1.3. Метод, принципи і функції порівняльного правознавства

В юридичній науці немає єдиної та обов'язкової для всіх ме­тодології порівняльно-правових досліджень, яка підпорядковує їх виконання суворим канонам. Відправним пунктом є тема і мета конкретної роботи. Саме ці критерії визначають, яку роль повинно відіграти в її виконанні порівняльно-правове дослідження, у зв'яз­ку з чим та в якому обсязі його потрібно здійснювати.

Метою порівняльно-правового дослідження можуть бути загаль­на систематика і структура певного правопорядку або однієї з його

12

 

частин, наприклад, господарського права. Водночас воно може сто­суватися і незначних питань, наприклад, відшкодування за неви­користану відпустку тощо. Що ширша і складніша сфера, яка під­лягає порівняльно-правовому аналізу, то глибшими повинні бути знання науковця про правопорядок, який він досліджує. В основі компаративістських досліджень лежить порівняльний метод, який нині набув великого значення не лише при дослідженні національ­них правових систем, а й при порівняльно-правових дослідженнях галузей, інститутів та норм права.

Порівняльно-правовий метод — це сукупність прийомів вияв­лення загальних і специфічних закономірностей виникнення, роз­витку, функціонування правових систем (їх елементів) за допо­могою їх порівняння, тобто здійснення пізнавальної операції, що дає змогу на основі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об'єктів у результаті парного співставлення. Відповід­но методологією порівняльного правознавства називають впорядко­вану як належить систему, що складається з порівняльно-правового та інших методів наукового аналізу.

Використання порівняльного методу в компаративістиці здій­снюється на двох рівнях: історичному та логічному. Відповідно до цього розрізняють історико-порівняльний та формально-логічний аналіз. Стан розробленості методології порівняльного правознавства на сучасному етапі дає можливість застосовувати порівняльний ме­тод для дослідження різноманітних об'єктів. Історико-порівняльний аналіз, або використання порівняльного методу в часі, допомагає зрозуміти вплив однієї системи права на іншу. Так, використання цього методу показує спільні ознаки класичного римського і євро­пейського права, адже останнє набуло цих ознак внаслідок рецепції римського права. У доктрині права порівняльний метод дає змогу виявити відмінність, протилежність, ознаки наступності правових систем різних історичних типів і правових сімей; сформулювати за­гальнотеоретичні положення та конструкції; встановити закономір­ності функціонування й розвитку правових систем.

Найповніше порівняльно-правовий метод виявляється у прин­ципах, що властиві саме порівняльному правознавству. Принципи є основою виникнення, становлення та розвитку різних явищ, со­ціальних, політичних та інших систем, інститутів тощо. Стосовно порівняльного правознавства принципи — це основні ідеї та поло­ження, що пронизують усю порівняльно-правову матерію. Залежно

13

 

від того, які аспекти порівняльного правознавства розглядаються, можна виокремити групи принципів, що стосуються процесів ста­новлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутріш­ньої будови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства (рис. 1).

 

 

Принципи

порівняння

 

 

 

 

 

 

 

Врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних та

 

 

Встановлення загальних, особливих і специфічних

інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові системи

 

 

порівнюваних правових систем

 

 

 

 

Порівняння правової матерії

 

 

Порівняння правових явищ

у динаміці

 

 

і правових інститутів

 

 

 

 

 

 

 

Відповідність один одному різних рівнів, форм і видів елементів порівнюваних систем

 

Рис. 1. Групи принципів порівняльного правознавства

Порівняльне правознавство виконує різноманітні функції: піз­навальну, інформаційну, аналітичну, інтеграційну та ін. Його ви­користовують у законотворчій і правозастосовній практиці, воно сприяє правильному засвоєнню зарубіжних доктрин і досвіду, а також широкій юридичній освіті.

Існують різні думки щодо взаємозв'язку порівняльного право­знавства і національного права, тобто чи виконують вони однакові функції, чи порівняльне правознавство у своїх функціональних вия­вах має цілком самостійний характер.

Порівняльне правознавство має самостійний характер при ви­конанні функції виявлення і дослідження подібності і відмінності порівнюваних правових систем, а також функції розгляду загаль­них тенденцій правового життя тих народів, правові системи яких стали предметом дослідження (рис. 2). В усіх інших випадках по­рівняльне правознавство стосовно національного права є допоміж-

14

 

ною дисципліною. Одна з основних функцій порівняльного право­знавства — це розширення сфери пізнання. Якщо під правовою на­укою розуміти не лише тлумачення національних законів, правових принципів і норм, а й дослідження моделей для запобігання і ре­гулювання соціальних конфліктів, то очевидно, що компаративіс­тика має ширший спектр типових рішень, ніж національно замкну­та правова наука1.

Прогностична функція як своєрідний засіб зближення законодавства різних країн

 

Розширення сфери пізнання

 

Функції

 

Освітня

 

Сприяння уніфікації права

Отримання результатів порівняльно-правових досліджень як

матеріалу для законодавця, як інструменту для тлумачення

законодавства, забезпечення належного рівня юридичної освіти

Рис. 2. Функції порівняльного правознавства

Деякі вчені, які займаються питаннями компаративістики, вио­кремлюють функції порівняльного правознавства, що притаманні юридичній науці загалом, але модифіковані з урахуванням особ­ливостей та специфіки порівняльного правознавства2. До моди­фікованих функцій належать такі: онтологічна, яка в свою чергу поділяється на описову (констатаційну) та інтерпретаційну, інфор­маційна, евристична, методологічна, прогностична, практично-організаційна, політико-правова, інтегративна. Серед специфічних функцій порівняльного правознавства вирізняють такі: функція по­долання ізоляції національної правової системи та національної об-

1              Див.: Дмитрієв А. І., Шепель А. О. Порівняльне правознавство: Навч. посіб. / Відп.

ред. В. Н. Денисов. - К.: Юстініан, 2003. - С. 18.

2              Такої думки дотримується Ю. Тихомиров (Тихомиров Ю. А. Курс сравнительно­

го ïðàâîâåäåíèÿ. — Ì., 1996. — Ñ. 28).

15

 

меженості правового мислення; функція збагачення національної правової системи правовим досвідом інших народів завдяки про­никненню в їх правову культуру; функція гармонізації та уніфі­кації національної правової системи з іншими, насамперед євро­пейськими правовими системами з огляду на інтернаціоналізацію сучасного правового життя; функція "інтернаціоналізації" вітчизня­ної юридичної освіти, подолання її національної обмеженості (са­модостатності).

В юридичній компаративістиці розрізняють два поняття пра­вової системи: у вузькому і широкому значенні. Якщо у вузькому значенні — це національне право, тобто національна правова сис­тема, то у широкому — сукупність національних правових систем, основних правових понять, методів, способів розвитку.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення поняття "порівняльне правознавство".

Чи тотожні поняття "компаративістика", "порівняльне право" і

"порівняльне правознавство"?

Визначте предмет порівняльного правознавства.

У чому полягає значення порівняльного правознавства?

Що може бути об'єктами порівняння?

В яких сферах використовується порівняльне правознавство?

Які завдання виконує порівняльне правознавство?

Охарактеризуйте виникнення і розвиток науки порівняльного

правознавства в зарубіжних країнах.

Охарактеризуйте порівняльний метод, що використовується в

порівняльному правознавстві.

У чому полягає історико-порівняльний аналіз?

У чому виявляється самостійний характер порівняльного пра­

вознавства?

Які принципи порівняльного правознавства?

Охарактеризуйте функції порівняльного правознавства.

Розкрийте пізнавальну функцію порівняльного правознавства.

У чому полягає прогностична функція порівняльного право­

знавства?

Дайте визначення правової системи в широкому і вузькому

значенні.

16

 

Список використаної та рекомендованої літератури

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы сов­

ременности / Пер. В. Туманова. — М., 1998.

Кох X., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное

частное право и сравнительное правоведение / Пер. Ю. Юмашева. —

Ì., 2001.

Лисенко О. Порівняльне правознавство як наука та його місце в

системі юридичних наук: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К.,

2001.

Саидов А. Введение в сравнительное правоведение. — М., 1988.

Саидов А. Сравнительное правоведение и юридическая география

ìèðà. — Ì., 1993.

Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. — М., 1996.

Фединяк Г., Фединяк Л. Міжнародне приватне право. — К.,

2000.

Харитонова  О., Харитонов  Є. Порівняльне право Європи:

Ïîñ³á. — Х., 2002.

Эминеску П. К вопросу о сравнимости различных правовых сис­

тем // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В. Туманов. —

Ì., 1978.

17

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 47      Главы: <   2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11.  12. >