві органи здійснюють контроль та адміністрування майже видів податків, зборів та обов'язкових платежів до k бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів.

Найвагоміші джерела податкових надходжень в Україні:

податок на додану вартість;

податок на прибуток підприємств;

прибутковий податок з громадян;

акцизні збори;

збори за використання природних ресурсів;

плата за землю.

ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ДПС

Повноваження, функції, обов'язки та права органів податкової служ­би, крім рамкового Закону України «Про державну податкову службу в Україні», також закріплено в десятках інших загальних та спеціальних законодавчих і нормативно-правових актів. Умовно їх можна поділити на чотири групи.

Загальне законодавство: Конституція України, Бюджетний кодекс

України, Закони України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ,

«Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХІІ,

Кримінальний кодекс України (далі - КК), Кодекс України про адміністра­

тивні правопорушення та інші нормативно-правові акти.

Спеціальне законодавство: Закон України «Про державну подат­

кову службу в Україні», Указ Президента України «Про затвердження

Положення про Державну податкову адміністрацію України» від 13 лип­

ня 2000 р. № 886/2000, закони України «Про порядок погашення зобов'я­

зань платників податків перед бюджетами та державними цільовими

фондами» від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІП та «Про Державний реєстр

фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» від

22 грудня 1994 р. № 320/94-ВР, Указ Президента України «Про деякі за­

ходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р.

№817/98 та інші.

Законодавство про оподаткування: Закон України «Про систему

оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251-ХП, Декрет Кабінету Мі­

ністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р.

№ 56-93, закони України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня

1997 р. № 168/97-8Р, «Про оподаткування прибутку підприємств» від

28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР, Декрет Кабінету Міністрів України «Про

прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. № 13-92 та інші.

Нормативно-правові акти, що регулюють взаємодію податко­

вих органів з іншими контролюючими органами.

26

Розділ 1

ПОДАТКОВА МІЛІЦІЯ

Повноваження органів податкової міліції аналогічні повноваженням інших правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ та Служби безпеки України, хоча і дещо відрізняються предметом і основ­ними напрямками діяльності.

Права органів податкової міліції розширюю­ться за рахунок наділення їх повноваженнями податкових органів у фінансовій сфери

ЗАВДАННЯ

До головних завдань податкової міліції належать:

запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподат­

кування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адмі­

ністративні правопорушення;

розшук платників податків, які ухиляються від сплати податків,

інших платежів;

запобігання корупції в органах державної податкової служби та

виявлення її фактів;

забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної

податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з

виконанням службових обов'язків.

Широкий перелік завдань, що ставляться перед органами податкової міліції, можна згрупувати таким чином:

попередження податкових правопорушень;

припинення податкових правопорушень.

СТРУКТУРА

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі державної подат­кової служби, і здійснює:

контроль за додержанням податкового законодавства;

оперативно-розшукову діяльність;

кримінально-процесуальну функцію;

охоронні функції.

До складу податкової міліції входять:

Головне управління податкової міліції.

Слідче управління податкової міліції.

Управління боротьби з корупцією в органах державної податкової

служби Державної податкової адміністрації України.

Департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочин­

ним шляхом.

Управління податкової міліції, відповідні відділи податкової мілі­

ції, відділи боротьби з корупцією в органах державної податкової служ­

би відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Рес­

публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    27

6. Відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових ін­спекцій.

У складі податкової міліції діє спеціальний структурний підрозділ, який проводить роботу по боротьбі з незаконним обігом алкогольних на­поїв та тютюнових виробів.

ОБОВ'ЯЗКИ

Обов'язками податкової міліції є:

виявлення і припинення податкових правопорушень;

боротьба з корупцією;

взаємодія у виконанні рішень судів, постанов суддів, письмових

доручень прокурорів, слідчих про проведення пошукових дій, сприяння

їм у проведенні окремих процесуальних дій:

сприяння податковим органам, органам прокуратури, досудово-

го слідства, державної безпеки, внутрішніх справ та інших державних

органів у виявленні, попередженні і припиненні злочинів у сфері подат­

кового законодавства;

охорона.

ПРАВА

Повноваженнями органів податкової міліції є:

а)         виявлення, розкриття та припинення злочинів. При реалізації цих

повноважень податкова міліція має право:

проводити оперативно-розшукові заходи з метою виявлення попе­

редження і припинення фактів приховання доходів від оподатковування

та ухилення від сплати податків;

здійснювати досудове (попереднє) слідство в межах своєї компе­

тенції;

•           здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною

формою.

б)         застосування примусових заходів:

подання керівнику податкового органу про застосування арешту

активів платника податків;

прийняття рішення про тимчасову затримку таких активів на термін,

визначений законодавством;

в)         реагування на виявлені порушення податкового законодавства:

•           направлення попередження у вигляді письмових вимог керівни­

кам з метою усунення порушень, надання звітної та іншої документації в

установлений термін, ведення бухгалтерського обліку, а при необхідно­

сті - відновлення бухгалтерського обліку за рахунок коштів платника по­

датків та контроль за виконанням цих вимог;

г)          накладення стягнень.

Оскільки податкова міліція є органом дізнання та слідства, вона пору­шує кримінальні справи, керуючись правилами про підслідність (ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року, далі за текстом - КПК).

28

Розділ 1

Органи податкової міліції здійснюють досудове слідство у справах за такими злочинами:

ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207

КК);

незаконне відкриття або використання за межами України валютних

рахунків (ст. 208 КК);

легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

(ст. 209 КК);

умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових

платежів (п. 1 ст. 212 КК);

незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут неза­

конно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору

чи контрольних марок (ст. 216 КК);

фіктивне банкрутство (ст. 218 КК).

Крім того, якщо під час розслідування вказаних злочинів буде виявле­но деякі інші злочини, вони також підлягають розслідуванню слідчими податкової міліції. До таких злочинів належать:

привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зло­

вживання службовим становищем (ст. 191 КК);

заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання до­

вірою (ст. 192 КК);

незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та ін­

шими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх ви­

готовлення (ст. 200 КК);

контрабанда (ст. 201 КК);

порушення порядку заняття господарською та банківською діяль­

ністю (ст. 202 КК);

заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК);

фіктивне підприємництво (ст. 205 КК);

порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213

КК);

підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 215 КК);

доведення до банкрутства (ст. 219 КК);

приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК); незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК);

шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК);

створення злочинної організації (ст. 255 КК);

підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, вико­

ристання підроблених документів (ст. 358 КК);

зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК);

службове підроблення (ст. 366 КК);

службова недбалість (ст. 367 КК).

МЕТОДИ

Порушення справи розпочинається з винесення слідчим органом постанови про порушення кримінальної справи, в якій має бути за­значено приводи і підстави для порушення справи, статтю кримі­нального закону, за ознаками якої порушується справа, а також по­дальше її спрямування.

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    29

Після порушення справи починається досудове слідство, а орган ді­знання починає дізнання. При цьому встановлено, що досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців. В особливих випадках цей строк може бути продовжено прокурором до 6 місяців.

Орган дізнання, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії по встановленню особи, яка вчинила право­порушення. Після чого складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.

У справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти діб починаючи з моменту встанов­лення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється. У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти діб з моменту порушення справи.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді взяття його під варту дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з момен­ту обрання запобіжного заходу. Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Інші запобіжні заходи застосовуються за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду.

Досудове слідство закінчується складенням обвинувального виснов­ку, після чого справа передається на розгляд суду.

ПЕРЕВІРКИ

Податкові органи виконують функції перевірки дотримання суб'єкта­ми підприємницької діяльності (далі за текстом - СПД) вимог податково­го законодавства, тобто перевіряють чи правильно СПД обчислюють і сплачують податки та інші збори. До компетенції податкової служби належить контроль за:

операціями в іноземній валюті;

операціями з готівкою, зокрема, за дотриманням лімітів каси, роз­

рахунків із споживачами через електронні контрольно-касові апарати

(ЕККА) і товарно-касові книги (ТКК);

наявністю торговельних патентів;

наявністю державної реєстрації суб'єктів підприємництва та лі­

цензій на провадження тих видів підприємницької діяльності, які підля­

гають ліцензуванню.

Податківці мають право перевірити первинні документи, облікові ре­єстри, декларації, товарно-касові книги та показники електронних кон­трольно-касових апаратів, а також усі інші документи Вашого підпри­ємства, де містяться дані про нарахування та оплату податків і неподаткових платежів.

ПЛАНОВІ ПЕРЕВІРКИ

Планову виїзну перевірку проводять безпосередньо на підприємстві (чи на його об'єктах власності) за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності. Здійснювати такий захід дозволено не частіше, ніж раз на календарний рік. У планах перевірок чільне місце відводять тим підприємствам, де, НА ДУМКУ ПОДАТКОВОГО ОРГАНУ, ІСНУЄ

зо

Розділ 1

ВИСОКА ЙМОВІРНІСТЬ УХИЛЯННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ АБО ЇХ НЕПРАВИЛЬНОГО ОБЧИСЛЕННЯ.

Звертаємо Вашу увагу на таку обставину. Складаючи план перевірок, податкові органи конкретизують його за окремими ознаками. Інспекто­рам впадають в око насамперед ті дані, що можуть свідчити про змен­шення об'єктів оподаткування.

Такі відомості зазвичай містяться у відповідних звітних формах, які Ви подаєте до податкової щоквартально - декларації про прибуток під­приємства, дані про податок на додану вартість, розрахунки тощо. При цьому надто пильно приглядаються до тих фірм, що мають великі ва­лові витрати і водночас малі валові доходи, а також чималі суми від­шкодування з ПДВ.

ПІДСТАВИ для внесення фірми до найперших кандидатів на пере­вірку:

збитки чи відшкодування самі по собі здатні притягувати увагу податківців. Ця «прикмета», однак, не означає, що збитки та відшкоду­вання взагалі не варто відображати у звітності. Навпаки, це треба робити, але за умови, що Ви можете показати відповідні підтверджувальні доку­менти. Отже, якщо ви маєте збитки чи великі суми відшкодування з ПДВ, будьте готовими до візиту податківців - ви зазначені в їх списку серед перших;

а ось ще одна обставина, що слугує підставою для внесення Вашої фірми до річного (квартального) плану перевірок: у Ваших звітах зафік­совано, що в певному звітному періоді Ваші витрати істотно перевищу­ють доходи.

ІНШІ ОЗНАКИ, за якими податківці вносять підприємство до плану перевірок:

провадження зовнішньоекономічної діяльності;

користування податковими пільгами;

операції з підакцизними товарами.

Якщо Ви здійснюєте згадані операції, радимо бути особливо ретель­ними та уважними і дотримуватись усіх встановлених вимог.

Увагу податківців привертають - реклама, оголошення та інша інформація про Вашу фірму, одержана з різних джерел, про:

господарські зв'язки з шахрайськими фірмами;

несанкціоноване провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню;

провадження забороненої діяльності;

масштабні фінансові операції;

великі готівкові обороти.

Щоб запобігти неприємностям через «співпрацю» з шахрайськими фірмами, взаємини зі своїми партнерами формуйте на підставі ретельно укладених угод чи інших письмових документів (а надто в тих випадках, коли йдеться про контракти на великі суми). Якщо ж фірма - Ваш потен­ційний партнер - викликає у Вас підозру, то краще взагалі не мати з нею жодних справ.

ДОСВІД КОНТРОЛЮ

Податківців насторожує інформація про засновників фірми, згідно з якою:

останні (фізичні або юридичні особи) мали певні проблеми з органами влади, а це означає, що вже сьогодні-завтра Вас відвідають представники ДПА, щоб поставити Вам деякі запитання.

ПОЗАПЛАНОВІ ПЕРЕВІРКИ, ЗОКРЕМА-ЗУСТРІЧНІ ПЕРЕВІРКИ

Підставою для візиту інспекторів є факти, виявлені під час переві­рок Ваших контрагентів, які свідчать про те, що Ваше підприємство по­рушує норми законодавства. Під час зустрічної перевірки перевіряють до­кументи, що стосуються господарських зв'язків між підприємствами

та їх контрагентами. Тут податківців цікавить те, як ці господарські зв'яз­ки впливають на оплату податків в обох фірмах (наприклад, одним з пору­шень може бути неузгодженість даних документації фірм-контрагентів).

Підставами для зустрічної перевірки вважають такі обставини: письмовий запит контрольних органів до керівництва податкової ін­спекції за місцезнаходженням контрагента фірми, яку перевіряють, щодо господарських зв'язків з контрагентом;

письмове розпорядження керівництва податкової інспекції про пере­вірку партнерів фірми, яку вже перевіряють.

Додаткові підстави для позапланової перевірки:

Фірма вчасно не подає документи обов'язкової звітності;

Виявлено недостовірні дані в документах обов'язкової звітності;

Надійшла скарга з Вашого підприємства про те, що при здійсненні

перевірки посадові особи контролюючого органу порушили законодав­

ство;

Виникла потреба перевірити інформацію, що міститься в скарзі

особи, яка мала правові відносини з Вашою фірмою. Наводимо схему та­

кої перевірки. Спершу контрольний орган надсилає Вам письмовий за­

пит. Протягом 3 робочих днів від дати отримання цього звернення Ви

маєте дати пояснення (обов'язково - з документальним підтверджен­

ням). У цьому випадку контролюючий орган розпочинає перевірку;

Реорганізація або ліквідація підприємства.

З документальною перевіркою прийдуть також у тому разі, якщо під­приємство подає до податкової заяву про зміну адміністративного ра­йону.

ОПЕРАТИВНІ ПЕРЕВІРКИ

Йдеться про фірми, що працюють у сфері торгівлі, громадського хар­чування та послуг. Тут перевіряють, чи дотримується підприємство пра­вил здійснення готівкових розрахунків із споживачами і використання готівки в господарських розрахунках. А також, чи має фірма свідоцтво про державну реєстрацію, відповідні ліцензії та патенти, чи купує марки акцизного збору. Під час оперативної перевірки податківці можуть об­стежувати виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, які

32

Розділ 1

фірма використовує як юридичну адресу, тощо. Для проведення таких перевірок податкові органи складають окремі плани.

Крім того, податківці можуть перевіряти фірму за спеціальним запи­том правоохоронних органів, контрольно-ревізійної служби.

ВИЛУЧЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

Право вилучати документи було б логічним продовженням права їх перевіряти. Більше того, друге без першого нічого не варте: підмінивши, приховавши або знищивши докази порушень - документи (а вони нібито спеціально для цього створені!), СПД, що припустив порушення, ніби уникає відповідальності. Разом з тим не можна не визнати, що документи слугують не лише для перевірки, а й для забезпечення подальшого нор­мального функціонування бізнесу.

Практика свідчить, що порушники закону трапляються не лише серед підприємців, а й серед тих, хто за посадою начебто стоїть на сторожі за­кону, але фактично використовує надані йому повноваження для досяг­нення власних цілей. Вилучення усіх документів разом, з посиланням на саме лиш право їх вилучати, на жаль, є досить популярним заходом для вчинення певного тиску на СПД.

ДВА ПОРЯДКИ ВИЛУЧЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

Право вилучати (витребувати, одержувати тощо) документи надано законом багатьом різним органам контролю, але існує лише ДВА окремо регламентовані законодавством ПОРЯДКИ вилучення документів.

ПЕРШИЙ — передбачений Інструкцією про порядок вилучення поса­довими особами органів державної податкової служби України у підпри­ємств, установ та організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та інших плате­жів, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 1998р. №316, зареєстрованим у Мін'юсті України 18 грудня 1998 р. за № 802/ 3242 (далі - Інструкція).

ДРУГИЙ - передбачений КПК.

Преамбула до Інструкції вказує, що встановлений нею порядок засто­совується при вилученні у підприємств, установ та організацій тих до­кументів, що пов 'язані з обчисленням і сплатою податків та інших обо­в'язкових платежів до бюджету і свідчать про приховування (зани­ження) об'єктів оподаткування, несплату податків та інших платежів. Таким чином, об'єктом вилучення можуть бути САМЕ і ТІЛЬКИ ті до­кументи, що свідчать про приховування (заниження, несплату тощо), а не будь-які, що викликали підозру перевіряючого.

Для того, щоб такі документи виявити, повинні мати місце:

наявність ФАКТІВ приховувань, занижень, несплат тощо;

ПЕРЕЛІК конкретних документів, які про такі ФАКТИ свідчать.

Згідно з пунктом 3 Інструкції вилучення документів проводиться у разі

ВСТАНОВЛЕННЯ ПІД ЧАС ПЕРЕВІРКИ фактів приховування (занижен­ня) об'єктів оподаткування, несплати податків та інших платежів. Теоре-

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    33

тично, для того, щоб ФАКТ ПРИХОВУВАННЯ (заниження, несплати то­що) можна було б вважати ВСТАНОВЛЕНИМ, однієї перевірки недо­статньо, а потрібне або визнання такого приховування самим СПД, або судове рішення з цього приводу. На жаль, Інструкцію написано виходячи з припущення, що службові особи ДПА щодо виявлення чужих порушень не можуть помилятись!

Вилученню документів обов'язково повинна передувати перевірка, А НЕ НАВПАКИ.

Відповідно до пункту 2 Інструкції вилученню у підприємств підляга­ють фактично будь-які документи, за винятком тих, які містять відомо­сті, визначені в законодавчому порядку такими, що становлять державну таємницю, що однак не означає, що УСІ документи неодмінно мають бу­ти вилучені за найменших ознак порушення.

Йдеться про вилучення документів саме ПІДПРИЄМСТВА, тобто офіційних документів, наявність та ведення яких передбачені законом як обов'язкові. Щодо ОСОБИСТИХ документів (чернеток, листів, записни­ків та будь-яких інших), що належать працівникам підприємства або ін­шим особам і з якихось причин опинилися у приміщенні підприємства, то у порядку, передбаченому Інструкцією, ВОНИ ВИЛУЧЕННЮ НЕ ПІД­ЛЯГАЮТЬ НЕЗАЛЕЖНО ВІД ЗМІСТУ, відношення до суті справи та «викривної сили» - хоч би це була «чорна» касова книга.

У постанові про вилучення мають бути зазначені ВСІ без винятків документи, що вилучаються!

Дійшовши висновку про необхідність провести вилучення, службова особа органу контролю повинна скласти з цього приводу письмово вмо­тивовану постанову про проведення вилучення документів (далі - Поста­нова). Остання є підставою для вилучення і складається за формою, вста­новленою додатком до Інструкції. У Постанові обов'язково зазначається причина, з якої провадиться вилучення, тобто СКЛАД ВИЯВЛЕНОГО ПЕРЕВІРКОЮ ПОРУШЕННЯ.

Перелік документів, що вилучатимуться, службова особа органу кон­тролю має визначити ПЕРЕД ВИЛУЧЕННЯМ (п. 7 Інструкції"). Різниця між вилученням та обшуком полягає в тому, що ВИЛУЧАЮТЬСЯ доку­менти, відносно яких перевіркою на момент вилучення ВЖЕ встанов­лено, що вони існують і дійсно пов'язані з виявленим порушенням, а не РОЗШУКУЮТЬСЯ документи, які можливо теж коли-небудь стануть податківцям у пригоді. Перелік документів також наводиться у Постано­ві. Документи, не перелічені у Постанові, вилученню не підлягають!

Форма Постанови вимагає КОНКРЕТНОГО зазначення документів, що будуть вилучатися: їх НАЗВ та вказівок, з яким порушенням ці доку­менти пов'язані або про що вони свідчать. Тобто не можуть вилучатися ВЗАГАЛІ ВСІ документи підприємства або всі документи ПЕВНОЇ КАТЕГОРІЇ (наприклад «документи за 2000 рік» чи «податкові наклад­ні»), оскільки НЕ ВСІ вони свідчать про приховування або пов'язані з

2.0130424

34         Розділ 1

певним порушенням. Боріться за колений вилучений документ, хай податківці Вам доведуть - як САМЕ ЦЕЙ документ свідчить про конкретні порушення!

Форма Постанови передбачає її затвердження керівником, а не за-ступником(!) відповідного податкового органу.

Податківці можуть вилучати документи, ТІЛЬКИ залишивши Вам їх копи!

Органи ДПА «мають право вилучати (із залишенням копій) у підпри­ємств, установ та організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які пору­шують порядок заняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні по­свідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи» (п. 6 ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні»).

Постанова про вилучення документів, яка не підписана керівни­ком відповідного податкового органу або не має печатки, - недійсна!

Присутність директора при вилученні необов'язкова.

Пункт 4 Інструкції ПРЯМО вказує, що «вилучення документів здій­снюється в присутності ТИХ посадових осіб підприємства, У ЯКИХ вилу­чають документи». Таким чином, службова особа органу ДПА зобов'яза­на забезпечити присутність при вилученні САМЕ ТІЄЇ службової особи підприємства, у чиєму службовому розпорядженні (віданні) ці документи знаходяться, тобто особи, яка БЕЗПОСЕРЕДНЬО відповідає за стан ве­дення, зберігання та наявність документів.

Зазначена передумова вилучення особливо важлива для підприємств, облік у яких ведуть ДЕКІЛЬКА осіб.

Не відмовляйтесь підписувати документи про вилучення! Єдине, чого можна досягти відмовами від підписання таких документів, це на­шкодити СОБІ! А відмова отримувати копії вилучених документів, Про­токолу та Опису - це просто безглуздя, яке тільки розв'язує руки «вилу-чальникам» для знищення чи підробки документів підприємства. Усі формальності процедури (копії, підписи, описи тощо) перш за все забез­печують інтереси підприємства, обмежуючи можливості перевіряючих.

Коли ж вилучаються документи, пов'язані з рухом товарів на складі, необхідна присутність особи, яка веде саме цю ділянку обліку, а не ди­ректора чи головного бухгалтера, котрі можуть бути просто не в курсі справи щодо наявності певного документа, місця його знаходження на даний момент, не мати ключа від сейфа тощо. Тільки безпосередньо від­повідальна особа достовірно знає, де знаходяться документи, і тільки во­на може дати щодо їх змісту вичерпні пояснення (наприклад, що доку­мент - лише проект, який «не пішов у роботу», а замість нього пізніше був складений такий-то інший документ, або що документ слід розгляда­ти у зв'язку з іншими документами, тоді він сприйматиметься інакше, то­що). Завдяки цьому вилучення документів не перетворюватиметься на обшук, а можливо, з урахуванням наданих пояснень, у ньому взагалі від­паде потреба.

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    35

У цьому ж контексті слід розуміти вказівки пункту 7 Інструкції про встановлення службовою особою органу ДПА, яка проводить вилучення, місця знаходження або зберігання документів ПЕРЕД вилученням, як у сенсі встановлення їх фізичного місця перебування на даний момент, так і в сенсі їх перебування у віданні тієї чи іншої службової особи підприєм­ства, присутність якої при вилученні необхідно забезпечити.

Присутність при вилученні керівників підприємства або відповід­них підрозділів не обов'язкова, але бажана в інтересах самого підпри­ємства.

Вилучення оформляється складанням Протоколу та Опису і прово­диться обов'язково з відома керівників підприємства: службова особа органу ДПА, яка здійснюватиме вилучення, подає керівникам підприєм­ства Постанову, складену та засвідчену в установленому порядку. У ви­падку недооформлення документи дооформлюються службовими особа­ми підприємства ДО вилучення в присутності представника органу ДПА. Чинне законодавство не обмежує часу дооформления.

Вилучення оформляється Протоколом, в якому фіксуються усі обста­вини процесу. Крім того, службова особа органу ДПА, яка здійснює ви­лучення документів, складає опис оригіналів документів, що вилучені зі справ (далі - Опис), за формою згідно з додатком 3 до Інструкції, про що робить запис у Протоколі. За невеликої кількості документів, що вилуча­ються, Опис можна окремо не складати, але у цьому разі вся інформація, що підлягала б занесенню до Опису, МАЄ БУТИ ВИКЛАДЕНА У ПРО­ТОКОЛІ.

У присутності службової особи підприємства службова особа ор­гану ДПА, яка здійснює вилучення документів, знімає з них копії. Копії вручаються керівнику підприємства, про що робиться позначка в Протоколі.

Присутні при вилученні особи мають право робити заяви з приводу всіх дій посадових осіб органу державної податкової служби під час про­ведення вилучення документів; такі заяви піддягають занесенню до Про­токолу. Заяви можуть стосуватись пояснень щодо документів, які вилу­чаються. Якщо деякі з документів, що підтягають вилученню, опинились у працівника підприємства вдома, а отже, на робочому місці відсутні (у принципі, це є порушенням, але БЕЗКАРНИМ!), про це обов'язково треба заявити і запропонувати негайно ці документи доставити, що унеможливить обвинувачення у фабрикації або підміні документів!

Копії Протоколу та Опису (у разі складання останнього) вручаються під розписку тим службовим особам підприємства, у яких було здійсне­но вилучення документів. У випадках вилучення документів у ДЕКІЛЬ­КОХ службових осіб підприємства має складатись стільки Протоко­лів та Описів, у скількох осіб проводяться вилучення, хоча б вони здійснюваоись на підставі однієї Постанови.

Протокол подається для підписання посадовим особам підприємства ДВІЧІ. Першого разу, безпосередньо після складання, він подається тим службовим особам підприємства, які були присутні при вилученні (серед них повинна бути і та службова особа підприємства, у якої безпосеред­ньо вилучались документи). Другого разу та службова особа підприєм­ства, у якої було вилучено документи, розписується у Протоколі в одер-

ЗЄ        Розділ 1

жанні копій Протоколу та Опису. Щодо керівника (одного з керів­ників) підприємства, то він підписує Протокол або як один із присутніх, або як особа, у якої проводиться вилучення, в інших випадках підписан­ня ним Протоколу не передбачено.

Форма Опису передбачає його підписання керівником та головним бухгалтером підприємства, хоча вони можуть і не бути присутніми при вилученні, а службові особи підприємства, у яких (і в чиїй присутності) проводилось вилучення, в Описі не підписуються, а тільки у Протоколі.

У разі незгоди зі змістом Протоколу (а не з діями «вилучальників») службові особи підприємства можуть відмовитися від його підписання. У цьому разі службовим особам підприємства надається право письмово пояснити причини відмови. Таке пояснення може бути складене як одра­зу, так і пізніше, але намір зробити це краще задекларувати заздалегідь, підписавши Протокол із відповідним застереженням (наприклад: «Заува­ження до Протоколу додаються» або «З Протоколом категорично не зго­ден»).

Якщо службова особа органу державної податкової служби, яка здійс­нює вилучення, відмовляється підписати копії або засвідчити в Описі відсутність на оригіналах ознак підробки, слід зробити про це заяву із за­несенням до Протоколу або підписати Протокол із застереженням про такі обставини.

Права вилучати документи БЕЗ ЗАЛИШЕННЯ ЇХ КОПІЙ подат­ківцям не надано. Залишення копій - не право підприємства, а ОБО­В'ЯЗОК ПОДАТКІВЦІВ, не виконавши який, вони своїм правом на ви­лучення документів БЕЗ ЗГОДИ суб'єкта вилучення скористатись НЕ МОЖУТЬ.

Копії повинні бути задовільної якості, щоб усі елементи оригінально­го зображення чітко розпізнавалися. Втім, жодна копія не рівноцінна оригіналу: експертиза копій (зокрема, підписів, наявності та походжен­ня ознак підробки тощо) не проводиться. Тому службова особа органу ДПА, яка здійснює вилучення, повинна ретельно оглянути документи і ПРО ВСІ ПІДЧИСТКИ, ВИПРАВЛЕННЯ ТА ІНШІ ОЗНАКИ МОЖЛИ­ВОЇ ФАЛЬСИФІКАЦІЇ ЗРОБИТИ ВІДМІТКУ В ОПИСІ (де помічено, які саме), а за відсутності таких В ОПИСІ ЗАЗНАЧИТИ - ОЗНАК ФАЛЬСИ­ФІКАЦІЇ НЕ ВИЯВЛЕНО.

Службова особа органу ДПА, яка здійснює вилучення, зазначає на ко­піях документів підставу та дату їх вилучення. Слід наполягти, щоб вона також засвідчила копії особистим ПІДПИСОМ, а у разі відмови вимагати детальної фіксації змісту документів в Описі.

Якщо виявлені порушення визнаються підприємством і відповід­ний акт належним чином складено і підписано, жодної підстави ще й вилучати документи у податківців немає. Проте будь-яка АКТИВНА протидія є безперспективною!

Часто податківці, особливо коли йдеться про невеличкі фірми або гро-мадян-підприємців, влаштовують вилучення де-факто без вилучення де-юре. Під якимось приводом викликають на перевірку з документами до себе, та ще й пропонують написати прохання про проведення перевірки у приміщенні податкової інспекції у зв'язку з відсутністю власного офісу. Завдяки такому «трюку» вони не тільки фактично заволодівають УСІМА

ДОСВІД КОНТРОЛЮ

документами, а й уникають будь-якої формальності, зокрема залишення копій та складання Протоколу і Опису вилучених документів. Далі події розвиваються приблизно за таким сценарієм: перевірка проводиться си­лами ледь не всього відділу, абсурдний акт, з яким той, кого перевіряли, не погодиться, далі - буцімто додаткова перевірка, виклик до податкової міліції, шантаж, залякування та вимоги сплатити те, що нарахували «зі стелі», «бо буде ще більше»... А документи ніхто не повертає, копій нема, і СПД вже і сам не знає, чи дійсно він припустився порушень, чи його просто ошукують податківці, чи ті документи, що він сам добро­вільно приніс до ДПА, були та раптом «зникли», чи... і він хоче, аби все це швидше скінчилось! Є тільки один спосіб гарантувати себе від такого перебігу подій - документи не віддавати! Пункт 1 статті 11 Закону про ДПС надає податківцям право «викликати посадових осіб, громадян ДЛЯ ПОЯСНЕНЬ щодо джерела отримання доходів, обчислення сплати податків, інших платежів», але НЕ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ДОКУМЕН­ТАЛЬНИХ ПЕРЕВІРОК!

ПОВЕРНЕННЯ ВИЛУЧЕНИХ ДОКУМЕНТІВ

Лам 'ятайте!

Повернення вилучених документів може бути небезпекою біль­

шою, ніж вилучення!    

Вилучені документи передають на зберігання до органу державної податкової служби, де їх оглядають, перевіряють та досліджують. За рішенням керівників органу державної податкової служби вилучені до­кументи підприємства також можуть передаватися підрозділам податко­вої міліції або іншим правоохоронним органам.

Виходячи з того, що вилучення документів є заходом примусового позбавлення підприємств можливості ними користуватися (п. 1 Інструк­ції), а також засобом запобігання їх знищенню, підробці тощо (п. 6 Ін­струкції), доступ до вилучених документів посадових осіб підприємства протягом усього цього часу не передбачається (для цього підприємству і залишають копії).

Перевіривши та дослідивши вилучені документи, орган державної по­даткової служби, за рішенням його керівників, повертає документи під­приємству під розписку про одержання документів з кур'єром або пере­силає поштою.

На жаль, час від вилучення до повернення документів законодавчо не обмежений.

Процедура повернення в Інструкції детально не описана, однак вона за­слуговує на окремий розгляд, оскільки потенційно становить для підприєм­ства БІЛЬШУ небезпеку, ніж процедура вилучення. Варто пам'ятати, що жодна перевірка не є останньою чи остаточною, а при поверненні докумен­тів не можна виключити цілком природних помилок, тим більш імовірних, Що документи можуть мандрувати з однієї установи до іншої невизначе-ну кількість разів та часу. Крім того, не можна виключити, з боку окремих

38         Розділ 1

співробітників контролюючих та правоохоронних органів, свідомих спроб псевдоповернення документів (тобто не всіх, не тих, у зміненому стані, ко­пій замість оригіналів тощо) з наступним СПРАВЖНІМ повторним вилу­ченням через деякий час. Таке може бути зроблено з метою приховати фак­ти втрати або умисного псування документів після їх вилучення або з про­вокаційною метою.

При отриманні документів після вилучення треба:

їх перерахувати;

звірити їх зміст з Описом (Протоколом) вилучення та наявними у

підприємства копіями;

ретельно оглянути їх на предмет змін стану (наприклад, залитий ка­

вою, чорнило розмазане, піваркуша відірвано тощо), появи або зникнен­

ня написів (згідно з п. 14 Інструкції на вилучених документах заборо­

няється робити будь-які відмітки та написи), підчисток тощо.

Коли найменші зміни порівняно з первісним станом виявлено, слід на­полягти на складанні відповідного акта - аж до відмови отримати доку­менти назад (якщо при вилученні документів було дотримано усі необхід­ні формальності, підприємство не потребує їх нагального повернення).

Якщо документи надіслані поштою, розпечатувати конверт необхідно у присутності не менш як двох свідків, бажано, сторонніх осіб. У їх при­сутності провести описані вище процедури та, за необхідності, скласти відповідний акт, один примірник якого надіслати органу, що повернув ці документи. Копії документів, що були залишені при їх вилученні, бажано зберігати і після повернення оригіналів протягом усього строку (зазвичай це 3 роки) зберігання оригінальних документів - про всяк випадок.

ВИЛУЧЕННЯ ДОКУМЕНТІВ У ГРОМАДЯН СПД -ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Порядок реалізації посадовими особами податкової інспекції їх права вилучати у ПІДПРИЄМСТВ документи, що свідчать про несплату подат­ків, тощо, вичерпно регламентований розглянутою вище Інструкцією.

Щодо вилучення ними ТАКИХ документів у ГРОМАДЯН - суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб (далі СПДФО) та отримува­чів інших доходів, зокрема адвокатів, нотаріусів та інших, які повинні вести облік доходів та витрат, то Інструкцією таке НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО. Більше того, таке право не передбачено ні наведеним пунктом 6 статті 11 Закону про ДПС, ні будь-яким іншим пунктом цього Закону, ні іншими законодавчими актами України.

У цитованому пункті Закону про ДПС йдеться про вилучення (1) ТІЛЬКИ у громадян - суб'єктів підприємницької діяльності (2) ТІЛЬКИ у разі порушення ними порядку заняття підприємницькою діяльністю (3) ТІЛЬКИ реєстраційних посвідчень та спеціальних дозволів (ліцензій, па­тентів тощо) (4) з наступною передачею матеріалів про такі порушення органам, що видали ці документи.

А у ПІДПРИЄМСТВА, навпаки, - аналогічні документи посадовими особами органів державної податкової служби В ЖОДНОМУ РАЗІ вилу­ченню не підлягають.

Щодо громадян зазначимо також, що практичні наслідки вилучення у

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    39

них податківцями названих документів досить невизначені, оскільки та­ке вилучення не зупиняє і не припиняє чинності цих документів (тобто відповідного права суб'єкта на здійснення певної діяльності тощо), а права скасовувати посвідчення (дозволи, ліцензії тощо), видані іншими установами, органам ДПА НЕ НАДАНО. Крім того, потребує конкрети­зації ряд процедурних та інших питань, пов'язаних з таким вилученням, зокрема, перелік об'єктів можливого вилучення (наприклад, чи може ви­лучатись у підприємця-таксиста посвідчення водія), підстави такого ви­лучення (характер порушень, їх повторюваність тощо), механізм вилу­чення (ким, за чиїм рішенням, у чиїй присутності, зі складанням якого документа тощо), терміни передачі матеріалів про порушення органам, що видали ці документи... - одним словом, ПОРЯДОК. Оскільки безпо­середньо Закон про ДПС такого порядку не встановлює, останній має бу­ти затверджений окремо, аналогічно до Інструкції. За відсутності такого порядку вказане право органів державної податкової служби НЕ МОЖЕ БУТИ РЕАЛІЗОВАНО (хіба що підприємець САМ свої папери віддасть).

Лам 'ятайте!

Ніколи  нічого не можна підписувати  при  попередній  бесіді

в будь-яких органах контролю!

Відповідно до закону, працівники податкової служби можуть запро­шувати громадян для перевірки правильності нарахування та своєчасно­сті сплати ними податків, інших платежів. Запрошення повинно бути ви­кладене у письмовій формі і направлене рекомендованим листом, де за­значаються підстави виклику, дата і година, на яку викликається грома­дянин.

Хоча на практиці такі вимоги не завжди дотримують. Зокрема, подат­ківці полюбляють зателефонувати на фірму (додому до приватного під­приємця) і повідомити: «Завтра приходьте в такий-то кабінет. Поговори­мо». На запитання: «Про що?» зазвичай готова відповідь: «Там поба­чите». Ніколи не йдіть!

Запрошувати до податкової інспекції повинні рекомендованим лис­том, обов'язково на офіційному бланку, за підписом посадової особи ДПС (а у звичайній податковій інспекції це начальник і його заступни­ки!) і з печаткою. В іншому разі треба зателефонувати до органу ДПС і просити надіслати таке запрошення згідно з статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»

САМОЗАХИСТ

ВІД КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЗА УХИЛЯННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ

Що може бути важливіше, аніж захист самого себе від усіляких нега­раздів, а тим більше, від кримінального переслідування за ухиляння від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, відповідно до статті 212 КК?

40

Розділ 1

Статтею 2 КПК встановлено, що завданням кримінального судочин­ства € забезпечення правильного застосування Закону, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинов-иий ие був покараний. Досвід застосування кримінального законодав­ства в Україні доводить, на жаль, зворотне. Щоб уникнути покарання за невчинені злочини, варто зважити на цей розділ.

За ухиляння від сплати податків, зборів, інших обов'язкових плате­жів (далі - податки) передбачена кримінальна відповідальність відповід­но до статті 212 КК, прийнятого 5 квітня 2001 р.

Наводимо повний текст згаданої статті.

Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів,   інших обов'язкових платежів

1.         Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових

платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановле­

ному законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, уста­

нови, організації, незалежно від форми власності або особою, що займа­

ється підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи

будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння

призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних

цільових фондів коштів у значних розмірах, -

карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати пев­ні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.         Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або

якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи

державних цільових фондів коштів у великих розмірах, -

караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п 'яти років, з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю на строк до трьох років.

3.         Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті,

вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, збо­

рів, інших обов'язкових платежів, або якщо вони призвели до фак­

тичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів

коштів в особливо великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п 'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

4.         Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною пер­

шою та другою цієї статті, звільняється від кримінальної відпові­

дальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідально­

сті сплатила податки, збори (обов 'язкові платежі), а також відшко­

дувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові

санкції, пеня).

Пр и мітка. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищу­ють установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів гро-

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    41

мадян, під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і ін­ших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, ін­ших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Кримінальну відповідальність за відхилення несе службова особа СГ, тобто особа, яка має право підпису фінансово-господарських докумен­тів. Зазвичай, на кожному підприємстві таке право підпису мають дирек­тор, його заступник і головний бухгалтер. У разі коли фінансові доку­менти підписує одна особа, вона одержить значно менший строк або, того краще, відбудеться штрафом. Однак варто нагадати, що нашу судо­ву систему й органи дізнання, а також прокуратуру «вигідно» відрізняє від аналогічних закордонних інституцій яскраво виявлений обвинувачу-вальний ухил, що звичайно призводить до максимальних строків пока­рання. У такій ситуації питання здійснення захисту СЕБЕ стає вкрай ак­туальним.

Статтею 57 Конституції України кожному громадянину гарантоване право знати свої права та обов'язки.

Ухиляння від сплати податків має свою специфіку порівняно з інши­ми видами злочинів, і, відповідно, має свої особливості здійснення захис­ту по даній категорії кримінальних справ. Насамперед необхідно визна­чити, хто може бути захисником і з якого моменту допомога захисника необхідна. Захисником може бути будь-який юрист - не тільки адвокат. До участі у кримінальній справі в якості захисника за згодою підсудного можуть бути допущені його близькі родичі, опікуни або піклувальники.

Під захисником розуміється НЕ ТІЛЬКИ АДВОКАТ, а й кваліфікова­ний юрист, співробітник юридичної фірми, який має відповідну ліцензію Мінюсту на право займатися юридичною діяльністю. Слід зазначити, що, з огляду на специфіку кримінальних справ про ухиляння від сплати податків, обов'язковою треба вважати на наявність у захисника досвіду ведення справ у господарському суді, оскільки одночасно зі здійсненням захисту по кримінальній справі може мати місце необхідність подачі по­зовної заяви в господарський суд про визнання рішення відповідної по­даткової інспекції недійсним.

У відповідності зі статтею 94 КПК України необхідною умовою для порушення кримінальної справи є:

Заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій (у то­

му числі органів державної податкової служби), посадових осіб, пред­

ставників влади або окремих громадян (п. 16 ст. 11 Закону України

«Про державну податкову службу в Україні»),

Явка з повинною.

Інформація, опублікована в пресі.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором

або судом ознак злочину.

До ухвалення рішення про порушення кримінальної справи про ухи­ляння від сплати податків виконується ряд заходів:

42         Розділ 1

проведення документальної перевірки суб'єкта господарської (під­приємницької) діяльності;

витребування і вилучення документів СГД тощо;

допит свідків, підозрюваних і обвинувачуваних (при розслідуванні ухилянь від сплати податків - це найчастіше застосовувані слідчі дії!).

Спочатку службові особи (керівники підприємств і головні бухгалтери або фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності) допитуються як свідки по кримінальній справі. Володіючи звичайними, загальними знаннями про статус свідка, ці особи НЕ НАДАЮТЬ ОСОБЛИВОГО ЗНАЧЕННЯ своїм показанням і не розуміють усіх наслідків своїх дій -поводяться безтурботно. Однак відповідно до статті 65 КПК України до­казами у кримінальній справі є фактичні дані, що, зокрема, встанов­люються показаннями свідка!!!

Надалі ці протоколи допиту свідків будуть доказами, у тому числі ДОКАЗАМИ ПРОВИНИ ОСІБ, ЩО СПОЧАТКУ ДАВАЛИ ПОКАЗИ В ЯКОСТІ СВІДКІВ!!!

Відповідно до статті 68 КПК України в якості свідка може бути допи­тана КОЖНА ОСОБА по обставинах, що підлягають встановленню по даній справі. Статтею 167 КПК України встановлено, що свідка можна допитувати про факти, що стосуються даної справи, а також про осо­бу підозрюваного або обвинувачуваного. Дуже важливим є положення статті 170 КПК України, відповідно до якого по закінченні допиту СЛІД­ЧИЙ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ ПРЕД'ЯВИТИ СВІДКУ ПРОТОКОЛ ДОПИ­ТУ ДЛЯ ПРОЧИТАННЯ, І СВІДОК МАЄ ПРАВО ПРОСИТИ ПРО ВНЕСЕННЯ ДОПОВНЕНЬ І ПОПРАВОК ДО ПРОТОКОЛУ. Тому після допиту свідку варто уважно ознайомитися з протоколом допиту і, за наявності неточностей у записах або помилок, просити слідчого внести необхідні зміни до протоколу допиту і тільки після їх внесення -підписувати. Ставитися до цього уважно, оскільки від правильного від­ображення в протоколі показань свідка може залежати як доля самого свідка, так і інших людей, стосовно яких даються показання.

Усі особи фірми, обізнані, на думку слідчого, з даними про платника податків, можуть бути допитані в якості свідків: засновники, праців­ники бухгалтерії, юрисконсульти, персонал підприємства (секретарі, во­дії) та ін., а також працівники інших підприємств. Як свідки також допи­туються і працівники податкових інспекцій, котрі здійснювали перевірку такого платника податків.

Статтею 69 КПК України визначене коло осіб, які НЕ МОЖУТЬ БУ­ТИ ДОПИТАНІ У ЯКОСТІ СВІДКІВ. Для категорії кримінальних справ з ухиляння від сплати податків до переліку осіб, зазначених у ст. 69 КПК України, можна віднести захисників підозрюваного, обвинувачувано­го або підсудного про обставини, що стали їм відомі в зв'язку з вико­нанням обов'язків захисника.

Ще більш широко визначене коло осіб, які не підлягають допиту, в Законі України «Про адвокатуру», відповідно до якого адвокат, його помічник, службові особи і технічні працівники адвокатських об'єднань не можуть бути допитані як свідки по всіх питаннях, з яких громадя­нин або юридична особа звернулись до адвоката, по суті консультацій,

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    43

порад, роз'яснень, інших даних, отриманих адвокатом, при здійсненні ним своїх професійних обов'язків. Зазначені відомості є адвокатською таємницею, нерозголошення якої є обов'язком адвоката.

При перевірці податковою інспекцією й упорядкуванні акта перевір­ки СГД має право звернутися до адвоката для одержання необхідної кон­сультації.

На жаль, законодавство України, не передбачає права адвоката бути присутнім на ДОПИТІ ОСОБИ В ЯКОСТІ СВІДКА - адвокат може бу­ти присутнім при такому допиті тільки з дозволу слідчого, котрий, як правило, неможливо отримати. Таке становище не є нормальним і потре­бує зміни, оскільки громадяни при допиті в якості свідків позбавлені процесуальних прав для свого захисту. Тому перед таким допитом необ­хідно отримати консультацію адвоката (юриста). Тут необхідно зважити на те, що якщо допит свідка проводиться за клопотанням підозрюва­ного, обвинувачуваного або їх адвоката, то адвокат має право брати участь у цій слідчій дії. Велика увага, яка приділяється в цьому розділі свідку, пояснюється тим, що саме на початкових етапах слідства гро­мадяни роблять серйозні помилки, що подалі ускладнює здійснення захисту.

Відмовитися від дачі показань свідок не може, оскільки за відмову від дачі показань і свідомо неправдиві показання передбачена кри­мінальна відповідальність. Нагадати про це до початку допиту слідчий і суд ніколи не забудуть. А от роз'яснити положення статті 63 Конститу­ції України, відповідно до якого особа не несе відповідальності за від­мову давати показання або пояснення стосовно себе, членів своєї сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом, можуть і забути, з різних причин... Повідомити допитуваного про зміст зазначеної статті повинні безпосередньо перед допитом, а не під час допиту або після його закінчення відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця». Якщо при проведен­ні дізнання або досудового слідства підозрюваному, обвинувачуваному не було роз'яснене положення статті 63 Конституції, то показання зазна­ченої особи визнаються судом отриманими з порушенням закону, що тягне неприпустимість їх використання як засобів доказування.

Суб'єктами злочину, передбаченого статтею 212 КК, є, у відповідно­сті зі КК, особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Ними можуть бути будь-які громадяни, зобов'язані подавати до податкових ін­спекцій декларації про податки, платити податки, а також службові осо­би підприємств, організацій, установ, незалежно від форми власності, на яких покладено обов'язки нарахування і сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Підозрюваний і обвинувачуваний відповідно до статей 43, 43і КПК наділені низкою прав, найважливішими з яких є:

ЗНАТИ, У ЧОМУ ЙОГО ПІДОЗРЮЮТЬ і в чому ВІН ОБВИНУВА­

ЧУЄТЬСЯ;

давати показання або відмовитися їх давати і відповідати на запи­

тання;

44         Розділ 1

заявляти клопотання і відводи;

подавати докази;

мати захисника і побачення з ним ДО ПЕРШОГО ДОПИТУ.

Перед допитом особи в якості підозрюваного або обвинувачуваного

їй мають бути роз'яснені передбачені законом її права, а допитуваний має право ЗАЖАДАТИ ПОБАЧЕННЯ З АДВОКАТОМ, ПРИЧОМУ НЕ З ЯКИМ ЗАВГОДНО, А З ТИМ КОНКРЕТНИМ АДВОКАТОМ. ЯКОМУ ТАКА ОСОБА ДОВІРЯЄ. При цьому слідчий (а в суді - суддя) не має права примушувати до вибору того або іншого захисника і зобов'язаний дати необхідний час для ТАКОГО запрошення. На жаль, існує порочна практика нав'язування адвоката, і іноді складається враження, що де­які з адвокатів, «які рекомендовані» правоохоронцями, більше сприяють встановленню вини «свого» клієнта, а не захисту його інтересів. Зазначе­не не стосується випадків призначення захисника у справах, по яких за­коном передбачена його обов'язкова участь, а він не запрошений ні об­винувачуваним, ні іншими особами за його дорученням (ст. 46,47 КПК).

Особа, стосовно якої ведеться слідство, а в суді - підсудний, може відмовитися давати показання і відповідати на запитання. Але адво­кат, прийнявши на себе обов'язки захисника, відмовлятися не може і зо­бов'язаний використовувати всі надані йому законом засоби захисту прав і законних інтересів свого підзахисного.

Приготування адвоката до здійснення захисту при розслідуванні ухи­лянь від сплати податків включає такі елементи:

1.         Вивчення установчих та інших документів, що регулюють господар­

ську діяльність платника податків (свідчень, ліцензій, патентів, догово­

рів, угод тощо), і встановлення переліку службових осіб, відповідаль­

них за нарахування і сплату податків.

2.         Вивчення документів, виданих органами державної податкової

служби стосовно цього платника податків (акти перевірок, рішення, ін­

касові доручення і розпорядження), і встановлення відповідності їх фор­

ми й змісту нормам законодавства.

Встановлення, на основі зазначених у попередньому пункті доку­

ментів, норм податкового законодавства, що, на думку працівників по­

даткової інспекції, порушені, з їх співставленням як із текстом конкрет­

ної норми, так і нормативного акта в цілому і визначення, у чому кон­

кретно ці порушення полягають.

Визначення розміру несплаченного податку і зіставлення його з

розміром, визначеним податковими органами.

Попереднє з'ясування і встановлення причин, з яких відбулася

несплата податків, а також обставин, що пом'якшують відповідаль­

ність.

Зазначені дії повинні бути виконані адвокатом на будь-якій стадії кри­мінального процесу, на якій він запрошується для здійснення захисту.

Джерела інформації для захисника:

документи, що мають відношення до сплати податків;

дані, отримані від працівників підприємства, щодо посадових чи служ­бових осіб підприємства, по якому ведеться розслідування про ухиляння від сплати податків;

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    45

думка фахівців, які володіють спеціальними знаннями у сфері оподат­ковування.

Подальші дії захисника:

клопотання по допиту свідків;

призначення тієї або іншої експертизи;

проведення додаткових документальних перевірок;

підготовка питань, що необхідно поставити на розгляд експертизи, і з'ясування їх у свідків.

У процесі досудового і судового слідства спочатку зібрана інфор­мація підлягає перевірці, уточненню і доповненню.

Що ж має бути доведене обвинуваченням при розслідуванні ухи­лянь від сплати податків?

Насамперед мають бути доведені подія і розмір несплаченных подат­ків. Податковими органами повинен бути зроблений розрахунок суми податків, що їх платник повинен був сплатити до бюджету або у держав­ні фонди (з посиланням на закони, якими такий податок і порядок його обчислення передбачені). При цьому стороні, що захищається, необхідно дуже уважно ставитись до застосовуваних податківцями нормативних актів — чи застосовується той нормативний акт, що діяв, коли даний податок підлягав сплаті, і чи немає інших нормативних актів, що впливають на порядок визначення і сплати даного податку?

Крім законів, оподатковування в Україні регулюється великою кіль­кістю підзаконних нормативних актів, причому їх сукупність нестабиль­на і суперечлива. При здійсненні захисту доцільно виходити з таких мір­кувань.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен громадянин чи СГД зобов 'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, уста­новлених законом. Відповідно до пункту 4 «Перехідних положень» Кон­ституції України Президенту України було дане право протягом трьох років видавати укази з економічних питань, не врегульованих законодав­ством. Безумовно, оподатковування відноситься до економічних питань. Однак в Україні діє ряд законів, якими встановлений перелік податків, по­рядок визначення їх розмірів і сплати. У той же час був виданий ряд указів Президента, що регулювали особливості оподатковування, а також вводи­ли гербовий збір, що був практично новим, не передбаченим законами, податком. Укази Президента, видані з питань, що вже були урегульовані законами України, і не відповідають законам, можуть стати підставою для кримінальної відповідальності громадян, з тих або інших причин порушивших пі підзаконні акти.

Саме перед захисником постає задача визначення відповідності нор­мативного акта, що регулює оподатковування, закону і Конституції, а за­кону - Конституції, і, тільки за наявності обгрунтованих сумнівів у за­значеній відповідності, - доведення до суду своєї думки шляхом заяви клопотань і надання доказів. Дуже важливим, із позиції захисника, є пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосуван­ня Конституції України при здійсненні правосуддя», відповідно до якого суди повинні виходити з того, що нормативно-правові акти державного

46         Розділ 1

або іншого органу (акти Президента України, постанови і розпоряджен­ня Кабінету Міністрів України, накази й інструкції міністерств і ві­домств) підлягають оцінці на відповідність їх як Конституції, так і за­кону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що норматив­но-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає або су­перечить закону, суд зобов'язаний застосувати закон, що регулює ці правовідносини. Крім того, відповідно до пункту 2 зазначеної постано­ви - у разі непевності щодо того, чи відповідає Конституції України за­стосований закон або закон, що підлягає застосуванню по конкретній справі, суд, за клопотанням учасників процесу, припиняє розгляд справи і звертається з мотивованим визначенням (постановою) до Верховного Суду України, який у відповідності зі статтею 150 Конституції може звертатися до Конституційного Суду України з питанням про відповід­ність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої касаційної або наглядової інстанції на будь-якій стадії розгляду справи.

Також обов'язковим елементом, що підлягає доведенню по криміналь­ній справі, є винуватість (п. 2 ст. 64 КПК).

Ухиляння від сплати податків повинно бути вчинено тільки умисно, тобто суб'єкт повинен усвідомлювати, що його дія (або бездіяль­ність) СПРИЧИНЯТЬ НЕСПЛАТУ ПОДАТКУ, передбачати суспіль­но небезпечні наслідки своєї дії (бездіяльності) і бажати настання таких наслідків.

Цікавим нововведенням КК є пункт 4 статті 212:

«Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона добровільно, до притягнення до кримінальної відповідальності, спла­тила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шко­ду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня)».

ПЕРЕВІРКИ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ -

ФІЗИЧНИХ ОСІБ (СПДФО) (або 3 ложки дьогтю до діжечки з написом «мед»)

ДПС впорядкувала відносини між ОК і СПДФО, маючи на меті у та­кий спосіб мінімізувати конфліктні ситуації між податківцями і малим бізнесом. З 12 липня 2004 р. почав діяти «Порядок оформлення результа­тів документальних перевірок дотримання податкового і валютного за­конодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особа­ми», затверджений наказом ДПАУ від 11 червня 2004 р. № 326.

Види перевірок

Згідно з чинним законодавством взагалі існує лише 2 види перевірок:

планові;

позапланові.

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    47

А СПДФО отримали можливість зазнати планової, позапланової та ка­меральної (кабінетної) перевірки. На відміну від підприємства, СПДФО не загрожує зустрічна перевірка.

«Ложка дьогтю» до Порядку:

Звісно, за бажанням податківців їїможна організувати. Здійснення зустрічних перевірок опосередковано визначається однією з норм, що регламентує зміст Акта документальної перевірки, тобто, якщо в Акті є відповідна графа (а вона таки існує!), то їїможна інколи й заповнити.

Проте, враховуючи нещодавню заборону голови ДПАУ проводити безпідставні перевірки і втручатися у фінансово-господарську діяльність підприємств малого і середнього бізнесу, які сплачують податки в повно­му обсязі, найближчим часом СПДФО можуть сподіватись на планові перевірки.

Для цього новий Порядок зобов'язує податківців:

письмово попереджати підприємця про проведення планової пере­

вірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до її початку;

обмежити тривалість такої перевірки до ЗО днів. Перевищити цей

строк можна тільки за умови якщо сукупний валовий дохід СПДФО пе­

ревищує 20 млн. грн.

«Ложка дьогтю» до Порядку:

Строк «проведення перевірки» чітко встановлений, але є норма, що дозволяє «при потребі» його продовжити «на підставі рішення керівни­ка вищого податкового органу».

Місце перевірки

За бажанням платника податків перевірку може бути проведено в приміщенні податкового органу, що надає тому, кого перевіряють, пев­ну свободу дій. Але передбачена і можливість проведення ревізії за місцем знаходження підприємця, що може мати для СПДФО вельми неприємні наслідки. Справа в тому, що перевірки відтепер можуть про­водитися за «місцезнаходженням» приватного підприємця.

«Ложка дьогтю» до Порядку:

Закон про реєстрацію юридичних і фізичних осіб - підприємців взагалі не оперує поняттям «місцезнаходження приватного підприємця», а пе­редбачає лише поняття «місце проживання». Що не виключає можливо­сті трактування податківцями цих понять як тотожних. Тобто прихо­дити з перевірками СПДФО безпосередньо на квартиру підприємців. Стаття ЗО Конституції України, що гарантує недоторканність жит­ла і виключає можливість проникнення у житло, хіба що за рішенням су­ду, навряд чи завадить податківцям, оскільки відмова СПДФО впустити податківців буде розцінена як відмова від допуску до перевірки. У разі коли підприємець здійснює свою діяльність з використанням власного житла, податківці обов 'язково (всупереч нормам Конституції) «обсте­жуватимуть приміщення, що використовуються для отримання дохо­дів або пов 'язані з отриманням інших об 'єктів оподаткування».

48         Розділі

Оформлення результатів перевірки

У Порядку документального оформлення результатів перевірки є пря­ма заборона для посадових осіб відображати в акті перевірки необгрунто­вані дані та власні суб'єктивні припущення, які не мають підтверджених доказів. Під аналогічну заборону потрапило і фіксування різноманітних висновків щодо мотивації дій СПДФО. Таким чином, розробники Поряд­ку постаралися захистити приватних підприємців від суб'єктивного під­ходу податківців до проведення перевірки.

Відповідно до нового Порядку ті, кого перевіряють, зобов'язані нада­ти пояснення в письмовій формі щодо власних незначних доходів або ж значних витрат, що перевищують офіційно задекларовані доходи. Втім, платників податків навряд здивуєш такою нормою — вона існувала і раніше, оскільки контролери давно зобов'язують надавати пояснення «обгрунтованих причин» юридичних осіб.

Але в цілому наявність такого Порядку - це значно краще, ніж його відсутність.

Правова база

Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників

податків та  інших  обов'язкових  платежів»  від  22  грудня   1994 р.

№ 320/94-ВР

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від

4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ

Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХП

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових опе­

рацій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня

1995 р. № 265/95-ВР

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня

1991 р. № 959-ХІІ

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від

28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР

Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з орга­

нізованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. № 3341-XII

Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької

діяльності» від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР 37

Закон України «Про перелік об'єктів права державної власності,

що не піддягають приватизації» від 7 липня 1999 p. № 847-XIV

Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня

1997 р. № 168/97-ВР

Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній

валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР

Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників

податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від

21 грудня 2000 p., № 2181-ІП

Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р.

№ 1251-XII

аосвщконтролю

49

15. Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання під­приємницької діяльності» від 23 липня 1998 p., № 817/98

1 б Указ Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від 7 серпня 1998 р. № 857/98

Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за

порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 р.

№ 436/95

Указ Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної

дисципліни в народному господарстві України» від 16 березня 1995 р.

№ 227/95

Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування,

обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р.

№ 727/98

20.        Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від

26 грудня 1992 р. № 18-92

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»

від 20 травня 1993 р. № 56-93

Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел»

від 17 березня 1993 р. № 24-93

Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з

громадян» від 26 грудня 1992 р. № 13-92

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Мето­

дики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами»

від 27 травня 2002 р. № 697

Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної

служби боротьби з економічною злочинністю» від 5 липня 1993 р. № 510

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поряд­

ку вилучення готівки у платника податків, який має податкову заборго­

ваність» від 22 червня 1998 р. № 940

Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Поряд­

ку надання податкових роз'яснень» від 16 травня 2001 р. № 494

Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок координації

проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяль­

ності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами»

від 29 січня 1999 р. № 112

Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Єдиного

державного реєстру підприємств та організацій України» від 22 січня

1996 р. №Ц8

Постанова Пленуму Верховного суду «Про деякі питання застосу­

вання законодавства про відповідальність за ухилення від сплати подат­

ків, зборів, інших обов'язкових платежів» від 26 березня 1999 р. № 5

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику за­

стосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні

операції» від 18 квітня 1997 р. № 5

«Порядок оформлення результатів документальних перевірок до­

тримання податкового і валютного законодавства суб'єктами підприєм­

ницької діяльності - фізичними особами», затверджений наказом ДПАУ

від 11 червня 2004 р. № 326.

50

Розділ 1

КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНЕ УПРАВЛІННЯ (КРУ) МІНФІНУ

Контрольно-ревізійне управління підпорядковується Міністерству фінансів України.

КРУ НЕ МАЄ ПРАВА ЗА ВЛАСНОЮ ІНІЦІАТИВОЮ ПЕРЕ­ВІРЯТИ СПД! Тільки разом з ДПА, і тільки щодо витрати СПД саме БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ!

ЗАВДАННЯ

Органи КРУ дбають про правильність витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державно­го бюджету.

Контрольно-ревізійне управляння здійснює ревізії та перевірки фі­нансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, бюджетних установах, а також НА ПІДПРИЄМСТВАХ І В ОР­ГАНІЗАЦІЯХ, ЯКІ ОТРИМУЮТЬ КОШТИ З БЮДЖЕТУ ТА З ДЕР­ЖАВНИХ ВАЛЮТНИХ ФОНДІВ.

ПРАВА

Під час проведення ревізій і перевірок органи КРУ мають право без­перешкодного доступу на склади, у сховища, виробничі та інші при­міщення для їх обстеження і з'ясування питань, пов'язаних з ревізією або перевіркою.

Працівники КРУ при виявленні підробок або зловживань мають пра­во вилучати необхідні документи на строк до закінчення ревізії або перевірки, залишаючи у справах акт вилучення та копії або реєстри ви­лучених документів, з повідомленням про це правоохоронних органів, а також припиняти в окремих випадках операції на поточних рахунках у банках та інших фінансово-кредитних установах.

Органи КРУ мають право одержувати від Національного банку Укра­їни та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ не­обхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції про залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізуються або перевіряють­ся, а від інших підприємств і організацій, у тому числі недержавної фор­ми власності - довідки і копії документів про операції та розрахунки з підприємствами, установами, організаціями, що ревізуються або пере­віряються.

КРУ має право перевіряти недержавні підприємства лише за до­рученням міліції чи ДПА, і тільки щодо витрати СПД саме БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ!

ЦОСВЩКОНТРОЛЮ

51

СТЯГНЕННЯ

Закон надав право органам КРУ стягувати у дохід держави кошти,

одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, державни­ми фондами, підприємствами, установами і організаціями за незаконними угодами, без встановлених Законом підстав та з порушенням чинного зако­нодавства, накладати у випадках, передбачених законодавством, на керів­ників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміні­стративні стягнення, застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону «Про державну податкову службу».

Порядок застосування фінансових санкцій органами контрольно-ре­візійної служби визначено в Інструкції, яка затверджена наказом Голов­ного КРУ від 3 липня 1998 р. № 1 та зареєстрована в Мін'юсті 27 листо­пада 1998 р. за № 757/3197.

Законом встановлено, що ревізія або перевірка має проводитися на підставі документа, підписаного начальником державної контроль­но-ревізійної служби, начальником управління, їх заступниками або керівником підрозділу в місті, районі. Службові особи КРУ зобов'язані пред'явити документ на право проведення ревізії або перевірки керівним працівникам відповідного підприємства, установи, організації.

За ініціативою державної контрольно-ревізійної служби ревізія або перевірка підприємства, установи, організації може проводитися не час­тіше ніж раз на рік.

Ревізія або перевірка за дорученням правоохоронних органів, на жаль, МОЖЕ ПРОВОДИТИСЯ В БУДЬ-ЯКИЙ ЧАС!

Таким чином, суб'єктам підприємницької діяльності недержавної фор­ми власності необхідно брати до уваги, що органи КРУ не мають права проводити ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств недержавної форми власності, за винятком випадків ко­ли такі підприємства отримують кошти з бюджету та коли такі ревізії або перевірки проводяться за дорученням правоохоронних і податко­вих органів.

Правова база

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в

Україні» від 26 січня 1993 № 2939-ХП

Положення про Головне контрольно-ревізійне управління Украї­

ни, затверджене Указом Президента України від 28 листопада 2000 р.

№ 1265/2000

Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок ДКРС в

Україні, затверджена наказом ДКРС від 3 жовтня 1997 р. № 121

Інструкція про організацію проведення ревізій і перевірок органами

Державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями пра­

воохоронних органів від 26 листопада 1999 р. № 107

52

Розділ 1

Наказ Головного КРУ України та ДПА України «Про затвердження

Порядку взаємного інформування органів державної контрольно-реві­

зійної служби України та органів державної податкової служби України

про факти фінансових порушень та вжиті заходи» від 22 грудня 2001 р.

№143/514

Інструкція про організацію проведення ревізій і перевірок органа­

ми державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями

правоохоронних органів, затверджена наказом ГоловКРУ України від

26 листопада 1999 № 107

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА

Права органів контрольно-ревізійної служби обмежені. Ці органи не мають права на ревізії та перевірки за власною ініціативою суб'єктів підприємницької діяльності, які не отримують коштів з бюджету або з валютних фондів.

ЗАВДАННЯ

Митні органи України при проведенні в життя митної політики вико­нують такі головні завдання:

захист економічних інтересів України;

контроль за додержанням законодавства України про митну

справу;

забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних

договорів України стосовно митної справи;

використання засобів митно-тарифного та позатарифного регулю­

вання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших

предметів;

вдосконалення митного контролю і оформлення товарів та інших

предметів, що переміщуються через митний кордон України;

комплексний контроль, разом з Національним банком України,

за валютними операціями;

здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і кон­

троль за додержанням учасниками зовнішньоекономічних зв'язків дер­

жавних інтересів на зовнішньому ринку за участю Міністерства зовніш­

ньоекономічних зв'язків України;

створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та паса-

жиропотоку через митний кордон країни;

боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, а

також з міжнародними організаціями з питань митної справи;

ведення митної статистики.

СТРУКТУРА

Згідно з Митним кодексом систему митних органів України складають:

•           Державна митна служба України;

постконтролю

ф регіональні митниці;

митниці;

спеціалізовані митні управління та організації;

установи і навчальні заклади.

МИТНИЙ КОНТРОЛЬ Мета митного контролю

Митний контроль здійснюється з метою забезпечення дотримання державними органами, підприємствами та їх службовими особами, а та­кож громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Форми митного контролю

Митний контроль здійснюється службовими особами митниці шля­хом перевірки документів, необхідних для такого контролю, митного огляду (огляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, осо­бистого огляду), переогляду, обліку предметів, які переміщуються через митний кордон України, а також в інших формах, що не суперечать зако­нам України.

Доступ службових осіб митниці на територію чи в приміщення підприємства

Службові особи митниці з метою здійснення митного контролю ма­ють право доступу на територію чи в приміщення будь-якого підприєм­ства, де знаходяться предмети, що підлягають митному контролю

Витребування документів,

необхідних для розгляду справи

про порушення митних правил

Службова особа митного контролю може витребувати документи, не­обхідні для розгляду справи. Особа, якій адресовано вимогу про подання документів, зобов'язана не пізніш як у п'ятиденний строк надіслати їх.

Проведення митних обстежень

Службові особи митних органів, які мають достатні підстави вважа­ти, що на території або в приміщеннях підприємств або у транспортних засобах, що їм належать, знаходяться предмети, які є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, або предмети із спеціально виго­товленими тайниками, що використовувалися для переміщення через митний кордон України з приховуванням таких предметів, а також доку­менти, необхідні для розгляду справи про порушення митних правил, мо­жуть проводити митне обстеження таких територій, приміщень або транспортних засобів.

Митне обстеження проводиться у присутності службових осіб під­приємств.

Службові особи митних органів України мають право запросити до участі у митному обстеженні спеціалістів.

54         Роздіп 1

Про проведення митного обстеження складається протокол за фор­мою, що встановлюється Державною митною службою України.

Вилучення предметів та документів

Предмети, що є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, предмети із спеціально виготовленими тайниками, що використовувалися для переміщення через митний кордон України з приховуванням таких предметів, а також документи, необхідні для розгляду справи про пору­шення митних правил, вилучаються.

При вчиненні порушення митних правил особою, яка не має в Україні постійного місця проживання або адреси, допускається вилучення речей, валюти та цінностей у розмірах, необхідних для забезпечення стягнення штрафу, або вартості предметів, зазначеної у частині третій статті 149 цього Митного кодексу.

Вилучені предмети та документи повинні бути перелічені у протоко­лі, що складається в передбачених цією главою випадках, або в доданому до нього описі з точним зазначенням кількості, міри, ваги та особливих ознак цих предметів та документів, а також вартості предметів.

Проведення перевірки окремих сторін діяльності підприємств

Начальник митного органу України, службова особа якого здійснює провадження у справі про порушення митних правил, вчинене підпри­ємством, або його заступник мають право відповідною постановою при­значити перевірку діяльності підприємства, пов'язаної з порушенням митних правил.

Про результати перевірки сповіщається підприємство протягом трьох днів з дня її завершення.

Оскарження постанови митного органу України

Постанову митного органу України про накладення адміністративно­го стягнення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, протя­гом десяти днів з дня винесення постанови.

На постанову митниці України про накладення адміністративного стягнення скаргу може бути подано у Державну митну служби України або в районний (міський) народний суд за місцезнаходженням митниці України, що винесла постанову. Протягом десяти днів з дня прийняття Державною митною службою України рішення скаргу на це рішення мо­же бути подано в районний (міський) народний суд за місцезнаходжен­ням Державної митної служби України. Рішення суду є остаточним.

На постанову Державної митної служби України про накладення адмі­ністративного стягнення скаргу може бути подано у районний (міський) народний суд за місцезнаходженням Державної митної служби України. Рішення суду є остаточним.

У разі пропуску зазначених у даній статті строків з поважних причин ці строки за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути по­новлено відповідно Державною митною службою України або судом.

аОСВІДКОНТРОЛЮ

55

Строк повернення вилучених предметів

Предмети, вилучені з метою забезпечення стягнення штрафу або вар­тості предметів, зазначеної у частині третій статті 149 цього Кодексу, можуть бути одержані особою, у якої їх було вилучено, у митному орга­ні України протягом шести місяців з дня сплати штрафу.

Предмети, безпідставно вилучені для забезпечення стягнення штрафу чи вартості предметів, зазначеної в частині третій статті 149 цього Кодек­су, або як безпосередні об'єкти порушення митних правил чи предмети контрабанди, або як предмети із спеціально виготовленими тайниками, що використовувалися для переміщення через митний кордон України з приховуванням таких предметів, можуть бути одержані особою, у якої їх було вилучено, у митному органі України протягом шести місяців з дня надсилання їй відповідного повідомлення або мають бути переслані цій особі за її заявою у зазначений строк.

Витрати, пов'язані з одержанням або пересилкою предметів, зазначе­них у частині другій цієї статті, несе митний орган України, що безпід­ставно вилучив предмети.

Пропозиції про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню порушень митних правил

Службова особа митного органу України, яка розглядає справу про по­рушення митних правил, у разі виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню такого порушення, вносить відповідним підприємствам пропо­зиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Підприємства зобов'язані протягом місяця з дня надходження пропо­зицій сповістити службову особу митного органу України, яка внесла пропозиції, про вжиті заходи.

Відповідальність митних органів України та їх службових осіб

При здійсненні митного контролю та оформлення не допускається за­подіяння іншим державним органам, громадянам та підприємствам шко­ди, приниження честі і гідності громадян та вчинення інших неправомір­них дій.

Митні органи України та їх службові особи, які допустили неправо­мірні дії щодо інших державних органів, громадян та підприємств, не­суть відповідальність перед ними відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства України.

Шкода, заподіяна іншому державному органу, громадянину та під­приємству неправомірними діями митних органів України та їх службо­вих осіб при виконанні цими особами службових обов'язків, відшкодо­вується на загальних підставах.

Оскарження неправомірних дій митних органів України та службових осіб, які порушують права громадян

Скарги на неправомірні дії митних органів України та їх службових осіб, які порушують права громадян, подаються та розглядаються у по­рядку, щ0 встановлюється цим Кодексом, законами України, котрі ви-

56         Розділ 1

значають порядок оскарження до суду неправомірних дій органів дер­жавного управління та службових осіб, які порушують права громадян, та іншими законодавчими актами України.

Оскарження підприємствами неправомірних дій митних органів України та їх службових осіб

Скарги підприємств на неправомірні дії митних органів України та їх службових осіб подаються, якщо інше не передбачено цим Кодексом, у Державну митну службу України.

Скарга розглядається і рішення по ній виноситься у п'ятнадцятиден-ний строк, а якщо скарга потребує додаткового вивчення, - у місячний строк.

Правова база

Митний кодекс України від 11 липня 2002 p. № 92-IV

Наказ Державної митної служби України 5 «Про визначення пере­

ліку виняткових випадків, коли окремі вагони, локомотиви, інші елемен­

ти рухомого складу можуть бути виключені зі складу поїзда для прове­

дення митного контролю» від 5 листопада 2002 р. № 610

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поряд­

ку створення зон митного контролю...» від 25 грудня 2002 р. № 1947

Наказ Державної митної служби України «Про затвердження фор­

ми акта про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у потрібних

для здійснення митного контролю документах, про пошкодження това­

рів...» від 18 листопада 2002 р. № 630

Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення

митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються (пере­

силаються) через митний кордону міжнародних поштових та експрес-

відправленнях» від 25 грудня 2002 р. № 1948

Наказ Державної митної служби України «Про затвердження Поло­

ження про склади тимчасового зберігання» від 7 жовтня 2003 № 674

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження пере­

ліку пунктів пропуску через митний кордон України, через які дозво­

ляється переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і пре­

курсорів» від 25 грудня 2002 р. № 1950

Наказ Державної митної служби України «Про затвердження форм

документів адміністративного затримання» від 10 грудня 2002 р. № 689

Наказ Державної митної служби України «Про затвердження Нор­

мативів відбору проб і зразків товарів для проведення досліджень (ана­

лізу, експертизи) митними лабораторіями» від 23 грудня 2002 р. № 719

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження пере­

ліку платних послуг, що можуть надаватися митними органами» від

25 грудня 2002 р. № 1952

Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосу­

вання спеціальних засобів та вогнепальної зброї посадовими особами

митної служби» від 25 грудня 2002 р. № 1953

дОСВЩКОНТРОЛЮ_

57

АНТИМОНОПОЛЬНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ

До складу Комітету входять одинадцять державних уповноважених. Комітет і його територіальні відділення складають систему органів Ан­тимонопольного комітету України. В Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві і Севастополі утворено територіальні відділення Антимонопольного комітету України. Діючий склад Комітету призначе­но Президентом України.

Державний уповноважений Антимонопольного комітету України є незалежним у здійсненні покладених на нього повноважень щодо кон­тролю за дотриманням антимонопольного законодавства та при розгляді справ про його порушення.

Створення Комітету відбувалось у декілька етапів. Перший розпо­чався з прийняттям 18 лютого 1992 р. Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм­ницькій діяльності». Прийняття 26 листопада 1993 року Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та призначення у грудні того ж року державних уповноважених Комітету започаткувало його повно-масштабну діяльність як колегіального органу.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основними завданнями Комітету є:

здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольно­

го законодавства;

запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного

законодавства;

контроль за економічною концентрацією;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства су­б'єктами господарювання, органами державної влади, місцевого самовря­дування, адміністративно-господарського управління та контролю, зокре­ма при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легше попе­редити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшо­му боротись з його зловживаннями.

Органи Комітету розглядають справи про порушення антимонополь­ного законодавства та за результатами розгляду приймають обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного за­конодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий по­діл монопольних утворень, припинення антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, накладають штраф у випадках, передбаче­них законодавством, у разі необхідності звертаються до суду чи господа­рського суду з позовами (заявами), надсилають правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину. Во­ни надають рекомендації щодо заходів, спрямованих на запобігання по-РУШенням антимонопольного законодавства, розвиток підприємництва і конкуренції.

Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалі­зації міжнародних проектів та програм, а також співпрацює з державни-

58         Розділ 1

ми органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжна­родними організаціями з питань, що належать до його компетенції. Комітет здійснює контроль:

за дотриманням антимонопольних вимог у процесі перетворення

державної власності. Це дозволяє запобігати перетворенню державних

монопольних утворень на приватні без розукрупнення, якщо воно є мож­

ливим і доцільним, а також запобігати монополізації ринків внаслідок

набуття контролю над об'єктами приватизації;

за регулюванням цін на продукцію монопольних утворень міністер­

ствами, відомствами, держадміністраціями;

за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень орга­

нами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-гос­

подарського управління та контролю з метою не допустити прийняття ан-

тиконкурентних рішень.

Органи Комітету також беруть участь у процесах демонополізації економіки галузей та регіонів. У межах своїх повноважень органи Комі­тету здійснюють контроль за діяльністю суб'єктів господарювання усіх форм власності, органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю в усіх галузях економіки України. Компетенція Комітету поширюється і на діяльність іноземних суб'єктів господарювання, якщо вона має місце на території України.

Ризики для суб'єктів господарювання

Антимонопольний комітет має широкі повноваження і такі дієві важе­лі впливу на порушників, що дехто намагається використати силу АМКУ для знищення своїх конкурентів.

Конкуренція на українських ринках стає дедалі жорсткішою, набува­ючи характеру військових баталій із застосуванням «тяжкого озброєн­ня» - заборонених прийомів. Існує певна категорія учасників ринку, що використовують у конкурентній боротьбі брудні технології. Ці схеми ре­алізовуються з ініціативи компанії-замовника, що хоче нейтралізувати компанію-жертву за допомогою державних структур, зокрема АМКУ.

Наслідки використання Антимонопольного комітету як «зброї масо­вого винищення» є дуже ефективними і майже завжди згубними для під-приємства-жертви. Щоб мінімізувати втрати від настання цих наслідків треба завчасно розпізнати задум конкурентів і захистити свій бізнес.

Інструментарій (особливості повноважень АМКУ)

Комітет можна порівняти із силовими структурами. Працівники АМКУ можуть накласти штраф за виявлене порушення і заборонити дії, які суперечать нормам антимонопольного законодавства. Окрім того, статтею 44 Закону України «Про захист економічної конкуренції» перед­бачено право Комітету вилучати письмові та речові докази, зокрема документи, предмети та інші носії інформації, які можуть слугувати доказами або джерелом доказів у справі про порушення антимоно­польного законодавства. А державний уповноважений, голова тери-

ДОСВЩКОНТРОЛЮ     59

 відділення мас право накласти арешт на предмети і до-

кументи.

Це означає, що при потребі арештувати або вилучити можна не ті­льки документи чи готову продукцію, а й обладнання, на якому ця продукція виготовлялася. Арешти та вилучення доказів на час розгля­ду питання можуть стати причиною тривалих простоїв у роботі «замов­леного» підприємства. А штрафи за порушення, передбачені статтею 52 цього Закону, сягають 10 % виторгу за рік і можуть цілком розорити будь-яке підприємство.

На додаток до цього рішення Комітету може стати підставою для по­рушення кримінальної справи за фактом порушення антимонополь­ного законодавства. У КК є стаття 228 «Примушування до антиконку-рентних узгоджених дій», за порушення якої передбачені досить серйоз­ні санкції - позбавлення волі на строк від трьох до семи років, якщо буде доведено, що примус до узгоджених антиконкурентних дій чинився шля­хом насильства, або заподіяння матеріальної шкоди, або загрози запо­діяння шкоди. У випадку рецидиву - до 12 років позбавлення волі.

Процес знищення конкурента

Процес знищення конкурента має дві сторони - формальну й нефор­мальну.

Формальна сторона: пересічний юрист у призначений термін подає до АМКУ заяву про порушення антимонопольного законодавства «конку­рентом» з доданням відповідних документів.

Неформальна сторона: корумпований чиновник АМКУ і замовник знаходять «єдиний алгоритм дій» щодо коштів майбутньої операції.

Формальний розгляд звернення триває в установленому порядку, що дає «підстави» для порушення справи.

Провадження у справі

Порушення справи означає початок процесуальних дій, надто схожих на дізнання і господарський судовий процес. Під час розгляду скарги чи­новники АМКУ можуть призначати проведення експертиз, оцінювати докази, вимагати документи - робити все необхідне, щоб з'ясувати ситу­ацію.

Особливість провадження полягає в тому, що, хоча строки розгляду й обмежені, але «оперативно-розшукові» дії можуть тривати роками. Дов-готривалість процесу - на користь замовникові, оскільки чим довше справа розглядається, тим імовірніше досягнення необхідного замовни­ку результату. Тривалий процес в АМКУ дуже завадить підприємству за­йматись господарською діяльністю: керівників фірми чи не щоденно ви­кликатимуть до Комітету, треба писати нескінченні відповіді, надавати документи й усіляко виправдовуватися, очікуючи закриття чи накладен­ня заборони на якийсь вид діяльності підприємства.

Методи знищення конкурентів 1. Обвинувачення в узгоджених діях

Замовник знищення конкурента (А) домовляється зі своїми партнера-

60         Розділ 1

ми (В, С, D), які письмово звертаються на адресу підприємства А (тобто Замовника) з повідомленнями, що підприємство Е (тобто жертва) нібито виступило з бізнес-пропозицією, яка набуває силу за умови, що підпри­ємства В, С і D не купуватимуть продукцію у підприємства А (тобто За­мовника).

Декількох таких листів достатньо додати до звернення в АМКУ з про­ханням покласти край узгодженим антиринковим діям компанії Е проти підприємства А (тобто Замовника). Наявність листів від «незалежних компаній» В, С і D є вагомим підтвердженням обгрунтованості скарги підприємства А до АМКУ. У посадових осіб Комітету є всі формальні підстави розпочати розгляд.

Зазвичай підприємству Е (тобто жертві) може знадобитися близько року, щоб довести, що її працівники ніколи не писали і не надсилали та­ких листів.

2. Незаконне використання товарного знака

Замовник - підприємство А випускає на товарний ринок невелику партію власних виробів значно гіршої (ніж звичайно) якості зі своїм то­варним знаком. Підробка під власний товар надходить до роздрібної ме­режі нібито від імені підприємства-конкурента В. Щойно цей товар по­трапляє на прилавки, представники фірми А «знаходять фальсифікат, вироблений конкурентами В». Цей факт є підставою для звернення до АМКУ і подальшого розгляду скарги. Задля посилення ефекту можна «знайти» незадоволених споживачів, які купили «підробку», і залучити до «боротьби за справедливість» Держспоживзахист.

Чиновники АМКУ приймають звернення до розгляду і знаходять під­стави блокувати діяльність підприємства В, яке навіть і не підозрює про свої «злочини». Діяльність підприємства В буде надовго заблокована.

Захист

Захистити свій бізнес від зазіхань конкурентів, які об'єдналися з нечис­тими на руку чиновниками, - непросто. Щоб ефективно здійснювати за­хист, необхідно мати або «знайти» знайомства у місцевому відділенні АМКУ, що дасть змогу вчасно отримувати попередження про майбутні дії Комітету, а отже:

Оскаржити дії територіального підрозділу Комітету у підрозділі

АМКУ вищого рівня у разі якщо чиновники місцевого підрозділу Ко­

мітету вже розпочали шукати у Вас порушення. Але у випадку «роботи

на замовлення» це перетвориться на тривале, виснажливе заняття, навіть

якщо Ваша невинуватість очевидна.

Необхідно оскаржити в суді рішення АМКУ про заборону діяль­

ності або накладення штрафу. Але сам факт порушення справи в АМК

судовому оскарженню не підлягає.

Треба ініціювати судову справу, пов'язану з предметом розгляду

в АМКУ. Якщо очікуване рішення суду може стати важливим аргумен­

том у розслідуванні Комітету, можна спробувати домогтися того, щоб

провадження у справі було призупинено на час розгляду справи в суді.

ДОСВІД КОНТРОЛЮ

61

Призупинити розслідування - досить важливий проміжний ре­

зультат, оскільки, перемістивши процес до судових інстанцій, підприєм-

ство-жертва може певним чином контролювати процес і впливати на роз­

виток подій.

Подати зустрічний позов. Предмет позову може бути будь-яким,

аби він стосувався істотних обставин справи про порушення конкурент­

ного законодавства і давав можливість наполягати на блокуванні роз­

слідування в АМКУ до винесення рішення суду. Бажано, щоб судовий

розгляд справи тривав якомога довше.

Отримати дозвіл Комітету на узгоджені дії згідно з Законом

«Про захист економічної конкуренції». Видавши такий дозвіл, чиновни­

ки АМКУ навряд чи зважаться звинувачувати підприємство у порушенні

Закону.

Дізнавшись про майбутнє можливе розслідування, треба ініціюва­

ти швидкий і ефективний судовий розгляд з того самого питання, що

стане предметом розслідування в АМК.

Отримати рішення суду про те, що Ваше підприємство не пору­

шувало антимонопольного законодавства. Ознайомившись з таким

рішенням, чиновники АМК можуть відмовитися від своїх планів, щоб за­

побігти судовому оскарженню замовленого рішення і подальшому служ­

бовому розслідуванню.

Посадові особи АМК застосують санкції тільки в тому випадку, коли вони впевнені, що для цього є законні підстави. Адже вони несуть відпо­відальність за необгрунтоване втручання у підприємницьку діяльність. Будь-яке підприємство може запобігти обвинуваченню в узгоджених ан-тиконкурентних діях.

Антимонопольний комітет має дуже широкі можливості для нанесен­ня шкоди будь-якому підприємству, але варто відзначити, що на сьогодні АМКУ діє виключно в рамках закону.

Правова база

Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня

2001р. №2210-111

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від

7 червня 1996 р. № 236/96-ВР

Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р.

№ 1682-ПІ

Указ Президента України «Про основні напрями конкурентної по­

літики на 2002-2004 роки» від 19 листопада 2001 р. № 1097/2001

Постанова Кабінету Міністрів України «Про Положення про дер­

жавне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного

призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монополь­

них утворень» від 22 лютого 1995 р. № 135

62

Розділ І

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572 «Про систему центральних органів виконавчої влади» Держав­ний департамент інтелектуальної власності (далі - Департамент) є уря­довим органом державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки і йому підпорядковується.

Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, По­ложенням про нього та наказами Міністерства освіти і науки.

Основними завданнями Департаменту є:

участь у межах своєї компетенції, у забезпеченні реалізації держав­

ної політики в сфері інтелектуальної власності;

прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів

розвитку у сфері інтелектуальної власності;

організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуаль­

ної власності.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

реалізує у межах своїх повноважень єдину економічну, фінансову,

науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику у сфері інтелекту­

альної власності та розробляє на основі результатів аналізу діяльності

державної системи охорони інтелектуальної власності пропозиції щодо

її вдосконалення;

забезпечує у межах своїх повноважень виконання актів законо­

давства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань,

що належать до його компетенції, і вносить їх на розгляд Міністра освіти

і науки;

забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об'єкти

інтелектуальної власності;

бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і дер­

жавної статистики у сфері інтелектуальної власності;

визначає порядок державної сертифікації діяльності у сфері інтелек­

туальної власності;

здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів

щодо об'єктів інтелектуальної власності;

видає в установленому порядку охоронні документи на об'єкти інте­

лектуальної власності;

здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти інте­

лектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцен­

зійних договорів;

координує діяльність щодо передачі прав на об'єкти інтелектуаль­

ної власності, в тому числі створені повністю або частково за рахунок

державного бюджету;

організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних доку­

ментів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших звернень

фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної власності;

ДОСВІД КОНТРОЛЮ

Департамент має право:

здійснювати контроль, проводити перевірки та інспекції з пи­

тань, що належать до його компетенції;

одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади,

Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовря­

дування, академій наук, підприємств, установ та організацій інформа­

цію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

проводити в установленому порядку конференції, семінари, наради

з питань, що належать до його компетенції;

здійснювати інші повноваження згідно із законодавством України.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодав­чих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 p. № 850-XV посилено відповідальність за порушення авторських та суміжних прав, порушення прав на об'єкти промислової власності та за незаконне використання товарного знака зобов'язує краї-ни-члени СОТ забезпечити «ефективні заходи проти будь-яких дій, що порушують права інтелектуальної власності».

Зокрема, змінами до КПК підвищено розмір штрафів за відповідні по­рушення і встановлено новий вид покарання - позбавлення волі. Відте­пер порушення прав на інтелектуальну власність каратиметься штрафом від 200 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нм) або позбавленням волі строком від 6 місяців до 5 років. Цікаво, що за такі порушення, вчинені посадовою особою з використанням службового становища, передбачено штраф від 500 до 1000 нм або позбавлення волі строком до 2 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років.

Зміни до Цивільного процесуального та Господарського процесуаль­ного кодексів дають право суб'єкту, чиї права порушено або щодо якого існує така загроза, звернутися до суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. До таких заходів віднесено огляд при­міщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням, та арешт майна порушника. Рішення суду можна оскаржити в апеляційному су­ді. Однак скасування запобіжних заходів відбувається лише після задо­волення апеляції, а не з моменту їїподачі до суду. Експерти побоюють­ся, що така норма подекуди може стати просто знаряддям тиску.

Поняттям «добре відомий товарний знак» визначено, що такий знак охороняється нарівні зі знаками, зареєстрованими в Україні, і не потре­бує обов'язкової реєстрації. Більше того, добре відомий знак не може бу­ти зареєстровано без згоди його власника щодо будь-якої продукції неза­лежно від товарних позицій власника бренду (наприклад, не можна зареєструвати ВАТ Pepsi-cola для виготовлення іграшок, хоч відома ком­панія цим виробництвом не займається). Рішення про визнання знака Добре відомим ухвалює Апеляційна палата в складі Держдепартаменту інтелектуальної власності або суд.

Заборонено реєстрацію схожого або подібного до зареєстрованого ра­ніше товарного знака щодо тієї самої групи товару (наприклад, виготов­лення спортивного одягу під маркою Adidas вважатиметься порушен­ням). Що стосується співвідношення товарних знаків і географічних

64         Розділ 1

зазначень походження товарів, то законом скасовано норму, яка дозволя­ла пізніше зареєстрованому географічному зазначенню скасовувати ра­ніше зареєстрований знак для товарів і послуг.

Застосування товарного знака в мережі інтернет, у тому числі в до­менних іменах визнається його використанням, аналогічним до будь-якого іншого використання. Для використання фірмового найменування в доменних іменах третього рівня (наприклад - компанія-kiev.ua) реє­стратори вимагатимуть свідоцтво на знак для товарів і послуг, як це сьо­годні передбачено правилами реєстрації в домені иа (компанія.иа). З ін­шого боку, відтепер можна оскаржити реєстрацію домена з назвою фір­ми, що був зареєстрований сторонньою особою з метою продажу прав на нього власнику фірми.

Закон «Про авторське право і суміжні права» передбачає обов'язкову сплату винагороди автору за використання твору для третіх осіб. Без санкції автора дозволяється використання аудіо-, відеотворів лише в до­машніх умовах винятково з приватною метою або для кола сім'ї, але з ви­платою винагороди правовласникам.

Правова база

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від

15 грудня 1993 р. № 3687-ХП

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від

15 грудня 1993 р. № 3689-ХИ

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження това­

рів» від 16 червня 1999 p. № 752-XIV

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мік­

росхем» від 5 листопада 1997 р. № 621/97-ВР

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від

7 червня 1996 р. № 236/96-ВР

Закон України «Основи законодавства України про культуру» від

14 лютого 1992 р. № 2117-ХІІ

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХИ

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в

Україні» від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХН

Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня

1993р.№3322-ХІІ

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня

1993 р. № 3759-ХП

Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 груд­

ня 1993 р. № 3792-ХІІ

Закон України «Про захист інформації в автоматизованих систе­

мах» від 5 липня 1994 р. № 80/94-ВР

Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від

10 лютого 1995 р. № 51/95-ВР

Закон України «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р.

№ 74/95-ВР

Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР

16.        Закон України «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 р.

№318/97-ВР

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    65

Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомов­

лення України» від 18 липня 1997 р. № 485/97-ВР

Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації

та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР

Закон України «Про професійних творчих працівників і творчі

спілки» від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР

Закон України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р. № 9/98-ВР

Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуаль­

них творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від

23 березня 2000 р. № 1587-Ш

Положення про Державний департамент інтелектуальної власно­

сті, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня

2000 р. № 997