Глава 6 РЕГУЛЯТОРНИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ ДОСВІД РЕГУЛЯТОРНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

{досвід захисту бізнесу Державним комітетом України з пи­тань регуляторної політики та підприємництва)

Ніхто і ніколи не знає точно -

хто правий, але завжди відомо -

хто за це має відповідати.

Закон Мерфі

Починаючи з 1998 року неузгодженість між курсом держави на пере­хід до ринкової економіки та існуючою нормативно-правовою базою ре­гулювання економіки, орієнтованою на адміністративно-командні прин­ципи призвела до ситуація, за якої додержання вузьковідомчих інтере­сів органів виконавчої влади спричиняло зростання витрат на діяльність суб'єктів підприємництва, витіснення їх у тіньову сферу, і як наслідок -утворення несприятливого інвестиційного клімату в Україні.

З метою усунення перешкод на шляху створення в Україні значного прошарку малих та середніх підприємств як основи для побудови ринко­вої економіки Президентом України та Урядом було прийнято низку рі­шень, спрямованих на впровадження в Україні державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності.

Першим кроком на шляху такого впровадження стало прийняття Ука­зу Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розви­ток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. № 79. Цим Указом дерегулювання останньої визначено одним з пріоритетів економічних реформ в Україні.

Протягом 1998-2003 років, у межах виконання заходів з оперативно­го дерегулювання, Держпідприємництвом України опрацьовано значну кількість нормативно-правових актів центральних та місцевих органів виконавчої влади. Результатом такого опрацювання стало прийняття рі­шень про необхідність усунення обмежень підприємницької діяльності стосовно 170 нормативно-правових актів органів виконавчої влади, 70 % з яких зазнало змін або було скасовано.

Найчастіше такі рішення приймались на республіканському рівні сто­совно нормативно-правових актів Державної податкової адміністрації України та Держстандарту України (до 9 нормативно-правових актів по кожному), Мінтрансу та МОЗу (до 8 нормативно-правових актів по кож­ному), а на місцевому рівні безумовним «лідером» в обмеженні підпри­ємницької діяльності була Київська міська державна адміністрація. Про­тягом усього періоду дії Указу Президента «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» заходи з дерегулюван­ня застосовувались до 15 розпорядчих документів Київської міської дер­жавної адміністрації.

ДОСВІД

КОНТРОЛЮ     121

Одним з основних об'єктів дерегулювання протягом тривалого часу була дозвільна система у сфері підприємницької діяльності. Так, у 1991-1998 роках в Україні фактично запроваджено систему тотального обме­ження підприємництва шляхом видачі різних видів документів дозвіль­ного характеру з боку органів виконавчої влади, головним чином, мініс­терств та відомств.

З метою упорядкування дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності» 1 червня 2000 р. прийнято Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який є законом прямої дії і перед­бачає єдиний дозвільний документ - ліцензію єдиного зразка.

Оцінкою ефективності здійснених Держпідприємництвом України за­ходів з дерегулювання слугують дані незалежних досліджень стану ма­лого бізнесу в Україні. Результати досліджень, проведених у 2000 році, красномовно засвідчили позитивні зрушення, які відчули представники малого та середнього бізнесу завдяки вжиттю заходів з дерегулювання.

Кількість скарг підприємців на стримуючі фактори (такі як податкове середовище, надмірне державне втручання, несприятливі макроекономіч-ні умови) зменшилась на той час порівняно з 1998 роком. Вдвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як задовільний.

Серйозні зрушення відбулись, на думку самих підприємців, у сфері оподаткування малих та середніх підприємств. Так, у 1999 році вони спла­чували в середньому 9 різних податків, що на 25 % менше порівняно з 1998 роком. Ще одна позитивна тенденція в цій сфері простежувалась у 1999 році - перехід на спрощену систему оподаткування. Зменшення непрямих витрат, пов'язаних із сплатою податків, розцінювалося як успіх регуляторної політики.

Загалом, умовний економічний ефект від дій Держпідприємництва України щодо дерегулювання підприємницької діяльності, за підрахун­ками міжнародних експертів (USAID), становить близько 450 млн. до­ларів.

Згідно з проведеними дослідженнями в той же період змінилася на краще і ситуація з перевірками, які є одним з найнебезпечніших інстру­ментів придушення ринкового середовища. Причому змінилася не лише кількісно, а й якісно. Так, за 1999 рік у середньому мале підприємство за­знало перевірок тривалістю 13 днів. Це удвічі менше, ніж у 1998 році, ко­ли загальна тривалість перевірок становила 29 днів. Цьому значною мірою сприяло прийняття, за ініціативи Держпідприємництва України, Указу Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької Діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98 та проведення Держпідприєм­ництвом України ряду заходів, спрямованих на відстеження ефективно­сті дії цього Указу, і вжиття додаткових заходів щодо істотного обме­ження адміністративного втручання у підприємницьку діяльність.

Прийняття цього Указу було спрямоване на впорядкування проведен­ня перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємниц­тва, усунення підґрунтя для зловживань представників контролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб'єктів підприємницької Діяльності.

Зазначений Указ уточнив підстави для проведення позапланових виїз­них перевірок, встановив граничні строки тривалості перевірок, що ство-

122       Розділ 1

рює передумови для уникнення можливостей перевищення встановле­них законами України повноважень контролюючих органів, порядок складання акта виїзної перевірки, а також визначив права суб'єкта під­приємницької діяльності у разі незгоди з висновками або діями представ­ників контролюючих органів.

Новацією Указу, яка, безсумнівно, є позитивною, стало впровадження ведення підприємствами, установами і організаціями усіх форм власно­сті (зауважуємо - на добровільних засадах) Журналу відвідання суб'єк­тів підприємницької діяльності та їх структурних підрозділів представ­никами контролюючих органів. На виконання Указу Держпідприємни-цтво України розробило форму та Порядок ведення Журналу відвідання суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами, які за­твердило наказом від 10 серпня 1998 р. № 18 (зареєстровано в Міністер­стві юстиції України 1 жовтня 1998 р. за № 619/3059).

Взагалі, перевірки слугують механізму забезпечення Урядом стано­вища, коли господарська діяльність провадиться законно і не ставить під загрозу здоров'я і безпеку громадян, права працівників або довкілля. За умови належного застосування система перевірок підтримує відносно безперешкодний розвиток приватного підприємництва і водночас забез­печує такі умови, коли порушники або мають можливість виправити по­рушення, або до них застосовуються справедливі заходи покарання за їх неправомірні дії.

При цьому з більш як ста різних державних органів, уповноважених проводити перевірки господарської діяльності суб'єктів підприємниць­кої діяльності, на практиці реалізують це право приблизно 30.

Враховуючи, що в законодавстві України визначено неповний пере­лік державних органів, які відповідають за контроль різних видів госпо­дарської діяльності, в тому числі і шляхом проведення перевірок, у вище­згаданому Указі чітко визначено контролюючі органи, які мають право проводити планові та позапланові перевірки.

З метою удосконалення процесу перевірок діяльності суб'єктів під­приємницької діяльності у 2001 році Держпідприємництвом України, за дорученням Президента України, провадилась робота по вивченню пи­тання можливості вжиття додаткових заходів щодо суттєвого обмеження адміністративного втручання у підприємницьку діяльність.

У ході цієї роботи проконтрольовано дотримання контролюючими органами вимог нормативно-правових актів щодо організації та коорди­нації перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприєм­ництва, кількості планових перевірок, мотивації до проведення позапла­нових перевірок.

Крім того, досліджувались питання наявності порушень з боку кон­тролюючих органів при проведенні перевірок, факти оскарження дій контролюючих органів суб'єктами господарювання до суду та вжиття за­ходів у разі прийняття судових рішень.

За даними, наданими обласними державними адміністраціями, та ре­зультатами узагальнення матеріалів щодо стану перевірок суб'єктів під­приємницької діяльності в регіонах України виявлено таке.

Протягом  1999-2000 років контролюючими органами проведено

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    123

725 525 перевірок суб'єктів господарської діяльності. Планові перевірки становлять 424 933, або 58,6 % від загальної кількості перевірок, поза­планові - відповідно 300 592, або 41,4 %. Динаміка кількості переві­рок суб'єктів господарювання по роках на рівні регіонів свідчить про за­гальне скорочення перевірок у 2000 році в 1,9 раза порівняно з 1999 ро­ком, при цьому кількість перевірок на одного суб'єкта господарювання у 2000 році скоротилася у 2,1 раза.

Серед контролюючих органів, які проводили перевірки суб'єктів гос­подарювання у 2000 році, найбільша кількість інспекцій припадає на ор­гани Державної податкової служби (32,7 %), органи санітарно-епіде­міологічних служб (33,6 %) та органи пожежної охорони (20,3 %).

У ряді регіонів відзначалось зменшення кількості перевірок, що про­вадились окремими контролюючими органами.

Так, у Львівській області зменшилась кількість перевірок, здійснених органами пожежної охорони, органами захисту прав споживачів; у До­нецькій - органами захисту прав споживачів, державним центром стан­дартизації, метрології та сертифікації, державною інспекцією з контро­лю за цінами; у Черкаській - органами захисту прав споживачів, сані­тарно-епідеміологічною службою, управлінням пожежної охорони; у За­порізькій - органами державної податкової служби; у Харківській - орга­нами державної податкової служби, захисту прав споживачів, держав­ним центром стандартизації, метрології та сертифікації.

У той же час у Закарпатській області та м. Севастополі спостерігалася тенденція росту кількості перевірок, здійснених окремими контролюю­чими органами. У Закарпатській області - державними податковими ор­ганами, органами пожежної охорони, санітарно-епідеміологічної служ­би, у м. Севастополі - органами державної податкової служби, державної інспекції по контролю за цінами, органами санітарно-епідеміологічної служби.

На фоні загального зменшення кількості перевірок суб'єктів підпри­ємницької діяльності контролюючими органами вибіркові перевірки окремих суб'єктів підприємницької діяльності засвідчили, що кількість перевірок з боку контролюючих органів на декількох підприємствах ста­новить у середньому 9. Найбільша кількість таких перевірок проведена органами санітарно-епідеміологічної служби, податковими органами, органами МВС та контрольно-ревізійної служби.

Крім того, виявлено непоодинокі факти відмови представників кон­тролюючих органів, зокрема правоохоронних, санітарної служби, по­жежної охорони, від реєстрації в Журналі реєстрації перевірок, а також проведення перевірок без направлення.

Держпідприємництво України констатувало низьку якість та поверхо­вість проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єк­тів господарювання податковими органами та низький рівень актів пере­вірок, що є свідченням як неналежного виконання службових обов'язків рядовими працівниками контролюючих органів, так і відсутності належ­ного контролю з боку керівництва за діями перевіряючих.

Водночас встановлено, що лише незначна кількість суб'єктів підпри­ємницької діяльності скаржиться до контролюючих органів на неправо­мірні дії їх співробітників. Робочими групами, якими провадилось ви-

124       Розділ 1

вчення ситуації в регіонах з метою опрацювання питання вжиття до­даткових заходів щодо суттєвого обмеження адміністративного втручан­ня у підприємницьку діяльність, виявлено дуже незначну кількість фак­тів зловживань співробітниками контролюючих органів службовим ста­новищем. Це підтверджується і звітами самих органів контролю.

За інформацією Державної податкової адміністрації, у 2000 році при­тягнуті до відповідальності за неякісне складання матеріалів за результа­тами документальних перевірок 58 працівників податкової служби, за результатами перевірок заяв і скарг 195 працівників податкової міліції покарані в дисциплінарному порядку, 164 працівники податкової служ­би притягнуті до відповідальності за порушення вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією».

Така статистика може бути пояснена ще й тим, що підприємці неохо­че звертаються із скаргами до суду і готові розповісти про неправомірні дії та зловживання співробітників контролюючих органів лише в неофі­ційній обстановці - з причин можливого переслідування за скарги з боку органів контролю, що підтверджується численними скаргами від підпри­ємців до Держпідприємнинтва України.

Держпідприємництво України повідомляло про непоодинокі факти «посиленої уваги» до крупних платників податків. Яскравим прикладом такої «уваги» була інформація підприємства із 100 % капіталу США ТОВ «Жіллет Юкрейн ТОВ». Сума сплачених ним у повному обсязі податків за 1998-2001 pp. становить більше 100 млн. гривень. Незважаючи на ці обставини кількість перевірок підприємства за цей період становила 31, з яких 2 - планові, 5 - тематичні (що не передбачено нормами Указу Пре­зидента України), всі інші - зустрічні.

Таке ставлення контролюючих органів як до іноземних, так і до віт­чизняних суб'єктів підприємництва навряд чи сприяло розвитку ділової ініціативи і підприємництва взагалі.

Окремо слід відзначити позицію Міністерства внутрішніх справ Ук­раїни щодо проблем державного контролю роботи суб'єктів підприєм­ницької діяльності. На думку представників МВС, на проведення пере­вірок, які здійснюються співробітниками цього Міністерства на підста­ві законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяль­ність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», не можуть поширюватися загальні принципи планування контролюючих органів і дія Указу Президента України «Про деякі захо­ди з дерегулювання підприємницької діяльності» на працівників органів внутрішніх справ не поширюється. За інформацією МВС, при проведен­ні та за результатами перевірок дії працівників органів внутрішніх справ у 2000 році до суду не оскаржувались. Однак за той самий період до Держпідприємництва України надійшло чимало скарг від суб'єктів під­приємництва стосовно порушень працівниками органів внутрішніх справ вищевказаних законів.

За результатами проведеної роботи Держпідприємництвом України зроблено висновок, що контролюючими органами, діяльність яких була перевірена, акти та доручення Президента України та Кабінету Міністрів України стосовно впорядкування перевірок суб'єктів підприємницької

ГТОСВЩ КОНТРОЛЮ

125

діяльності в цілому виконуються. Ситуація щодо перевірок суб'єктів підприємницгва, хоча й дещо змінилася на краще, але докорінного по­кращання стану справ у цій сфері не відбулося.

Причини такого становища, на думку Держпідприємництва України, полягають у такому:

значна частина законодавчих та нормативних актів, які регулюють

діяльність контролюючих органів, є застарілими і часто суперечливими;

принципи роботи працівників контролюючих органів залишаються

старими - у ході перевірки необхідно обов'язково знайти порушення і

накласти штраф;

безкарність дій працівників контролюючих органів. Навіть після

неодноразових оскаржень дій контролюючого органу в суді на працівни­

ка, який допустив порушення, не покладаються навіть адміністративні

стягнення;

низький рівень профілактичної та просвітницької роботи серед під­

приємців з боку контролюючих органів;

правова необізнаність підприємців щодо захисту своїх законних

прав.

З метою виправлення існуючого становища Держпідприємництвом України було внесено на розгляд Кабінету Міністрів України деякі додат­кові пропозиції стосовно суттєвого обмеження адміністративного втру­чання у підприємницьку діяльність, що, в свою чергу, має сприяти покра­щанню стану справ у сфері державного контролю за суб'єктами підприєм­ницької діяльності.

Суть цих пропозицій полягала у такому:

існуюча ситуація у сфері контролю з боку держави за діяльністю

суб'єктів підприємництва потребує додаткових зусиль з метою підви­

щення відповідальності посадових осіб контролюючих осіб до рівня її

адекватності шкоді, заподіяної їх неправомірними або помилковими

діями;

потребує удосконалення нормативно-правова база у сфері контролю

в аспекті спрощення та збільшення прозорості процедур проведення пе­

ревірок, а також обмеження каральних функцій органів контролю з одно­

часним розширенням його консультаційної функції, контролю за діяль­

ністю;

-доцільно зобов'язати всі без винятку контролюючі органи розробля­ти та реалізовувати плани профілактичної та просвітницької роботи се­ред суб'єктів підприємницької діяльності, спрямованої на зменшення кількості порушень.

Наступним послідовним кроком у створенні сприятливих умов прова­дження бізнесу в Україні стало підписання Президентом України Указу «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22 січня 2000 р. № 89.

Цим Указом фактично визначено якісно новий підхід до здійснення Державного регулювання підприємницької діяльності, який базується на передбачуваності, послідовності та відповідальності за кінцеві наслідки прийнятих регуляторних актів.

Прийняття Указу засвідчило, що регуляторна політика - це виважена Цілеспрямована політика Уряду щодо створення оптимальних умов про-

126

Розділ 1

вадження підприємницької діяльності і як наслідок - покращання еконо­мічного становища держави.

Основним досягненням державної регуляторної політики у сфері під­приємництва є створення принципово нової системи підготовки урядо­вих рішень та залучення до їх прийняття громадськості - шляхом вине­сення найважливіших проектів регуляторних актів на публічне обгово­рення, що значною мірою сприяє не тільки подальшому розвитку підпри­ємництва, а й становленню громадянського суспільства в цілому.

Слід зазначити, що за період з 2000 по 2003 роки Держпідприємницт-вом та його територіальними органами опрацьовано близько 3600 про­ектів регуляторних актів, з яких майже 23 % не погоджено як такі, що не відповідали вимогам ринкових відносин. Такі дії сприяють недопу­щенню погіршення умов провадження бізнесу в Україні.

Яскравими прикладами зазначеного є принципова позиція Держпід-приємництва стосовно окремих питань, пов'язаних з організацією похо­вань та ритуального обслуговування населення, а також Порядком утри­мання кладовищ та інших місць поховання.

Так, Держжитлокомунгоспом України на виконання вимог Закону України «Про поховання та похоронну справу» було розроблено низку проектів нормативно-правових актів. Це зокрема: наказ «Про затвер­дження нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України «Про поховання та похоронну справу» та проекти типового положення про ритуальні служби в Україні, Необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговуван­ня населення, порядку утримання кладовищ та інших місць поховань.

Слід зазначити, що ці проекти мали ряд положень, які ставили риту­альні служби у контролююче та привілейоване положення щодо суб'єк­тів господарювання, нав'язували суб'єктам господарювання укладення зайвих договорів із ритуальними службами, надмірно регламентували їх функціонування та встановлювали порядок втручання в їх діяльність ри­туальних служб.

Наприклад, договір, що укладається між ритуальними службами та суб'єктами господарювання, у редакції Держжитлокомунгоспу України суттєво обмежував права суб'єктів підприємницької діяльності на здійс­нення останньої. У ньому передбачалися нерівні умови надання ритуаль­них послуг та встановлювалася відповідальність суб'єктів господарю­вання, не адекватна характеру вчинених ними правопорушень та розміру заподіяної шкоди. Він також мав ознаки одностороннього, «примусово­го», договору.

Крім того, розробка типового договору між ритуальними службами та суб'єктами господарювання щодо надання мінімального переліку окре­мих видів ритуальних послуг, необхідних для організації поховання по­мерлого, не передбачена Законом України «Про поховання та похоронну справу», з огляду на що такий типовий договір може мати тільки суто ре­комендаційний характер і бути звичайним цивільним договором, який укладається між двома рівними господарюючими суб'єктами - ритуаль­ною службою та суб'єктом господарювання. Натомість, проект типового

ДОСВІД КОНТРОЛЮ

договору мав цілий ряд положень, які ставлять суб'єктів господарюван­ня не лише в нерівне, а й у підлегле ритуальній службі становище.

З огляду на це Держпідприємництво України висловило свою пози­цію щодо недопущення законодавчого закріплення положення, відповід­но до якого ритуальна служба ставиться у привілейоване становище з правами посередника стосовно інших суб'єктів господарювання.

У межах опрацювання проектів, пов'язаних з регулюванням похорон­ної справи, Держпідприємництвом України проведено експертизу вже чинного наказу Держжитлокомунгоспу України від 19 листопада 2003 р. № 194 «Про затвердження Єдиної методики визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку окремих видів ритуаль­них послуг, реалізації предметів ритуальної належності». При цьому слід зазначити, що перша редакція цього наказу не була погоджена Держпід­приємництвом України, оскільки встановлення вартості ритуальних по­слуг підпадає під дію абзаців 2 та 9 частини 2 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-ІП.

Згідно з означеними нормами цього Закону антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністратив­но-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: забо­рона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійсненню підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяль­ності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів ді­яльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком. А затвердження Єдиної методики визначення вартості окремих видів ритуальних послуг могло фактично призвести до повного державного регулювання цін (тарифів) на ритуаль­ні послуги та реалізацію предметів ритуальної належності.

Друга, доопрацьована, редакція Єдиної методики визначення вартості окремих видів ритуальних послуг у результаті роботи Держпідприєм-ництва України над Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг (який був скорочений з 26 позицій до 10, погоджених безпосередньо із суб'єктами господарювання) була погоджена із заува­женнями та пропозиціями, які зараз опрацьовуються Держжитлокомун-госпом України.

Зазначені проекти нормативно-правових актів могли перетворити га­лузь поховання та похоронної справи на монополію ритуальних служб. Завдяки численним зауваженням та пропозиціям Держпідприємництва України, які надавались Держжитлокомунгоспу, таку тенденцію вдалось припинити.

Ще одним прикладом недопущення Держпідприємництвом України прийняття нормативно-правового акта, який погіршив би умови прова­дження підприємницької діяльності, є опрацювання проекту закону Ук­раїни «Про державне регулювання виробництва та обігу алкоголю та тю-

128

Розділ 1

тюнових виробів», внесеного на розгляд народними депутатами України Бойком В. С. та Матвієнковим С. А.

Проектом цього закону передбачалось створення нового центрально­го органу виконавчої влади із спеціальним статусом - Державного ко­мітету України з питань регулювання виробництва та обігу алкоголю та тютюнових виробів, основною функцією якого, як випливає з самої на­зви, є здійснення державного регулювання виробництва та обігу алкого­лю та тютюнових виробів.

Цим же проектом закону пропонувалось збільшити плату за отриман­ня ліцензії на право виробництва, імпорту спирту етилового, коньячного, виноградного і плодового та виробництва, імпорту, експорту алкоголь­ної продукції і тютюнових виробів.

Крім того, згідно з проектом, додатковою умовою отримання права суб'єктом господарювання, незалежно від форми власності, права на ви­робництво тютюнових виробів було висунуто обов'язковість викорис­тання у виробництві не менше 20 % вітчизняної сировини. Таким чином, окремі норми проекту передбачали вимоги, які обмежували здійснення підприємницької діяльності і могли призвести до значних необгрунтова­них витрат суб'єктів підприємницької діяльності.

Не підтримано Держпідприємництвом України і проект закону Украї­ни «Про внесення змін до деяких законів України (щодо встановлення критеріїв поняття «мале підприємство»)», поданий народними депутата­ми України Майстришиним В. Я., Корсаковим О. Я., Комаром М. С., Ца-рьовим О. А., Бахтеєвою Т. Д.

Цим законопроектом передбачалось підвищення граничного обсягу річного валового доходу для малих підприємств до 5 млн. евро. На думку Держпідприємництва України, для сучасного стану національної еконо­міки вказане підвищення граничного обсягу річного валового доходу для малих підприємств є недоцільним і передчасним.

Крім того, запровадження запропонованих критеріїв віднесення юри­дичних осіб до суб'єктів малого підприємництва автоматично призвело б до збільшення загальної кількості суб'єктів малого підприємництва і як наслідок від впровадження запропонованих змін могло б статися, що під дію Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» потрапляли такі підприємства, які об'єктивно не потребують державної підтримки. Це унеможливило б зосередження зусиль держави на під­тримці низової ланки підприємств, які є найуразливішими і дійсно мають право на отримання допомоги з її боку.

Кабінет Міністрів України підтримав позицію Держпідприємництва України щодо недоцільності прийняття законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України».

На сьогоднішній день одним з ефективних механізмів недопущення прийняття нормативно-правових актів є обов'язковість оприлюднення всіх проектів регуляторних актів з метою отримання зауважень та пропо­зицій до них.

До січня 2004 року - моменту набуття чинності Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської

ДОСВІД КОНТРОЛЮ    129

діяльності» відповідне оприлюднення (публічне обговорення) проектів регуляторних актів провадилось тільки для проектів, які істотно вплива­ли на ринкове середовище, права та інтереси підприємців.

Протягом 2000-2003 pp. за рішеннями Держпідприємництва України та його територіальних органів проведено 76 публічних обговорень про­ектів регуляторних актів, з яких 15 - на республіканському рівні та 61 -на місцевому. За результатами публічних обговорень 25 проектів регуля­торних актів не погоджено. З огляду на те, що під визначення - проект регуляторного акта, що суттєво впливає на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, підпадали не всі проекти, які мали велике значен­ня для тих чи інших регіонів України, починаючи з 2002 року в регіонах України набула поширення практика проведення громадських обгово­рень проектів регуляторних актів.

Досвід проведення таких обговорень засвідчив своєчасність і акту­альність запровадження норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» стосовно обо­в'язковості оприлюднення всіх проектів регуляторних актів.

На жаль, на сьогоднішній день лише 26 % проектів регуляторних ак­тів, розробниками яких є центральні органи виконавчої влади, оприлюд­нюються. З метою недопущення порушення розробниками регуляторних актів вимог зазначеного Закону Держпідприємництво України з початку поточного року відмовило в погодженні майже 100 проектів регулятор­них актів саме через відсутність оприлюднення.

Розділ 2

СЕКРЕТИ ЗАХИСТУ