3.1. Поняття "структура національної правової системи"

Поняття правової системи в різних країнах вчені визначають по-різному. Позиція фахівців країн загального права представлена передусім розробками правників з Великобританії і США, а також інших англомовних країн, що належать до англо-американської правової сім'ї. На їх думку, правова система включає в себе таке: судову систему, загальні принципи діяльності судів, процедуру ро­боти судів, арбітраж, адміністративні та домашні трибунали, упов­новажених парламенту, професійну підготовку юристів, діяльність адвокатів, юридичних осіб, що представляють королівську владу, генерального прокурора і генерального соліситора, комісію з рівних можливостей1.

Американські вчені висловлюють думку, що в суспільстві існує правова система, якщо виконуються такі умови: є закони; діють установи, що визначають порушення законів; функціонують уста­нови, які забезпечують застосування законів і вирішують супереч­ки між індивідами. При дослідженні правової системи США мож­на помітити, що єдиної точки зору щодо цього питання серед

1 Такої точки зору дотримуються: Р. Давід (Давид Р. Основные правовые системы современности. — М., 1996); Ю. Тихомиров (Тихомиров Ю. А. Курс сравнитель­ного правоведения. — М., 1996); А. Романов (Романов А. К. Правовая система Àíãëèè. — Ì., 2002) òà ³í.

56

американських науковців немає. їх погляди, як було розглянуто в попередньому розділі, зумовлені неоднорідністю розвитку самої пра­вової системи США, що існує в категорії федерального права та в категорії права штатів — структурних одиниць федерації з незалеж­ністю прийняття рішень з правових питань.

На відміну від дослідників загального права, представники дер­жав романо-германської правової сім'ї по-іншому і ширше розгля­дають поняття і структуру правової системи. Наприклад, деякі з них вважають, що правова система виражає конкретну і важливу думку, а саме: право — це комплекс, складові якого поєднані між собою не випадково, а необхідними зв'язками і відносинами. Всі юридичні явища цього суспільства, які існують в один і той же час і в одному й тому ж вимірі, взаємопов'язані в єдину систему.

Уже зазначались особливості країн мусульманського права. Вони також стосуються і поняття правової системи. Незважаючи на інтенсивний розвиток виробничих відносин, загальноосвітнього рівня, у більшості країн мусульманського світу основою права за­лишається релігія. В теорії права цих країн поняття правової сис­теми фактично не існує, воно ототожнюється з правом, яке визна­чається постулатами ісламу.

Деякі цікаві тенденції в еволюції правової системи відбувалися наприкінці XIX ст. Наприклад, переорієнтація правової системи виявлялася в так званій деюридизації багатьох сторін життя сус­пільства. В США це відбувається через дерегулювання ринкових відносин, у Франції — через новий виток денаціоналізації промис­лових підприємств.

Процес "деюридизації" — лише одна з особливостей розвитку правових систем. Серед інших можна назвати наслідки науково-технічної революції, кризу законності, необхідність зростання ре­зервів соціального маневрування тощо. Всі ці процеси і відповідна реакція на них з боку правової системи відбуваються паралельно і взаємопов'язано.

Потрібно також наголосити і на про особливостях поділу пра­вових систем на окремі галузі. Відомо, що під галуззю права розу­міють групу норм, які регулюють ті або інші суспільні відносини. Зміст галузей права в різних правових системах може не збігатися. Наприклад, зміст галузей права США не збігається зі змістом галу­зей і аналогічними назвами в системі романо-германських країн. В США американські юристи виокремлюють від 15 до 20 галузей

57

права: адміністративне, представництво, документація в сфері тор­гівлі, конституційне, контракти, право корпорацій, кримінальне, пра­во власності та ін. Виникають нові галузі та інститути права, зокре­ма космічне, комп'ютерне тощо. Слід звернути увагу і на еволюцію форм права, оскільки вони безпосередньо пов'язані з усіма структу­рами правової системи. Традиційними формами права є норматив­ний акт, судові прецеденти, звичаї, правотворча діяльність судів.

Велику роль останніми роками почали відігравати нормативні акти державного управління. Незважаючи на те, що закони продов­жують видавати тільки вищі органи державної влади і їх не може скасувати жодна інша установа, фактично дедалі більше поширюєть­ся відмова від принципу верховенства закону. Підвищується питома вага адміністративної нормотворчості, різновидом якої є делеговане законодавство, тобто видання нормативних актів на основі повнова­жень, що делегує уряду законодавча влада. Але і в цьому питанні різні країни мають свої особливості. Наприклад, навіть між такими класичними державами загального права, як Великобританія і США, існує суттєва розбіжність в особливостях сучасного делегованого за­конодавства. В США наявність такого законодавства, процедура його прийняття викликають заперечення як у політичних, так і в юридич­них колах. У Великобританії, принаймні зовні, складається вражен­ня цілковитої згоди стосовно всіх аспектів сутності і процедури де­легованого законодавства.

Серед країн континентальної Європи яскравим прикладом делего­ваного законодавства може бути Франція, зокрема її кодифікаційна практика. Всі кодекси приймаються урядом на основі наданих йому повноважень. Сам парламент та його органи не здійснюють кодифіка­ційну роботу і не контролюють її виконання.

Такі явища характерні не лише для правових систем країн загального і континентального права. Так, основним джерелом япон­ського права, як і права континентальної Європи, є нормативні акти, прийняті державними органами. Серед них можна виокремити уря­дові укази, які приймаються кабінетом міністрів для виконання поло­жень конституції та законів, і нормативні акти місцевого значення, що можуть прийматись муніципальними органами.

Судовий прецедент є одним з найважливіших джерел загального права. Однак останнім часом у країнах цієї системи права, передусім у США, намітилася тенденція до посилення актів державної влади порівняно із судовим прецедентом. Той факт, що американські суди

58

у своїх рішеннях дедалі частіше посилаються не на судові прецеден­ти, а на закони, свідчить не так про зменшення ролі перших, як про вдосконалення правової системи США загалом. Постійне ускладнен­ня і зростання кола соціально-політичних проблем, які раніше не потрапляли до поля зору судів, примушують звертатися до законів, в яких чітко виражено волю органів державної влади.

Взагалі кількість джерел права в США є незліченною. Адже ко­жен рік конгрес видає багато нових законів, Вищий суд виносить близько 150 повних рішень, які набувають статусу прецедентів, федеральний окружний апеляційний суд розглядає близько 18 ти­сяч справ, окружні суди виносять понад 150 тисяч рішень, різні органи влади й управління виробляють величезну кількість норм, які стають органічною частиною американського права.

У країнах континентальної Європи існує тенденція до зростан­ня ролі судової практики у розвитку права. Наприклад, Цивільний кодекс Швейцарії прямо санкціонує судову нормотворчість. Анало­гічна картина характерна для ФРН, Швеції та інших країн.

У деяких розвинених країнах дедалі більшої ваги набувають нормативні акти громадських організацій. Цікавим прикладом цьо­го може бути діяльність законодавчих органів Японії. Порівняно з парламентами інших держав японський парламент витрачає менше часу на обговорення поточних законопроектів. Це відбувається че­рез те, що японська парламентсько-кабінетна система дозволяє правлячій партії впливати на діяльність державного апарату зага­лом. Тобто рішення такої партії фактично набувають нормативної сили, стаючи джерелом права. Суттєвий вплив на розвиток форм права останнім часом справляють різного роду міжнародно-правові документи. Вони або стають джерелом права безпосередньо, або є основою для прийняття відповідних нормативних актів тими краї­нами, які ратифікували ці міжнародні угоди.

Отже, практично в усіх зарубіжних країнах у розвитку правових систем намітилися такі тенденції:

подальшого посилення ролі нормативно-правових актів ор­

ганів державного управління;

відхилення від традиційного співвідношення основних дже­

рел права тієї або іншої країни, які визначали її належність

до певної правової сім'ї;

у країнах загального права зростає вплив законодавчих актів,

а в країнах континентальної Європи, навпаки, роль судової

59

практики, тобто можна помітити наближення правових сис­тем романо-германського та англо-американського права;

в ієрархії джерел права дедалі помітнішу роль відіграють

локальні акти громадських організацій, політичних партій

тощо;

посилилась роль міжнародного права у національних сис­

темах різних країн.