2.4. Особливості правової системи Мексики та інших латиноамериканських країн

Кожна країна має свою специфіку розвитку права, не є винят­ком правові системи латиноамериканських країн, хоча більшість із них сформувалася вже понад 150 років тому і пройшла великий шлях у своєму розвитку. Зауважимо, що дотепер дослідження цьо­го регіону обмежувалося аналізом конституційних і державно-пра­вових засад правової системи, до того ж переважно в загально-континентальному масштабі1. Латиноамериканські правові системи в цілому досліджувалися лише в загальних рисах.

У своїй праці Н. Тимофеева зазначає, що на особливу увагу зас­луговує спеціальне вивчення правової системи Мексики, розвиток якої відображає типові ознаки історії латиноамериканського права в XIX та XX ст. і безпосередньо пов'язаний з поваленням колишніх іспанських і португальських колоніальних імперій в Америці. Своєрідність генетичного зв'язку як мексиканського, так і латино­американського права загалом з основними сім'ями правових сис­тем, з одного боку, і самобутність його інститутів та традицій — з іншого, викликали в середовищі юристів Мексики дискусії про історичні корені сучасного латиноамериканського права. Тривалий час у мексиканській літературі домінувала школа "іспаністів", пред­ставники якої пов'язували правові системи в Латинській Америці з "великою історичною місією" іспанських конкістадорів і католицької церкви. Відповідно до інтерпретації істориками та юристами цього напряму, іспанські та португальські колонізатори "подарували" або­ригенам цивілізоване право. В останні роки, визнаючи значний вклад індіанських народів у латиноамериканську культуру, економі­чне, політичне та правове життя, багато хто з юристів переглядає історію права на континенті та підкреслює велике значення соціо-

Див. праці Н. Розумовича, А. Орлова, С.   Рябова, А. Тихонова, М. Федорова та ін.

38

нормативних систем доколумбової епохи у формуванні національ­ного права. Так, історик права Л. Мендієта вказує на спільність джерел мексиканського права, які сягають глибин доколоніальної історії, і численних джерел, що з'явилися пізніше. Тому він запе­речує, що мексиканське право лише запозичене з іспанського зако­нодавства, і пов'язує його розвиток з віддаленішим минулим кон­тиненту. Вчений зазначає, що історію мексиканського права не можна розглядати як таку, що почалася лише з першої королівсь­кої седули, виданої для управління Індіями. Розглядаючи право як "ширший соціальний механізм", він обґрунтовує потребу спеціаль­ного вивчення відносин, які склалися між аборигенами ще до кон­кісти, оскільки вони вплинули на подальший культурний розвиток країни. З цим питанням пов'язана проблема визначення місця ла­тиноамериканського права в загальній системі правових сімей, яка у світовій компаративістиці також залишається дискусійною.

Багато хто із західних юристів безумовно відносять право Мек­сики, як і інших латиноамериканських країн, до романо-герман-ської групи континентальної системи права. Такою, зокрема, є по­зиція відомих західних компаративістів Дж. Вігмора, Т. Нольде і Г. Вольфа. На противагу їм латиноамериканські дослідники, зокре­ма Е. Пас, виокремлюють право країн Латинської Америки у само­стійну групу, що займає особливе місце в класифікації правових сис­тем світу.

Р. Давід у своїй праці "Основні правові системи сучасності" вис­ловлює думку, що хоча за своєю структурою та загальними оз­наками латиноамериканське право і належить до романо-герман-ської правової сім'ї, однак може бути виокремлено у межах цієї сім'ї в самостійну групу, оскільки має деякі особливі риси, не характерні для права інших країн романо-германської сім'ї1. Ця позиція є ком­промісною і найпридатнішою. Справді, при вивченні історії мекси­канської правової системи можна побачити насамперед її наближе­ність до континентальної правової моделі, що є наслідком впливу іспанської правової культури, яка побудована на традиціях римсько­го права та римського юридичного мислення. Саме римське правове підґрунтя з правовою термінологією та однаковим уявленням про структуру права уможливило широке запозичення в Мексиці та

Див.: Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. -Ì., 1996.

39

інших країнах Латинської Америки багатьох елементів континен­тальної правової системи, яка зазнала сильного впливу римського права. Романські традиції в Мексиці знайшли своє відображення і в перших кодексах та багатьох законах, які були прийняті в XIX ст. Водночас іспанське право застосовувалося в колоніях із частковим збереженням індіанського "аборигенного" нормативно-правового ма­теріалу. Зіткнувшись із соціальними і нормативними структурами індіанських народів, з усталеністю спільного землекористування, колонізатори змушені були їх визнати, санкціонувати їх існування, використовувати у власних інтересах. У спеціальному королівсько­му акті 1555 р. приписувалося дотримуватися законів і добрих зви­чаїв, які з давніх часів індіанці використовували для власного доб­рого управління, але з обов'язковою умовою, що вони не суперечать священній релігії і законам.

Як показує вивчення праць мексиканських авторів, поступово юридичні норми, що діяли в колоніальній Мексиці, — іспанське та новоіспанське законодавство ("індіанське право") відносно Нової Іспанії (Мексики), право індіанців — склали єдиний правовий кор­пус. З іншого боку, очевидні і відмінності мексиканського права і романо-германської системи, причому вони помітніші у галузі пуб­лічного права. Якщо після проголошення незалежності зразком для приватного права Мексики стало право Європи, то зразком для публічного права стала Конституція СІЛА. І така обставина має своє історичне пояснення: Конституція СІЛА протягом тривалого часу була єдиною діючою писаною республіканською конститу­цією. Сприйняття американського конституційного зразка дає під­стави стверджувати про дуалізм латиноамериканського права, про поєднання в ньому європейської та американської моделей1.

Сучасна правова система Мексики сприйняла структуру джерел права, що склалася ще за часів колоніального права, але поєднала її із ідеями школи "природного права" та французькими доктри­нами джерел права.

Найважливішим джерелом права в Мексиці є закон, який з мо­менту проголошення незалежності став основною формою права та інструментом створення нової національної правової системи. Саме із законом і новим законодавством частина патріотично налаш-

1  Цит. за кн.: Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. — М., 1996. 40

тованих правлячих кіл країни пов язувала перегляд колишньої пра­вової системи (тобто колоніального права) і створення нового пра­вового порядку. З розвитком нової самостійної держави і під час формування нової нації закон, який тлумачився передусім з ра­ціоналістичних позицій, дедалі більше набував ознак національного символу та став основним засобом внесення в нову правову сис­тему національного колориту.

Від самого початку незалежної правової історії Мексики та ін­ших латиноамериканських країн закон діяв як акт верховної вла­ди, наділеної повноваженнями встановлювати норми, що мають вищу правову силу. Законодавчі джерела права в мексиканській правовій системі мають різні форми і мають таку ієрархічну струк­туру: Конституція Мексиканських Сполучених Штатів, кодекси та чинне законодавство. Відповідна структура законодавчих джерел існує і в окремих штатах.

Конституція країни посідає центральне місце серед джерел пра­ва та слугує підґрунтям для чинного законодавства. В правовій доктрині постійно зазначається виняткове становище Конституції. Так, колишній президент Мексики Мігель де Ла Мадрид Утрадо у своїй праці "Елементи конституційного права" наголошує на такій якості Конституції, як верховенство, та підкреслює її велику роль у формуванні правопорядку: "Конституція у своєму формальному тлумаченні — це документ, що містить основні політичні рішення і норми, які їх закріплюють, та у сукупності є спеціальною пра­вовою категорією, оскільки їм властива якість верховенства порів­няно з іншими компонентами правопорядку".

Іншою характерною ознакою правової системи Мексики є здій­снення кодифікації, створення в основних галузях публічного та приватного права єдиних кодексів. Як зазначає В. Черняєв, ко­дифікація законодавства стала підґрунтям для формування націо­нальних правових систем у Латинській Америці. Вона являє собою тривалий і складний процес, який розпочався з моменту прого­лошення незалежності і триває до цього часу. Ідея про необхідність кодифікації, яка у XIX ст. охопила весь континент, поширилася під впливом французьких юристів, а також положень буржуазного лібералізму. Під час здійснення всеохоплюючої кодифікації законо­давства відбувалося подолання колоніального права і створення національної системи права. Традиції, що склалися ще в колоніаль-

41

ному праві Латиноамериканського континенту, отримали в XIX ст. нове життя під впливом кодифікації Наполеона, про яку юристи того часу писали, що це "остаточна система права, наділена ясні­стю геометричної системи".

Мексиканське приватне право також формувалося під значним впливом французького Цивільного і Торгового кодексів. Зазнача­ючи великий вплив французького законодавства на авторів цивіль­них кодексів у більшості країн Латинської Америки, бразильський юрист С. Карнейро писав: "Деякі нації дали нам більше емігрантів, інші надали нам більше капіталів, але від Франції ми отримали найважливіше — структуру і дух наших інститутів". До сприйнят­тя саме європейської моделі кодифікації Мексика була певною мірою підготовлена характером колоніального права, перенесеного на континент завойовниками і близького за своїм історичним роз­витком до французького права.

Перший Цивільний кодекс Мексики був прийнятий у 1870 р. і багато в чому відтворював одночасно ЦК і ЦПК Франції. Наслідком реформи цивільного права стало прийняття нового кодексу 1884 p., обсяг якого помітно скоротився порівняно з кодексом 1870 р. за ра­хунок вилучення з нього великого розділу, що регулював цивільний процес. Характеризуючи перші цивільні кодекси, прийняті у другій половині XIX ст., мексиканські юристи наголошують, що вони ста­ли результатом відображення економічних та політичних потреб того періоду, коли панувала дрібна власність, а в праві переважали принципи надмірного індивідуалізму. Нині положення цих кодексів стають абсолютно неприйнятними при вирішенні питань, пов'язаних із регулюванням цивільного обороту, який перебуває під впливом принципів солідарності та постійно зростаючих темпів промислово­го розвитку.

Наступний ЦК Мексики був прийнятий у 1932 р. і посів особ­ливе місце серед цивільних кодексів латиноамериканських країн. У ньому знайшли своє відображення прогресивні принципи, ви­сунуті під час Мексиканської революції 1910-1917 pp. Зокрема, у ньому вперше порівняно з цивільними кодексами інших лати­ноамериканських країн багато уваги було приділено врегулюван­ню земельних відносин, розвинуто ідею суспільної функції влас­ності, створено, на думку мексиканських юристів, умови для того, аби приватна власність стала опорою закону, тоді як власник, що

42

здійснює своє право, робив це в інтересах суспільства. Ще однією особливістю цього ЦК є те, що через федеральний устрій держа­ви сфера його впливу обмежена лише федеральним округом і дво­ма федеральними територіями. Отже, під час вирішення питань, які становлять загальнонаціональний інтерес, за основу береться ЦК 1932 р. В усіх інших випадках питання вирішуються на ос­нові ЦК штатів, які відрізняються один від одного залежно від ступеня впливу на них цивільних кодексів 1870, 1884 або 1932 р.

У Латинській Америці ще до здобуття незалежності сприйняли ідею поділу приватного права на цивільне та торгове, яка отрима­ла подальший розвиток під впливом французького законодавства в період кодифікації права, коли поряд із Цивільним був прийнятий і Торговий кодекс 1884 р. Нині більшість мексиканських юристів вважають, що дуалізм приватного права не має практичної доціль­ності, тому шукають найприйнятніші форми уніфікації цивільно-правових і торгово-правових інститутів. Хоча право Мексики, по суті, є кодифікованим, роль і значення чинного законодавства не лише не зменшується, а й постійно зростає. Для законодавчого процесу Мексики, особливо в останні десятиріччя, характерна ве­лика ступінь мобільності, пов'язана з тим, що за існування гострих кризових явищ законодавство розглядають як важливий стабілізу­ючий фактор.

Одним з найважливіших законів останніх десятиріч є закон про Федеральну публічну адміністрацію 1976 р. Він був покликаний модернізувати апарат федеральної виконавчої влади, пристосувавши його до вирішення нових, складніших завдань, які постають у галузі економіки і політики. В 80-х роках XX ст. було прийнято ряд законів, які відображали процес зростання ролі держави в госпо­дарському житті. Це, зокрема, закон про державне майно, Декрет про націоналізацію приватних банків 1982 p., а також інші законо­давчі акти, спрямовані на зміцнення і розвиток державного сектору в економіці.

У XX ст. мексиканська правова система зазнала великих змін. Найбільш яскраво це виявилося у прийнятті нового реформатор­ського законодавства, запозиченого в деяких випадках з правового арсеналу промислово розвинених країн; у розробці модернізованих національних кодексів, які відповідають духу нового часу.

43