2.7. Правові системи країн Африки

Своєрідність права африканських країн полягає в тому, що вони багато століть жили лише за нормами звичаїв. Підпорядкування звичаю було здебільшого добровільним: кожен вважав за обов'язок жити так, як жили його пращури.

В африканських народів існує дуже багато звичаїв. Кожна з об­щин має свої власні звичаї, які або суттєво, або незначно відрізня­ються від звичаїв інших общин навіть усередині одного регіону або етнічної групи. Про кількість звичаїв можна судити за кількістю об­щин (наприклад, Екваторіальна Африка і Бельгійське Конго налічу­ють понад 1500 народностей, тільки в Судані їх більш ніж 579).

В Африці були народності з монархічним і демократичним ре­жимам, а також чимало первісних племен. Сім'я була іноді мат­ріархальною, іноді патріархальною, причому обидва типи зустріча­лися в численних варіантах. Та незважаючи на велику кількість звичаїв на континенті, поділеному на численні общини, можна констатувати, що існує дещо спільне, певні ознаки, які відрізня­ють африканське право від європейського.

В уяві африканця звичай пов'язаний із чимось міфічним, тому по­рушення звичаю може призвести до неймовірної негативної реакції духів Землі, адже природне і надприродне, поведінка людей і поведін­ка природи — все взаємопов'язане в цьому світі. Африканський звичай заснований на ідеях, які відрізняються від пануючих у сучасній західній думці. Світогляд африканців не знає ідеї прогресу. Інтерес жителів цьо-

52

го континенту сконцентровано на групах (каста, село), а не на їх еле­ментах, тобто індивідах та сім'ях. Земля, на їх думку, належить більшою мірою їх пращурам або прийдешнім поколінням, а не тим, хто нині живе на ній. З їхньої точки зору, шлюб — це радше альянс двох сімей, аніж союз двох людей. Не можна сказати, що особистість цілком ігно­рується, вона визнається, але по відношенню до зовнішнього світу єди­ним суб'єктом є група. Ця концепція залишає небагато місця поняттю суб'єктивних прав. Наголос зроблено на обов'язках, серед яких юри­дичні не відрізняють від моральних. У рамках африканських звичаїв встановити таку відмінність намагаються, як правило, європейські юристи, але для африканців це залишається незрозумілим. Не відо­мий їм і поділ права, наприклад, на публічне і приватне, цивільне і кримінальне тощо.

Традиційне право не могло вирішити всіх питань, які виникли в ХІХ-ХХ ст. Розвиток права в деяких галузях, наприклад, у но­вому торговому праві, був необхідним. Для цього потрібно було пе­ребудовувати власне право країн Африки за західними зразками. Зазвичай воно відображало юридичні концепції країни-метрополії тієї або іншої африканської колонії. Але використання права мет­рополії не було ні автоматичним, ні повним. Кодекси і закони мет­рополії застосовувалися лише в тому разі, коли декрет спеціально передбачав їх застосування на різних територіях. Як правило, від­носини між членами однієї і тієї ж общини або різних общин ре­гулювалися звичаями, а західне право було необхідне, аби регулю­вати відносини іноземців, які проживали в цих країнах, а також їх відносини з місцевим населенням.

Колонізаторська влада проголошувала, в принципі, повагу до звичаїв, але заходи, які вона здійснювала для розвитку цього прин­ципу, призводили до зворотного результату.

Еволюція права, що відбувалася під час колонізації, була необхід­ною для африканського народу. Після проголошення незалежності африканськими країнами ця еволюція продовжилася. Право західно­го зразка, встановлене країнами-колонізаторами, було підтверджене новими керівниками в нових державах і навіть у тих країнах, які стали на шлях побудови соціалістичної моделі суспільства.

Сучасне право африканських країн створюється для суспільства, в якому співіснують численні общини та їх звичаї. Тому не може бути визнане загальним право якоїсь однієї з цих общин. Відбуваєть-

53

ся процес консолідації і створення загального права в межах однієї країни, що допоможе зміцнити юридичну єдність нації, а також сфор­мувати щось на кшталт єдиного африканського права, яке сприятиме врегулюванню відносин між різними країнами Африки.

Питання для самоконтролю

Дайте загальну характеристику романо-германської правової

сім'ї.

Які країни належать до німецької правової системи?

У чому полягають особливості романо-германської правової

сім'ї, що вирізняють її серед інших правових сімей?

У чому простежується наближення правопорядків країн Єв­

ропейського Союзу?

Яку роль відіграють директиви ЄС у національному праві

країн-учасниць?

Які країни входять до англо-американської правової системи?

Проаналізуйте історичний розвиток англійського права. В чому

особливість джерел англійської системи права?

Чим відрізняється англійське право від романо-германської

системи права?

Що означає "судовий прецедент" і яку роль він відіграє в сис­

темі загального права?

Охарактеризуйте "право справедливості".

Яку роль відіграють судді й адвокати в англійській правовій

системі?

У чому особливості і відмінності правової системи СІЛА порів­

няно з класичним англійським правом?

Охарактеризуйте правову систему Мексики.

Охарактеризуйте особливості мусульманського права.

Проаналізуйте особливості ставлення до права у країнах Да­

лекого Сходу.

Охарактеризуйте правову систему Китаю.

У чому особливість правової системи Японії?

Охарактеризуйте правову систему Індії.

Охарактеризуйте право африканських країн.

Список використаної літератури

54

Давид Р. Основные правовые системы современности (срав­

нительное право). — М., 1967.

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы

современности. — М., 1996.

Тосударственно-правовые проблемы стран Латинской Америки /

Под ðåä. Î. Æèäêîâà. — Ì., 1988.

Кох X. Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное

частное право и сравнительное правоведение. — М., 2001.

Мексиканские штаты (Конституция и законодательные акты) /

Îòâ. ðåä. Î. Æèäêîâ. — Ì., 1986.

Саидов А. Сравнительное правоведение (основные правовые

системы современности): Учебник. — М., 2000.

Тимофеева Н. Г. Становление и развитие правовой системы Мек­

ñèêè. — Ì., 1992.

Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. — М., 1996.

Туманов В. Развитие сравнительного правоведения // Сов. госу­

дарство è ïðàâî. — 1982. — ¹ 9. — Ñ. 30-42.

Харитонова О., Харитонов Є. Порівняльне право Європи. — X.,

2002.

Черняев В. Развитие законодательных источников права в странах

Латинской Америки: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М.,

1973.

и