2.2. Наближення правопорядків у країнах Європейського Союзу

Компаративісти, які займаються правом сучасної Європи, зазна­чають передусім динамічність становлення єдиного європейського права. На це впливає зміцнення політичних зв'язків країн Західної, Центральної та Східної Європи, яке супроводжується гармонізацією їх правопорядків, що раніше являли собою різні механізми регулю­вання. Європейське співтовариство від початку планувалося як пра­вове, тому воно створювало власне право і діяло на його основі у су­ворій відповідності з поділом компетенції між своїми органами, обсяг яких був визначений в установчих договорах1.

У 50-х роках XX ст. на базі установчих договорів було створено три Європейські співтовариства — Європейське об'єднання вугілля і сталі, Європейське співтовариство з атомної енергії, Європейське економічне співтовариство, які були інтеграційними об'єднаннями з

1 Про установчі договори, що стосуються ради Європи, Європейського Союзу, див. у кн.: Міжнародне публічне право: Практикум / Дмитрієв А. І., Мацко А. С., Му-равйов В. І.; Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, Л. В. Губерський. — К., Юрінком ²íòåð, 2001.

25

ознаками як міждержавного, так і наднаціонального характеру. З часом на основі європейських співтовариств було створено Євро­пейський Союз (ЄС), який відрізняється від міжнародної органі­зації наявністю таких повноважень і ознак:

своя територія, яка складається з територій держав-членів і

на якій діє і має юрисдикцію ЄС, наприклад, територія мит­

ного союзу, єдиного внутрішнього ринку;

система інститутів, що здійснюють ті права і повноваження,

які передано союзу державами-членами. Зокрема, функціонує

Парламент, який обирається на основі загальних і прямих

виборів громадянами ЄС (наприклад ООН складається тіль­

ки з делегацій держав-членів);

Суд Європейських співтовариств — незалежний судовий ор­

ган;

інститут громадянства;

Європейський валютний фонд, власна валютна система і гро­

шова одиниця (для 11 держав-членів), що замінює націо­

нальну грошову одиницю.

Зазначені ознаки властиві державно-правовій організації. Тобто створено своєрідну систему, де інтеграційні об'єднання не можуть бути ідентифіковані ні з міжнародною організацією, ні з націо­нальною державою, в тому числі слід підкреслити, що в рамках ЄС діє особлива правова система.

До основних ознак права Європейського Союзу належать такі:

норми права Європейського Союзу створюються інститутами

ЄС, на базі установчих договорів. їх джерела — регламенти,

директиви і рішення;

норми права Європейського Союзу є нормами прямої дії,

тобто вони інтегруються в національні системи права без

відповідних актів імплементації;

норми права Європейського Союзу мають верховенство щодо

норм національного права. У разі колізії норми національ­

ного права і норми європейського права потрібно застосо­

вувати норму саме європейського права, причому жоден акт

не може скасувати або змінити норму європейського права;

суб'єктами права Європейського Союзу є фізичні і юридичні

особи, причому до останніх належать юридичні особи як пуб­

лічного, так і приватного характеру;

26

право Європейського Союзу забезпечене юрисдикційним за­

хистом, тобто будь-яке зазіхання на право ЄС, будь-яке його

порушення може бути оскаржене як на рівні національних

установ, так і на рівні Суду Європейських співтовариств у

межах тієї юрисдикції, що закріплена в установчих договорах

та інших нормативно-правових актах;

територіально норми права Європейського Союзу діють у

межах території ЄС. Заморські території держав-членів мо­

жуть мати особливий статус відносно митного і валютного

союзів;

держави-члени передають у відання союзу суворо обмежені

права і повноваження, отже, право ЄС не може мати такий

само універсальний характер, як і національне право.

Основне завдання зі створення єдиного європейського права по­лягало в усуненні правових відмінностей між державами-членами, які б могли завадити нормальному функціонуванню спільного рин­ку1. Для виконання цього завдання можна використати саме по­рівняльне правознавство, яке допомагає передусім з'ясувати правові розбіжності та сприяє підготовці і розробці механізму наближення правопорядків держав-учасниць. Основними інструментами такого механізму є директиви, які є обов'язковими для держав-учасниць з точки зору поставленої правової мети, однак надають державам сво­боду дій у виборі шляхів і форм впровадження директив у націо­нальне законодавство. Згідно із загальною теорією права директива не має прямої дії, та якщо держава-учасниця не імплементує її в на­ціональне законодавство в передбачений термін, то після його закі­нчення громадяни цієї країни можуть у судовому порядку вимагати від владних органів здійснення своїх прав, посилаючись на пряму дію директиви, якщо вона має досить чіткий і безумовний характер (так звана вертикальна пряма дія директиви). Однак директива не має прямої дії між приватними особами.

Відповідно до практики Суду ЄС судді країни зобов'язані тлу­мачити національне право згідно з подібною директивою, навіть якщо держава не імплементувала її у своє законодавство. Крім того, у практиці Суду отримала розвиток доктрина деліктної від-

1  Див.: Муратов В. І. Правові засади регулювання економічних відносин Євро­пейського Союзу з третіми країнами. — К., 2003.

27

повідальності держави за порушення прав особи внаслідок несвоє­часного включення в національне законодавство директиви, яка дає особі зазначені права.

У галузі зобов'язального права директиви відіграли помітнішу роль у наближенні цивільного законодавства держав-учасниць, зок­рема, директиви про відповідальність виробників, захист прав спо­живачів, надання пакетних туристичних послуг та деякі інші. В га­лузі права компаній Співтовариство розробило проекти 14 директив, спрямованих на зближення відповідних національних законодавств, і ухвалило їх. На рівні ЄС створена і функціонує оригінальна під­приємницька структура — Європейське об'єднання економічного співробітництва. На основі права ЄС розроблено проект статуту європейської компанії, а також відкритого товариства.

У теорії європейського права розроблено класифікацію права ЄС, що ґрунтується на відмінностях джерел та на юридичній силі його норм. З огляду на це право ЄС поділяють на таке:

первинне право ЄС, яке включає насамперед установчі до­

кументи про створення ЄЕС (нині ЄС), Євратому, а також

міжнародні договори, що їх змінюють і доповнюють. Первинне

право ЄС впливає на національне право країн-учасниць пере­

дусім внаслідок проголошення основних свобод щодо пересу­

вання осіб, товарів, послуг, капіталів, закріплених в установчих

договорах, і досягнення мети створення внутрішнього ринку;

інструментом для цього слугує усунення дискримінації і пере­

шкод для торгівлі між державами-членами;

вторинне право ЄС створюється органами Співтовариства:

регламенти, директиви, рішення, рекомендації, думки (ст. 249

Договору про ЄС). Особливу роль у цьому разі відіграють ди­

рективи ЄС, які сприяють гармонізації права держав-членів;

"допоміжне право" ЄС, джерелом якого є не безпосередньо акти

органів Співтовариства, а міжнародні договори та домовленості,

що укладають держави-члени між собою, аби, доповнивши пер­

винне та вторинне право ЄС, сприяти поліпшенню правового

обігу на європейському рівні. Найвідоміший документ — Рим­

ська угода про право, що застосовується до договірних борго­

вих зобов'язань. Держави-члени можуть укладати такі догово­

ри не на підставі "гармонізаційних" статей договору про ЄС, а

1  Право Європейського Союзу. — К., 2002. 28

добровільно, з метою попередити негативну практику вибору країни, суди якої прийматимуть найсприятливіші для зацікав­лених сторін рішення із суперечок, що виникають1. Процес наближення законодавства держав-учасниць та далеко­глядні спроби уніфікації права на рівні світового співтовариства свідчать про те, що в майбутньому не буде особливих відмінностей у правопорядках країн — учасниць ЄС.